Конспект 7 уроку з предмету Захист України 10 клас

Тема: Особливості ведення воєнних дій з врахуванням норм МГП. Заборонені засоби та методи ведення воєнних дій.         

Мета: ознайомити учнів з ідеєю запровадження, історією формування та основними засадами міжнародного гуманітарного права.

Розвивати навички використання основних положень МГП, знання громадянських прав та документів, що їх гарантують.

розкрити особливості правового статусу учасників бойових дій та миротворчих військ;

охарактеризувати заборонені  методи ведення воєнних дій та основні норми  МГП.

Формувати стійку громадянську позицію.

Поглиблювати  відчуття патріотизму, мужності і любові до Батьківщини. Виховувати толерантне і співчутливе ставлення до всіх жертв війни.

Обладнання: відео, презентація.

Тип уроку: урок формування та засвоєння нових знань.

                                                               ХІД УРОКУ

І. Вступна частина
Шикування, рапорт, привітання, виконання гімну України

2. Огляд зовнішнього вигляду, перевірка учнів на заняттях

3. Оголошення теми, мети уроку, навчальних питань

Добрий день! Збройний конфлікт на сході України, окупація та анексія Криму актуалізував запит на знання з міжнародного гуманітарного права для представників різних професійних груп та населення загалом. Близько 150 років тому була прийнята перша Женевська конвенція про поліпшення участі хворих і поранених в діючих арміях. Вона закріпила в міжнародному праві ідею необхідності не відступати від законів людяності навіть під час війни. Це обов’язковий закон, заснований необхідності встановлювати певні правила, якщо ми не хочемо допустити переростання війн в неприкрите варварство.  Тож сьогодні ми розглянемо особливості ведення воєнних дій з врахуванням норм МГП та заборонені засоби, методи ведення воєнних дій.

ІІІ. Основна частина

Введення нового матеріалу.

Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів, а також направлені на захист жертв збройних конфліктів; заборону або обмеження методів і засобів ведення війни; відповідальність військовослужбовців та працівників Збройних Сил за порушення відповідних принципів і норм.

Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з'явилися в глибокій старовині. Потім вони були закріплені в міжнародних договорах. Міжнародне гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Значна роль в цьому належить Швейцарському діячу Анрі Дюнану, котрий став основоположником КЧХ.

 Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст.

Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми. З’явився офіційний термін МГП, запропонований 1949 року Жаном Пікте.

Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права.

Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».

Основними законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.

Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права.

У 1977 році були прийняті два додаткових  протоколи до Конвенції 1949 року, що стосуються захисту  жертв міжнародних збройних конфліктів (протокол І) і захисту жертв внутрішніх конфліктів (протокол ІІ).

Норми цих конвенцій, а також двох додаткових протоколів до них 1977 р. у Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Женеви».

Істотний внесок у становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права вніс і продовжує вносити Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) - неурядова міжнародна організація. Багато в чому з ініціативи МКЧХ вдосконалюється Міжнародне гуманітарне право. Члени організації проводять велику практичну роботу по захисту жертв збройних конфліктів у різних регіонах світу. В Україні є представництво МКЧХ.

Мета МГП:

– полегшити страждання людей, які спричинені лихом війни чи збройного конфлікту;

– забезпечити  гуманне поводження та захист особам, які не приймають безпосередньої участі у воєнних діях (включаючи тих осіб, які припинили брати в них участь у результаті хвороби, поранення або з будь-якої іншої причини, незалежно від раси, кольору шкіри, віросповідання, походження, майнового становища тощо).

Принципи МГП:

• Гуманність збройних конфліктів;
• Обмеження воюючих в виборі засобів і методів збройної боротьби;
• Міжнародно-правовий захист жертв війни;
• Охорона цивільних об’єктів та культурних цінностей;
• Захист інтересів нейтральних держав;
• Співвідношення воєнної необхідності та підтримки суспільного порядку з повагою до людини;
• Недопустимість нанесення противнику втрат, які значно перевищують мету війни.

 Правовий статус учасників бойових дій.

МГП розрізняє дві категорії осіб: ті, які не входять до складу збройних сил і не беруть участь у боях — цивільне населення, і, так звані, законні учасники війни, діям яких надається державний характер і вони належать до збройних сил воюючих сторін — комбатанти (фр. combattant — воїн). Комбатант — особа, яка входить до складу збройних сил країн, які перебувають у стані військового конфлікту, і має право безпосередньо брати участь у військових діях.

 Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. до комбатантів належать:

- особовий склад регулярних збройних сил;

-  поліцейські сили;

-  ополчення, добровольчі загони, які входять або не входять до складу регулярних збройних сил;

-  особовий склад рухів опору і партизанських формувань;

-  особи, які надають допомогу збройним силам, але не беруть особистої участі у бойових діях;

-  члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, які надають допомогу збройним силам;

-  населення, яке при наближенні противника взялося до зброї, за умови, що воно відкрито носить зброю і дотримується законів та звичаїв війни.

За комбатантами визнається право застосовувати військове насильство, відповідно й до них застосовується вища форма військового насильства — фізичне знищення.

Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених.

Збройні сили України — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності

Некомбатанти — це інтендантський, медичний, юридичний та духовний персонал, який правомірно перебуває у складі збройних сил воюючої сторони і допомагає в досягненні успіхів під час бойових дій, але безпосередньо участь у них не бере і застосовувати зброю може лише для самозахисту. Відповідно застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Вони не є об’єктом воєнних дій з боку противника і мають право на заступництво при потраплянні під його владу. Але в разі участі в бойових діях цей персонал набуває статусу комбатантів.

Побутує поняття «незаконні комбатанти», яких можна поділити на дві групи з різним правовим статусом та відповідно різним обсягом права, що застосовується до них.

До першої відносять «незаконних комбатантів на полі бою», які не виконують одну або кілька із умов, необхідних для надання статусу комбатанта, і, відповідно, не маючи права, беруть безпосередню участь у бойових діях. Особливо це стосується відмови відрізняти себе від цивільного населення.

Другою групою «незаконних комбатантів у тилу» є диверсанти та шпигуни, які діють у тилу противника. Але всім незаконним комбатантам гарантується хоча б мінімальний рівень захисту їхніх прав. Наприклад, убивство, катування та інші дії, що посягають на життя, здоров’я чи гідність «незаконних комбатантів», суворо заборонені.

Інша категорія осіб, які входять до складу збройних сил воюючих сторін і носять військову форму, — розвідники. Вони проникають у розташування противника з метою збору відомостей про нього для свого командування. Головна відмінність військового розвідника від шпигуна — це наявність у розвідника військової форми, що свідчить про його належність до збройних сил своєї держави.

У Протоколі І (1977 р.) юридично конкретизовані певні положення про віроломство, подано чітке визначення шпигуна і найманця, а також увиразнено відомості про цивільний захист та подано деякі інші визначення, що розширюють сферу МГП.

Лазутчики (шпигуни), збираючи відомості в районі воєнних дій, на відміну від розвідників, діють таємно або під фальшивими приводами.

Найманці не мають права на статус комбатанта або військовополоненого (ст. 47), а саме найманство кваліфікується як військовий злочин, тому найманці можуть бути покарані воєнним судом і навіть засуджені на смерть. МГП вважає найманцем особу, що завербована на місці (або частіше усього за кордоном) спеціально для того, щоб брати безпосередню участь у збройному конфлікті з метою одержання від сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальної винагороди.

У 1989 р. під егідою ООН була укладена Конвенція про заборону вербування, використання, фінансування й навчання найманців. ООН оголосила найманство міжнародним злочином, що зачіпає інтереси всіх держав, та призвала їх ухвалити закони, що карають найманців як кримінальних злочинців.

Відповідно до статті 63 КК України найманство визнано кримінальним злочином і кваліфікується як «вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання в збройних конфліктах інших держав або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності. Ці дуї караються позбавленням волітерміном, від 3 до 10 років. А сама «участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав, з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди» карається позбавленням волі терміном від 5 до 12 років.

На відміну від найманців, добровольці (волонтери) із числа іноземних громадян у силу своїх політичних або інших переконань (але не за матеріальну вигоду!) можуть бути зарахованими до особового складу збройних сил однієї з воюючих сторін.

Учасниками міжнародних миротворчих операцій (миротворцями) визнаються громадяни України, які відряджаються до іншої держави для участі в міжнародній миротворчій операції у складі миротворчого контингенту або миротворчого персоналу під егідою ООН. Їх правовий статус визначається Законом України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та мандатом ООН на проведення міжнародної миротворчої операції з конкретними завданнями.

До учасників бойових дій відносять осіб військового і цивільного персоналу підрозділів Збройних сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, які брали участь у міжнародній миротворчій операції або у розмінуванні місцевості від інженерних боєприпасів і вибухових пристроїв на території інших держав.

Визначає учасників конкретних миротворчих операцій Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Заборонені методи ведення воєнних дій. Заборонені дії відносно жертв війни. МГП обмежує законні засоби і методи ведення війни. Цей принцип підтверджений у Додатковому протоколі І.

Засоби ведення війни — це зброя й інші засоби, які використовують збройні сили у війні для перемоги над противником.

Методи ведення війни — це способи застосування засобів війни.

МГП цілком забороняє такі засоби ведення війни, як:

-розривні й запальні кулі, а також кулі, які перевертаються або сплющуються в тілі людини;

-хімічна зброя, зокрема хімічні засоби — отруйні, задушливі та інші гази, рідини й процеси;

-біологічна та токсична зброя;

-лазерна зброя, спеціально призначена для спричинення людині, яка не використовує оптичні прилади, постійної сліпоти;

-засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі та надмірні наслідки щодо руйнації або заподіяння шкоди іншій державі.

Конвенція 1981 р. забороняє або обмежує застосування конкретних видів звичайної зброї, яка наносить надмірні ушкодження або має невибіркову дію. До цієї Конвенції додаються три Протоколи: Протоколом 1 забороняється будь-яка зброя, що наносить ушкодження осколками, які не можна виявити в тілі людини за допомогою рентгенівських променів або інших подібних методів діагностики. Протокол II забороняє або обмежує застосування на суші мін, мінпасток та інших пристроїв. У Протоколі III оговорено заборону або обмеження застосування запалювальної зброї.

Забороняється за будь-яких обставин використовувати міни, міни-пастки в разі нападу або оборони, якщо наслідками може бути спричинення випадків поранення або загибелі цивільних осіб.

«Міна-пастка» — це пристрій або матеріал, що призначений, сконструйований чи пристосований для того, щоб вбивати або заподіювати ушкодження людині зненацька, коли вона доторкається або наближається до безпечного на вигляд предмета, який містить вибухову речовину. Такі міни з’єднують або асоціюють із захисними сигналами, які визнані міжнародними нормами, маскують поблизу хворих, поранених або мертвих, у місцях поховання, на медичних об’єктах, устаткуванні або транспорті у вигляді дитячих іграшок, продуктів харчування, кухонного посуду, предметів явно релігійного характеру, історичних пам’яток тощо.

Конфліктуючі сторони мають реєструвати всі установлені ними мінні поля в усіх районах, де вони широко використовували міни-пастки.

Відповідно до міжнародного права заборонені також такі методи ведення війни:

- зрадницьке поранення або убивство мирного населення, а також поранення або убивство супротивника, який здався в полон і склав зброю;

-напад на осіб, які покидають на парашуті повітряне судно, що потерпіло аварію;

- застереження тих, хто обороняється, що в разі продовження опору нікому з них не буде пощади, та віддача наказу нікого не залишати в живих;

-убивство парламентера й супроводжуючих його осіб — сурмача, барабанщика;

-незаконне використання парламентерського прапора або прапора нейтральної держави та прапора або розпізнавальних знаків Червоного Хреста, білого прапора парламентера, використання форменого одягу супротивника і розпізнавальної емблеми ООН, окрім як з дозволу цієї організації;

-примушення громадян ворожої сторони воювати проти своєї держави та взяття заручників, терор відносно цивільного населення, використання голоду серед цивільного населення для досягнення військових цілей;

-здійснення геноциду під час бойових дій;

-напад невибіркового характеру, зокрема ураження об’єктів, що може спричинити втрати серед цивільного населення і ураження цивільних об’єктів;

-атака, бомбардування або знищення медичних закладів, госпітальних суден, транспортів, літаків та медичного персоналу, що мають належні розпізнавальні емблеми і використовують встановлені сигнали; незахищених міст, портів, селищ, житла, культурних цінностей, історичних та інших пам’яток, храмів тощо.

Забороненим методом ведення війни Додатковий протокол І (1977 р.) вважає концептуальне положення, що стає визначальним принципом ведення війни: «Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон противника за допомогою віроломства».

Прикладами віроломства є: симулювання наміру вести переговори під прапором перемир’я або симулювання капітуляції; симулювання поранення або хвороби з метою обману; симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта, а також симулювання володіння іншим захисним статусом завдяки використанню знаків, емблем або форменого одягу ООН чи нейтральних держав.

На відміну від віроломства, під час збройних конфліктів припустима воєнна хитрість, якщо вона не суперечить міжнародному праву. До неї належать дії, що дезорієнтують супротивника, наприклад: маскування, використання пасток, проведення обманних операцій і дезінформація (ст. 37 Додаткового протоколу І).

Держави, які підписали Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них, у тому числі й Україна, поклали на себе зобов’язання ввести в своєму законодавстві в дію норми, що забезпечать кримінальне переслідування осіб, які скоїли або наказали скоїти серйозні порушення, передбачені Конвенціями.

Ці положення були враховані у розділі XX Особливої частини Кримінального кодексу (КК) (прийнятий Верховною Радою 5 квітня 2001 p.).

КК передбачає відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, а у розділі XIX «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» (ст. 431-435) — кримінальну відповідальність за злочинні дії проти військовослужбовця, який перебуває в полоні, за мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними.

 БОЙОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ — це організація та здійснення заходів, які спрямовані на уникнення раптовості нападу противника, зниження ефективності його вогню (ударів) по військових підрозділах, створення їм сприятливих умов для організованого й своєчасного вступу в бій та успішного його ведення.

ВИДИ БОЙОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ — розвідка, охорона, захист від зброї масового ураження, радіоелектронна боротьба, тактичне маскування, інженерне забезпечення та забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту.

У КК також встановлено кримінальну відповідальність за такі серйозні порушення норм і приписів МГП, як: пропаганда війни (ст. 436); планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни (ст. 437); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438); застосування зброї масового враження (ст. 439); розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового враження (ст. 440); екоцид, що передбачає масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, які можуть спричинити екологічну катастрофу (ст. 441); геноцид (ст. 442); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443); злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист (ст. 444); незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (ст. 445); піратство (ст. 446); найманство (ст. 447).

Прямої заборони на використання ядерної зброї в міжнародному праві немає. Ядерні держави вважають обгрунтованим її використання під час колективної та індивідуальної самооборони, а також під час нанесенні ядерного удару у відповідь.

У міжнародному праві є норми про заборону засобів і методів ведення війни, що спричиняють надмірні руйнації та мають невибіркову дію, тому порушують норми про захист цивільного населення під час війни. Це є достатнім обґрунтуванням щодо віднесення ядерної зброї до заборонених засобів і методів ведення війни.

Урахування норм МГП під час організації бою та основних видів бойового забезпечення. Командири всіх рівнів ЗСУ відповідно до наказу Міністра Оборони України від 11.09.2004 р. № 400 «Про затвердження Керівництва по застосуванню норм МГП у ЗСУ» мають забезпечити дотримання в армії та на флоті норм МГП. Командири при плануванні і здійсненні військової операції та основних видів бойового забезпечення враховують його вимоги, що знаходить відображення у спеціальному розділі бойового наказу щодо обмеження засобів і методів введення бойових дій та недопущення виникнення жертв серед цивільного населення, які були враховані в Конвенції (1981 p.). Вона забороняє застосування конкретних видів звичайної зброї, які наносять надмірні ушкодження або мають невибіркову дію, та засоби ведення бойових дій, які завдають, або можна очікувати, що завдадуть, значних збитків природному середовищу.

Повага до міжнародного гуманітарного права полягає в підтриманні порядку і дисципліни під час організації бою. Про безпосередній вплив права свідчить об’єктивно закономірне запровадження МГП у правила організації бою. Забезпечення дотримання та врахування його вимог при постановці бойових завдань підлеглим є обов’язком командирів. Вони мають подавати особистий приклад у дотриманні норм МГП та забезпечувати неухильне виконання їх всіма підлеглими військовослужбовцями, а також припиняти серйозні порушення норм МГП і притягати до відповідальності осіб, які їх вчинили. Командири мусять створювати умови, які дозволять Міжнародному Комітету Червоного Хреста, а також національним товариствам Червоного Хреста (Червоного Півмісяця) виконувати гуманітарні функції щодо надання допомоги жертвам бою.

У разі неухильного виконання вимог МГП можна сподіватися, що кожен військовослужбовець збройних сил буде вміти опановувати себе та стримувати інших від його порушень під час організації бою, що сприятиме поліпшенню стану законності і правопорядку у військах.

Давайте переглянемо відео та узагальнимо інформацію про МГП.

(Перегляд відео)

Спробуйте відповісти на наступні запитання:

1.    Які категорії осіб - учасників збройних конфліктів ви запам’ятали ?  

2.    Які категорії  населення потребують спеціального захисту під час     воєнного конфлікту?

3.    Які об’єкти користуються особливим захистом під час війни? Чому?

4.    Які образи і асоціації постають у вашій уяві, коли ви чуєте слово «війна»?

5.     Як необхідно поводитись  з цивільним населенням під час збройного        конфлікту?

Сподіваюсь, ви дізнались корисну інформацію про МГП. І доречно буде пригадати народну мудрість: «Не йдіть війною проти закону, прийміть закони проти війни».