Презентація ЩО ТАКЕ РАШИЗМ ТА ЯК ЙОГО ПОДОЛАТИ?

ЩО ТАКЕ РАШИЗМ?та як його подолати

«…ВЕЛИКОРОСІЙСЬКА МРІЯ — СИДЯЧИ ПО ГОРЛО У ЛАЙНІ, ЗАТЯГНУТИ ТУДИ ВСІХ ІНШИХ. ОЦЕ І Є РУСИЗМ». Шаміль Басаєв

Вже третій рік поспіль увага світу прикута до війни в Україні. Він жахається від того, що роблять окупанти, та віддає належне героїзму наших військових. Чимало західних політиків, лідерів думки, вчених побачили, що вони абсолютно не розуміли сучасну росію, сподіваючись на мирний діалог та умиротворення агресора.

Сама собою виникла потреба у новому, короткому й чіткому означенні для ідеології та практики московського режиму, які призвели до наймасштабнішої війни сучасності. Як це назвати — може, путінізмом? Ні, адже агресивна імперська політика — це бажання не лише одного путіна, а й мільйонів росіян. Суспільний запит на так зване повернення втраченої величі був там і до того, як нікому не відомий колишній чекіст очолив країну.

Неозброєним оком можна помітити паралелі між сучасною росією та нацистською Німеччиною, фашистською Італією або сталінським СРСР, однак такі аналогії завжди будуть неточними. Та й слова «нацист» і «фашист» так часто використовувалися в політичній риториці, що перетворилися просто на лайку в бік опонента.

До історії формування рашизму як ідеології слід зачислити більшу частину війн на теренах суверенних держав, що входили до складу срср, а саме: Придністровський конфлікт;Перша російсько-чеченська війна 1994—1996 років;Друга російсько-чеченська війна 1999—2009 років;Російсько-грузинська війна 2008 року;Російсько-українська війна з 2014 року.

Сам термін «рашизм» з’явився ще до початку російсько-української війни. Його вживали вже у 2008 році, коли росія напала на Грузію. Проте в ті часи загрозу з боку москви мало хто сприймав всерйоз, а отже й термін «рашизм» ще не набув широкого вжитку.

У 1990-х роках чеченські повстанці називали агресивну політику росії схожим словом — русизм. Їхній лідер Джохар Дудаєв вважав це явище страшнішим за фашизм, нацизм та інші людиноненависницькі ідеології.

Термін «рашизм» утворений шляхом поєднання англійського слова russia із словом «фашизм». При цьому обігрується співзвучність слів рашизм і расизм. Рашизм — це різновид фашистської ідеології, симбіоз фашизму і сталінізму, отож є, як і пов'язана з рашизмом ідеологія російського світу, різновидом синкретичної політики. Він є обґрунтуванням варварської геополітики рф, спрямованої на окупацію та анексію територій інших держав, часто-густо позначається штампом «збирання земель російських» і спирається на місцевий колабораціонізм та підтримку російської п'ятої колони.

Коли у 2014-му росія окупувала Крим та почала війну на сході України, термін «рашизм» ставав дедалі популярнішим, хоча переважно серед українців. А після повномасштабного російського вторгнення слово вийшло до міжнародної аудиторії. У квітні 2022 року американський історик Тімоті Снайдер розповів про рашизм на сторінках The New York Times Magazine.

Увесь 2022 рік пішов у світу спочатку на прийняття самого слова, а потім — на з’ясування питання: чим є рашизм? Це фашизм чи нацизм? Рашизм — це націонал-більшовизм (Владімір Пастухов). Рашизм — він же "русскій мір" (Сергій Громенко). Шизофашизм (Т. Снайдер, Е. Епплбом та Міхаіл Епштейн). Фашизмом його вважають Олександр Мотиль ще від 2016 р., політолог Тарас Кузьо і політолог, колишній викладач РАНГіДС Дєніс Грєков. Як парадоксальний фашизм, специфічний культурний феномен, постмодернізм по-російському визначає рашизм проф. Колумбійського університету Нью-Йорку Марк Ліповецкий).

А 3 травня 2023-го Верховна Рада України ухвалила постанову з визначенням рашизму та закликом до міжнародної спільноти засудити його. Українці довели світові, що рашизм — це чорносотенно-білогвардійсько-чекістська тоталітарна ідеологія і практика з низкою специфічних ознак.

Сучасний рашизм (він же “русскій мір”) має три джерела: православний месіанізм, російським імперіалізм та радянський комунізм (він же ленінізм чи більшовизм). І кожне з цих джерел також виступає в ролі певного етапу розвитку рашизму.

Сучасна росія під патріархом Кірілом з 2009 року стрімко рухається в тому ж напрямку. І не випадково 13 березня 2022 року вчення про “русскій мір” було засуджене світовим православ’ям як єретичне. Натомість 24 березня 2024 року російський народний собор російської православної церкви під керівництвом московського патріарха кіріла прийняв "наказ", де російське вторгнення в Україну назвали "священною війною" та заявили, що "вся територія сучасної України має увійти до зони виняткового впливу росії".

Війни ще московської держави на сході та півдні – від завоювання Казані 1552-го до японської 1905-го – жодної аргументації не потребували. Їх вели тому, що могли. Недарма Ніколай І твердив: “Росія не є держава промислова, землеробська чи торгова; росія є держава воєнна, і призначення її – бути грозою для решти світу”. А от що каже Тютчев, представник «вєлікай рускай культури»: Семь внутренних морей и семь великих рек: От Нила до Невы, от Эльбы до Китая,От Волги по Евфрат, от Ганга до Дуная…Вот царство русское… и не прейдет вовек,Как то предвидел Дух и Даниил предрек.

В останні сто років на російський імперіалізм накладається більшовизм так само, як сам імперіалізм сплавився із православ’ям. Ідея “хреста над Святою Софією” зникла, а от прагнення Константинополя – ні. Просто на зміну відносно обмеженим дискурсам православ’я та панславізму, не кажучи вже про “отчину”, прийшов потенційно глобальний дискурс комунізму. І хоча комуністичний період був коротким, через наближеність до наших днів його вплив відчувається в росії чи не найсильніше. Не кажучи вже про особистість путіна – вихідця та вигодованця срср.

Саме тому годі дошукуватися якогось одного джерела таких явищ в росії, як шовінізм, любов до “твердої руки” чи патерналізм. Кожна з попередніх епох зробила свій внесок у ці феномени. А ще саме тому так важко буде перемогти рашизм – бо недостатньо заперечити і заборонити якийсь один період російського минулого, як це сталося з німецьким нацизмом.

Сучасна росія є авторитарною державою, тобто вся реальна влада в ній зосереджена в руках однієї особи. Дві палати парламенту, суди, навіть так званий наступник, якому владімір путін на 4 роки передавав свою владу — все це декорації без жодної суб’єктності. Понад два десятиліття величезний штат піарників та пропагандистів будував образ рішучого, мужнього, жорсткого, та водночас мудрого путіна, без якого росію би вже давно розірвали на частини зовнішні вороги.

Він обіцяє «мочить в сортире» та хизується голим торсом, літає зі стерхами та показує прийоми дзюдо. В хід ідуть і більш архаїчні елементи культу особи, які нагадують диктаторські режими 20 століття — статуї, гігантські портрети, оди з вуст підлеглих та митців. І на значну частину населення це справді діє. Країні, мовляв, потрібна, «сильна рука», яка керуватиме суворо, але справедливо. Як колись Сталін.

Пригнічення підкорених народів було частиною державної політики Російської Імперії. Деяким із них взагалі відмовляли у праві на існування — зокрема українському. Варто згадати хоча б Валуєвський циркуляр та Емський указ, які забороняли використовувати українську мову в театрі та друкувати нею книги.

У срср, де одним із декларованих ідеологічних принципів була дружба та рівність народів, росіянам усе одно відводилася особлива роль старшого брата, який опікується всіма іншими. Ну а нинішня росія лише на папері є федерацією, в якій нацменшинам гарантовано дотримання мовних та культурних прав, насправді продовжує шлях русифікації.

Права і свободи людини, розвиток економіки та добробут громадян відсуваються державною пропагандою на другий план. Головний показник розвитку держави — це військова міць. «Ми можемо жити погано, але головне, що нас усі бояться», — типовій хід думок російського обивателя. Історичні воєнні досягнення, такі як битва на Чудському озері та перемога над Наполеоном, стають елементами культу. Центральний елемент культу — це, звісно, Друга світова війна, яку росіяни змогли у перетворити з найбільшої трагедії на предмет безкінечного хизування під обіцянки «Можемо повторити».

Рашизм — це поширення впливу на інші країни за допомогою російської мови та культури, православної церкви, медіа та громадських організацій. У росії така робота ведеться нав’язливо та агресивно, з чітко сформульованою політичною задачею — утримати в своїй орбіті ті країни, які Кремль досі вважає сферою своїх інтересів. Тому найвпливовіші російські діячі кіно, музики, літератури, театру, не кажучи вже про церковних ієрархів та керівників пропагандистських медіа, є фактично чиновниками високого рангу.

Рашизм — це порушення міжнародного права, посягання на суверенітет та територіальну цілісність інших держав. Усі ці речі росія виправдовувала ніби-то захистом мирного — найчастіше російського — населення.

Рашизм — це використання заборонених методів ведення війни, системні воєнні злочини і злочини проти людяності, створення штучних умов для виникнення голоду, інших видів масового фізичного терору, геноциду. А зараз світ побачив Бучу — і не тільки її. В багатьох звільнених від росіян містах знаходили катівні й масові поховання, в мережу неодноразово потрапляли зізнання самих окупантів у злочинах.

Воєнні злочини трапляються на будь-якій війні з обох боків. Але в нормальній ситуації їх розслідують та карають винуватців — як, наприклад, американських військових, які вбивали та катували іракців у 2000-х. Особливість рашизму — у системності та безкарності таких злочинів. Більш того, російська держава підтримує і захищає військових злочинців.

Рашизм — це залякування ядерної зброєю та техногенними катастрофами. У своїх промовах російські політики постійно більш чи менш відкрито натякають на застосування свого ядерного арсеналу. Мовляв, країна не може програти цю війну — чи то пак спецоперацію — адже в решті решт завжди може обстріляти Україну та її західних партнерів ракетами із ядерними зарядами. Для 21 століття та країни, яка лишається постійним членом Радбезу ООН це звучить як абсолютне дикунство.

Рашизм — це створення та підтримка збройних формувань в інших державах. Щоб убезпечити себе на дипломатичному рівні, росія часто діє не напряму, а створюючи терористичні проксі-війська з місцевих колаборантів, своїх «іхтамнєтів», ідейних імперців, заробітчан та шукачів пригод.

Рашизм — це економічний та енергетичний шантаж. Окрім збройної агресії росія використовує ще один вид терору — енергетичний. Погрози закрутити вентиль і залишити якусь країну без російського газу лунали ще у 1990-х, але з приходом путіна почали втілюватися в життя. У 2009 році росія припинила постачання газу через Україну, і посеред зими країни Східної Європи залишились без блакитного палива.

Під час повномасштабного вторгнення в Україну москва розраховувала, що «енергетичний» аргумент стане її козирем. Розрахунок був на те, що цей козир дозволить примусити європейські держави припинити підтримку України та зняли з росії санкції. На щастя в Європі вже зрозуміли, що з рашистами не можна мати справу, і почали закуповувати газ у інших постачальників.

Людиноненависницькі ідеології 20 століття зазнали поразки та пішли в небуття. Якісь (нацизм та фашизм) після військового розгрому режимів, які їх сповідували. Інша, комунізм — через розпад східного блоку та срср. Рашизм вже у наступному столітті став новою загрозою для миру на планеті. І так само має зникнути. Фашистського лідера потрібно перемогти, а це означає, що ті, хто проти фашизму, повинні зробити все необхідне, щоб перемогти його. А без рашизму, ймовірно, зникне і сучасна імперія зла — російська федерація. Кожен українець має докласти зусиль, щоб це сталося.

Дякую за увагу!Світлана МАЄВСЬКА