Казка "Софійка і Сонечко"

 Софійка і Сонечко               

                                              Софійка і Сонечко                                                                

Жив на світі маленький, зовсім непомітний Жучок. Друзів у нього  не було, якщо хтось інколи зустрічався з ним, то більше кепкував з нього аніж заводив дружбу. Та одного разу вмить все змінилося. На галявинці, біля невеличкого скверика, саме там, де він любив проводити час, зустрів маленьку дівчинку, яка самотньо сиділа на землі і сумним, замріяним поглядом дивилася на небо. У її погляді було стільки тепла і світла, що напевно вистачило б на всіх. 

     Зненацька дівчинка перевела свій загадковий  погляд на землю і побачила біля себе у траві маленького беззахисного жучка. Оченята її широко відкрились, на колись сумному обличчі, засяяла посмішка а з вуст  полилося мелодійне: »ой-йо-йой». 

   -Який милий, малесенький жучок,-збентеженим поглядом глянула на нього дівчинка,- і напевно ж такий одинокий як я.

Дівчинка на хвилинку замислилась, а потім ніжно взяла його в руки і посадила собі на долоньку. Дивні відчуття тривали лише мить і раптом вона почула невиразний, але зрозумілий шепіт:

  -Чому сумуєш ,миле дівчатко?

Дівчинка ще більше здивувалась. Вона не могла повірити в почуте.  Але опанувавши свій подив, промовила :   -Мені зовсім одиноко, друзів у мене немає,- і перевівши подих, додала:- а світ такий прекрасний, неповторний.

Від її посмішки повіяло сонячним світлом і теплом.

   -У мене також немає друзів, самотньо, невесело,- тихим голосочком пропискотів жучок.

   -А як звати тебе, миле дівчатко?

   -Я Софійка, а ти, як твоє ім”я? – ніжно тримаючи жучка запитала дівчинка.

   -А я навіть і імені не маю, та і дружити зі мною ніхто не хоче, тому що я зовсім не гарний.

   -Ми будемо дружити удвох, ми станемо найкращими друзями,- очі у дівчинки широко відкрились, з’явилась посмішка і вона обережно посадила жучка на землю. 

День добігав кінця. Сонечко сідало за обрій і дівчинці треба було повертатися додому.

   -Ми завтра обов’язково зустрінемося з тобою і я придумаю тобі найгарніше ім’я в світі.

Дівчинка  щаслива поверталася додому. Цілу ніч вона не могла зімкнути очей,  все думала про свого нового знайомого. В своїй маленькі голівці дівчинка перебрала безліч імен, але жодне їй не подобалося.

   -Сонечко, я назву його Сонечко,- радісно закричала дівчинка,- його ім’я буде схоже на моє.

Радості не було меж. Це ім’я для неї було найгарніше в світі. Софійка не могла дочекатися світанку. З першими промінчиками сонечка дівчинка прибігла на галявинку. Вона ще довго чекала на свого нового знайомого. І лише коли сонечко піднялося вище, заграло своїми ніжними промінцями, посилаючи на землю своє тепло і світло, в повітрі Софійка побачила свого маленького жучка. Вона простягла до нього свої рученята і жучок сів прямо на її долоньку. Це була найщасливіша мить для обох.

• Ти жучок Сонечко, миле маленьке Сонечко. Твоє ім’я таке ж тепле, сонячне,  як і моє. Ми будемо з тобою друзями, ми будемо дарувати свої сонячні посмішки всім і від них світ стане світлішим і добрішим. Сподобало жучкові його нове ім’я, затріпотів крильцями і разом із Софійкою закружляв у сонячному таночку. І від цього таночку у світі стало світліше. Тож даруйте своє тепло іншим і світ стане добрішим.