«Князь Володимир Великий-державотворець Русі-України»

 

 

 

 

 

Науково-дослідницька робота

на тему: «Князь Володимир Великий-державотворець Русі-України»

учитель Васечко С.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Князь Володимир Великий-державотворець Русі-України.

Зміст

Вступ.

1.Київська Русь як держава.

2. Державницька діяльність Володимира Великого.

3. Хрещення Русі.

4. Культурно-освітня діяльність князя Володимира.

5.Значення періоду правління Володимира Великого для української держави.

Висновки

Додатки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Надзвичайно великим є внесок,  який зробив Володимир Великий у  розбудову  Київської Русі, велике значення мали його реформи. Актуальність державотворення зумовлюється також тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується  пошуки шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначали хід історичних процесів.

Данна проблема зумовлюється не лише необхідністю її методологічного переосмислення, а й потребою історіософського підходу до питань участі Володимира Великого в історичному процесі, впливу на розвиток Київської Русі, нормативно-ціннісні критерії оцінки діяльності князя в цей історичний момент.

Об єктом історичного аналізу є реформаторська діяльність князя Володимира у сфері державотворення, релігії, культури і освіти.

Предметом дослідження є основні напрямки і форми діяльності  Володимира Великого.

 

 

 

 

 

 

 

 1. Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави — Київської Русі. Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до  882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської держави робили перші кроки у суспільно-політичному розвитку більше 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномор'я.

 Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами. Інтеграційні політико-економічні та культурні процеси призвели до етнічного консолідування східних слов'ян, які утворили давньоруську народність. Етнічному згуртуванню східних слов'ян в єдину народність сприяли й однакові традиції, звичаї, звичаєве право, закон, суд, військовий устрій, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів.

 З давніх часів у науці йдуть суперечки навколо питання, яким був соціально-економічний лад Давньоруської держави. Досліджено, що вона в ІХ-Х ст. ще не знала станового устрою, тому можна назвати першу руську державу надплемінною. В цей історичний період влада не лише відокремилася від народу (одна із ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою і стала успадковуватись. Деякі сучасні вчені дають вдале визначення форми державності Київської Русі ІХ-Х ст. як дружинної, адже владний прошарок складався з верхівки княжої дружини, що тривалий час утворювала примітивний адміністративний апарат. Ця форма державності закінчується на добі князювання Володимира Святославовича і Ярослава Мудрого.

  Найяскравішим  прикладом видатної особистості в історії нашої країни є Володимир Великий, державний діяч і полководець, один із  основоположників давньоруської державності.(додаток 1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Володимир Великий (980—1015 рр.) започаткував нову добу в icтоpiї Київської Pyci. Перші роки князюванняВолодимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя.

Ще хлопцем був посаджений батьком у намісники Новгорода. Переміг у боротьбі між братами за батькову спадщину й у 980 р. став єдиновладним правителем Русі. У роки його князювання в загальних рисах завершилося формування державності Київської Русі. Князь Володимир був видатним державним діячем, увійшов в історію як видатний політик, адміністратор і реформатор. У кінці життя проти Володимира постав його син Ярослав, що був намісником у Новгороді.

Володимир розпочав своє князювання з того, що відправив варягів, які допомогли йому здобути владу, до Константинополя служити візантійському імператору. Своїх дружинників князь посадив намісниками в багатьох містах Русі.

Новий князь продовжував політику попередників щодо підпорядкування Києву східнослов’янських земель, які не ввійшли до складу Русі або відпали в попередні роки. У 981 р. Володимир відвоював у поляків територію Червенських міст (Волинь, Червень, Белз і Перемишль). До Русі було приєднано землі в басейні Західного Бугу. Незабаром тут було збудовано фортецю Берестя, а на Волині засновано нове місто Володимир. Упродовж 981—982 рр. князь двічі приборкував в’ятичів, а пізніше — радимичів і білих хорватів.

За часів Володимира під владою київського князя опинилися всі східнослов’янські землі. Завершився процес формування державної території Русі.

 У своїй діяльності Володимир докладав багато зусиль для розбудови державності Київської Русі. Близько 988 р. він здійснив адміністративну реформу. Князь позбавив влади місцеву племінну знать і посадив у княжіннях намісниками своїх десятьох синів. Відтоді в життєво важливих осередках Русі перебували провідники волі великого князя київського зі своїми дружинами. Князь провів також судову реформу, запровадивши «Устав земляний» — нове зведення норм усного звичаєвого права, що базувалося на давніх звичаях і традиціях східних слов’ян.

Роки  князювання Володимира в Київі дехто з істориків називає богатирською добою в історії Киівської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична побудова держави, творилася яскрава й самобутня культура  її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ. Одночасно з військовими походами з метою об єднання держави, Володимиру доводилося постійно вести безперервну боротьбу з печенігами, цим напівдиким. Степовим народом. Вони вже понад століття жили в українських степах і часто підходили навіть до Києва. Нестор писав, війна з ними ніколи не припинялася. Щоби стримувати натиск ворожих військ, Володимир почав будувати міста та укріплення по обидва боки Дніпра, Остра, Десни й Ірпеня, а на Лівобережжі-біля Сули, Трубежа та Сейму. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим заходам натиск печенігів було послаблено, і Володимир міг розпочати більш ефективну боротьбу з печенігами. Як повідомляє літописець, війна з печенігами в 990, 992(двічі), 996, 997, 1001 і 1004 роки, принесла київському князю військову славу.

Замість найманців-варягів князю стали служити «мужі кращі» зі східнослов’янських союзів племен, а південні кордони було зміцнено величезною за розмірами системою укріплень, відомою як «Змієві Вали». (додаток  2)

В 995 році печеніги знову прийшли до околиць Києва, до міста Василева (Василькова), Володимир вийшов назустріч їм із невеликою дружиною, однак, вступивши у бій, не зміг перемогти і відступив. У 997 році Володимир пішов у Новгород, щоб укріпити і примножити свої війська для боротьби з печенігами. Дізнавшись, що князя в Києві немає, печеніги знову напали та стали біля Білгорода. В оточеному місті почався голод і його жителі спочатку вирішили здатися печенігам. Але знайшовся розумний старий, який запропонував обдурити печенігів, показавши їм, що в місті «сама земля годує і городяни можуть витримати хоч би й десятирічну облогу». Печенізькі князі, пересвідчившись у цьому, здивувалися, зібралися та й пішли собі геть від міста. Після зображення цих подій літописець Нестор не згадує більш про напади печенігів на землі України-Русі до самої смерті Володимира Святославовича в 1015 році.

Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях.

Політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було загальне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Європи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній авторитет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими князями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним.

 Так покладалися основи нових елементів, що зв'язали різноплемінні провінції Києва новою, культурною, могутньою силою, яка пережила і саму Київську держава. Рука об руку з нею йшов інший могутній зв'язок, також ще тільки зароджувався тоді, у виді єдності політико-суспільного устрою, суспільних відносин і права, які згодом теж глибоко про¬никали в життя земель держави. З Володимира починається цей помітний в еволюції Київської держави перехід від князів-наїзників, що тримали свою державу  силою, до князів з більш вираженим характером правителів. Дід Володимира загинув, як хижий наїзник, батько склав свою голову в далекому поході, як мандрівний лицар. Володимир вмирає у своїй столиці, і люди оплакують його.  За князями-ґвалтівниками прийшов князь, що звернув свою дія¬льність на підведення культурних фундаментів під будинок, споруджений його попередниками. Володимир ввів свою фінансову систему та широко розповсюдив дипломатію. За часи його правління Київська Русь стала Величезною імперією.

  Володимир почав також чеканку монети - золотий («златників») і срібною («срібників»), воспроизводившей візантійські зразки того часу. На більшості монет Володимира зображений князь, що сидить на престолі, і напис:

«Владімѣр' на столѣ» (Володимир на престолі); є варіанти з погрудний зображенням  і  іншим текстом легенди, зокрема, на деяких варіантах срібняків вказано ім'я святого Василя, на честь якого Володимир був названий у хрещенні. Судячи з неполногласного формі слів (Не Володімѣр', а Владімѣр'; не золото, а злато), монетні майстри були болгарами. Златники і срібники стали першими монетами, випущеними на території Русі. (додаток 3)

 

 

 

3. Завданням зовнішньої і внутрішньої політики Володимира служив один з найважливіших його заходів — проголошення християнства державною релігією Київської Русі.

На початку свого правління Володимир, маючи намір зміцнити державу, вирішив провести релігійну реформу. Він зібрав та об'єднав в одному святилищі верховні божества окремих племен. «Поставив ідолів на горбі над двором теремним: Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош», — пише Нестор-літописець. (додаток 4)

Однак язичництво з його багатобожжям не могло служити об'єднавчій політиці київського князя. Служителі язичницького культу (волхви, відуни) суперничали з князівською владою. Язичництво роз'єднувало не лише східнослов'янські племена, а й протиставляло на релігійному ґрунті Русь та інші держави. Адже Візантія та ряд сусідніх слов'янських країн, з якими Русь підтримувала тісні відносини, були вже християнськими (Болгарія, Чехія, Польща).

Вирішивши охрестити населення своєї держави, Володимир зупинив свій вибір на християнстві візантійського зразка. Здійсненню задумів князя посприяв збіг обставин. Візантійський імператор Василій ІІ звернувся до Володимира з проханням про військову допомогу для придушення бунту. Київський князь погодився за умови, якщо сестра імператора Анна стане його дружиною. Складність ситуації примусила Василія ІІ погодитися на це, хоча за традицією візантійські принцеси виходили заміж лише за рівних собі осіб.

Однак, після того як військо київського князя допомогло імператору придушити заколот, Василій ІІ відмовився віддати свою сестру за Володимира. Для того щоб примусити Василія ІІ виконати обіцянку, князь Володимир у 988 р. захопив місто Херсонес (Корсунь) — оплот візантійського панування на Кримському півострові. Імператор був змушений виконати умови угоди, але зобов’язав Володимира перед шлюбом з Анною охреститися, оскільки християнка не може стати дружиною язичника. Князь погодився на це.

Після охрещення Володимира візантійськими священиками в Херсонесі він узяв шлюб з Анною. Ця подія започаткувала процес хрещення Київської Русі. Повернувшись до Києва, Володимир організував хрещення населення своєї столиці.(додаток 5,6)

Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, подає нам так званий Початковий літопис— пам'ятка початку XII віку, що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним — воно довго панувало в нашій науці та літературі.

Старання Володимира поширити християнство мали повний успіх у більш значних, особливо південних, містах. Поза їх вона поширювалося, звичайно, повільно і туго. Володимиром закладені були початки організації російської церкви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мистецтва. Про інтерес до поширення  візантійського утворення свідчить приведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - очевидно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його – увести Русь у коло інтересів культурного тодішнього візантійського світу – не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові .

Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу — капіталізм чи соціалізм. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки..

Хрещення в регіонах Русі тривало упродовж кількох століть, оскільки населення вперто не бажало розставатися зі звичною вірою предків. Процес християнiзацiї держави йшов повiльно, а незрiдка й хворобливо, населення гостро реагувало на новi iдеологiчнi віяння, що розповсюджувалися по всiх градах, погостах і селах.

Прийняття християнства мало для нашої країни суперечливі наслідки. Так по-перше, нова віра сприяла остаточному розпаду родового ладу та формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян.  Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної еліти та всю феодальну систему, адже існування християнської небесної ієрархії було ніби відображенням ієрархії феодального суспільства.  По-друге, православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни. По-третє, прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. По-четверте, з православ’ям до нас прийшла слов’янська абетка, створена проповідниками Кирилом і Мефодієм, що сприяло поширенню грамотності серед русичів. Це підтверджують письмові свідоцтва – берестяні грамоти, які говорять про те, що в Києві, Новгороді, Смоленську та в інших містах люди не тільки вміли писати, але й вважали це звичайною, буденною справою.

Поряд з цими позитивними наслідками не слід і забувати, що прийняття християнства мало і негативні наслідки. Так насильне насадження нової віри призвело до сильного спротиву у віддалених регіонах з боку селянства. Дана реформа позбавила русичів змоги самим прийти до розуміння монотеїстичного бога. Християнство також вимагало в новонавернених людей раптово змінити свій світогляд, переконання і звичаї, що було дуже тяжко для населення і призвело до не сприйняття і не розуміння нової релігії.

Отже, запровадження християнства Володимиром Великим в 988 році сприяло збільшенню авторитету Київської держави на політичній арені, розвитку науки та мистецтв. Але найважливішим залишається той факт, що така релігійна політика князя сприяла формуванню українства як нації, з самобутньою культурою і релігійними віруваннями, що сумлінно, хоча і досить творчо підходять до виконання церковних православних обрядів і таїнств.

За наказом князя  Володимира, у Києві протягом 989-996 рр. була побудована церква Богородиці. Це був перший на Русі кам'яний храм, збудований руськими і візантійськими майстрами. На утримання церкви князь віддавав десяту частину своїх власних доходів, тому її називали Десятинною. (додаток 7)

Ікони, хрести і церковне начиння для храма Володимир привіз з Херсонеса. У Десятинній церкві, за рішенням князя Володимира, в кам'яному шиферної саркофазі було перепоховано останки княгині Ольги. Тут також був похований сам Володимир і його дружина - візантійська принцеса Анна. Десятинну церкву було зруйновано під час монголо-татарської навали.

На початку ХХ століття також з`явилось одразу декілька надзвичайно важливих робіт, які по-різному ставили та вирішували питання про прийняття християнства. Це праці академіка А.А. Шахматова, М.Д. Приселкова, В.А. Пархоменка, В.І. Ламаньского, Н.К. Нікольського, П. А. Лаврова, Н.Д. Полонської та багатьох інших. Але після 1918 року ця тема перестала вважатися значною. Вона попросту зникла зі сторінок наукового друку, залишаючись однією з найважливіших в світовій славістиці (праці Л.Мюллера, А. Поппе та інших).

 В пізніші радянські часи питання хрещення знову почало цікавити істориків. Факту запровадження християнства та його значенню присвячені були численні монографії та статті: «Запровадження християнства на Русі», М., 1987; Рапов, 1988 «Як була хрещена Русь», М., 1989; «Руська духовна культура», Тренто, 1992, порівняльні нариси «Прийняття християнства народами Центральної та Південно-Східної Європи і хрещення Русі». М., 1988; «Тисячоліття запровадження християнства на Русі» М., 1993 та багато інших. Але це тільки невелика вибірка з тої надзвичайної кількості істориків усіх часів, які вивчали питання запровадження християнства на Русі.

 

 

 

 

 

4. Часи Володимира ознаменовані початком поширення грамотності на Русі — що пов'язане з Хрещенням. Як і багато інші прогресивні реформи, проводилася вона насильно: «Посилав він збирати у кращих людей дітей і віддавати їх на навчання книжне. Матері ж дітей цих плакали про них; бо не утвердилися ще вони у вірі і плакали про них як про мертвих».

При Володимирі починається масштабне кам'яне будівництво на Русі, хоча перші збережені будівлі відносяться до часу його сина Ярослава. Закладені міста Володимир-на-Клязьмі (990 рік), Білгород (991 рік), Переяславль (992 рік) та багато інших.

Володимиром закладені були початки організації російської церкви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мистецтва. Про інтерес до поширення візантійського утворення свідчить приведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - очевидно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його – увести Русь у коло інтересів культурного тодішнього візантійського світу – не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові. Учителями виступали не стільки візантійці, скільки болгари, в тому числі вчилися на Афоні. Через покоління на Русі виросли вже чудові майстри слова і знавці літератури, такі, як один з перших російських письменників митрополит Іларіон.

Сам Володимир “любив слова книжні”, про пише Нестор-літописець, та дав дітям добру освіту. Школа мала на меті підготувати духовенство, якого багато треба було для країни з новою релігією, а також урядовців для держави. Школи було спочатку засновано при єпископських кафедрах та при великих церквах. Навчання обмежувалось читанням, письмом та вивченням святого письма. “Учило само духовенство, зразу певно тільки болгарські священики, що могли з дітьми порозумітися, пізніше підучені місцеві сили. Школа вводила молоде покоління у культурний світ”. Разом з християнством на Україні з’явились перші школи. Володимир “почав брати у визначних людей дітей і давати їх на книжну науку; матері тих дітей плакали за ними, бо ще не утвердились у вірі, - плакали якби по померлих”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Володимир був найперше могутнім володарем і монархом Руської імперії. Часи Володимира — це епоха найбільшої експансії Київської держави. Могутній князь провів низку успішних походів на Захід, на Балкани і на Чорне море, з успіхом розбивши всі сили, що ставали на його шляху. Ці воєнні походи тісно в'язалися з господарськими цілями, мали на меті усунути торгових конкурентів і здобути для Києва комунікаційні мережі сусідніх земель. Це епоха великих здобутків і тріумфів.

Володимир правив своєю імперією понад тридцять років уміло й успішно. Саме це правління довело, що Володимир був геніальним монархом.

Забезпечивши державу ззовні, Володимир подбав про добробут, розвиток освіти, письменства й культури всередині своєї держави. Володимир став батьком нашої культури. Хоч приймав візантійську культуру, але не приймав її наосліп і старався зберегти духовну і культурну самостійність.

 Все сяйво його генія і конденсація його динамічного виливу зосередилися передовсім на великому ділі хрещення Русі. Тогочасні письменники залюбки порівнюють Володимира до Константина Великого. "Съ єсть новый Константинъ великаго Рима, иже крьстився и люди своя кръсти", — пише літописець. Всі історики стверджують, що хрещення Руси мало епохальне значення як в історії Руси, так і всієї Східної Європи, бо "воно сприяло об'єднанню держави і піднесенню авторитету князя. Церква вчила про божественне походження княжої влади. Між князем і Церквою встановився тісний союз: князь став патроном Церкви, дбав про її потреби, будував та прикрашував церкви. Християнство відбилося на всьому побуті: воно внесло пом'якшення у ставленні до рабів, у родинні відносини, припинило полігамію і піднесло значення жінки в родині. Через схрещення Київська держава ввійшла як рівноправна в коло європейських країн.

З цим в'яжеться титул організатора Церкви на Русі, бо Володимир був дійсно фактичним і правним організатором нашої Церкви. Спровадження перших священиків, утворення перших єпархій, священича школа, інституція десятини, "Устав Володимира" і будова численних Божих храмів, — все це повнотою підтверджує слушність цього титулу

Інші історики називають Володимира ще дипломатичним генієм, що вмів вдержувати зв'язки з Візантією і з Римом, а, одружуючи своїх дітей, нав'язував родинні зв'язки з могутніми володарями Європи.

"Володимир дав своєму народові те, що він мав найкраще, тобто святу віру". З Києва світло цієї віри про дісталося до всіх східних слов'ян. Це світло провадило їх крізь усі їхні скитальські мандрівки аж до Сибіру й Америки. Через мандрівки слов'ян ця віра дісталася до народів середньої Азії, до Японії і на. острови Тихого Океану. Ця віра опанувала ті терени немов на доручення Володимира. Тому з усією правдою можна називати Володимира також: "рівноапостольним".

Але найбільшим досягненням Володимира, безперечно, було запровадження християнства на Русі. Як пише історик Михайло Грушевський, «якщо провести аналогію із сучасністю, він (Володимир) опинився у положенні голови однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни, і після цього змушений обрати якусь одну з двох провідних ідеологій найрозвиненіших суспільств світу — капіталізм чи соціалізм». Володимир був рішучою людиною. Він зробив свій вибір, у результаті якого Давньоруська держава почала стрімко розвиватися і, звичайно ж, здобувати міжнародний авторитет.

Завдяки введенню християнства Київська Русь змогла увійти до числа християнських держав світу та підтримувати рівноправні відносини з Візантією,  Німеччиною та іншими державами.

 

Висновок

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, суспільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до зближення, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. Він, мабуть, ро¬зумів, яке величезне політичне значення буде мати поширення серед народів його держави, з їх різноманітними, примітивними і незакінченими релігійними віруваннями, нової культурної релігії з багатим внутрішнім змістом і зовнішнім блиском мистецтва, з цілком закінченими формами і виробленої ієрархією. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи новим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії.

 Володимир Великий— це людина велика, одна з найбільших, що її висунуло життя на горизонті нашої історії. Є люди, які ніколи не забуваються, — не тільки тому, що залишають по собі здобутки своєї діяльності, але передовсім тому, що вони самі, як явище, мають у собі щось незрівнянно більше ніж свої досягнення. До цього роду людей належить Володимир. На тлі його доби його особистість променіє направду ясно і величаво. "Тому історія, така вередлива в оцінці заслуг і скупа в роздаванні титулів, надала йому назву "Великий", спільну з дуже нечисленними, а при тім дуже заслуженими одиницями".

      В історію Київської Русі князь Володимир увійшов як енергійний реформатор , діяльність якого сприяла зміцненню країни. Свідченням визнання його заслуг на Русі стало звеличення князя народом у билинах як « Володимира Красне Сонечко» і прилучення православною церквою до лику святих. На Заході Володимира з уваженіемназивалі « повелителем русів , потужним завдяки своєму королівству й багатству ».

Пам'ятник Володимиру Великому є найстарішим скульптурним пам'ятником Києва, був встановлений у 1853 році. Вважається одним з неофіційних символів міста нарівні зі статуєю Батьківщина-Мати, пам'ятником засновникам Києва, Хрещатиком і Майданом Незалежності. Знаходиться він на крутому березі Дніпра в парку Володимирська гірка.(додаток 8)

Такою незрівнянною постаттю, таким велетом духу стає перед нами св. Володимир Великий. Тож не диво, що він — творець нових» перспектив, нової епохи, "золотої доби" в нашій історії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анотація

Тема державотворення України дуже актуальна на сьогоднішній день. Це одна з найважливіших подій в нашій історії, яка визначила шляхи подальшого розвитку Київської Русі, а потім – і української держави. На зразку цієї роботи ми просліджуємо процес розвитку Київської держави та досягнення її найвищого піднесення за часів правління Володимира Святославовича. Київська Русь стала одним з найбільш могутніх європейських держав, впливаючи на міжнародні зв язки.

 Наприкінці X - на початку XI ст. Київська Русь досягла небаченої потужності, зміцнилося її внутрішнє становище і виріс міжнародний авторитет.

 Постать Володимира вирізняється серед інших володарів Русі не тільки видатними здібностями творця держави, але й вражаючою внутрішньою здатністю до самовдосконалення, завдяки чому повністю змінилися його поведінка, характер, уявлення про моральні цінності, спосіб життя. Поза сумнівом, тонкий розум політика підказав йому необхідність проведення реформ для зміцнення держави, а потужна воля втілила їх у життя.

 Як талановитий полководець він розширив кордони Русі в західному напрямку. Далекоглядності дипломата дозволила йому розвивати відносини з країнами Центральної та Західної Європи. І вже цього досить, щоб увійти в історію Володимиром Великим. Але найбільше справа Володимира — запровадження християнства як державної релігії.

 

 

 

 

Додатки

Додаток 1

Додаток 2

 

Додаток 3

 

Додаток 4

 

 

 

 

Додаток 5

 

 

Додаток 6

 

Додаток 7

Додаток 8

 

Література

1.“Історія України”. Посібник / За ред. В.А.Смолія, - К., 1997.

2.“Історія України”. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

3.Історія держави і права України. В 2-х книгах. – К., 2001

4. Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України.- К, 2000.

5. Літопис руський/ Пер. З давньорус. Л.Є. Махновця:-К.: Дніпро, 1989.

6.Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р Е Ц Е Н З І Я

на науково – дослідницьку роботу учениці 10 класу

Волноваської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 1

Ведєніної Олександри

за темою “ Князь Володимир Великий - державотворець Русі-України ”

Актуальність державотворення зумовлюється тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується  пошуки шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначали хід історичних процесів.

Дана проблема зумовлюється не лише необхідністю її переосмислення, а й потребою підходу до питань участі Володимира Великого в історичному процесі, впливу на розвиток Київської Русі.

Робота має чітку структуру і складається із вступу, п’ятьох розділів, загальних висновків, додатків, переліку використаних джерел та літератури. У першому розділі аналізуються процес становлення Київської Русі як держави. У другому розділі визначені основні етапи державнотворницької діяльності Володимира Великого. Наведені приклади князювання Володимира в Києві, де вони визнані богатирською добою в історії Київської Русі. У третьому розділі розкрито один з найважливіших заходів правління Володимира — проголошення християнства. Визначається факт, що релігійна політика князя сприяла формуванню українства як нації, з самобутньою культурою і релігійними віруваннями. У четвертому розділі висвітлена культурно – освітницька діяльність князя Володимира. Підкреслено, що робота Володимира Святославовича піднімає людину на висоту сучасної візантійської культури. У п’ятому розділі узагальнено значення періоду правління Володимира Великого для Київської Русі. Доведено, що Володимир був геніальним монархом.

Зроблені ученицею висновки чіткі й вичерпні. Було опрацьовано достатню кількість першоджерел з досліджуваного питання, що опубліковані останнім часом.

 Виконана робота свідчить про вміння давати ученицею об’єктивну оцінку особистості Володимира Великого, його правління та великий вклад у становлення державотворення України.

 

Рецензент – заступник директора з навчально – виховної роботи 

Волноваської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 1 

Т. М. Тихонська