Історичний нарис. «Історія пожеж та пожежної справи у славетному «Суминому» місті»

Історичний нарис.

«Історія пожеж та пожежної справи у славетному «суминому» місті»

З заснування міста в 1655 році і його постійної розбудови місто розросталось швидким темпом. основним будівельним матеріалом був дуб, тому  під час  пожеж, тісна забудова міста спричиняла цілковите знищення міста.

ХІХ століття для Сум стало добою оновлення та процвітання. Після пожежі в 1839-1840 рр. місто змінило своє обличчя  за генеральним планом 1845 р. А розквіт Сум як промислового та культурного центру в другій половині ХІХ століття пов’язаний з підприємницькою та громадською діяльністю І. Г. Харитоненка (1822-1891)  засновника славетної династії цукрозаводчиків, який вкладав у розвиток пожежної справи чи не найбільше коштів та зусиль.

Створення першої пожежної частини в місті пов’язане з Миколою  Кондратьєвим, що подарував свій маєтко на вул. Петропавлівська 55, нині один з корпусів СумДУ, для облаштування пожежної частини та Івана Харитоненка, який віділив на цю спарву гроші, а також в будівлі напроти, тогочасному суді, облаштована вежа ,з якої спостерігали за обстановкою в місті, і в разі пожежі піднімали тривогу.

В цій красивій сучасній будівлі сто років тому засідала міська дума й окружний суд. Окружний суд був дуже важливим закладом, який робив Суми значним адміністративним центром і давав значний прибуток у казну міста. Його відкриття відбулося на клопотання Івана Харитоненка. Але будівля мала ще одне призначення. На вершечку вежі була пожежна каланча і двоє дозорних постійно стежили, аби в Сумах не було пожеж, адже місто на ті часи було переважно дерев’яним. У дворі будівлі постійно чергували пожежники.

Перші документальні відомості про пожежну охорону м. Суми датуються 1888 роком. У той час у місті функціонували дві пожежні частини, які пізніше, об'єднавшись у громадську пожежну команду нараховували 33 службовці, їх технічний арсенал налічував 31 коня, яких спеціально вирощували на кінних заводах, 8 ручних пожежних труб, механічну драбину та ін.

Під час встановлення радянської влади пожежну команду було розформовано, і тільки в 1920 р. вдалося знову відновити пожежний обоз з 12 кіньми.

Чому пожежники зявилися так пізно? Хто виконував їх фунції до того? Як боролися з божежами і якої шкони вони завдавали? Давайте відповімо на ці питання…

Скільки б не було пожеж, а будинок Петра вистояв...

Не встигло місто відійти від одного лиха, як за ним послідувало друге. 4 травня 1840 р. пожежа зруйнувала ще 27 будівель, з них 14 кам'яних. Третя пожежа сталася 16 грудня того ж року, але про його наслідки відомо мало. Стався він також в центрі Сум. Ф.Гумилевский згадує, що від вогню тоді згоріли дві кам'яні крамниці купця Савви Ильченко зблизька Воскресенской церкви.

Дивом серед кам'яних споруд під час усіх трьох пожеж встояв так званий будинок Петра, в якому, за міським переказом, зупинявся Петро I під час перебування в Сумах в 17081709. Будинок належав тоді міському голові, війтові Ткачеві. Дослідник сумської старовини священик Яків Левицкий на початку ХХ ст. писав про цю будівлю: «Чудово, що за час існування будинку, з самої побудови його, скільки ні було в місті пожеж, траплялося, що усе місто вигорало, будинок цей завжди залишався неушкодженим, і нині він завдяки уважному догляду і постійному ремонту абсолютно міцний... Дах будинку, як і усіх старовинних будинків, дуже високий, крутий; будинок стоїть у дворі і трохи навкіс вулиці, званій Монастирській». (Тепер  ул.Терезова.) Ще одно кам'яна будівля, що пережила стихію, знаходилася за адресою: ул.Красноармійска, 15 (ул.Нижньособорна). Від пожежі уціліла також будівля колишньої полкової канцелярії, в якій зараз знаходяться комерційні організації (ул.Соборная 33.) Чому Збірний ярмарок переїхав в Ромны, а Суми поступилися Харкову

Як пропав міський архів

Пожежі немало вплинули на внесення змін до містобудівних планів. Згідно з генеральним планом Сум 1786 р., передбачалося перебудувати густозаселенный центр міста з цеглини, а також вирівняти лінії вулиць, ввести прямокутну забудову кварталів. Перебудова, проте, йшла дуже повільно. У 1837 р. в місті налічувалося тільки 55 кам'яних будівель. Щільна забудова центру міста збереглася і після руйнування у кінці XVIII ст. кріпосних споруд. Багатьох архітектурних вимог, наприклад, стосовно заборони зводити будівлі далі червоної лінії вулиці, необхідності крити дахи будинків черепицею або залізом, витримувати відстань між будинками, городяни не дотримувалися. За недотримання подібних заходів пожежної безпеки, як і за відсутність пожежної команди, місто і поплатився під час серії нових руйнівних вогняних стихій.

22 і 23 серпня 1839 р. величезна пожежа знищила в місті 32 кам'яних і 258 дерев'яних будинків (загальна кількість будинків в Сумах складало приблизно 1200), а також дві церкви. Ф.Гумилевский вказує назву тільки одній  Ильинской; друга згоріла церква  це, мабуть, храм Апостола Матвія, що стояв на місці нинішньої будівлі єпархії. Серед згорілих споруд була і будівля присутствених місць, в якій розташовувався міський архів з цінними документами у справах дворянської опіки, повітового і земського судів, казначейства, думи, магістрату і сирітського суду. Ця обставина якраз і пояснює той скорботний факт, що ми володіємо лише фрагментарними даними про історію Сум до середини XIX.

Як сумчан звільнили від військового постою.

Дізнавшись про масштаби вогняної стихії в Сумах, імперський Комітет міністрів вказав на неможливість надати допомогу більшості городян : «Розлад, заподіюване несчастиями цього роду, що так часто повторювалися, особливо останніми роками, неминуче залишається на довгий час; бо при усій піклувальній, з якою уряд подає руку допомоги скрізь, де видається тільки нужда і можливість, посібники від казни не можуть винагороджувати приватних збитків при усій їх повноті». Проте, за розпорядженням імператора Миколи I від 1 жовтня 1840 р. «найбіднішим з сумських жителів», що погоріли, було виділено безповоротний посібник в 7983 крб. сріблом.

Правда, при цьому місцеве начальство було сповіщене, що «клопотання його про призначення грошової позики іншим обивателям задоволене бути не може, оскільки від них залежало застрахувати свої майна до пожеж в страхових суспільствах». У січні наступного року імператор у відповідь на клопотання сумських промисловців і купців розпорядився позбавити на три роки купців від платежу половини гильдейских повинностей, а міщан на той же термін  від внеску окладу казенних податей. Окрім іншого, місто було звільнене від військового постою. Що не зазнали збитків під час пожеж власники зобов'язувалися платити 1 кожного оцінного рубля в рахунок повинності.

Губернському начальству, якому доручалося розпорядитися цими сумами, ставилося використати ці засоби для зведення в Сумах «таких будівель, які могли б служити місту полегшенням у військовому постої». Правда, на момент пожеж в місті знаходилася тільки повітова інвалідна команда, що особливо не потребувала квартир (військові інваліди  військовослужбовки Російської імперії, нездатні служити у військах за станом здоров'я і зобов'язані нести службу в допоміжних командах, такі, що знаходилися в підпорядкуванні командирів батальйонів внутрішньої варти).

Приміром, пожежами 18391840 років була знищена велика і краща половина нашого міста, що привело згодом до занепаду добробуту сумчан. Щоб уникнути цього, городяни намагалися селитися на досить великих відстанях один від одного. Це можна побачити і на фотографіях того часу, де вулиці здаються дуже широкими і пустинними. Проте такі запобіжні заходи допомагали не завжди. З'явилася необхідність в професійних пожежниках.

Перші документальні відомості про пожежну охорону Сум датуються 1888 роком. Міська пожежна команда налічувала 33 службовців. Її технічний арсенал налічував 31 постійного пожежного коня (помісь тяжеловоза і орловського рисака), 8 ручних пожежних труб, 16 бочок, 1 механічні сходи, 2 прості. У спеціальній будівлі обладнали стійла для коней, обозні сараї і казарми для пожежників.

Наслідки пожеж були воістину катастрофічними.

Тисячі сумчан залишилися без даху над головою, багато хто покинув місто. Разом з наслідками епідемії холери, що бушувала в Сумах в 1831 і 1847 рр. і життю, що понесло, 700 чоловік, вогняна стихія негативно вплинула на демографічну ситуацію. У 1850 р. в Сумах мешкало 10256 чоловік, що було усього лише на 411 чоловік більше порівняно з переписом населення міста, здійсненим 77 років тому.

Масштаб руйнувань вплинув і на економічний стан міста. «У 1839-1840 р. сильні пожежі спопелили велику і кращу половину Сум; до того ж прекрасний ярмарок,  писав Ф. Гумилевский,  що доставляла великі доходи жителям міста, тоді ж переведена була в Ромни. Те і інша обставина мала наслідком своїм занепад добробуту жителів Сум». «Прекрасний ярмарок», про який згадував Ф.Гумилевский,  це Збірний ярмарок, що проводився щорічно під час Великого посту. Весною 1839 р. на неї купцями було привезено товарів на суму 6,5 млн. крб. Однієї тільки «французької горілки» (виноградного вина) було куплено сумчанами на суму 40 тис. крб. Всього за три тижні ярмарку її відвідало 30 тис. чоловік, що сплатили заповзятливим сумчанам за наймання житла і крамниць 20 тис. крб. Але вже наступного року, після першої пожежі, в Суми приїхав в три раз менше покупець і комерсант. У 1847 р. цей ярмарок був остаточно переведений в Ромни.

Відповідно танули доходи городян. Те ж саме відносилося і до другої за значимістю в місті Введенской ярмарку, що влаштовується у кінці року. З 1839 по 1847 рр. її оборот скоротився у вісім разів і склав менше 1 млн. крб. Навіть через 20 років після вогняної трагедії продажу на усіх трьох сумських ярмарках складали не більше

4 млн. крб. І по своєму благоустрою, і за кількістю жителів, і по промисловому потенціалу Суми, що раніше змагалися з Харковом, стали сильно поступатися не лише губернському центру, але і багатьом іншим повітовим містам Слобожанщини.

Виїзд пожежників у той час був незабутнім видовищем. Попереду скакав вершник, що сурмив в мідний ріжок, і увесь рух зупинявся. На відстані двох десятків метрів від нього мчалися четвірками і парами пожежні вози. Першим їхав віз з командою, над нею вився прапор пожежної частини. Саме тут знаходився дзвін, в який без кінця бияків пожежник. За головним возом мчалися інші  зі сходами, баграми, бочками, а також парова машина, щоб гойдати воду. Завершувала все пара коней, запряжених в карету з відкритим верхом,  так звана пожежна «швидка допомога».

У архівних документах збереглися відомості про те, що, приміром, в 1888 році пожежні команди Сум виїжджали 44 рази на пожежі і 57 разів по тривозі.

Ось як описував вакханалію тих часів Д. Дорошенко, (комісар Ц.Р. в Чернігівській губернії), родом з Глухівщини: «Спочатку на Чернігівщині запалали винокурні й горілчані склади, немов хтось подав до того гасло. Це скрізь робилось по одному трафарету. Збиралася купка людей й починала громити державний горілчаний склад. (В царській Росії існувала державна монополія на горілку, але після введення у 1914 році «сухого закону» величезна її кількість скупчилася на складах – Авт.) «Подекуди його боронила міліція чи наймана варта. Часами сама варта не встоювала перед спокусою напитись досхочу горілки і прилучалась до громил. Розбивши браму і замки, громили кидались до горілки, слідом за ними збігались усі п`яниці і просто люди, охочі покуштувати горілки, що вже четвертий рік була забороненим овочем, і починалось загальне пияцтво, котре раз у раз кінчалось десятками жертв: хтось з п`яниць запалить сірника і упустить в спирт: страшенний вибух, пожежа і десятки людей паляться живими».

Під час встановлення радянської влади пожежну команду було розформовано, і тільки в 1920 р. вдалося знову відновити пожежний обоз з 12 кіньми. У 1932 р. в Сумах було створено пожежно-технічну школу молодших техніків, яка і ознаменувала заснування пожежну службу в сучасному її розумінні.