ПРОЛОГ

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність? Невже тобі лиш не судилось діло, Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов’ю, Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю Твоїх борців? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскряться

І сила, й м’якість, дотеп, і потуга, І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, Роздертим сумнівами, битим стидом,— Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш         Кавказ,         впережешся

Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.

ПОЕМА “МОЙСЕЙ” – ВЕРШИННИЙ ТВІР ІВАНА ФРАНКА. ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРУ

Досить часто у підручниках пишуть, що Франковий «Мойсей» - поема, яка відображає біблійний сюжет. Частково це так, АЛЕ  

Іван Франко використовує лише фрагмент оригінального тексту з його домінуючим образом: «Основною темою я зробив смерть Мойсея як пророка, непризнаного своїм народом. Ся поема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні» (І. Франко).

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід. Ліро-епос 

Жанр. Філософська поема-притча (увесь твір – це роздуми над тим, яким мусить бути лідер і народ; заклик позбутися рабської філософії).

Стиль. неоромантизм.

Тема. Зображення трагедії Мойсея як пророка, суспільного лідера, від якого відвернувся його народ.

Ідея.  

1)   твердження віри в лідера і народ, світле майбутнє (адже євреї втрачають Мойсея, але потім йдуть на пошуки кращого життя під проводом Єгошуа); 

2)   заклик до єдності, боротьби за національне відродження; 

3)   осуд колоніального типу мислення, необізнаності, легкодухості, жорстокості, відмови від ідеї своїх пращурів (в образах Датана й Авірона).

КОМПОЗИЦІЯ:

1) пролог; 2)20 пісень.

Пролог було написане пізніше за основний тест. 

Це сталося вже після того, як поему було зверстано.

-      роздуми про долю народу; 

-      критика й осуд тих, хто знехтував жертвами тисяч представників соціуму, проте вірить у світле майбутнє своєї держави. 

Пролог(замість експозиції).

Зав’язка – історія про Мойсея, його блукання пустелею разом з євреями. Кульмінація – епізод, у якому Мойсей зневірюється, піддавшись нашіптуванням Азазель.

Розв’язка – смерть пророка, реакція євреїв на Єгошуа, розправа над Авіроном та Датаном.

Проблематика.

1.       життя і смерті;

2.      буття особи і нації;

3.      вождя і народу;

4.      волі й рабства;

5.      історичного шляху нації;

6.      пробудження національної свідомості, віри в ідеали;

7.      лідера, який дбає не про власну славу, достаток чи благополуччя, а про свій народ.

ПЕРСОНАЖІ

Мойсей – пророк, вождь і законодавець народу єврейського, перший священний автор, який для юдеїв, християн і мусульман та вірних інших аврамічних релігій є одним із найважливіших посланців Божих.

Єгова – особисте ім’я Бога, що в Священному писанні передається тетраграмою. Якщо говорити простіше, Єгова – це Бог. У кожній мові має свій варіант.

Датан й Авірон – згадки про них також є в Біблії (у перекладі І. Огієнка зазначено, що вони мали дружин і синів; Бог устами Мойсея спонукає євреїв відступитися від них:

«Скажи до громади, говорячи: Відступіться зо всіх боків від місця мешкання Корея, Датана й Авірона! І встав Мойсей, і пішов до Датана та Авірона, і пішли за ним старші Ізраїлеві. І він промовляв до громади, говорячи: Відступіть від наметів тих несправедливих людей, і не доторкніться до всього, що їхнє, щоб і ви не загинули за всі їхні гріхи! І вони відступилися від місця мешкання Корея, Датана й Авірона зо всіх боків; а Датан та Авірон вийшли, і стояли при вході наметів своїх, і жінки їх, і сини їх, та діти їхні»).

Єгошуа – пророк і провідник, наступник Мойсея. Він був народжений у Єгипті до того, як діти Ізраїля вийшли з Єгипту.

Азазель – занепалий Херувим, один з вождів янголів-Спостерігачів, які вступали в шлюби з земними жінками (Книга Еноха, близ. 2 ст. До н. е.). Він навчив чоловіків збройового мистецтва, а жінок — використанню дорогоцінних каменів, прикрас і мистецтва розфарбовування обличчя (косметиці).

Потомство від ангелів і смертних жінок — расу велетнів — Азазель надихнув в бунті проти Бога. За це, за наказом Всевишнього, він був прикутий архангелом Рафаїлом до гострих скель в пустелі Дуда і покритий темрявою до Судного дня, коли він буде кинутий в вічний вогонь.

СИМВОЛІЗМ

Особливість Франкової символіки полягає в тому, що вона моделюється здебільшого навколо негативних ознак, що часто ретранслює внутрішній стан Мойсея, його бачення єврейського народу:

•      Виття гієн/ шакалів і шипіння змій – ознаки зрадництва, підступництва; за біблійними уявленнями гієна – це диявол, що пожирає проклятих людей:

«Серед пітьми вели / Його дивнії звуки:/ То квиління гієни в яру, / То знов шелест гадюки»; «Та Єгова мовчав, лише чуть / Лиховіснії звуки: / То квиління гієни в яру, /То знов шелест гадюки». Словесний повтор підсилює негативну рецепцію сприйняття, нагнітає тривожність.

•      Ніч – темна пора; асоціюється з моментом космічної темноти, моментом, що передує переродження, духовне просвітлення (так само Мойсей йде в ніч після розмови з єврейським народом, говорить з Азазель, а потім зазнає просвітлення, адже Єгова знову до нього звертається); разом з тим, ніч – символ хаосу, безумства, руйнації: «Довго ще міркували дітки / Над пророцькою річчю, /Коли сам він нечутно пішов / Ночі й пітьмі настрічу./ Довго висів і смуток, і жаль

/ Над мовчущими дітьми, / Поки темний його силует / Щез зовсім серед пітьми»; «А Мойсей борикався, горів, / Добивався до ціли, / А як ніч залягла на горі, / Впав на землю зомлілий»; «Та помалу душне щось тягло, /Наче самум пустині, / І робилося лячно, немов / В ніч без світла дитині».

•      Земля, що гойдає знесиленого Мойсея, як дитину в колисці, асоціюється з жіночим началом; вона найближча до всесвітнього хаосу, тому населена різними хтонічними істотами (зміями, драконами і т. д.). Тут, на межі омріяної землі, що асоціюється з колискою як символом прабатьківщини, Мойсеєві вчувається материнський голос, але це не так, він чує Азазель – міфічного демона: «І безтямний лежав він, немов / У колисці у мами. / Якась пісня тужлива над ним / Сумовито бриніла, / І рука колихала його / Пухова, сніжно-біла. / І почулися тихі слова: / "Бідний, бідний мій сину! / Ось що з тебе зробило життя/ За маленьку часину!»; «І сказав: "Пощо мучиш мене, /Поки ляжу в могилу? / Ти не мати моя! З твоїх слів / Не любов помічаю. / Ти не мати! О ти Азазель, / Темний демон одчаю».

•      Негода, що знаменує появу Єгови = внутрішньому стану Мойсея, який перебуває на піку духовної кризи: «Гуркнув грім. Задрижали нараз / Гір найглибші основи; / І один за одним понеслись / Передтечі Єгови. / Піднялася до стропу небес / Чорна хмара стіною, / Мов Ніч-мати насупила вид / Ненавистю грізною. /І заморгала бистро у тьмі / Огняними очима,/ Забурчала, як мати, що, знай,/ На лиху доню грима

./ Із тривогою слухав Мойсей / Пітьми й блискавок мови,/ Ні, не чути ще серцю його / У них гласу Єгови. / І ревнув понад горами грім, / З жаху їжиться волос,/ Завмира серце в груді... та ні, / Не Єгови се голос. / Поміж скелі завили вітри, / Їх сердитії нути / Кліщать душу, мов стогін, та в них / Ще Єгови не чути. / Ось із градом і дощ злопотів, / І заціпила стужа, / І в безсиллі свойому душа / Подається недужа. / Та ось стихло, лиш води дзюрчать, / Мов хтось хлипає з жалю, / З теплим леготом запах потяг / З теребінт і мигдалю. / І в тім леготі теплім була / Таємничая мова, / І відчув її серцем Мойсей: / Се говорить Єгова».

•      Зображення народу в образах черв’яка, змія, паралітика: «Народе мій, замучений, розбитий, / Мов паралітик той на роздорожжу, / Людським презирством, ніби струпом, вкритий!», «Замість світ слобонити від мук, / І роздору, і жаху, / Будеш ти мов розчавлений черв, / Що здихає на шляху»; «І щоб він не покинув тебе / Всім народам для страху, / Як розтоптану красу змію, / Що здихає на шляху!».

•      Алюзія на сказання про Оріона, що порівнюється з народом: «Про Оріона пісню ти чув, /Про гіганта сліпого, / Що, щоб зір відзискать, мандрував / Аж до сонця самого?»; «Сей Оріон — то людськість уся, / Повна віри і сили, / Що в страшному зусиллі спішить / До незримої ціли. / Неосяжнеє любить вона, / Вірить в недовідоме; / Фантастичнеє щоб осягнуть, / Топче рідне й знайоме. / Строїть плани не в міру до сил, / Ціль не в міру до актів, / І жартує з тих планів її / Хлопчик — логіка фактів».

•      Притча про дерева, яку розповідає Мойсей (лише терен погоджується стати королем, бо він стелиться низько і має колючки; він готовий пожертвувати собою, аби його піддані тяглися вгору): «Я ні станом високий, як кедр, /Ні, як пальма, вродливий / І не буду, як дуб, самолюб, / Як береза, тужливий. / Здобуватиму поле для вас, / Хоч самому не треба, / І стелитися буду внизу, / Ви ж буяйте до неба. Боронитиму вступу до вас / Спижевими шпичками / І скрашатиму всі пустирі / Молочними квітками. / І служитиму зайцю гніздом, / Пристановищем птаху,/ Щоб росли ви все краще, а я / Буду гинуть на шляху»; «Дерева — се народи землі, / А король у їх колі — / Божий вибранець, син і слуга/ Господевої волі».

•      Символізм твору підсилюється створення міфологічної діарами, яку показує Мойсею Азазель. Примарний омріяний край, що постає перед Мойсеєм, є втіленням хаосу, де панують жорстокість, сила, смерть. У цьому описі розтерзаної країни можна знайти натяк на Україну, частини якої протягом багатьох століть перебували під впливом держав-колонізаторів: «Ось гебрейськеє царство! Що сліз

•      Коштуватиме й крові! / А заважить у судьбах землі, / Як та муха волові. / І не вспіє воно розцвісти, / Й розлетиться на части, / Щоб у пащу могутніх сусід / Часть за частю упасти».

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.   Зробіть конспект інформації в документі.

2.   Прочитайте поему Івана Франка «Мойсей».

3.   Дайте письмову відповідь на проблемне питання: