Кобзар Кравченко Михайло (Додаток до уроку "Героїчний епос українського народу. Кобзарі та лірники - виконавці народних дум")

Кобзар Михайло Кравченко?

Кравченко Михайло Степанович народився в 1858 році у селі  Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губерні . Відомий кобзар із Великих Сорочинців

Тяжко захворівши, він осліп на 15-у році життя. З 17-ти, аби заробити собі на шматок хліба, почав навчатися у миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Гриценка-Холодного. Самійло Яшний

У лютому 1902 року від М. Кравченка записав думи  О. Сластіон, які надрукував у травні того ж року разом із статтею про кобзаря. О. Сластіон описав Кравченка, його репертуар, написав його портрет. О. Сластіон. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. У 1901–1902 роках жив у одній хаті зі своїм братом та його дружиною, — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. О. Г. Сластіон. Портрет кобзаря Михайла Степановича Кравченка. 1902 р.

Щоб прожити самому й утримати таку рідню, заробляв не лише кобзарством, а й плетінням мотузок. Робота ця була тяжкою, псувала пальці . « Як попов'єш, — говорив кобзар Ф. Колессі, — отих верьовок з місяць, так з пучок дванадцять шкур злізе, — куди вже там грати». Філарет Колесса. М. Кравченко був середнього росту, кремезний; голова у нього була майже кругла, чуб темно-русий. Симпатичний з обличчя, як писав О. Сластіон, з добрим, привітним виразом. М. Кравченко

Про себе розповідати не любив. У 1902 році М. Кравченко знав чотири думи , а також вісімнадцять псалмів, дванадцять сатиричних пісень. Крім того, знав багато інших пісень, чимало танців і маршів. До репертуару М. Кравченка входили: думи — «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Бідна вдова і три сини», два невольницькі плачі; сатиричні пісні — З відомостей, наведених  О. Сластіоном та Г. Хотке-вичем, бачимо, що в 1901–1902 роках репертуар М. Кравченка був досить різноманітним. «Дворянка», «Чечітка», «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.

Особливо любив виконувати думи. Їх він повторював не дослівно. На запитання  О. Сластіона про те, чого він в думи іноді вставляє слова, звороти і навіть цілі вірші (рядки), яких раніше не співав, кобзар відповів: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня. Як підійде, знаєте: іноді й коротко, а іноді й довше буде…За свідченням О. Сластіона, співав добре, хоч мав не дуже чистий голос. То вже всякий так: те забуде — друге вигада, або й од іншого згадує що-небудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки!..». Зробити це пощастило на кошт Російського географічного товариства. О. Сластіон  сам проводжав М. Кравченка.

Посадивши кобзаря у вагон, запитав: «А що, дядьку Михайле, якби й вам Бог дав те, що тому Рябініну, — якби й вам довелося співати перед самим царем, що б ви тоді?» — «А що ж, — відповідав кобзар, — якщо Бог приведе до того, то прохатиму, щоб усій нашій братії було вільно ходить, де хочеш, а мені самому нічого не треба». О. Сластіон був вражений усвідомленням цією простою людиною інтересів «своєї братії», інтересів, які вона ставила вище за свої особисті. М. Кравченко виступав у Петербурзі.

М. Кравченко разом з учасниками етнографічного концерту на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові (1902 р.)У серпні того 1902 року М. Крав-ченко грав та співав разом з іншими кобзарями на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові. Крім Петербурга й Харкова, побув він і в Катеринославі, Одесі, Ялті. У Москві спробували було записати його гру та спів на фонограф, але спроба ця не вдалася. На початку XX століття М. Кравченко познайомився з видатним російським письменником-демократом В. Г. Короленком. Г. Короленко

А. Г. Сластіон. Портрет кобзаря М. Кравченка. 1903 . Колишній поводир кобзаря Г. Г. Легейда так згадує ті відвідини: «Прийшли ми одного разу до с. Хатки, де тоді влітку відпочивав В. Г. Короленко. Письменник був росту середнього, борода менша, ніж на портретах і молодший був. Дуже привітний. Зустрів він Кравченка дуже ласкаво. «Моє шанування!» — сказав і подав руку кобзареві. Потім грали і говорили, говорили…

Коли ми зібралися іти, Короленко знову міцно потиснув руку Кравченкові і сказав: «До побачення!» Ішов я тоді додому і думав: «Ні, не старець дядько Михайло, коли йому такі люди в дружбу йдуть». М. Кравченко був свідком повстання селян у його рідному селі Великих Сорочинцях, яке спалахнуло 1905 року. У село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабаша. Повстанці відбили карателів, а Барабаша вбили.

В ніч з 21 на 22 грудня до Великих Сорочинців прибув другий загін — цього разу з двома гарматами. Очолював його статський радник Полтавської земної управи Філонов. Повстання було придушене. Карателі провели масові арешти, жорстоко знущались із селян. Кобзарі Михайло Кравченко, Терешко Пархоменко і Петро Древченко.

Повстання селян та жорстока розправа над ними залишили глибокий слід у серці М. Кравченка, і він складає думу «Чорна неділя в Сорочинцях», яку пізніше записав від нього В. Г. Короленко. Завдяки оригінальному поєднанню традиційних і нових художніх засобів дума сприймаються як мистецький твір. А. Г. Сластіон. Портрет кобзаря М. Кравченка. 1908.

Кобзарі  Петро Древченко та Михайло Кравченко. Незважаючи на трагічний кінець повстання, М. Кравченко вірив у те, що прийде розплата, і втіливцю віру в думі «Про Сорочи- ські події 1905 року». До жанру дум у зображенні революційних подій нашої епохи звертатимуться кобзарі й пізніше, але М. Кравченко зробив це вперше.

Кобзар Михайло Кравченко у палаці П. О. Малинки. Бандура Кравченка зберігається у Миргород-ському краєзнавчому музеї. Його кобза (інв. № Д-316) надійшла до музею в незадовільному стані — без кілочків і струн.

А. Г. Сластіон. Портрет кобзаря М. Кравченка. 1910. На тильному боці грифа викарбовано текст: «Оцю кобзу роздобувъ Мыхайло Стыпановичъ Кравченко, а переробляли брати Заикыны, а коштує вона дорогенько 10 карбованцівъ». Цей напис повідомляє нам прізвище невідомих сьогодні майстрів кобз (а можливо, й кобзарів) — братів Заїк із Миргородщини, слід гадати, з Великих Сорочинців, де й сьогодні є прізвище Заїка.

Кобзар Кравченко Михайло Степанович на дачі В. Короленка, 1911. Злидні, поневіряння, безперервні вимушені мандри, підірвали здоров'я народного митця, дочасно звели його в могилу.

http://www.liveinternet.ruslavia.do.amhttps://vk.comhttps://sites.google.comslavia.do.am  Інтернет- ресурси: Презентацію виконала: Ратушна Наталія Миколаївна , учитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської районної ради Черкаської області