Історія та культура Гетьманщини

Презентаціяна тему: історія та культура Гетьманщини. Підготувала студентка Власенко Лідія

Україна напередодні національної революції середини XVII століття. Але ж вільне Дике Поле та Дніпрові плавні нікуди не ділися. Без козаків Річ Посполита не могла захистити свої володіння від кочівників. І коли якогось козака після «Ординації...» 1638 р. примусили повернутися до плуга, то це не означало, що він забув, як користуватися шаблею. Також нікуди не поділися козацьке прагнення волі та набутий досвід збройної боротьби проти польського коронного війська. Після 1638 р. на десятиліття «золотого спокою» уряд Речі Посполитої, магнати і середньо заможне панство вірили в те, що козацьку вольницю приборкано. А коли так, то можна, нікого не боячись, збільшити панщину для селянина, вигнати православного священика, а храм передати римо-католикам, греко-католикам чи орендарям, обкласти додатковими повинностями містянина. Від сваволі магнатів та урядників страждала навіть дрібна українська шляхта. Шляхтича легко міг обібрати, а то й скалічити сильніший сусід, і бідолаха не міг знайти захисту і правди ані в шляхетських судах, ані від самого короля.

МЕТА - визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю. ХАРАКТЕР війни був всенародний, національно-визвольний, антифеодальний, справедливий. Польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релігійний гніт українців. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. РУШІЙНИМИ СИЛАМИ революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. В кінці 30-х pp. Б. Хмельницький був генеральним писарем. ПЕРШИЙ ПЕРІОД війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. ДРУГИЙ ПЕРІОД (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. ТРЕТІЙ ПЕРІОД (1654—1655pp.) визначився допомогою Україні Росією в боротьбі з Польщею. ЧЕТВЕРТИЙ ПЕРІОД (1656-1657pp.) — укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

1648 p. Лютий - договір Б. Хмельницького з кримським ханом.5—6 травня - перемога козацького війська під Жовтими Водами.15—16 травня - розгром козацькими військами головних польських сил під Корсунем.13 вересня - розгром польських військ козацькими полками під Пилявцями.23 грудня - урочистий в'їзд козацьких військ на чолі з Б. Хмельницьким у Київ.1649 р. Січень - перше українське посольство Б. Хмельницького до Москви, очолюване полковником С. Мужиловським, уповноважене вести переговори про військову й дипломатичну підтримку. Квітень - перше російське посольство на чолі з Г. Унковським до Чигирина. Травень - договір між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. Право вільного плавання козаків по Чорному морю.30 червня — початок серпня - облога козацькими військами фортеці Збараж. Серпень - розгром польського війська під Зборовом. Зборівський мирний договір. Жовтень — листопад - облога Львова.1650 p. Вересень - договір про союз України з Молдовою1651 р.19 лютого - земський собор у Москві. Ухвала собору згоди на союз Росії з Україною28—30 червня - битва під Берестечком. Зрада кримського хана. Вересень - битва під Білою Церквою. Білоцерківський договір. Основні битви та договори

1652 р.22—23 травня - розгром військом Б. Хмельницького польських загарбників під Батогом (Поділля). Українська армія зайняла територію по річку Случ.1652 p. грудень — 1653 p. лютий - переговори в Москві українського посольства на чолі з С. Богданови-чем-Зарудним з московським урядом про союз України і Росії. Москва, користаючись складною політичною ситуацією в Україні, зволікає з прийняттям остаточного рішення.1653 р. Серпень — вторгнення польських військ в Україну. Українське посольство на чолі з Г. Яцкевичем їде до Москви. Другий похід козацького загону на чолі з Тимошем Хмельницьким у Молдову.1 жовтня — рішення Земського собору в Москві про союз з Україною й оголошення війни Польщі. Вересень — грудень — бої під Жванцем козацьких військ з польськими військами.1654 p.8 січня — Переяславська рада. Ухвалення рішення про військовий і політичний союз України з Росією. Березень — Березневі статті, подані Б. Хмельницьким і затверджені царським ^рядом. За цими статтями союз України з Росією визначено як союз рівної, незалежної країни з рівною і незалежною. Надалі російський царизм неодноразово фальсифікував ці статті й не дотримувався їх.1654—1667 pp. — російсько-польська війна. Участь у ній української армії на боці Росії.1655 р. Червень — липень — похід українського козацького війська на чолі з І. Золотаренком у межиріччя Дніпра та Березини. Визволення від польських загарбників Свислоча, Мінська, Вільна, Ковна, Гродна, а також Меджибожа, Скали, Борщова, Ягельниці. Серпень — вересень - визволення від польських загарбників Поділля, Східної Галичини та інших земель.1656 р. - угода Росії з Польщею у Вільні. Царизм почав порушувати Переяславсько-московський договір. Недопущення української делегації на переговори.

1657 р. Січень - угода Б. Хмельницького зі шведським королем Карлом XII і семиградським правителем Ракоцієм про спільні дії проти Польщі.6 серпня - смерть Б. Хмельницького. Обрання гетьманом Юрія Хмельницького8 січня 1654 р. в Переяславі зібрали загальну раду, на гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою «Договір Богдана Хмельницького». Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право |зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.

Заснування Української козацької держави – Війська Запорозького

Українська армія. Державний прапор – біле полотнище з червоним колом, посередині якого розміщений хрест, який обрамляють вісім золотих і дві червоні зірки, під хрестом зображений півмісяць, обернений догори (1648-1649 рр.)

19—21 січня 1655 р. — битва під Охматовом; вересень 1655 р. — битва під Городком, облога Львова; 24 жовтня 1656 р. — підписання Московською державою і Річчю Посполитою Віленського перемир’я; грудень 1656 — липень 1657 р. — українсько-трансильванський похід у Польщу; 27 липня 1657 р. — смерть Б. Хмельницького. Воєнно-політичні події 1654—1657 рр

Українська держава в останні роки життя Б. Хмельницького

Гетьманування Івана Виговського (1657-1659)23-26 серпня в Чигирині відбулася Старшинська рада, на якій до повноліття Ю. Хмельницького гетьманом було обрано І. Виговського. Зовнішня політика Івана Виговського: Спрямована на досягнення цілковитої незалежності Української держави, на зміцнення її міжнародного авторитету. Оформлення договору зі Швецією (передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу). Поступки у стосунках з Московією (московські залоги в найбільших українських містах). Внутрішня політика: Гетьман спирався на старшинську верхівку і покозачену шляхту. Придушення заколоту Якова Барабаша та Мартина Пушкаря. Гадяцький договір:6 вересня 1658 року;Між Україною та Польщею;Україна, Польща, Литва утворювали федерації трьох незалежних держав;Україна (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства) отримувала назву Велике князівство Руське;Один спільно обраний король. Велике князівство Руське: Законодавча влада - депутати від усіх земель князівства;Виконавча влада - гетьман (обирався б довічно, затверджувався королем);Власні судова і фінансова система, власна монетарня;Військо - зо тис. козаків і 10 тис. найманого війська;Скасування церковної унії;Передбачалося створення двох університетів;Цілковита свобода слова й друку. На жаль, Гадяцькому договору не судилося бути втіленим у життя. Велике князівство Руське фактично не існувало!

Гетьман Юрій Хмельницький (1659-1663)Юрій Хмельницький розпочав своє гетьманування з підписання Переяславського договору 1659 р. з Московією, згідно з умовами якого Україна втрачала незалежність і перетворювалася на автономну частину Російської імперії. Умови Переяславського договору 1659 р.: Московські залоги розміщувалися в Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Брацлаві та Умані;Гетьманський уряд не мав права вести самостійну зовнішню політику;Київський митрополит мав визнати владу московського патріарха;Заборонялося переобрання гетьмана без згоди царя;Гетьман не міг самостійно призначати і звільняти генеральну старшину і полковників. Чуднівська кампанія 1660 р.: Похід на Західну Україну українсько-московського війська;Мета - визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі;Битва під Слободищами (перемир'я);Шереметьєв (від царського імені) відмовляється від зазіхань на територію України;Підписання Слободищенської угоди між Україною та Польщею. Умови Слободищенського трактату 1660 р.: На основі Гадяцького договору 1658 р.;Вилучили статтю про Велике князівство Руське;Польській шляхті і магнатам повертаються усі маєтності в Україні;Гетьман втратив право на зовнішні зв'язки;Гетьман зобов'язувався надавати військову допомогу Речі Посполитій. Лівобережне козацтво не визнало Слободищенського трактату і присягнула царю. На гетьманську булаву претендували Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Брюховецький. Україна розпалася на Лівобережну (на боці Москви) та Правобережну (на боці Польщі). Як наслідок розпочалася громадянська війна.

Гетьман Лівобережжя Іван Брюховецький (1663-1668)Гетьман Правобережжя Павло Тетеря (1663-1665)У своїй політиці він спирався на підтримку Польщі. У 1663 році Павло Тетеря розпочав похід на Лівобережжя, який завершився поразкою. У ній звинуватили Івана Богуна. На Лівобережжі залишилися загони Стефана Чарнецького. У 1664 році бої проходили на Правобережжі. За участь у змові було заарештовано архімандрита Свято-Онуфріївського монастиря Гедеона (Юрія) Хмельницького, київського митрополита Йосифа Тукальського, полковника Григорія Гуляницького, Івана Виговського. Павло Тетеря втрачав прибічників через: Каральні заходи;Дії Чарнецького (жорстоке ставлення до козаків). У липні 1665 року Тетеря втік до Польщі. 17-18 червня 1663 р. в Ніжині відбулася козацька рада (її називають Чорною), яка обрала гетьманом Івана Брюховецького. Ставши гетьманом, Іван Брюховецький не виконував своїх передвиборчих обіцянок і намагався обмежити права козацтва, упокорити міське населення. Підписав Московський договір 1665 р.: Московські воєводи і залоги змогли перебувати майже у всіх великих містах;Збори податків мали повністю надходити до царської скарбниці;Гетьмана можна було обирати лише за згоди царя і в присутності його представника;Гетьманський уряд не міг вести самостійної зовнішньої політики. Московські статті сильно обмежили автономію Лівобережної України.

30 січня 1667 року Московія та Річ Посполита підписали перемир'я на 13,5 років. Умови Андрусівського договору: Під владою Московщини - Лівобережжя, Сіверщина, Смоленщина, Київ (на 2 роки);Під владою Речі Посполитої - землі Білорусі, Правобережна Україна;Запорізька Січ - під контролем обох держав. Андрусівське перемир'я було підписано в таємниці від української сторони, інтереси якої абсолютно не враховувалися. Договір звів нанівець майже усі здобутки українців за роки національно-визвольних змагань. Перебування у складі двох ворожих держав під впливом різних культур загрожувало українському народу розколом. Андрусівський договір. БОРОТЬБА ГЕТЬМАНА ПЕТРА ДОРОШЕНКА ЗА ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИНа початку 1668 р. на Старшинській раді в Чигирині правобережний гетьман знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі. Лівобережну Україну, а також Слобожанщину охопило антимосковське повстання. Цікаво, що очолив його Брюховецький, який намагався у такий спосіб утримати владу. На початку березня 1668 р. московські залоги було вигнано з більшості міст Лівобережжя. Іван Сірко очистив від московитів усю Слобідську Україну, крім Харкова. Це спонукало Дорошенка виступити в похід із надією на возз’єднання українських земель. У червні 1668 р. він переправився через Дніпро й вирушив назустріч Брюховецькому.8 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки вчинили бунт, вбили Брюховецького, а Дорошенка обрали гетьманом обох боків Дніпра.

Щоб контролювати ситуацію на Лівобережжі, Дорошенко розташував у найбільших містах свої залоги. Вся Україна опинилася в його руках. Проте закріпити владу новообраному гетьманові на Лівобережжі не поталанило. З півночі загрожувала Московія. На заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. Запорожці висунули свого претендента на булаву - племінника Брюховецького Петра Суховія. Все це змусило Дорошенка повернутися на Правобережжя. На лівому боці Дніпра наказним гетьманом залишався чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний.

Гетьман Лівобережжя Дем'ян Многогрішний (1669-1672)Коли Петро Дорошенко залишив Лівобережну Україну, він залишив наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного. Многогрішний погодився на повернення під владу московського царя за умови виведення московських залог з українських міст. Тож 9 березня 1669 року на Генеральній раді в Глухові Дем'яна Многогрішного було проголошено гетьманом. Тоді ж було підписано Глухівські статті між Московією та Україною. Умови Глухівських статей:московські воєводи залишалися лише в 5 містах без права втручатися у місцеве самоврядування;козацький реєстр - 30 тис.;наймане військо - 1 тис. компанійців;Збір податків покладався на старшину;гетьману заборонялося вступати у відносини з іншими державами;ускладнювався перехід селян до козацького стану. Напрями діяльності Дем'яна Многогрішного:прагнення об'єднати українські землі (домігся, щоб Київ із передмістями залишився у складі Лівобережної України);зміцнення гетьманської влади, послаблення козацької старшини;прагнення подолати промосковські настрої серед старшини;прагнення до особистого збагачення. У 1672 році Дем'яна Многогрішного було заслано до Сибіру.

Гетьман Лівобережжя Іван Самойлович (1672 - 1687)У 1672 році відбулася Генеральна військова рада в Козацькій діброві. На ній було обрано гетьманом Івана Самойловича, а також укладено новий договір з Московією - Конотопські статті. Обмеження влади гетьмана (порівняно з Глухівськими статтями, які бралися за основу):гетьман втрачав право вислати послів до інших держав без указу царя та Старшинськоїзаборонялося підтримувати зв'язки з Дорошенком;гетьманові заборонялося самостійно позбавляти посад старшину, карати без згоди Старшинської ради або вироку військового суду;козацькі посли втрачали право брати участь у переговорах московського і польського урядів, якщо справа була пов'язана з Україною. Гетьман Іван Самойлович:припинив скликати Генеральну військову раду;започаткував бунчукове товариство (привілейована група козацької еліти, до якої входили сини старшини);сприяв зростанню старшинського землеволодіння;утримував наймане військо;надавав своїм синам найвпливовіші посади (прагнув зробити гетьманську владу спадковою);протидіяв спробам запорожців здобути політичну незалежність;прагнув об'єднати Лівобережну та Правобережну України під своєю булавою;орієнтувався на Москву;негативно ставився до Туреччини й Польщі;став фундатором Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками.

"Вічний мир" 1686 р. «Вічний мир»— мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. В переговорах, які тривали сім тижнів, з польської сторони брали участь посли Кшиштоф Гжимултовський і Мартіан Огінський, з московської — канцлер і начальник Посольського приказу князь Василій Голіцин. Текст договору складався з преамбули і 133 статей. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667). Умови договору: Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ. Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати. Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Наслідки: Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689). Хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні.

Гетьманування І. Мазепи1687 р. - Після усунення від влади І. Самойловича гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Мазепа (1687 - 1708 рр.), який підписав нову українсько-московську угоду на основі Глухівських статей. Коломацькі статті 1687 року ще більше обмежили автономію України: гетьман не мав права без дозволу царя позбавляти посад козацьку старшину, а старшина - переобирати гетьмана, гетьманському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, московські війська на чолі з воєводою вводилися до гетьманської резиденції - м. Батурина. Визначальна риса внутрішньої політики І, Мазепи - прагнення об'єднати землі Правобережжя, Лівобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній гетьманській державі зі збереженням козацького устрою. На початку гетьманування І. Мазепа вважав, що може втілити свої задуми у союзі з Московською державою, тому брав участь у зовнішньополітичній діяльності царя Петра I (1682 - 1725 рр.).1689 р. - Українські козаки на чолі з І. Мазепою разом з московськими військами взяли участь у Другому кримському поході. Однак величезні витрати на спорядження козацького війська й невдале завершення походу загострили внутрішнє становище в Україні.

1704 р. - війська І. Мазепи за наказом московського царя допомогли уряду придушити національно-визвольне повстання 1702 - 1704 рр. а Правобережжі, очолене полковником Семеном Палієм. (Правобережжя разом з Лівобережжям на певний час опинилося під владою І. Мазепи).Із часом І. Мазепа зрозумів згубність відносин України з Московією й почав таємні переговори зі Швецією. Він вирішив скористатися Північною війною (1700 - 1721 рр.) між Росією та Швецією за вихід до Балтійського моря для відродження незалежності України.1708 р. - Шведські війська почали похід на Москву через українські землі, І. Мазепа уклав договір зі шведським королем Карлом XII: Гетьманщина мала стати незалежною державою й повернути всі загарбані Московією землі;шведський король зобов'язувався захищати Гетьманщину й надавати військову допомогу;;І. Мазепа призначався довічним князем України, він і старшина зберігали свої права й вольності;гетьман зобов'язувався передати шведам на час війни міста Мглин, Стародуб, Гадяч, Полтаву і Батурин. Московський цар Петро I звинуватив І. Мазепу у зраді й наказав переобрати гетьмана, зруйнувати гетьманську резиденцію Батурин, захопити й зруйнувати Запорозьку Січ.

27 червня 1709 р. - Поразка шведсько-українського війська. Призвела до краху планів І. Мазепи щодо здобуття незалежності України. Утікши з-під Полтави до Молдови, яка перебувала під владою Туреччини, І. Мазепа помер у Бендерах. Перемога Росії в Північній війні призвела до зростання її міжнародного авторитету, але одночасно, сприяла ще більшому обмеженню автономії України. Після смерті І. Мазепи гетьманом в еміграції було обрано Пилипа Орлика (1710 - 1742 рр.), який уклав угода з козацькою старшиною під назвою "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького". Конституція визначала державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами: Україна проголошувалася незалежною від Росії та Польщі, Україна визнавалася республікою, де гетьманські повноваження обмежувалися на користь старшині;законодавча влада мала належати Генеральній раді, виконавча влада - Генеральній старшині, судова влада - Генеральному суду;державною релігією оголошувалося православ'я. Українські історики вважають Конституцію П. Орлика першою конституцією не тільки в Україні, а й у Європі. Тридцятирічна діяльність П. Орлика в еміграції сприяла поширенню в Європі ідеї незалежності України, однак намагання гетьмана відновити єдність української держави зазнали невдачі через несприятливі внутрішньо- та зовнішньополітичні умови.

Гетьман Лівобережжя І. Скоропадський. У 1708 році в Глухові відбулася Старшинська рада, на якій було обрано гетьманом Івана Скоропадського. У 1709 р. було підписано Решетилівські статті, хоча фактично це був указ царя. Ні про яку рівноправність вже не йшлося. Умови Решетилівських статей:підтвердження тих прав і вольностей, які відповідали інтересам Московії;російські воєводи залишаються в українських містах та мають право втручатися лише у державні справи та справи зрадників;під час походів прості козаки і навіть сам гетьман переходили під командування російських генералів;призначення царського резидента Ізмайлова, який мав контролювати гетьмана та уряд України (додавалися явні і таємні статті Ізмайлову);гетьманська столиця - Глухів;утримання при гетьмані два російських полки (але розпоряджався ними резидент!). Увага! У Решетилівських статтях, а саме у явних та таємних статтях Ізмайлову землі Війська Запорозького вперше названо Малоросійським краєм.Ізмайлов як резидент повинен був:спільно з утримувати все населення, особливо запорожців, у покорі;не дозволяти бунтівникам селитися на Січі;приймати разом із гетьманом усіх іноземних послів;повідомляти про всі розмови та візити цареві;пересилати листи, які привозили посли;слідкувати за тим, щоб гетьман не призначав нових полковників без дозволу царя;стежити, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про усі доходи.

Метою організації Малоросійської колегії було встановлення остаточного контролю над державним життям України. Декларативно Малоросійська колегія мала піклуватися про український народ. Насправді ж вона позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка в нього до цього часу залишалася. Цьому органові підпорядковувалися адміністративні й судові установи Гетьманщини, тож фактично всі Малоросійського приказу справи розв'язував не гетьман, а президент колегії. Протягом свого правління І. Скоропадський намагався протестувати проти колоніальної політики царського уряду та відстоювати залишки автономії Гетьманщини, однак, позбавлений реальної влади, він не міг впливати на становище в Україні. Гетьман спробував протистояти цареві, але це виявилося марним. І. Скоропадський не витримав такого удару й незабаром, 3 липня 1722 року, помер. Реальна влада в Гетьманщині перейшла до Малоросійської колегії, яка до того часу вже:• втручалася в місцеве самоврядування;• збільшувала податки;• відала судовими справами. Перша Малоросійська колегія11 липня 1 722 року Петро І своїм указом доручив правління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботкові, який був надзвичайно енергійною людиною та відзначався твердою вдачею. Він мав великий авторитет серед козаків і старшини, які по праву вважали його захисником прав українського народу. Гетьман розпочав низку реформ, які мали сприяти розширенню автономії України. Серед них:• реорганізація судів на засадах колегіальності;• установлення порядку судової апеляції;• сувора боротьба з хабарництвом і тяганиною;• призначення інспекторів для нагляду за виконанням розпоряджень гетьмана;• політика пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві тощо. Наказний гетьман Павло Полуботок

Гетьманування Д. Апостола і правління гетьманського уряду1722 р. - Після смерті І. Скоропадського Петро I не дозволив обрати нового гетьмана. Наказний (тимчасовий) гетьман Павло Полуботок (1722 - 1724 рр.) намагався відстояти права Гетьманщини й обмежити повноваження Малоросійської колегії. Однак П. Полуботок був звинувачений Петром I у державній зраді (таємних зв'язках із П. Орликом), заарештований та ув'язнений у Петропавлівській фортеці, де помер 1724 р. Вся влада в Україні залишилася у Малоросійської колегії.1727 р. - Імператор Петро II (1727 - 1730 рр.) вирішив відновити гетьманство, розраховуючи на військову допомогу козаків у війні з Туреччиною. Гетьманом був обраний Данило Апостол (1727 - 1734 рр.). Він отримав від царського уряду "Рішительні пункти", які значно обмежили автономію України. Д. Апостолу вдалося провести реформи у сферах судочинства, фінансів, торгівлі й таким чином тимчасово пригальмувати наступ царизму на автономію України.1734 р. - Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іоанівна (1730 - 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана й передала всю владу в Україні Правлінню гетьманського уряду (1734 - 1750 рр.) на чолі з князем О. Шаховським.1750 р. - Імператриця Єлизавета Петрівна (1741 - 1761 рр.) відновила гетьманство, висунувши на цю посаду Кирила Розумовського (1750 - 1764 рр.), який став останнім гетьманом в історії Української козацької держави. У 1781 р. було ліквідовано полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини — скасовано українські козацькі полки, і на їх території утворювалися три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, об'єднані в одне Малоросійське генерал-губернаторство, очолене П. О. Румянцевим. Для управління Лівобережною Україною було створено другу Малоросійську колегію (1764—1782 рр.) – уряд, якому доручили управління Лівобережною Україною після ліквідації інституту гетьманства. Вона складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев. У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала: 1) знищити всі залишки української автономії; 2) закріпачити селян; 3) здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; 4) усіляко збільшувати збір податків.

Централізаторська політика Катерини ІІ поклала край слобідській автономії. Уже у 1762 р. цариця призначила слідство над місцевою старшиною. За його підсумками у 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобожанське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено 5 гусарських полків. Поділ території на полки і сотні теж був скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з 5 провінцій, назви яких збігалися з назвами колишніх полків. У 1780 р. її замінило Харківське намісництво з 15 повітів. У 1783 р. замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком, остаточне покріпачення українських селян Лівобережжя. У 1796 р. Слобідсько-Українська губернія була відновлена, але ці поверхневі зміни істотного значення не мали. Остаточна ліквідація Запорозької СічіЛіквідація Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму, спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни і придушення антифеодального руху.

Доля запорізьких козаків була остаточно вирішена 23 квітня 1775 р., коли новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін запропонував імператриці проект ліквідації Запорізької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. 29 червня 1775 р. вийшов указ Сенату, в якому пояснювалися причини ліквідації Запорізької Січі й містився дозвіл видати грошову допомогу лояльно налаштованим старшинам і козакам. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими: Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками. Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією. Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя. Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступудо Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя. Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців. Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії. Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам'яті українського народу.

Дякую за увагу!