КАЗКА З БІОЛОГІЇ. "ЗАДУМ ЗАСУХИ ПРОТИ ВОДИ"

Казка

Задум Засухи проти Води

Світ казки – це безмежна, зачарована долина, де щодень відбувається безліч цікавих несподіванок. В цім світі, є багато мальовничих місцин, вузеньких і широких вулиць, а найголовніше – багато посмішок. Майже кожна доріжка в цім світі – це вказівка до пригод,  до нового, ще досі невідомого пізнання. Все в світі фантазії живе, гомонить, і мандрує по сторінках  казкових книжок, періодично зупиняючись то на однім, то на другім кінці сторінки. І ось, мандрувавши по перших сторінках книжкових заголовків, оминаючи чарівні береги казкових країн, наша чудасія, зупинилася на одній цікавій історії. Оченята казки, радо поглянули на незнайому історію, передбачаючи щось цікаве, повчальне, а найголовніше – чарівне…

***

А зупинилася казка в далекому, вільному  і безмежному краї. Ця країна, була волелюбна, як вітер, прекрасна, як соняшникове угіддя, і нестримна, як грозовий політ блискавки. Звали країну  Вода, і все в її імені казало саме про себе. Її вигляд – був переповнений легкістю і свіжістю, інакомовність її характеру, давала наснагу для життя усім жителям країни. Вона добре товаришувала з двійкою  кавалерів атомів, і з одним представником атомів кисню. Мала вона три сестри, які вміло поєднували між собою агрегатну складову характеру. Відтак, одна із сестер, мала стійкий, норов, який заморожував льодом усе навколишнє. Інша ж, рідку, водянисту характеристику, яка була настільки надзвичайна, що в кожнім її погляді була кристальна індивідуальність, або ж навіть – унікальність. Третя ж – в газоподібнім стані, могла похизуватися водянистою парою. Ці три сестри були дуже дружними, і країна Вода їх дуже любила.

Та що там казати, кожен живий організм, який населяв цю місцевість, з лагодою споглядав на водянисту сім’ю, бо знав, що без них  їх світ всохне. 

Одначе, були в цім краї відчайдухи, які думали геть по – іншому. То була сім’я Засуха, і вони були переконані, що без Води і її сестер, їм житиметься краще. Не зрозуміло було їм, чому розповсюдженість Води, або ж її популярність, настільки велика, і чому вона так необхідна.

- Ось дивіться – казала стара, із сім’ї Засухи. Я учора читала в газеті, про Воду, і що я вичитала: буцімто, вода поширюється на 4/5 територіального покриття…

-Ага-а-а-теж мені, факт – виголосив малий із сім’ї Засухи.

- А ще, ось, людське середовище організму, в більшому відсотковому відношенні, складається з водянистого наповнення.

- І чому її так поважають? Вона ж навіть не наповнена кольором, і запах у неї відсутній.

- А ще, поговорюють, що вона є сильним розчинником, і має велику ефективність у повсякденному колі обов’язків.  Невже, Вода така всесильна – із злорадою вимовив дід із тієї ж сім’ї? Я ще чув, що гірські породи, також не обходяться без неї. Я вважаю, що ми можемо прожити і без Води.

- Я вигадав - промовив малий. А давайте, влаштуємо пожежу. Вночі, коли водяні стражі будуть спати.  Ну – у – у, покличемо дядька Вогонь, він запалить все добренько, тоді і подивимось, чия взяла.

Бідолашна сім’я Засухи, так була зацікавлена в доведенні своєї думки, що навіть і не подумала, що їх затія є дурнуватою і безрезультатною. Одначе, вночі, коли зоряна октава вирушала на охорону, а місячний метелик розлігся біля м’якої хмарини, вони вирішили здійснити задумане. Отож бо, викликавши свого старого знайомого, вони, що є сили запалили вогняні простирадла полум’я, і радісно спостерігали за секундною перемогою. Одначе, вода ніколи не спить. Як тільки – но, червоний колір, з’явився на горизонті, із неба пішли прозорі крапельки, і змили план шкідників. Вони ще і ще намагалися, та сила трьох сестер була більшою, і на чолі з Водою, вони тримали в захисті усе живе і дихаюче. Бідолахи, навіть не зрозумівши своє нищівне фіаско, ще неодноразово намагалися заподіяти зло, та їм так нічого не вдавалося.

Не вдавалося, бо Вода – то є фундамент для життя живого організму, і якщо його прибрати, то життєздатність усіх інших процесів, буде погіршуватися, і згодом, зруйнується. Бо кожна краплина водички – то новий ковток для щоденності.

Сім’я Засухи, ще довго кружляла по країні Води. Вони так і не зрозуміли свою помилку, так і не поглянули в очі правди, і від того, були дуже сумними. Проходячи по знайомим доріжкам, вони зазирнули в гості до лісу, де якраз була пора росту грибочків. Перед їхніми обличчями, постали десятки опеньок, лисичок, і інших видів, які з дивним поглядом позирали на сім’ю. Вони хотіли рости, хотіли водички, яка чомусь, не йшла з неба. Вони ще і ще споглядали до неба,  коли ось, впала одна, друга, а потім і третя крапелька. Вигляд грибів, почав змінюватися, їхні шийки повитягувалися, і вони почали зростати. Побачене здивувало сім’ю…

-Дідусю – вимовив малий, я зрозумів, для чого потрібна Вода. Вона необхідна для життя.