Класна година "Голодомор - трагедія українського народу"

Криворізька спеціалізована школа №9

з поглибленим вивченням економіки, права та іноземних мов

 

 

 

 

Підготувала:

вчитель початкових класів

Абдулфайзова В.С.

Тема: ГОЛОДОМОР – трагедія українського народу.

Мета: вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями  людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

Обладнання: ілюстрації про голод, відеофільм, пісня О. Білозір «Свічка».

 

Зміст заходу

І. Вступна частина.

   1. Розповідь вчителя.

         Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Указом Президента Віктора Андрійовича Ющенка було запроваджено День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам'яті тих, хто загинув від голодомору присвячується наша сьогоднішня зустріч.

        Про причини, перебіг і наслідки голоду у нашій країні не знає тільки той, хто не хоче про це нічого чути. Спогади тих, кому пощастило вижити у ті страшні роки, - не тільки гірка історична правда, а й можливість осягнути розумом і відчути серцем ті страждання, які випали на долю українців – чесних, працьовитих хліборобів.

 

Чому мовчали довгі роки?

Чому про голод пошепки чув лиш?

Приховувати правду будем доки?

То ж хай слова про голод летять й у виш,

… летять у виш…

 

 

ІІ. Основна частина.

1. Бесіда вчителя.

         1923-1929-ті були найщасливішими роками для України за останні століття. Більшовики почали свою діяльність з «Декрету про землю», який дав селянам найголовніше - землю, про яку вони мріяли віками. Селяни повірили у вільне, заможне життя, з любов'ю обробляли землю, отримуючи добрі врожаї. Але незабаром була запроваджена продрозкладка - у селян силою забирали хліб. По селах нишпорили продзагони.

        Але над селом нависла загроза. У квітні 1929 року влада проголосила початок масової колективізації. У селян забирали все: реманент, тягло, у багатьох навіть дрібну худобу i птицю. В результаті селяни стали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів'я майже на 15 млн. голів. Це була одна з передумов майбутнього голоду.

 

Вривалися в хати вони серед ночі,

Лякали старих і дітей.

-1-

В Сірка, недоріки,

Позичивши очі,

Вони мордували людей.

Все вигребли в нас

З погребів і засіків,

Ні совісті в них, не жалю…

Я згадую це і у ночі зимові

Від болю і досі не сплю.

 

2. Відеоролик.
3. Бесіда вчителя.

       Людям, які вижили у ці роки, запам'яталось на все життя,як бригади активістів забирали у селян все до зернини. Витрушували iз торбинок, горщиків, викопували із землі в тих, хто заховав там якесь збіжжя. В 1932 році на полях почали з'являтись селяни, яким нічим було годувати сім'ю, i ножицями зрізали ще зелені колоски. Незабаром це явище набрало масового характеру. 7 серпня Сталін власноруч написав закон «Про охорону соціалістичної власності», який в народі назвали «законом про п'ять колосків», згідно з яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності виносився розстріл чи позбавлення волі строком на 10 років. Так було відкрито шлях масовим репресіям i одночасно головної в 1932-1933 роках безкровної, «мирної» зброї – голоду.

 

      Свідок Макаренко Марія Семенівна, 1919 р.н «Народилася в с. Монастирищі».

      Люди ходили вулицями пухлі від голоду. Падали і помирали прямо на вулиці. Вранці їздили на підводі і збирали мертвих. Їли в той час зілля, кропиву, конюшину, полову (від якої і помирали). Із медунок конюшини пекли млинці. По селу ходила бригада. Вона забирала їжу, клунки. Залазили на піч і вигрібали з- під дітей зерна пшениці. Одяг, корзини, мички забирали для себе. Виживали, як могли. На городах збирали гнилу картоплю, моркву, буряк».

 

Була Україна мерцями укрита,

Мільйони людей полягло…

І мусять живі, скільки будемо жити,

Завжди пам'ятать: це було.

 

     Щоб не дивитись на муки своїх дітей, мaтepi прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. I на ранок yci діти мертві…

 

Cпiтe, дiти, cпiтe міцно,

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись,

I не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням.

-2-

Затулила лядку й комин,

I в тумані темно-синім заспівала колискову:

Спи, синочок, горе-ласку,

засинай... навіки, доню.

 

     Та найстрашніше було інше. Були такі, що збoжeвoлiвши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їx. Те, що творилось тоді в Україні здоровий глузд відмовлявся розуміти, але так було. Людоїдів найчастіше розстрілювали або закопували живцем. Але тих, кого треба було закопати першими, тих, хто примусив збожеволіти від голоду, їсти людське м'ясо, - не зачепили ні тоді, нi потім. Вони жили й живуть. Умирали й умирають у достатку та почестях.

 

ІІІ. Заключна частина.

     Ми живемо в інший час і не причетні до того жахіття. Можливо, тому так важко достукатися до сердець нині сущих.

    Тож запалімо свічки. (Запалюють свічки).

    На пам'ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями.

Звучить метроном — хвилина мовчання.

Звучить пісня «Свіча» у виконанні О.Білозір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-3-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

вшанування пам'яті жерт Голодомору – це «Мелодія Скорика»

 

Ми пропонуємо Тобі використати символ «Незабудьки пам'яті». Слово «незабудька» українське слово і походить від слова «не забудь». Натомість слово «незабудка» - це русизм. Кольори квітки синій (голубий) та жовтий – кольори вільної та незалежної України.