Інтерактивні технології на уроках природознавства

Приклади інтерактивних технологій з характеристиками

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання;
2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання;
3. Технології ситуативного моделювання;
4. Технології опрацювання дискусійних питань.

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання – це модель організації у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою:

- Навчання, робота в парах. Вчитель задає питання перед класом, учні обдумують його 1-2 хв., після чого педагог об’єднує їх в пари. Учні висловлюють думку один одному по черзі, при чому коли один розповідає, інший слухає, не перебиваючи. Потім іде спільне обговорення між двома учнями, вони досягають згоди і представляють результати своєї роботи перед класом.

- Два – чотири – всі разом. Є похідною від парної роботи, організовується таким же чином, тільки після того, як пари досягли згоди, вчитель об’єднує їх у четвірки, де учасники мають представити результати роботи і досягти консенсусу. Після цього всі четвірки об’єднуються і спільними зусиллями вирішують проблему;

- Робота в малих групах.  Вчитель об’єднує учнів у малі групи (від 3-х (оптимально) до 5-ти), кожна група розміщується окремо і її учасники сідають у коло. Учні розподіляють між собою ролі (Спікер/головуючий, секретар, посередник, доповідач). Кожна група отримує завдання та інструкцію щодо виконання. Під час роботи вчитель підходить до кожної групи та допомагає за потреби. Кожна група подає результати роботи, обговорює їх разом з педагогом;

- «Акваріум». Учитель об’єднує учнів у групи по 4-6 осіб, одна з груп розміщується в центрі класу, інші – навколо неї, утворюючи зовнішнє коло. Ця група отримує завдання, сформульоване приблизно так: прочитайте вголос завдання, обговоріть його в групі і за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення. Після цього учитель ознайомлює зовнішнє коло із завданням. Поки діюча група займає місце в центрі, інші уважно слухають її обговорення, не втручаючись. Потім група займає місце в колі, а педагог запитує у класу: Чи погоджуєтесь ви з думкою групи? З якими аргументами погоджуєтесь? І т.д. Після цього інша група займає центр класу і отримує нове завдання.

2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання – передбачають одночасну спільну роботу всього класу:

- Обговорення проблеми в загальному колі. Бажано розташувати стільці або парти в загальне коло. Весь клас обговорює ідеї чи події, які стосуються певної теми. Тема має бути для дітей відомою та зрозумілою. Учні висловлюються за бажанням, обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитись. Вчитель бере слово наприкінці обговорення;

- «Мікрофон». Вчитель ставить питання класу, пропонує певний предмет (ручку, олівець), що слугуватиме мікрофоном. Учні передаватимуть його по черзі один одному, по черзі беручи слово. Висловлюється лише той, хто має уявний мікрофон. Учні висловлюються чітко і лаконічно, при цьому вчитель не коментує і не оцінює відповіді;

- Незакінчені речення. Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном». Використовуючи уявний мікрофон, вчитель формулює незакінчене речення і пропонує учням, висловлюючись, закінчувати його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад «На сьогоднішньому уроці для мене найбільш важливим було …»;

- Мозковий штурм. Після презентації проблеми та чіткого формулювання проблемного питання вчитель пропонує всім висловити ідеї, коментарі, нанести фрази. Вчитель записує усі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без зауважень, не пропускаючи жодної. В кінці учні обговорюють та оцінюють запропоновані ідеї;

- Навчаючи – вчусь («Кожен навчає кожного»). Вчитель готує картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня. Кожен учень отримує по картці. Протягом кількох хвилин учні читають інформацію на картці. Потім учні ходять по класу і знайомлять зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно говорити тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Після того як учні завершать цю вправу, вчитель пропонує розповісти, відтворити отриману інформацію.

3. Технології ситуативного моделювання – це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються):

- Імітації. Вчитель обирає тему для імітації, планує все, що необхідно для імітації, продумує участь у ній усього класу. Вчитель надає учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати передбачені процедури, і, одночасно, вчитися. Перед імітацією вчитель має зробити короткий вступ. Вчитель заздалегідь продумує запитання для підбиття підсумків;

- Спрощене судове слухання. Вчитель обирає ситуацію (судову справу, випадок) для вивчення, готує додаткову інформацію (статистику, думку авторитетів). Також педагог продумує можливі варіанти розв’язання ситуації, готує план проведення слухового слухання. Учні ознайомлюються з процедурою слухання. Вчитель поділяє клас на три групи: судді, обвинувачі й обвинувачувані. Судді сідають у різних кутках класу; коли поруч з ними будуть двоє гравців, вони можуть починати «суд». Потім обвинувач та обвинувачуваний по черзі викладають аргументацію. Суддя виносить рішення і повідомляє його після того, як весь клас знову об’єднається;

- Розігрування ситуацій за ролями («рольова гра», «програвання сценки»). Вчитель планує попередньо роботу: формулює проблему, яку буде ілюструвати рольова гра, спільно з учнями визначає кількісний склад учасників рольової гри, надає їм достатньо інформації, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі. Потім учням надається час для обдумування ситуацій своїх ролей, забезпечує активну участь всього класу в проведенні вправи. Практика допоможе учням відчувати себе впевненіше. Після закінчення вправи проводиться ретельний та поглиблений аналіз учасниками та «спостерігачами» набутого досвіду. Вчитель продумує вихід дітей з ролей. Для цього проводиться детальне обговорення ситуації. Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом.

4. Технології опрацювання дискусійних питань – важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія – широке публічне обговорення спірного питання:

- Метод-прес. Вчитель роздає матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС: висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору; поясніть причину появи своєї думки, тобто на чому ґрунтуються докази; наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції; узагальніть свою думку. Викладач наводить приклади до кожного з етапів для полегшення завдання учням. Потім пропонує бажаючим спробувати застосувати цей метод для будь-якої проблеми на їхній вибір. Коли формула буде зрозуміла всім учням, запропонуйте їм спробувати самим;

- Неперервна шкала думок. Вибирається дискусійна проблема. Учитель характеризує полярні точки зору; кожна розглядається досить ґрунтовно, детально. Учні певний час обдумують та аргументують свою позицію. Вчитель пропонує кожному оприлюднити власну позицію і зайняти місце залежно від своїх поглядів. Оцінюються протилежні точки зору. В кінці доречне обговорення наслідків різних точок зору;

- Дебати. Учні дізнаються тему дебатів. Вчитель поділяє їх у групи (дві чи три позиції). Можна придумати ролі для груп. Учні готуються заздалегідь, при цьому вчитель пояснює, де знайти інформацію. Під час дебатів вчитель оголошує тему, відрекомендовує групи та нагадує правила дискусії. Педагог визначає час та порядок проведення дебатів. Спочатку кожна група готується, потім вони виступають по черзі і відповідають на запитання інших груп та коментують, у свою чергу, їх виступи. Після цього проводиться загальна дискусія. Під час підготовки група має розділити ролі. Для оцінки виступів учасників дебатів можна запросити суддів. Учитель має строго стежити за регламентом та підбити підсумки в кінці, надати слово суддям;

- Дискусія.  Вчитель пропонує тему для дискусії. Перед дискусією складається план. Вчитель готує матеріал, з яким учні мають ознайомитись заздалегідь вдома; бажано, щоб в ньому були викладені всі точки зору. Вчитель складає правила поведінки під час дискусії, слідкує, щоб вона не переросла у суперечку. Також педагог уважно слухає учнів, стежить за ходом обговорення, настроєм, не дає відхилятись від теми. На завершення підводяться підсумки, при цьому учні самі роблять узагальнення.