Анна Волошина
фахівець (практичний психолог)
інклюзивно-ресурсний центр
м. Пирятин Полтавської області
Краще разом:
комунікація з батьками
дітей з інвалідністю
Створити атмосферу, в якій найкраще розкриється потенціал кожної дитини, надважливе завдання кожного закладу освіти, хоч і не з легких. Допомогти в цьому насправді можуть батьки самих вихованців, які мають бути повноправними членами освітнього процесу в закладі освіти. Особливо коли мова йде про роботу команди психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами.
Як налагодити якісну комунікацію з батьками? Як залучити їх до співпраці? Як вибудувати дійсно партнерські стосунки? Як разом допомогти дитині?
Головне – бажання, терпіння та віра в успіх цієї взаємодії.
-
Не розпитуйте у батьків про діагноз дитини заради цікавості, таке питання коректне лише в розмові із фахівцем. Питайте про дитину - її захоплення, сильні сторони, інтереси, вподобання та успіхи.
-
Не придумуйте та не додумуйте зайвого і того, чого насправді немає. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми з такими ж порушеннями. Не озвучуйте батькам свої неаргументовані припущення, здогадки, дорікання чи стереотипні судження.
-
Стосунки з батьками будуйте на принципах педагогіки партнерства: повага до особистості, доброзичливість і позитивне ставлення, довіра у відносинах, діалог – взаємодія – взаємоповага.
-
Підтримуйте віру батьків у свою дитини, концентруйте їх увагу на позитивних характеристиках дитини (але не давайте жодних гарантій), зберігайте відомі вам родинні подробиці, деталі, таємниці.
-
Не чекайте, що батьки будуть розповідати вам абсолютне все, і не вимагайте цього від них. Батьки можуть бути до цього не готові. Але щира, доброзичлива комунікація між вами може пришвидшити встановлення довірливих взаємостосунків.
-
Спілкуйтесь без жалості чи агресії. Пам’ятайте, що батьки по-різному проходять стадії прийняття інвалідності чи порушення розвитку своєї дитини (примітка: виділяють п’ять стадій прийняття – шок (заперечення), гнів, торг, депресія, прийняття). Проявляйте розуміння та толерантність, перед вами люди зі своїми почуттями та емоціями, на які вони мають право.
-
Не втручайтеся в особистий простір батьків з дитиною без їх дозволу. Не давайте порад як краще дитину заспокоїти, виховувати або ж гірше — вилікувати.
-
В спілкуванні з батьками використовуйте толерантну термінологію на позначення діагнозу чи порушення розвитку дитини. Не говоріть «інвалід», «Даун», сліпий/глухий, прикутий до візка, «особлива дитина», «неповносправний» тощо. Пам’ятайте: перед вами насамперед дитина, а не діагноз. (Примітка - більше про правила безбар’єрного спілкування та толерантну термінологію читайте в «Довіднику безбар’єрності» — https://bf.in.ua/).
-
Надавайте батькам чітку інформацію, що відбувається в групі/закладі дошкільної освіти - що їхня дитина зробила, що в неї/нього вдалось, а над чим ще треба попрацювати, що саме зараз вивчають діти (основні поняття з теми, художній твір, пісні, ігри, вправи тощо). Ця інформація допоможе батькам зрозуміти, над чим потрібно працювати вдома і як допомогти дитині стати більш успішною.
-
Говоріть батькам про успіхи дитини. Зазвичай, педагог найчастіше взаємодіє з батьками, коли щось трапляється, є негативні прояви у поведінці дитини. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити. Не зважаючи на вашу зайнятість, знайдіть час зробити одне-два фото успішно виконаного дитиною завдання, відеозапис декламування вірша, виконання пісні тощо. Надішліть батькам коротеньке повідомлення про невеличкі, але стійкі успіхи на занятті з математики чи фізкультури. Якщо ви хочете, щоб батьки були у вашій команді, то найкращий спосіб цього досягнути – розділити з ними успіхи їхньої дитини.
-
Погані новини також повідомляємо. Але повідомляємо особисто, віч-на-віч. Наприклад, в дитини був важкий день – найгірший з тих, що ви пам’ятаєте за останній час. Знайдіть час поговорити з батьками, коли вони прийдуть за малюком. У крайньому випадку – зателефонуйте. Опишіть детально все, що відбувалось за день. Також варто зазначити, що ви (вихователь/асистент вихователя) зробили та плануєте робити далі для подолання труднощів, які виникли у дитини. Поцікавтеся у батьків, як вони чинять у подібній ситуації вдома/на майданчику/в гостях. Батьки, як ніхто, знають, що «погані» дні можливі, у них вони теж трапляються. Розмова про «поганий» день сама по собі не вирішить проблему, але батькам буде набагато спокійніше, якщо ви озвучите, що саме ви будете та готові робити в майбутньому для недопущення подібних ситуацій або зменшення їх амплітуди. Тому ніколи не приховуйте погані новини від батьків. Дуже важливо інформувати їх про те, що насправді відбувається в закладі освіти. Якщо ви говорите, що все нормально, а насправді це не так – у майбутньому це може призвести до неприємностей, непорозумінь, недовіри та інших труднощів. Вчіться будь-які труднощі вирішувати разом, командою.
-
День, проведений дитиною в закладі освіти, не може бути просто «хороший» чи просто «поганий». Деталізуйте його для батьків, але уникаючи при цьому загальних фраз. Радісні/сумні смайлик/сонечко/метелик/квіточка, які дитина принесе додому, по суті також ні про що батькам не повідомляють. Знайдіть для батьків пару хвилин для розмови. Розкажіть їм максимум про зміни на краще.
-
Не чекайте, доки батьки звернуться до вас із запитаннями, можна чекати довго. Ініціюйте при потребі розмову з батьками, надавайте своєчасно інформацію, просіть їх про зворотній зв’язок. За кожної нагоди наголошуйте на важливості підтримки взаємної комунікації, акцентуйте увагу, що вся ця комунікація має на меті лише одне – покращення умов перебування дитини в закладі освіти.
Тож, насправді, ніяких таємниць чи неймовірних особливостей в спілкуванні з батьками дітей з інвалідністю немає. Потрібно просто пам’ятати – вони ні чим не відрізняються від інших батьків, які люблять своїх дітей.