До розіграшу
залишилось:
22 дні
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Конспект уроку для учнів 4 класу "Хліб - наша святиня"

Про матеріал

Познайомити дітей із значенням хліба в житті людини, з історією його виникнення, з обрядами, звичаями, які супроводжували процеси вирощування, збирання та випічки хліба в Україні. Розвивати мов­лення, увагу. Виховувати бережливе ставлення до хліба, повагу та інтерес до хліборобської праці.

Перегляд файлу

Л.В.Коряченко

вчитель початкових класів

Миронівської ЗШ І-ІІ ст.

Світловодської РДА

 

Тема. Хліб – наша святиня

(урок для учнів 4 класу загальноосвітніх шкіл)

 

Мета. Познайомити дітей із значенням хліба в житті людини, з історією його виникнення, з обрядами, звичаями, які супроводжували процеси вирощування, збирання та випічки хліба в Україні. Розвивати мов­лення, увагу.  Виховувати бережливе ставлення до хліба, повагу та інтерес до хліборобської праці.

 

Обладнання. Знаряддя праці для випічки хліба, пред­мети українського побуту (горщики, глиняні тарілки, рушники), виставка хлібо-булочних виробів, серія малюнків «Як хліб на стіл прийшов», плакати та написи на дошці («Є хліб — є й життя», «Хліб для нас — символ братства й гос­тинності», «Жито годує всіх, а пшениця на вибір», «Не вважай на врожай, а жито сій, то хліб буде», «Земля — матінка, а хліб — батенько», «Вмирати зібрався, а жито сій», «Є хліб — ясно в домі, немає — біда, нещастя»), малюнок чарівного колоска (на кожній зернині напис).

 

Хід уроку

«А я стою похилившись, думаю, гадаю,

Як то тяжко той насущний люди заробляють».

 

І. Організаційна частина

1. Психологічний тренінг

Ось дзвінок нам дав сигнал –

Працювати час настав.

Тож і ми часу не гаймо,

Свято Хліба починаймо.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Вправа «Мозковий штурм»

- Діти, а чи знаєте ви  без чого не зможе прожити людина?

 

2. Вправа «Очікування»

- Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?

 

3. Вступне слово вчителя.

Багато цінностей є в українців. Це і рідна мова, і пісня, і мати з батьком, і вся родина. Це і наша історія, і наше майбутнє, наша народна творчість та творчість україн­ських митців. Та є в українців щось найцінніше, без чого неможливе життя не тільки в Україні, а й в усьому світі.

Саме він є головним гостем на сьогоднішній нашій зустрічі. Але хто ж він такий? Це ви скажете, відгадавши загадку.

- Він потрібен всім,

У кожній хаті,

І їси його щоденно ти!

Щоб він був,

Потрібно працювати,

А як є –

То треба шанувать!  

                          (Хліб)

 

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку

   Сьогодні, діти, у нас урок вша­нування хліба, назва його: «Хліб – наша святиня». На цьому уроці ви познайомитесь із значенням хліба в житті людини, з його історією виникнення, з обрядами і звича­ями, які супроводжували процеси вирощування, збиран­ня, випічки та іншими обрядами, що пов'язані з хлібом.

 

ІV. Мотивація навчальної діяльності

   Хліб — це те, що завжди було турботою і радістю лю­дини, чому вона віддавала свій труд і талант. Хліб для кожного з нас звичний, як сонячне світло чи дихання і таке ж необхідне. Без хліба не можна уявити ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому.

 Певно, чули ви, малята,

 Вже не раз такі слова:

 «Хліб потрібно шанувати!

 Хліб усьому голова!»

На нашому уроці не можна обійтись без хліба. Запрошуємо Хліб на урок. (Діти заносять хліб на рушнику).

1 учень.

Одвічно славний труд людини!

Де хліб є на столі,

Там пісня щастя лине.

І вам буть з хлібом

Від душі бажаєм,

Тому вітаєм вас короваєм.

2 учень.

Коровай наш вдатний

Перший не останній

І великий, і кругленький,

Дуже пишний, рум'яненький

І високий, і широкий

Ще й до того ж білобокий.

3 учень.

Бо калиною калили,

А барвінком загнітили.

Ясним сонцем присвітили,

Ще й росою примочили.

Щоб коровай вдався,

Щоб всім сподобався.

4 учень.

Він широкий і рум'яний

Ліг на шитий рушничок,

А на тому короваї —

Солі білої дрібок.

5 учень.

І калини грона повні,

Червоніють для прикрас.

Короваю, гість шановний,

Звідкіля прийшов до нас?

V. Основна частина уроку 

(Вчитель вивішує на дошку малюнок чарівного колоска. Кожна зернинка хоче про себе щось розповісти)

 

Вчитель. І я вже чую, що перша зернинка хоче щось розповісти.

1. Розповідь учителя

З давніх часів батьки привчали дітей сво­їх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювалися пра­вила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, пов­сякденної культури. Людей, які прийшли з чистим сер­цем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій зем­лі завжди зустрічали хлібом-сіллю. Короваєм благослов­ляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом...

А що ж означає слово хліб? Значень його є кілька.

 

2. Конкурс "Що означає слово хліб"

Хліб — це зерно, яке перемелюють на борошно — "Зібрати три мішки хліба".

Хліб — це випечений виріб із борошна. Продукт харчування — "Запашний хліб лежить на столі".

Хліб — це зернові сільськогосподарські рослини — "Достигає хліб у полі".

Хліб — це харчі, прожи­ток — "Заробляти собі на хліб", тобто забезпечувати собі добробут.

Хліб — це заробіток, засіб існування — "Жити на чужих хлібах", тобто на чиємусь утриманні.

Хліб — це всі вироби, випечені із додаванням борошна.

 

Вчитель. Правильно, хліб — найголовніше багат­ство. Не може бути родина багатою, якщо в хаті немає хліба. Тому не дивно, що в нашій мові чимало добрих слів, якими називають хліб.

 

3. Складання  «Асоціативного куща»

«

 

(Святий, насущний, золотавий, пишний, буденний, величний, духмяний, гіркий, смачний, дорогоцінний …)

 

Вчитель. І я вже чую, що друга зернинка хоче щось розповісти.

Друге зерно. Легенда

   Якось, розповідає легенда, засперечатись орач, сівач і пекар.

Орач твердив, що хліб творить земля, сівач казав — сонце,

пекар — вогонь.

  • Ви забули про людину, — мовив мудрець. — Хліб — творіння рук людських».

 

Вчитель. І я вже чую, що третя зернинка  щось шепоче.

Третє зерно. Коли ж саме і де розпочалася «пшенична доба» людства?

Пшениця — дуже давня культура. Вона була відома у багатьох країнах Європи, Азії, Аф­рики ще за 7 - 6 тисяч років до нашої ери.

В Єгипті пшеничні зерна знайшли у фундаменті піраміди Дашура, збудованій близько 5300 років тому.

Успішно вирощували її древні шумери.

Перша згадка про культивування пшениці в Китаї на­раховує майже 5 тисяч років.

Досліджуючи життя та побут племен, що мешкали на Правобережжі сучасної України, відомий вчений В.В. Хвойко під час археологічних розкопок першим з дослідників натрапив на рештки цієї культури — зерна пшениці.

Відбитки її колосся знаходилися поруч із залишками ячменю та проса на глиняних підлогах і стінах старо­давніх саманних жител.

І вчений переконливо довів, що наші предки висівали пшеницю і збирали її врожаї ще 5 тисяч років тому.

Згодом культуру пшениці перейняли скіфи, а потім її опанували хлібороби Київської Русі.

Як відомо зі свідчень давньогрецьких істориків, скіфи вирощували пшеницю на території середнього і нижньо­го Придніпров'я дві з половиною тисячі років тому.

Вони збирали чималі врожаї і значну кількість зерна продавали грекам.

Цікаво, що вже тоді скіфська пшениця вважалася най­кращою в світі. З неї випікали хліб до царського столу та для заможної знаті.

Про майстерність слов'ян-хліборобів розповідають давні манускрипти.

А от в Америку та Австралію пшениця потрапила лише 200—300 років тому. Але розповсюдилась вона тут над­звичайно швидко і зайняла величезні площі.

Пісня «Земля хлібом славиться»

Муз. Ю. Чичкова

Сл. П.Синявського

Свіжий хліб із житечка

Пахне теплим літечком.

Бо земля всю силу

В хлібі затаїла.

Золотіша золота,

Ой буяє молодо

Неозора нива ця —

Пшениця наливається. (Двічі)

Нива серце радує...

Он заграла радуга

І на небокраї

Ниву обрамляє.

Ми з весни до осені

Ниву хлібну просимо:

Наливайся соками, і

Рости, рости високо.  (Двічі)

Любим ниву дуже ми.

З нею ми не тужимо.

Добрим короваєм

Ми гостей стрічаєм.

Золотіше золота

Ой, буяє молодо

Неозора нива ця —

Пшениця наливається.  (Двічі)

 

Вчитель. І я вже чую, що четверта зернинка  готується щось нам розповісти.

Четверта зернинка.  Де ж прабатьківщина пшениці? Звідки почався її пере­можний хід по нашій землі-матінці?

Над розгадкою цієї таємниці працювало не одне по­коління вчених у багатьох країнах світу. «Для того, щоб збагнути всю різноманітність культурних рослин, — писав великий біолог Микола Іванович Вавілов, — необхідно не тільки вивчати їхню географію, а й визначити первісні райони, їхнього поширення, а також точне місце поход­ження».

І вченому вдалося зробити надзвичайно важливе відкриття: він висунув свою славнозвісну теорію про цен­три походження культурних рослин.

Згідно з нею, батьківщину тієї чи іншої рослини слід шукати там, де скупчилося найбільше її видів та сортів. Микола Іванович Вавілов зумів встановити первісні по­ходження багатьох культурних рослин. Завдяки теорії Вавілова пощастило встановити і батьківщину пшениці. Найбільша кількість її сортів росте у Закавказзі. Первісним районом культивування пшениці нині прий­нято вважати Грузію.

Цілком імовірно, що саме звідси вона потрапила у Причорноморські степи, до скіфів, а потім і наших дале­ких предків — хліборобів Київської Русі, ставши, зреш­тою, «головним хлібом», «хлібом над хлібами», — бо май­же половина населення Земної кулі харчується пшени­цею.

 

Де не глянь – колоски

Гей, простори які!

Любо-мило землі!

Де не глянь – колоски

Та всі в золоті-сріблі.

Де не глянь – колоски

Проти сонця блись-блись …

Лиш ген з краю ліски,

Ніби дим, простяглись.

                              П.Тичина

 

Вчитель. І я вже чую, що п’ята зернинка  готується щось нам розповісти.

П’ята зернинка. Які сорти пшениці вирощують в Україні?

На землі налічується більше 20 видів пшениці і безліч сортів. У нас найпоширенішими зараз є «Киянка», «Поліська – 70»,  «Одеська напівкарликова», які створили українські селекціонери. Ще в 20-х роках в Ленінграді було створено Всесоюзний ін­ститут рослинництва, або ВІР, як його частіше нази­вали. Там вчені виводять нові, надзвичайно врожайні та морозостійкі сорти бага­тьох культурних рослин.

Гордість інституту — хлібний фонд. Своєю цінністю він не поступається ні Алмазному, ні Золотому фондам. Про накопичення і зберігання Хлібно­го фонду можна розповідати дуже багато. Але особливо драматично склалася його доля в блокадному Ленінграді під час Великої Вітчизняної війни.

Розстрілюваний з далекобійних гармат, під вар­варським бомбардуванням фашистської авіації, голодую­чий, блокадний Ленінград не втратив мужності й не ско­рився ворогові.

У літопис подвигу міста-героя вписали свою сторінку й вчені ВІРу.

Вони вмирали від голоду і виснаження, але не взяли жодної зернини з безцінної колекції і зберегли Хлібний фонд недоторканим, бо вони глибоко усвідомлювали, що рідкісні сорти пшениці — це майбутній хліб нашого на­роду, і його треба зберегти навіть ціною власного життя.

Скінчилася війна. Повертались до своїх осель воїни-переможці. Вчорашні солдати орали стужавілу, зарослу бур'янами, покраяну снарядами землю і сіяли перший повоєнний хліб.

Учень.

Солдатський хліб — черствий сухар

І в казанку незмішана каша.

Ми винесли страшний тягар.

Така вже, видно, доля наша.

Тоді збагнули ми, що хліб,

Здобутий боєм цеї роти,

Ми проміняти не змогли б

На всі житейськії щедроти.

 

Ще раз слід низько вклонитися тим, хто врятував Хлібний фонд у блокадному Ленінграді, бо саме на основі сортів, взятих з нього, вивели вчені чудові сорти пше­ниці, якими хлібороби користуються і зараз.

Насіння надходило й у Миронівку на Київщині, у всесвітньо відомий Інститут пшениці. Тут справжній «чарівник хліба» Василь Миколайович Ремесло створив небачені раніше сорти пшениці.

Видатний селекціонер сучасної академії В.М. Ремесло плекав сорти пшениці для полів України, а вони невдовзі завоювати великі площі не лише в нашій країні, а й у Європі, Америці та Австралії.

 

Шосте зерно. Як правильно садити і вирощувати пшеницю?

Вчитель. І що ж розповість нам шосте зерно.

   В залежності від довготи життєвого циклу є ярі і озимі пшениці. Озимі сорти висівають восени, за 50-60 днів до наступання морозів, а урожай отримують в наступному році. Ярі сорти сіють весною, урожай збирають в цей же рік. Озима пшениця більш урожайна, бо рослини розвинулись з осені, краще використовують весняні запаси вологи і поживних речовин, менше страждають від весняної посухи. Озима пшениця дозріває на 8—10 днів раніше від ярої.

 

Сьоме зерно. Що виробляють із зерна пшениці?

Із зерна пшениці виробляють борошно, крупу, макарони, крохмаль, спирт. Висівки та інші відходи йдуть на корм тваринам, солома — на корм і підстилку худобі.

У всі часи вагоме слово «хліб» люди вимовляли з пошаною. Хліб — це не лише буханець, урожай, зерно, але  і символ джерела людського життя, материнського благословення, і знак уваги і шани до гостя, і марка хліборобського роду, і символ поступу, і знак достатку, і окраса хати, і символ людського безсмертя ...

Хліб

Хліб нам роблять із пшениці

На пекарні робітниці.

Хліб рум’яний, запашний

І смачний, смачний такий.

Хліб любити треба, друзі,

Берегти нам треба хліб.

                                 Б.Глюзіцький

Восьме зерно. А як люди навчилися робити перше тісто?

Людина побачила на березі річки плоский камінь, присіла перед ним, насипала на камінь жменю зерна і почала розтирати його. Вона із самого каменя почала злизувати їстівний порошок. Розтирала зерна ще і ще, зміта­ла їх у долоню, висипала з долоні в рот. Жувати тепер бу­ло набагато легше. А води можна було напитися з річки, що хлюпала поблизу.

Через багато-багато років людина помітила, що камінь, на якому вона завжди розтирала своє зерно, змінився. В камені утворилася заглибина, в якій після дощу збирала­ся вода. Одного разу, насипавши в заглибину зерна, роз­терши і розмішавши його з водою, людина вперше одер­жала тісто. Воно було жорстке, із висівками і остюками. Але то було перше тісто у світі.

Якось восени, коли не було на небі сонця, людина підсушила своє тісто на вогні. Тісто почорнію. Aлe все­редині, гаряче, виявилося дуже смачним. І тоді розум підказав людині, що краще пекти свої коржі не у в'юнко­му полум'ї, а спершу нагріти у вогні камінь, а вже потім покласти на нього корж з тіста.

Коржик спечений на гарячому камені — ото й був пер­ший печений хліб на світі. Відтоді й пішов хліб по землі. Як то кажуть: без ніг, без торби світом ходить, та не до всіх заходить.

 

Інсценівка оповідання Михайла Романіко «Як хліб ходить»

Бабусина хата для Оленки — неначе музей. Чого тільки тут немає! Лежать у миснику давні саморобні ложки, стоять мальовані глечики та макітерки.

У хижці Оленка поба­чила стареньку прядку з гребнем та веретеном, а на горищі — почорнілу від часу дубову діжу, обперезану ліщиновими обручками.

— Бабусю, а навіщо тобі ця діжа? — спи­тала Оленка.

— О, вона й мене, і твого дідуся, і твою маму, і дядька Свирида, і тітку Параску — весь рід годува­ла. А минулої війни навіть партизани їли з неї хлібець, бо я діжу й до лісу брала, у партизанський загін.

— А мене своїм хлібцем вона може пригостити? — поцікавилася Оленка.

— Звісно, може. Вона щедра...

Увечері внесла бабуся діжу до хати. Старанно випила й на опарі учинила в ній тісто. Потім накрила діжу, щоб тісто підходило. А вранці ще раз замісила тісто й заходи­лась розпалювати в печі вогонь. Коли дрова згоріли, бабуся вигребла коцюбою на припічок жар і наготувала дерев’яну лопату.

Тим часом тісто так підійшло, що почало навіть випов­зати з діжки. Бабуся брала його кавалками, попліскуючи, спритно ліпила буханці і на лопаті саджала в піч. Потім затулила челюсті печі заслінкою і сказала:

— Ну, Оленочко, як піде хліб по хаті, то вважай, на стіл проситься.

Оленка примостилася на ослінчику і стала чекати, що не­вдовзі буханці з печі самі викотяться.

А бабуся подалась на город сапати. Минав час, а заслінка і не зворухнеться, тихо-тихо за нею.

— Бабуню! — гукнула в прочинені двері Оленка. — А чого буханці про себе знати не дають ?

— Як-то не дають! — ступила на поріг бабуся. — Он який смачний дух котиться від них і по хаті, і подвір’ям, і городом. Пішов наш хлібець, пішов...

Бабуся простелила на лаві домотканий рушник із виши­тими півнями й, дістаючи золотаві паляниці, злегенька вмивала їх водою. Вона клала паляниці одну біля одної на рушнику і приказувала:

— Хліб, Оленко, мандрує і сушею, і морями-океанами, і в шахти спускається, і з космонавтами до зірок літає...

Він сили людям додає.

Тому й найдорожчий за все на світі.

 

Дев’яте зерно. Народна мудрість

Вчитель.

Хліб! Скільки б не мали його люди — завжди говорять про хліб зі щирою повагою, беруть його до рук трепетно й урочисто.

Шанобливе ставлення до хліба підкреслюють чимало мудрих  прикмет, прислів'їв та приказок. Давайте пригадаємо деякі з них:

Учні по черзі:

■ Без солі, без хліба немає обіду.

■ Хліб — усьому голова.

■ Коли хліб на возі — не буде біди в дорозі.

■ Де хліб і вода — там немає голоду.

■ Паляниця — хлібові сестриця.

■ Довелося бідувати, на хліб-сіль заробляти.

■ Калинова гілка — хлібові тітка.

■ Нема святішої святині, як хліб на нашому столі.

■ Земля — матінка, а хліб — батечко.

■ Пшениця колоситься — життя веселиться.

■ Посієш вчасно — збереш рясно.

■ Хто про землю дбає, тому вона повертає.

■ Осінь дощова – на врожай.

■ Зима з снігами – літо з хлібами.

■ Зима без снігу – не бути хлібу.

■ Як у травні дощ надворі,

То восени хліба повні комори.

■ Грім гримить – хліб добре родить.

 

Десяте зерно. Повір’я про хліб

Вчитель. З часом виникло багато народних повір’їв про хліб, своєрідних законів, переступати які було великим гріхом. Які повір’я про хліб ви знаєте?

Учні по черзі:

   Хліб колись випікали лише круглої форми, як сонце, бо на хлібові й сонці тримається людське життя.

   Хліб випікали переважно в суботу. І дивились, як гар­но вдається — то буде вдача на цілий тиждень, якщо глевкий — на сльози, підгорить — на смуток, потріс­кається — чекай новин.

    Із хати ніякий гість без хліба не йшов, скибочку відкра­ювали на дорогу — «на померлі душі».

   По тому, який виходив весільний коровай, передбача­ли долю нової сім'ї. Тому пекти коровай просили люди­ну добру й вмілу.

   Так само пізнавали долю народженої дитини по хрес­ному калачу.

   Якщо першу хлібину з нового урожаю поділити з інши­ми людьми, то злиднів до нового урожаю у хаті не буде.

   • Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина і малечі по паляниці. І одна чи кілька хлібин -  на позику, бо позичати чиюсь наіменовану хлібину не можна – відведеш щастя від хати.

   • Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток у домі.

 

Одинадцяте зерно. Як зберегти хліб, щоб не черствів?

Відповідають дівчатка-господарочки

1) Купивши хлібину чи її частину в магазині, покладіть у поліетиленовий чистий мішечок.

2) Дома зберігайте його в закритій емальованій чи фар­форовій посудині.

3) Покладені на дно посуду шматочок сирої картоплі чи дрібка солі оберігатимуть хліб від цвілі.

4) Чорний хліб добре зберігається на тарілці, накритій серветкою.

5) Не тримайте хліб у холодильнику, бо він твердне.

6) Білий хліб переймає запах чорного при зберіганні разом.

7) Посуд для хліба мийте не рідше двох-трьох разів на тиждень.

8) Найголовніша порада: не купуйте зайвого хліба, а беріть стільки, скільки зможете з’їсти.

 

Дванадцяте зерно. Жниварські звичаї та обряди

Вчитель. У добу родового побуту нашими пращурами був створений культ хліба. Він мав надзвичай­ну шану і вважався символом святості, щастя, здоров'я та багатства. За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб-сіль. Зайдеш — і одразу видно: тут радо почастують гостя званого і нежданого, людину подорожню. А ще бу­ло таке повір'я: «Хліб на столі — Бог у домі».

 

1-й учень.

Хліб. Скільки б не мали його люди - завжди говорять про нього зі щирою повагою. Найбільші хліби й найменші, і ті, що між ними, - короваї, буханці, шишки - пахнуть однаково ситно. Жоден інший продукт не має такого розкішного запаху.

Хлібом пахне тільки хліб,

Вся наша сила від хліба й до хліба.

І якщо людина попросила у тебе хліба - пере­ламай свій шматок надвоє, навіть якщо він у тебе останній. У слов'ян завжди був звичай: люди, пе­реламавши хліб, стають друзями на все життя.

Хліб - посол миру. З хлібом проводжали на фронт, зустрічали з війни. Хлібом поминали тих, хто вже ніколи не повернеться. Хлібом батьки благословляли дітей до шлюбу, з хлібом виряджа­ли молодого до молодої, а з «подружнім» корова­єм вводили молодих до хати.

З хлібом починали й оранку, з хлібом проводили й посів, із хлібом і зажинали. Ось чому з такою святістю і шаною ставились і ставляться селяни до хліба. Перевитий калиною хліб завжди стоїть на святковому столі.

Степ перейти - життя прожити –

Не легковажні то слова, -

Життя утворено від жита,

І хліб - усьому голова!

Але справжню ціну хліба складають хлібороби. Вони від засіву до жнив живуть надіями і споді­ваннями.

 

2-й учень.

Жнива. Про жнива існує безліч оповідей як у ху­дожній, так і в науковій літературі. Ця важка, але радісна праця народжувала в селянина поетичний настрій, оптимізм, сподівання на щедрий добро­бут. «Як вродить жито - мовить відоме прислів'я, - то й будемо жити».

Ходімо в поле, сину

Ходімо влітку в поле, любий сину,

Там хліб живе у буйному колоссі.

Тужавіють, повнішають зернини:

Краси такої ти не бачив й досі.

Ходімо в поле в гожі дні та в сльоту

Трудитися, мій сину, на землі,

Щоб ти пізнав, якої праці й поту

Хліб коштує на ниві й на столі.

                                           С.Жупанин

Увесь рік чекав селянин на це велике свято. З ост­рахом і тривогою поглядав він на небо. Його турбу­вало і гаряче сонце, і буйний вітер. І дійсно, одна го­дина нещаслива - і пропала річна праця господаря.

Мабуть, жодна сільськогосподарська діяльність людини не позначена такою багатющістю обрядо­вих дійств та пісенних мелодій, як жнивування. Якою б тяжкою не була праця в полі, її неодмінно супроводжувала пісня («Ой послала мене мати» ).

Вона супроводжувала женчиків під час косови­ці, в'язання снопів, складання їх у копи. Робочий день починався з традиційного ритуалу - женчик вклонявся ниві й проголошував:

- Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько.

Снопи в'язали перевеслами, а потім складали в «бабки» (10 снопів), п'ятнадцятки, полукіпки (30 снопів) та копи.

Слід сказати, що разом із женцями виходили жати і старі, і малі (старий батько, дід, мати). Вони несли із собою трохи свяченої води, якою кропили своє поле і те місце, з якого мають жати.

На жнива батьки брали і підлітків 11-12 років, «щоб поблагословити жито жати». Батько чи мати брали дитячий серп і казали до дитини: «Іди, доню (сину), жито жати. Впади навколішки перед хлібом святим. Дивись: серп тримаєш отак (по­казує ), огортаєш невеличку жменьку жита, пере­хиляєш її через серп, а тоді тягнеш серп до себе, перетинаєш жито, а потім - підіймаєш жменьку до гори». Хлопець чи дівчина звертається до бать­ка з уклоном: «Благословіть, татусю, жито жати». Батько тричі відповідає: «Бог благословить».

(Група хлопців виконує жартівливий танець «Вийшли в поле косарі»)

 

Але не всі мали можливість вчасно оджнивувати. Переважно це одинокі літні люди, сироти, вдови та каліки. За народним звичаєм, у таких випадках обов'язково годилося прийти на поміч. Упоравшись зі своєю нивою, люди домовлялися між собою про «вдовину толоку». З цього приводу казали: «Допоможи вдові-сироті раз, Бог тобі до­поможе в десять раз».

Вертаючись з ниви до господаревої хати, женчи­ки співали

 ( «Дивувалися ліси» ).

Ввечері, коли сідало сонце, натомлені важкою працею женці поверталися додому, озвучуючи піс­нями все довкола («Уже сонечко закотилося» ).

3-й учень.

Обжинки. Закінчувалися жнива, наставав заключний етап - обжинки. В обжинках перепле­лися поезія слова і пісні, символів та ритуальних дійств із пошаною до хліба та праці.

Величним актом обжинок був звичай «завиван­ня бороди». Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел із колосками - «Спасові на бороду». Недожате колосся женці зв'язують у пучок червоною ниткою й пригинають колосся до землі. Це і є «Спасова борода». У «бороду» гос­подиня клала хліб і сіль. Зав'язуючи «бороду», господар ставав навколішки, схиляв перед «боро­дою» голову, а женці промовляли:

Роди, Боже, на всякого долю –

Бідного, багатого, вдовиці й сироті.

Молодь - дівчата та хлопці, чоловіки та жінки - женці, проводили коротку гру навколо зав'язаної «бороди», яка супроводжувалася жартами, до­тепами. Під час цієї гри проводилися переспіви женців.

«Кругом, женчики, кругом»

Кругом, женчики, кругом

Кінець нивоньці, кінець,

Будемо плести вінець.

То з жита, то з барвінку

На хорошую дівку.

У той же день, коли скінчилися жнива, женці ходять по полю, збирають колоски й складають у «квітку», «вінок» або невеликий сніп-Рай. Один із дослідників жниварського циклу С. Килимник писав: «Цей сніп-Рай і є місцем перебування душ померлих, добрих духів поля. У цьому Раю пе­ребуває і сам Бог урожаю, який призначає духів опікунів на охорону ниви».

Коли сніп-Рай готовий, дівчата вибирають з-поміж себе «княгиню». Вона стає всередину кола і схиляє голову перед женцями. Найстарший жнець підперізує «княгиню» перевеслом із коло­сся і урочисто кладе їй на голову вінець.

  • Кінець нивоньці, кінець!

Сплели із жита вінець!

Взяли сніп на починок,

Нарядили з нього обжинок.

Господар із господинею в поході зі снопом-Раєм участі не беруть. Вони раніш виходять із ниви, щоб урочисто зустріти й вшанувати сніп-Рай. Пе­ред ворітьми господарі радо вітають цю процесію і запрошують всіх до хати. «Княгиня» поздоровляє господарів, женці-чоловіки знімають вінок із ді­вчини й кладуть на голову господареві та вруча­ють йому сніп-Рай. Вінок вішають на образах, а сніп-Рай вішають на покуті і сідають обідати. Під час гостини женці співають «А в нашого господа­ря». Сніп-Рай у хаті залишався до кінця вечері, після урочистостей його несли в стодолу, де він зберігався до Святої вечері і ставав «дідухом».

Тринадцятий колосок. Страшна сторінка нашої історії

Вчитель.

Але не завжди хліб був такий смачний і такий буден­ний.

«Час народжуватись і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час його збирати...»

І саме зараз настав час торкнутись однієї із страшних сторінок історії нашого народу — голоду в Україні у 1932-1933 роках.

…Йшов рік 1932. Стиглим колосом наливалися поля... Та раптом в Україні зник хліб, люди залишились без зернини. І все це в урожайний 1932 рік.

Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік 33-й...

Голод… Голод...

...В руках, що виростили хліб,

Не залишилось і зернини.

Від голоду пухли старі й малі, смерть чекала на шля­хах, на полі, в хатах.

Найчорніший час в історії України. У світі не зафік­совано голоду, подібного тому.

Це був не голод, а штучно підготовлений голодомор. Смерть косила людей аж до літа 1933 року.

Учень:

Це остання хлібина,      остання...

Очі горем налиті    вщерть.

Батько і діти не їли    зрання

Це остання хлібина,    остання...

Після неї голодна    смерть.

Плаче й крає, мов соломинку.

Пильно дивиться дітвора. —

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора...

Учениця:

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить...

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить...

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі.

Немає слів.

А над хатою — клекіт орлій,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів...

                                        Б. Олександрів

У роки Великої Вітчизняної війни не тільки від куль, а й від голоду помирали люди. Ви вже  чули про блокаду Ленінграда. Блокадний пайок важив трохи більше 100 грамів, а самого хліба в ньому була 10 частина. Лініями окопів покраяні поля, сплюндровані війною села. Але як тільки далі відходив фронт, враз люди бралися за хліб. Він був з домішками трав, картопляних лушпайок, але все ж хліб і хліб для живих.

І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, роки війни ніколи, до кінця своїх днів, не кине шматок хліба на землю, бо перед ним завжди бу­дуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи. І ко­ли вам скажуть, що є легкий хліб, то знайте — це неправ­да. Є гіркий, прошений; є солодкий, зароблений; є чорний - пози­чений, є білий - дарований, є солоний - горьований. А легкого хліба немає.

Учениця.

Ми кажем: хліб.

У слові цім — усе:

Життя, котре виблискує червоно,

Весна, що цвіт калиновий несе,

І осені хмільне достигле гроно.

В путі не впав, з дороги не зійшов

Ніхто, якщо у жилах його — сила.

Ми кажем: хліб. І знов живе любов,

А в хлібороба виростають крила.

Ми кажем: хліб. Та важко він росте.

На нього спеки, буря, град і злива.

Як часто ще колосся золоте

Калічиться негодами на ниві.

Та хліборобське серце — не із тих,

Які здаються у полон розлуки.

Співаю славу людям, у яких

Міцнішають перед бідою руки!

VI. Підсумок уроку.

    Вчитель. А ще в народі кажуть: «Не кидайсь хлібом — він святий!»

Учень.

Не кидайсь хлібом, він святий! —

В суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий

Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —

Іде до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

— Бо красен труд, хоч рясен піт.

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте,

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

                                       (М.Рильський) 

Кинути хліб — то великий гріх. Хліб завжди цінували, як святиню шанували. Якщо ненароком окраєць впаде додолу, потрібно негайно підняти його і поцілувати. Все треба до крихти з'їдати і окрайців не за­лишати.

         Хліб — совість наша, хай буде в кожній хаті на столі, прикритий вишитими рушником і освячений молитвою нашою. І ніколи не говоріть, що хліб черствий, недобрий. Хліб не буває таким. Бувають невмілі руки, які не­вдало випечуть його.

        Тож  вклонімося всій цій святині, щоб одвічно був у кожній хаті, щоб не черствів, не глевків. Бо в народі кажугь: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми».

Учень.

Ось він, хлібчик духовитий,

З хрустом кірочки смачним.

Ось він — теплий, мов налитий,

Щедрим сонцем золотим.

І на стіл у кожен дім

Завітав, з’явився він.

Хлібе, святий наш хлібе!

Перед тобою голову схилю,

Вустами прихилюсь до тебе, хлібе.

І клятву вимовлю свою.

Клянусь тебе любити ніжно, щиро.

Клянусь, повіки шануватиму тебе!

 

Пам'ятаймо, що в хлібі — велика праця. Пам'ятаймо завжди, що хліб — святий. Шануймо його так, як шану­вали наші бабусі і дідусі.

Пісня «Слава хлібу»

                                                             Муз. Є.Туманян

                                                           Сл. С.Погорєлова

Слава миру на землі!

Слава хлібу на столі!

В кожний дім він шлях знайшов.

На обідній стіл прийшов.

Він здоров'я наше й сила,

Життєдайність і тепло.

Скільки рук його ростило,  

Доглядало, берегло!

Слава тим, хто сіяв, жав,

Хто невтомно працював!

Слава їм, привіт од нас —

В добрий день, в щасливий  час!

 

Пам'ятка для учня

1. Хлібом годує тебе народ. Ніколи не забувай про це!

2. Куди б не закинуло тебе життя, пам 'ятай про хліб, яким тебе годували.

3. Щоденно чесно заробляй свій хліб, будь терплячим і мужнім у повсякденній праці.

4. Пам 'ятай, що тільки чесному хлібові у нас честь.

5. Твої батьки дали тобі свій перший хліб. Твій обов’язок — дати їм останній.

6. Чи дадуть тобі твої діти шматок хліба на старість — залежить від тебе самого.

7. З дитинства привчайся бачити в хлібові живу душу рідної землі, сонця і неба, вчися бачити в ньому працю всіх, хто віддає хлібові все своє життя.

8. Старші люди вміють вирощувати хліб — шануй їх за це, вчися в них.

9. Не відрізуй собі шматка більшого, ніж спроможний з'їсти.

Пам 'ятай про тих, кому через це може не діста­тися ні крихти.

10. Пам 'ятай, твоє ставлення до хліба виховує інших. Якщо людина попросила в тебе хліба, — переламай свій шматок надвоє, навіть, якщо він в тебе останній.

11. Будь непримиренним, якщо бачиш грубе ставлення до хліба.

12. Шануй у хлібові людську мудрість, історичне минуле і сьогодення.

13. Головним твоїм годувальником завжди був народ. Намагайся віддячити йому за хліб усім добром, на яке тільки ти здатний.

14. Пам 'ятай, земля дужа нашими турботами про неї, земля дає все, що називається життям. ЇЇ слід берегти, дбати, щоб не бідніла вона, а примножувалися родючі си­ли нашої матінки-землі. Адже усе, чим живе людина, стоїть після хліба насущного.

 

Вчитель. А що це так смачно пахне?

1 учень.

Чи знаєш ти, чим пахне хліб,

Коли весною кілька діб

Гуркоче трактор за рікою?

Всі учні. Хліб пахне працею людською.

 

2 учень.

Чи знаєш ти, чим хліб запах,

Коли жнивують у степах

Твої батьки в гарячу пору?

Всі учні. Він пахне щастям хлібозбору.

3 учень.

Чим пахне хліб, чи знаєш ти,

Як поведуть твої брати

Зерном наповнені машини?

Всі учні. Хліб пахне соками земними.

 

4 учень.

Чи знаєш ти, чим хліб землі

Пахтить на вашому столі

Весною, влітку і зимою?

Всі учні. Хліб пахне радістю людською.

 

5 учень.

Якщо друг із будь-якого краю

В мій будинок завіта в путі,

За народним звичаєм хлібом стрічаю,

Як здавен ведеться у житті.

 

6 учень.

Хай рясніють квіти малиново,

Пахне свіжоспечений пиріг,

Щоб і дар земний, і щире слово

Гість відчув, ступивши на поріг.

 

1 учень.

Шануйте ж хліб, бо в кожному шматочку

Краплина поту, праці, доброти,

І знайте, щоб дійти до столу,

Через нелегкий шлях повинно зернятко пройти.

 

2 учень.

Щоб ви сьогодні ласували хлібом,

Не знали горя і великої біди,

Зернятко проросло, набралось сили

І золотою паляницею прийшло сюди.

 

3 учень.

Не дайте ж впасти жодній крихті хліба,

Не допустіть, щоби стоптали люди злі її.

Тоді зернина вас осяє сяйвом світлим

І завжди буде хліб на вашому столі.

 

4 учень.

Тільки-но з печі - скоринка в золі -

Свіжа хлібина лежить на столі.

День починається з цієї хлібини...

В ній наш достаток, могутність країни.

 

5 учень.

Наших морів не стривожена синь.

Шлях до зірок у космічну глибінь.

Кажуть в народі правдиві слова:

Всі учні. "Хліб-годувальник — всьому голова!"

 

Вчитель.

  Гості мої дорогенькі!

Добра Вам бажаю,

І за добрим звичаєм

Хлібом пригощаю!

(Діти в українському вбранні пригощають всіх присутніх святковим короваєм).

 

 

Використана література:

1. Смоляк О. С. Світлиця. Навчальний посібник для учнів

2 класу загальноосвітньої школи. — Тернопіль, 1993.

 

2. Супруненко В. Народини. Витоки нації: символи вірування, звичаї та побут українців. - Запоріжжя : МП "Берегиня", 1993.

 

3. Хромлива-Щур Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті - Львів : Фенікс, 1990.

 

4. Вірші українських поетів

 

5. Народні прислів'я та приказки / Упорядн., передм. М. Дмитренка. — К.: Ред.часопису "Народознавство", 1999.

 

6. Сценарії свят у початковій школі / Укладач О. І. Фролова. — Харків: "Торсінг", 2006.

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
7 січня
Переглядів
811
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку