Конспект уроку мистецтва для 11 класу з теми " Мова барокової пластики Л. Берніні. «Амур» Е. Фальконе – ідеал краси доби рококо. Скульптура класицизму. О. Роден"

                                                     урок 7

Мистецтво романіки, готики, ренесансу, зокрема скульптурне, внесло певні корективи у подальший  культурний розвиток; створило нові естетичні ідеали, нові художні прийоми і новий зміст.

2. Мотиваційний етап

    Творчість Мікеланджело стала передвісником наступної епохи — бароко.

Скульптура бароко — період розвитку мистецтва скульптури, переважно в католицьких країнах, що охопив майже всі галузі культури від декору храмів і палаців до садів і надгробків. В помітно меншій мірі цим процесом були зачеплені країни протестантизму та країни православного віросповідування.

3. Етап засвоєння нових знань

      Могутнє і дещо агресивне бароко Італії захопило практично всі скульптурні галузі, але розпорядилось ними по своєму. Динаміка, напружені емоції, відстороненість від реального світу і пафос прийшли в храмову скульптуру, в бароковий скульптурний портрет, в скульптуру для декоративних садів і парків, в скульптуру надгробків. Особливо значними були впливи на фонтанну скульптуру Італії, що втратила врівноважену тихість приватних садочків, вийшла на площі міст і наповнила їх плеском і гуркітом. Ослабити враження від італійської скульптури бароко важко навіть скульптурам античності, де теж попрацювало чимало віртуозних майстрів. Але італійські скульптори доби бароко швидко порівнялись у майстерності з митцями античності, а потім і перевершили їх у власних досягненнях.

     Найвидатніший представник італійського бароко – Джованні Лоренцо Берніні (1598—1680), як і Мікеланджело Буонаротті, належав до митців-універсалів. Він блискуче виявив себе не тільки в архітектурі, а й у пластичному мистецтві, живописі. Переконливо репрезентує мову барокової пластики й новаторства Л. Берніні.

 «Аполлон і Дафна» (1622-1625)

У цій статуї Берніні відобразив результат погоні лучезарного бога Сонця Аполона за прекрасною німфою Дафною. Одного разу Аполон розгнівив богиню кохання Афродиту, і вона послала йому в серце стрілу кохання, а німфі - стрілу відрази. Закохавшись, Аполон кинувся до німфи, а вона побігла від нього. Коли бог майже наздогнав її, Дафна помолилась богам і перетворилась на лавр. Цей класичний сюжет включений у "Метаморфози" Овідиія. Берніні зупинив у камені момент, коли ноги німфи починають перетворюватись в коріння, а пальці рук вже перетворюються у гілки лавра. Щоб  виправдати використання язичницького сюжету, кардинал Маффео Барберині, майбутній папа Урбан VII, написав вірш, що означає приблизно "Кожен, хто поженеться за миттєвим задоволенням, отямиться і знайде в руках тільки листя і гіркі ягоди".

Експресія образів і динаміку форм цієї скульптури були революційним кроком у галузі різьблення по мармуру. Поселити життя в бездушну кам’яну брилу — особливий дар Л. Берніні. Такої вершини не зміг досягти жоден із його послідовників.

Якими пластичними засобами митець передає динаміку, емоції персонажів  (пози, жести, волосся, вирази облич, драпірування одягу)?

      Скульптура стала невід’ємною складовою архітектури бароко, надаючи динамічної виразності церквам, палацам, павільйонам, фонтанам. Німеччина безперечно пишається комплексом Цвінґер, щедро прикрашеним статуями й декоративними рельєфами, картушами з гербами й химерними маскаронами.

       Скульптура Цвінґера є станковою чи монументально-декоративною?

      Мода прикрашати сади бароко скульптурою була відроджена в Італії і наслідувала традицію декоративного садівництва Стародавнього Риму. Невелика кількість скульптур в добу відродження спричинила перенос у сади уламків античної скульптри та створення скульптур нових.

    Таким чином була відроджена традиція створення садово-паркової скульптури. В добу маньєризму в Італії традиція закріпилась і породила диваці і химерні садові скульптури (Парк Священний ліс в Бомарцо). Традиція прикрашати сади скульптурою в добу бароко удосконалилась, скульптури підкреслили садові вісі і ритм садових перспектив. Італійський сад бароко потребував низку кульптур. З'явились перші теоретики облаштування саду, корті створили підручники емблем та алегорій, серед них Чезаре Ріпа. Були детально описані алегорії та їх іконографія, атрибути тощо. Відтепер скульптор не стільки сам вигадував образ нової кульптури, скільки заглядав у посібник іконографії.

  Одне з найвеличніших творінь Берніні знаходиться в Римі на площі Навона. В центрі  є обеліск (псевдоегипетський, не має відношення до скульптури мастера). Цікавий той факт, що Берніні не був допущеним до конкурсу на розробку проекту з установки обелиска. Та папа Іннокентій Х допоміг Берніні втілити своє творіння в життя. Побачивши проект скульптора, папа вирішив довірити роботу саме йому, а не Борроміні, як раніше було задумано. Автор поєднав у скульптурі 4 ріки світу: Ніл – серце Африки, Ганг – свячена для індусів ріка, Дунай – найбільша річка Європи, Ла-Плата – невеличка річка, що символізує Новий Світ.

        В сади прийшли як окремі алегорії «Милосердя», «Достатку», «Справедливості», а також цілі серії — «Чотири пори року», «Чотири пори доби», «Війна» та «Мир», «Чотири людські темпераменти», «Сивіли», уособлення вітру, боги римського пантеону (Нептун, Венера, Адоніс, Геркулес, Флора, Помона), копії погрудь римських імператорів тощо.

     Окрема галузь — фонтанна скульптура, що вийшла на площі міст і на галявини барокових садів. Нестача мармуру і дороговизна бронзи примушувала виготовляти скульптури з деревини, як то було з доби середньовіччя.

      Доба рококо привнесла в мистецтво скульптури нові образні типажі. Скульптори створювали безліч витончених чоловічих і жіночих статуй і бюстів, статуетки німф і фавнів. Серед скульптур рококо важко знайти монументальні, вражаючі змістом і зовнішнім втіленням роботи. Як допоміжний засіб декору  невеликі витончені роботи Фальконе, Лемуана, Пігаля, Клодіону допомогли створити легку грайливу і безтурботну  атмосферу, характерну галантному стилю.

     Ідеалом краси став «Амур» Етьєна Моріса Фальконе (1716—1791).  Багато заказників мріяли бачити скульптури у своїх садах, купальнях, бесідках. Відомо, що майстер сам створив близько десятка подібних робіт, ще й передавав замовлення учням і колегам.

    Для майстрів скульптури класицизму характерні культ ідеалів античності

й Відродження, стриманість, чіткість форм і деталей. Митці часто звертають-ся до міфологічної тематики, наприклад, до сюжету міфа про Амура і Психею. В основі естетики класицизму лежать раціоналістські принципи Р. Декарта і картезіанства. Вони бачать твір мистецтва як щось штучне - свідомо створене, раціонально організоване, логічно вибудуваний. Естетичною цінністю для класицизму виступає лише родове, неминуще, непідвладне часу. Класицистичний образ тяжіє до зразка, в якому життя зупинилася у своєму ідеально вічному образі.        На відміну від бароко архітектурно-декоративна пластика в епоху класицизму має строгу систему розташування на фасаді будівлі: переважно в центральній частині, головному портику і в бічних ризалитах, або вінчає будівлю, читаючись на тлі неба.

        Найвище художнє втілення класицизму проявив у мистецтві скульптури Антоніо Канова, який у своїх героїчних та ідеалістичних творах наслідував традиції еллінізму, зокрема надихався статуями Праксителя.

    Суголосна міфу тема кохання була втілена Огюстом Роденом (1840—1917)

у знаменитих композиціях «Поцілунок» і «Вічна весна», неперевершених за грацією, експресією. О. Родена можна вважати засновником експресіонізму в скульптурі. У містах Європи й поза її межами є понад 20 копій відомої роботи «Мислитель». Завдяки контрастам фактури, прийомам обробки матеріалу цю вдалося показати людину, сповненої внутрішньої енергії.

   Справжньою прикрасою Великого палацу у Версалі стала Дзеркальна галерея довжиною 73 метри. З одного боку цієї парадної зали знаходяться 17 високих вікон, а з протилежної – величезні дзеркала, у яких відображувалися небо, озера, фонтани й скульптури парку.

Палацові зали були прикрашені рельєфами і скульптурними ансамблями, що надавало їм особливої урочистості й пишності.

       Скульптура класицизму, як правило, розрахована на сприйняття з певної точки огляду, відрізняється згладженим моделюванням і стабільністю форм.

https://www.youtube.com/watch?v=0DOrLnyuofU

         Франсуа́ Огю́ст Рене́ Роде́н — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.

        Його творчість пов'язала XIX століття з XX-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) у повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. У скульптурі «Бронзова доба»(1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час поїздки до Італії.

      У чому співзвучні композиції А.Канови та О. Родена? Який із творів ви вважаєте найкращим гімном коханню?

5. Етап закріплення засвоєних знань

Створити таблицю «Скульптурні шедеври епохи» (3 варіанти: бароко, рококо, класицизм)

6. Етап підведення підсумків

   Говорячи в цілому про скульптуру другої половини XVIII ст., Слід визнати одне дуже важливе загальне, в тій чи іншій мірі характерне для всієї європейської пластики цього часу: вона завжди представляє поєднання, злиття рис бароко і класицизму, барокових і класичних тенденцій, особливо на зорі народження класицизму.

7. Рефлексія

 Найбільш запам’ятались скульптори доби бароко – …

Характерними рисами в скульптурі рококо є …

Відомі роботи скульпторів класицизму –…