Клубна година "Корисні дарунки щедрої землі"

                                        Клубна година

Корисні дарунки щедрої землі

Мета: Розширювати уявлення дітей про дарунки щедрої землі; про взаємозв’язок людини з природою; закріпити знання дитини про народні традиції лікування рослинами, використовуючи засоби народної творчості; познайомити дітей з часом збору різних цілющих рослин, правилами їх заготівлі. Розвивати зв’язне мовлення. Виховувати екологічну культуру, шанобливе ставлення до природи, любов до рідного краю.

Хід заняття

Вчитель: Діти, сьогодні ми з вами поговоримо про дарунки щедрої землі. Ви знаєте багато різних рослин, їх цілющі властивості, але багато з них знаходиться під загрозою зникнення. Які саме – не знаю і я, але є така людина Травознай, яка все знає про рослини. Але як його знайти?

Голос:     А я знаю, де знайти Травозная.

- Ой, хто це? Давайте пошукаємо, хто говорить.

(Знаходимо вербову гілочку).

Вчитель: Це – чарівна гілочка. Вона говорить людським голосом.

                     Гілочко,  проведи нас до Травозная.

Гілочка: Якщо діти відгадають з якого я дерева, розкажуть все, що знають про   мене, тоді я й проведу їх до Травозная.

    Діти: Це – гілочка верби. Вербу люблять і шанують в Україні. Вона завжди росте біля води, очищує її від різних домішок, тому на дно криниці клали вербові дощечки. Вербові гілки вивішували на воротах дому, вважаючи, що вони відганяють злих духів. На вербну неділю освячували вербу в церкві, а потім били домашніх, примовляючи:

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень.

З’їдені ранньою весною сережки верби уберігали людину від лихоманки і зубного болю, а з’їдені котики – від ангіни.

        Вчитель: Діти, давайте скажемо вербовій гілочці, які ми знаємо прислів’я.

Де верба, там і вода.

Де криниця – там і вербиця.

Не рубай вербу – накличеш біду.

Де срібліє вербиця, там здорова водиця.

          Верба: Як багато ви знаєте про мене, милі діти. Я обов’язково покажу вам дорогу до Травозная. Шлях буде дуже важкий. Ви повинні згадати все, що знаєте про рослини та їх цілющі властивості. Чи готові ви до такої мандрівки?

          Вчитель: Подивіться, діти, гілочка закрутилася, затанцювала в руках.

Нам пора в дорогу.

Сонце в мандрівку

Нас закликає

І про дорогу оповіщає.

Йдіть, мої любі,

Під ноги дивіться,

Травам і квітам

Ніжно вклоніться.

Несіть же їм ласку

У кожній долонці

Разом з промінням

Веселого сонця.

Хай же мандрівка

Казкою стане,

Про неї розкаже

Татові й мамі.

(Перехід до залу, який оформлений у вигляді лісу. Чути спів пташок, запах хвої).

                          Вчитель : Погляньте, яка гарна галявинка: і гриби ростуть, і квіти. Послухайте, як гарно співають пташки, пахне хвоя. До Травозная ми прийдемо з подарунками. Гілочко, на що ти нам вказуєш?

(Гілочка вказує на листок мати-й-мачухи.  Під листочком записка: «Хай діти розкажуть, хто я, чому так називаюсь і як мною лікуються»)

                 Діти: Це – листочок мати-й-мачухи. З однієї сторони він холодний, як зла мачуха, а з другої – м’якенький, теплий, як матінка рідненька. Його відваром лікують кашель.

          Вчитель:  А хто розкаже легенду про цю рослину?

- Жили колись чоловік та жінка. І була в них донька. Одного разу захворіла жінка та й померла, а батько одружився вдруге.  Незлюбила зла мачуха дівчини. Найменшої зачіпки шукала, щоб докоряти, лаяти. Поїхав чоловік в поле, а зла мачуха почала бити, лаяти дівчину і вигнала нещасну з дому. Побрела дівчина темрявою, боязно, холодно їй було. Спіткнулась вона об камінь і впала. Кашель почав роздирати груди, дихати не давав.

Раптом вона почула голос матері: «Доню, моя люба, підійди до мене». Підвелась дівчина і побачила свою неньку, яка простягла їй жовту квітку з великим, круглим листям, заварила дівчина напій і видужала. А цю квітку люди назвали мати-й-мачухою.

Вчитель: Злилися в цій рослині любов і ніжність рідної матері зі злобою лютої мачухи.

 Їжачок (вискакує). Добрий день, діти! Мене до вас із загадкою прислав Травознай.

На просторах поля золотого
Сині зірочки тремтять.
Мов шматочки неба голубого
Виграють, виблискують, горять.

       Діти: Це – волошка. Цілющі властивості її містяться у ніжних квітках. З навару пелюсток роблять примочки при хворобі очей. Очі порівнюють із квіткою.

       Їжачок:   А які ви знаєте, легенди, прислів’я про волошку?

- Де волошки, там хліба трошки.

Легенда. Якось небо дорікнуло колоссю хлібного поля, мовляв, усе, що є на землі вдячне йому, небові: квіти посилають свій аромат, ліси – таємничий шепіт, птахи – спів, тільки колосок не складає йому подяки, хоча саме небо напуває коріння життєдайним дощем.

- Навпаки, ми дуже вдячні тобі, - сказало колосся. – Бо прикрашаємо поле морем зелені. А в інший спосіб не можемо виразити тобі вдячність.

- Гаразд, - відповіло небо, - якщо ви не можете піднятись до мене, я зійду до вас.

І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіти – часточку самого неба. Відтоді стебла хлібних колосків, при кожному подиху вітра, нахиляються до посланців синього неба – волошок і нашіптують їм ніжні слова любові.

  Їжачок:  Дякую вам, діти, а мені зараз треба поспішати – готуватись до сну.

До побачення!

 Вчитель:  -Але де ж Травознай?

-Агов, Травознаю, ми прийшли до тебе.

(З-за дуба з'являється Травознай)

 Вчитель: Дякуємо тобі, гілочко, що привела ти нас сюди.

 Травознай: Добрий день, діти! Чекав, чекав я на вас, а ви щось забарились.

 Вчитель: Наші діти знають багато цілющих рослин, але не знають, які з них знаходяться під загрозою зникнення. Допоможи нам, Травознаю, щоб ми запам’ятали, які рослини треба берегти.

Травознай: Ще я хочу перевірити, діти, ваші знання про рослини.

Екологічна ситуація.

Оленка побачила багато гарних конвалій. Білі, запашні квіти вабили до себе.

– Які гарні! – вигукнула дівчина. – Я подарую їх мамі. Оленка швиденько нарвала великий букет квітів і понесла мамі. Але мама насварила дівчинку. Як ви думаєте, чому?

( Обговорення )

Травознай: А зараз відгадайте загадку, яку мені залишив Їжачок.

За хатою у садочку,

У зеленому віночку,

Та в червоних намистах

Стоїть пава молода.

І збігають всі діти,

Щоб на неї поглядіти!

За намисто кожен – смик

Та й укине на язик. (Калина)

-А хто ще знає загадки, віршики, прислів’я про калину?

Загадки.

Сидить півень над водою з червоною головою.

Серед ліса червоне плаття висить.

Навесні білим цвітом, восени – червоним плодом.

І не дівчина, а червоні стрічки має. (Калина)

Прислів’я та приказки.

Заливається, як соловейко на калині.

Пишна та красива, мов червона калина.

Щоки червоні, мов кетяги калинові.

    Травознай: А які ж цілющі властивості калини?

    Діти: Цвітом калини лікують кашель, ягодами – животик, ангіну, простуду. Свіжу зрізану кору кладуть на кровоточиві місця.

    Травознай: Діти, ось подивіться, що ще є в моїй торбі (діти дістають ромашку) Скажіть, що це за рослина, як нею лікуються.

    Діти:  Це – ромашка. Її заварюють і п'ють, коли болить животик, нею умиваються,  купаються у її відварі.

Помандруйте в поле, в гай –

Трав і квітів там розмай.

І у цьому розмаїтті

Ви знайдете безліч ліків.

Як зустрінуться вам, друзі,

Запашні ромашки в лузі,

Не забудьте їм вклонитись

Й пелюсток росою вмитись,

Бо ромашкові відвари –

То найкращі ліки-чари.

    Травознай: Молодці, діти, відгадали. А спробуйте ще цю рослину відгадати. Аромат цієї рослини люди здавна любили. Вважалося, що вона покращує настрій, сприяє пожвавленню розмови, тому ще в давні часи в Греції зали

     зрошували водою з цією рослиною. Вона лікує животик, укріплює сон. Понюхайте її. Це м’ята.

Травознай: Бачу, діти, що ви теж любите природу і знаєте її не гірше, ніж я. Рослини – наші зелені друзі. Вони нас годують, одягають, зігрівають, лікують. Наша земля славиться своєю природою. І чи будуть рослини збережені, залежить від усіх нас. Щоб рослини приносили користь і не зникали, треба вміти їх збирати і зберігати.

Масовий збір чарівних трав проводиться серед літа, в переддень свята Івана Купала. Цвітіння рослин збігається із цим святом. Люди бережно відносились до рослин як до цілющої сили. Корені рослин збирали восени (лопух), насіння – коли достигне (шипшина бузина), кору – навесні, коли йде сік (дуб). Збирають у суху погоду, сушать на горищі,під дахом, але не на сонці.

-А зараз я хочу подарувати вам Червону книгу нашої області. До неї занесені рідкісні рослини, птахи, тварини, які треба зберегти.

В Червону книгу ми занесли

Світ неповторний та чудесний,

Що поступово вимирає,

Давно рятунку в нас благає.

Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти?

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче?

Троянда степу, квітка мрії,

Мак – цвітом землю не зігріє?

Ми – всі господарі природи.

То ж збережемо її вроду!

         Вчитель: Дякуємо тобі, Травознаю, за цінний подарунок. А наші діти для тебе зібрали гриби. Візьми на згадку про зустріч з нами.

      Травознай: А де ж моя вербова гілочка? Зараз я змахну тричі вербовою гілочкою і на вас у світлиці буде чекати сюрприз ( діти отримують сувеніри- пам’ятки про цілющі рослини) .

До зустрічі!