Класна година "Гендерне виховання"

«Гендерна рівність здобувачів освіти»

Проблеми ґендерного виховання особливо актуалізуються в умовах глобалізації освіти, модернізації закладу освіти, що має на меті формувати у школярів громадянську відповідальність, ґендерну рівноправність, ініціативність, самостійність, толерантність, здатність успішної соціалізації. Саме це сприяє формуванню в середовищі молоді ґендерної культури як необхідної умови всебічної самореалізації особистості.

Реалізація ґендерного підходу в педагогіці полягає в опануванні обсягу знань, необхідних учням для звільнення від упереджень, що стосуються статі.

Ґендерне виховання складається з навчання, освіти (пропаганди і поширення ґендерних знань та ґендерної культури), стимулювання ґендерної самоосвіти. Ґендерна освіта розв’язує такі завдання в контексті соціалізації:

•               ознайомлення молоді з цінностями, нормами і правилами міжстатевого спілкування (норми релігії, розпорядження, літературні пасажі);
•               формування адекватного розуміння дорослішання: його змісту, ознак, проявів і якостей;
•               формування тілесної ідентичності особистості, психосоматичного потенціалу людини;
•               розкриття особливостей жіночої та чоловічої психології, а також відмінностей у поведінці представників різних статей;
•               формування у молодого покоління правильного уявлення про стосунки статей, що ґрунтуються на системі загальнолюдських і національних моральних цінностей.

Ґендерне виховання — процес, спрямований на формування якостей і властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників протилежної статі. Тому в сферу ґендерного виховання входять не тільки такі специфічні відносини між представниками чоловічої та жіночої статі, як шлюбні, але й решта відносин у суспільному житті, роботі, відпочинку і т. ін.

Хто бере участь у ґендерному вихованні?

1. Сім’я. Дитина копіює своїх рідних, особливо намагаючись в усьому бути схожою на батька своєї статі. Малюк, який живе в благополучній, спокійною сім’ї, непомітно сам навчиться нормально сприймати відносини, тому що батьки подають йому добрий приклад. Хлопчик наслідує мужності батька, дівчинка — жіночності матері. Роблять вони це без будь-яких особливих настанов. Крім того, спостерігаючи в повсякденному житті своїх батьків, діти вчаться, як поводитися з людьми протилежної статі.

2. Педагогічний колектив дитячого садка. Статеве виховання, перш за все, має бути спрямовано на батьків, а вже потім на дітей. Педагог дає знання, відповідає на запитання дітей, що стосуються відносин статей, не соромлячись цієї розмови. Усе, що говорить педагог, має бути правдою, але і це ще не все. Найважливіше, як ми говоримо про це з дітьми і як підтверджуємо відкрито висловлену нами точку зору. Інакше кажучи, статеве виховання — це, перш за все формування правильного ставлення до питання, а не освоєння конкретних знань у цій області. Ґендерний підхід відображений і при вихованні культурно-гігієнічних навичок.

3. Педагогічний колектив навчального закладу. Подолання ґендерних стереотипів, що заважають успішному розвитку особистості дитини, хлопчика і дівчинки; розвиток партнерських відносин між статями, виховання їх у дусі толерантності. Створення таких умов для виховання юнаків і дівчат, у яких їхній розвиток і духовно-ціннісна орієнтація сприятимуть позитивному становленню індивідуальних чоловічих (маскулінних), жіночих (фемінінних) і андрогенних рис; відносно безболісному пристосуванню молодого покоління до реалій статево рольових відносин у суспільстві та ефективному статево-рольовому відокремленню в соціумі.

4. Лікар. Лікар повинен допомагати удосконалювати зміст і техніку бесіди з усіма дітьми, що потребують поради. Головне завдання медичних працівників, обізнаних з питаннями психогігієни статі, полягає в консультації вихователів: підготовці батьків, педагогів, інших фахівців і працівників дитячих установ і організацій в області медико-гігієнічних питань статевого виховання.

5. Психолог. Психологічна освіта учнів і педагогів щодо всього спектра ґендерних проблем, діагностування формування ґендерної складової особистісного розвитку учнів; консультування учнів, батьків і педагогів з питань ґендерних відмінностей і ґендерних відносин; корекційно-тренінгова робота з розвитку ґендерної самосвідомості учнів та ґендерної толерантності з набуття досвіду ефективного ґендерної взаємодії та подолання негативних наслідків ґендерних стереотипів.

6. Оточення дитини. Допомагає дитині усвідомити себе відповідно до свого статевою ознакою і діяти відповідно до нього все оточення. Під оточенням розуміють однолітків, дорослих, музикантів, пісні яких дитина слухає, сценаристів фільмів і мультфільмів, художників, письменників і поетів, модельєрів і т. ін.

Сучасне сімейне і шкільне виховання вимагає необхідного обліку статевих особливостей дітей. На жаль, у вітчизняній педагогіці і психології цьому питанню приділено замало уваги. Аналіз теорії та практики виховання і навчання засвідчив, що в умовах ігнорування закономірностей розвитку статі виховання не досягає своєї мети. Жодні нові педагогічні технології не здатні поліпшити результати навчально-виховного процесу, якщо вони спираються на безстатеву педагогіку.

Батькам і вчителям необхідно враховувати такі фактори, обумовлені відмінностями статевої психіки.

•               Шкільна адаптація у хлопчиків гірша, ніж у дівчаток.
•               До кінця навчального року стомлюваність у хлопчиків виражена більше, ніж у дівчаток.
•               Інтерес до розв’язання складних завдань у хлопчиків вище уразі матеріального, а у дівчаток — емоційного заохочення успіху. Хлопчики краще можуть упоратися з роботою поодинці, а дівчатка — у змішаній групі.
•               Вплив освітнього рівня сім’ї та допомоги педагогів на дівчаток вищий, ніж на хлопчиків.
•               Рівень домагань у хлопчиків вищий, вони автономніші та нібито запрограмовані не любити заохочувані дорослими види діяльності.
•               Хлопчики на фрустрацію частіше реагують зменшенням спілкування, а дівчатка — більш жорсткою, спрямованою на досягнення мети поведінкою.
•               Дівчата привертають увагу хлопчиків гучним сміхом. А у хлопчиків увага до дівчаток виражається зовні агресивно.
•               Хлопчики більш успішні в математичних і зорово-просторових операціях, а у дівчаток кращі мовні здібності.
•               У хлопчиків рівень невротизму вищий, ніж у дівчаток.
•               Хлопчики люблять активні ігри поміж однолітків, уміють знайти в грі своє місце, зацікавити собою. Дівчаткам важливі схвалення з боку подружок, наявність красивого одягу, володіння гарними іграшками, аксесуарами.
•               Особливо яскраво статеві відмінності проявляються у віці статевої гомогенізації — дев’ять-десять років. Виникає значна потреба в кооперації з людьми своєї статі на тлі перших гормональних зрушень, що передують пубертатного періоду. У родині статева гомогенізація проявляється прагненням до тісного контакту з батьками своєї статі.
•               У молодшому шкільному віці інтереси дітей різко поляризовані за статевою ознакою. Як наслідок — різностатева дружба є рідкісним явищем.

Аналіз психолого-педагогічної літератури і досвід експериментальної роботи в школі дали змогу сформулювати такі рекомендації до диференційованого підходу у вихованні та навчанні хлопчиків і дівчаток.

•               Ніколи не порівнюйте хлопчиків і дівчаток, не ставте одних у приклад іншим: вони різні навіть за біологічним віком — дівчатка зазвичай старше одноліток-хлопчиків.
•               Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, сприймають на дотик, по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють все, з чим стикаються в цьому світі. І вже, звісно, не так, як ми — дорослі.
•               Пам’ятайте, що, коли жінка виховує і навчає хлопчиків (а чоловік — дівчаток), їй (йому) мало знадобиться власний дитячий досвід, і порівнювати себе з дітьми — помилково і марно.
•               Не передайте куті меду, вимагаючи від хлопчиків акуратності та ретельності виконання завдання.
•               Не забувайте не тільки розповідати, але й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
•               Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у школі та в побуті, включати момент пошуку, що вимагає кмітливості. Не варто заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Слід підвести дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип рішення, нехай навіть припустившись помилок.
•               З дівчатками, якщо їм важко, слід разом до початку роботи визначити принцип виконання завдання. Їх потрібно поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами (роботу вдома виконувати точно, як мама, в школі розв’язувати типові завдання, як вчили на уроці), підштовхувати до пошуку власних рішень незнайомих, нетипових завдань.
•               Ніколи не сваріть дитину за нездатність щось збагнути або зробити, не використовуйте образливих слів, спілкуючись з нею з висоти свого авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше вас. Настане час, коли вона знатиме і вмітиме більше вас.
•               Пам’ятайте, що ми часто недооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.
•               Сварячи хлопчика, викладіть коротко і точно, чим ви незадоволені, тому що він не може тривалий час витримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, тоді дитина припинить вас слухати і чути.
•               Не поспішайте висловлювати своє негативне ставлення до дівчинки — бурхлива емоційна реакція завадить їй зрозуміти, за що її сварять. Спочатку з’ясуйте, у чому її помилка.
•               Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або з незначних приводів через утому (виснаження правої «емоційної» півкулі мозку). Хлопчики виснажуються інтелектуально (зниження активності лівої, «раціонально-логічної» півкулі). Сварити їх за це не тільки марно, але й аморально.
•               Діти часто по-різному реагують на похвалу. Хлопчикам важлива оцінка їхніх дій. Емоційно значущою для них є така оцінка вчинку: «Молодець, правильно (швидко, добре, відмінно) виконав!» Дівчаткам важливе ставлення значущих людей (батьків, вихователів, педагогів) до їхнього вчинку: «Розумнице, мені дуже подобається те, що ти зробила!»
•               Заохочуйте рольові ігри відповідно майбутнього статусу чоловіка і жінки, адже це модель майбутнього життя вашої дитини.
•               Не порівнюйте дитину з іншими, хваліть її за успіхи і досягнення. Якщо ж ви сварите дитину, розгляньте її вчинок і не торкайтеся людських якостей (чи не ти поганий, а погано те, що ти вчинив).
•               Учіться разом з дитиною, об’єднуйтеся з нею проти об’єктивних труднощів, станьте її союзником, а не противником, не будьте стороннім спостерігачем.
•               За перших невдач не нервуйте самі та не сваріть дитину. Намагайтеся знайти об’єктивні причини труднощів і дивіться в майбутнє оптимістично.
•               Майте на увазі, що педагог, який сварить дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який сварить хворого за те, що він хворий.
•               Якщо у вас труднощі в спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте одне одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її. Можливо, ви належите до різних типів функціональної організації мозку, а отже, по-різному мислите, сприймаєте, відчуваєте, тобто справа не тільки в ній, а й у вас. Вона не погана, а просто інша.
•               Не забувайте, що ваша оцінка поведінки або результатів діяльності дитини суб’єктивна. І завжди може знайтися хтось інший, хто побачить у дитині щось хороше, чого не помітили ви.
•               Ми часто любимо в дитині результати своєї праці. Якщо результати відсутні, винна не дитина, а ми, бо не зуміли її навчити. Бійтеся переносити свою некомпетентність, свої невдачі на дитину. На жаль, ми любимо тих, кого вміємо навчити.
•               Не спокушайтеся — ви не ідеал, а отже, не зразок для наслідування у всьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
•               Перш ніж сварити дитину за невміння, спробуйте зрозуміти причину її ускладнень.
•               Не викривайте в невмінні, а допомагайте знайти шляхи розв’язання проблеми.
•               Пам’ятайте, що під час вступу дитини до школи її мета і мотиви відрізняються від мети і мотивів дорослого: дитина ще не в змозі ставити пізнавальну мету.
•               Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

Упровадженню ґендерного підходу в практику конкретного закладу освіти може допомогти шкільна виховна програма. Її реалізації сприяють:

•               розширення ґендерно-інформаційного простору;
•               поглиблення ґендерної компетентності батьків і педагогів.

Одна з особливостей ґендерного виховання може полягати в тому, що воно здійснюється шляхом організації спільного, роздільного та частково роздільного навчання обох статей. Тематика ґендеру можлива і на заняттях спортом, комп’ютерних курсах, під час класних годин. На досить високому рівні ґендерного виховання дітям прищеплюють навички толерантного спілкування в мікрогрупах, розвивають дружні відносини, виховують взаємопідтримку, взаємодопомогу, поглиблюють соціально-емоційні контакти між дітьми обох статей. У середніх і старших класах проводять різні виховні заходи на ґендерну тематику — спеціальні проекти, гуртки, конференції; здійснюють індивідуальні та групові форми виховної роботи, використовуючи різні навчально-виховні методи (бесіда, діалог, рольові ігри, тренінги, проекти, обговорення в групах, колаж та ін.), що застосовують у гетеро- і гомогенних групах.

Таким чином, ґендерний підхід у навчальному закладі спрямований на досягненнятакої мети:

а) організація рівноправної співпраці юнаків і дівчат у спільній діяльності;

б) створення умов для партнерства;

в) заохочення різнобічної участі батьків обох статей у шкільному вихованні дітей.