Сценарій свята «Казковий пиріг на Покровський поріг»
Моя Україна! Моя Батьківщина! Моя рідна прекрасна Харківщина. Степ. Гіркуватий запах полину та аромат достиглих хлібів. Поле, старанно засіяне дорідною пшеницею, котра вже відполовіла, і важке вусате колосся, налите бурштиновим зерном, ніжно тулиться до рук. Обабіч поля корони ромашок із серединкою кольору сонця – їх багато. Їхню білизну розбавляють сокирки і волошки, а ще деревій. Це не просто трава – це трава здоров’я.
Десь там, високо – високо, в голубій височині неба сіренькою грудочкою тріпоче жайворонок. Здається, що він своїми тендітними крильцями ледь торкається сонячних променів, ніби струн, і на землю ллється чарівна мелодія - симфонія степу. В ній і хвала сонцю. І вдячність матінці – землі. І захоплення найціннішим – життям. Ці красиві малинові передзвони для тої єдиної, що, вмостившися зручно у м’якому гніздечку, висиджує пташенят.
І зовсім поруч у високій смарагдовій траві на вкрай розладнаній скрипці на одній ноті пілікає коник – стрибунець. Пілікає весело та завзято.
Серед широкого степу і блакитних ставків розкинулося мальовниче село Нова Парафіївка. Тут живуть щедрі на працю люди, які люблять землю, славлять наш край гарними врожаями. А їх руки пахнуть ранковими росами, паруючою землею та пекучим сонцем. Ще не встало сонечко, а хлібороби вже в полі. Боротьба за врожай, безсонні ночі та тривоги. Людям цієї праці присвячується казка.
Хлібороб – Котигорошко
На околиці села, як в казках ведеться,
Жив трудяга чоловік і жінка Параска.
Мали шестеро синів і дочку Оленку,
Працювали усі дружно і мали земельку.
Брати сіяли, орали зранку і до ночі,
Сестра за скидою ходила і їсти кожен день носила.
Та угледів все це змій великий, окатий,
Скиду взяв і притягнув до себе, до замку.
Сестра по сліду пішла і до змія у лапи прийшла.
Брати пішли сестру шукати, її з неволі визволяти.
За скидою пішли, сестру знайшли та змія не перемогли.
Великий, окатий закрив їх у темницю, у глибоку в’язницю.
Батько з матір’ю довго тужили, сумували,
Та все синів і дочку своїх виглядали.
Якось в теплу, літню пору
Мати вийшла тихо з двору до річки білизну прати.
Берегом йшла, горошину знайшла.
З’їла тую горошину й породила тут же сина –
Синьоокого, малого, білолицього, міцного.
Котигорошком нарекла і додому принесла.
Батько радий - син росте, скрізь допомагає,
Та все про братів та сестер питає.
Котигорошко виріс і великим хліборобом став,
Кожен день завзято працював,
Свою земельку доглядав.
В кожну зернинку любов і душу вкладав.
Восени він хліб зібрав, матері спекти пиріг і коровай загадав.
Покровський пиріг і святковий коровай на столі вихолоняв.
А Змій – Горинич не дрімав і пиріг з короваєм вдень украв.
Розгніваний Котигорошко на плечі булаву поклав
І по слідах за скидою до Змія помандрував.
Красивий замок, величавий хлопець побачив в далині.
Дівчина гарна, чорнобрива, дивилась сумно у вікні:
Чия ж ти будеш, чорноброва, така красива і сумна?
Чи може ти - моя сестра, про яку мати говорила,
Ту, яку батько виглядав, щоразу за тобою і братами сумував?
Зашуміло, загуділо, заблистіли блискавки,
Ой шумить і гуде – це вже змій сюди іде.
- Утікай швидше, хлопчино, а то голову знесе.
- Не боюсь того я змія, я його переможу.
І тебе, моя ти сестро рідна, разом із братами із неволі заберу.
- Хто тут хвалиться стоїть, булаву в руках держить?
Враз змету тебе з землі, запроторю у темницю
І до віку у в’язниці будеш ти з братами там.
Та хлопчина не зівав, бахнув змія із розгону,
Полетіла голова, а за нею і друга, а за другою і третя.
Визволив братів, сестру,
Взяв покровський він пиріг і до нас сюди приніс
На оце чудове свято, і веселе, і багате,
Дякує уся громада
Роботящим тим рукам, що засіяли, зростили,
Виплекали і спекли найсмачніші короваї,
Новопарафіївським котигорошкам-хліборобам,
Що живуть у нашім краї.
Маковик Людмила Михайлівна
вчитель початкових класів
вищої категорії
«Старший вчитель»
КЗ «Новопарафіївський ліцей»
Кегичівської селищної ради
Красноградського району
Харківської області