Історія народної вишивки

Конспект заняття гуртка «Українська народна вишивка»

Тема:Історія народної вишивки.

Мета: показати школярам красу і самобутність української вишивки;розвивати творчі здібності і практичні навички гуртківців;виховувати повагу до духовної спадщини наших предків.

Практичні завдання:1)закріплення нитки;2)обробка країв виробу;

Обладнання і матеріали:мультимедійна дошка чи ноутбук; заздалегідь підготовані зразки українських народних орнаментів,українські нарародні пісні чи пісні (вірші)про вишивку;нитки ,голки, полотно тощо.

Слово вчителя

           Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення  мандрівників і літописців доводять,що вишивання як вид мистецтва існує в Україні з незапам'ятних часів.

    Вишивкою,за свідченням Геродота,був прикрашений одяг скіфів

Арабський мандрівник 10ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає,що вони носили вишитий одяг. Вишиванням споконвіку займалися жінки,які з покоління в покоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту,кольору,вишивальну техніку.

      Вишивки,передаючи характерні ознаки місцевості,різняться між собою орнаментом,технікою виконання та гамою барв.

                     За  мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

                           1)геометричні;

                           2)рослинні;

                           3)зооморфні(тваринні).

Вони відображають елементи символіки стародавніх вірувань,культів. Геометричні орнаменти, наприклад,притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфології

        Різноманітні кружальця,трикутники,ромби,кривульки,лінії,хрести відображали уявлення наших предків про те,як побудований світ.

           На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі роги»,«кучері»,«гребінчики»,«кривульки»,

«сосонка»,«перерва».

         В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі,

рослині . Крім поширеного символу «дерево життя»,який зображається стилізовано у формі листя або гілок у вишивках з рослинним орнаментом

популярні  стилізовані зображення Берегині ,використання таких мотивів як

«виноград»− символ добробуту,щасливого одруження,«барвінок» − символ

немеркнучого життя,«яблуко» − символ кохання тощо.

          На зооморфних вишивках зображуються тотемічні і солярні тварини,а також звірі,що позначають три яруси« дерева життя».Інколи вишивальниці

використовують власні мотиви,які властиві баченню візерунка певної особи.

Ними можуть бути заячі та вовчі зуби,волове око тощо.

               Техніка вишивання має близько ста різних варіантів,так само,як і гама

Кольорів,є особливістю певної місцевості.

                  Полтавські  вишивки виконуються хрестиком,плутаним хрестиком,

потрійним прутиком,зубчиками,мережкою, прутиковою мережкою,

виколюванням ,довбанкою,верхоплутом,ланцюжком тощо . Візерунки

виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів.

                 Вишивають переважно білими нитками,зрідка червоними та сірими,

візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

                 Вишивки Полісся прості і чіткі за композицією,ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивається орнамент

червоною ниткою по білому фону.

 

.

             Для північної Волині характерні ромболамані лінії у вигляді вертикальних обо горизонтальних стрічок. У південних районах області переважають рослинні мотиви,шиття хрестиком чи прутиком. Чорний колір у таких вишивках поєднується з червоним.

            Для Чернігівщини характерні білі вишивки з поєднанням прозорих швів із гладдю,інколи рослинний орнамент вишивається із невеликим вкрапленням червоного та чорного кольорів.

            Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометричний орнамент.

Вишиваються грона винограду,хмелю,восьмипелюсткові розетки квітів,ромби,

квадрати. Основні кольори – білий,коралово-червоний,відтінений чорним,трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком,занизуванням,гладдю.           

             На Львівщині використовуються різні типи візерунків,окремі  з яких характерні для всього регіону,інші притаманні лише певним місцевостям .Колористо такі вишивки надзвичайно різноманітні.

              Гуцульські вишивки відрізняються різноманіттям геометричних та рослинних візерунків,багатством композицій,кольорових поєднань,здебільшого

червоного з  жовтим та зеленим,причому червоний домінує. Жовтого може бути кілька відтінків,що надає вишивці золотавих барв.

       Вишивкою оздоблювали рушники,фіранки,жіночий та чоловічий одяг.

Особливого значення надавали рушникам − старовинним  оберегам дому,

родини. У давнину рушник,вишитий відповідними візерунками-символами,був неодмінним атрибутом багатьох обрядів:з рушником приходили до породіллі,

вшановували появу нової людини,зустрічали і проводжали дорогих гостей,

справляли весілля,проводжали в останню путь,прикрашали образи та накривали святий хліб на столі.

           Крім обрядового значення,рушники мали і суто практичне застосування.

Відповідно до функцій,які вони виконували,рушники мали свої назви.

Наприклад,для витирання обличчя і рук - утирач ,посуду і столу-стирок,для

прикрашання образів,фотокарток,портретів - покутник,для шлюбних церемоній - весільний,для  пов'язуваня сватів - плечовий тощо.

                         Хустка як мистецький твір

                 Колись хустки в Україні вишивали шовком,сріблом та золотом.

Якщо вишивали шовком,то найбільше вживали червоних,синіх,зелених,жовтих і рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися,тільки у поєднанні з червоними.

                 Орнамент був переважно геометричний,а з 18 ст. навпаки:для хусток,

як і для рушників,увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квіти

рожі,васильків,гвоздиків . Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів:півників,голубів…

                  Вишиті візерунки,як колись,так і тепер,розташовуються по чотирьох кутах та посередині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури,а по всьому полі хустки,у гарних комбінаціях розкидаються дрібні деталі орнаменту.

                   Відомий художник Ілля Рєпін. готуючись малювати великий образ

«Запорожці пишуть листа до  турецького султана»,їздив по містах колишнього

Запоріжжя з великим знавцем запорозької старовини Дмитром Яворницьким.

Тоді Ілля Рєпін зробив малюнки з кількох вишитих хусток,що належали запорозьким козакам. З тих малюнків бачимо,що козацькі хустки були вишиті 

квітами   і мали довгі китиці по краях.

                       Вишиті хустки в Україні завжди були білого кольору. Барвисті

хустки,що тепер стали модними на півдні України,запозичені від Південних

слов'ян – болгарів ,сербів. А ці перейняли той звичай від турків та персів.

                                                 Обрядове значення хустки

Крім побутового,дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. Так при  

сватанні  дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною.

             В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат:коли козаки вирушали в похід,то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину,як символ вірності у коханні.

               У Тараса Шевченка читаємо:

                    Дарувала шовком шиту хустину,

                     Щоб згадував на чужині…

        На випадок,коли козака спіткає смерть в дорозі,чи він згине в бою,

хустка від дівчини виконувала важливу роль:нею вкривають обличчя козака,

«щоб хижі птахи очей не довбали,козацької крові не випивали».

               Якщо козака ховали з військовими почестями,то тіло його клали в домовину,покривали червоною китайкою,а вишиту хустину клали на осідланого коня,якого вели за домовиною,−

                                   Ведуть коня вороного,

                                   Розбиті копита…

                                    А на ньому сіделечко,

                                     Хустиною вкрите.

      Так про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі «Хустина».

 Домашнє завдання:закріпити здобуті на занятті навички з обробки країв

виробу та закріплення нитки.

                                   Словничок вишивальниці

                                  Терміни (поняття):

Верхоплут – група вертикальних стібків,обкручених горизонтальними нитками.

Вишивка – вид народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Волічка – тонка кольорова вовняна нитка.

Гладь – вид вишивки,в якій стібки щільно прилягають один до одного,суцільно

покриваючи візерунок.

«Гуцулка» − народна чоловіча сорочка,в якій орнамент вишивки на станку розміщено суцільною смугою.

Закріпка – вертикальний  стовпчик,вишитий через одну нитку піткання на

трьох,п'яти  нитках основи;висота закріпки залежить від ширини мережки.

Качалочка – поздовжній або поперечний настил,виконаний паралельними

стібками одного розміру.

«Козлик» − ручний шов з ряду схрещених стібків на лицьовому боці,з двома

рядами паралельних стібків на виворітному .

«Курячі шкірки» − дрібні елементи зборки,що виконуються по низу рукавів,

горловині,на поясі.

Лиштва – рядок двобічних,вертикальних,горизонтальних або навскісних

стібків.

Монтування – процес складання вишитих деталей виробу.

Набирування – одинарні або подвійні стібки,що виконуються паралельно го-

ризонтальним ниткам і один одному.

Низь – паралельні стібки,що виконуються з вивороту справа наліво на всю

довжину візерунка так само,як і шов «уперед голкою» або «занизування».

Пересяг – стібок на настилі,що закріплюється між прутиками під час виконання

мережки.

Поверхниця  – вертикальні ряди паралельних горизонтальних стібків,виконаних

згідно з візерунком.

Прутинка – кілька ниток основи,що обкручуються та стягуються вишивальною ниткою в пучок.

Пухлики – дрібні зборки,що виконуються по лінії вишивання рукавів до плічка

і по горловині народних сорочок.

Сіточка – мережка,утворена з  обкручених прутинок,з'єднана у шаховому порядку.

«Солов'їні вічка – стібки,виконані між сторонами квадрата і його центром.

Стібок – нитка між двома проколами голки.

Стовпчик – мережка з певної кількості настилок на прутиках,що утворюють

візерунок прямокутної або квадратної форми.

Строчка – ряд стібків на тканині.

Стяги – стібки,які послідовно утворюються на тканині внаслідок кількох проколів голки в одне й те саме місце.

«Українка» − чоловіча або жіноча народна сорочка,оздоблена вишивкою

по станку,рукавах та комірі.

Хрестик – два діагонально або перпендикулярно перехрещених стібки однакового розміру.

Чисниці – дві або три поперечні нитки,що залишаються зверху і знизу мережки

для закріплення вишивальної нитки.

«Чумачка»− народна чоловіча сорочка,станок якої оздоблюється ажурною вишивкою.

Шов – одна або декілька строчок,виконаних для заповнення площини візерунка.

Штапівка− група двобічних горизонтальних ,вертикальних або навскісних стібків,виконаних в різних напрямках для вишивання візерунка у вигляді розпису.

                                          Література

1.Воропай Олекса. Звичаї нашого народу:Етнографічний нарис. – Мюнхен,

1966.−446с.

2.Гасюк О.О.,Степан М.Г.Художнє вишивання.−К.:Вища школа.−352с.

3.Захарчук – Чугай Р.В. Українська народна вишивка .−К.:Наукова думка,1988.− 430с.

4.Ковальчук О.В.Українське народознавство:Книга для вчителя.− К.:Освіта,1992.−176 с.

5.Наніашвілі І.М.Українська вишивка . Рушники. Вишиванки. Обереги.

Вишиваємо хрестиком та гладдю./ І.М. Наніашвілі. − Харків:книжковий клуб

«Клуб сімейного дозвілля»,2012.−192 с.

6.Шевченко Т.Г.Кобзар / Авт. вступ. ст. О. Гончар. − К.:«Варта»,1993.−640с.