Конспект лекції " Трудові ресурси в будівництві"

Тема: Трудові ресурси в будівництві.

 

План

1. Поняття трудових ресурсів
2. Ринок праці.
3. Поняття кадрів, їх структура

Література:1. П.С.Рогожин «Економіка будівельних організацій», К.;2001, стор.206-213

2. И.С. Степанов «Экономика строительства»,М.;2000, стр.207-211

 

Трудові ресурси — це частка населення, що володіє фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, яка здатна трудитися. До трудових ресурсів відноситься населення як в працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів праці, війни, дитинства і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії через старість на пільгових умовах), так і старше і молодше за працездатний вік, зайняте в трудовому процесі.

Згідно з міжнародними стандартами,  все населення можна поділити на три категорії; зайняті, безробітні та особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення.

Зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи; робить активні спроби знайти роботу; готова відразу ж стати до роботи. З огляду на те, що безробітними вважаються громадяни, зареєстровані в центрах зайнятості (на біржі праці), в Україні офіційний рівень безробіття складає всього 3,6%.

Зайняті і безробітні разом становлять робочу силу або економічно активне населення в даний момент часу.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо). До цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Вирішальну|ухвальну| роль в трудових ресурсах грає працездатне населення в працездатному віці.

Працездатне населення — це сукупність осіб, переважно в робочому (працездатному) віці, здатних за своїми психофізичними даними до участі в трудовому процесі.

В Україні встановлений|установлений| наступний|слідуючий| інтервал працездатного віку як  для чоловіків так і для жінок — від 16 до 60 років.

У будь-якому суспільстві|товаристві| працездатне населення складається з двох груп|: економічно активного і економічно неактивного населення|.

Економічно активне населення — це частка населення, зайнята трудовою діяльністю, що приносить їй дохід.

Розрізняють загальну і професійну працездатність. Загальна працездатність передбачає наявність у людини фізичних, психофізичних, вікових і інших даних, що визначають здібність до праці, що не вимагає спеціальної підготовки, тобто здібність до некваліфікованої праці. Професійна працездатність — це здібність до конкретного виду праці, що вже вимагає спеціального навчання, тобто здібність до кваліфікованої праці.

Важливими|поважними| чинниками|факторами| якісного складу є|з'являються| освітній рівень і професійна майстерність. Особливу роль з проблемі трудових ресурсів відіграє зміна природного руху| населення, смертності і народжуваності. У характеристиці трудо­вих| ресурсів важливе|поважне| місце займає|позичає| співвідношення населення по статі|статі|.

 

2. Ринок праці як найважливіша сфера економіки по своїх основних принципах функціонування є ринком особливого роду. Ринок праці в будівництві має специфіку. Він значною мірою залежить від ринку капіталів, засобів виробництва, споживчих товарів і ін. Регулювальниками на ринку праці служать окрім макро- і мікроекономічних чинників ще і соціально-психологічні чинники.

В умовах регульованої ринкової економіки ринок праці включає наступні|слідуючі| елементи і системи: правову базу, що відображає| основні принципи державної політики в об­ласті| оплати праці, трудових і соціально-трудових стосунків; державну систему зайнятості і скорочення безробіття; систему підготовки кадрів; систему найму; контрактну систе­му|; систему перепідготовки і перекваліфікації кадрів; біржі праці; фонд|фундація| зайнятості.

Ринок праці займає|позичає| важливе|поважне| місце в структурі ринкової економіки. На ринку праці попит і пропозиція|речення| протистоять один одному. В ході цього протистояння відбуваються|походять|:

• оцінка робочої сили;
• визначення умов її найму, що включають заробітну пла­ту|, умови праці;
• оцінка можливості|спроможності| здобування|здобуття| освіти;
• вивчення можливості|спроможності| професійного зростання|зросту|;
• розгляд гарантій зайнятості;

В умовах ринку складно і практично неможливо досягти балансу| попиту і пропозиції|речення| робочої сили. У більшості випадків| мають місце надлишок  робочої| сили і недостача|нестача| робочих місць|, потрібних для раціональної структури зайнятості. Так, на ринку| праці часто на деякі будівельні спеціальності підвищена пропозиція|речення| робочої сили і обмежений| попит на неї.

Зайнятість — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, не перечить законодавству країни і  приносить їм заробіток, трудовий дохід.

Зайнятість може бути повною, неповною, частковою і прихованою.

Всіх громадян, не визнаних відповідно до цього закону зайнятими громадянами, правомірно віднести до категорії незайнятого населення. У свою чергу, з незайнятого населення можна виділити категорію, що отримала назву безробітні громадяни.

Безробіття виникає коли пропозиція праці зі сторони робітників перевищує попит зі сторони роботавців.

 Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. Залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від неї обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіття характеризується тим, що люди працездатного віку, маючи певні навики та кваліфікацію, активно шукають роботу, яка б відповідала їхнім вимогам. Для пошуку такої роботи їм необхідна інформація про вільні робочі місця, умови найму та час, необхідний для переїзду на нове місце чи просто на зміну місця роботи. Ця форма безробіття дає змогу найманим працівникам реалізувати своє право на пошук привабливішої за своїм змістом, умовами праці чи рівнем доходу роботи. Роботодавців така форма безробіття спонукає створювати належні умови для працюючих та забезпечувати відповідний рівень оплати трудових послуг.

Складовою фрикційного безробіття є безробіття очікувань, яке виникає, коли людина припиняє роботу за чинним трудовим договором заради більш високооплачуваної роботи, приступити до виконання якої можна тільки з часом. Період між звільненням з однієї роботи та влаштуванням на іншу є періодом безробіття для такої категорії найманих працівників. Другою складовою фрикційного безробіття є спекулятивне безробіття, яке виникає у зв'язку з тимчасовим зниженням реальної заробітної плати. При цьому деякі працівники відмовляються працювати за даних умов, очікуючи вищих ставок заробітної плати у майбутньому. Це явище розглядають як тимчасовий перерозподіл робочого часу у відповідь на тимчасове зниження реальної заробітної плати.

Структурне безробіття пов'язане зі змінами, які відбуваються у структурі попиту і вимагають змін у структурі виробництва. Відповідно до змін, що відбуваються у виробництві, роботодавці вимагають змін у кваліфікації, навиках та знаннях найманих працівників. Деякі підприємства, не витримують конкуренції в умовах ринку і банкротують, що приводить до звільнення працівників. За цієї ситуації виникає реальна можливість втратити роботу працівникам, котрі не можуть (за віком, станом здоров'я, сімейними чи якимись іншими обставинами) або не хочуть (знову вчитись, проходити тестування тощо) змінювати свою спеціальність. Такі працівники втрачають роботу надовго, а дехто і зовсім втрачає надію працевлаштуватись.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям в тому, що при фрикційному безробітті ініціатива залишити роботу і знайти кращу йде від працівника, а при структурному зміни на підприємстві змушують працівників покидати місце роботи через скорочення кадрів, невідповідність якісно-кваліфікаційним вимогам, тощо. Суттєва відмінність також полягає в тому, що „фрикційні" безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні" безробітні не можуть відразу отримати роботу без підготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Фрикційне та структурне безробіття завжди присутні в будь-якій економіці,  їх неможливо припинити чи заперечити. Тому суму фрикційного і структурного безробіття визначають як природний рівень безробіття який в розвинутих країнах складає 4-6%.  Повна зайнятість означає наявність фрикційного та структурного безробіття, отже, „повна зайнятість" не означає стовідсоткову зайнятість робочої сили.

Якщо рівень фактичного безробіття вище від природного, то говорять про наявність циклічного безробіття. Циклічне безробіття породжується кон'юнктурними коливаннями економіки і виникає в період падіння виробництва або економічної кризи. Циклічне безробіття ще називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. У фазі кризи чисельність безробітних зростає, а у фазі піднесення - знижується.

Як правило, циклічне безробіття менш тривале, ніж структурне, але триваліше, ніж фрикційне. Воно теж вимагає соціального захисту.

Крім основних трьох форм, існують й інші види безробіття. А саме:

 Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв'язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях.

Технологічне безробіття пов'язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої, техніки та технології. Технологічне нововведення, з одного боку, робить ненадійними робочі місця навіть у новітніх галузях економіки. З іншого - воно зумовлює появу попиту на нові робочі місця, створення яких не вимагає надто великих затрат. Наприклад, створення мережі Інтернет значно розширює можливості працювати „на дому", удосконалює якість інформації щодо ринку праці, що теж сприяє зменшенню безробіття.

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників, через нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни, що зумовлює дефіцит робітників в одному регіоні і їх надлишок в іншому (наприклад, у Чернівецькій області завжди був надлишок робітників, а в Донбасі їх не вистачало).

Поряд з|поряд із| цією градацією зустрічається характеристика безробіття по молодіжному, гендерному, а також освітній або професійній ознакам.

По ряду об'єктивних причин багато людей в процесі життя міняють місце проживання із зміною і місця роботи. Таке переміщення називається міграцією.

Економісти поділяють міграцію на три види:

• спонтанну;
• обмежену;
• індивідуальну.

По тимчасових ознаках міграцію можна поділити | на:

• постійну;
• тимчасову;
• сезонну;
• маятникову.

По формах здійснення міграція підрозділяється на: організовану та неорганізовану.

 

3. Кадри - це основний постійний кваліфікований склад працівників певної га­лузі, організації, підприємства, установи, фірми. У будівельній галузі розрізня­ють кадри будівництва і кадри будівельно-монтажних організацій.

Кадри будівництва - це працівники будівельної індустрії, проектно-дослід­них і науково-дослідних організацій-замовників, включаючи підрозділи, які ви­конують будівельні роботи господарським методом.

Кадри будівельно-монтажних організацій - це працівники всіх будівель­них, ремонтно-будівельних, монтажних організацій, зайняті на будівельно-монтажних роботах і в підсобних виробництвах, в обслуговуючих та інших господарствах.

Залежно від характеру виконуваних функцій виділяються такі категорії персоналу:

• робітники;
• спеціалісти й керівники;
• службовці.

До категорії робітників належать робітники будівельної організації, безпо­середньо зайняті створенням матеріальних цінностей або наданням виробничих і транспортних послуг (включаючи молодший обслуговуючий персонал та охорону).

До категорії спеціалістів і керівників належать працівники, які організовують виробничий процес (виконроби, інженери, технологи, майстри, економісти, меха­ніки тощо), і працівники, які керують будівельною організацією (управляючий, керівник фірми, головний інженер, начальники БМУ і дільниць та ін.).

До категорії службовців належать працівники, які здійснюють фінансово-розрахункові, постачальні, облікові та обслуговуючі господарські функції (фінансисти, агенти, касири, секретарі, діловоди та ін.).

Найчисельніша й основна категорія персоналу - робітники, які безпо­середньо беруть участь в будівельному виробництві, а також у ремонті й догляді за обладнанням, роблять переміщення будівельних матеріалів і виробів.

Істотне значення має класифікація кадрів будівництва за професією, спеці­альністю і кваліфікацією.

Професія - це вид трудової діяльності, для здійснення якої потрібен відпо­відний комплекс спеціальних знань і практичних навичок. Кожна професія об'єднує ряд спеціальностей.

Спеціальність - це вузький різновид трудової діяльності в рамках професії. Так, професія слюсаря включає спеціальності слюсаря-монтажника, слюсаря-складальника, слюсаря-сантехніка, слюсаря-електрика.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, яка визначає ступінь фактичної підготовки працівника для виконання ним профе­сійних функцій певної складності.

За рівнем кваліфікації всі працівники будівництва поділяються на чотири групи:

• некваліфіковані (не мають ніякої спеціальної підготовки);
• малокваліфіковані (з підготовкою кілька тижнів);
• кваліфіковані (з підготовкою 2 - 2,5 року);
• висококваліфіковані (мають чимало років навчання та практичного досвіду).

Під впливом науково-технічного прогресу кваліфікаційно змінюється професійний склад робітників у будівництві. Індустріалізація будівниц­тва й підвищення рівня збірності конструкцій замінюють ручні роботи машинним виробництвом, розширюють сферу кваліфікованої праці. Удосконалення знарядь праці, технології й організації виробництва приз­водить до зниження питомої ваги транспортних і підсобно-допоміжних робітників.

Інженерно-технічні працівники й службовці за рівнем кваліфікації поділя­ються на такі групи:

• спеціалісти найвищої кваліфікації (працівники, які мають науковий ступінь і звання);
• спеціалісти вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою і значним практичним досвідом);
• спеціалісти середньої кваліфікації (працівники, які закінчили технікуми і ма­ють досвід роботи);
• спеціалісти-практики (працівники, які займають інженерно-технічні посади і не мають спеціальної освіти).

Розвиток будівництва, індустріалізація будівельного виробництва, прогре­сивні зміни в матеріально-технічній базі будівництва безпосередньо впливають на динаміку й структуру кадрів будівельної індустрії.