Іван Пулюй... Ім'я, повернуте з небуття

Іван Пулюй… Ім’я,  повернуте з небуття

Шепоче вітер тихо, тихо

І чути подих далини…

Родимий краю, рідна стріхо,

Це мій привіт із чужини.

Десь за горою, між ланами,

Де Гнилки тиша залягла,

Стоїш, Гримайлове коханий,

Моя дідизно дорога.

Твої поля і запах рути,

Пташині співи у гаю,

Мені довіку не забути,

Як ранню молодість мою

Ще прийде час і я прилину

До нив твоїх, на твій поріг

І приймеш ти, як батько сина,

Мене з заблуканих доріг.

(Вірш на фоні пісні (слайд 2)  «На калині мене мати колихала»).

Ведучий 1. Україно! Рідний краю! Золота чарівна сторона! Земля, рясно уквітчана, зелом закосичена. Країна смутку і краси, радості і печалі! Земля, яка подарувала людству геніїв, а сама їх зреклася.

Ведучий 2. Багато їх, знаних і незнаних, знайшли притулок у далеких Канадах і Бразиліях, Америках і Аргентинах, Португаліях, Польщах, Німеччинах, Чехіях. Серед них вчені із світовим ім'ям ‒ Улас Самчук, Іван Горбачевський,  Петро Франко, Олександр Смакула,  Жорж Шарпак.

Сьогодні ми поговоримо про одного з них ‒ Івана Павловича Пулюя, українського та австро-угорського фізика і електротехніка, винахідника, організатора науки, публіциста, перекладача Біблії українською мовою, громадського діяча, професора і ректора Німецької вищої технічної школи в Празі, Державного радника з електротехніки Чехії і Моравії, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, почесного члена Віденського електротехнічного товариства, автора близько 50 наукових праць українською, німецькою та англійською мовами.

Ведучий 1. Іва́н Пулю́й народився 2 лютого 1845 року в селищі Гримайлів Скалатського повіту на Тернопільщині (нині Гусятинський район,Тернопільська область) у греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя і його дружини Оксани (з дому Бурштинська) (слайд 3).

Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії. Впродовж шести років навчання йому щодня доводилося проходити пішки відстань 10 км від Тернополя до рідного Гримайлова. Гімназію закінчив з відзнакою. Тут Іван Пулюй став активним учасником таємного товариства української молоді «Громада». Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії 1865 року Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було.

Батьки, що були греко-католиками, мріяли, щоб їх син став священиком, і після закінчення гімназії в 1865 році, вручивши йому 35 золотих, відправили до Відня вступати до університету (нагадаємо, що в ті часи Західна Україна входила до складу Австро-Угорщини). Щоб заощадити гроші Іван Пулюй йшов в столицю Австро-Угорщини пішки через Львів, Краків і Прагу. Він був талановитим, працелюбним студентом і в 1869 році закінчив богословський факультет Віденського університету з відзнакою (сл.4).        

Ведучий 2. Під час навчання молодий богослов крім законів божих починає цікавитися законами фізичними. До моменту закінчення навчання в ньому визріло рішення присвятити своє життя фізиці, в результаті Іван, відмовившись від сану священика, знов стає студентом того ж університету, але вже фізико-математичного відділення філософського факультету. Це йшло всупереч волі батьків. Після довгих спроб переконати сина вони прислали гнівний лист, в якому відреклися від нього. Більше вони не зустрічалися ніколи. Підтримка з дому припинилася і Івану довелося заробляти на життя приватними уроками. Незважаючи на свій вибір, у 1869 році молодий Пулюй разом із Пантелеймоном Кулішем займається перекладом Біблії на українську – саме так він віддав шану покинутій батьківщині та батькам, які мріяли бачити свого талановитого та неслухняного сина служителем церкви.

Після закінчення Віденського університету молодий вчений залишається у ньому на скромній посаді асистента на кафедрі фізики, потім якийсь час він викладає фізику у Військово-морській академії в місті Фіумі (нині хорватське місто Рієка). В 1875 році Іван Пулюй стає стипендіатом австрійського Міністерства освіти і його відряджають удосконалювати свої професійні знання в Страсбургський університет до професора Августа Кундта. Там вперше і відбулася його зустріч з Вільгельмом-Конрадом Рентгеном, який був у той час асистентом професора Кундта. Через деякий час Пулюй знайомиться з молодим Ніколою Теслою, який також проходить стажування у Кундта. Удвох вони починають цікавитися явищами, породжуваними електричним струмом у вакуумі. Для виготовлення трубок, необхідних для проведення наукових експериментів, Пулюй з Теслою попутно освоюють ремесло склодувів. Рентген же, за свідченням деяких істориків, мав інші наукові захоплення, але був в курсі успіхів Пулюя і Тесли, хоча дуже скептично ставився до цих експериментів і назвав їх «банальною дитячою розвагою». Та саме вони і привели Пулюя до відкриття у 1884 році невидимого випромінювання з сильною спроможністю проникання.

Успіхи на науковій ниві дозволили Івану Пулюю в 1877 році одержати ступінь доктора натуральної філософії Страсбургського університету, що стало першим визнанням його таланту науковою громадськістю  ‒ ( далі сл.5)

Ведучий 1. Після повернення із Страсбурга до Відня доктор Пулюй працює у Віденському університеті на посаді приват-доцента і, присвячуючи все більше часу проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ в трубках,властивостей катодних променів. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану «лампу Пулюя». Удосконалений прилад виготовлявся в заводських умовах і протягом деякого часу випускався серійно. На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881 р.) прилад Пулюя був нагороджений срібною медаллю(слайд 5).

У 1884 році Пулюй одружується зі своєю студенткою Катериною Йосифою Марією Стозітською, яка, за сімейною легендою, пожертвувала своїм довгим до коліна волоссям заради експериментів із розжарювальними нитками для «ламп Пулюя».

Багато хто стверджував, що Пулюй подарував кілька екземплярів ламп Рентгену, з яким спілкувався особисто і вів активне листування.

Ведучий 2. Пулюй не поспішав публікувати повідомлення про своє відкриття. Продовжував конструювати і покращувати катодні лампи. Він розробляє методи генерування щільних пучків Х-променів та фотографування в них. Перші світлинки кістяка живої руки та кістяка морської свинки Пулюй зробив уже на початку 1895 року (Слайд 6). Його приятель по навчанню, а потім і по роботі І. Горбачевський, в майбутньому відомий хімік, вимагав від свого земляка негайно скликати пресс-конференцію і оголосити на весь світ про відкриття Х-променів з демонстрацією їх у Відні та Празі. Пулюй часто розповідав про Х–промені і демонстрував досліди у Празькій Політехніці. Відвідував лекції і друг Рентгена професор Лехер. Але чутки про винахід надходили до Рентгена і з листів Пулюя. Лехер гаряче переконував свого товариша негайно розпочати досліди з «трубкою Пулюя». Рентген почав експериментувати з вакуумними трубками Гітторфа,  Крукса, Ленарда і Пулюя. 23 січня 1896 р. на публічному зібранні він доповів про своє відкриття. 3гадав усіх своїх попередників крім Пулюя.

В подальшому про цей день неодноразово згадував син Івана Павловича Пулюя: «...Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: «Моя лампа! Моя лампа!...». Незабаром, отримавши примірник статті Рентгена, Пулюй із здивуванням побачив, що його давнішній знайомий Рентген жодним словом не згадав про нього. Він написав Рентгену лист з питанням, чи використовував він в своїх дослідженнях над Х-променями його лампу, але це питання з підтекстом (якщо використовував, то чому він не послався на Пулюя?) залишилося без відповіді.

Зразу ж після виступу Рентгена Пулюй 13 лютого і 5 березня 1896 року публікує дві статті у «Повідомленнях Віденської Академії наук». У них ще за два роки до відкриття електрона стверджує, що саме такі частинки вириваються з поверхні катода і, прискорені електричним полем, бомбардують молекули антикатода, збуджують їх оболонки, які і висилають невидимі промені. Останні поширюються у повітрі, іонізують його. Рентген протягом 10 років після відкриття Джозефом Джоном Томсоном електрона не вірив у його існування. Отже, стверджують дослідники, можна припустити, що він не міг пояснити механізму утворення «рентгенівських» променів, натомість Пулюй дав правильне пояснення природи Х-променів. Зазначимо, що Рентген був обережним і в оцінці та прогнозах прикладного значення відкритих ним променів, зокрема для виявлення хвороб, бракованого литва у металургії тощо.

Ведучий 1. Журналіст того часу Ервін Кіш писав: «Пулюй теж дійшов до цих променів і двадцять років робив із ними досліди, без того, щоб з ними виступити публічно. Під час демонстрації лампи Пулюя ми переконалися в чистоті фотознімків. Натомість фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясні й для точного установлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають великого значення. На дослідницьку роботу професора Рентгена дивилися скептично». Радянський фізик-академік А.Ф. Йоффе так писав про свого вчителя Рентгена: «Він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню і слово «електрон» не повинне було промовлятися у Фізичному інституті Мюнхенського університету, яким він керував». Саме він назвав у нашій науковій літературі промені «рентгенівськими», хоча в усьому світі їх називають Х-променями.

Як не було це важко, але Пулюй визнав першість за Рентгеном і не став заперечувати навіть тоді, коли Рентгену вручили Нобелівську премію. Рентген же, за свідченням вчених того часу, всіляко ухилявся від пояснення природи свого відкриття і навіть не виступив з передбаченою протоколом промовою на церемонії вручення Нобелівської премії. Він стверджував, що відкриття Х-променів здійснив 8 листопада 1895 року, затримавшись в лабораторії після того, як пішли всі асистенти. Відкриття відбулося випадково, коли він звернув увагу, що після включення струму в катодній трубці, закритій з усіх боків щільним чорним папером, кристали платино- ціаністого барія, що лежали поруч, почали світитися зеленуватим світлом.

З того часу, коли Рентген одержав нагороду Нобелівського лауреата №1 з фізики, він став нестерпним з колегами і друзями. Заповів спалити всі записи, що стосувалися відкриття Х-променів, після його смерті, що й було зроблено у 1923 р.. Німецький вчений Г. Ліндер зазначає, що шлях, який привів Рентгена до його відкриття, є загадковий.

Ведучий 2. Альберт Ейнштейн, з яким Іван Пулюй був добре знайомий, так сказав вченому: «Не можу Вас нічим утішити: що відбулося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що і Ви вклали свою частинку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном ‒ вся Європа». На що вчений стримано відповів: «Що повинне відбутися – відбудеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде якнайкращим, тому що така воля Господня!»(слайд 7).

Сам Рентген спочатку скептично ставився до можливості широкого вживання Х-променів у медицині. Знімки, отримані ним, були невиразними, а через значне розсіювання променів час експонування розтягувався до 40-50 хвилин. Окрім зображення кисті руки дружини Рентгена Берти і зображення зламаного передпліччя, відісланого 15 лютого 1896 р. «Британському медичному журналу», знімків, придатних для медичної діагностики, Рентген не робив. В той же час Пулюй успішно розв'язав проблему концентрації променів в пучок і зміг скоротити час витримки до 2-5 секунд. Іван Павлович особисто зробив вперше в світовій практиці знімок скелета мертвонародженої дитини (слайд 8).

Виконана за допомого трубок Пулюя серія знімків органів людини завдяки їх чіткості дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів, що не тільки підняло на радикально новий рівень хірургію, але і дозволило значно полегшити працю терапевтів. Вже в 1896 році в клініці Київського університету була проведена операція із залученням засобів променевої діагностики. По суті, Пулюй стояв біля витоків медичної рентгенографії, яку, можливо, слід було б назвати «пулюєграфією» (слайд 9).

Демонструємо кінофрагмент «Першовідкривачем Х-променів був українець Іван Пулюй».  (слайд 10)

Івану Пулюю             (слайд 11)

Вже не вдалося додому

Хоч в старі літа прийти,

Бо прийшлось в краю чужому

Вічний спокій віднайти.

Над могилою німою

Похиливсь в скорботі клен,

Над гранітною плитою

Ніби десь вита Рентген.

Дух його всі дні голосить,

Певно, мучить каяття,

Може, він простити просить

Вчинок підлий за життя.

Ходить, просить дні за днями

Так уже не мало літ,

Вже руйнуються роками

Навіть камінь і граніт.

Лиш хіба стоїть в задумі

Між гробів в задумі клен,

І в його тривожнім шумі

Щось вислухує Рентген...

Ігор Топоровський.

Ведучий 1. Серед учених-фізиків XIX століття, Пулюй користувався заслуженим авторитетом і визнанням, але чому наукова громадськість не «помітила» його відкриття, зробленого на 14 років раніше Рентгена ‒ не зрозуміло. Деякі дослідники пояснюють цей факт тим, що Пулюй при описі в наукових публікаціях винайденої ним лампи неясно висловлював свої ідеї і використовував застарілу термінологію. Залишимо можливість підтвердити або спростувати цю тезу фахівцям. Праці Пулюя в оригіналі без особливих зусиль можна знайти в архівах Празького університету, крім того в багатьох європейських університетах збереглися підшивки наукових журналів тих часів, існують переклади його статей англійською і українською мовами.

Необхідно також відзначити, що в подібній ситуації опинився і добрий знайомий Івана Пулюя ‒ сербський фізик Нікола Тесла, чий пріоритет винаходу радіо також свого часу «не помітили». Проте, на відміну від Тесли, що прагнув запатентувати всі свої винаходи і привернути увагу спонсорів з числа промисловців, готових їх упроваджувати, Іван Пулюй мав небагато патентів. Саме завдяки наявності патенту в 1943 році судом був підтверджений пріоритет винаходу радіо Теслою, а не Марконі, який одержав свій патент на декілька років пізніше, і не Поповим, який в своїх дослідах використовував антену Тесли. Але Пулюй відмовився патентувати свою унікальну катодну лампу, що, схоже, стало його фатальною помилкою. Тепер нам залишається тільки сподіватися, що коли-небудь справедливість переможе, і наукова громадськість все ж таки визнає першість відкриття      Х-променів за Іваном Павловичем Пулюєм.

Ведучий 2. Окремо треба сказати про напружену і плідну, упродовж усього життя, діяльність Івана Пулюя, спрямовану на національне відродження України (сл. 12).

Про ту роль, яку відігравало в його житті служіння українській національній ідеї, можна судити з висловлювання самого Пулюя: «Електротехніка, тая найновіша і величава наука, на котрої полі я чимало потрудився, близька і дорога мому серцю, але ще близша і дорожша наша мова, наша література і доля народу нашого».

Ведучий 1. Своє політичне бачення Пулюй сформулював так: «Найбільше і найважливіше наше бажання, ідея і головна мета наших національних прагнень ‒ це визволена з-під Росії вільна Україна, де не повинно бути жодного пригнобленого і жодного гнобителя, де український народ після довголітнього рабства вестиме нарешті вільне у всіх напрямках національне життя»; «…московит хоче забрати й останнє, що є в українського народу, ‒ його душу, а душа ‒ це його мова». Учений також звертає увагу на те, що «в Європі не буде миру до того часу, поки Московщина продовжує володіти Україною та її природними багатствами. Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не лише в інтересах цих держав, але і цілої Європи». «Поневолені народи Росії повинні стати вільними і утворити власні держави. Але найважливіше значення для досягнення цієї мети, для забезпечення тривалого миру в Європі може мати тільки самостійна Україна. Незалежність України є, за нашим переконанням, ключем до миру в Європі».   Які пророчі слова, як актуально звучать вони нині!

Ведучий 2. Одразу після закінчення університету Іван Пулюй мав намір стати викладачем у Львові або Києві. Однак йому як «неблагонадійному» царська поліція Росії не дала згоду на роботу в Києві. До списку «неблагонадійних» Пулюй був занесений за науково-популярну працю «Про нерухомі зірки і планети». Ця праця була кваліфікована як така, що спрямована проти російської монархії. Іван Пулюй був великим патріотом і через це в Радянській Україні намагалися викреслити всі згадки про нього. Наприклад, у першому виданні Української Радянської Енциклопедії була невеличка стаття про Пулюя, а в другому виданні про нього вже не згадується. Та не тільки про Пулюя. За тих часів робили все, щоб вилучити з підручників матеріали про українських учених, які були причетні до видатних винаходів, але з тих чи інших причин виїхали з України. Надто не влаштовувало радянських ідеологів те, що вони не поривали зв'язків із рідною землею, намагалися прислужитися їй. Це була політика замовчування видатних вихідців з України.

Ведучий 1. Мрія працювати у Київському університеті була нездійсненною через вирок царської поліції про «неблагонадійність». Батьки зреклися його і не мали наміру відступати від своїх слів. А плоди праці його життя несподівано стали надбанням іншого ‒ того, за ким «стоїть уся Європа». Але Іван Пулюй долає й ці перешкоди (слайд 13). Після експериментів із Х-променями він займається удосконаленням телефонного апарату, технології виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Велика заслуга Івана Пулюя полягає у створенні першої в Європі електростанції змінного струму (в Празі) та пуску низки електростанцій постійного струму в Австро-Угорщині. Пулюй стає найавторитетнішим експертом з питань проектування і будівництва електростанцій та електромереж на території Чехії. Крім Празької, що успішно працює до цього часу, він керував спорудженням електростанцій у Цвікаці, Маріенбаді, Францесбаді та інших містах Чехії.

Ведучий 2. Помер І. П. Пулюй через дев'ять  днів після проголошення незалежності України, 31 січня 1918 року на чужині в Празі, де і похований (слайд 14). Перед порогом у світ небуття вчений заповідав перевезти його останки до рідної землі. Принаймні по смерті хотів бути поруч iз батьками, у своїй рідній Україні. (Пісня «Журавлі»)

Відомо, що відповідно до заповіту на повідомленні про його смерть написано: «Тлінні останки покійного будуть в догіднім часі перевезені на рідну землю, котру покійний так гаряче любив і з цілим посвяченням всіх своїх сил служив».

Цю любов і самопосвяту зуміли оцінити й чужинці. У прощальній промові на похоронах у Празі ректор Німецької політехніки професор Бах, де понад З0 років працював Іван Пулюй, сказав: «Ти був не тільки людиною сильних переконань і гостро викарбованою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого Ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові. Тому події цієї великої війни схвилювали Твоє сильне серце. Могутні хвилі наших днів підняли в Тебе надію на зліт Твого народу, якому Ти як цінний заповіт залишив переклад і здійснене під Твоїм керівництвом... перше повне видання української Біблії. Доля дозволила Тобі побачити ранішню зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар Твій нарід, який Ти любив до останнього свого подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого працею життя».

Хоч життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України, але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич. Тільки тепер, коли час розставив усе на свої місця, ім'я Івана Павловича Пулюя вже ніколи не буде забуте. (слайди 15, 16, 17, 18)

Молитва (присвячується І. Пулюєві)

Всевишній! Я тобі молюся,                       (слайд 19)

Молекул космосу твого...

Де Ти, Хто Ти,— даремно б'юся

Ні, не збагну повік цього!

Повік науці не обняти

Всього, що Ти создав єси...

Даремно розум наш крилатий

Шукає краю небеси!

Знемігшися, на ту пилинку

Спускається, що ми звемо

Вселенною,— що на хвилинку

 Її в імперії рвемо

І тут премудрість без кінця...

Однаково горі і долу

Сіяє світ Твого лиця

Молюсь, не дай мені розпуки

Зректися розуму мого:

Нехай не гасне світ науки

В проміннях сяєва Твого.

Нехай мій дух в земній юдолі

Не знижується до звірят;

З Твоєї пресвятої волі

Нехай вовіки буде свят!  (Пантелеймон Куліш)

(Слайд 20) Звучить пісня «Україна» у виконанні Т. Петриненка