Історія серветки, вишита серветка, як неодміний атрибут української культури.

Об’єкт проектної діяльності « Вишита серветка» 18.01.2021

«Виготовлення серветки»

Для учнів 6-го класу

Вчитель: Савичева Тетяна Ігорівна

Історія серветки, вишита серветка,  як неодміний атрибут української культури.

Доброго дня діти! Сьогодні на уроці ми дійзнаємося про походження серветки, історію її виникнення, що ж таке «серветка» взагалі, про її призначення та її види, історію української народної вишивки, про види швів. Безсумнівно, ми дістанемо для себе корисну інформацію, котра надзвичай потрібна нам у повсякденному житті.
 

Виникнення першої серветки зв’язано з великим вченим художникм і винахідником Леонардо да Вінчі, звичайна серветка своєю історією виникнення так само зобов'язана да Вінчі.  Справа була так, Леонардо мав славу за гостинного господаря і часто влаштовував обіди та банкетироку.
Він дуже ретельно до найдрібніших деталей все продумував, любив красу і витонченість року. Але після закінчення святкування стіл вдавав із себе скоріше сміттєвий бак, наповнений недоїдками, всіляким сміттям і брудними скатертинами, ніж місце зустрічей і посиденьок нерозлучних знайомих. Да Вінчі завжди з гидливістю дивився на «поле бою» і думав, що можна зробити, щоб уникнути такого розгрому і ганьби.  У ті часи не прийнято було витирати руки за столом якою-небудь тканиною. Для цієї мети часто служили живі кролики, яких прив'язували на мотузці до ніжки стільця кожного гостя або поділ свого одягу.  Будучи освіченою людиною, випереджаючим свій час, Леонардо вважав, що в цілях гігієни у кожного гостя повинна бути серветка для витирання рук. 

Так добре відома і доступна нам сьогодні паперова серветка своєю історією виникнення зобов'язана, як це не сумно, Першій світовій війні. Під час війни потрібно було дуже багато перев'язувального матеріалу і змінних фільтрів для противогазівроку. Довелося налагоджувати промислове виробництво і якось виходити з положення, шукаючи матеріали низької собі вартостіроку. Наробили стільки, що забили всі склади і коли війна, нарешті, закінчилася стали думати, що ж робити далі. Вирішили просто - все роздати жителям.
Справа в тому, що перев'язувальний та фільтрувальний матеріал був зроблений з пористої бавовни. Тому його нарізали за розміром носової хустки, склали в кілька разів і пропонували безкоштовно всім бажаючим.
 Вологі варіанти серветок з'явилися лише в 70-х роках минулого століття і призначалися для самих маленьких діточок. Серветки просочувалися особливим бактерицидним розчином, але були досить грубі для ніжної шкіри немовляти, та й розчин з них швидко випаровувався.  

Цікаво: археологи при розкопках пірамід знайшли свідчення того, що ще стародавні єгиптяни користувалися для витирання рук і губ чимось на зразок серветки. Правда були це, навіть не папірус або тканина, а тонкі скибочки хліба. У деяких азіатських країнах досі існує звичай ставити перед гостем спеціальну піалу з водою для обмивання рук між зміною страв.

Давнім грекам і римлянам серветками служили тонкі шматочки хліба, на зразок сучасного лаваша, які красиво згортали і розставляли по столу. У країнах Азії було прийнято подавати до столу піалу з ароматною водою для обмивання пальців після жирної їжі.  Римської знаті за столом прислужували хлопчики з пишним волоссям, але цей дикий звичай існував, на щастя, недовго. Сучасні серветки з тканини еволюціонували з носових хусток, якими витирали піт з чола під час рясної трапези.

Вишивання – це одне з найпоширеніших видів народного мистецтва. Його виникнення пов’язане з появою першого стібка, зробленого первісними людьми при скріпленні шкури вбитого мамонта. Дія, спочатку призначалася тільки для пошиття одягу, поступово набуло додаткового застосування – декоративне. Жінки не хотіли ходити в однаковому вбранні, а оскільки розмаїття матеріалу залишало бажати кращого, вони почали прикрашати свій одяг за допомогою вишивки.

Вишивка – це прикраса з різних матеріалів або вже готових виробів сюжетними малюнками або орнаментом, виконуються вручну (або машинним способом) за допомогою голки кольоровими нитками, бісером і т. д. У різний час вишивальниці використовували для роботи лляні, конопляні і бавовняні нитки, вовна, клац, волосся, вишивка бісером, дорогоцінні камені, черепашки і навіть монети. Знаряддям вишивання в залежності від рівня розвитку цивілізації були кам’яне шило, кістяні, бронзові, сталеві і позолочені голки. Причому перехід від примітивних знарядь праці до більш досконалих привів до зміни способів вишивання, появи нових прийомів, розширення меж використовуваних малюнків і орнаментів. Вишивка завжди тісно була пов’язана з природою, побутом і працею людини. У ній знайшли відображення не тільки уявлення про навколишній світ, художні пристрасті, але й національна своєрідність. Історична спадщина, що дійшла до наших днів, дозволяє краще зрозуміти особливості кожного народу, його надії на майбутнє. З глибокої давнини, з самого моменту виникнення декоративна вишивка невідступно присутня в оздобленні житла, прикрасі одягу та предметів побуту. Багатовікова історія не тільки не зістарила її, не зробила «пережитком минулого», а, навпаки, надала вишивці цінність, значимість і актуальність у всі часи. Найдавніші вишивки, що збереглися до наших днів, датуються вченими VI-V століттями до н. е.. Створені вони були на території Давнього Китаю. Основою для вишивки послужили шовкові тканини, малюнок виконувався волоссям, шовком-сирцем, срібними та золотими нитками, такі набори для вишивання були у ті часи. Вишивальне мистецтво цієї країни справило величезний вплив на рукоділля Японії, Росії та інших країн.

Майстерне рукоділля — справжня наука, що вимагає і часу, і таланту. Але опанувати однією з найефектніших технік — вишивкою хрестиком можна буквально за пару вечорів. Вона вважається найпростішою і доступною, але разом з тим їй неможливо відмовити в виразності і самобутності. Зворушливі «бабусині» серветки і скатертини з вишитими квіточками і пташками залишилися десь у далекому минулому. Сьогодні на хвилі моди на ексклюзивну ручну роботу, ця техніка вважається провідною в створенні унікальних речей для прикраси інтер’єру.
 

Історична довідка про вишивку

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи віднять до V ст.н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть (найбільше у музеях вишивок ХІХст.). Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Всіма нами улюблена вишивка хрестиком, так само як і інші види рукоділля, має свою історію. Немає точних відомостей про те, де і коли з'явилася вишивка взагалі, і коли вишивка хрестиком виділилася в окремий вид рукоділля.

Вишивка хрестиком – один з найпопулярніших видів рукоділля,  мистецтво бере своє коріння з епохи первісної культури, коли люди використовували стьобання кам'яними голками при шитті одягу з шкур тварин. Спочатку матеріалами для вишивки були шкіра тварин, жили, волосся, волокна конопель чи вовни. Оригінальних вишивок, що датуються раніше ХII століття, майже не залишилося. Але зображення одягу і предметів інтер'єру свідчать про те, що вишивка з'явилася набагато раніше. У різних країнах узори відрізнялися як стилем так і кольором. У вишивці відбивалися національний колорит і власне бачення краси кожного народу. Археологи стверджують, що вишивали в наших краях ще в Х столітті, але це було не стільки окрасою як язичеським оберегом – вишивкою прикрашали свій будинок, предмети побуту, одяг, щоб відвести біди та призвати щастя і мир. З часом узори змінювалися, переставали бути оберегами та ставали предметами мистецтва, які просто милували очі. Спільною творчою працею народних майстрів і художників – професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.

Історія української народної вишивки.

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Археологічні розкопки, підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві на фібулах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками. Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль. 
З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що першою школою на українській землі, у XI ст. організувала сестра Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо.  Численні такі майстри були в XVIII ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники та ін. Ці вироби здебільшого призначалися для продажу. Поступово формуються значні вишивальні центри. 
У другій половині XIX ст. знову виник інтерес до національного народного вишивання атрибутів, символіки. Ручне вишивання, як основа існування такого виду народного художнього промислу не могло бути конкурентно здатним з промисловістю. Намагання різних товариств, організацій, установ (наприклад "Просвіти" земств, різних шкіл, курсів при них) щодо збереження, та дальшого розвитку цього виду народної художньої творчості могли дати бажаних результатів у конкурсній боротьбі з промисловим виробництвом.
Основне призначення вишивки - прикрашувати одяг, інтер’єрно-обрядові тканини - вона стала майже виключно домашнім заняттям. Кінець XIX - початок XX ст. - це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі вишивання, образний, орнаментальний лад, набувають чітко означених рис. Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні техніки, яких на Україні відомо біля ста. Окремі вишивальні техніки характерні для різних етнографічних районів України, а деякі зустрічаються також у білоруській і російській вишивках. Сорочки на Полтавщині вишиваються головним чином білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Манішки білих сорочок у старих зразках прикрашалися білим візерунком, виконаним гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - шов “уперед голкою”, “хрестик”, шов “за голкою”. Техніка вишивання Харківської області має дуже багато загального з формами вишивки, що установилися в центральних областях України, але їй властиві і зовсім своєрідні поліхромні орнаменти, створювані напівхрестиком або хрестиком. Ці орнаменти вишивають переважно грубою ниткою, унаслідок чого візерунки створюють враження рельєфних.
Вишивки Полісся - простій і чіткі по композиції. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по білому-сірому тлу льняної полотнини - графічно чітка. Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі і прості по композиції. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви. Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерні для чернігівських сорочок.
Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини - білий, коралово-червоний, відтінений чорний. У південних областях України техніка вишивки має багато загального з устояними формами центральних районів, однак їй властиві і цілком своєрідні поліхромні орнаменти, виконувані напівхрестиком або хрестиком.
Для подільських сорочок характерні барвистість і розмаїтість швів. Типовим є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка - “шабак”. В орнаментах подільських вишивок переважає один колір - чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найбільш поширені одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше - двох - і триколірні.
На півдні Тернопільської області типовою є вишивка бавовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф і колірний ефект. Такі вишивки розміщають уздовж усього рукава повздовжніми або скошеними смугами від полички до краю рукава.
Велике багатство технік вишивання характерно для Вінницької області: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, верхошов (верхоплут), зерновий висновок, вирізування; різноманітні види чорних, білих і кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються і допоміжні - вишивка розписом, шов “уперед голкою”, контурні шви, якими обрамляють і з’єднують окремі елементи композиції.
Характерною рисою етнографічного району Карпат і Прикарпаття є велика кількість окремих частин регіону зі своїм колоритом. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю вишивки, багатством орнаменту і неповторністю квітів.
У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків. У південних районах орнамент вишивок геометричний, біле тло не заповнюється, що додає візерункам прозорість і легкість.
На Буковині крім рослинних і геометричних мотивів користуються зооморфною, вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні і золоті нитки, металеві блискітки.
Гуцульські вишивки характеризуються розмаїтістю геометричних і рослинних візерунків, безліччю композицій, багатством сполучень квітів, головним чином червоного з жовтий і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавий відблиск.
Для вишивок Закарпаття характерним є мотив зиґзаґ (”кривуля”) у різних техніках виконання. Колірна гама вишивок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір - чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти. Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.
Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основнимавтором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно відсоціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософськоїмудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні іті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг,вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб,коровай, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірністьнародним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи непереривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процеси взяємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості та мистецтва.
Види швів
Шов «вперед голка»
Шов "Просо"
Шов «голка назад»
Стебловий шов
Тамбурний шов
Шов «Черв'ячок»
Шов «Хрестик»
Шов «козлик»
Петельний шов
Французький вузлик
Шов гладдю
Шов занизування

Що ж таке занизування?
Заволіка́ння (зани́зування, також  підволікання,  підбір,  підбирання,  перетикання) — вишивальний шов, що ґрунтується на техніці«вперед голку» і імітує узорне перебірне ткання. На теренах України характерний для Полісся, де ним вишивають переважно стрічкові геометричні орнаменти червоного кольору з незначним вкрапленням синього або чорного.