Історія с Борсуки.Краєзнавчо-дослідницька робота учителів та учнів.

 

 

Експедиція

«Моя Батьківщина –Україна»

Напрямок

«Географія рідного краю»

Краєзнавчо-дослідницька робота

 

 

 

 

 

 

 

                                        Борсуки

 

        Мета дослідження. На основі існуючих матеріалів дізнатися більше про наше село: ознайомитися з історичними даними про походження назви; розширити свій кругозір відносно того, як жили наші предки; висвітлити як саме зароджувалися ті чи інші події в нашій місцевості; дізнатися з яких відомих земляків ми можемо брати приклад.

 

 

Автор краєзнавчо-дослідницької роботи:

Деркач Галина Іванівна

 та творче об′єднання учнів 7 та  8 класів

Борсуківської гімназії

                                                                        

 

 

 

Керівник творчого об′єднання : Казімірова Любов Петрівна,

Борсуківська гімназія              

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Вступ.

2. Загальні відомості.

3. Історія

                   3.1. Розкуркулювання селян.

 3.2.Часи голодомору на селі.

3.3.Репресії.

                   3.4.Борсуки в часи Другої світової війни.

                    3.5. Село в післявоєнний період і до нашого часу.

                    3.6. Джерела  в нашому селі.

                    3.7. Парк,  який очікує людей.

4. Відомі земляки.

4.1.Васильчук Петро Олексійович

4.2.Гайдук Марія Іванівна

4.3. Пасенко Михайло Омельянович

4.4. Сівак Євдокія Антонівна

4.5.Скакун (Решетюк) Валентина Василівна

4.6.Смішко  Василь Іванович

4.7. Фартушняк (Каньовська) Людмила Володимирівна

5. Додатки.

                     5.1. Фотографії.

                     5.2. Малюнки.

                     5.3. Копії записів, які вів Гайдук Микола Михайлович.

                     5.4. Електронний носій  з презентацією.

6. Використані джерела.

 

1.Вступ

  Важливу роль у вихованні свідомих громадян і патріотів України відіграє краєзнавство. Історичне краєзнавство – це не предмет шкільного вивчення , а принцип навчання  і виховання на місцевому матеріалі. Краєзнавство стало важливим засобом підвищення якості знань , сприяє формуванню у учнів наукового світогляду виховання моральності і патріотизму. Основні особливості історичного краєзнавства на сучасному етапі: висока ідейність, суспільно-корисна спрямованість, його пошуково-дослідницький характер. Краєзнавчо-пошукова робота відкриває широкі можливості для самостійності учнів, для дослідження і нових відкриттів. Це пробуджує у школярів глибокий інтерес до історії краю, України, викликає тягу до знань. Як господарі суверенної України , школярі мають пройнятися почуттям власної причетності до того, що вони одержать у спадок , що чекає нові покоління.

Адже людина , яка не знає свого минулого , не може збудувати своє майбутнє. Саме тому наш гурток обрав напрямок  «Географія рідного краю». Усвідомлення причетності до рідної землі, поваги до рідної історії, традицій і несе у собі краєзнавство, яке є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь українців. Ефективність краєзнавчої роботи значної мірою залежить від реалізації діяльнісного підходу .Особистість громадянина формується інтенсивніше, якщо він любить свою Батьківщину не на слові, а на ділі, якщо бере реальну участь у діяльності, а ця діяльність торкається почуттів, відповідає потребам і інтересам учнів.

У краєзнавчій роботі, як напрямку виховання , особливого значення набуває особистісно -орієнтовний підхід, коли в центрі процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремого індивіда, його суверенітет. Лише через таку модель виховання, як людина-народ-держава, можна виховати громадянина - патріота.

 

 

2.               Загальні відомості.

Борсуки-Батьківщино моя

  Вся в вишневому цвіті весною

 Ти, надія і доля моя

Разом в горі і  в щасті з тобою.

Одним з мальовничих куточків Поділля є село Борсуки, яке потопає в зелені садів і лісів .Повз село яром протікає річка Данилівка, яка бере свій початок в с. Песець і протікає повз села Садове, Борсуки, Шебутинці, Березівка і впадає в русло Дністра. На півночі межує з селом Садовим, на схід від села розташоване село Пилипи-Хребтіївські, на півдні з Шебутинцями та на заході найближче село Шелестяни. Борсуки – центр Борсуківської сільської ради, до якої входить ще село Садове. Населення в селі 303 чоловік, дворів 335, віддаль від районного центру м.НоваУшиця- 20 км, до найближчої станції-75км.  Місцевість горбиста. Клімат сухий, сприятливий для здоров′я. Грунти глинисті, частково піщані, зрідка зустрічаються чорноземи. Корисних копалин поблизу села не виявлено за винятком глини, піску, вапнякового каменю, який населення використовує для будівництва.

3. Історія.

Борсуки – село старовинне.Назва вперше згадується в історичних документах 1443 року. Проте існує досить цікавий уривок з документу братів Костянтина та Федора Коріятовичів датованого 1988 роком про надання у тимчасове володіння пану Немирі з Бакоти деякого села Борсуківці . Впродовж свого існування якийсь час належало панському роду Тшечеських, наприкінці ХІХ століття село було у власності Юліана  та Віктора Іжицьких. Є відомості, що село  разом із Бакотою та Вільхівцями було дано панові Щуковському. До 1861 року жителі села були кріпаками . Кріпаки-селяни більшість часу працювали на панщині.Основними  заняттями селян було землеробство та садівництво.  Кращі землі належали поміщикам і церкві. У 1905-1907 роках в селах відбувалися виступи селян .Тяжко  працюючи на панів та нічого не маючи  люди не могли терпіти такої несправедливості. Цей період відзначився заворушеннями селян з вимогою підвищення плати за роботу в поміщиків. Особливого розмаху набрав революційний рух на селі після повалення царизму в Росії в 1917 році.

  До 1917року у селі проживала пані Лісновська за національністю полька родом із Новитарги (Польща). Деякий час усі землі були під її володінням. За час проживання вона привезла двоє своїх рідних братів з Польщі. Один шив упряж для коней, а другий був ковалем. Вони одружилися на українських сільських  дівчатах, звідки пішов рід Новотарських (від назви міста Новитарги). А пані Лісновська в 1917 році виїхала до Польщі.

В 1922 році утворився комітет незаможних селян . Головою був Власюк Максим Матвійович. До комітету входили : Бруславський Юхим, Боднарчук Василь, Надольський Йосип, Смішко Фома, Берберенко Олена, Кифоряк Ганна. Великої шкоди завдало сільському господарству розкуркулювання. Прагнення виконати і перевиконати плани будь- якою ціною. Розкуркулено і відправлено в Сибір 18  сімей.Список висланих з с. Борсуки, так званих куркулів:

1. МорозюкТодір

2. Морозюк Максим

3. Морозюк Семен

4. Шамрей Степан

5. Дудко Данило

6. Костюк Іван

7. Галицький Павло

8. Власюк Іван

9. АндронюкОнись

10. Онуфрійчук Григір

11. Самуляк Іван

12.Стаднік Іван

13. Никитюк Артем

14.Сліпенький Марко

15. Дем′янов….

16.Гладонько Василь                                                                                                                  17. Кошевко….

18. Тодосійчук Костя.

З їхніх городів утворили колгоспне господарство. В Борсуках спочатку було два колгоспи: один розміщений на території господарства Морозюка Максима,  в нього входили люди з таких частин села:Корман і Коновалівка, а решта людей входили  в другий колгосп, який розташувався на території господарств Шамрея Степана та Дудка Данила, а потім  ці колгоспи об′єдналися в один і розмістилися на новому місці, де зараз розміщено господарство колгоспу. В 1931 році організовано першу сільськогосподарську артіль. В цьому ж році в колгосп прибув перший трактор. Першим трактористом був Боднар Никифір. Головами колгоспу після об′єднання були такі люди: 

1. Гітін (єврей, помер від голоду)
2. Сергаєв……(25-тисячник, помер від голоду)
3. Філімончук Василь(30-тисячник, помер від голоду)
4. Баблинюк Йосип Дмитрович
5. Васильчук Олександр Васильович
6. Довгешко Марія Якимівна
7. Морозюк Іван ( з Нефедовець)
8. Надольський Данило Йосипович
9. Надольський Павло Євтіхович
10. Антонюк Дем′ян( з Бучаї)
11. Чековський…..(з Шебутинець)
12. Баблинюк Йосип Дмитрович
13. Лопатюк Іван Андрійович (1953-19…)
14. Кравчук Василь Іванович (з Отрокова)
15. Сивун Павло Сергійович (із Слобідки)
16. Крук Надія Петрівна (голова КСП)
17. Яковлєв Іван Іванович (з 2001 року)
18. Сівак Анатолій.

В цьому 1922році була створена комсомольська організація.Першим секретарем був Бербенко Дем′ян Семенович, який в 30 роках загинув від наслідків культу особи Сталіна. Важко прийшлося нашим односельчанам в 1926 році було: 60 плугів, 4 жатки, 2 сівалки. Цим недосконалим знаряддям потрібно було обробляти поля. В 1927 році в селі було здійснено загальнообов′язкове початкове навчання.До 1932 року в селі Борсуки працювала початкова школа, з чотирьох класів, де працювало четверо учителів. В 1940 році відкрито двохповерхову семирічну школу в якій працювало 12 учителів, а навчалося 130 учнів.В селі був клуб в сільській хатині на 150 місць. При клубі працювала бібліотека, книжковий фонд якої становив до 850 книжок.                  Важкими роками були 1932-1933 для нашого села . За даними офіційних джерел (тогочасних ЗАГСів, які хоч і не завжди реєстрували правдиву кількість померлих , саме від голоду, бо було заборонено  вказувати, що людина померла саме голодною смертю). В селі в цих роках померло 22 жителів. Мартиролог укладений на підставі поіменних списків жертв Голодомору1932-1933років, складених Федірківською сільською радою згідно даних місцевого РАГСу (хоча звіритися з конкретними документами майже неможливо, оскільки не всі вони дійшли до наших днів, в силу різних обставин).

 

 

 

 

 Забирали останню зернину.

                                                                                         Виганяли із хати вночі,-

                                                                                         Як сльозою, садок і хатину

                                                                                         Обливали журбою сичі.

                                                                                         І душа досі ниє і плаче,-

                                                                                         Бо була це і дійсність, і

яв….

                                                 (Михайло Пронченко)

Перебрівши по людських стражданнях етапом форсованої колективізації (з колективного господарства легше викачати хліб)  Сталін підвів наш народ до голоду. То був відвертий геноцид щодо нашого  селянства. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати і тільки правда здатна зняти наслідки  шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації й голоду. В селі Борсуки від голоду померли:                                                                                      

Гайдук М.М.                                                                                                                                     Костюк Дмитро                                                                                                                                  Філімончук                                                                                                                                        Берберко Василь                                                                                                                             Ягина Оникій                                                                                                                                             Смішко Яків                                                                                                                                       Грушка Дмитро

У четвертій науково-документальній книзі «Реабілітовані історією. Хмельницька область» опублікована стаття та архівні документи , що розкривають репресивну політику , започатковану  з прийняттям Указу Президії Верховної ради СРСР «Про  виселення з Української РСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський спосіб життя». Книга містить біографічні дані про колишніх в′язнів, які зазнали безпідставних політичних репресій.

Список репресованих в 1937 році з с. Борсуки:

1. Власюк
2. Теребей
3. Мельник Василь
4. Марценковський Єфим
5. Хатринський Юзик
6. Вергелес
7. Никитюк Павло

              Після важкого голоду, після  несправедливих репресій люди зневірилися, але не дивлячись ні на що  виживали, як могли. Продовжували тяжко працювати, одружувалися, народжували дітей.  До 1940 року працювали дитячі ясла, що охоплювали дошкільним вихованням 40-50 дітей.

В 1941році серед трудящих нашого села розгорнулися змагання за дострокове виконання планів четвертого року третьої п′ятирічки. Колгоспники в стислі строки провели весняну сівбу, організували старанний догляд за посівами. На ланах визрівав багатий урожай. Але мирна праця людей була перервана віроломним нападом на нашу країну німецько-фашистських загарбників. Звістка про це викликала великий гнів і обурення трудящих жителів села, заявивши про свою готовність стати га захист Батьківщини , пішли на фронт. Майже з кожного двору пішов на фронт чоловік, син, брат.

Чорним крилом торкнулася села і страшна війна 1941-1945 років. 10 липня 1941 року село було окуповане фашистами. Німці призначали старостів, які управляли селами одноосібно на свій розсуд, в угоду фашистам. За роки німецької окупації з Борсуків було насильно вивезено до Німеччини 152 людини , третина із них не повернулася додому. В період німецької окупації із села Борсуки був розстріляний Мельник Олексій Іванович, спалена хата Галицького Семена. З 19 по 22 березня в селі Борсуки перебував загін Соболєва. Загін робив виїзди на військові операції  на шосе Нова Ушиця–Миньківці.В битвах за визволення Батьківщини від фашистів приймали участь всі чоловіки призивного віку, з яких багато було нагороджено орденами та медалями.Найвищі нагороди одержали: учасник Великої Вітчизняної війниНовотарський П.Т. нагороджений 3 орденами , 6 медалями та двома іменними пістолетами; Тодосійчук Л.В. нагороджений 5 орденами і 7 медалями Радянського Союзу; Гайдук Семен Михайлович нагороджений 3 орденами і 6 медалями Радянського Союзу. А ще були нагороджені: Бакай Григорій, Дацій Василь, Пелишок Василь, Чекалюк Андрій, Гаврилюк Микола, Олійник Василь,ЗолотоусІлларіон та інші.На фронтах Великої Вітчизняної війни  з села Борсуки загинуло 103 односельчани. Прізвища їхні викарбувані на меморіальних плитах у парку.   27 березня 1944 року село Борсуки було визволено від німців.

З переможним закінченням війни відбудова сільського господарства пішла  швидкими темпами. Чоловіків замінили жінки, діти.  Наша односельчанка Ганна  Возняк перенесла тяжкість війни на своїх плечах . Після війни вона працювала бригадиром. Із жінками –вдовами  сіяла вручну, сапала, жала. Всю  чоловічу роботу  виконували жінки.

90 уродженців села за мужність виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр)нагороджено орденами і медалями колишнього СРСР.

Проводячи пошукову роботу  про село Борсуки учні дізналися про те що історією села цікавились не лише вони. Багато цікавої інформації зібрав Гайдук Микола Михайлович.  А ще прослідковуючи життєвий шлях можна дізнатися про життя наших односельчан, адже умови майже у всіх були однакові.

Цей запис проводиться з 31 жовтня 1996 року.

 Народився Микола Михайлович в 1926 році. До школи пішов в 1931році, директором школи тоді був Білоус Антон Йосипович. Школа розміщалася в трьох будинках: будинку старої школи в якій було три класних кімнати, будинку попа, де була квартира директора та дві класні кімнати, третій будинок дяка,  де була одна класна кімната, маленька учительська і кімнатка під фізичний і біологічний кабінет разом.Зараз на цьому місці немає нічого   все після війни повалили і навіть суцільну скалу на якій був будинок  було зірвано і забрано на будівельний матеріал. Після війни вже були два класи у хатах висланих «куркулів», там де зараз хата Туранської Галини та Осіпова Максима. Попову хату теж зруйнували і з того господарства залишилася лише криниця на подвір′ї Мізика Василя. В дяковій хаті була кооперація, будинок зберігся до цього часу  і до недавна там ще приймали картоплю та іншу заготівельну продукцію. Так як школа була розміщена в кількох будинках то постало питання про будівництво школи, яку розпочали будувати в 1936році , а закінчили в 1940році.Нова школа запрацювала 1 жовтня 1940 року.

В 1938 році закінчив Борсуківську школу і пішов у 8 клас Косиковецької школи. Протягом  навчання в 8-10 класах доводилося ходити пішки, кілька тижнів залишався на квартирі. Відвідувати школу доводилося дощами, снігами і сильними морозами до 39 ⁰С. Весною були сильні розливи річок, тому іти доводилося кругом. В той час доріг з твердим покриттям не було , дороги були грунтові, в дощовий період вони розмокали і було болото. Взуття добротного теж не було, взували що було, деколи і мамині чоботи.До роботи залучали з малечку : пасли корови, вівці, годували свиней, пильнували за курми. А ще ми збирали в лісі дрова, рубали їх, привозили возиком води, тому що в нашій криниці не було. Накладали дров у піч, щоб мама лише прийшла і варила вечерю . А на вечерю завжди була картопля, молоко або кислі огірки до неї або ще мамалига з сиром.

Це лише одна частина описаного життя-дитинство, а далі була важка праця в колгоспі, на будівництві школи. Але все ж таки Микола Михайлович пішов навчатися, став учителем математики. Багато поколінь учнів навчив і випустив з гарними знаннями. Багато років був директором Косиковецької,Шебутинецької та Бучайської шкіл. 

  А про те що Микола Михайлович дбав про майбутнє видно із його рукописів. Своїм нащадкам він залишив історію народження і життя всієї родини і зараз онуки і правнуки передивляються не один раз ці написані на жовтих листках розповіді. Ось,що написав Микола Михайлович про наше село.

Запис веде Гайдук Микола Михайлович

Борсуки (до 30 років ХХ століття – Борсуківці) – село, центр сільської Ради. Розташовані Борсуки на правому березі річки Данилівка( чомусь у записах Жарнівка) , за 18 км від районного центру  Нової Ушиці ( раніше до 26 вересня 1959 року районним центром була Стара Ушиця теж за 18 км на південь, розташована на лівому березі річки Дністер і при впадінні річки Ушиця в Дністер, зараз Стара Ушиця у зв′язку із будівництвом Новодністровської ГЕС в 1981 році затоплена і перенесена   на нове місце біля хутора с. Кривчани (яке теж попало в зону затоплення), але  хутір на верху  і там розташувалася Стара Ушиця в новозбудованому вигляді і тут виросло нове поселення , яке має гарний вигляд). Борсуки розташовані за 40 км від залізничної станції Дунаївці на лінії Кам′янець-Подільський – Хмельницький.Населення – 1045 чоловік на 1970 рік. Сільраді були підпорядковані села Садове, Шебутинці . На даний час село Шебутинці підпорядковане Березівській сільраді.В Борсуках головою сільради мені відомі такі особи:

1 Свирида Прокіп (з Садового)

2. Ящук Панас

3. Морозюк Варвара

4. Довгешко Докія Якимівна

5. Мізик Степан

6. Бабленюк Йосип Дмитрович

7.Зубаль Іван Карпович

8.Големба Віра Омелянівна

9.Новотарський Анатолій Михайлович

10.Ніколаєв Леонід Костянтинович

11.Яковлєв Іван Іванович

12. Дмитренко Таїса Миколаївна

13.Дацій Євгена Анатоліївна  ( з 2008 року)

14.Атаманчук Анатолій Григорович.

В Борсуках містилася центральна садиба колгоспу ім. Тімірязєва, в користуванні якого було 2.5 тисяч орної землі. Але в 1992 році Садове стало окремим КСП «Зоря», а Шебутинці теж окремим КСП «Дружба» . В цих господарствах вирощували зернові, виробляли м′ясо-молочну продукцію. З допоміжних галузей розвинуто садівництво,овочівництво,виноградарство,бджільництво, з технічних культур вирощували цукровий буряк та тютюн.

У селі є дев′ятирічна школа, будинок культури,бібліотека, працює фельдшерсько-акушерський пункт з денним стаціонаром, але через сучасну скруту стаціонар на даний час не працює. Проте окрасою села є школа. В 2003 році за рахунок фонду інвестицій був проведений капітальний ремонт: замінено дерев′яні сходи на металеві, частину вікон а також поштукатурені стіни та стеля.  Завдяки небайдужим батькам  в школі багато вазонів, тому що батьки виготовили підставки та берізки.

Список директорів шкіл за період, який  пам′ятають односельчани:

1.Білоус Антон                                                                                                             2.Чорпіто Дмитро (з Кривчан)                                                                                                         3. ШумковськийОлексанрВасильвич4. Боднар Петро Михайлович (з Ориніна)                                                                                 5. Яковинчик Порфирій Антонович (з Старої Ушиці)                                                                      6. Литвинюк Василь Іванович                                                                                                             7. Авксентієв Федір Григорович                                                                                                         8. Барнацький Михайло Йосипович                                                                      9.Новотарський Володимир Васильович                                                                              10. Міненко …(один місяць – серпень)                                                                                         11. Чекалюк Андрій Степанович                                                                                          12. Сліпенький Андрій Захарович                                                                                                       13. Чекалюк Андрій Степанович                                                                                       14. Фартушняк Володимир Іванович

Поблизу сіл Борсуків та Шебутинці виявлено залишки трипільської культури це і фрагменти статуеток жінок, кам′яні сокири, грузила від ткацького верстата, крем′яні ножі, долота а також залишки жителів-трипільців.

В селі Борсуки раніше та і зараз  переважали жителі, що мали прізвище Боднарчук, Гайдук, Возняк, Никитюк .  Але вже на даний час їх поменшало, а появилось багато нових прізвищ в зв′язку з тим,  що в Борсуках в період з 1950-1970років прибуло багато приймаків з інших сіл , тому що в той час в борсуківському колгоспі, який на той час був передовим під головуванням  Лопатюка Івана Андрійовича, колгоспники одержували грошима по 10 карбованців і хлібом по 2 кілограми на трудодень. А в інших колгоспах району, які були біднішими, оплата праці була нижчою. Отож і потяглися хлопці женитися в с. Борсуки, а тому й робочої сили в Борсуках значно збільшилося в колгоспі.

Легенда.

Територія Новоушицького, Дунаєвецького, Кам′янець-Подільського районів колись у більшості була покрита лісами , де проживало багато диких звірів. В ці ліси за панування на цих територіях поляків, польські багатії приїздили на полювання. Їм на той час було відомо де більше водиться того чи іншого звіра: лисів, песців, борсуків та інші.                                                                                                       

І тому ці ліси, а пізніше поселення почали звати Лисець, Песець,Борсуки. Поселення як і завжди розташовувалися біля річок та гарних джерел. А тому і перші поселенці в Борсуках поселились біля гарних підземних джерел Голова та Жолобок. На воді джерела Голова раніше  люди побудували прало для прання білизни та інших речей, бо вода в цих джерелах ніколи не замерзає і не висихає.

Після полювання на звірів мисливці зносили на одне місце шкіри, тобто на одну кучу , а тому й поселення почало зватись Куча. Таким чином за легендою утворилися назви сіл і зберігаються й досі: Борсуки, Куча, Песець Новоушицького району і село ЛисецьДунаєвецького району. За легендою в Шебутинцях жили колись і тепер ще живуть українці і поляки. Серед поляків було чимало ремісників в тому числі й чоботарі, які шили різне взуття, а тому до них несли з навколишніх сіл шкіри для пошиття взуття і коли хтось запитував куди він іде , то той відповідав шити бути, звідки і походить назва села Шебутинці.

 Як і колись так і зараз село Борсуки поділене на окремі урочища:

Горб- ця назва походить від горбистого рельєфу, де він знаходиться.

Село –центральна частина села  дістала таку назву.

Коновалівка - частина села, що розміщена на лівій частині ручайка, який протікає повз Борсуки і відділяє собою цю частину села.

Вулиця Підлісна – частина села на цій вулиці і назва говорить сама за себе.

Мазурівка – частина села від колгоспної комори до автобусної зупинки, назва походить від того що на цій вулиці жили люди на прізвище Мазур. Вони жили там де зараз господарства: Никитюка Василя,Григорини Степана, Юр′єва Анатолія, Шикірявого Анатолія.

Гажелівка – частина села по вулиці від Розворук Ганни до Чекалюка Григорія, назва походить від того ,  що в крайній хаті від Шебутинець жив Гаженко Степан, там і зараз живе його дочкаГаженко Ганна Степанівна.

В селі Борсуки було колись і є зараз чимало сімей прізвище яких Гайдук. Можливо колись вони всі були родичі , або ж походили всі з одного роду, а потім розділялися на окремі сім′ї у  зв′язку з розвитком роду . Однак розглядаючи місця , де жили в ХІХ і ХХ століттях Гайдуки , то виникає висновок,  що як і всі перші поселенці  перший Гайдук поселився біля джерела Голова і мав чималу ділянку землі.  Вже пізніше родичами було оформлено прало для села біля джерела Голова, криничку, яку до цього часу звуть «Сикливий камінь» . Криницю в урочищіВільша,  де теж з під великого каменя текла чиста джерельна вода  було названо у Борсуках. Пізніше цю скалу з під якої текла вода було побито на будівельний матеріал, то течія змінила русло  і тільки після  10 років вода повернулася до старого русла , до жолоба з якого люди напували худобу.

Зараз із джерела Голова зроблено водопровід для багатьох будинків жителів села по урочищах Мазурівка, Коновалівка, Горб, Село, а також до 1991 року воду використовували на  тракторному стані та на фермі.

            За високі показники  в розвитку колгоспного виробництва в 1957 році нагороджено голову колгоспу Лопатюка І.А. орденом Трудового Червоного Прапора; ланкову колгоспу Довгешко Докію Якимівну- орденом «Знак Пошани»;  Гоголь Марія нагороджена орденом Леніна за високий врожай в 1967 році; Горбатюк М.П. – ланкова, нагороджена грамотою ЦК ВЛКСМ; за високі надої молока нагороджена Гайдук Марія Іванівна.

Маючи кошти на своєму рахунку, колгосп побудував Будинок культури в 1964 році на 600 місць, адмінбудинок, медпункт, побутову майстерню, магазин, дитячий садочок. В центрі нашого села висаджено парк з рідкісними породами дерев і кущів. Цим займався Смішко Василь Іванович. Пройшли роки , а  парк ще й досі радує своєю красою і неповторністю.Також було збудовано ряд житлових будинків - понад 160. Населений пункт телефонізований. Польові шляхи і вулиці озеленені.

В 1980 році в селі Борсуки було збудовано комплекс по вирощуванню великої рогатої худоби, а також тракторний парк. В цей час головою колгоспу був Кравчук Василь Івановича.                                                                                                    

В 1986 році збудовано чотирьохквартирний будинок для спеціалістів колгоспу і жилий будинок для головного лікаря амбулаторії. Проведено будівництво тротуарів, асфальтна дорога. В цьому заслуга голови колгоспу Сивуна Павла Сергійовича.

В усі часи в людей була потреба молитися. Перша церква була зведена із дерева і знаходилася біля в′їзду у панський двір «Білої брами». Дзвіниця була споруджена біля храму окремим приміщенням. На території  було встановлено дубовий хрест, який зберігся до цього часу. Першим священником був отець Лівандовський, дияконом житель села Борсуки Васильчук Василь Іванович. У 1935 році храм було розібрано і дзвіницю зруйновано Дзвін із храму закопали, але про місцезнаходження нічого невідомо.  В роки війни з попової хати була зроблена церква  і теж зруйнована(вона знаходилася на тому місці де зараз проживає Мізик Василь), потім люди молилися у хатіАксентієвої Ірини, а ще пізніше під церкву віддали магазин, який на той час не працював. Але так як місця все одно було мало виникла потреба в будівництві храму.На території села Борсуки в 2004 році збудовано храм Успіня Пресвятої Богородиці. Вніс пропозицію будівництва храму отець Володимир. Перший камінь було закладено 16 січня 2000 року Мельником Олексієм.  Ініціативу в свої руки взяла Богуш Ганна. Дякуючи жінкам, які ходили від села до села  почали поступати гроші на будівництво. Дружно працювало все село та ще й жителі села Садове.Прорабом на будівництві був Новотарський Михайло Миколайович. Завдяки наполегливості та бажанню мати свій храм на території нашого села він таки був збудований. Знадобилося 10 років , щоб привести храм до того вигляду в якому він знаходиться зараз. 22 листопада 2010 року відбулося освячення храму. Місцезнаходження храму в саду, на висоті, його видно з усіх кінців села.

12 серпня 2010 року відкрито музей при сільській бібліотеці. В музеї заходиться багато цінних старовинних речей, які були зібрані сільським бібліотекарем Мазур Валентиною Терентівною в нашому селі та в селі Садове.

Село Борсуки також може пишатися тим, що тут народився декабрист, історик, письменник Карнелович.

 

 

 

 

 

Загубили зірки свої очі в криниці

                                                                               Залишили в безодні палаючий зір,

                                                                            Ніби просять безсилі чистої водиці,

                                                                                  Ніби з неба землі посилають.

              З давніх – давен користуються люди цілющими джерелами, що виходять на поверхню. Практично у кожному місті та селі є такі джерела.

               Придивитися до них, поцікавитися їх походженням та дивною історією і ми відкриємо для себе надзвичайно цікавий світ. Справжнім скарбом на природні джерела є село Борсуки. У цьому населеному пункті налічується 12 джерел, із них впорядкованих - 4. Є на території села Борсуки джерело, яке здавна називають «Сліпа криничка». Знаходиться джерело в яру, на схилах які поросли бідною трав′яною рослинністю, а посеред голих скель, з-під каменя б′є джерело. Ходить про нього така легенда, яка дійшла  до вас ще з 1900 року. Колись давно у яру, ближче до річки та до лісу, жила сім′я. Господарі шукали потічка з чистою водою , щоб викопати бодай невеличку криничку. Увагу привернув непомітний струмочок, з кришталевою водою, який виривався з-під скелі. Дбайливі руки наших прадідів розчистили та обладнали джерело камінням , витесали кам′яний хрест. Освятили . Жив у тій сім′ї незрячий чоловік , який часто ходив до кринички, щорання вмивався, тай так набрати води. Тривало це не один тиждень чи місяць. Через певний період часу чоловік прозрів, відтоді це джерело носить назву «Сліпої кринички». Вже за наших днів криничку облаштували, кам′яний хрест замінили на металевий, поставили стіл та лавочки. Чутки про цілющі властивості джерела швидко розійшлися по сусідніх селах. Люди, які страждають на захворювання очей, до сходу сонця  , з щирою молитвою , йшли зцілюватися до життєдайного джерела. Прикладом цього був житель нашого села Боднар П.І. Щороку в травневу неділю настоятель місцевого храму , отець Андрій освячує криничку.

           А ще в Борсуках є найбільше з усіх джерел, яке ніколи не пересихає і не міліє і назва йому «Голова». Мудрі пращури невипадково так його назвали, бо хліб і вода усьому голова. Це джерело за одну годину викидає 1800м³    води, що дає можливість забезпечити потреби населення. Колись одна бабуся (1907р.н) розповідала, що в камені є велика вода, яка напувала, напуває і буде напуватиме не  одне покоління наших сельчан. Інша назва джерела «прало», бо  по обидва  боки лежать витесані камені для полоскання білизни. І тепер коли майже в кожній господі є пральні машини, сільське борсуківське прало привітно зустрічає жінок-прачок своєю чистою водою. Буває так, що й черга стоїть пополоскати білизну, бо випрана білизна випромінює свіжість джерельної води. Жінки, які попрали і йдуть додому кажіть, тим які залишаються на пралі, такі слова: «Періть здорові», а у відповідь чують : «Іди здорова». Ця традиція збереглася із давніх – давен і передається молодому поколінню. Щороку на Водохреща вода освячується. Про сільські джерела складені вірші та приказки.

Джерельце з-під каменю пробилось

Потічок сховався в берегах

А йому напевно і не снилось,

Який він пробігти має шлях.

Що із нього крихітки-малечі

Виросте розхристана ріка,

І тоді  і він розпустить плечі

Вдаючи міцного козака.

Так в житті буває, що людина

Немічна коли вона одна.

А коли багато, вже родина,

 «Міць у гурті»,- кажуть недарма.

            З одного такого джерела витікав струмочок , який біг крутою долиною , по дорозі він приєднував до себе інші струмки. Утворилася річка Данилівка, яка несе свої води до однієї з наймальовничіших водних артерій Хмельниччини - Дністра. І тому особливо приємно це відмітити, бо саме з таких непомітних сільських джерел починаються найбільші ріки України.

              Вода незамінне і найбільше багатство нашого краю. Вона напуває родючі землі, вгамовує спрагу, є важливим елементом господарства і відпочинку людини. Люди повинні шанобливо ставитися до води . Учні нашої школи часто впорядковують криниці, насаджують дерева, прибирають прилеглу територію

 

 

Цей парк завжди чекає на людей.

          Стоїш ,мовчиш. По-справжньому
                                                                                                         щасливий,
                                                                         Коли обійми затишком алей,

                                                                    Чи прихистить від весняної зливи.

                                                                   Тримає сонце пальцями  гілок,
                                                                       Колише  птахадесь у  верховітті,

                                                                   Щоб серед безлічі своїх думок,
                                                                       Ти обирав лише спокійні,світлі.
                                                                        Він бачив мудрість давніх поколінь,
                                                                        Тому цей час для тебе зупиняє.
                                                                        Присядь,погомони з ним,відпочинь.
                                                                        Він знає щось таке,що ти не знаєш… .

Подив і захоплення  викликають  сади та парки- це витвір мистецтва,що створюється упродовж тривалого часу. Ніякі картини, виконані пензлем  художника , не можуть викликати  скільки емоцій, позитивних почуттів, як вид живої природи, красивого парку,а  іноді, навіть невеликого букета  квітів.

Такий чудовий парк є і в селі Борсуки. Завдячуючи великій творчій праці нашого земляка, чудовій людині, патріота  Василя Івановича Смішка.Навчаючись в сільськогосподарському  навчальному  закладі м.Кам’янця-Подільського,  Василь Івановичпоставив собі за мету дипломної роботи  посадити парк в центрі села, поблизу адміністративних будівель.

Задум Василя  Івановича почав втілюватися в 1966 році.Схвально відгукнулося тодішнє керівництво колгоспу ім.Тімірязєва на слушну пропозицію й допомогли в розробці  схеми-проекту  майбутнього  парку.

За планом у парку мають бути висаджені дерева, кущі, та квіти. Саджанці привезли із ботанічного саду  м. Кам’янця-Подільського. Є у парку багато видів  дерев,кущів,  та серед них є і рідкісні види. А саме: Туя західна, Біота східна, Оксамит амурський (бархат амурський),Бук звичайний, СпиреяВан-Гутта,Тамарикс, Айва  японська, Самшит.  Багато листяних дерев висаджені у формі цифр (1970),березова алея.
Багато у парку  Липи дрібнолистої, Берези бородавчастої, Клена гостролистого, Дубачервоного. А скільки у парку хвойних дерев?  Вічнозелені  красуні,а серед них, були висаджені  голубі ялинки, чудово прикрашали осінній та зимовий парк.
Не можна собі уявити парк без квітів. І  тому було  завезено та висаджено кущі  троянд. Чайно-гібридні, ремонтантні, поліантні, виткі види цієї чудової квітки.           Клумби  біля  адміністративних  будівель прикрашали сальвії, петунії, айстри, вербени.

      І закипіла робота в парку. Садили парк колективно: вчителі,учні школи( причому відмінники),колгоспники, керівники установ, всі долучилися до цієї корисної  справи.

Шістдесят два жителі нашого села на  1 гектарі землі  заклали дендпопарк майбутнім поколінням.Багато  минуло років з того часу, відійшли у вічність ті люди,які  садили парк,лише  півстолітні дуби та клени, сосни та туї ростуть і дарують людям  прохолоду, і чисте повітря. Часто приїжджає  у рідне село Василь Іванович,  іде   парком, згадує свої молоді роки,  і радіє… Бо не марно прожив життя, гарний слід залишив по собі –парк прийдешнім  поколінням, частинку свого молодого  життя.

4. Видатні люди –односельчани.

Васильчук Петро Олексійович–заслужений будівельник України. Народився 13.07.1945 року в селі Борсуки. Після школи поступив до Кам′янець-Подільського будівельного технікуму і в 1963 році закінчив. Був направлений в Казахстан на роботу. Не довго попрацювавши , пішов у армію. Служив у місті Львові. Місто Петру Олексійовичу сподобалося настільки, що він поступив до Львівського політехнічного інституту. А після закінчення залишився тут працювати. Пройшовши всі службові щаблі від майстра до генерального директора організації «Львівмістбуд». Працюючи на цій посаді отримав звання «Заслужений будівельник України»

Гайдук Марія Іванівна - народилася 08.03.1942 року в селі Борсуки в сім′ї колгоспника.В 1949 році пішла в перший клас і закінчила 7 класів Борсуківської школи. Після закінчення школи в 15 років пішла на ферму. До 1992 року працювала на ферм.  Нагороджена орденом «Трудової слави 2 ступеня», орденом «Трудової слави 3 ступеня», депутат районної ради 2 скликань. Нагороджена знаком «Переможець соціалістичного  змагання 1974 року», «Переможець соціалістичного змагання 1977 року», « Переможець соціалістичного змагання 1978  року», медаллю «За доблестный труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина».

Пасенко Михайло Омельянович-народився 21.11.1926 року сім′їколгоспника. В 1933 роціпішов в 1 клас, закінчивши 6 класівБорсуківськоївосьмирічної школи пішов працювати в колгосп, середню освіту здобув заочно. В 1944 пішов в армію міст Горький. Три місяці навчався на снайпера, після закінчення навчання пішов на фронт , де отримав поранення.  Після війни 1950 року працював в МТС  в с. Вахнівці комбайнером. З 1953 по 1986 роки бригадир тракторної бригади.      Нагороджений орденом «Трудового червоного прапора», медаллю «50 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років»,  медаллю  «Захиснику Вітчизни», медаллю «Сорок років Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945років», медаллю «За відмінну працю», «Ветеран праці», «65 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні1941-1945 років», медаллю «60 років Перемоги  в Великій Вітчизняній Війні»

Сівак Євдокія Антонівна-народилася 20.08.1932 року в сім′ї селянина . Закінчила 4 класи Садовинецької початкової школи. В 1947 році розпочала трудову діяльність в колгоспі  ім. Тімірязєва свинаркою. Нагородженаорденом Дружби народів», орденом «Трудового красного Знамени», медаллю «За трудовую доблесть», медаллю «Ветеран Труда», медаллю «50 років перемоги в  1941-1945 років».Нагороджена знаком «Переможець соціалістичних змагань1974 року», «Ударник десятої п′ятирічки», «Переможець соціалістичних змагань 1976 року», «Переможець соціалістичних змагань 1978 року». 1978року присвоєно почесне звання Заслуженого працівника сільського господарства Української РСР.

Скакун (Решетюк) Валентина Василівна – 1939 року народження.  Навчалася в Борсуківській школі. Після успішного закінчення поступила в Кам′янець-Подільське медичне училище. Та на цьому не зупинилася поступила в Київський медичний інститут. Багато років працює начальником лікарні Головного управління МВС України в Криму. За вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров′я, впровадження сучасних методів діагностики і лікування, високий професіоналізм присвоїли почесне звання «Заслужений лікар України» .

Смішко Василь Іванович-народився в 1938 році в селі Борсуки. Закінчивши успішно десятирічку, навіть і мріяти не міг про вступ до вищих навчальних закладів. Тож влаштувався на роботу в садово-городню бригаду. Трохи попрацювавши не міг змиритися з тим, що всі його однокласники навчаються і вирішив , що попри всі труднощі буде навчатися. Закінчив плодово-овочеве відділення Грушковецької школи, потім Кам′янець-Подільський сільськогосподарський технікум. Працював агрономом у колгоспі. Три роки відслужив у армії.А далі знову робота: 15 років був агрономом у рідному селі , 5 років директором радгоспу в Заміхові, 20 років керував агропромисловим комплексом району , був першим заступником голови райвиконкому. Вдячні жителі села до цього часу згадують, що найкращі врожаї були тоді як працював Василь Іванович агрономом. В 70 роках очолював новостворений  плодоягідний радгосп «Прогрес». За самовіддану працю агрономом Смішко Василь Іванович нагороджений двома орденами «Трудового Червоного Прапора»  і Знаком Пошани.                                                                                                           Гарний сад посадив Василь Іванович . Він ще і досі щедро родить . А коли сади цвітуть і плодоносять , благодатний слід на землі залишається.

Фартушняк (Каньовська) Людмила Володимирівна- народилася 19.04.1972 року в с.Борсуки. В шість років пішла в перший клас. В  1989 році закінчує 11 класів Новоушицької середньої школи з золотою медаллю. І в тому році поступає до Чернівецького медичного інституту, в1995 році закінчує інститут і знову поступає до Чернівецького медінституту в магістратуру. В 1997 році захищає дисертацію і поступає в аспірантуру. Пізніше захистила кандидатську дисертацію.З березня 2000 року  працює в клініці фармакології та професійних хвороб БДМУ, з 1.09.2010 на посаді доцента кафедри. Загальний лікарський стаж15 років. З 2015 року вища кваліфікаційна категорія по терапії. В 2006р пройшла спеціалізацію по кардіології. Опубліковано 75 наукових праць. Основний напрямок досліджень гастроентерології. На даний час доцент кафедри госпітальної терапії і фармакології чернівецької медичної академії., кандидат медичних наук. Про цю людину говорять, що це лікар від Бога.  Дуже часто жителі нашого села їдуть зі своїми хворобами за порадою  та за правильним лікуванням до Людмили Володимирівни. Попри свою зайнятість вона завжди зі щирою душею допомагає людям.

Висновки

Образ Батьківщини теоретично не створиш, образ Батьківщини схематично не побудуєш, не відчувши глибоко, не проспіваєш, у серці не знайдеш.   Щоб створити глибокий образ Батьківщини - нам потрібно бути глибинними . Глибиною може бути тільки історія. Вирушаючи у краєзнавчу експедицію незнаними стежками , дивимось навколо: чи все ми знаємо про рідний край?     Чи всі таємниці розгадані? Можливо і не варто шукати історію в далеких землях, а важливіше поглянути уважніше на ті події, які оточують нас щодня, а якщо бути точним – на тих людей, які творять історію сьогодення, які жили в минулому.

Поглянути, оцінити, дослідити та вивчити долю людей, долю свого краю , і розповісти всім про свої знахідки – таким є завдання нашого гуртка.

 Куди б не закинула нас доля – в краї далекі чи близькі, дороги ведуть нас додому, туди де народився, де спочивають твої предки, де живуть твої батьки, родина, де кожна стежка, кожне деревце, кожен кущик, ніби знають тебе.           Ще  здаля, з блакитних небес вітають тебе жайворонки, біляві хмарки і пахощі квітів, які ти впізнаєш лише тут.

           Куди б не занесла тебе доля, де б  не поселила – хай навіть у найбагатшій країні – для нас найкраще у світі село Борсуки, спадок від чесних, неперевершених у праці і веселощах предків…  

 5.Додатки.

6.Список використаних джерел 

1.Жарких М.І. Храми Поділля. –К.:2007

2. Книга пам′яті «Великий терор на Хмельниччині». –Х.: 1997

3. Книга пам′яті «Реабілітовані історією. Хмельницька область».-Х.: 2012

4. Культура і побут населення України:Навч.посібник/В.І.Наумко, Л.Ф.Артюр.- К:Либідь,1993