Кобзар Гнат Гончаренко (Додаток до уроку "Героїчний епос українського народу. Кобзарі та лірники - виконавці народних дум")

Кобзар Гнат Гончаренко ?

Гончаренко Гнат Тихонович(1835–1917)  Один із «найсвітліших образів з усіх відомих мені кобзарів» Гнат Хоткевич. Кобзар Гнат Гончаренко  (сидить) та О.І. Бородай. Фото 1900-х рр. БАНДУРИСТЕ, ОРЛЕ СИЗИЙ!

Народився Гнат Гончаренко 1835 року в кріпацькій родині у слободі Ріпки Богодухівсько-го повіту Харківської губернії. Пізніше переїхав до Губаєнкового хутора. Осліп на третьому році життя. За свідченням Є. Криста, у 22 роки пішов навчатися до панотця Петра Кулибаби. За спогадами, Г. Гончаренко був суворим послідовником вустинських заповітів і ніколи не відхилявся від традиційних виконавських форм. Ф. Колесса писав, що «незважаючи на невеликий репертуар дум, Гончаренко архаїчним способом рецитації і бандурною грою вибивається на найчільніше місце з-поміж живих кобзарів», його виконавству властиві «архаїчні ознаки, що виявляють в Гончаренкові співця давньої школи, спадкоємця найкращих кобзарських традицій».

У Г. Гончаренка навчалися: С. Горобець із Богодухівсько-го повіту, Петро Древченко з хут. Залютіне, Ераст Вудян-ський із с. Польового, Грицько Байдиков із с. Оле-ксіївка. Епічний репертуар Г. Гончаренка складався з3-х дум: «Олексій Попович» , «Про вдову», «Про сестру і брата». Кобзарі Михайло Кравченко, Терешко Пархоменко і Петро Древченко

Маючи приємний голос і гарну техніку гри, Гончаренко незабаром став вельми популярним бандуристом. Мандруючи по селах, ярмарках та базарах, головним чином на Слобожанщині, співець заробляв собі копійчину на прожиття. У 1902 році він виступав разом зіншими бандуристами на ХІІ Археологічному з’їзді в Харкові. Г. Гончаренко разом з учасниками етнографічного концерту на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові (1902 р.)

Ходив кобзарювати «на пару» з незрячим товаришем-стихівничим (зі Змійова) та хлопчиком-поводарем. Леся Українка Климент Квітка. Новий етап у вивченні мистецтва кобзарів та лірників започат-кували Леся Українка та її чоловік етнограф і музико-знавець Климент Квітка. В 1908 році, живучи в Ялті, вони довіда-лись, що у Севастополі мешкає один з кращих на той час кобза-рів - сліпець Гнат Гончаренко. Вони вирішили  записати його на фонограф і восени, доклавши чималих зусиль, зуміли спровадити його до себе в Ялту.

Ось як про це розповідала сама Леся Українка в листі до музикознавця й фольклориста Філарета Колесси: « Ми послали по нього нашу наймичку, бо він не міг би приїхати сам, тому що не держав поводиря (у Севастополі, добре знаючи місцевість, він ходить сам). На пристані в Ялті поліція таки вчепилася до нього, як до жебрака, з недозволеним способом прошення(з бандурою); і тільки запевнення наймички, що Гончаренко не жебрак, що він їде в гості до відомих людей, на відому адресу, врятувало бідного артиста». Леся Українка та Климент Квітка записали від Гната Гончаренка наспівані ним українські думи та пісні на фонограф і надіслали воскові валки до Львова Філаретові Колессі, а він розшифрував записи з тих валків і надрукував в 1913 році в збірці «Мелодії українських народних дум» разом з своїм дослідженням.

Філаретові Колессі Леся Українка писала, що в неї залишилось гарне враження  Овдовівши, Гнат Гончаренко поселився в Севастополі у свого сина - робітника-залізничника. Леся Українка спочатку хотіла, щоб його змалював у Харкові маляр і етнограф Опанас Слас-тіон, творець цілої галереї портретів кобзарів, Колесса Філарет Махайловичвід «природно-інтеллігентної особи» Гната Гончаренка, «від його артистичної вдачі»,« Все в ньому повне благородної простоти, особливо кидаються в вічі його руки з тонкими артистичними пальцями і велична поза високої, стрункої, зовсім не згорбленої постаті». 

Гнат Хоткевич Гнат Хоткевич наводить цінні спостереження щодо виконав-ської традиції кобзаря, він особисто знав Гната Гончаренка ще з часів навчання в реальній школі, тобто з 1894 р. але Гончаренко приїздив на батьківщину лише на деякий час влітку, і було страшно відкладати справу надовго з таким чоловіком, як Гончаренко, - писала  Леся Українка, - він же має 72 роки.

Гнат Гончаренко придбав свою бандуру в московського столяра, який жив у Харкові десь у 1885 р. Цей перший інструмент зберігається сьогодні в музеї М. Лисенка в Києві. Кімната в музеї М. Лисенка в КиєвіГнат Хоткевич писав: «Під-манули старого порядною сумою, і той продав зі слізьми. Справив потім собі іншу, але не міг до неї «привикнути», і це, видимо, боляче було Гнатові». Сам Гнат Гончаренко говорив: «На старій я й ніччю, бувало, встану, поки не спиться, й граю. А до цієї — не лежить моя душа».

Перша бандура була продана О. Бородаєві , а другу зробив деркачівський майстер Арсентій Мова. Цей (другий) інструмент Гната Гончаренка знаходиться сьогодні в  музеї кобзарства Національного історико-етно-графічного заповідника «Переяслав» під інвентарним номером № 2042. Бандура має 4 баси та 16 приструнків і нині цілком придатна до використання.

Гнат Гончаренко вчився у слобідського кобзаря Петра Кулибаби з с. Вільшани Деркачівського району. П. Кулибаба, за деякими свідченнями, учився в Остапа Вересая. Крім Гната Гончаренка, в П. Кулибаби були й такі відомі учні, як Михайло та Улян Вальківський. У Гната Гончаренка було чимало учнів, зокрема Ераст Вудянський, Григорій Байков (Байдиков), Микола Демченко, С. Горобець. Проте найвідоміші з-поміж усіх були мабуть кобзарські корифеї Петро Древченко, Павло Гащенко й Іван Кучеренко.

Як виконавець, Гнат Гончаренко отримував про свою гру дуже позитивні відгуки слухачів. П. Тиховський писав, що Гнат Гончаренко «очень хорошо играет на кобзе». Леся Українка теж полишила відповідний запис: «Гончаренко грає ліпше, ніж співає: в музиці він віртуоз межи простими бандуристами». У листі до Гната Хоткевича від 4. XII.1908 р. вона згадує «тую непостижиму загадку, що при співі дум, настроєних на мінорному звукоряді, акомпанемент проводиться на мажорному звукоряді, що проте якимось чудом не ріже вухо». Гнат Гончаренко Леся Українка

    Багато їх було, гомерів України, але Ф. М. Колесса вважав «двома найвизначнішими із знаних тепер кобзарів» Остапа Вересая і Гната Гончаренка. Гончаренко помер близько 1917 року. Точна дата його смерті не встановлена і нема в Севасто-полі його могили. То вже був час так званої Великої Жовтневої соціалістичної революції, яка була великою передовсім тому, що призвела до загибелі великої кількості безвинного люду. Коли ж перемогла і утвердилась «совєцька» влада, більшовики на початку 30-х років зібрали майже всіх кобзарів, що були тоді на Україні, близько 300 в Харкiв, буцімто на з’їзд, і більше їх ніхто не чув і не бачив. Де, у який спосіб були вони всі знищені, може довідаємось колись з архівів НКВД... Більшовики боялись їх, як речників національної духовності.

http://www.ukrainians-world.org.uahttps://uk.wikipedia.orghttp://mvduk.kiev.uahttps://books.google.ruhttp://ukrlife.org/main/valiko/banhttp://khotkevych.info  Інтернет- ресурси: Презентацію виконала: Ратушна Наталія Миколаївна , учитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради Черкаської області