"Бешкетливе лисеня Філя"
В маленькій країні Звірополіс, на невеличкій лісовій галявині жив бешкетливе лисеня Філя. Була у нього погана звичка нести додому все, що знайде в лісі.
Так і одного чудового літнього дня, сонечко яскраво сяяло на небі, яке було без єдиної хмаринки. Вітерець майже не дув і був невідчутний. На відпочинок до лісу завітали мандрівники. Вони відпочили, поїли, прибрали за собою, а в цей час , лисенятко сиділо за кущем і спостерігало за ними.Раптом, він побачив, як у одного з мандрівників випала якась річ. Лисеня почекав доки мандрівники підуть, швиденько схопив її і побіг до своєї галявини. На цій галявині жили зайці, бобри, їжачки та багато інших тварин.
Лисеня прибігло і одразу почало хвалитися своєю знахідкою перед друзями.
Їжачок сказав:" Це сірники! Матуся казала, що малечі не можна ними гратися, бо може статися біда".
Але лисеня не зважало на зауваження друзів, дістало одного сірника і запалив його. Сірник загорівся і обпік лисеняті лапку. Філя злякався та кинув сірник на землю.
Вмить загорілася суха трава та листя, полум'я піднялося вгору, та добре що поряд було зайченя Сірко, і загасив вогонь.
-Не можна гратися сірниками, бо буде біда птахам,звірам і нашому лісовому селищу.Вогонь-то страшна сила.Він може велике лихо скоїти. Сірники не для забави і пустощів.Не грай сірниками, бо може статися пожежа! - сказав Сірко.
-Не вчи мене! Я і сам все знаю ! - відповів Філя.
Розлючене і обурене лисеня забігло у свій будиночок та й давай знову сірниками чиркати . Запалить сірника і дивиться, як він горить. Аж раптом сірник зламався і впав на підлогу. Загорівся килим, та вмить вогонь перекинувся на меблі, стіни...Весь будинок охопив їдкий дим. Лисеня злякалося та вибігло на галявину та почав кликати друзів на допомогу. Друзі вмить зібралися і почали гасити пожежу.
Їжачок носив воду, бобри збивали полум'я гілками, а спритні білки закидували вогонь землею.
Тим часом, лисеня гірко плакало та розтираючи сльози промовляв : "Я більше ніколи, ніколи не буду бавитися з сірниками!"
Лисеня зрозумів що накоїв, та вже було занадто пізно...