Інвазійні хвороби тварин

Тема Інвазійні хвороби тварин

Мета : Ознайомитися  з інвазійними захворюваннями, їх збудниками та економічною шкодою від них.

План.

1. Поняття про інвазійні хвороби, їх збудники.
2. Економічна шкода що наноситься тваринництву від інвазійних хвороб.

Використана література.

1. Ветеринарная паразитология / Г. М. Уркхарт, Дж. Эрмур, Дж. Дункан и др. — М.: Аквариум, 2000. — 352 с.
2. Галат В. Ф. Тропическая ветеринарная паразитология: Учеб. — К.: УСХА, 1991. — 368 с.
3. Галат В. Ф. Тропическая ветеринарная паразитология: Учеб. пособие. — К.: Вища шк., — 1986. — 272 с.
4. Грищенко Л. И., Акбаев М. Ш., Васильков Г. В. Болезни рыб и основы рыбоводства: Учеб. — М.: Колос, 1999. — 456 с.
5. Демидов Н. В. Гельминтозы животных: Справ. — М.: Агропромиздат, 1987. — 351 с.
6. Дифференциальная диагностика гельминтозов по морфологической структуре яиц и личинок возбудителей: Атлас / Под ред. А. А.Черепанова. — М.: Колос, 2001. — 77 с.
7. Довідник лікаря ветеринарної медицини / За ред. П. І. Вербицького та П. П. Достоєвського. — К.: Урожай, 2003.
8. Котельников Г. А. Гельминтологические исследования окружающей среды. — М.: Росагропромиздат, 1991. — 144 с. Литвин В. П., Доник Н. С., Поживил А. И. Болезни птиц. — К.: УСХА, 1992. — 288 с.
9. Паразитология и инвазионные болезни животных: Учебник / М. Ш. Акбаев, А. А. Водянов, Н. Е. Косминков и др.; Под ред. М. Ш. Акбаева. — М.: Колос, 1998. — 743 с.
10. Паразитологія та інвазійні хвороби сільськогосподарських тварин: Підруч. / В. К. Чернуха, Ю. Г. Артеменко, В. Ф. Галат та ін.; За ред. В. К. Чернухи. — К.: Урожай, 1996. — 448 с.
11. Поліщук В. П. Бджільництво: Підруч. — К.: Вища шк., 2001. — 287 с. Практикум із паразитології / В. Ф. Галат, Ю. Г. Артеменко, М. П. Прус та ін.; За ред. В. Ф. Галата. — К.: Урожай, 1999. — 192 с.
12. Практикум по диагностике инвазионных болезней животных / М. Ш. Акбаев, К. И. Абуладзе, В. И. Тараканов и др.; Под ред. М. Ш. Акбаева. — М.: Колос, 1994. — 255 с.
13. Практикум по паразитологии и инвазионным болезням животных / А. И. Ятусевич, Н. Ф. Карасев, В. А. Ромашов и др.; Под ред. А. И. Ятусевича. — Минск: Ураджай, 1999. — 279 с.

1.Поняття про інвазійні хвороби, їх збудники.

ІНВАЗИВНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (від лат. invasion — напад, вторгнення) — хвороби, спричинені проникненням до організму людини, тварини чи рослини паразитів тваринного походження. Залежно від таксономічної належності паразита розрізняють протозоози, збудниками яких є найпростіші (трипаносомоз, малярія, амебіаз, лейшманіоз та ін.), гельмінтози внаслідок паразитування гельмінтів (дифілоботріоз, ентеробіоз, аскаридоз, теніаринхоз та ін.), акаріази та арахнози, збудниками яких є кліщі (демодекоз, свербіж та ін.), ентомози, спричинені паразитуванням комах (фтиріаз, педикульоз та ін.). Деякі науковці вважають, що протозоози не слід відносити до групи І.з., тому що вони належать до інфекцій.

Зараження паразитом може відбуватися активно, коли паразит нападає та укорінюється в організмі живителя через ушкоджені та неушкоджені шкірні покриви, або пасивно, коли паразит заноситься до організму з водою, їжею. Паразити можуть бути тимчасовими (комарі, мухи, деякі кліщі) та постійними (гельмінти, воші).

Паразити можуть впливати на організм людини чи тварини по-різному: спричиняти механічне роздратування, ушкодження тканин або органів, отруювати продуктами свого обміну, викликати алергічні реакції в організмі живителя та ін. Паразити також можуть сприяти проникненню та накопиченню мікроорганізмів — збудників інфекційних хвороб у місцях вторгнення їх у тканини.

У разі, якщо живитель паразита є джерелом інвазії для самого себе (ентеробіоз), йдеться про реінвазію — повторне зараження.

Для організації профілактичних заходів проти І.з. необхідно знати цикли розвитку паразитів, їх переносників, особливості розвитку та перебігу того чи іншого І.з., а також установлення резервуарів інвазії з урахуванням географічної зони.

Виникнення інвазійних хвороб та їх перебіг. Для збудників значної групи протозойних хвороб (піроплазмідози, трипаносомози, лейшманіоз) характерна здатність упродовж тривалого часу зберігатися в навколишньому середовищі й пристосовуватися до життя в організмі диких тварин і переносників (членистоногих). Вони характеризуються ензоотичністю, тобто проявом захворювання тварин лише на певних територіях земної кулі (трипаносомози тварин і людини, переносниками збудників яких є мухи цеце, — у країнах Африки, південноамериканський трипаносомоз, переносниками якого є тріа- 20 20 томові клопи, — в країнах Латинської Америки). Фасціольоз виникає лише в межах поширення проміжних хазяїв збудників — прісноводних молюсків. Для деяких інвазійних хвороб характерна епізоотичність. До них відносять, наприклад, акарози, спричинювані акариформними кліщами. Ці хвороби можуть набувати надзвичайного поширення, що спостерігалося серед коней у багатьох країнах світу під час першої світової війни. Акарози коней на той час мали панзоотичний характер. При проникненні в організм тварини значної кількості патогенних збудників та зниженні його резистентності з’являються різко виражені клінічні ознаки хвороби. Клінічний перебіг інвазії значною мірою залежить також від віку, умов утримання та годівлі тварин. Так, помітні ознаки захворювання на фасціольоз з’являються у овець при паразитуванні понад 50 збудників, у великої рогатої худоби — понад 250 фасціол. Субклінічний прояв хвороби характеризується слабкими її клінічними ознаками. Прикладом може бути перебіг стронгілятозів молодняку жуйних тварин у разі незначної інтенсивності інвазії. Латентний перебіг інвазійних хвороб характеризується прихованим його проявом. Так, у неблагополучних господарствах після видужання великої рогатої худоби від бабезіозу у тварин з’являється імунітет (премуніція). В латентному осередку через інвазованих іксодових кліщів молодняк худоби, що народжується, постійно хворіє на легку форму і набуває при цьому імунітету. Спалах гострого бабезіозу спостерігається в тому разі, коли в неблагополучну зону завозять тварин з місцевості, де ця інвазійна хвороба не реєструється. При слабкій зараженості тварин паразитичними організмами має місце безсимптомний перебіг інвазії. Таких тварин називають паразитоносіями. Наприклад, молодняк жуйних тварин нерідко хворіє на парамфістомоз у тяжкій формі, тоді як у дорослої худоби реєструють переважно паразитоносійство. Такі тварини є джерелом поширення інвазії, а в разі зниження їх резистентності, погіршення умов годівлі та утримання, зараження іншими паразитичними організмами вони можуть тяжко захворіти і навіть загинути.

 Паразитизм — це явище, коли організм одного виду (паразит) використовує організм іншого виду (хазяїн) як тимчасове або постійне середовище існування та джерело живлення. Вперше визначення поняття паразитизму було зроблене І. І. Мечниковим (1874). Він стверджував, що справжніми паразитами є такі організми, які розвиваються і живляться за рахунок інших. Висловлювання І. І. Мечникова пізніше підтвердив Лейкарт (1879). Паразитичні організми є серед тварин і рослин. Представники майже всіх типів тваринного світу мають види, що ведуть паразитичний спосіб життя, а класи трематод, цестод та колючоголових червів цілком складаються з паразитів. Види зоопаразитів. Паразитичні організми поділяють на тимчасових і стаціонарних. Тимчасові паразити живуть, розвиваються від яйця до статевозрілої стадії і розмножуються у навколишньому середовищі, а на тварин нападають лише для живлення. Вони, як правило, є зовнішніми паразитами, або ектопаразитами. До них відносять ґедзів, комарів, мошок, мокреців, москітів, мухжигалок тощо. Стаціонарні паразити живуть усередині (внутрішні, або ендопаразити) чи на поверхні тіла хазяїна впродовж тривалого часу (іноді все життя). Їх також поділяють на дві групи: постійні та періодичні. Постійні паразити характеризуються тим, що весь цикл їх розвитку від яйця (личинки) до імаго відбувається всередині або на поверхні тіла тварини: трихінели, акариформні кліщі, воші, волосоїди. Це стосується і деяких видів одноклітинних організмів (Trypanosoma equiperdum). Періодичні паразити живуть в організмі хазяїна на певній стадії свого розвитку. Наприклад, підшкірні оводи паразитують в організмі великої рогатої худоби лише на стадії личинки, а лялечки та імаго цих комах розвиваються в зовнішньому середовищі. Переважна частина гельмінтів живе в організмі тварин у статевозрілій стадії. Так, статевозрілі трематоди Opisthorchis tenuicollis паразитують в організмі м’ясоїдних тварин і людини, личинки від мірацидія до церкарія — у прісноводних молюсках, а метацеркарії — у рибах. Збудники оксіуратозів, аскаридатозів, стронгілятозів паразитують в організмі тварин у стадії личинок та імаго. Паразитів, які розвиваються в організмі лише одного хазяїна, називають однохазяїнними, або моноксенними. Наприклад, Ascaris suum розвивається прямим шляхом від яйця до імаго в організмі свині, Dictyocaulus filaria від личинкової до статевозрілої стадії паразитує в тілі дрібної рогатої худоби. Якщо для розвитку паразита потрібно два і більше різних видів хазяїв, їх називають багатохазяїнними, або гетероксенними. Так, фасціоли в личинковій стадії розвиваються в печінці прісноводних молюсків, а в статевозрілій — в організмі сільськогосподарських та диких тварин. Метацеркарії Echinostoma revolutum паразитують у тілі жаб та пуголовків, мірацидії, спороцисти, редії й церкарії — в прісноводних молюсках, а статевозрілі трематоди — в кишках водоплавних птахів. Іноді в природі трапляється гіперпаразитизм. Це явище, коли один паразит оселяється всередині або на тілі іншого організму, що веде паразитичний спосіб життя. Наприклад, буностоми здатні паразитувати на монієзіях. Рідкісним випадком є псевдопаразитизм (несправжній паразитизм). Він характеризується випадковим потраплянням у тіло тварин живих істот, які у звичайних для них умовах не ведуть паразитичного способу життя. Прикладом псевдопаразитизму є кормові кліщі або дощові черви, які випадково потрапляють у кишки тварин і за певних умов можуть спричинити порушення травлення.

 Цикл розвитку паразитів. Велике значення в боротьбі з інвазійними хворобами відіграє знання особливостей розвитку збудників від яйця (личинки) до статевозрілої стадії. Залежно від циклу розвитку паразитів їхніх хазяїв поділяють на дефінітивних, проміжних, додаткових, резервуарних, а також облігатних та факультативних. Хазяїном називають організм, у якому паразит постійно або тимчасово живе за його рахунок. Дефінітивним (остаточним) є хазяїн, в організмі якого паразит досягає статевозрілої стадії розвитку і розмножується (наприклад, жуйні тварини — для трематод Fasciola hepatica, Eurytrema pancreaticum, цестод Moniezia expansa, м’ясоїдні тварини — для цестод Echinococcus granulosus, Dypilidium caninum тощо). Проміжний хазяїн — організм, у якому живе і розвивається личинка паразита (прісноводний молюск для фасціоли, свиня — для свинячого ціп’яка, орибатидні кліщі — для монієзій, циклопи — для дрепанідотеній). У розвитку деяких паразитичних червів беруть участь два проміжних хазяїни. Другого проміжного хазяїна називають додатковим (риби для трематоди Opisthorchis tenuicollis та стьожака Ligula intestinalis). Резервуарний хазяїн — організм, у якому паразит не розвивається, а лише накопичується і тривалий час зберігається, не втрачаючи інвазійних властивостей. Його участь у циклі розвитку паразита не є обов’язковою (наприклад, риби для личинок стрептокар водоплавних птахів, дощові черви для личинок Ascaris suum, гризуни для алярій м’ясоїдних тварин). Облігатний (обов’язковий) хазяїн забезпечує паразитам найсприятливіші умови для їх розвитку (вівця для монієзій, гуси для дрепанідотеній). В організмі таких хазяїв паразити інтенсивно розмножуються, швидко досягають статевої зрілості й спричинюють тяжкий перебіг хвороби хазяїна. Хазяїв, в організмі яких паразити розвиваються слабко через недостатньо сприятливі для них умови, називають факультативними. В них паразити живуть рідко, а інтенсивність інвазії, як правило, низька (качки для дрепанідотеній, гуси для курячих аскаридій). Часто одноклітинні паразитичні організми передаються від хворої до здорової тварини через переносників. Їх поділяють на механічних та біологічних. У тілі механічного переносника паразит не розвивається, а лише накопичується (ґедзі й мухи-жигалки для Trypanosoma brucei, T. congolense та деяких інших видів одноклітинних організмів, які зумовлюють трипаносомози тварин у країнах Африки). В організмі біологічного переносника збудник проходить частину циклу розвитку (іксодові кліщі — біологічні переносники бабезій, мухи цеце — трипаносом).

Гельмінти (від грец. helmintos – черв’як) – екологічна група багатоклітинних організмів, що ведуть переважно паразитичний спосіб життя і завдають шкоди різним живим істотам (людині, тваринам, птахам, рослинам). Ще у 1901 р. І. І. Мечніков відмітив певний зв’язок між гельмінтами й інфекційними процесами, підтверджений тезою К. І. Скрябіна (1923–1925) – “глистна інвазія відчиняє ворота інфекції”. Доведено, що гельмінтози значно ускладнюють перебіг та сприяють поширенню туберкульозу людей і тварин. Метастронгільоз та аскароз передують розвитку грипу свиней, а езофагостомоз – балантидіозу. На фермах і комплексах великої рогатої худоби, в телят з 1−2 місячного віку починають виявляти збудники еймеріозу, а через місяць в організмі з’являються збудники стронгілоїдозу, стронгілятозів та ін. Численними дослідженнями було встановлено, що моноінвазія та моноінфекція можуть існувати лише у дослідах із гнотобіонтами. Адже в тілі Оesophagostomum dentatum і Ascaris suum переважають мікроорганізми понад дванадцяти видів: Salmonella choleraesuis, E. coli, Micrococcus albitatus, M. ruber, Staphylococcus albus, Staph. citreus, Staph. aureus, Bacilus subtilis, Bac. lactosus. Таким чином, гельмінтоз одразу ускладнюється бактеріальною інфекцією. Патогенний вплив гельмінтів на організм тварин найчастіше зумовлений інтегрованою взаємодією їх різних видів – мікст-інвазією. Часто реєструють у телят неоаскароз і криптоспоридіоз. Змішана інвазія знижує імунний статус організму хворої тварини, живу масу тіла, сприяє розвитку ентеритів, виснаження. Захисними пристосуваннями тварин проти впливу паразитів і є імунний статус (набутий або природний імунітет), еозинофілія, лейкоцитоз, утворення сполучнотканинних капсул навколо личинкових стадій цестод (ехінококів, фін, ценурів та ін.). До захисних протипаразитарних реакцій у тварин також відносять безумовні рефлекси. Наприклад, молоді телята, почувши дзижчання підшкірного овода, намагаються сховатися в кущах або в приміщеннях.

Вплив зоопаразитів на організм хазяїна. Хвороботворний вплив зоопаразитів на організм тварин залежить від багатьох чинників: виду збудника, його вірулентності, місця локалізації, інтенсивності інвазії, стадії розвитку та фізіологічного стану хазяїна, зокрема його імунного статусу, віку, умов годівлі та утримання тощо. Вірулентність паразитів може посилюватися при підвищенні температури тіла. Наприклад, адолескарії фасціол, яких витримували за температури повітря + 22...23 °С, спричинювали у кролів прояви гострого фасціольозу. Інвазійні личинки фасціол, що перебували за температури + 15...17 °С, спричинювали лише хронічний перебіг хвороби. Механічний вплив зоопаразитів пов’язаний з міграцією личинок (яєць) по організму, їх фіксацією та життєдіяльністю в окремих органах і тканинах хазяїна. Міграція яєць Schistosoma bovis та личинок Ascaris suum, Dictyocaulus viviparus, Metastrongylus elongatus призводить до порушення цілісності тканин, розриву капілярів, крововиливів, виникнення запальних процесів. Локалізація великих міхурів Echinococcus granulosus у паренхіматозних органах, Coenurus cerebralis у головному мозку, Dioctophyme renale в нирках, Dirofilaria immitis у шлуночках серця нерідко є причиною атрофії не лише окремих ділянок, а й усього органа. У разі скупчення значної кількості цестод (Moniezia expansa) або нематод (Toxocara canis) у кишках може статися їх закупорювання з наступним розривом стінок цього органа та ускладненнями, які нерідко закінчуються загибеллю тварин. Статевозрілі паразитичні черви в місцях локалізації за допомогою органів фіксації (гачки у Drepanidotaenia lanceolata, присоски у Taenia saginata, ріжучі пластинки в ротовій капсулі Ancylostoma caninum) травмують слизові оболонки кишок, внаслідок чого виникають запальні процеси. Одноклітинні організми, що паразитують в еритроцитах (бабезії) та епітеліальних клітинах кишок (еймерії), значною мірою руйнують їх. Алергічний вплив паразитів полягає в тому, що в процесі життєдіяльності вони виділяють продукти метаболізму, секрети та екскрети, які насамперед мають властивості алергенів. Коли личинки паразитичних організмів линяють і гинуть в органах і тканинах хазяїна, вони виділяють алергени соматичного походження. Алергени гельмінтів являють собою складні сполуки — поліпептиди, протеїни, поліцукриди та гліколіпіди. Під їх впливом в організмі тварин виникає алергічна реакція (еозинофілія), розвивається імунітет різного ступеня напруженості. 1616 Токсичний вплив паразитичних організмів вивчений недостатньо. За хронічного перебігу гельмінтозів унаслідок порушення обміну речовин у тварин нерідко виникає токсикоз. У них погіршується загальний стан, знижується апетит, спостерігається розлад травлення, зменшуються кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну. Показником токсикозів вважають також зменшення вмісту в сироватці крові холінестерази, збільшення кількості лейкоцитів. При масовому нападі мошок на велику рогату худобу під впливом гемолітичної отрути розвивається симуліотоксикоз. У одноклітинних організмів саркоцист виділили токсин (саркоцистин), який спричинює некроз тканин у багатьох лабораторних тварин. Трофічний вплив — невід’ємна властивість паразитів. Вони живляться соками й тканинами хазяїна. Поживним матеріалом для цестод, колючоголових червів є вміст кишок, тоді як для нематоди Haemonchus contortus — кров тварин. За допомогою специфічних ферментів трематоди здатні перетравлювати кров, соки тканин, слиз, епітелій. Паразити живляться не лише кінцевими продуктами розщеплення білків, вуглеводів, жирів, а й вітамінами, макро- та мікроелементами. Так, в 1 г сирої тканини зрілих члеників монієзій вміст вітаміну В12 досягає 4,988 ± 0,21 нг. Це приблизно стільки ж, скільки в 1 мл крові здорових ягнят (4,318 ± 0,05 нг). Тому при високій інтенсивності інвазії спостерігається значне зниження маси тіла тварин, що може призвести навіть до їх загибелі. Істотне значення має інокуляторний вплив паразитів на тварин. Так, личинки багатьох гельмінтів (Fasciola hepatica, Ascaris suum, Dictyocaulus filaria, Strongyloides papillosus), комах (Hypoderma bovis) у період міграції можуть заносити в органи й тканини хазяїна різні види мікроорганізмів. Багато двокрилих комах, кліщів під час кровоссання інокулюють в організм здорових тварин збудників інфекційних хвороб. Руйнуючи епітеліальні клітини кишок, еймерії відкривають мікроорганізмам доступ до різних тканин і органів хазяїна. Все це призводить до ускладнення перебігу інвазійних та інфекційних хвороб.

2.Економічна шкода що наноситься тваринництву від інвазійних хвороб.

Збитки, яких завдають інвазійні хвороби, і визначення економічної ефективності протипаразитарних заходів. Деякі інвазійні хвороби (фасціольоз, 2323 диктіокаульоз, аскароз, піроплазмідози) є причиною масової загибелі тварин. Падіж курей при еймеріозі може сягати 100 %. Знижується продуктивність хворих тварин. У хворих на фасціольоз корів надої молока знижуються на 25 – 40 %, а при бабезіозі великої рогатої худоби лактація може припинитися зовсім. У свиней, уражених нематодами Ascaris suum, м’ясна продуктивність знижується до 30 %. Погіршується якість шкури великої рогатої худоби при паразитуванні личинок підшкірного овода або іксодових кліщів, вовни овець — при псороптозі, меду бджіл — при ноземозі. Нерідко виникає необхідність у вибраковуванні уражених паразитами внутрішніх органів (печінка великої рогатої худоби при фасціольозі та ехінококозі) або навіть усієї туші (трихінельоз свиней). Продукція, отримана від хворих тварин, має гірші якості. Так, смакові якості м’яса погіршуються внаслідок істотного зниження вмісту в ньому амінокислот, вітамінів, макро- й мікроелементів. При хронічному фасціольозі в молоці корів вміст жиру може зменшуватися на 40 %, загального білка та казеїну — на 15 – 20, сухих речовин — на 8 – 12 %. Інвазійні хвороби негативно позначаються на репродуктивних властивостях тварин, спричинюють аборти (трихомоноз великої рогатої худоби). Молодняк від хворих тварин народжується недорозвиненим, зі зниженою природною резистентністю. Відбувається порушення функції імунокомпетентних органів і клітин тіла, внаслідок чого у вакцинованих проти інфекційних хвороб тварин створюється неповноцінний або нижчої напруженості імунітет. Лікування хворих тварин пов’язане зі значними затратами на придбання протипаразитарних лікарських засобів та їх застосуванням. Важливу роль відіграють дані щодо визначення економічних збитків унаслідок інвазійних хвороб тварин в окремому господарстві, районі чи області. Як приклад збиток З1, завданий загибеллю, вимушеним забоєм та знищенням тварин, можна визначити за формулою: З МЖЦВ 1 = × ×− ф , де М — кількість загиблих, вимушено забитих або знищених тварин; Ж — середня маса тіла однієї тварини, кг; Ц — ціна реалізації одиниці продукції та сировини тваринного походження, грн; Вф — виручка від реалізації продукції (м’ясо, шкури) та сировини тваринного походження, грн. Збиток З2, завданий зниженням продуктивності тварин унаслідок перенесеної хвороби, обчислюють за формулою: З М 2 пз х = (В В− × )Т Ц, де Мп — кількість тварин, що перехворіли; Вз і Вх — середньодобова продуктивність (молоко, м’ясо, шерсть, яйця) відповідно здорових і хворих тварин, кг (шт.); Т — середня тривалість хвороби, діб. Збиток З3, завданий зниженням якості продукції та сировини тваринного походження, обчислюють так: З А 3 пз х = − (Ц Ц ), 2424 де Ап — кількість реалізованої продукції зниженої якості, кг (шт.); Цз і Цх — ціна реалізації одиниці продукції відповідно від здорових і хворих тварин, грн. Загальний економічний збиток Ззаг визначають як суму всіх видів збитків: З ЗЗЗ заг 123 =++ . Крім обчислених за формулами величин потрібно визначити також затрати на ветеринарні заходи й запобігання економічному збитку завдяки проведеним профілактичним, оздоровчим та лікувальним заходам. Протипаразитарні заходи. Успішна боротьба з інвазійними хворобами можлива за умови проведення комплексу заходів. Вони передбачають повноцінну годівлю тварин, поліпшення стійлового та пасовищного утримання, використання стійлово-вигульного та ізольованого утримання молодняку, упорядкування санітарного стану території тваринницьких приміщень, пасовищ, сінокосів, обладнання майданчиків для забою худоби. Важливу роль відіграють хіміопрофілактика, профілактичні та лікувальні обробки тварин, дезінвазія, дезінсекція, дератизація приміщень та прилеглих до них територій. Велике значення надається біологічним методам боротьби із зоопаразитами. До них належать: біотермічне знезараження гною, розорювання та меліорація природних пасовищ, осушування водойм, періодична зміна пасовищних ділянок та створення культурних пасовищ з багаторічними травами. Усе це сприяє знищенню паразитичних організмів, їхніх проміжних, додаткових та резервуарних хазяїв. Біологічні методи застосовують також у боротьбі з мухами цеце (стерилізація самців за допомогою 60Со або 137Cs) та деякими іншими видами комах. Одним із основних протигельмінтозних заходів є дегельмінтизація — звільнення організму тварин від паразитичних червів за допомогою хіміотерапевтичних препаратів (антигельмінтиків). Вилікувати хвору тварину й запобігти поширенню інвазійних елементів у зовнішньому середовищі — основна мета дегельмінтизації. Залежно від призначення розрізняють профілактичну, передімагінальну, терапевтичну та діагностичну дегельмінтизації. Оцінку ефективності антигельмінтиків здійснюють за допомогою двох показників: екстенсефективності (ЕЕ) та інтенсефективності (ІЕ). ЕЕ — кількість дегельмінтизованих тварин у відсотках, які повністю звільнилися від паразитичних червів. Наприклад, зі 100 тварин після застосування антигельмінтика повністю звільнилися від паразитів 90. ЕЕ дорівнює 90 %. ІЕ — кількість гельмінтів, які загинули після застосування лікарського засобу, щодо їх загальної кількості до дегельмінтизації, у відсотках. Наприклад, до введення протипаразитарного засобу у 10 тварин налічували 100 гельмінтів (їхніх зародків). Після дегельмінтизації 95 паразитичних червів загинули. ІЕ препарату становить 95 %. Знищення комах здійснюють за допомогою інсектицидів, кліщів — акарицидів. Більшість препаратів одночасно діють як на кліщів, так і на комах. Тому їх називають інсектоакарицидами. Основними вимогами до протипаразитарних засобів є їх висока ефективність, зручність у застосуванні, широкий спектр дії, мала токсичність для організму тварин, безпечність для людей і помірна вартість. 2525 Прогнозування виникнення паразитарних хвороб.

Протипаразитарні заходи. Успішна боротьба з інвазійними хворобами можлива за умови проведення комплексу заходів. Вони передбачають повноцінну годівлю тварин, поліпшення стійлового та пасовищного утримання, використання стійлово-вигульного та ізольованого утримання молодняку, упорядкування санітарного стану території тваринницьких приміщень, пасовищ, сінокосів, обладнання майданчиків для забою худоби. Важливу роль відіграють хіміопрофілактика, профілактичні та лікувальні обробки тварин, дезінвазія, дезінсекція, дератизація приміщень та прилеглих до них територій. Велике значення надається біологічним методам боротьби із зоопаразитами. До них належать: біотермічне знезараження гною, розорювання та меліорація природних пасовищ, осушування водойм, періодична зміна пасовищних ділянок та створення культурних пасовищ з багаторічними травами. Усе це сприяє знищенню паразитичних організмів, їхніх проміжних, додаткових та резервуарних хазяїв. Біологічні методи застосовують також у боротьбі з мухами цеце (стерилізація самців за допомогою 60Со або 137Cs) та деякими іншими видами комах. Одним із основних протигельмінтозних заходів є дегельмінтизація — звільнення організму тварин від паразитичних червів за допомогою хіміотерапевтичних препаратів (антигельмінтиків). Вилікувати хвору тварину й запобігти поширенню інвазійних елементів у зовнішньому середовищі — основна мета дегельмінтизації. Залежно від призначення розрізняють профілактичну, передімагінальну, терапевтичну та діагностичну дегельмінтизації. Оцінку ефективності антигельмінтиків здійснюють за допомогою двох показників: екстенсефективності (ЕЕ) та інтенсефективності (ІЕ). ЕЕ — кількість дегельмінтизованих тварин у відсотках, які повністю звільнилися від паразитичних червів. Наприклад, зі 100 тварин після застосування антигельмінтика повністю звільнилися від паразитів 90. ЕЕ дорівнює 90 %. ІЕ — кількість гельмінтів, які загинули після застосування лікарського засобу, щодо їх загальної кількості до дегельмінтизації, у відсотках. Наприклад, до введення протипаразитарного засобу у 10 тварин налічували 100 гельмінтів (їхніх зародків). Після дегельмінтизації 95 паразитичних червів загинули. ІЕ препарату становить 95 %. Знищення комах здійснюють за допомогою інсектицидів, кліщів — акарицидів. Більшість препаратів одночасно діють як на кліщів, так і на комах. Тому їх називають інсектоакарицидами. Основними вимогами до протипаразитарних засобів є їх висока ефективність, зручність у застосуванні, широкий спектр дії, мала токсичність для організму тварин, безпечність для людей і помірна вартість