Іван Карпенко-Карий. Життя і творчість драматурга.

«…Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література» (І. Франко). «Драматична творчість Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських драматургів нового часу» (Р. Пилипчук)

Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене. Іван Карпенко - Карий

Справжнє ім’я – Іван Карпович Тобілевич (1845-1907) Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім’я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Видатний український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) народився 29 вересня 1845 році у селі Арсенівка над річкою Вись. Іван був найстаршим із дітей Карпа Тобілевича — зубожілого шляхтича, управителя панського маєтку. Карпенко-Карий жив у Арсенівці поки батько не віддав його до повітового училища у Бобринець.

Іван на відмінно закінчив Бобринецьке повітове училище. Під час навчання захопився театральним мистецтвом. З 1863 року брав участь в аматорському гуртку при училищі, яким керував Марко Кропивницький.

В історію національного театру й українського красного письменства Карпенко-Карий увійшов як талановитий актор, батько української комедії та української трагедії, митець, велич творчого доробку якого досі викликає щире подивування.

Як актор Іван Карпенко-Карий віртуозно зіграв ролі Назара Стодолі з однойменної драми Тараса Шевченка, Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Гавриловича Пузиря («Хазяїн»), Мартина Борулі й Омелька («Мартин Боруля»Фото №2), Потоцького і Яна Шмигельського («Сава Чалий») з власних творів, Хома («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького) та Барабаш з драми «Богдан Хмельницький» того ж автора, сторож («Про ревізії» Марка Кропивницького).

Театр корифеїв - перша об'єднана професійна театральна трупа, створена у другій половині ХІХ ст., до якої увійшли кращі митці, корифеї української сцени. Театр корифеїв був створений М. Кропивницьким у 1882 році.

Корифей у давньогрецькому театрі позначав керівника хору або заспівувача, у сучасному ж розумінні це – найвизначніший діяч у певній галузі мистецтва, літератури тощо

Театр корифеїв був на той час справжнім джерелом української культури. М. Кропивницькому вдалося об’єднати талановитих акторів: братів Тобілевичів (псевдоніми: Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса — Саксаганський), Михайла Старицького, Марію Заньковецьку та ін.

В історії культури важко знайти сім’ю, яка б дала таке сузір’я талантів, як сім’я Тобілевичів, де було шестеро дітей і четверо з них стали корифеями національного театрального мистецтва: драматург і актор І. Карпенко-Карий, актори М. Садовський і П. Саксаганський, їхня сестра — відома актриса і співачка М. Садовська-Барілотті. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки українського театру: М. Заньковецька (стала дружиною Миколи) та С. Тобілевич (дружина Івана). Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру.

Актори театру зобов’язані були грати вистави трьома мовами. У царській Росії тоді діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською мовою. В репертуарі театру поєднували драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі. Серед найвідоміших постановок – «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» та «Енеїда».

Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні. Завдяки діяльності театру корифеїв друга половина XIX ст. увійшла в історію української культури як «золотий вік» театру. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму. .

Пам’ять про геніального корифея увіковічнено у багатьох містах України, на батьківщині споруджено пам'ятник і відкрито літературно-мистецький заповідник “Хутір Надія”, а Київський національний інститут театрального мистецтва з гордістю носить ім'я Івана Карпенка-Карого.