Тема 28. Україна в умовах десталінізації ( 1956-1964рр.).

 

Зміни в керівництві та УРСР на початку 50-х років XIX ст.

 

5 березня 1953 р. смерть Й. Сталіна стала поштовхом до кардинальних змін в духовному житті, в економіці; серйозних змін зазнала внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу.  

Тимчасове “колективне керівництво” — розподіл найвищих посад між найближчими соратниками Сталіна( Георгій Маленков- голова Ради Міністрів СРСР, Микита Хрущов- перший секретар ЦК КПРС, Лаврентій Берія — голова Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки). Такий компроміс був нетривким, колишні соратники не довіряли один одному.

Із березня 1953р. нове керівництво СРСР , в якому поступово посилювалися позиції першого секретаря ЦК КПРС Микита Хрущова, розпочало курс на лібералізацію внутрішньої політики.   

Так , Микита Хрущов у червні 1953р. зняв з посади Першого секретаря ЦК КПУ Леоніда Мельникова та поставив свою людину — Олексія Кириченка(вперше українець за  походженням обійняв таку високу посаду). Під час його перебування на посту керівника республіканської Компартії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ.

До компетенції органів влади Української РСР у період «відлиги» були передані питання:

1)      Адміністративно-територіального устрою, формування бюджету республіки;

2)      Розроблення республіканського законодавства про судоустрій і судочинство.    

 

 

У вересні 1953р. відбувся пленум ЦК КПРС , на якому Микиту Хрущова обрано Першим секретарем ЦК КПРС.

 

 

 

 

 

 

Початок десталінізації- процес ліквідації наслідків сталінізації, що почався після смерті Йосифа Сталіна.  

Складові десталінізації:

1.      Лібералізація- курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю тощо.

Процес лібералізації суспільства 1953-1964рр. отримав назву «відлига».

2.      Відлига- неофіційна назва періоду історії СРСР перебування Микити Хрущова при владі( 1953-1964рр), що характеризувався політикою лібералізації, гуманізації політичного та громадянського життя. 

3.      Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу». 

Входження Криму до складу СРСР

19 лютого 1954 р. – указ Президії Верховної Ради СРСР , за лідера Радянського Союзу Микити Хрущова, на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР»,  враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські зв’язки між Кримською областю і Українською РСР.

 

                       

1)      з міркувань економічної доцільності;

2)      приурочено до святкування 300-річчя Переяславської ради;

3)      визначало статус півострова як адміністративно-територіальної одиниці республіки.

   Уночі з 24 на 25 лютого 1956р. на закритому засіданні Микита Хрущов виголосив таємну доповідь « Про культ особи Йосифа Сталіна та його наслідки». Перед делегатами постав новий образ «вождя всіх народів» - жорстокого, малокомпетентного тирана, який послідовно створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і колишніх соратників. Прозвучала критика сталінської політики як хибної та злочинної через організацію масових репресій, незаконні методи слідства.

   30 червня 1956р. була опублікована постанова ЦК КПРС « Про подолання культу особи і його наслідків», яка чітко розкривала основні підходи хрущовського керівництва до минулого СРСР і пошуки шляхів у майбутньому. Це був початок масової десталінізації, «відлиги» в культурному житті , деякого розширення прав республік і місцевого самоуправління, обмеження русифікації та глибоких змін в економіці. Починається болісний поворот у суспільній свідомості, критичне переосмислення уставлених цінностей. Переважна  більшість  радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність.

    Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільнополітичного життя:

1.      люди отримали змогу вільніше висловлювати свої міркування;

2.      відновилися демократичні норми діяльності КПРС(регулярне скликання зʼїздів і пленумів, критика і самокритика в партії);

3.      зросла роль Рад- як у центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

4.      викрито злочинну діяльність Лаврентія Берії та його соратників в Україні, розпочалася реабілітація жертв масових репресій.

Березень 1958р- виключення противників десталінізації зі складу президії ЦК, звільнення Миколи Булганіна з посади голови Ради міністрів СРСР. Цю посаду обійняв Микита Хрущов, одночасно залишаючись першим секретарем ЦК КПРС. Таким чином, Микита Хрущов зосередив у своїх руках майже всю владу в державі. 

Стан промисловості та сільського господарства в 50-60-х рр.

Промисловість

1.Децентралізація управління промисловістю.

    У 1957р. створення раднаргоспів(Рад народного господарства) – територіальні органи управління замість галузевих міністерств; раднаргоспи помітно поліпшили керування економікою регіонів, але призведи до розриву зв’язків між окремими галузями.

В УРСР створено спочатку 11, а згодом ще 3 економічні райони на чолі з раднаргоспами.

 Напис на карикатурі «Раднаргосп» розвиткові підприємств і промислово-наукових комплексів, які забезпечували конструкторське розроблення і серійне виготовлення ядерної зброї та способів її доставки. 

3.  Упровадження здобутків НТР (Науково-технічної революції) у виробництво:

+  з 1956р. генеральним конструктором космічних апаратів виходець з України (Житомирська обл.) Сергій Корольов;

+ у 1957р. запуск першого штучного супутника Землі – це започаткувало «Космічну еру» в історії людства;

+ у 1961р. – політ Юрія Гагаріна у космос;

+ у серпні 1962р. українець Павло Попович здійснив космічний політ навколо Землі; + використання атомної енергії для мирних потреб;

+ заміна парових двигунів електричними.

-          повільні темпи НТР;

-          перекіс у бік оборонної галузі, недостатні асигнування на науку; -       відсутність конкурентної боротьби виробників на ринку. 

4.  Індустріальний розвиток України:

-  у Дніпропетровську(нині м. Дніпро) розбудували найбільший у світі ракетобудівний комплекс;

-  провідна галузь у промисловості- камʼяновугільна(сукупний видобуток вугілля збільшився з

116млн тонн у 1955р. до 183 млн.у 1965р.)

-  газо- і нафтовидобуток перемістився із західних облатей на Лівобережжя;

-  у металургійній промисловості були побудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, але від 1962р. будівництво мартенів припинилося( Мартéнівська піч або марте_́н — полуменева металургійна піч для переробки чавуну та металобрухту в сталь необхідного складу та якості. Уперше збудована французьким інженером та металургом П'єром Мартеном у 1864 році.)

-  у травні 1958р. споруджено потужні теплові електростанції- Бурштинську, Ворошиловградську, Зміїївську.

-  на пленумі ЦК КПРС Микита Хрущов поставив питання про прискорено хімізацію країни; - зростала машинобудівна промисловість. У 1960р. створено автомобілебудування, у Запоріжжі зійшов з конвеєра автомобіль «Запорожець».

-  у 1960р. у Києві було відкрито першу лінію метрополітену.

-  Харківський авіазавод налагодив випуск у світі швидкісний лайнер – Ту-104, а згодом- Ту- 124.

5. Збільшення обсягів товарів народного вжитку.  

Сільське господарство  1.У 1954-1955рр підняття цілини «цілинна епопея».

 Агітаційний плакат за підняття цілини Наслідки освоєння цілинних земель для України:

-          втрата українським селом біля 90 тис. спеціалістів; 

-          міграція молоді в цілинні землі;

-          більшість сільгосптехніки, виробленої в Україні, було відправлено до Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу.

v  Уривок з історичного документу: «…У рік, коли було одержано найбільший урожай, на цілині працювало понад 75 тисяч юнаків і дівчат з України. Сотні тисяч механізаторів і фахівців, мобілізованих у сільському господарстві багатьох регіонів, приїхали на цілину й організували радгоспи. ...Українські механізатори організували 54 цілинних радгоспи...» 2.У 1958р. впроваджувалась кукурудзяна кампанія – спроба вирішити проблему з кормами, збільшивши обсяги виробництва кукурудзи та зменшити посіви пшениці та інших цінних культур в Україні. Зокрема, з 1958р. по 1963 р. посівні площі кукурудзи зросли більше, ніж удвічі, а врожайність зерна протягом цього ж періоду знизилась з 25 ц/га до 15ц/га. У 1963 р. республіка, як і весь СРСР , стикнулася з продовольчими труднощами. СРСР уперше закупив зерно за кордоном. 

v  Уривок з історичного документу: «Збирання кукурудзи важко піддавалося механізації й тому постійно доводилося мобілізовувати з міст сотні тисяч осіб. Строки навчання у вузах пересувалися, а обсяг навчального матеріалу скорочувався, тому студенти тепер

мали ще один "кукурудзяний" семестр...»                                              

                                   

Кукурудза епопея                                  Карикатура відображає нерозуміння                                     окремими    керівниками необхідності                                                                           впровадження в сівообіг                                                        окремих сільськогосподарських культур

3.У 1958 р. – реорганізація МТС на РТС (перетворення МТС  на РТМ (ремонтно-технічні станції) з обслуговування колгоспної техніки шляхом примусового викупу колгоспами старої техніки МТС за завищеними цінами. Колгоспи, які не мали змоги відразу оплатити куплені трактори і машини, надавали їх у розстрочку). 

 

4. Надпрограма у тваринництві (за три-чотири роки наздогнати США у виробництві мʼяса, молока та масла на душу населення; завищення планів здачі продукції тваринництва, зменшення поголівʼя худоби). 

Метою реалізації хрущовських надпрограм у сільському господарстві було стрімке
збільшення виробництва сільгосппродукції.

 

республіці їх налічувалося 19 295 то в 1960р залишилося 9634. Тепер один колгосп зазвичай охоплював кілька населених пунктів. Одночасно із цим під контролем партійних органів, що керувалися демагогічними гаслами ліквідації відмінностей між містом і селом, розпочали зміцнювати центральні садиби колгоспів і ліквідовувати «неперспективні села». 

 

Соціальна політика Позитивні наслідки:

        -   збільшення мінімальної зарплати та пенсій, у тому числі і в колгоспників;

vУривок  з історичного джерела: «У 1953-1958 рр. державні закупівельні ціни в УРСР збільшилися загалом утричі, зокрема на зерно - у 7 разів, на продукти тваринництва - у 5,5. Дозволено видавати колгоспникам аванс грішми - 25 % коштів, що отримували колгоспи від реалізації продуктів тваринництва».

Мета –посилення матеріальної зацікавленості селян у суспільному виробництві. 

-          скорочення робочого тижня ( у березні 1956р. скорочення тривалість робочого дня в передвихідні та передсвяткові дні);

-          у 1958р. відбулась паспортизація селян;  

-          скасування плати за навчання;

-          припинення практики примусових державних позик;

-          широкомасштабне житлове будівництво( у малих та середніх містах споруджували житлові будинки на 2-3 поверхи, у великих містах- п’ятиповерхові (так звані «хрущовки»)

 

 

«Хрущовка»

- показники розвитку житлового будівництва справді вражали – протягом 1956-1964рр в Україні площа введених в експлуатацію житлових будинків становила 66.4 млн.кв.м.  Це на 3.7 млн. кв.м. більше ніж побудовано житла за 1918-1955р. - зростання життєвого рівня суспільства.

 

Економічний розвиток України в роки правління Микити Хрущова можна поділити

1)      у 1953-1958рр. економіка республіки активно розвивалася. Особливо помітно в сільському господарстві. Позитивні зміни зумовлені: децентралізацією управління; зменшенням адміністративного тиску на економіку; збільшенням капіталовкладень в сільське господарство та легку промисловість; підтримкою нових високотехнічних галузей промисловості. 

2)      Аграрна політика у 1958-1964рр. і посуха 1963р. призвели до продовольчої кризи.

Причинами економічних невдач були:

1)      адміністративно-командна система не могла діяти достатньо оперативно, передусім впровадження нових технологій;

2)      відсутність господарської самостійності промислових підприємств та колгоспів;

3)      відсутність прямого взаємозв’язку між якістю продукції та величиною заробітної плати;

4)      неможливість повноцінної дискусії всередині керівництва, волюнтаристські методи управління Микити Хрущова не дозволяли вчасно виявити та ліквідувати недоліки економічної політики;

5)      гонка озброєнь, у яку втягнулося радянське керівництво, відволікала від потреб народного господарства великі кошти та значні матеріальні цінності.

Хвиля робітничих виступів

-     1962р. найбільший виступ робітників у Донецьку; -  1963р. відбувся – у Кривому Розі.

Партійне керівництво, невдоволене «волюнтаризмом» Микити Хрущова, скороченням партійного апарату та втратою привілеїв, поглинанням демократичних процесів, організувало змову. 

Волюнтаризм- соціально-політична діяльність, характерна ігноруванням об’єктивних законів історичного розвитку, суб’єктивними бажаннями, рішенням окремих осіб. 14 жовтня 1964р. – «двірцевий переворот»: пленум ЦК КПРС звільнив Микита Хрущова з усіх посад «за станом здоровʼя».  Першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брєжнєв, голова Ради Міністрів СРСР- Олексій Косигін. 

 

Національно-визвольний , опозиційний рух 1950-1960рр.

Виникнення і піднесення нового українського опозиційного руху було певним природним продовження попередньої боротьби радянської влади, в тому числі Української повстанської армії(УПА), активні дії якої тривали до 1953р., а окремі вогнища спротиву – і в наступні роки.  При цьому завжди йшлося про звільнення українських земель, рідного краю і завоювання свободи, збереження власних традицій і культури.

Передумови відродження українського руху:

1.Зовнішньополітичні чинники: початок у світі процесу масової деколонізації, антикомуністичні заворушення в країнах так званої народної демократії- Німеччини, Польщі, Угорщини і Чехословаччині («празька весна»), початок світового руху за права людини.

2. Внутрішньополітичні чинники: бездержавне пригнічення становище українців, всебічні утиски національного культурно-духовного життя, процес цілеспрямованої росіянізації тощо. Водночас хрущовська «відлига», певна демократизація політичного життя стали необхідною передумовою для нового поштовху в розвитку українського опозиційного руху, появи покоління «шістдесятників», яких за рішуче неприйняття комуністичної ідеології називали ще дисидентами(незгодні).

 

«Шістдесятники»

 

«Шістдесятники»- літературно-мистецька та суспільно-політична течії серед української інтелектуальної еліти на зламі 1950-1960-х рр.

v Уривок з історичного джерела: «Нове покоління митців, які відійшли від шаблонної тематики попередніх часів, не закликали до боротьби за мир, не писали про передовиків колгоспників і робітників заводів, а виходили з того, що «…поезія має бути поезією, а не агітацією у віршованій формі».

Виникнення в Україні руху «шістдесятників» зумовила лібералізація суспільно-політичного та духовного життя.  

 

Влада використовувала проти опозиції вже випробувані часом репресивні методи: арешти, тюрми, табори і заслання, ізолювання в психіатричних лікарнях. 

       На початку 1960 р. у Києві при міськкомі комсомолу почав діяти клуб творчої молоді «Сучасник» (КТМ) на чолі з Лесем Танюком. КТМ відіграв ключову роль у громадськополітичному й культурному житті Києва. На вечорах поезії виступали Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко. 

      Клуби творчої молоді виникли й у інших містах України. Львівський клуб «Пролісок» притягував до себе молодих інтелектуалів з усієї Західної України.  

      Свобода творчості в роки «хрущовської відлиги» не була повною. Жорсткій критиці з боку керівництва КПУ піддано твори Миколи Вінграновського, Івана Дзюби, Івана Драча, Ліни Костенко. Їх твори не друкували, в газетах розгорнулась критичні кампанії проти цих літераторів. У 1958р. заборонена поетична збірка Дмитра Павличка «Правда кличе».      Із середини 1960-х рр. у середовищі творчої інтелігенції поширився «самвидав» (розповсюдження підпільних листівок, брошур, книжок через переписування , розмноження на шапірографі чи ручних ротаторах) та «тамвидав»(публікація творів за кордоном).

    Із 1962р. у Києві біля пам’ятника Т. Шевченку було проведено неофіційні мітинг з читання вилучених за радянську добу з «Кобзаря» віршів поета. Після заборони збиратися кількість учасників мітингів лише збільшувалася. Іноді навіть доходило до зіткнення учасників зібрання з міліцією, яка розганяла людей водою з пожежних машин. 

 

Національно-визвольний рух. Дисиденство

     Дисиденство- «це той, хто незгідний із офіційною ідеологією, не погоджується із діями офіційної влади…». Суспільно-політичний опозиційний рух в СРСР та Україні, який боровся мирними методами проти національного, політичного гніту. 

     «Шістдесятники», які зважувалась на відкритий конфлікт з владою  ставали дисидентами. Їх на відміну від «шістдесятників» було набагато менше, відповідно свою діяльність вони не обмежували культурою, але виступали за свободу слова та інші права людини. 

Основні причини руху опору:

-          політичні (відсутність реальної політичної самостійності республік, однопартійна система, відсутність демократичного вибору політичної альтернативи та легальних можливостей зміни влади чи опозиційної діяльності, бюрократизація системи управління);

-          національні (цензура, русифікація);

-          соціально-економічні (низький рівень життя населення, недоліки економічної політики);

-          релігійні (антицерковна кампанія).

 

Характерними для українського дисидентського руху середина 1950-початок 1960-х рр. були:

-організаційне становлення (гуртки, спілки, об’єднання);

-прагнення досягти мети конституційними методами (агітаційно-пропагандистські акції). Діяльність:

1.  Вони створювали підпільні групи та організації.

2.  Випускали позацензурні видання («самвидав»), поширювали листівки, виступали з роз’ясненнями своїх поглядів на симпозіумах і конференціях, на траурних заходах і судових процесах.

3.  Окремі патріоти вдавалися до крайніх заходів- від голодування до самоспалення. Основними течіями чи напрямками опозиційного руху були такі:

-самостійницька (політична, державницька), яка спиралася на національно-визвольний рух, підпільних партій, груп і комітетів, що боролися за державну незалежність України шляхом агітації за вихід її зі складу СРСР;

-національно-культурницька, яка в основному виступала за розвиток української літератури і поширення мови, правдивого висвітлення історичного минулого, збереження і примноження українських традицій;

- правозахисна, що вимагала дотримання чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини; релігійна, представники якої безпосередньо боролися за відновлення грекокатолицької та автокефальної православної церков, протестантських релігійних течій, за свободу совісті та можливість вільного здійснення обрядів, повернення і відновлення храмів.     У 1959 р. молодий юрист Левко Лукʼяненко створив у Львові першу опозиційну організацію- Українську робітничо-селянську спілку ( УРСС).

    Левко Лукʼяненко(24.08.1928- 07.07.2018р) – юрист, правозахисник. Один із засновників УРСС. Арештований за «антирадянську агітацію та пропаганду» й засуджений до страти, згодом заміненої п’ятнадцятирічними увʼязненням. Автор книги «Сповідь у камері смертників». Нагороджений медаллю імені Святого Володимира «Борцям за волю України».

vСлова Левка Лукʼяненка «Ми боремося за самостійну Україну…Методи цієї мети- мирні, конституційні… Завдання…полягає в тому, щоб домогтися: встановлення режиму законності; відновлення й дотримання демократичних норм Конституції; скасування посад партійної номенклатури та відновлення принципу верховенства в суді безпосередньо народом; скасування антиконституційного закону, за якими комуністами не можна судити, доки райком партії не виключить його з КПРС… ».

Спілка ставила за мету вихід України зі складу СРСР конституційним шляхом та досягнення нею незалежності. 

     У січні 1961р. учасники спілки викриті й заарештовані. У травні того ж року оголошено у Львові судовий вирок. За звинуваченням у зраді Батьківщини засуджено: Левка Лукʼяненка – до розстрілу, Івана Кандибу- до 15 р. ув’язнення, Степана Віруна- до 11, інших до 10р. увʼязнення. У липні 1961р. судова колегія в карних справах Верховного суду, розглянула справу в касаційному порядку, замінили Левку Лукʼяненку смертну кару на 15р. увʼязнення. 

 

                                                 

Левко Лукʼяненко                                                                    Іван Кандиба

 

У 1965р. були проведені масові затримання дисидентів і «шістдесятників», серед них – Валентин Мороз, Іван Світличний, Опанас Заливаха і генерал Петро Григоренко та ін.

                             

Петро Григоренко

 

                              

Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів «відлиги» стала праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»(1965р.). Письменник Борис Антоненко-Давидов назвав її «меморандумом покоління». Ця праця дала могутній поштовх до подальшого розгортання дисидентського руху. 

 

Антирелігійна компанія

1.                  У липні 1954р. ЦК КПРС прийняв в постанову «Про значні недоліки в науковоатеїстичній пропаганді і заходи її поліпшення». Суть якої зрозуміла з її назви. 

2.                  У листопаді того ж року вийшла постанова ЦК КПРС «Про помилки у проведенні науковоатеїстичного пропаганди серед населення», опублікована в газеті «Правда». В ній засуджено образливі випади проти духівництва і вірних, брутальне ставлення до священників і адміністративне втручання в діяльність релігійних об’єднань. Отже, критика «культу особи» дала певний поштовх еволюції церковної політики властей.

3.                  У грудні 1956р. серед керівництва Ради у справах Російської православної церкви (РПЦ) при Раді міністрів СРСР розгорілася дискусія. Прибічники ліберального курсу відстоювали необхідність винятково ідейної війни з релігією з «релігійними пережитками», виступали проти продовження політичної війни з релігією, заперечували адміністрування і насильницькі дії щодо церкви. Навпаки, інші члени ради у справах РПЦ наполягали на продовженні боротьби з релігією і обмеженні діяльності духівництва. Вони твердили про неприпустимість розширення видавничої діяльності церкви, збільшення числа духовних навчальних закладів.

 

«Уніатська загроза»

1.                  На початку 50-х рр. усі греко-католицькі парафії були ліквідовані, а їхні храми й монастирі передані РПЦ. Сталінський режим бажав винищити греко-католицьку церкву, яка була найбільш стійкішим чинником національної самобутності західноукраїнського населення.

2.                  З осені 1955р. в західні області почали повертатися із заслання репресовані священники. Населення стало вимагати відновлення легальної діяльності греко-католицької церкви. 

3.                  Першою стривожилася РПЦ. На нараді єпископів західних областей у Києві, що відбулася в січні 1957р., патріархові Алексію було запропоновано «ліквідувати уніатську спадщину» за допомогою властей. Влада пішла на зустріч РПЦ. Рада у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР заявила, що про відновлення уніатської церкви не може бути й мови. КДБ оточив пильною увагою тих, хто контактував з пастирем греко-католицької церкви митрополитом Йосипом Сліпим. Митрополит давно відбув строк ув’язнення , але його тримали на поселенні в Красноярському краї.

4.                  Відносно ліберальна політика щодо церкви тривала недовго. Державна партія брала курс на побудову комунізму і форсоване подолання релігійності. Місцеві органи влади встановили жорсткий нагляд за священниками, фінансовою та господарською діяльності церкви. Наприкінці 50-х років було ухвалено низку актів, які значно зменшили можливості відкриття храмів, але істотно полегшили їх закриття.  

5.                  Засоби масової інформації повели атаку на церковні громади, звинувачуючи їх у порушенні радянської законності. Протягом 1957-1964рр майже половина українських церковних громад залишилася без храмів. Припинили діяльність дві третини монастирів. 

6.                  У 1961р. Микита Хрущов заявив, що будь-які витрати на реставрацію церков є розбазарюванням народних коштів. Після цього з державного обліку було 740 історичних пам’яток переважно культового походження. Відбулася низка судових процесів над вірними. Судили переважно євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня і представників незареєстрованих общин, насамперед єговістів та пʼятдесятників.

  

Культура України 1950-1960-х рр.

Освіта 

1.У грудні 1958р. Верховна Рада СРСР прийняла новий шкільний закон (з метою росіянізації системи освіти в СРСР). У ньому містилася «демократична» норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою повинні вчитися їхні діти. Привілейоване становище російської мови в національних республік ні для кого не було секретом. Микита Хрущов, однак, наполіг на тому, щоб у республіканському законі про народну освіту, який було прийнято в 1959р., залишився пункт про факультативність вивчення української мови.   

У результаті за 1959-1966рр кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилася  майже на 500 . а кількість українських шкіл скоротилася більш як на 2 тис.

2. У 50-х роках обов’язковою була семирічна освіта. Новий закон про народну освіту передбачав запровадження з 1960-1961 навчального року в місті й на селі восьмирічної освіти.  

 

Розвиток науки

v  Уривок з історичного джерела про стан культури 60-х рр.: В Інституті надтвердих матеріалів виготовлено перші штучні алмази, у Фізико-технічному інституті побудовано найбільший у світі на той час прискорювач електронів, в Інституті фізики розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра завдяки уведенню в дію ядерного реактора».

1.У травні 1954р. на підставі доповідної записки генерального конструктора Сергія Корольова уряд прийняв рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Справжньою метою цього завдання були, однак, не космічні дослідження, а як зазначено в урядовому рішенні, здатність «забезпечити ураження стратегічних цілей у будь-якому військово-географічному районі земної кулі».

2.У 1957р. в АН УРСР утворено Обчислювальний центр, який очолив Віктор Глушков.  Центр працював над створення обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ, також займався обороною тематикою: створення машин для наведення на ціль винищувачів та зенітних ракет, для визначення координат точки запуску ворожих ракет. З 1962р. центр перейменовано в Інститут кібернетики.

v  Уривок з історичного джерела: «Науково-технічна революція сприяла швидкому становленню кібернетики, із якою пов'язувалися перспективи розбудови атомної енергетики, реактивної авіації. Тому у структурі АН УРСР створюється Інститут кібернетики, який очолив академік В. Глушков».

3.В Інституті фізики у 1960 р. став до ладу атомний реактор, за допомогою якого розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. Фізико-технічний інститут у Харкові залучений у програму розвитку атомної енергетики, якою керував Ігор Курчатов.

4.                  В Україні провідну роль у розвитку науки відіграли установи АН УРСР Академії обраний у 1962р. Борис Патон.

5.                  Інститут електрозварювання імені Євгена Патона перетворився на потужний науковотехнічний комплекс із власними конструкторськими бюро і дослідними виробництвами.  v Уривок з історичного джерела: «Вже 10 років пройшло, як ми розробили нову технологію високочастотного електрозварювання живих тканин. Ми маємо відповідні свідоцтва, міжнародні сертифікати, які дозволяють проводити такі хірургічні операції безпосередньо на людині...»

6.Атмосфера лібералізації, яка запанувала в країні після ХХ зʼїзду КПРС, сприятливо позначилася на розвиткові гуманітарних наук. Уперше було відкрито доступ до архівних матеріалів радянської доби. З 1957 року почали виходити спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю : «Український історичний журнал», «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Народна творчість та етнографія».  

Літературний процес

1.  Пожвавлення літературного життя (поштовхом стала стаття Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», 1955р.)

2.  У 1959 р. Олександр Довженко став лауреатом Ленінської премії за далекий від казенних канонів кіносценаріїв «Поема про море».  

3.  Володимир Сосюра написав чудові поеми «Мазепа» і «Розсріляне безсмертя», автобіографічну повість «Третя рота». Опублікувати їх тоді йому не вдалося.

4.  Михайло Стельмах створив романи «Кров людська- не водиця», «Хліб і сіль». 

5.  За роман «Тронка» Олесь Гончар був удостоєний Ленінської премії. 

6.  Григорій Тютюнник написав роман «Вир».

7.  У літературу увійшло покоління «шістдесятників». Це була яскраво обдарована молодь, і в своїх прозових або поетичний творах вона таврувала пропаганду класової ненависті, підносила загальнолюдські ідеали, зверталася до традицій власного народу, його напівзабуті історії. Серед представників цього покоління ми бачили такі яскраві імена як Іван Дзюба, Іван Драч, Ліна Костенко, Роман Лубківський, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Василь Стус.  

            

    Ліна Костенко (1930- сьогодення)                                Іван Драч ( 1936-2018)

Ліна Костенко- українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії, Премії Антоновичів. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Автор збірок «Проміння землі», «Мандрівки серця», романів у віршах «Маруся Чурай», «Берестечко».

Іван Драч – поет, автор збірок «Протуберанці серця», «Корінь і корона», сценаріїв фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест».

Розвиток мистецтва

1.                  В умовах «відлиги» з особливим натхненням почали працювати визначні майстри української музики і талановита молодь- Костянтин Данькевич, Герман Жуковський, Станіслав Людкевич, Георгій Майборода, Платон Майборода, Юлій Мейтус, Лев Ревуцький, Андрій Штогаренко.

2.                  У жанрі оперети домоглися успіхів Анатолій Кос-Анатольський, Оскар Сандлер, Яків Цегляр.

3.                  У народі користувалася визнанням творчість композиторів-пісенників Олександра Білаша, Аркадія Філіпенка, Ігора Шамо.

4.                  Театральне мистецтво залишилося елітарним, хоч кількість відвідувачів театральних вистав неухильно збільшувалася. У театрах працювала плеяда таких майстрів, як Андрій Бучма, Марʼян Крушельницький, Юрій Лавров, Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Гнат Юра.  

5.                  Образотворче мистецтво розвивали такі прославлені майстри, як Михайло Божій, Михайло Дерегус, Василь Касіян, Карпо Трохименко, Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Алла Горська.  Здобули широке визнання яскраві майстрині декоративноприкладного мистецтва – Катерина Білокур і Марія Примаченко.  

«Хата в Богданівці» Катерина Білокур                            «Лев» Марія Примаченко

 

 

           «Хліб» Тетяна Яблонська                                               Роботи Алли Горської