ІСТОРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕМУ: "Дипломатія Богдана Хмельницького"

Дипломатія Богдана Хмельницького

  Кожен із нас ще з раннього дитинства чув про Богдана Хмельницького - легендарного гетьмана, майстерного полководця, палкого патріота, обличчя національної валюти…

  Проте мало хто здогадується, що не лише воєнні походи принесли світову славу пану Хмельницькому. Його перемоги не викликали б такого ажіотажу без іншої невід’ємної частини зовнішньої політики, а саме дипломатії. Недарма польський історик Л. Кубаля писав, що «здається, не було й дня, щоб Богдан не приймав іноземних послів, дипломатичних агентів, кур'єрів і посланців, або не виряджав своїх».

  Отже, у чому полягала дипломатія Богдана Хмельницького в часи Національно-визвольної війни (1648-1657 рр.) і чим вона закінчилася?

Гетьманщина і мусульманські країни

  Україно-кримський союз

  Саме Бахчисарайська угода 1648 року з Кримським ханством була першою серйозною дипломатичною акцією Хмельницького. Попри тривалу ворожнечу в минулому, це був стратегічний крок, адже перемир’я з Кримом давало гетьману цінну військову допомогу та ліквідувало можливість союзництва Речі Посполитої та Кримського ханства під час Національно-визвольної війни.

  Кримська угода значно посприяла Богдану Хмельницькому в здобутті перших перемог на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями. Тим не менш, татари виявилися не надто надійними союзниками й зрадили гетьмана у важливих битвах під Корсунем (1649) та Берестечком (1651). Проте попри все, Хмельницький розірвав усі дипломатичні взаємини з Кримським ханством лише після укладення союзу з Москвою в 1654 році.

  Відносини з Османською імперією

  Через те, що Кримське ханство було васалом Туреччини, дипломатичні відносини треба було налагодити і з нею, чим активно й зайнявся Хмельницький. Так, у жовтні 1648 року султан погодився надати Війську Запорозькому необхідну протекцію, надіслав гетьману грамоту на князівство та присвоїв йому титул «сторожа Оттоманської Порти». У відповідь влітку 1651 року в Стамбулі відкрилося посольство Гетьманщини.

Відносини з католицькими державами

  До таких держав ми відносимо Францію, Іспанське королівство, Австрійську імперію, Папську державу та князівства Південної Німеччини. Більшість із них підтримували Річ Посполиту. Причина - поляки сповідували католицизм, а за часів Хмельницького однією з головних підстав створення коаліцій була однакова релігійна приналежність: католики підтримували католиків, православні – православних. Саме тому Папи всіляко закликали Річ Посполиту вести війну проти козаків до кінця.

Країни протестантського табору

  Швеція, Англія, Голландія та князівства Північної Німеччини, як затяті супротивники католицизму, досить позитивно ставилися до новоствореної української держави.

  Зокрема, Швеція – новий лідер балтійського регіону та один із головних супротивників Німеччини та Польщі – була зацікавлена в отриманні даних про козаків. На жаль, через відмову пропустити українських дипломатів до Швеції через російський кордон, їхнє співробітництво вдалося налагодити лише у 1656 році при укладенні                трьохсторонньої антипольської угоди з Трансільванією. Шведський король Карл Х Густав передав гетьману декларацію про визнання прав козацької держави на західноукраїнські землі, проте, через складну міжнародну ситуацію, цей союз не приніс Хмельницькому перемоги у війні.

  Найбільш активною була переписка гетьмана з англійським революціонером Олівером Кромвелем. Однак, він нічого не зміг запропонувати Гетьманщині, окрім визнання її як самостійної держави з боку Англії.

Дипломатія Богдана Хмельницького у православному світі

  Під час Національно-визвольної війни гетьман отримав благословення всіх чотирьох православних патріархів, а також уклав союзницькі договори з Болгарією, Грецією та Сербією. Отже, православна віра була на його боці. Проте й тут було декілька нюансів.

  Відносини з Молдовою

  Союз із Молдовою мав, у першу чергу, превентивне значення для Хмельницького, адже вона була потенційним союзником Речі Посполитої. Під впливом двоїстої політики молдавського господаря Василя Лупула, Богдан Хмельницький організовує три Молдовських походи у період із 1650 по 1653 рр., наслідком яких став шлюб його сина Тимоша з донькою Лупула Розандою. Ця шлюбна угода значно зміцнювала авторитет гетьмана на європейській арені. Та смерть Тимоша Хмельницького перекреслила династичні наміри гетьмана. Однак між країнами був укладений мирний договір, і Річ Посполита остаточно позбулася одного із союзників.

  Україно-московський союз

  З часом Хмельницький зрозумів, що його шанси виграти війну значно збільшаться, якщо знайдеться держава-протектор, яка надасть Гетьманщині реальну воєнну допомогу. Обираючи між 2 потенційними кандидатами на цю посаду – Портою та Московією, – гетьман зробив ставку на православну віру. Таким чином, на старшинських радах у Корсуні й Чигирині протягом січня – лютого  1654 року гетьман зі старшинами підготували проект україно – московського  договору – «Березневі статті», які були об’єднані ідеєю встановлення рівноправних міждержавних відносин, за яких Україна зберігала б право на самостійну внутрішню і зовнішню політику.

  Історичне значення українсько-московської угоди полягало в тому, що вона юридично закріплювала відокремлення Війська Запорозького від Речі Посполитої та визнання його окремою державою московським царем. З іншого боку, вона стала першим кроком на шляху до втрати Україною автономії на користь Московської держави.

Як підсумок, коротко про головне:

  Визначальними цілями в дипломатичній діяльності гетьмана Хмельницького були:

1. Отримати воєнну допомогу й виграти війну: для цього були укладені угоди з Кримським ханством, Османською імперією і Трансільванським князівством;

2. Ослабити та ізолювати Річ Посполиту від міжнародних справ: гетьман пропонував шведському королю і курфюрсту Бранденбурзькому укласти союз проти Польщі;

3. Знайти державу-протектора для Гетьманщини: для цього у 1654 році були офіційно започатковані україно-московські відносини;

4. Домогтися міжнародного визнання новоствореної української держави: цьому сприяв мирний договір із Туреччиною, визнання з боку московського царя, шлюб сина Хмельницького з представницею легітимної молдавської династії та численні переписки й обміни посольствами з європейськими державами.

  Донині історики сперечаються щодо доцільності дипломатії Богдана Хмельницького, зокрема, необхідності укладення Переяславської угоди. Не буду надавати вам свою суб’єктивну думку щодо цього питання. Лише сподіваюся, що ця доповідь допомогла вам краще зрозуміти реалії козацької епохи та сформувати власне бачення відомого гетьмана.