Історичний нарис"Морський шлях. Історія Навігаційної школи."

Про матеріал

Першою морською школою зазвичай вважається Переяславська флотилія, створена Петром 1 у Переславль-Залескому. Улітку 1689 року на воду Переславського озера були спущені два невеликих фрегати й дві яхти, почалося будівництво «Потішного» флоту. Улітку 1692 року було готові вже кілька десятків кораблів, пройшли маневри Переславської флотилії й Бутирського полку. Проте це не означає, що історія флоту веде свій початок від цієї дати.

Перегляд файлу

Морський шлях.

Історія Навігаційної школи.

Першою морською школою зазвичай вважається Переяславська флотилія, створена Петром 1 у Переславль-Залескому. Улітку 1689 року на воду Переславського озера були спущені два невеликих фрегати й дві яхти, почалося будівництво «Потішного» флоту. Улітку 1692 року було готові вже кілька десятків кораблів, пройшли маневри Переславської флотилії й Бутирського полку. Проте це не означає, що історія вітчизняного флоту веде свій початок від цієї дати.

Англієць Фред Т. Джейн у своїй книзі «Імператорський російський флот. Його минуле, сьогодення й майбутнє» (Лондон, 1904) пише:

« Російський флот може претендувати на більш древнє походження, аніж британський флот. За сто років до того, як Альфред Великий побудував перші англійські військові кораблі, росіяни вже билися в розпачливих морських битвах, і тисячу років тому кращими моряками були росіяни ».

Ще у 7 столітті східні слов'яни на своїх суднах ходили в Чорне й Середземне моря. Непрямим свідченням того служить той факт, що на італійських картах аж до 15-16 століть Чорне море називалося Руським. Іншим свідченням міцних морських навичок слов'ян може стати запрошення праслов'янина Доброгаста командувати Візантійською чорноморською ескадрою.

У 9 столітті кораблі слов'ян робили походи з товарами по Хвалинському морю. В 11 столітті росіянином були знайомі з торговим шляхом із цього моря по Волзі до Варязького моря, а по морях і озерах Півночі - до Білого й Студеного морів. Древній водний шлях «з варягів у греки» проходив через Новгород і Київ. Історичні хроніки говорять, що торговельні судна новгородців можна було зустріти на морських шляхах Балтики не рідше, ніж голландські, шведські, німецькі. Російські колонії існували в містах Висби й Гарда.

Перша спроба створити флот була розпочата для охорони російського судноплавства на Балтійськом морі при Іванові Грозному. У 1570 році була сформована флотилія із шести кораблів, що проіснувала недовго, але встигла знищіти два десятки польських і шведських каперських судів.

Результатом осмислення причин невдачі Росії у Лівонській війні (1558-1583) за виходи до Балтійського моря було рішення будувати судна у Вологді, Нарві, на Західній Двіні й Волзі. У тім же 16 столітті з'являються суднобудівні верфі в Казані, Нижньому Новгороді й Астрахані.

У 1695 році кораблі будувалися у Воронежі, Брянську, Преображенському. Їхні екіпажі комплектувалися із солдатів Преображенського й Семенівського полків. Готувався другий Азовський похід для продовження боротьби Росії за вихід до Азовського й Чорного морів.

Узяття Азова 18 липня 1696 року зміцнило положення Росії на Азовському морі, що переконало Петра 1 у думці про необхідність створення флоту. 20 жовтня того ж року на настійну вимогу Петра 1 Боярська дума видала указ, що стверджував «морським шляхам бути». Цей день - дата народження регулярного Російського флоту. Був організований Військовий наказ-розряд на чолі з воєводою Т.Н.Стрєшневим. На гроші, зібрані «кумпанствами», вирішено було побудувати більше 50 кораблів. Росії потрібні були моряки, потрібна була морська школа.

Указ про заснування школи «Математичних і навігаційних, тобто морехідних мистецтв навчання» був підписаний 14 січня 1701 року. Цей день і вважається днем народження “Навігаційної школи”, що повинна була готувати кадри насамперед для флоту, без чого неможливим було повернення втрачених Росією земель і морів. У праці «Таємна дипломатія 18 століття» К.Маркс писав : «Жодна велика нація ніколи не існувала й не могла існувати в такому віддаленому від моря положенні, у якому спочатку перебувала держава Петра Великого; ніколи жодна нація не мирилася з тим, щоб її морські узбережжя в устях рік були від неї відірвані; Росія не могла залишати устя Неви, цього природного виходу для продукції Північної Росії, у руках шведів... Петро 1 заволодів всім тим, що було абсолютно необхідно для нормального розвитку його країни».

Організаційно й адміністративно школа підпорядкувалася Збройовій палаті, на чолі якої був боярин Ф.А.Головін «з товариші». Розмістити школу спочатку передбачалося у Замоскворіччі, на Полотняному дворі.

Чотирьохповерховий будинок відповідав всім вимогам хазяїв школи. Він розмістився на високому місці. Останнє, а також наявність вежі дозволяло мешканцям будинку робити обсервації, спостерігати за небесною сферою по всьому обрії. Високі стелі й світлі приміщення, у яких було холодно від вітрів, давали відмінну можливість для роботи з картами, кресленнями. Галереї другого ярусу, що оточували будинок, ніби нагадували шканці – найпочесніше місце на вітрильнику. Східна частина будинку виглядала як ніс корабля, західна частина - як його корма. Третій ярус уміщав у себе класні кімнати й «рапірний» зал, призначений для проведення уроків з фехтування, гімнастичних вправ. Є згадки про те, що до західної частини будинку був прибудований амфітеатр - сховище «машкерадного кораблика», тобто моделі вітрильного корабля, який використовувався «для потех».

За прийнятим статутом Навігаційна школа повинна була комплектуватися за рахунок «дітей дворянських, дячих, піддячих, з будинків боярських та інших будинків» у віці від 12 до 17 років, однак через опір бояр і страхів перед незвичним, набрати 500 учнів не вдалося, і тоді верхню межу цензу підняли до 20 років. Але й цього разу ,завдання виявилося нездійсненним.

Навчання у Навігаційній школі передбачало проходження трьох щаблів: «російської школи», «цифирной школи», «спеціальних класів». грамоти, Що Не Відають, новобранці йшли у школу першого щабля для того, щоб освоїти читання, лист і основи грамоти. На другому щаблі учні вивчали арифметику, геометрію й тригонометрію. Для учнів з нижчих станів на цьому навчання закінчувалося, і їх призначали на різні посади в Адміралтейство, писарями в накази, аптекарями, а також на інші посади в інші департаменти. Росії, що мала небагата спеціальних навчальних закладів, але починала нове життя, потрібні були знаючі люди, тому Навігаційна школа поставляла не тільки мореплавців. Діти «шляхетские», успішно витримавши проміжний іспит, продовжували навчання, здобували знання з географії, астрономії, геодезії й навігації.

Вихованці Навігаційної школи, що успішно здавали іспити, одержували сертифікат з підписами всіх учителів, але моряками ставали не всі. У флот «просували» звичайно дворянських нащадків, і вже з їхнього числа, тих, хто був здібніше й заможніші, для практичного вдосконалення посилали за кордон під іменем навігаторів. Таких прозивали «панами». Їх вирізняли від випускників простого походженням, що також практикувалися за кордоном, як штурманських учнів. Практика могла проходити в Іспанії, Голландії, Англії, Данії, Франції, Венеції, Польщі та Австрії. Формою проходження практики було волонтерство.

Із числа перших практикантів вийшли: Н.Зотів - відмінний офіцер і автор багатьох творів в морської справи; Н.Ф.Головін - адмірал флоту й президент Адміралтейств колегії; М.М.Голіцин - генерал-адмірал і також президент Адміралтейств - колегії ; Ф.И.Соймонов - гідрограф і письменник, відомі адмірали М.Белосельський, С.Лопухин, що були в молодості у числі «мучителів» Львова. Високої оцінки гідна й діяльність куратора. Обділений правами , він на свій страх і ризик повинен був улаштовувати молодих людей у приватні морські школи, обнадіювати їхнього власника обіцянками «милості царської», улаштовувати підопічних на судна, у тому числі й купецькі, де штурманська справа така ж, як і на військових, рекомендувати практикантів на російські фрегати, служба на яких приносить честь державі.

Якщо зібрати документальні відомості про практиків, то найчастіше буде згадуватися прізвище С.Г.Малигіна - полярного дослідника, педагога й автора першого посібника з навігації російською мовою (1733). На його судах практикувалися гардемарини у 1733-1748 роках; це був лінійний корабель «Шліссельбург», фрегат «Кронделивде» і гукор «Кроншлот», фрегати «Азов», «Астрахань», «Норд Адлер», «Св. Сергий». Багато чого зробив для навчання моряків у 1739-1757 роках Василь Винков, що командував лінійним кораблем «Ревель», фрегатом «Аполлон», «Варвара Великомучениця», гукором «Кроншлот». До забезпечення практик у першій половині 18 століття залучалися кораблі «Щастя»,

«Св. Исаакий», «Св. Пантелеймон», «Рафаїл», яхти «Діана», «Дружба», «Лоцман».

«У січні 1716 року оглядав нас государ у будинку графа Ф.М.Апраксина, і я, був написаний у числі 40 чоловік у флот, посланий з ними в Ревель. Тут визначений я на корабель «Архангел Михайло» гардемарини, і відтоді восприяли гардемарини початок», - записав у своєму щоденнику С.И.Мордвинів.

Нове для російського флоту слово «гардемарина» означав вихованець старших рот Морської академії, направлений на флот, але не перебуває на дійсній службі. Після закінчення академії йому привласнювали чин мічмана унтер-офіцерського рангу. Офіцером парубок ставав ще пізніше, після виробництва в мічмани обер-офіцерського рангу. Вихованці академії повинні були займатися винятково книжним навчанням, і лише потім приступати до практики, протягом якої гардемарин встигав взяти участь у двох або трьох кампаніях і одержати від командирів схвальний атестат.

«Кроншлот» благополучно прибув на Соломбальський рейд порту Архангельська 2 серпня 1740 року. Тепер потрібно уточнити, чи можна вважати гукор навчальним судном, адже в наказі Адміралтейства-колегії про це нічого не говориться. З певною часткою впевненості можна дати позитивну відповідь на дане питання. По-перше, він був включений у навчальну ескадру. Насамперед, варто помітити, що загальне число практикантів досягло 40 чоловік.

Гукором називали невеликі двощоглові судна, що використовувалися в якості допоміжних, для прибережного дозору й посильної служби. У цивільному флоті вони служили для перевезення вантажів по Ладозі й Онезі ще на початку 20 століття, плавали по Білому морю. Гукор військово-морського флоту мав водотоннажність близько 350 т, був озброєний пушками, які розміщалися на верхній палубі, екіпаж нараховував до 90 чоловік.

Для вітрильного озброєння гукора були характерні висока грот-щогла, що розташовувалася майже на миделі, і непропорційно довгий бушприт з висувним ще утлегарем. Зміщена в корму бізань-щогла по висоті звичайно становила біля двох третин грота-щогли. Судна цього типу відрізнялися гарними морехідними якостями. Вони були досить швидкохідними й слухняними керму. Робота з вітрилами на гукорі була необтяжливою. Із прибраним утлегарем і опущеною стеньгою гукор був стійким у шторм.

Про самого «Кроншлоте» точно можна повідомити лише дату його народження - закладений в Архангельську 12 липня 1736 року, спущений на воду 5 травня 1737 року.

Цікава процедура вибору технічних даних по судну, що існувало на Соломбальських верфях, а також і сама процедура його будівництва. Звичайно, з одержанням вказівки «зверху» про будівлю судна капітан військового порту давав корабельному майстрові верфі усне завдання «зробити креслення». При цьому він завжди обмовляв найважливіші вимоги до майбутнього корабля. Виконане майстром креслення потім розглядали інші майстри, обізнані кожний у своїй частині. Вони не тільки могли, але зобов'язані були висловити свої зауваження, незважаючи на схвалення начальства, якщо таке вже було отримано. Після цього креслення подавали на затвердження в Адміралтейство-колегію. Після повернення креслення у контору військового порту його ще раз розглядали, що спричиняло появу нових виправлень і корегувань, якщо це вважалося потрібним .

Коли ж єдності поглядів, нарешті, вдавалося досягти, креслення підписували майстри ділянок і майстер верфі. Починаючи із цього моменту, креслення ставало обов'язковим документом для закладки судна.

Після закладки кіля, що супроводжувалося здійсненням молебню, всі майстри - учасники спорудження судна повинні були остаточно погодити й затвердити «відомі пропорції довжини, ширини, і глибини трюму». На їхній основі кожному майстрові пропонувалося робити «все саме потребное» для будівлі. Ці розписи пред'являли в контору. Наприкінці кожного етапу роботи майстри подавали рапорти про хід їхнього виконання. Повідомляти потрібно було про успіхи, а «дорівнює й про недогляди». Як бачимо, у ті часи вдавалося обходитися мінімумом казенних паперів, навіть у креслярсько-технологічній частині нерідко керувалися лише знанням пропорцій судна. Але це не заважало справі, адже кожне рішення приймалося з урахуванням досвіду майстрів.

Судна цього типу, побудовані в різних країнах, мали свої особливості. Але будь-які, навіть найважливіші деталі не торкнуться головного – більш ніж 270 років тому моряки прийшли до думки про те, що навчальні судна корисні, потрібні, настійно необхідні. І таке судно з'явилося. Це й був «Кроншлот» - предтеча багатьох інших навчальних судів, у тому числі й нашого часу.

Словник морських і суднобудівних термінів.

Адміралтейство-колегія – вищий орган керівництва морським відомством і флотом. Він створений Петром 1 в 1717 році й проіснував до 1802 року. Після 1802 року став дорадчим органом при Морському міністерстві.

Адміралтейство – район території порту, де розташовані елінги, верфі, майстерні й склади для будівлі й ремонту військових кораблів. У Росії були створені в кінці 17 століття - початку 18 століття у Воронежі, Архангельську, Санкт-Петербурзі, Кронштадті, Херсоні, Севастополі.

Бізань-щогла – задня щогла на всіх вітрильних судах, що мають три щогли й більше.

Бушприт – горизонтальна або похила конструкція, що видається з носа судна; служить для віднесення центра парусності в ніс. А на великих дерев'яних судах робиться складовим, продовжують його утлегарь і бомутлегерь.

Волонтер – особа, що надійшла на військову службу по своєму бажанню, доброволець.

Грот-щогла – друга щогла, уважаючи від носа. На великих суднах, де більше трьох щогл, перша називається фок-щоглою, остання бізанню-щоглою; всі щогли, що є між ними,- «номерні» гроти-щогли.

Квартирмейстер – перший унтер-офіцерський чин у царському флоті, молодший унтер-офіцер.

Клиперштевень – особлива форма вигину форштевня. Нахилений уперед клиперштевень поступово переходить у бушприт і утле гель, що створює ілюзію динамічного корпуса, готового до швидкого бігу.

Лінійний корабель – вітрильний військовий корабель, має дві-три палуби, де гармати розташовані в одну лінію, по бортах на палубах; приймали бій у лінію кільватерної колони.

Навігатор – мореплавець.

Утлегель – рангоутне дерево, що служить продовженням бушприта.

Форштевень – набір брусів і книц у діаметральній площині, що обмежують корпус судна з носа.

Фрегат – у вітрильному військовому флоті трищогловий корабель, другий по величині після лінійного корабля. Рангоут був таким же, як і на лінійних кораблях, але мати трохи легше й вище.