Книга учнівських творів ЄК

 

Розділ І

Світ води і магії

 

Думи мої, думи мої

Лежу я, і сміюсь, від радості.

Бо бачу-поміж осокою

водиця чистая пливе.

 

Любить осока цю водицю,

і вода її любить.

Бо виростила сама.

                                                            Сажин Устим

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що насправді коїться на дні морських глибин?

 

 

                                             Початок

 

    Привіт, друзі! У цій класній казці ви прочитаєте про те, що ж насправді коїться на дні морських глибин? Тут відкриються усі таємниці морів та океанів. На сторінці буде надруковано те, що не знає ще жодна людина на нашому зелено- блакитному м'ячику. Це буде грандіозне відкриття! Хоч я тільки у четвертому класі.  До речі, мене звати Саша. Ну що ж, почнемо!

 

                                             Думаємо

 

    А ви ніколи не думали над питанням, про що розмірковують корали? Чи взагалі вони думають? Чи вміють риби розмовляти? Тільки не говоріть, що ні! Ну ви й даєте! Добре, зараз у вас буде час на це, тому що я поки ще не знаю, як вам відповісти на питання, які у вас з'являться, коли ви подумаєте………………………………

  Ну що, встигли? Я встигла! Сподіваюся, ви також! А тепер у вас сто відсотково є що сказати мені. Але перед цим, я впевненена, що у вашій голові один знак питання, тому зараз ви не можете нічого сказати. Ну, добре, любі читачі, або слухачі, зараз ви прочитаєте або послухаєте класну історію! Почнемо!

 

 

 

 

                               Міні- історія

 

  У Червоному морі, прямо у цю годину, у цю хвилину, у цю секунду плаває класна Рибка на ім’я Рибка - Клоун. Клоунеса маленька, тому що це дівчинка, а біля неї набагато більший чоловік, він обороняє Клоунесу. Але це чудні рибки. Про що ж вони думають? А ось про що:

  Клоунеса: «Як би гарно виглядати? Ой, які прикольні створіння в ластах, цікаво, чого чоловік обороняє мене від них?»

   Риба – Клоун (чоловік): «Ох, не подобаються мені ці незрозумілі тварини. В них є дивні очі різних кольорів, роти, які говорять щось незрозуміле, є штука з двома дірками, вони нею дихають. Створіння дуже великі!»

Після такої чудової міні - історії, мабуть у вас закінчилися всі запитання, хоча ні, не мабуть, а точно!

 

                        

  Корали

 

А тепер про корали! І знов ті самі запитання: про що вони думають? Чи вміють взагалі думати та розмовляти? А ось і відповіді: так, але вони це роблять не так як риби, коли вони думають. У них в голові не кораловий внутрішній голос, а знаки. А які? Ось які:

 

 

 

 

 

 

    І це всі слова, точніше знаки, які вони знають. А розмовляти вони теж вміють, тільки, якщо цього не бачить жодна душа.

Так вони говорять «привіт!», ну а далі показувати не буду!

 

Каміння

 

   Камні- зовсім інше! Та питання ці самі. Так ось зразу до відповіді: розмовляти вміють і думати теж:

Камінь №1: люблю людей, а вони мене!

Камінь№2: люблю людей, а вони мене!

Інші камні думають тільки про це. Вони дуже милі!

 

 

 

 

                                        Морські їжаки

 

А ось морські їжачки- погані!

Їжак№1: ненавиджу людей! Вони жахливі!

Інші їжаки думають про нас теж саме. До речі, вони розмовляють! А ось справжні, милі їжачки… Ой, щось я відійшла від теми… А, зараз буде!

 

Суперечка

 

  Між цими зовсім різними мешканцями морів сталася ВЕЛИКА війна! А все почалося з маленької суперечки:

- Ці всі люди мені так набридли! Давайте нападемо на них! - Каже найголовніший їжак.

- Ні, я дуже люблю людей! - Відмовляється корал

-  І я! - Кричить рибка

- А ми їх ще більше любимо! - Хваляться камені.

    Почався балаган. Всі кричали, сперечалися. Здвалося, зараз все почнеться. Але це була просто маленька суперечка, порівняно з ВІЙНОЮ!

      Чим далі, тим гірше. Риби вже закидували їжаків камінцями, їм було зовсім не боляче. Корали у свою чергу служили заслоною для риб. Зібралися усі морські їжаки світу! Уявляєте?! Це приблизно 100.000.000! Всі вони проти 100.000 коралів, 150.000.000 риб, 200.000.000 каменів.

  Якщо б людина бачила це все, вона, мабуть, втратила б свідомість від такої кількості морських мешканців.

   Мені здається, що ви вже не можете говорити від таких чисел.

 

Риба- Хірург

 

    А тепер знову міні - історія. Ну треба ж якось відпочивати?

    Там де й Клоун з Клоунесою, але трохи далі, плаває Риба - Хірург. Ця рибка синя з білим животиком. А під її плавниками жовті плями, говорять, що ці плями ядовиті. Якщо вона доторкнеться до вас, то може нанести доволі глибокі рани. Якщо чесно, я її боюся, а мій тато - ні!

 

 

Акули

 

  Ну тепер повернемося до нашого бою.

 

   Голки цих всіх їжаків полетіли в бідних рибок. Але, на щастя, як ви пам'ятаєте, їх обороняли корали! Їжаки настільки розлютилися що почали підступати все ближче, і ближче… Коралам ставало все важче захищати рибок …Ось, це зовсім неможливо…А тепер, у першої рибки голка в тілі! Ох, як мені її шкода! А їжакам просто все одно! Які ж вони безсердечні! Ось, вже декілька рибок мають голки в животиках…Бідні рибки жалібно просять зупинити бій і помиритися. А ось і акули…

     Трохи раніше…

     -Акули, ми з вами дужі схожі. Ми відрізняємося тільки розміром, характером та зубами. Допоможіть нам подолати морських їжаків! Будь ласка! — Каже найголовніша риба.

     -Ні, ми завжди були проти, і зараз проти! - Відмовляються акули.

     -Ну, будь ласочка! Будь ласка, будь ласка, будь ласка!

- Стоп! Ми згодні, тільки припини! Ми допоможимо! Рівно о сьомій вечора ми будемо на місці!

-Дякую! Велике дякую!

Зараз сьома година вечора, акули на місці!

Вони перейшли на сторону тих, хто любить людей. Акули роздирали їжаків! Це продовжувалося приблизно чотири години. І тут, через весь цей галас, почулося…

 

 

Риби- Крилатки

 

     А зараз знов міні історія!

     У Червоному морі плавають не тільки гарні рібки, а ще й дуже, дуже небезпечні! Такі як Крилитки! Здавалось би Крілатка- миле створіння… Ні, ні, ні! Це зовсім не так! Крілатки не милі! Вони мають плавники чимось схожі на крила бабака! І всі вони страшенно ядовиті! Якщо до неї доторкнутися, або, не дай Боже, наступіти, то все - тобі кінець, неменуча смерть!

 

 

                                      Бідна рибка

 

      Так от, через весь цей галас почулося жалібне скуління. Це була найменша рибка, в яку потрапила голка!

      Мабуть, зараз вас цікавить тільки одне питання: Що ж сталося з тією рибкою? Але на це питання відповідь я дам трохи пізніше! А зараз проте, що було далі!

      Наші герої вирішили помиритися! Їжаки подумали: треба миритися з тим, що на людей нападати ніхто не буде! А рибки вирішили змиритіся з їжаками! Все добре, але що ж сталося з тією рибкою? А ось що!

 

Кінець казки

 

          До неї пріпливла риба- лікар! І після цього, через неділю, мала вже була як огірочок! Ось, ми й підійшли до кінця цієї прикольної казки! На щастя, такі війни, як я вам сьогодні розповіла, відбуваються раз на п'ять років! А класно те, що тепер і ви знаєте, що ж насправді коїться на дні морських глибин!

Джус Олександра

 

 

 

 

 

 

 

              Казка про бурульку

   Висить на даху мого будинка бурулька. Вона, напевно, була найвища, найкрасивіша бурулька в світі. Але це була непроста бурулька, а чарівна. Вона вміла розмовляти.

    І вона мені сказала:

-Привіт.

Я злякалася, але відповіла:

-Привіт. Як тебе звати?

-Мене звати C'юзі, - сказала бурулька. - Напевно ти не зрозумієш, але послухай. Я була спочатку дівчинкою, пішла в ліс назбирати грибів. Там побачила чаклуна на ім'я Крампус, який запропонував перетворитись в якусь тварину чи бурульку. Я вибрала – бурульку, і ось я тут!

- А для чого це йому? - запитала я

- Він хотів бути найголовнішим в лісі.

Мені стало шкода бурульку, і ми подружилися.

   Але, я задумалась, що буде з бурулькою, коли мине зима!? І мені прийшла ідея...Я пішла до бурульки спитати, де можна знайти цього чаклуна, щоб він перетворив її назад в дівчинку. Бурулька відповіла, що чаклуна можна знайти в зачарованому лісі.

  Я відразу подалась до лісу. Дорогою було багато перешкод, але я знайшла чаклуна і запропонувала свій кулон в обмін на те, що він розчаклує бурульку. Чаклуну кулон сподобався і він погодився на такий обмін.  І з того часу я маю кращу подругу, з якою проводжу багато часу.

Івко Анна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прийшла до нас зима на білих крилах,

А з нею і мороз прийшов до нас.

Сніжинки білі з неба полетіли.

Настав зимових ігор славний час.

Укрились кригою річки і водограї,

Морозним сріблом припорошені ліси.

До них ми скоро в гості завітаєм.

Нас кличе світ зимової краси.

                    Гудир-Порицька Анастасія

 

                  Сніжинки

  Закружляли в повітрі легенькі сніжинки. Тихо спустилися на землю. Сплять, дрімають, притулившись одна до одної, слухають зимову пісеньку.

 Та ось пригріло сонечко. Сніжинки раділи йому: кружляли, стрибали, сміялися. Та, раптом помітили, що однієї з них не вистачає. Сніжинки подумали, що вона розтанула на сонці. Але, на справді, вона була неслухняла і потрапила до страшного темного лісу, де заблукала і більше її ніхто не бачив.

                                                                Яшник Іванна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Казка про совенятко і дощ

Одного разу совенятко вирішило дізнатися, чому його мама, поважна та мудра сова, завжди вкладає його спати, як тільки сонечко сховається за хмарами. Малому пташеняті так кортіло полетіти з мамою, побачити, як живе ліс вночі і нарешті побачити, що ж таке важливе довірили робити тільки їй. Але мама-сова завжди казала:

• Совенятку, вмощуйся зручніше, складай крильця, закривай оченята і засинай. Ти ще маленький. А от виростеш, наберешся сил і полетиш зі мною в нічний ліс.

Совенятко послухалося маму, але вирішило рано-вранці таки розгадати цю лісову загадку. Як тільки сонечко відпустило своє проміння гратися з листям у піжмурки, совенятко злетіло з гілочки і полетіло до своєї подруги, жабки. Зелена красуня потягнула свої лапки, вмилася росою, вилізла на листочок лілії і привіталася з совенятком:

• Доброго ранку, дружок. А що це ти так раненько до мене прилетів? Ти ж любиш поніжитися під ранковим сонечком?
• Жабко, допоможи мені розгадати загадку. Чому моя мама не спить уночі і кудись летить? Та ще й мене з собою не бере?
• Бо ти ще малеча і нічогісінько не розумієш!

 

 

 

• А ти розумієш?
• Аякже! Я живу біля озера, мені все видно і я все знаю!
• Жабко, рідненька, скажи мені! Будь ласка.
• Ну добре, слухай! Коли сонце сідає за обрій, на небі з’являється місяць. Коли він тоненький і яскравий, на нього можна повісити відерце. Так-от, в те відерце треба набрати роси по вінця, щоб потім хмарки взяли воду в свої жменьки і на ранок подарували нам дощ.
• Як цікаво…Жабко, а звідки ж моя мама бере цю водичку?
• О…твоя мама облітає наш ліс і збирає павутинку, на яку нанизуються крапельки роси. Тоді сова підлітає до місяця, струшує павутинку – і роса наливається у відерце. Воно тримається на кінчику місяця, а потім, під ранок, хмарки набирають у долоньки воду і розливають бережно над лісом і полями.
• Оце так! Я теж так хочу! Теж хочу збирати росу, підлітати до місяця і виливати воду у відерце.
• Ей, совенятку! Це не так просто! Ти ще маленький!
• Хто це каже? Мала жабка, яка навіть літати не вміє? Я вже сильний та дужий! Подивись, які в мене крила! А який дзьоб! Ух! Та я сам відерце роси назбираю.

Жабка навіть не встигла нічого відповісти, як совенятко вже полетіло. Під вечір мале пташеня сиділо на гілочці і не могло дочекатися, поки на небі з’явиться той самий тоненький місяць, на якому висить відерце. Оченятка заплющувалися, але совенятко не піддавалося сну! Аж ось, на темному-темному небі щось блиснуло.

• Це ж місяць! А он на кінчику гойдається відерце! Я полетіііів по росиииинкииииии!!!!

Совенятко схопило кінчик павутинки і полетіло між деревами та кущами збирати водичку. Поступово невидиме мереживо ставало все важчим і важчим, деякі крапельки злітали з ниточок і падали на лапки. Совенятку ставало холодно і трохи страшно, а оченятка так і хотіли закритися і дивитися солодкий сон.

• Ех…жабка і мама казали правду. Тут навіть моїх сил не вистачає.

Аж раптом павутинка зачепилася за гілочку дерева… Не встигло совенятко обернутися, як тоненьке мереживо розірвалося і росинки посипалися на землю. Підлетівши до місяця, пташеня побачило, що несе в дзьобику тільки одну ниточку і малесеньку росинку.

• Ой-ой…цього ж геть мало для дощу! Тут тільки одній хмарці…Та й то в одну долоньку. А відерце геть пусте….

Совенятко повернулося на свою гілочку і почало тихенько хникати. Аж раптом поруч пролетіло велике мереживо з павутинок, на якому гойдалися сотні великих прозорих росинок! Це мама сова! Мама-сова!

• Матусю, рідненька, я все зіпсував. Порвав павутинку, розгубив усю росу… Я хотів зробити все сам. Я ж сильний. Ну я так думав, що сильний…
• Ти сильний, совенятко. Але ще не зовсім. Щоб піднести достатньо росинок до місяця, треба мати великі крила і сильний дзьоб. А ще – звикнути не спати вночі. От підростеш – будеш так само як і я – допомагати небу робити дощ. А зараз, чіпляйся за краєчок павутинки – полетимо до місяця разом!

Мама-сова і її пташеня махнули крилами і вже за кілька хвилин були біля місяця. Павутинка сколихнулася – і водичка полилася у відерце. Потім пташки повернулися на свою гілочку. Совенятко стомилося і відразу заснуло під теплим крилом мами-сови. А на світанку совенятко почуло, як перші крапельки дощу вистукували «Доброго ранку!» всьому лісу. Жабка вмилася чистою росинкою, квіточки випили прохолодної води, дерева омили свої листочки від пилу. Ліс наповнився свіжістю, ароматом і мелодією дощу. Тепер совенятко знає, чому мама іноді не спить вночі і літає по лісу. Вона творить дощ.

• Виросту – і буду допомагати мамі, - подумало пташеня і пригорнулось до маминого крила, щоб додивитися солодкий сон під звук спокійного дощу.

Пономаренко Гліб

 

 

 

 

 ІІ Розділ

В гостях добре, але вдома найкраще

 

“Мрійник”

 

 Розділ 1. Мрійник

 Якось я дивився телевізор. Програма, яка тоді йшла називалась “Космос і дива всесвіту”. Тоді я захотів стати космонавтом і розповів мамі:

• Мамо, я хочу стати космонавтом.
• Станеш, синку, як виростеш, станеш.

Прийшов тато.

• Тату! Наш син хоче стати космонавтом, - сказала мама.
• Добре! – відповів тато.

 

 

 

 

Розділ 2. Роздум

Виріс. Закінчив школу, університет. Засмутився й почав роздумувати.

• Чогось не вистачає! Ага!!! Я зрозумів! Може Стати продавцем? Та ні-це нудно . А детективом? Ні, невелика зарплатня, -ще сильніш поринув у думки.
• Я стану космонавтом!!!

 

Розділ 3. Щасливий дзвінок.

Якось подзвонив телефон.

• Доброго дня, це служба підтримки з польотів у космос. Я - Іван Федоров. У нас є для вас пропозиція. Ми чули, що Ви не маєте роботи, тому пропонуємо полетіти у космос. Ви прославитесь і отримаєте гроші. Будь ласка, збережіть номер.
• Доброго дня, мене звати Олександр Андрійович, я все зроблю, але куди підійти?
• Підійти до станції “Васильківська”.
• Добре, до побачення.
• До побачення.

Я пішов із ним познайомився.

 

Розділ 4. Здійснення мрії та нові друзі

Я полетів у космос і пробув недовго, але зустрів інопланетні створіння. Вони були дуже цікави, у них було волохате тіло, одна

 

нога, три руки і одне око. Вони були мирними й хотіли б, як люди, дізнатися більше про космос. Вони дали сої механізми. Запасли нас паливом та їжею. І сказали:

• До зустрічі, прилітайте ще.
• До зустрічі, за любки прилетимо.

З того часу, ми дружили. А моя мрія була здійснена.

 

Семиволос Олександр

 

 

 

 

 

 

                                Мої літні пригоди.

        Привіт, мене звати Михайло Брацков. Я розповім вам про мої літні канікули. Все почалося в літку. Коли ми наближались до Кіпру, я зайшов до «чарівної кімнати» і тут чую бортпровідника: «Увага, увага наш літак входить в зону турбулентності». Оскільки для мене це слово було не знайоме, я продовжував робити свої справи. І тут почалось: то Вправо, то вниз, то вліво, то вверх: одним словом, то були незбутні «Американські гірки». Тепер я точно знаю, що турбулентність – це такий собі екстремальний «Disney Land»!То ж, погайдавшись у  «чарівній кімнаті», я повзком добрався до свого крісла і намертво прив’язався паском безпеки до свого крісла.

     То ж так ми добрались до Кіпру. Треба сказати, що Кіпр – це «котячий рай»! Тут на кожному кроці вас зустрічають чорні, білі, руді, сірі, нахабні, сором’язливі  та просто вальяжні коти та киці.  Пси-здоровані не чіпають зайвого разу навіть кошеня, бо котяча мафія тут рулить. Кажуть, у четвертому столітті Свята Олена завезла котів на острів, щоб вони знищили змій, які не давали жити людям. Коти прекрасно впорались зі своєю місією та здобули повагу і

 

 

любов місцевих мешканців. Місцеві киці мають бійцівський характер та гострі пазурі! Що, що , а це я відчув на собі! Вирішив я якось погодувати маленьких, миленьких кошенят. Тільки я наблизився, як почув загрозливе ричання мами-киці. У цю мить мені здалось, що то не киця, а ягуар. Вона, як блискавка, вискочила з чагарників і накинулась на мене своїми гострими пазурами. Не пам’ятаю, як я подолав двохметровий паркан, але за мить я опинився по той бік.  Через дві хвилини я відчув, як пекли мої сідниці! Таке було в мене знайомство з місцевими котами.

А тепер про морські пригоди. На пляжі ми з мамою вирішили підкорити Середземне море на каяці. Після короткого інструктажу по керування каяком, ми попливли. Та виявилось, що одним веслом не так вже й легко керувати. Спочатку ми крутились , як в центрифузі, але потім, коли я взяв весло у свої руки, наш каяк попрямував вздовж пляжу. Не встиг я обернутись, як ми опинились у відкритому морі далеко за буйками. Тут я зрозумів, що виходу не має і треба шукати острів. Бажання опинитись на безлюдному острові та повторити подвиг Робинзона Крузо в мене не було.  Я був дуже голодний, сердитий та дуже втомлений. Порадившись на місці, ми вирішили розвернути наше судно на 180 градусів. Не з першого разу, але все-таки нам це вдалось і ось ми вже прямували до Кіпру. І справді, коли ти бачиш людний острів, розумієш справжнє щастя!

Відпочивши від всіх цих пригод, ми з мамою та моїм другом поїхали до аквапарку. Скоріш за все, ви думаєте розповідати про аквапарк це нудно: горка один, горка два, вверх, ввниз; але не в цьому випадку. Звісно, покатавшись на горках, з’ївши пачок п’ять  морозива, випивши літра два лимонаду, ми збирались на автобус. Тут ми з другом вирішили пограти в хованки. Побачивши добру хованку я, як навіжений, стрибнув у густі чагарники. Та це була моя велика помилка, бо стрибнув я на здоровенний кактус. Волаючи від нестерпного болю, я виліз із чагарників як дикобраз. Та виявилось стати «дикобразом» не так боляче, як позбутись цих клятих голок!

         Отже, за час відпочинку я дізнався, що таке турбулентність, де є «котячий рай», побував морським мандрівником і дізнався все про голки кактуса!

 

 

Михайло Брацков

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Єгипецькі пригоди

        На осінніх канікулах я з сім’єю полетів у чудову країну Єгипет. До міста Sharm El Sheich, яке знаходиться на березі Червоного моря. Ми летіли більше трьох годин. Маршрут літака був через Чорне море, Турцію та Середземне море.

          Єгипет зустрів нас спекотно. Вдома була холодна осінь, а там панувало гаряче літо з температурою +30 градусів. Дорога від аеропорту до готелю вражала тим, що праворуч була гола пустеля, а ліворуч красиві будинки посеред квітів, зелених пальм і голубих басейнів, а за ними – безкрайнє синє море, хоча називається воно – Червоне море. Воно має таку гарну назву тому, що при заході сонця водорості і корали виглядають у червоних кольорах.

     Звичайно, мені дуже хотілося якнайшвидше скупатися у морі.  Але на пляжі майорів червоний прапор. Нам потім пояснили, що високі хвилі можуть викинути вас на кам’янистий берег, або на гострі корали, тому купатися можна тільки при спокійній воді. Отже, у перший день нашого відпочинку ми розважалися на водяних гірках і у басейні. Натомість другий день підготував нам пригоди на піратському кораблі «Чорна перлина».

   «Чорна перлина» чекала нас у затишної бухті. Серед багатьох інших кораблів вона відрізнялася не тільки великими розмірами, але і тим, що це був єдиний корабель під вітрилами на трьох височенних стовпах, які називаються мачтами. Між мачтами були нягнуті товстенні мотузки – канати, а ще мотузкові сходинки. Прикрашав «Чорну перлину» чорний піратський прапор, на якому був намальований білий череп з двома перехрещеними щаблями.

  Зустрів нас капітан зі своєю командою. Всі вони були у яскравому вбранні з шаблями та пістолетами. Капітан, якого звали Джек Горобець, привітав нас чаркою Coca-cola, і корабель рушив у відкрите море. На палубі корабля гриміла музика, матроси підняли чорні вітрила, билися на шаблях, стріляли по інших кораблях, яких наздоганяла «Чорна перлина». А потім стрибали через мотузку та змагалися у перетягуванні канату. Під вечір, стомленні від піратських розваг, повернулися у свій готель, а там свої розваги – танцювальний вечір. Як кажуть: «З корабля на бал».

         Третього день, батьки вирішили, якщо є час для розваг, то має бути і час для навчання з історії міста Sharm El Sheich.

   Місто Sharm El Sheich знаходиться на Синайському півострові і лежить в його південній частині. Ще зовсім мало часу минуло з тих пір, як тут жили лише бедуїни. Так називають мешканців пустелі. На своїх верблюдах, мовби на кораблях, вони мандрували просторами пустелі, якою був Синайський півострів. Взагалі, в Єгипті проживає 80 мільйонів жителів. Столицею Єгипту є місто Каїр. Поблизу Каїру знаходяться всесвітньо відомі Єгипетські піраміди, які ще називають одним з чудес світу. В музеї ми бачили багато картин, на яких зображені єгипетські піраміди та єгипетські фараони. Найбільш відомий серед них фараон Тутанхамон та його мачуха Нефертіті. Всі картини в ті давні часи малювали на папірусі. Нам показували як робити папірус зі стебла рослини.

 

 

            Ще ми побували на фабриці, де роблять різноманітні парфуми і масла з квітів і рослин, які збирають в пустелі. Такі масла використовували з давніх часів як ліки при захворюванні, а також для лікування поранених воїнів.

              Також ми побували у храмі, куди ходять молитися. Їхні храми не схожі на наші церкви. Ще моляться вони по іншому, не так як у наших церквах. Вони називаються мечетями. У мечеті немає хрестів і немає зображень на стелі і на стінах, немає свічок. Але, як нам розповідав наглядач мечеті, вони і ми молимося єдиному Богові, тільки по- різному. Вони мусульмани, а ми християни, але Бог у нас один.

                 На завершення екскурсії ми побували на місцевому базарі. Там всі купували сувеніри  і магнітики із зображеннями єгипетських пірамід, верблюдів, фараонів, а також перлин «Червоного моря». Та все ж перлини «Червоного моря» краще бачити своїми очами, не на малюнках, а наживо. Отже, наступний день був присвячений саме підводним пригодам у водах Червоного моря.              

        На білосніжній яхті ми вийшли у відкрите море і взяли курс на кам’янистий острів. Біля того острова ми мали навчатися дайвінгу, тобто плавати під водою в спеціальних костюмах з ластами, маскою і з балоном стиснутого повітря. З цього балону повітря по гнучким трубкам поступає для дихання, а потім виходить через клапан у воду.

              Спершу інструктори навчали, як поводитися під водою, як за допомогою знаків показувати свої почуття, чи проблеми з диханням, як продувати маску, як зняти біль у вухах, коли занурюєшся на велику глибину.

                 А ось і перше занурення. Трохи було боязко, але поруч був інструктор та батько. Перше, що я побачив під водою – це був справжній морський скат. Він мабуть злякався нас і почав ховатися поміж піщаних і коралових рифів. Корали взагалі вразили своєю красотою і різноманітністю. Неможливо передати словами дивовижні різнокольорові форми, створені природою у підводних глибинах. А риби – як  у акваріумі. Жовті, зелені, червоні, смугасті, маленькі і великі. Плавають поодиноко і цілими зграя ми. І раптом – стоп! Мурена! Вона тільки наполовину висунула своє тіло з Коралової нори і повернула голову у наш бук. Розкрила рота і нібито сказала: «Не підпливайте ближче, це моя територія». Добре, не хвилюйся, ми лише подивимося на твій світ і попливемо далі. А далі ми зустріли морських їжаків. Вони теж небезпечні мешканці глибин і від них краще бути подалі. Тим більше, що місця і красот під водою вистачає на всіх. А от повітря в балоні вистачає на певний короткий час. Ми вимушені повертатися на поверхню у свій світ, у свою стихію, до свіжого повітря, до сонечка, до нових пригод.

        А завтра вирушаємо літаком додому. До побачення, гостинне узбережжя Червоного моря, до побачення, Єгипту, до зустрічі у наступному році.

 

Юрушев Артем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навколо України

Розділ перший

"Дружба звичайних хлопчаків"

Всі ми пам'ятаємо ту славну взаємину-дружбу! Що ж все одно її не розірвеш, не розлучиш, не зрозумієш. Але все скоро чи пізно ти зрозумієш...

Був 2016 рік. У школі "Європейський Колегіум" вчився звичайний хлопчик, якого звали Андрій Андрійович Мельник. Було у нього багато друзів. Мабуть більше, ніж у інших. Але його найкращим другом став Пилип Богданович Хмельницький. Якраз Андрію задали на завтра написати автобіографію. Звідси й починається його перша пригода з Пилипом.

Розділ другий

"У соборі"

 "Нарешті вдома"- подумав Андрій, коли переступив поріг свого будинку. Першим ділом він сів за стіл і почав думати над автобіографією. На жаль, він так нічого й не придумав, тому безнадійно впав на ліжко і не помітив, як заснув...

Зненацька він прокинувся від крику будильника і, розізлившись, вдарив по ньому і розбив!

- От і добре, звиніти не буде! -сказав Андрій.

І пішов вмиватись. Умився, вдягнувся, поснідав, вийшов з дому і каже:

 

 

 

 

 

 

- Де це маршрутне таксі!?

Ось воно і приїхало.

У школі коли він приїхав на нього чекав схвильований Пилип:

- Привіт, Андрію, до уроку п'ять хвилин! Побігли швидше!

- Ой, забув! -тільки зараз згадав Андрійко, - забув автобіографію написати!

- Не бійся, ти не один такий, я теж забув! - заспокоїв його Пилип.

- Правда?

- Так! Так! Забув.

І вони побігли на урок, після якого сиділи з двійками у щоденниках.

-Слухай, Пилипе, сьогодні ми всі їдемо на екскурсію до собору, а ти?

-Весь клас? - запитав Пилип.

-Так, а як же?!

-Згода!

О шостій годині вечора вони із класом були у соборі. Їх зустрічав екскурсовод.

-Це перший святий будинок у нашій екскурсії! У ньому ви зустрінете Ісуса Христа! - продовжив екскурсовод.

Посередині екскурсії Пилип раптово сказав:

-От би позбутися школи і поїхати у відпустку!

-Пилипе, в мене ідея! Давай зробимо мандрівку всією Україною!

-Геніально! - відповів Пилип.

Та щось все одно викликало у Андрія сумніви. Що? Де? Коли? О котрій? Всі ці питання турбували Андрія, неначе били лозиною!

-Завтра почнемо мандрівку! - кричав Пилип.

-Добре...- погодився Андрій.

 У соборі він дізнався, що Христос Воскрес через три дні, після його смерті! Андрій вже вірив у ці цікаві історії, але сказали, що це все Біблія - народні думки!!! І це викликало сумніви в Андрійка!

 Після того, як він зробив усі уроки, ліг і солодко заснув!

Розділ третій

"Швидше на потяг"

-Вставай, Андрійку, вставай! - будить його мати.

-Га? Що? Де?  -питав Андрій.

-До школи треба! -відповіла мати.

-Уже іду!

Через дванадцять хвилин...

Андрій сидить у автобусі і їде до школи. Нарешті почали пролягати перші паркани школи! І Андрійко вже відчував мандрівку. Хоч і сумнівався, але йому всі мандри по плечу!

У школі Пилипа не було, і це здивувало Андрія, адже ще вчора Пилип кричав:

-Завтра мандрівка! Ура! Ура! Ура!

А зараз його й слід простив! Як же ж так!? Андрій хотів себе заспокоїти:

--А навіщо мені такі глибокі мандри? Забудьмо!

Та все одно не допомагало!

ПІСЛЯ УРОКІВ...

Андрій грається на вулиці та раптом почув голос:

-Андрію, сюди, за школу!!! - казав голос.

Андрій слухняно пішов за школу. Там на нього чекав СЮРПРИЗ! Це Пилип!

-Пилипе, що ти тут робиш?!

-Сюди, давай!

-Куди?!

Через десять хвилин...

-І навіщо ти мене привів на вокзал?

-Поїдемо у мандри!

-А як же школа і уроки?

-Ти любиш школу?

-Ні!

-Так от!

Андрій так і не знав куди він їде...Та все це він дізнається найближчим часом...

Розділ четвертий

"Як тут гарно!"

-Київ! - сказав Пилип

-Який Київ?

-Я казав Київ? Це Одеса!

-Ти казав Київ!

І вони пішли в центр міста! В центрі міста був сад і вони пішли туди, а потім на берег моря! Там їх зустріло поле піску, та вони не купалися, а пішли в магазин м'яса, і купили яловичину! Вони поїли і пішли далі...у Одесі дуже гарно, та вони побули там тільки годину!

Розділ п'ятий

"КОРОЛЬ ЛЕВ!"

-Ось ми і у Львові! - сказав Андрій.

-Клас!

Все було б добре якби не ніч. Хлопці не знали, де можна переночувати, тому вирішили лягти на лавці!

Зранок...

Зранку Пилип сходив у магазин по яблука. А коли Андрій прокинувся, дав пригостив його. Вони поснідали і пішли далі. На половину грошей вони пішли в музей, а на другу до парку розваг. Хлопці збиралися вже їхати...

Тим часом у Києві...

Мама Андрія дуже хвилюється за нього.  Йоговже тиждень як нема! Ніде не може знайти!

А хлопці...

-Андрію, а куди ми поїдемо далі?

-До Чернівців мабуть!

-Погоджуюсь!

-До речі, а ти знаєш як утворився Львів? - запитав Андрій.

-Ні.

-Від короля Лева!

-А-а-а-а-а-а-а...

Розділ сьомий

"Додому давай!"

-Слухай, Пилипе, а давай вже додому!

-Ну давай!

Декілька днів вони їхали до Києва... А коли приїхали, Андрій полегшено зітхнув: "Нарешті вдома...".

Тимофій Квітко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ІІІ Розділ

Пізнай світ у пригоді

НЕВДАЛА ВТЕЧА

    Існував на світі ліс, у якому царював дуб на ім’я Бірд. Він був легендарним дубом, тому що про нього розповідалось у кожній легенді.  Було у нього багато друзів.  Вони ходили у похід, справляли свята, але одного разу до лісу навідався злий пірат за скарбами. І заблукав. Дуб, побачивши це, запитав:

- Ти заблукав?

-Так-відповідає той.

І Бірд допоміг йому, підказавши дорогу. Пірат знайшов скарби і побіг до корабля. Друзі почули злий сміх, і тоді дуб зрозумів, що вчинив велику помилку. Дерева хотіли повернути час назад та машини часу у них не було. Коли пірат повернувся до корабля, всі були раді скарбам. В цей час дерева спробували вирватися із землі. Довго вони це робили і, нарешті, вирвались. Вони побігли щодуху і побачили, що надія не втрачена, бо пірати не могли розв’язати вузол, щоб відчалити від берега. Дерева кинулись на адмірала і забрали у нього скарб. Друзі повернулись на місце, а пірати зрозуміли, що з ними вони не зможуть навіть поборотися. Дерева допомогли один одному повернутися в землю, а скарб закопали під Бірда. Так вони жили до кінця і до них більше так ніхто і не навідувався.

Скарб був збережений!!!
Маковський Олександр

 

 

 

 

ЯК ДІВЧИНКА ЗЛЕТІЛА У НЕБО

Одного разу мама та тато народили дівчинку. Назвали Маруся. У неї була найзаповітніша мрія-злетіти у небо. Також Маруся любила малювання, теніс та танці. Ввечері дівчинка засинала та, раптом, до неї підлетіла фея та сказала, що в цьому році вона була дуже доброю та допомогала батькам і тому дівчинка може загадати три бажання. Перше бажання Маруся загадала, щоб батьки були здорові; друге, щоб її бабуся та дідусь частіше навідували її; третє-, щоб вона злетіла у небо.

Вранці батьки Марусі побачили у небі гарну пташку, на голівці у якої був рожевий бантик, такий, як у їхньої донечки. Батьки відразу ж здогадались, що це Маруся.

Головне- мріяти і вірити, що бажання завжди здійсниться!!!!!!!

 

Маковська Євгенія

 

СОБАЧКА ТА КОТИК

Жила на світі собачка. Вона дуже хотіла знайти собі гарного друга. Гуляє тваринка, стрибає. Та раптом вона помічає гарного котика, який був без господаря. Тоді собачка почала розпитувати про котяче життя та виявилося, що кіт був теж такий недоглянутий, немитий, брудний. Собачка запросила його жити разом. Песику на думку прийшла ідея, як що вони будуть робити все разом, життя стане кращим та веселішим.

Отже, кожну пору року, кожний місяць, вони будували собі хатинки із листя, добували їжу. Ось так собачка потоваришувала із котиком.

 Дружба- це диво!!!!

Маковська Євгенія

 

Пригоди Мишеняти

Одного дня, мама миша народила троє мишенят - Мімі, Піпі і Пімі. Якось вона запитала:

- Дітки, ким ви хочете стати, коли подорослішаєте?

Першою відповіла Мімі:

- Я, мамо, хочу стати люблячою і доброю мамою.

- Добре, дуже добре. - Відповіла мама. - А ти, Піпі?

- Я мамо, хочу стати механіком, як тато.

- Дуже, дуже добре, моє мишенятко! А ти Пімі?

- А я хочу тільки пригоди...уявляеш, мамо! Щодня пригоди! Небезпека!

- Ох, Пімі...мишенятко, ти моє малесеньке! І ти не хочеш мені допомагати по дому?

- Ні матусю.

Прийшов тато.

- А мені допомагати з механікою?

- Ні татусю.

- Та ж чому? - Сказали всі хором.

- Бо ви коли підростете, ви будете робити те, що ви хочете, тож я, коли виросту, буду робити те, що я хочу.

І ось нарешті всі змирилися, але мама не випускала мишенят з дому без нагляду, і не залишала малих у нірці самих.

 

Пройшов місяць від народження мишенят, і мама миша вирішила, що мишенята вже доволі дорослі, і вона зможе ненадовго залишити їх самих. Настав вечір. Мама миша вже мала йти, і сказала мишенятам:

- Дітки, ви вже дорослі, тож я думаю, що я зможу ненадовго відійти пошукати їжу.

- Так, мамо! - Хором відповіли мишенята.

- Але, не забувайте, що зараз літають сови! Пам'ятайте, що вони можуть вас з'їсти!

Усі мишенята, почувши це, злякано відійшли назад, усі, крім Пімі, який мало не стрибав від щастя! Адже, це могла бути перша у його житті пригода, правда страх усеж трохи насторожив мишеня, і воно вирішило, що дійти вночі до деревця, яке знаходиться на пагорбі навпроти дуба, під яким воно жило - буде достатньо.

Тож, коли мами миші вже не було видно, Мімі та Піпі вже заходили в нірку.

- Ти чого стоїш, Пімі? Пішли в нірку. - Але Пімі не відповів, а лише зробив крок вперед, і Мімі зрозуміла, на що він натякає.

- Ти що, зібрався на вулицю? Ти хіба не чув, що мама сказала? Там літають сови! Вони ж тебе з'їдять!

- Я недалеко - сказав Пімі.

- Я лише дійду до он того деревця і повернуся.

Мишенята подумали, що він правий, і що туди дійти зовсім не страшно, тож вони побажали йому успіху. А Пімі, не довго думаючи, пішов вперед. Упевнено, але обережно. І ось він вже майже прийшов, але тут з дерева на пагорбі вилетіла величезна сова, і летіла просто на перелякане мишеня. Воно з переляку підняло хвоста так високо, що сова схопила його і понесла далеко далеко. Вони летіли цілу ніч, але мишеня й не думало спати, адже його могли зїсти будь якої хвилини! Ось уже почав повчинатися ранок, і сова сіла на дерево щоб поспати. А хвіст мишеняти вона придавила лапою. Мишеня сумно намагалося видернути

хвоста з лап сови, але марно. Тоді мишеня заплакало з горя. Сльозинки падали на совині лапи, і мишеня із заплакаоною мордочкою ще раз спробувало видернути хвіст, але не відчуло що його щось стримує. Воно глянуло на лапку сови і ледь не застрибало зі щастя. Хвіст вискользнув із лап сови. Мишеня спустилося з дерева і побачило що воно не вдома, а на безмежному полі. "Куди ж мені піти?"-подумало мишеня. Відповідь знайшлася одразу. З-за стеблин вискочила величезна гадюка, і наближалася до мишеняти. Воно не роздумуючи побігло куди тільки дивилося. І коли мишеня дуже втомилося і озирнулося, то побачило, що гадюки немає, а воно забігло на пагорб. Коли Пімі подивився вперед, то побачив перед собою спокійний, зелений, великий, квітучий ліс. "Там я зможу пожити поки не подумаю куди мені йти"- зраділо мишеня.

Не далеко від поля воно знайшло дуб. Коло дуба озерце, а ще трохи далі мешкали їжаки. "Тут неподалеку їжаки, тож змій можна не боятися"- вирішило мишеня. Воно вирило під дубом нірку. В одній кімнаті воно планувало влаштувати кімнату для сна, а в іншій склад їжі. От воно наносило з поля колосків, відділило зерна від стеблин, стеблини поклало як ліжечко, а зернини поклало на склад. Так воно

й жило ціле літо, осінь, зиму і нірка не витримала. От мишеня зїло декілька останніх зернин, і пішло далі. Воно пройшло ціле поле пшениці, і вже почалась трава.

Трава була висока й гнучка. І Пімі скориставшись цим зробив з трави рюкзачок, такі мама робила йому у дитинстві. У нього він склав декілька зернин які лежали на землі, і трави, яку він щойно скуштував. Потім він йшов і йшов, йшов і йшов, і незабаром йому захотілося пити. І ось починає накрапати. "Ура! Як добре! Мілкий дощик! Те що треба!" - зраділо мишеня. Але тут дощ почав крапати дуже сильно, і на мілкий дощик іже було не схоже. Мишеня такі краплі й на думці не мало пити, вони б просто відірвали йому мордочку.

І через такі краплі нічого не було видно! Бідне мишеня бігло так швидко, як тільки могло, та ще й наосліп! Але тут воно у щось врізалося, а дощ припинився. Коли Пімі відкрив очі, він дуже зрадів. Він забіг у маленьку ямку під дубом. Це був його дім. І всі дуже зраділи його поверненню. Так і закінчилася його маленька пригода.

Карло Вероніка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казка про горобця та лисичку

 Жив собі колись горобець. Він обожнював літати й дивитися на все зверху. Але одного разу птаху зовсім не хотілось злетіти в небо й відчути радість вільного лету. Причина була у тому, що колись, не дуже давно, горобець летів низько, а лисичка, яка дуже хотіла їсти, трохи вкусила птаха.

 Нарешті горобець побачив цю рану на тілі й захотів дізнатися чому лисичка так жорстоко з ним поступила та полетів до неї. Коли птах прилетів, хижачка сиділа на підлозі, але по її хитрому виразу обличчя було видно, що лисичка й тоді хотіла поласувати горобцем, й зараз хоче. Птах це відразу побачив, але був нездатний на такий нечемний вчинок, щоб піти від хижачки, коли тільки що прийшов. Він запитав у лисиці:

- Лисичко, а чому ти мене вкусила, коли я літав? – Горобець запитав це так, лисичка відчула себе винною.

- Мені просто їсти хотілося дуже – дуже, а ти літав такий смачненький! – Говорить лисичка.

- А чому ти не поласувала черв’ячком, як я завжди роблю?

- Яка гидота! Черв’яки не смачні! – Знову кричить лисичка.

- Ти просто не вмієш їх їсти! – Говорить горобець – Давай я кожного дня буду до тебе приходити й вчити їсти черв’яків.

- Давай! – Радіє лисичка.

 Горобець почав приходити до лисички, й поступово  вони подружились. Навіть більше, стали найкращими друзями.

Данілова Анастасія

 

             Казка про дружбу чаклуна й мишки

 Жив собі колись чаклун. Чаклував він у своїй хаті. Там було багато всього цікавого. Одного разу начаклував він мишку. Мишка була дуже маленькою й милою. Але коли чаклун чаклував, він хотів, щоб у нього вийшов дракон, а вийшла мишка. Ви скажете, що якщо він начаклував замість дракона мишку, то він не дуже хороший чаклун, але ні. Це в нього перший раз таке сталося. Він вирішив, що мишку треба посадити в клітку. Але вона була така мила, що чаклун посадив її поруч із собою, щоб мишка дивилася, як він чаклує. Згодом з’ясувалося, що це мишка ще й розмовляти вміє.

 Потім чаклун та мишка подружилися й стали найкращими друзями.

Данілова Анастасія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІV Розділ

 

Скарби України

Чарівні плоди

Колись дуже давно Україна була найбільшою державою, де жив добрий народ і росла надзвичайна рослина.Вона мала чарівні властивості, бо приносила українцям, які ії куштували радість і щастя. Українці пишалися цим подарунком Бога. В Україні народ був щедрий, тож люди пригощали всіх, хто приїжджав з інших крїн.

Інші народи почали заздрити їм, коли дізналися про чарівний плід. І стали вивозити його до своїх країн. Але там ці ягідки губили свої магічні властивості. Вони ставали сірими та гіркими. Що тільки не робили іноземці, щоб повернути ягодам свій смак і чарівні властивості, але все було марно. Тоді вони вирішили, що вся справа в українській землі. Але ж ці землі їм не належали, і тому вони розпочали війну. Українці не очікували нападу від своїх країн - сусідів, а тому не змогли захистити свої землі. Частину України відібрали злі та заздрістні вороги. Але всіх ворогів чекав неприємний сюрприз, коли саджанці проросли і стали великими рослинами, вони не набули смаку і кольору, а стали ще більш сірими і гіркими, такі ж самі, як і злі помисли та вчинки цих людей. Вороги і не здогадувались, що ці ягоди вбирали в себе ті почуття, які були в тому, хто саджав рослину. І справа була не в землі. Тобто, якщо в сердці людини була любов і щирість, то й

 

 

 

 

 

 

рослинка отримувала любов та щирість і ставла смачною та яскравою, бо множила всі почуття в мільйон разів. Злість та заздрість теж помножувались і труїли людей та ягоди. Та українці були на стільки добрі, що змогли пробачити завойовників, а, коли дізналися, що вони всі потруїлися, вирішили допомогти і нагодувати своїм урожаєм ягід. Завдяки цьому настав мир у душах всіх людей. З тих пір всі знають, що коли в серці все погане, таке ж і життя, а, коли ти сієш навкруги радість та щастя, то й отримуєш його.

Шинкарчук Дарина

 

 

 

УКРАЇНА

Є у світі Україна

Наша рідна Батьківщина

І луки і поля, край наш рідний має.

І народ він має славний,

І красивий і люб’язний.

І вербу і калину,

Щоб віки жила ця днина.

Ось яка в нас Україна-

Наша рідна Батьківщина.

Маковський Олександр

 

 

 

 

Богдан Хмельницький...

• А то хто такий?

спитався я колись 

-о, то добрий пан.

Хоч народивсь у Польщі,

допомагав вкраїні і

силою і розумом.

-Він мені сподобався

-І мені. Сказав мій

Батько-дуже.   

Сажин Устим

 

 

      Урок

Урок почався,

тихо в класі.

Вірші розказуємо ми.

Хтось забувався,

хтось спинявся.

Або вірша не вивчив.

Не радію, тихо в класі.

Ніц ми не читаєм.

                                   Сажин Устим

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V Розділ

Фантастична ілюзія

EVER AFTER HIGH

 

THE STORYBOOK OF LEGENDS

 

 

ЗМІСТ

 

Розділ 1

                        Незвичайний день

                                Розділ 2

                    Урок Дерінгові Чармінгу

                                Розділ 3

                        Любовна пригода

                                Розділ 4

                   В магазині Ешлін Елли

                               Розділ 5

                   Вечірка в Країні Казок

                              Розділ 6

                      День Наступності

 

 

 

 

             Розмова з Медді Хеттер

 

 

 

Розділ 1

Незвичайний день

Дерінг Чармінг-найгарніший хлопець у школі. Саме сьогодні він шукає дівчину:

-Браєр Б'юті, ні, дуже багато спить;

-Кітті Чешир, ні, буде пропадати постійно;

-Медлін Хеттер, ні ...хоча так з нею не будеш голодувати.

Дерінг підійшов до доньки Капелюшника, й сказав:

-Привіт Медді.

-Привіт.

-Чи не хотіла б ти стати моєю дівчиною?

Медді аж підстрибнула від радості.  Хеттер відповідає:

-Так, так, так!-відповіла Медді.

Дерінг каже:

-Тоді підемо чаювати?

-Звісно підемо!

Пара пішла в Зачарований ліс. Медді розклала столик та поклала прибори.Минуло дві години чаювання...За цей час Дерінг тро-о-охи потовстішав.Медді попрощалася з новим хлопцем й пішла в свою кімнату.Її там чекала Кітті, донька Чеширського кота.

 

Розділ 2 

Урок Дерінгові Чармінгу

Коли Дерінг йшов до школи, До нього підійшла Черіз Худ, донька Червоної Шапочки, й спитала:

-Ти хто?

-Я ?????? Дерінг Чармінг!

-Емммммм.............

-Так-так я найгарніший!!!

-Ти себе в дзеркало бачив, "найгарніший"?!

Вона дала йому своє дзеркальце. Він був у шоці.

-Хочеш допоможу тобі схуднути? - запитала Черіз.

-Так звісно!

-Тоді відійди туди, та рахуй до 10

-Добре.1,2,3...

Дерінг обертається й починає бігти, адже за ним гнався вовк.

Після "пробіжки" він пішов до Медді  

Хеттер у якої на столі стояв пиріг, він потягнувся до нього, а Медді хап його по голові ложкою, потягнувся до чаю з медом, все спокійно. Так він і схуд...

 

Розділ 3

Любовна пригода

Одного разу Кітті сиділа у себе на дереві. Вона милувалася Дерінгом,розумівши, що він її НІКОЛИ не покохає...Кітті пішла до матері, об та зробила для неї любовне зілля.Місіс Чешир питає:

-Мяу... А для кого тобі воно треба?

-Для Дерінга...і мене...

-Гаразд, ось, тримай. Але сама не пий!

-Добре-добре

Кітті пішла до школи. І там побачила її найкращу подругу Медді з Дерінгом.Тоді вона розбила зілля і пішла до своєї кімнати.І там вона побачила сюрприз:запрошення на показ мод в магазині Ешлін Елли "Туфелька".

Розділ 4

В магазині Ешлін Елли

 

Настав день Показу Мод в магазині "Туфелька". Ешлін Елла, Браєр Б"юті (донька Сплячої Красуні), Медді Хеттер, Кітті Чешир, Епл Вайт (донька Білосніжки), Рейвен Квін (донька Злої Королеви), Кьюпід (донька Купідона) та Холлі і Поппі (доньки Рапунзель) зібралися на показ, вони були модели. Напочатку вони пішли переодягатися. Коли вони вийшли на подіум, всі аплодували! Одним словом, все пройшло добре!

 

Розділ 5

Вечірка в Країні Казок

Настала вечірка, зібралася вся школа, адже завтра ДЕНЬ НАСТУПНОСТІ. На вечірці Дерінгові Медді дала один шматочок тортика. Принц збоживолів від радості. Він його відкусив, а той шматок вибухнув у його руках і він весь був у торті!

Розділ 6

День Наступності

 

Настав День Наступності, Рейвен Квін підійшла до директора Грімма і спитала:

-А що, якщо я не поставлю свій підпис у Книзі Легенд??? Що станеться?

-Твоя казка зникне назавжди разом з тобою та Еппл Вайт....

-Оу...

-Тобто, саме від тебе залежить майбутнє цієї казки!!!!Ти повинна поставити свій підпис у Книзі Легенд!!!

Настав той довгожданий час, Рейвен вийшла до Книги Легенд...й не поставила свій підпис........і Рейвен ...НЕ зникла! А Епл побігла досебе в кімнату і почала плакати...

Розмова з Меді Хеттер

-Гей Оповідачу!!!

-Що сталось?

-Де Епл?

-Вона у школі, як завжди. Тим більше я тільки спостерігаю за подіями, я не можу нічого розповідати тобі!!!!

-Злюка...Бувай, і все ж де Епл?

-У школі!

-А точніше?

-У своїй кімна...ой! Все, я нічого не знаю!!

-Дякую тобі велике, Оповідачу! Бувай!

-До зустрічі, Медді!

 

  Кінець- це лише початок.

Коваленко Аріна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Історія Дертер’єра

     Цікаво,що являє собою порода собак Дертер’єр? Це дуже активні, живі і розумні собаки. Зараз я розповім про те, звідки з’явилася ця фантастична порода. Отже, хто ж такі дертер’єри? Опис породи варто почати з історії її виникнення.

     Порода Дертер’єр-це достатньо сучасна порода собак. Вивили її у минулому столітті. Є версія, що рідна країна Дертер’єра- це Америка,Голівуд. Походить він із  таких пород собак як: Такса, Мопс, Чіхуахуа, Командор та Далматін. Кожна з цих собак дуже оригінальна та неповторна. Тому і не дивно, що Дертер’єр теж виявився дуже неординарною та дуже цікавою собакою.

     Від Такси він узяв довге тіло та колір шерсті. Від Мопса-хвіст. Від Чіхуахуа, Дертер’єр перейняв форму голови, від Комондора-щвидкість та сміливість, а від Далматіна- п’ятна та гострий нюх.

 

 Такса. Країна- Німеччина XVI ст. порода мисливських норних собак, з короткими лапами і довгим тулубом. Характер-агресивна, активна, енергійна, вірна

 

Мопс. Країна- Стародавній Китай. Порода декоративних собак. Характер- собака з живим, веселим і при цьому урівноваженим характером.

Чіхуахуа. Країна- Мексика. Найменша порода собак. Буває гладкошерстна та довгошерстна. Характер- відданий господареві, іноді ревнивий але не злий.

Комондор. Країна- Південна Україна. Велика вівчарка з довгою шерстю. Характер- пес слухняний, поважає свого власника, та дуже до нього звикає. Любить дітей. Пес сторожовий.

Далматин. Країна-Хорватія, Югославія, Далмація. Універсальна собака-компаньйон, одна з найяскравіших і найвідоміших порід собак. Характер-врівноважений, товариський і дружелюбний пес.

Ласощі

Дертер’єр- це єдина порода собак-вегетаріанців. Відсутність м’яса в раціоні собак може негативно позначатися на їх здоров’ї, але це не стосується Дертер’єрів. Білок, який так важливий для раціону собак, Дертер’єр отримує з бобових.  Страви з гороху та квасолі є найулюбленішими ласощами цих дивовижних створінь. Дертер’єр дуже любить ягоди, фрукти та овочі. Він що завгодно зробить за шматочок полунички. А за цукерочку буде стрибати до стелі. Ось така ця чудова собака!

Коли Дертер’єр бачить якусь собаку, яка куштує шматок м’яса, чи гризе кістку, він поважно відвертається та іде геть. Дертер’єра зовсім не приваблює м’ясо та кісточки.

 Дертер’єр мисливець

Як і кожна собака Дертер’єр має свої можливості. Це дуже активні, фізичні навантаження і тренування. Дертер’єр дуже гарно плаває, навіть вміє ловити рибу. Ви напевно гадаєте, що довго плавати йому заважає шерсть? Ні, навпаки, шерсть допомагає. Наприклад, всім відома порода собак Пудель, раніше був потрібним, щоб ловити рибу. Це закінчилося тоді, коли Пуделю почали стригти коротко шерсть  та робити різноманітні зачіски. Дертер’єри є природженими мисливцями за тваринами, які ховаються в норах. Це вони перейняли від Такс. Дертер’єр може брати слід, голосом заганяє звіра і вказує господареві на його місце розташування.

Політ у космос

Сьогодні навіть школярі знають, хто такі Білка и Стрілка. Політ у космос цих тварин став сенсацією і початком неймовірних відкриттів. Їх доля у космосі нам не відома. Але ми зараз не про них…

Дертер’єр - дуже смілива і відважна тварина. Цю рису характеру він перейняв від Комондора. Дертер’єра дуже легко навчати і дресирувати. Тому саме цю собаку обрали для польоту на Нептун. Того Дертер’єра звали Тіма.

Цей політ на Нептун ретельно планувався. Тіма проходив цілий ряд випробувань і перевірок. Коли ж всі етапи тренування і дресури були позаду, Дертер’єр був готовий змінити історію.

До тіла Тіма були підключені спеціальні датчики, які фіксували всі життєво важливі процеси і реакції організму на перебування в невагомості.

Ракета Дертер’єра називалася «Дертун». Це була величезна ракета. Завдовшки один кілометр. Ширина її складала 100 метрів. Червоного кольору. Її швидкість була 1552 км за секунду.

Інформація з датчиків надходила на Землю, і вчені швидко обробляли всі дані.

 

 

Завдяки цій подорожі наука отримала масу нових відомостей, про які раніше нічого не знала. Були отримані результати фізичного, біохімічного і навіть генетичного стану планети Нептун. Поки що ці дані засекречені.

 Як же переніс Тім політ на Нептун? Досить стійко. Бо це ж була надзвичайна, унікальна собака, Дертер’єр!

Мрія. Так, я знаю, що ця книга, яку я написала, порода собаки, яку я створила- це вигадка, фантастична пригода. Але ж це Мрія!

Кожна людина має вірити у свою мрію, вірити всім серцем. Адже поки ми віримо, йдемо за своєю мрією,-ми живемо! І хто знає, може років через 25, Дертер’єр таки полетить на Нептун!  

Анастасія Байсарова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VI

Любовні сторінки роману

Тато

Милий тату, мій хороший, 

До чого ж з тобой ми схожі,

Я люблю тебе, ти милий,

З днем народження татусю!

                           Яшник Іванна

 

Катя + Паша = ЛЮБОВ

Колись давно жила собі в селі одна дівчинка на ім’я Катерина. Їй було 9 років. Вона мала каштанове волосся, маленький носик, рожеві губи, очі, наче клаптик синього неба, круглувате личко. Носила вона пишного” кінського хвоста”.

 Минали роки. Нічого не змінювалося. Але коли дівчинці стало 12 років, до них у клас прийшов новачок. Його звали Павло. У нього було чорне волосся, кругле личко і зелені очі. Він був настільки гарний, що Катя закохалася у нього.

  Але у класі була дівчинка на багато красивіша за Катюшу. Вона була блондинкою, з карими очима й червоними губами. Дівчинка носила дуже гарну зачіску—це було розпущене волосся або довга коса. Її звали Меррі. Вона також закохалася у Павла.

 

 

Ось продзвенів дзвінок на урок. І діти посідали за парти. Вчителька визвала Меррі до дошки і почала запитувати у неї таблицю множення. Але дівчинка не відповіла на запитання. Тому Олена Віталівна- так звали вчительку, поставила їй двійку у щоденник. Меррі зі сльозами на очах повернулася на місце. Потім пані Олена почала пояснювати нову тему. А коли закінчила, роздала зошити для самостійної роботи. Меррі і Катюша написали на десять балів. Знову продзвенів дзвінок на перерву.

 Всі діти вибігли на подвір’я. Поки всі хлопці гралися у футбол, Павло підійшов до Меррі і спитав, як її звати. З таких маленьких запитань склалася велика розмова,  аж на цілу перерву. На уроці вони навіть передавали один одному записки. І так пройшов цілий день, тай взагалі цілий навчальний рік так пролетів.

 Але останього дня навчання Павло зрозумів і сказав Меррі, що більше не  кохає її! А потім підійшов до Каті і сказав:

--Я люблю тебе!

--Я теж тебе люблю!

Після цих слів вони поцілувалися.

Через 4 роки вони поїхали в Париж і там на мосту одягли обручки і повісили замок у формі серця.

 

  ТАК ЖИЛИ ДОВГО І ЩАСЛИВО!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Петроченко Марія

 

 

 

 

 

Що значить бути людиною?

Я- людина. Ти людина. Хто така людина?У всіх людей є душа,ми не тварини,не рослини. Ми робимо добро, відчуваємо почуття, різні емоції. Але іноді люди бувають злими,на них навіть неприємно дивитись,вони приносять лише смуток,образу та сором. Та все ж таки я сподіваюсь, що на дні цієї душі спить добро. Добро вирішує всі проблеми та негаразди.              

Я-людина, і це мене багато до чого зобов’язує.

Байрак Соломія

 

 

Що значить бути людиною?

 

 Я вважаю, що бути людиною – це бути добрим, працьовитим, щедрим та милосердним. Не треба все життя лежати на дивані, їсти піцу і пити колу. Треба працювати, щоб досягнути мети.

 Якщо ти все життя нічого не робив - то ти ніхто. Люди, які навчались вони багаті навіть без грошей. Є, нажаль, люди безсердечні, вони люблять тільки себе і гроші. Вони здатні померти за них. А є такі,

 

 

для яких багатство – це сім’я та розум. Справжня людина любить кожний день, особливо дитинство.

 Дитинство – це пора раю, твоя душа бігає посеред пахучих квітів. Я людина і я маю багато зробити, щоб не бути з маленької літери. Я маю бути добрим, і справедливим, самостійним, і я думаю, що я зможу стати таким.

                                                                                                          Лахтарін Єгор

 

 

 

Щаслива людина

 Я помітила, що деякі люди не радіють життю. Можливо, вони не розуміють, що час іде. Я вважаю, що треба радіти кожному дню, тому що настане час, коли тебе запитають, як ти провів своє життя?

Але у тебе не буде спогадів, тому що ти не радів. А також, я впевнена, що треба любити один одного і робити добро. Якщо ти зробив добро, то ти світишся яскравіше, ніж сонце. А якщо ти зробив зло, ти можеш відчути, що у тебе болить серце.

Тому, я вважаю, що людина, яка зробила добро, завжди буде щасливою.

Кудря Агнеса

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Редактор : Осауленко О.П.

ЄК 2017