Конспект уроку: "Політичні процеси в Україні в 1994 – 2004 рр."

Тема уроку

Політичні процеси в Україні в 1994 – 2004 рр.

Мета уроку

Розкрити зміст перетворень, що відбулися в Україні в даний період.

Сприяти розвитку історичної свідомості учнів, критичному осмисленню історичних подій.

Продовжити формувати вміння і навички учнів складати конспект, таблиці, схеми.

Виховувати  учнів  у дусі патріотизму, толерантності, сприяти утвердженню ідеалів демократії.

Тип уроку

Комбінований

Обладнання

Підручники, хрестоматія, атласи, карта «Україна  незалежна».

Основні поняття

 і терміни

Референдум, політична криза, вибори, імпічмент, імплементація.

Основні дати

28 червня  1998 р.  -  прийняття Конституції України

29 березня 1998 р.  -  вибори народних депутатів України

1999 р.  -  вибори  Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма

Грудень 1999 р.  -  призначення  В. Ющенка  Прем’єр – міністром

                                 України

16 квітня 2000 р. -  Всеукраїнський референдум  за народною

                                 ініціативою

Зима – весна 2001 р. -  політична криза

31  березня  2002 р.  -  вибори народних депутатів до Верховної 

                                       Ради України та місцевих рад.

Фронтальне опитування

ХІД  УРОКУ

І.  Перевірка домашнього завдання.

1.     Дайте визначення поняття «конституційний процес».
2.     Схарактеризуйте етапи конституційного процесу.
3.     Яку дату можна вважати початком конституційного процесу в Україні?  (16 липня 1990 р.  – прийняття Декларації про державний суверенітет України).
4.     Яка мета Конституційного  договору 1995 р.?          (Розв’язати конфлікт між Президентом України, виконавчою і законодавчою  владами).
5.     Коли було прийнято Конституцію незалежної України?  (28 червня 1996 р. на V  сесії Верховної Ради України).
6.     Яку форму правління, державного устрою і політичного режиму визначає Конституція?  (Парламентсько - президентську).

Робота за підручником

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Л.Кучма – Президент України. Діяльність Верховної Ради  ХІІІ скликання.

Читання відповідного тексту  та складання таблиці.

Словникова робота

2. Вибори до Верховної ради України 1998 р.

Вибори – право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розповідь вчителя

Запис в зошити

       До виборів 29 березня 1998 р. Центрвиборчком зареєстрував 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20—25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

      У голосуванні взяли участь понад 26,5 млн. виборців із 37,5 млн. (майже 70,8 %, це трохи менше, ніж на виборах 1994 p.).

      За підсумками голосування у загальнодержавному багатомандатному окрузі 4 % -ий бар'єр подолали Комуністична партія України (24,65 % — 84 депутатські мандати), Народний Рух України (9,4 % — 32), виборчий блок Соціалістичної та Селянської партій України «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 % — 29), Партія зелених України (5,4 % — 19), Народно-демократична партія (5 % — 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 % — 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 % — 14),

Соціал-демократична партія України (об'єднана) (4 % — 14) — загалом вісім партій (блоків).

       Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи й рухівці.

       Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській та інших областях, а також у Криму; праві та правоцентристські — у західних регіонах України.

       12травня 1998 р. Верховна Рада XIV скликання розпочала свою
роботу. Після тривалих дебатів Головою Верховної Ради було обрано  представника блоку Соціалістичної  та  Селянської партій

О. Ткаченка.

Вибори  1998 року  до  Верховної  Ради

Розповідь вчителя

3. Президентські вибори 1999 р. Формування більшості  у   

Верховній Раді України.

     Вибори  Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999 р. У цей день у голосуванні взяли участь 70 % виборців. До бюлетеня Центрвиборчкому було внесено тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти.

Починаючи з літа 1999 р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен  із кандидатів  у Президенти України висловлював

упевненість у перемозі  й  демонстрував  готовність взяти  на себе

відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник та О. Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак «канівська четвірка» не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв   свою   кандидатуру   на  користь  лідера Компартії України

П. Симоненка.

Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л. Кучма, друге — П. Симоненко, третє — О. Мороз, четверте — Н. Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначила дату проведення другого туру голосування на 14 листопада.

 Для безперешкодного волевиявлення виборців були забезпечені всі умови. Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а, навпаки, зріс. Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього проголосувало 56 % виборців, за П. Симоненка — близько 38 %.

Із  великим  відривом  діючий  Президент переміг  у західних  областях — на Закарпатті,  Івано - Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині та на Буковині. Тут за нього віддали свої голоси від 92 до 73 % виборців. Із помітною перевагою він переміг П. Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській та Донецькій областях, містах Києві та Севастополі.

Найбільший  відсоток  голосів  лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині, у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні переконливо довели перемогу курсу реформ.

З обранням нового Президента відбулася зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром України було призначено В. Ющенка, тодішнього голову Національного банку України. Він мав авторитет реформатора. На посаді Прем'єр-міністра В. Ющенко пробув до квітня 2001 р. За період його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення. Після десяти років падіння починаючи з 2000 р. намітилося економічне зростання. Уряд Ющенка за період своєї діяльності зазнавав значного тиску з боку різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Показовою в цьому плані була доля міністра паливно-енергетичного комплексу Ю. Тимошенко, якій вдалося дещо стабілізувати становище в галузі й розв'язати значну частину проблем, що накопичилися. Проте її діяльність викликала постійну критику і нападки. Зрештою її було усунуто з посади й проти неї було порушено судову справу. Важливим починанням уряду стали реформи системі освіти..

Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, стало формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати в кількості 237 депутатів сформували її. Більшість надала підтримку уряду Ющенка, що було вперше за роки незалежності. Формування парламентської більшості призвело і до змін у керівництві Верховної Ради України: Головою Верховної Ради України став І. Плющ. 19 з 24 Комітетів Верховної Ради очолили представники більшості. Парламентська більшість зосередила основну увагу на підвищенні ефективності законодавчої роботи. Було прийнято ряд законів, зокрема Кримінальний та Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Було внесено зміни у процес приватизації тощо.

В умовах, коли влада Л. Кучми стала набувати рис авторитарного режиму, щоб зробити парламент більш керованішим і ще більше  зміцнити президентську вертикаль влади, було ініційовано проведення Всеукраїнського референдуму.

Запис в зошити

Президентські вибори 1999 року

Словникова робота

4. Всеукраїнський референдум  (квітень 2000 р. )

          Референдум   -  (латин. – те, що має бути повідомлене)  -  спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

Розповідь вчителя

Запитання на закріплення

      16   квітня   2000  р.   відбувся   Всеукраїнський   референдум  за 

народною ініціативою. Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, висловилися за двопалатний парламент; за скорочення кількості депутатів з 450 до 300; за ліквідацію права депутатської недоторканності; за надання Президентові права достроково припиняти повноваження Верховної Ради України, у разі якщо остання протягом одного місяця не сформує постійно діючу парламентську більшість або в разі не затвердження нею протягом трьох місяців підготовленого  і   поданого в  установленому  порядку  Кабінетом

Міністрів проекту Державного бюджету України.

      Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте процес імплементації результатів референдуму через різні причини гальмувався. Зрештою, вони так і не були реалізовані.

1.     Із якою метою було проведено референдум?
2.     Про що свідчили його результати?
3.     Чому результати референдуму так і не були впроваджені у

відповідні законодавчі акти?

     Із 2000 р. було запроваджено нову систему відліку скликань ВРУ. Із ХІІ скликання  (1990 – 1994 рр.)  було започатковано новий відлік скликань. У 2002 – 2006 рр.   працює  ВРУ   ІV скликання. Також було прийнято рішення про заміну радянської символіки на будівлі  ВРУ  на національну.

Голови Верховної Ради України

Словникова робота

5. Політична криза  (зима  - весна  2001 р.)

        Політична криза – фаза політичного процесу, яка характеризується порушенням політичної стабільності в суспільстві, не можливістю ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий політичний стан суспільства, державно – правової системи, партій. Політична опозиція – легальна форма протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Розповідь вчителя

Закріплення за запитаннями

       Зимою – навесні 2001 р. Україна опинилася в стані політичної

кризи,  яка  була  пов'язана  з вбивством  опозиційного журналіста

Г. Гонгадзе. У процесі слідства стали проявлятися негативні явища у верхніх ешелонах влади. До цього ще додалися записи майора СБУ Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, які «свідчили про

причетність вищих посадових осіб до цього та інших резонансних злочинів. Опозиція вирішила скористатися цією нагодою, аби змінити владу в країні. Були організовані масові демонстрації та акції протесту, які завершилися навіть сутичками з міліцією (9 березня 2001 р.). Проте домогтися свого опозиція не змогла її сподівання  отримати  підтримку  від  діючого   Прем'єр  - міністра

В. Ющенка не виправдалися (26 квітня 2001 р. ВРУ висловила не довіру уряду В. Ющенка, а 28 квітня його було звільнено з посади. Новим Прем'єр-міністром став В. Пустовойтенко). Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалося подолати кризу. Але її авторитет був суттєво підірваний, як у середині країни, так і за кордоном. Політична криза значно вплинула на вибори 2002 р.

1. Що стало приводом до політичної кризи?
2. Які причини і наслідки політичної кризи зими - весни 2001 р.?

Розповідь вчителя

6. Вибори до Верховної Ради України  2002 р.

     Важливою подією політичного життя країни 2000—2001 рр. стало перегрупування політичних сил у країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. Упродовж осені-зими 2001 р. відбувається формування передвиборчих блоків. Згідно з новим законом  про вибори в Україні діє мішана система виборів, за якою 50 % депутатів обирається за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах.

     За підсумками голосування, у загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків 4%-ий бар'єр подолали: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, Комуністична партія України (КПУ) — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79 %, блок Ю. Тимошенко — 7,25 %, Соціалістична партія України (СПУ) — 6,87 %, Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)) — 6,27 %.

      На початку роботи Верховної Ради України нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна», увійшло 177 депутатів (указана кількість депутатів на момент їх утворення; надалі відбувалися зміни), до фракції «Наша Україна» — 118 депутатів,, до фракції КПУ — 64, до СДПУ(о) — 31, до  БЮТу — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитись поза фракційними. На початку роботи Верховної Ради України розгорілася боротьба за формування більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво Верховної Ради: головою став В. Литвин («Єдина Україна»), першим заступником — І. Васильєва («Єдина Україна»), заступником — О. Зінченко (СДПУ(о)). Головами ключових комітетів Верховної Ради України стали представники «Нашої України». Фракція «Єдина Україна» виявилась нежиттєздатною і вже в червні 2002 р. розпалась на шість фракцій: фракція «Партії регіонів» — 52 депутати, фракція партії «Трудова Україна» — 31, фракція «Партії промисловців і підприємців» — 20, фракція «Народовладдя» — 17, фракція «Аграрії України» («Аграрна партія України») — 17, фракція «Демократична ініціатива» — 15. Незважаючи на могутнє представництво опозиційних сил у парламенті пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка в свою чергу утворила перший у новітній історії України коаліційний уряд, який очолив В. Янукович (грудень 2002 р.)

Вступне слово вчителя

7. Політичний розвиток України  в 2002 – 2004 рр.

          2002—2004 рр. в Україні пройшли в гострій політичній боротьбі. Л. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем'єр-міністр — Верховна Рада України. Навколо президента формуються потужні політичні сили, які намагаються утримати у своїх руках економічні й політичні позиції. У свою чергу опозиційні сили, що спиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя.

Словникова робота

     Імпічмент - (англ. -  звинувачення) – особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності а грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

     Імплементація - ( від латин. – наповнюю, виконую) – здійснення, виконання державою міжнародно – правових норм. Кожна держава сама визначає методи і засоби імплементації. В міжнародному договорі також може бути передбачена необхідність прийняття закону або іншого акту для його здійснення.

Робота за таблицею

Виступи опозиції проти політики Президента  Л. Кучми

Завдання

ІІІ.  Закріплення нових знань.

Використовуючи відповідний текст підручників, складання в зошитах хронологічної таблиці.

Вибори до Верховної Ради України (1994, 1998, 2002 рр.)

Бесіда за запитаннями

ІV.  Закріплення   нових  знань.

1.     Схарактеризуйте президентство Л. Кучми.
2.     Як можна оцінити діяльність Верховної Ради ХІІІ скликання?
3.     Якими були підсумки парламентських виборів 1998 р.?
4.     Дайте оцінку президентським виборам 1999 р. Чому в них переміг Л. Кучма?
5.     3 якою метою було проведено Всеукраїнський референдум у квітні 2000 р.? Які його наслідки?
6.     Назвіть причини політичної кризи зими-весни 2001 р. Як вона була подолана? Які її наслідки?
7.     Які підсумки виборів до Верховної Ради 2002 р.?
8.     Які політичні сили мали перевагу на виборах до ВРУ в 1998 р. та 2002 р. і чому?
9.     Справа Гонгадзе і «касетний скандал» були приводом чи причиною політичної кризи зими-весни 2001 р.?

Заключне слово вчителя

V.  Підсумки уроку.

       Після 1994 р. основним змістом державотворчих процесів стало поступове становлення і розвиток демократичних інститутів. Цей процес відбувався у досить запеклій політичній боротьбі.

      Неодноразово відбувалися перегрупування політичних сил. Зростала вага, організованість і роль опозиції.

VІ. Домашнє завдання.

Опрацювати матеріал конспектів і підручників.