"Ми є. Були. І будем ми!  Й Віт чизна наша з нами."

        (Іван Багряний)

   2 жовтня 2006 р. виповнилось 100 років від дня народження  Івана Павловича Багряного –  поета, прозаїка, драматурга, публіциста, громадсько-політичного діяча. Цей ювілей занесено до переліку пам’ятних дат ЮНЕСКО, тобто його відзначала  вся світова спільнота. Вийшов Указ Президента України В.Ющенка від 15 вересня 2006 р. (за № 755/2006) про відзначення 100-річчя  Івана Багряного.

      Народився Іван Павлович Багряний

(справжнє прізвище –

Лозов'ягін)19.09.1906 р. в с.Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині робітника-муляра. Це село поблизу Груні, де народився відомий гуморист Остап Вишня, у тому ж Охтирському повіті. Навчався Іван спочатку в церковнопарафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. В 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши її, переходить до Краснопільської художньо-керамичної школи (1922). З 1926 р. Багряний – студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання.

У кожної людини є така подія, котра залишає відбиток на все життя і обумовлює подальші вчинки. Була така подія і в житті Івана Багряного, про що він згадує в памфлеті “Чому я не хочу вертати на “родіну?”: “Я був ще маленьким... хлопцем як більшовизм вдерся в мою свідомість крівавим кошмаром, виступаючи як кат мого народу. Це було в 1920 році. Я жив тоді в дідуся на селі,  на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святого Зосіму і Савватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки. Аж ось одного дня  над вечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших дідових онуків, під наш несамовитий вереск замордували діда, а з ним й одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в скрівавлені тіла з пістолів і щось реготались…  Під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосіма і Савватія все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме в мене в очах” (Багряний І. Чому я не хочу вертати на “родіну”?

Літературні здібності виявилися у Багряного ще  в дитячі роки: одинадцятирічним хлопцем він редагував шкільний рукописний журнал „Надія”. У 1925 році Багряний тимчасово працював у друкарні м.Охтирка, де під псевдонімом Іван Полярний вийшла його збірка новел “Чорні силуети”, в яких йдеться про розруху, сиротство, злидні.  1926 року в журналі „Глобус” було надруковано вірш “В місто”.

^● У двадцятирічному віці Іван Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п'єсу «Бузок» про графоманів. 1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька».

Поему “Ave Maria” автор видав власноруч за свій рахунок. На цій маленькій книжечці, яка мала 106 сторінок, значилося: Видавництво “Сам”. Це видання було конфісковано, але більшість накладу встигли розкупити. Вражає присвята до поеми:

                                                                                            Вічним бунтарям іпротестантам                                                                                                                                             ,

                                                                      Всім хтородивсярабом інехочебутиним,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      ,

Всім скривдженим ізборканим ісвоїйбідній                           матері

                                                                                                                       криксвогосерцяприсвячую                                                                                                               

Роман у віршах “Скелька” перегукується з поемою Т.Шевченка “Гайдамаки”.

 Роман «Скелька» був написаний Іваном Багряним у 1928 році. В романі у віршах Багряний використав почуту в дитинстві леґенду про те, як у XVIII столітті селяни села Скелька (тепер Сумська обл.), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир.

      Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року за  звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Півроку перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р.

–  у засланні на Далекому Сході.

1936 р. він тікає і живе нелегально. 

             У 1938 р. Багряний був заарештований вдруге і просидів два роки і чотири місяці в камері смертників у харківській в’язниці на Холодній Горі. На волю вийшов тяжко хворою людиною у перші дні війни. Під час німецької окупації працював у газеті “Голос Охтирщини”, художникомдекоратором у харківському театрі, друкувався в газеті “Нова Україна”.

             1943 року переїздить до Львова, бере активну участь у національно-визвольному русі УПА. На Галичині (в м.Моршин) Іван Багряний за два тижні написав роман “Тигролови”. Українське підпілля допомагає йому надрукувати роман (близько 400 машинописних сторінок), який спочатку мав назву “Звіролови”. Цей роман отримав першу нагороду на літературному конкурсі, організованому “Українським видавництвом”.

Тигролови /І.Багряний . – Детройт: Прометей, 1955.

Багряний І. Тигролови/ І.Багряний. – Детройт: Видання  фундації ім. Івана Багряного, 1991.

Багряний  І.

Тигролови/

І.Багряний . – НьюЙорк: Шкільна Рада, 1992.

     Цей роман було видано багатьма

      Цей роман виходить  на Заході трьома виданнями мовами. В Австрії та Німеччині його було українською мовою в 1947, 1955, 1991 рр. визнано  найкращим твором для молоді.  

      У воєнні і повоєнні роки написані поема  “Гуляй-поле”,  роман  “Люба” (1944), поетична збірка  “Золотий бумеранг”, сатирична комедія  “Генерал” (1948) повість-вертеп “Розгром” (1948), роман “Сад Гетсиманський” та повість  “Огненне коло” (1953),  поема “Антон Біда – герой труда” (1956), романи «Маруся Богуславка”,  “Людина біжить над прірвою” (1965), твори для дітей та ін.

^ 

У романі “Сад Гетсиманський” знайшов відображення харківський період життя письменника, його в‘язничні поневіряння. Цей твір задовго до “Архіпелагу Гулагу” О.Солженіцина на автобіографічно-документальному матеріалі викрив злочини тоталітарної системи. В романі простежуються біблійні паралелі. В Саду Гетсиманському, де молився Ісус Христос, чудова природа, сонечко, маслини, але все дихає зрадою. Це місце, де, за біблійною легендою, Іуда зрадив Ісуса. Є в романі згадки про Каїна і Авеля. “Сад Гетсиманський” був виданий у США, Канаді, Англії, Німеччині, Голандії, Франції, Австралії. Передмова належить перу  Володимира Винниченка, котрий у своєму листі до Багряного зазначив, що “Сад Гетсиманський” –  “великий, вопіющий і страшний документ…Я зроблю все, що сила моя буде , для Вашої великої книги і для істини”. (Лист В.К.Винниченка до Багряного // Українські вісті. – 1961. – 2-9 квітня. – С.1).

Свою творчу діяльність Іван Багряний починав в Україні, але  більшість його творів була видана за кордоном. В 1944 році Багряний емігрував до Словаччини, згодом до Австрії (Інсбрук), звідки перебрався до Баварії (Новий Ульм). Постійно Багряний жив у Німеччині, де вів активну громадську і творчу діяльність

Як публіцист Багряний написав понад дві сотні статей . Більшість  надрукована під прізвищем Багряний,  інші –  під псевдонімами: Іван Рябовіл, С.Рябовіл, С.Дорошенко, П.Січинський та ін.  Фундацією ім. Івана Багряного  було видано публіцистику письменника.

     Іван Багряний пробував себе як маляр, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона

Петлюри,  Докії Гуменної, Григорія Китастого, якому належить музична обробка

“Гімну української молоді”,
Гімну ОДУМ-у, Об’єднання демократичної української молоді, ініційованого Іваном Багряним ,“Маршу української молоді”, написаних Іваном Багряним	Ми об’їхали всю землю навколо, Пропливли океани й моря, Та тебе не зрікались ніколи, Україно ясна, як зоря!

(І.Багряний Марш української молоді)

    Багряний працював як малярілюстратор. Під псевдонімом Б.Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука “Юність Василя Шеремети”,

Юрія Косача “Еней і життя інших”, Тодося Осьмачки “Старший боярин”, під псевдонімом О.Турчин – збірку новел Павла Маляра.

     

Іван Багряний власноруч  ілюстрував свою книгу “Антон Біда – Герой Труда: повість про ДІ-Пі”.

 

    Помер Іван Багряний 

25 серпня 1963 року у  Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник  (1965, скульптор Лев Молодожанін).

   

СІМ’Я ІВАНА БАГРЯНОГО

•               Мати - Євдокія Іванівна Кривуша

•               Батько - Павло Петрович Лозов'ягін

•               Брат – Федір Павлович Лозов’ягін

•               Сестра – Єлизавета Петрівна Лозов’ягін

•               I дружина - Антоніна Дмитрівна Зосимова

            

                  Діти від I шлюбу:

1.     Борис

2.     Наталя

•               II дружина - Галина Тригуб

                  Діти від II шлюбу:

1.     Нестор

2.     Роксолана

У 1989 році за  однойменним романом Івана Багряного «Тигролови»  було знято фільм та 1993 року  фільм « Сад Гетсиманський»

Теми творчості:

Викриття системи більшовицького

Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів.

Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей.

Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю».

Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму.

Звернення до історії і боротьба проти

Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни.

Віра в перемогу добра над злом.

Премії

•          1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.

•          1992 року постановою Кабінету Міністрів України

Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Вшанування пам'яті

*    1965 року на могилі Івана Багряного встановлено пам'ятник (скульптор Леонід Молодожанин).

*    23 вересня 1996 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про 90-річчя від дня народження І. П. Багряного». Організаційний комітет очолив Леонід Кравчук.

*    1996 року засновано Фундацію імені Івана Багряного.

*    1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів — Іван Дзюба.

*   

1 серпня 2006 року Верховна Рада України відхилила проект Постанови про відзначення 100-річчя від дня народження видатного українського письменника, громадсько-політичного діяча, непохитного борця за незалежність України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Івана Багряного. Під час обговорення думки щодо відзначення ювілею видатного українського письменника розійшлися. Депутати з фракцій «Наша Україна» і БЮТ висловлювалися за вшанування пам'яті Івана Багряного. Депутати з фракцій Партії регіонів, КПУ та СПУ були проти. У підсумку за проект Постанови проголосувало всього 73 депутати — і він був відхилений.

*    15 вересня 2006 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ «Про відзначення 100-річчя від дня народження Івана Багряного».

*    25 вересня 2007 року введено в обіг ювілейну монету «Іван Багряний» із серії «Видатні особистості України» номіналом 2 гривні з нейзильберу, якість — «спеціальний анциркулейтед», тираж — 35 000 штук у капсулах.

Багряний мріяв, що настане

 

“Епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок, після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА шанування людської гідності і людського права – дихати, жити, думати і одверто говорити... Епоха культу матері і дитяти... Епоха торжества людського щирого серця, вільного, незтероризованого, не зганьбленого, не підгорненого  ні під чий  брудний чобіт... ”