Класна година "Твори добро для тих , хто поруч..."

Коблівська школа І – ІІІ ступенів

Березанського району Миколаївської області

Вчитель вищої категорії, старший вчитель: Козаченко Катерина Петрівна

«Творіть добро для тих, хто поруч йде»

Сценарій свята з використанням педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського

Розділ програми: ціннісне ставлення до сім’ї, родини, людей.

Клас: 2-й.

Форма виховної діяльності: свято.

Завдання:

- допомогти учням зрозуміти сенс людського життя, визначити своє місце в ньому, сприяти вихованню в них людяності, великодушності, самопожертви, чесності, працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі;

- навчати оволодівати мистецтвом спілкування, та навичками взаємодопомоги;

- пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального, бажання назавжди зберегти людську гідність.

План підготовки:

1. Розподілити між учнями класу вірші за сценарієм.

2. Дібрати та розучити пісні.

3. Виготовити презентацію.

Мета: формувати етичні норми поведінки в суспільстві і спілкування одне з одним; дати уявлення про категорії добра і зла; розвивати емоційно-ціннісну сферу учнів; виховувати людські чесноти; ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом В.Сухомлинського, розвивати інтерес до його творчості, образне мислення й мовлення дітей, фантазію, бажання пізнавати світ, на матеріалах творів видатного педагога виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідної землі.

Обладнання: аудіозаписи; портрет В.Сухомлинського, презентація.

ХІД СВЯТА

І. Вступ.

Вчитель:

        Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед і гірке, як полин.

       Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Василь Сухомлинський говорив:

„Найпрекрасніші і в той час найщасливіші люди ті, хто прожив своє життя, піклуючись про щастя інших”.

Жити щасливо – це бути здоровим, мати улюблену справу, це коли тебе поважають люди, коли у тебе є вірні друзі, коли на землі панує любов і злагода між людьми...

Від рідної хати дитину

Веде у широкий світ

Ота єдина стежина,

Що дарує красу і цвіт.

Іди по тій стежці, дитино,

Даруй любов і тепло,

І пам'ятай: ти Людина!

Вчись, думай, твори добро.

ІІ. Основна частина.

Учитель. Людина починається з дитинства. Вона як ріка, що бере початок з чистих джерел. А як слід жити? Дружно! Розкажіть про це, діти.

Учні. В житті усім потрібна дружба:

І для розваг, і для журби, й для служби.

Із другом легше в світі жити,

Але й дружити треба вміти.

Слід другові допомагати,

В пригоді завжди захищати,

Слід жарти друга розуміти

Й самому жартувати вміти.

Коли ж якесь нерозуміння,

Потрібно виявить терпіння.

При сварці – швидше помиритись –

Не варто з друзями сваритись.

З давніх-давен стосунки між людьми, взаємопідтримка, дружба були основними у житті і це народ виражав в усній народній творчості.

    „Правда навпаки”.

Вчитель. Потрібно розшифрувати народні приказки та прислів’я про дружбу.

1)     Вороги забуваються у радості.

(Друзі пізнаються у біді).

2)     Новий ворог гірший за двох старих.

(Старий друг кращий за двох нових).

3)     Не скажу тобі, хто мій ворог, - ти не скажеш, хто я.

(Скажи мені, хто твій друг, - я скажу, хто ти).

«Пісня про дружбу»

Дуже важливо путь важкий пройти,

Друга вірного в житті собі знайти,

Втішити засмучену людину

І до щастя відшукать стежину,

Дружби перекинути мости,

Бо із другом завжди легше йти.

А щоб веселіш було нам крокувати,

Не забудьте усмішки з собою взяти.

Бо усмішка робить людину гарнішою,

Ввічливішою, красивішою, ніжною,

Ласкавою і трохи сором'язливою.

 *Усміхайся, коли з кимось вітаєшся.

 *Усміхайся, коли з кимось розмовляєш.

*Усміхайся, коли в тебе поганий настрій — і тобі одразу стане легше.

*Усміхайся знайомим і незнайомим людям.

*Усміхнися квітам, сонцю, незнайомим перехожим, і тоді усе на світі ти зробити з другом зможеш.

Пісня «Усмішка»

Вчитель. В народі кажуть: «Не все золото, що блищить». Є таке золото, що цінніше, ніж дорогоцінний метал - це людські стосунки, людська дружба, любов, повага, визнання, вдячність, теплі слова…

Учень. Скажеш лагідне слово, приємне людині,

Сонце ніжне й чарівне засяє в душі.

Бо в словах тих заховані справжні святині, Тож вживати у мові ти їх поспіши.

Що ж те слово приємне!

Здається - дрібниця...

Знає кожна дитина чарівні слова.

Слово це, як джерельце цілюще струмиться,

Та не кожна дитина у мові вжива.

Учениця. І погано, що слів золотих не вживає.

Викликає в людей і обурення, й зло.

Може, істин одвічних дитина не знає,

Що у створенні світу найпершим було?

Я скажу вам, було першим слово!

А вже потім повітря, моря, небеса.

І від сонця розвиднівся день світанково,

Ну, а потім з 'явилась людина іі краса.

Учитель. Слово - матеріальне, як повітря, вода. Різниця у тому, Що воду ми бачимо і відчуваємо, воду п'ємо, і без неї не прожити й дня. Повітрям дихаємо, нам без нього не прожити і двох хвилинок. А от слово сприймається на слух і, здається, що воно менш важливе... Та воно має таку силу, що може підняти людину з колін і змусить робити чудеса, творити, летіти від щастя, може й убити, а може і зцілити.

Подивіться інсценізацію оповідання В. Сухомлинського «Добре слово».

Добре слово

Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилося сім років, вона занедужала. Застудилася і злягла. Танула дівчинка на очах.

До нещасної Олі приходили родичі. Кожен приносив що-небудь смачне і поживне: липовий мед, масло, лісові ягоди та горіхи, бульйон із курячого крильця. Кожен казав: «Треба добре харчуватися, і недуга втече».

Оля їла, та нічого не допомагало. Дівчинка вже ледве підводилася з постелі. Якось біля її ліжечка зібралися усі родичі. Дідусь Панас і каже: «Чогось їй не вистачає,-а чого — і сам не збагну».

Коли це відчиняються двері, і до хати заходить столітня прапрабабуся Надія. Підійшла вона до ліжечка хворої, взяла Олину ручку в свою зморщену маленьку руку і каже: «Немає в мене ні меду, ні горіхів, ні ягід. Стара я, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя квіточко, моя правнучко, один-однісінький подарунок — щирі побажання, аби ти, моя крихітко, швидше одужала».

Гака могутня сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине сердечко забилося частіше, щічки стали рум'яні, в очах спалахнули радісні вогники.

— Ось чого їй не вистачало, — сказав дід Панас, — доброго слова.

(В. Сухомлинський)

Учитель. Добрі, ніжні слова можуть творити дива. Повторюйте їх якомога

частіше. «Найвище щастя і радість для кожного з нас — спілкуватися з

людьми», — писав Василь Олександрович Сухомлинський. Це прекрасно, коли

звучать між людьми гарні слова. Сплетімо «ланцюжок» хороших і важливих

слів.

Діти називають: мама, добро, мир, Україна, дружба, щастя...

— Діти, а що є кращим за слова? 

Звичайно, добрі справи.

Учень. Зробиш справу хорошу — і радість засяє.

Стане весело й гарно на серці у нас.

Добра справа згуртує, людей об 'єднає,

Тож хороші діла всім робити нам час.

Про це — оповідання В.Сухомлинського «Не загубив, а знайшов». Наші хлопці розкажуть, як мудрий тато з цього твору вчив свого сина.

Не загубив, а знайшов

 Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:

— Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж і сто впоперек і скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок ґрунту, він зламавсь.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.

— Простіть мене, батьку, — сказав син. — Я зламав заступ.

— А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

— Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

— Отже, ти не загубив, а знайшов.

— Що ж я знайшов, батьку?

— Бажання трудитися. А це — найдорожча знахідка.

Василь Сухомлинський

Вчитель. У людському суспільстві існує золоте правило поведінки, яке дійшло до нас із сивої давнини і записано у "Біблії"". Воно закликає всіх і кожного до мудрості, розважливості, терпимості, любові і гласить: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм..." (Мт 7:12).

Діти, як ви хочете, щоб до вас ставились? (Відповідіучнів.) Вам приємно, коли вас люблять, поважають, вітаються з вами, роблять для вас добро, чи нав¬паки, коли вас зневажають, б'ють, не приймають у колективі? (Відповідіучнів.) Отже, всі погоджуються, що приємніше, коли люблять вас, зігрівають ласкою і теплом, дарують свою посмішку, хвалять за хороші вчинки, а не ганьблять, не б'ють, не кривдять, не принижують. Справді, це так.

А от що потрібно для того, щоб вам було комфортно і добре серед людей? (Відповіді учнів.) Правильно, треба і себе відповідно поводити в людському суспільстві - нести людям свою посмішку, тепло, любов, щирість і бути щедрим на добрі вчинки. Тобто поводитися саме так, як вчить нас золоте правило.

Учень. Що хочеш від людей ти мати,

То те ж і до людей неси.

Тоді не буде бракувати

Тепла і радості, й краси.

Учениця. Нести у серденьку приємно

Любов і доброту, й тепло.

Бо ж віддається все взаємно.

Що світле у тобі було,

Добром повернеться до тебе

Із першим ніжним промінцем.

Всміхнеться синьо-синьо небо,

Тепло прилине з вітерцем.

Всі люди стануть небайдужі.

І усмішками зацвітуть.

Це всім в житті потрібно дуже,

Бо ж люди між людьми живуть.

 Учень. Тож треба мудро в світі жити,

Нести до всіх своє тепло.

Любити світ, людей любити,

Щоб радісно усім було.

Учениця. Йди з добром до людей,

хай любов процвітає,

Доброта повернеться до тебе добром.

А от зло, що несеш, твою душу вбиває,

І поверне до тебе в сім раз більшим злом.

Пісня «Вибір є»

Вчитель. Проведемо гру «І я...». Розкажіть, як ви поводитиметеся  в таких випадках.

 Бабуся захворіла і я...

 Впала сестричка, плаче і я...

 Маленький братик не може заснути і я...

Мама втомлена прийшла з роботи і я...

Тато майструє щось у майстерні і я...

Наближається мамине свято і я...

Учитель. Василь Олександрович дуже любив і поважав свою матір Оксану Юдівну. Часто ходив її провідувати (а жила вона за 7 км у сусідньому селі).

Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. Василь Олександрович          зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї нарциси і сховав їх під пальто. Пішов у дорогу, хоча трішки прихворів.

«Мати зустріла його на порозі, ніби знала, що він прийде.

 - Синочку! Як же це ти! Чи не трапилось чого?..

- Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати Вас із жіночим святом.

Простяг матері білі нарциси...

- Боже, то це мені? Ніби я пані яка...

- Ви дорожча і краща за будь-яку пані, мамо...

     Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили

сльози.  

- То ходімо ж до хати, сину.

У хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку, накинув матері на

плечі.

- Носіть  мамо, на здоров'я.

- Спасибі тобі, синку, за твою добрість...»

                                                (І.Цюпа, «Василь Сухомлинський»)

Вчитель:

-Дорогі діти! Якби ви знали, як потрібні любов і ласка, повага вашим матерям, ласкаве слово, доброта. Все це сповнює; їхнє життя радістю, відновлює сили, продовжує молодість. Кожне ваше грубе слово, образа боляче ранять материнське серце, викликають сльози, збільшують кількість зморщок на обличчі, засніжують голову сивиною. То ж будьте хорошими синами і дочками!

Пісня «Мамо»

-У кожного з вас є дорогі, найдорожчі, рідні: мама, тато, дідусь, бабуся. Вони завжди вам допомагають, дбають про вас. Але поряд з ними є ще люди, які теж бажають вам добра, разом з вами допомагають вам долати труднощі, ділять ваші радості, вчать вас завжди бути справжньою людиною. Хто це? Так, це ваші вчителі.

Є в тебе справжній, вірний друг,

Про це не забувай!

Він розповість про все навкруг —

Про море, гори, ліс і луг.

Тобі задачки заважкі —

Терпляче пояснить.

А подолав ти труднощі,

Із радістю похвалить.

- В. О. Сухомлинський писав, звертаючись до дітей: «Умій дякувати вчителеві. Вислухавши слова похвали, дякуй за науку. Вислухавши гіркі, суворі слова, теж дякуй за науку. І будеш людиною».

-Та чи завжди ви буваєте вдячними своїм вчителям? Чи часто кажете їм добрі, теплі слова?

Чи будете з вдячністю згадувати своїх вчителів через багато років? Послухайте вірш

«Старенька вчителька»

(за мотивами оповідання В.О.Сухомлинського «Коли Ваш день народження?»)

Край села, в малій хатині

Старенька вчителька живе.

Сама-самісінька щоднини

Учнів своїх у гості жде.

Дорослими людьми всі стали,

У кожного своє життя.

А перші – вже онуків мають,

Її потроху забувають.

Колись приходили частенько,

Щоб привітать свою рідненьку.

Вони приносили їй квіти,

Щоб разом з нею порадіти.

Та плинув час, усе змінилось.

І в тій хатині край села,

Одна-однісінька лишилась

Старенька вчителька сама.

Лиш раз на місяць листоноша

Старенькій пенсію несе.

Є в неї хліб, є в неї гроші,

Та для людини це не все.

Її потрібне добре слово,

Турбота, ласка і любов.

Тому вона не випадково

Книгу життя гортає знов.

Пісня «Вчителька»

ІІІ. Заключна частина.

Хто людям всім добра бажає,

Той і собі добро те має.

Як до людей з добром ідеш,

Ще й світло у душі несеш,

Тебе всі будуть поважати,

1 завжди радо зустрічати.

А як людей не поважаєш,

Поганші словом друзів лаєш,

То на добро не сподівайся,

Із висновками ти не гайся.

Твори добро

Ти добро лиш твори повсюди,

Хай тепло твої повнять груди.

Ти посій і доглянь пшеницю,

Ти вкопай і почисть криницю,

Волю дай, нагодуй пташину,

Приголуб і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити.

Пісня «Острівець любові»