Конспект на тему«Українські землі у складі Російської імперії другій половині ХІХ ст.»

Про матеріал

Конспект на тему«Українські землі у складі Російської імперії другій половині ХІХ ст.». Підходить для підготовки до НМТ по темі №15 та можна використовувати на уроці історії України в 9 кл.

Перегляд файлу

Тема: «Українські землі у складі Російської імперії другій половині ХІХ ст.»

Головні події:

ü 18 листопада 1853 р. – розгром російською ескадрою на чолі з П. Нахімовим турецького флоту у Синопській бухті.

ü жовтень 1854 – серпень 1855 р. – оборона Севастополя під командуванням П. Нахімова, В. Істоміна, В. Корнілова (349 днів).

Наслідки:

• війна закінчилась поразкою для Росії,

• за Паризьким мирним договором 1856 р., Росія втрачала острови в дельті Дунаю та частину південної Бессарабії.

Øкріпацтво гальмувало темпи розвитку економіки й формування ринкових відносин у с/г та промисловості через нестачу вільної робочої сили;

Øпосилення селянських повстань і заворушень:

1855 р. – Київська козаччина

• – масовий селянський рух у Київській губернії, спрямований проти кріпосницьких порядків (імператор

Олександр ІІ 1855 – 1881 рр.).

Причини:

üселяни невірно розтлумачили маніфест Олександра ІІ;

üпоширювались чутки про те, що хто запишеться в козаки і піде воювати у Крим, той стане вільним і отримає поміщицькі землі.

üселяни масово стали записуватися у козаки, відмовлялися відробляти панщину, дехто став готуватися до переселення в Таврію.

• 1856 р. – Похід в Таврію за волею – озброєний виступ селян проти поліції та військових.

Привід: до непокори поміщикам і масових утеч селян до Криму - чутки про те, що начебто цар закликає поміщицьких селян заселяти зруйновані в час війни місцевості Криму і за це обіцяє їм волю та допомогу.

Наслідки:

üвеликими армійськими силами самодержавству вдалося придушити останній масовий рух селянства напередодні реформи 1861 р.

üнеобхідність посилити оборону Росії та бажання повернути військову могутність, що стало неможливим буз капіталістичних реформ;

üРосія залишалася єдиною європейською державою, де існувало кріпацтво, і це негативно позначалося на її міжнародному авторитеті;

üрозуміння російською верхівкою безперспективності кріпацтва.

Реформи:

1. Скасування кріпосного права (особистої залежності селян):

19 лютого 1861 р. - Олександр ІІ підписав «Маніфест про скасування кріпацтва»:

vСкасовано особисту залежність селянина від поміщика.

vСеляни дістали особисту свободу:

поміщик не мав права купувати, продавати, дарувати селянина;

селяни могли тепер вступати в шлюб без дозволу поміщика;

селяни могли вступати на службу або в навчальні заклади, переходити в інші верстви суспільства (міщан, купців та ін.) v Селяни отримали економічні права:

могли самостійно укладати договори і торговельні угоди;

могли вільно займатися промислом чи торгівлею;

мали право придбати рухоме і нерухоме майно, вільно ним розпоряджатися та одержувати його за законами у спадок.

v Земля передавалася селянам за викуп:

20% - поміщику сплачували селяни, 80% - платила держава;

селяни мали погасити борг державі з відсотками протягом 49 років;

реформа дозволила поміщикам залишити собі близько половини землі, причому кращої, а найгіршу – розподілити між селянами.

vДо укладення викупної угоди селяни мусили відпрацьовувати панщину і сплачувати оброк, маючи статус тимчасовозобов’язаних.

vСелянська громада несла відповідальність за викупні операції та сплату податків селянами за принципом кругової поруки.

vДля кожної губерній було встановлено норми землеволодіння. Якщо селянський наділ перевищував норму, його землю «відрізали» на користь поміщика. В Україні селяни отримали в чорноземних губерніях по 3-5 десятин на душу чоловічої статі, в нечорноземних – 4-7 десятин. Фактично у селян «відрізали» близько половини землі.

vНа Правобережжі селянські наділи збільшили, а стан тимчасовозобов’язаних узагалі не вводився, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки на випадок чергового антиросійського повстання.

Карикатури на селянську реформу, акцентують увагу на її результаті Реформи адміністративно – політичного управління:

2. Фінансова реформа (1860-1864 рр.):

vУправління грошовими ресурсами зосереджено в руках міністерства фінансів.

vСтворення незалежних від губернатора контрольних палат, які щомісяця контролювали видатки всіх губернських установ.

vСтворення Державного банку (1860 р.), який мав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств.

vСкасування відкупної системи податків.

vУстановлення акцизних зборів, що здійснювалися державними установами.

vІз 1862 р. у пресі публікуються дані про прибутки й видатки держави.

3. Військова реформа (1862-1874 рр.):

vЗамість рекрутських наборів запроваджено загальну військову повинність чоловіків, які не належали до дворянського стану, з 20 років.

vСлужба скорочувалася з 25 до 6-7 років; особи, що мали освіту, служили менше.

vЗаборонено тілесні покарання.

vДержава була поділена на 15 військових округів, в Україні були розташовані Харківський, Одеський, Київський округи.

vАрмія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий військовий флот.

4. Земська реформа (1864 р.):

vУ повітах і губерніях обиралися земські управи (земства) – місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, статистикою та ін.

vБули загальностановими органами: до їхнього складу входили дворяни, буржуазія, селянство.

vНе мали політичних повноважень.

vРобота земств сприяла поширенню освіти, наданню медичної допомоги в селах, загальному підвищенню культурного рівня селян.

vНа Правобережжі земська реформа була встановлена тільки в 1911

р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

5. Судова реформа (1864 р.):

vЗапроваджено безстановий суд, незалежний від владних органів.

vСудові засідання стали публічними (могли бути присутні представники преси, публіка).

vСудочинство було побудоване на змагальній основі між адвокатом і прокурором.

vУведено суд присяжних.

vДрібні справи розглядав мировий суддя, який обирався земством або міською думою.

vУстановлено кілька судових інстанцій: мировий, окружний суди, судова палата; для особливо важливих справ існував Верховний кримінальний суд.

6. Освітня реформа (1864 р.):

vУведено єдину систему початкової освіти.

vСтворено мережу чоловічих і жіночих класичних гімназій (давали можливість вступити до університету) та реальних училищ (давали можливість вступити до вищої технічної школи), до яких міг вступити будь-хто платоспроможний. v Відновлено автономію університетів.

vСтала можливою вища освіта жіноцтва на приватних жіночих курсах.

vПраво на освіту одержали всі стани, що були здатні заплатити.

vВидавалися підручники, популярна література.

v 1865 р. – відкрито Новоросійський університет в Одесі.

7. Реформа цензури (1865 р.):

vВведення попередньої цензури періодичних видань.

vВидавцям заборонено торкатися політичних питань.

8. Реформа міського самоврядування (1870 р. ):

vу містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися комунальними проблемами (шляхами, освітленням, соціальними питаннями);

vвибори проводились власниками нерухомого майна;

vдума обирала виконавчий орган – міську управу на чолі з головою.

Економічний розвиток Наддніпрянщини у 60-90-і рр.. ХІХ ст.:

1. У 60 – 80-х роках ХІХ ст. в Україні завершився промисловий переворот.

2. Україна стала головною вугільно-металургійною базою Російської імперії – 70% загальноросійського видобутку кам’яного вугілля.

3. Починається розвиток машинобудування: сільськогосподарські машини, паровози, суднобудування.

4. Швидкими темпами розвивається транспорт: залізничний – Одеса – Балта (1863 – 1866); водний – річковий, морський.

5. Розвиток великих міст і торгівлі ( 130 міст). Поряд з ярмарками та базарами зростає постійна торгівля.

6. Занепад середніх міст (Полтава, Ромни, Суми).У містах мешкало 13% населення.

7. Поділ України на промислово розвинений Південно-Східний та аграрний Північно-Західний райони.

8. У 70-ті роки ХІХ ст.. було завершено створення телеграфної мережі в Україні.

9. Цукрова, харчова, легка промисловість розвивалися на Ліво- та Правобережжі: в Україні вироблялося 80% російського цукру (Яхненко, Терещенко, Харитоненко, Алчевські).

10.Створений перший в Україні цукровий синдикат – одна з форм капіталістичної монополії — договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами., який об’єднав 78% усіх цукрових заводів. Синдикат став монополістом у цукро-промисловій сфері, який регулював ціни на цукор на внутрішньому ринку й здійснював експортну політику.

11.Заводи:

Донбас (Юзівка) – видобуток кам’яного вугілля – головного промислового палива; Кривбас – залізної руди.

12.Центри важкої промисловості – Донецький басейн і Дніпровський промисловий район, де розвивалася важка промисловість:

вуглевидобування, металургія, машинобудування.

13.Переважала видобувна галузь і первинна обробка.

Суспільно-політичне життя на Наддніпрянщині в другій половині ХІХ ст..

Політикою царизму заперечувалося існування українського народу, українську мову оголошено говіркою російської. Історик М. Погодін доводив, що українського народу ніколи не існувало (1856 р.). Цю теорію спростували перший ректор Київського університету М. Максимович та М. Костомаров.

1. 1863 р. – Валуєвський циркуляр (автор – міністр внутрішніх справ П. Валуєв):

ü заявлено, що «малоруської мови не було, немає і не може бути»; ü заборонено діяльність громад;

ü призупинено видання шкільних і релігійних видань українською мовою;

ü мета циркуляра – не допустити поширення освіти серед селянства.

2. 1876 р. – Емський указ, який заборонив:

Ø друкувати будь-які книги українською мовою;

Ø ставити театральні вистави українською мовою (знято в 1881 р.)

Ø влаштовувати концерти з українськими піснями;

Ø ввозити українську літературу, надруковану за кордоном, без спеціального дозволу;

Ø перекладати чужоземну літературу українською мовою; Ø викладати українською мовою в початкових школах.

Визвольний рух в другій половині XIX ст. в Наддніпрянській Україні був представлений трьома напрямками: російським, українським та польським Російський визвольний рух в Україні

1. 50-60-ті роки ХІХ ст. – діяльність радикальних різночинців - «люди різного чину і звання», вихідці з купецтва, міщанства, селянства, духовенства, чиновництва, які займалися розумовою працею., провідником яких став М. Чернишевський.

Радикалізм – політична течія, прихильники якої вимагали проведення демократичних реформ; для їх здійснення вони готові були до збройної боротьби проти влади.

Мета: створення справедливого суспільного ладу на базі селянської громади й кооперативних майстерень.

Діяльність: створення революційної організації «Земля і воля» (1861), яка намагалася підняти селянське повстання, проте безуспішно.

Національним питанням не цікавилися, сподіваючись на відсутність національного гноблення в соціалістичному суспільстві. Проте українці також брали участь у роботі «Землі і волі» (А. Красовський, А. Потебня).

2. 70-80-ті роки – діяльність народників (російські організацій – «чайковці», «Земля і воля»).

Народництво – це рух різночинної інтелігенції в Російській імперії.

Мета: розбудова соціалістичного суспільства.

Основні ідеї:

§ селянство – рушійна сила революції на шляху суспільства до соціалізму;

§ революційна інтелігенція має йти в народ – пропагувати соціалістичні ідеї та готувати його до соціалістичної революції.

Гуртки Рік заснування Діяльність

пропаганда серед

робітників та селян,

політичні диспути;

«Чайковці» 1874 р. – масове «ходіння в

1872

(діяли в Києві та Одесі) народ». Народники

влаштовувалися працювати в населених пунктах, читали

учням і селянам заборонену

літературу, твори Т.Шевченка,

М.Вовка, І.Котляревського, розповідали про козацьку

«Київська комуна» добу в Україні, проводили

(Віра Засулич, Я.Сефанович, 1873 бесіди на революційні теми. В.Дебагорій-Мокрієвич) Проте підняти селян на

боротьбу з самодержавством не вдалося, почалися масові арешти.

«Південні бунтарі» 1875 1877 р. – «Чигиринська

(Одеса) змова»: народники

спробували спровокувати

селян Чигиринського повіту

на повстання, нібито схвалене царем. Створено нелегальну

селянську «Таємну дружину».

Змову було розкрито,

учасників заарештували.

1878 р. – народники переходять до політичного терору.

1879 р. – розкол «Землі і волі» на 2 нові організації:

o «Чорний переділ» - продовжував агітаційну роботу з підготовки революції;

o «Народна воля» - зосередилася на підготовці вбивства царя, вважаючи, що ця подія призведе до революції.

1881 р. – убитий імператор Олександр ІІ (народниками). Організатори були страчені (А. Кібальчич, А. Желябов, С. Перовська), на поч. 80-х років ХІХ ст. народницькі організації розгромлені.

Польський визвольний рух 50-60-х років ХІХ ст.

1. 1863-64 рр. – Друге польське повстання на Правобережжі.

Øна боці поляків воювали українці під проводом А. Потебні, А. Красовського;

Øале широкої підтримки не було, бо поляки піклувалися тільки про відновлення самостійності своєї держави;

Øповстання зазнало поразки;

Øпроте напередодні повстання – розкол польського руху.

2. Хлопомани – таємний гурток частини польських студентів Київського

§ ліквідація царизму і кріпацтва;

§ встановлення демократичної республіки на основі рівноправного добровільного співжиття українців, росіян і поляків.

діяльність:

§ дотримання народних звичаїв, спілкування укр. мовою, носіння укр.

народного одягу;

§ збирання укр. фольклору;

§ просвітницька робота в селі, підняття національної самосвідомості селян.

хлопомани припинили діяльність у селах унаслідок поліцейського тиску в 1861 р. і приєдналися до українських груп, що діяли в містах. Український визвольний рух друг. пол. ХІХ ст.

1. Наприкінці 50-60-х рр. ХІХ ст. – становлення українського визвольного руху.

Передумови:

Øзанепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова

Øдемократизація суспільного життя внаслідок реформ Олександра ІІ, колонізаційна політика царського уряду.

Головне завдання:

Øкультурно-освітня робота і формування національної свідомості;

Øпитання про відновлення державності було на той час не актуальним, це була культурницька фаза розвитку визвольного руху.

Особливості:

Øвідбувається зміна провідників. Козацько-старшинська еліта була втрачена, інтелігенція розвивалася повільно, селянство не здатне було очолити національно-визвольний рух.

Основною організаційною формою стали громада – напівлегальні непартійні об’єднання української інтелігенції:

1859 р. – перша громада в Петербурзі.

Мета: підвищення культурно-освітнього рівня укр. народу.

Учасники: В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко (колишні кириломефодіївці). Діяльність громад:

§ видання в Петербурзі літературно-наукового щомісячного журналу «Основа» (1861-1862 рр.), який виходив укр. та частково російською мовами. Тут друкувалися художні твори, історичні праці Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, М.Максимовича, К.Костомарова та ін.;

§ поширення громадівського руху в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів) та Росії (Москва, Катеринодар);

60-ті рр. – Київська громада (1860 р.) – очолив колишній хлопоман В. Антонович:

• Чернігівська громада видавала «Чернігівський листок» щотижневу газету за ред. Л. Глібова;

• організація недільних та щоденних школи для дорослих;

• написання укр. підручників (Т.Шевченко, П.Куліш);  збирання коштів на видання укр. літератури;  організація публічних лекцій та бібліотек.

В 1863 р. Валуєвський циркуляр спричинив розгром громад.

70 – 90-ті роки XIX ст. – діяльність Старої громади,

2.утвореної за ініціативою В. Антоновича на початку 70-х років у Києві.

Діяльність:

Øзбирання, обробка і публікація етнографічних матеріалів та праць з історії України;

Øзаснування Історичного товариства Нестора - літописця (1873 р.);

заснування *Південно-Західного відділу Російського географічного*
*товариства* на чолі з Г. Галаганом ( 1873-1876рр)	.

Секретар – П. Чубинський.

Учасники товариства – В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, О. Русов: ü займалось географічний дослідженням Правобережної України;

ü ця установа дала змогу громадівцям якоюсь мірою «легалізувати» свою наукову працю;

Øвидання газету «Київський телеграф» (1873 – 1875 рр.), яка серед іншого публікувала і критичні матеріали щодо державної політики.

Емський указ (1876 р.) завдав удару по українській культурі:

üзакрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства;

ü заборонено видавати «Київський телеграф»; ü звільнено ряд професорів Київського університету; ü стався розкол громадівського руху:

vП. Куліш і М. Костомаров закликали підкоритися політиці царизму й обмежитися культурницькою діяльністю;

vВ. Антонович і П. Житецький закликали піти на компроміс із самодержавством та розвивати українську культуру в контакті з російською;

vБ. Грінченко, М. Драгоманов виступили послідовними противниками поширення русифікації.

З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини.

3. Молоді громади – організації радикальної молоді в 70- 80-х років XIX ст., які створювалися в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові. Лідери: М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський Мета:

• здобуття незалежності України;

• рішення політичних проблем;

• повалення самодержавства; завоювання демократичних свобод шляхом революції.

Проте поширене на той час захоплення марксизмом призвело до того, що більшість молодих громадівців або порвала з українським рухом і приєдналася до російських революційних гуртків і організацій, або звузила українське питання до автономії України в складі Російської федерації.

Діяльність МИХАЙЛА ПЕТРОВИЧА ДРАГОМАНОВА (1841 – 1895):

üнародився у м. Гадячі на Полтавщині;

üпрацював у Київському університеті;

üактивний учасник Старої громади та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства;

üпісля звільнення з Київського університету за наказом Олександра ІІ виїхав за кордон. Працював у Софійському університеті.

Погляди М. Драгоманова:

ØФедералізм – політична автономія України.

ØЄвропеїзм – тісні зв’язки України з Західною Європою.

ØСхвалював ідеї марксизму, окрім диктатури пролетаріату.

ØСоціалізм має бути демократичним і враховувати національні особливості.

ØЗасуджував тактику терору російських народників та польськошляхетський шовінізм - пропагування національної винятковості, панування однієї нації над іншою.

Ø Спочатку сприймав укр. рух як культурницький, а наприкін. 70-х років він визнав необхідність політичної боротьби за національне визволення укр. народу.

Закордонна діяльність:

vЗа дорученням і на кошти Київської громади організував у Відні видання укр. пропагандистської та науково-популярної літератури.

vВидавав український політичний журнал «Громада».

v1886 р. – розійшовся з поміркованими громадівцями та втратив їхню фінансову підтримку.

Учасниками братства стали відомі письменники та науковці Б. Грінченко, М.

Коцюбинський, М. Вориний, Є. Тимченко та ін.

Мета: цілковита державна незалежність України.

Програма:

§ Самостійна суверенна Україна, соборна й неподільна «від Сяну до Кубані, від Карпат до Кавказу».

§ Створення Української федерації Лівобережної, Правобережної, степової України, Кубані й Галичини.

§ Державу очолюватимуть гетьман (президент) і сойм (парламент).

§ У державній власності мають перебувати земля і земні надра, велика промисловість і гуртова торгівля.

§ Відокремлення церкви від держави, свобода віри.

§ Загальна трудова повинність.

§ Загальна безоплатна освіта.

§ Створення національної армії.

Діяльність тарасівців:

• організація лекцій, таємних зборів, українських вистав, нелегальної бібліотеки;

• встановлення зв‘язків з аналогічними гуртками в Полтаві, Одесі, Херсоні та інших містах;

У 1893 р. відбулися арешти «тарасівців», братство припинило існування.

189

Загальноукраїнська безпартійна організація(ЗУБО) – була створена в 7 р. в Києві.

Лідер: В. Антонович та О. Кониський.

Мета: згуртувати всіх українських діячів в одному об’єднанні.

Діяльність:

ü відкрили літературне товариство «Вік», велику друкарню в Києві;

ü влаштовували Шевченківські свята, концерти, вистави, лекції, розповсюдження літератури;

ü організовували всеукраїнські студентські з’їзди.

Хронологія:

19 лютого 1861 рр. – царський маніфест про скасування кріпосного права в Російській імперії;

1863 рр. – Валуєвський циркуляр;

1863–1864 рр. – польське національно-визвольне повстання; 1865 р. – завершення будівництва першої залізниці Одеса–Балта; 1876 р. – Емський указ.

Визначення:

«Київська козаччина» - антикріпосницький селянський рух, приводом до якого став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчення. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони масово записувались у «козаки», відмовляючись виконувати повинності. Придушений військовими.

«Земства» - адміністративно-територіальні одиниці утворені в результаті реформи 1864 р. на території Російської імперії.

«Громадівський рух» - низка напівлегальних організацій українсько інтелігенції створених в 60 – 90-ті рр. XIX ст. з метою громадської, культурної та просвітницької діяльності.

____________________________________________________________________

pdf

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Шипін Марта Миколаївна

Пов’язані теми

Історія України, 9 клас, Матеріали до уроків

Додано

17 січня

Переглядів

543

Оцінка розробки

Відгуки відсутні