Конспект уроку: "Причини і початок української революції".

Тема уроку

Причини  і  початок  української  революції.

Мета уроку

Схарактеризувати історичні умови , що стали  підґрунтям початку української революції. Показати, що Центральна Рада -  представницький  громадський орган  влади, революційний український парламент.

Формувати в  учнів історичні знання, вміння і навички учнів складати конспект,  історичні таблиці, схеми.

Виховувати в учнів почуття патріотизму, інтересу і поваги до історичного минулого України.

Тип уроку

Вивчення нових знань

Обладнання

Підручники, хрестоматія, атласи, карта  «Українська революція».

Основні поняття

 і терміни

Українська революція, УЦР, РОГО, політична партія.

Основні дати

15 (2) березня 1917 р.  –   повалення царизму в Росії.

17 (4) березня 1917 р.  -  створення Української  Центральної  Ради.

20 (7) березня 1917 р.  -    обрання керівного складу УЦР.

25 (12) березня 1917 р.  – українська демонстрація в Петрограді.

29 (16) березня 1917 р.  – заснування Українського військового

                                            клубу ім. П. Полуботка.

1 квітня (19 березня) 1917 р. – стотисячна українська  маніфестація      

                                             в Києві.

Березень – квітень 1917 р. -  відновлення і створення українських          

                                              політичних партій.

Травень 1917 р. – створення полку ім. Б Хмельницького на чолі із         

                                штабс – капітаном Д. Путником – Гебенюком.

18 (5) – 21 (8) травня 1917 р.  – І Всеукраїнський військовий з’їзд.

                                 Створення українського генерального

                                 військового комітету на чолі з С. Петлюрою. У

                                 червні 1917 р. переформовано у генеральний

                                 секретаріат  воєнних справ, а у січні 1918 р. –  у

                                 Міністерство.

ХІД  УРОКУ

І.  Організаційний момент.

Розповідь учителя

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Причини та передумови Української революції.

Супровід: використання схеми та її запис у зошити учнями.

     8 березня (23 лютого застарим стилем) 1917 р. у столиці Російської імперії Петрограді вибухнула революція. Народ, доведений до відчаю й зубожіння невдалою для Росії війною, яка загострила  всі проблеми країни, піднявся на боротьбу. Цар Микола II, не маючи змоги при­боркати повстання, 15 березня (2 березня) 1917 р. зрікається трону. Царський режим, який існував століттями, розсипався за декілька днів. У революційних подіях Петрограда активну участь брали полки російської армії, сформовані з українців, які першими перейшли на бік революції й забезпечили її перемогу.

      Повалення царату поставило на порядок денний питання про по­дальшу долю імперії і про владу в ній. Суспільство розкололося на прибічників різних, іноді діаметрально протилежних поглядів на це питання. Одна частина суспільства, на чолі якої стояв утворений Тимчасовий уряд, підтримувала ідеї свободи приватної власності, підприємництва та демократії. Тобто тих цінностях, на яких базуєть­ся європейська цивілізація. Для того щоб здійснити це, на їх думку, потрібно було переможно завершити Першу світову війну. Проте їх погляди не поділяла основна маса селянства та робітництва, що згуртувалося навколо створених Рад робітничих і солдатських комітетів. Вони стверджували, що пропоновані Тимчасовим урядом ідеї є недо­статніми і що необхідно забезпечити нормальне життя для більшої частини населення: покінчити, нарешті, з війною, провести земельну реформу, створити дієву систему соціального захисту та гарантії прав та свобод. Найрадикальніші діячі (партія більшовиків) взагалі за­кликали до знищення приватної власності й встановлення загальної рівності та справедливості, тобто встановити соціалістичне (комуністичне) суспільство. Протистояння прихильників різних політичних поглядів зумовило гостру політичну боротьбу.

      Повалення самодержавства відкрило нову сторінку в історії Украї­ни. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

      15 (2) березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду, і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд пере­дав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ.

     Поряд із зазначеними органами влади та місцевого самоврядуван­ня формується і система рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Загалом в Україні їх нараховувалося 250—300.  Єдиного керівного центру в Україні вони не мали. Більшість рад — 180, було зосереджено в Донбасі та по великих промислових містах. За партій­ним складом вони були переважно есерівсько-меншовицькі. Значним впливом у радах користувалися більшовики. По мірі погіршення си­туації в країні їх вплив зростав.

      Ради — революційна форма самоорганізації робітництва, солдатських і селянських мас в умовах відсутності досвіду демократичної боротьби.

      Меншовики та есери вважали ради тимчасовими революційними органами до скликання Установчих зборів.

      Більшовики ж розглядали ради як орган революційної диктатури і відповідно прагнули створювати ради всіх рівнів – від місцевих до загальнодержавних, до яких згодом мала б перейти влада в державі.

Причини і передумови Української революції

Основні події початку революції

Ознайомити учнів

Запитання на закріплення

1.     Які причини Української революції?
2.     Що послужило приводом до Української революції?
3.     Яка мета Української революції?
4.     Назвіть рушійні сили Української революції.
5.     Назвіть основні події початку Української революції.
6.     Розкажіть про структуру влади на українських землях після повалення монархії.

Словникова робота

     Українська революція – 1917 – 1921 рр. – національна, соціальна, визвольна боротьба українців, направлена на створення української державності та зміни суспільного ладу, в зв’язку з Лютневою революцією в Російській імперії.

Розповідь учителя

2. Утворення Української Центральної ради. М. Грушевський

     Щоб не загубитися у вирі революції, що охопила Російську імперію, українці теж вирішили організуватися для захисту своїх прав. Першими це зробили Українці, що мешкали в Петрограді й були учасниками та свідками революційних подій. Вони організували демонстрацію під національними прапорами  і видали відозву, у якій заявили про свої вимоги.

Робота з документом

       Відозва Петроградського тимчасового українського комітету до українського громадянства , студентства, робітництва й українських офіцерів у Петрограді 2 березня 1917 р.

       У визвольній боротьбі останніх днів велику роль відіграв і український демос в особі українського жовнірства тих полків, що прилучилися до повстання.

        Російське громадянство із вдячністю згадає колись, що ряди війська, яке боролося за свободу разом з широкими демократичними масами Петрограда, у значній мірі складалися із синів українського громадянства й робітництва, із представників демократичних верств української нації.

       Чи так само із вдячністю згадає вчинки українських жовнірів на вулицях Петрограда й український нарід? Чи з такою самою любов'ю запише сі вчин­ки й українська демократія в історію національно-політичного визволення свого народу й своєї країни?

      Щоб на сю вдячність і любов заслужити, щоб нестертими слідами записа­ти в історію національно-політичного визволення українського народу свої вчинки, свій героїзм, свою готовність до самопожертви й віддання загаль­но-громадській справі, український демос, українське жовнірство повинне сі вчинки, сей героїзм, сю самопожертву й віддання виявити в завойовані не чужих політичних прав, а своїх власних, національно - політичних прав українського народу. І спрямувати енергію української жовнірської маси в Петрограді на шлях завоювання власних національно-політичних прав, зафарбити її революційні виступи свідомістю власних національних інтере­сів — сей обов'язок лежить передусім на свідомій українській інтелігенції й демократії Петрограда, на вас, українське студентство й свідоме робітницт­во, на вас, українські офіцери російської армії, на вас, свідомі українські громадяне. На вас всіх лежить під сю важну хвилю величезна відповідаль­ність перед нашою нацією, величезної ваги завдання — дати напівсвідомій українській жовнірській масі гасло боротьби за національну волю україн­ського народу, а також зорганізувати під сим гаслом і повести до боротьби ще не зорганізовані й розкидані українські демократичні маси.

       Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, за­безпечує громадянські права кожної окремої людини. У боротьбі за сі права ми зичимо російській демократії всякого успіху. Але українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загально - громадян­ських прав, алей своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід мас вже віддавна. Із цим гаслом національного визволення й повинні виступити українські маси в Петрограді.

       Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-де­ржавна самостійність, і лише створення власного суверенного державного ор­ганізму може забезпечити як найширший культурний розвиток українського народу. У світлі сього ідеалу як найближчий етан до нього, як практичне за­вдання сьогоднішнього дня українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської дер­жави на федеративну демократичну республіку, з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України.

       Отже, широка національно - територіяльна автономія України — се прак­тичний льозунг, під яким кличемо вас усвідомляти й організувати україн­ську масу.

      Українці Петрограда!

      На вас лежить під сю хвилю кольосальна відповідальність за дальшу долю визвольної боротьби українського народу. Прикладіть же усіх зусиль, щоб із тої кризи, яку нині переживає російська держава, вийти із честю и із печаттю боротьби за волю свого народу.

      До усвідомлення й організації українських мас.

      Тимчасовий Український Революційний Комітет м. Петрограда.

2 березня 1917.

Запитання до документа

1.     До кого була звернута відозва?
2.     До чого вона закликала?
3.     Які вимоги українства в ній звучали?

Розповідь вчителя

     16 (3) березня 1917 р. зусиллями українських діячів Києва була створена  Українська Центральна Рада (УЦР). Ідея заснування Цент­ральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців  (ТУП). Полеміка  щодо принципів її створення, завдань і програмових засад не вщухала кілька днів. Спочатку це була одна з київських організацій (загалом їх нараховувалося понад 50), які ви никли в місті під впливом революції, але згодом УЦР перетворилась на справжній державний представницький орган (парламент). (Цей процес ми простежуємо впродовж наступних уроків.) Головою УЦР було обрано найавторитетнішого діяча українського руху, історика Михайла Грушевського. Його заступниками попервах стали Д. До­рошенко та В. Науменко.

      20 (7) березня 1917 р. було обрано керівний склад УЦР. Ця події вважається днем її заснування.

      УЦР  не  відразу сформувала  свою  політичну платформу. Спочатку вона закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду «всіх прав, які тобі природно належать», обмеживши їх, проте публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

Робота з документом

Відозва Української Центральної Ради до українського народу 

9 березня 1917 р.

      Народе Український!

      Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії. Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну. Уперше, Український  тридцяти п’яти міліонний  Народе, Ти будеш мати  змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім`ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

      Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі збори на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права. Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя.

      До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати.

       Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі. А в найближчім часі  права на заведення рід­ної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій в Україні.

      Народе Український!

      Селяни, робітники, солдати,  городяне, духовенство і вся українська ін­телігенція!

      Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в полі­тичні товариства, культурні й економічні спілки, складайте гроші на Україн­ський Національний Фонд і вибирайте своїх українських людей, на всі міс­ця — організуйтесь!

      Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.

       Народе Український!

       Перед Тобою шлях до нового життя. Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім'я щастя свого і щастя будучих поколінь  Матері-України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.

       Українська Центральна Рада.

Київ, року 1917, березня 9

Запитання до документа

1.     Які вимоги висувала УЦР у своїй відозві?
2.     Порівняйте вимоги УЦР  з вимогами, висунутими Петроградським тимчасовим українським рев комітетом. Що в них спільного й відмінного?

Розповідь вчителя

         Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР зробив М. Грушевський. У своїх брошурах «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автоно­мії та федерації», «Хто такі українці й чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде», опублікованих у 1917 р., голо­вною метою проголошувалося домагання національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.

         Національно-територіальна автономія України, за Грушевським, — це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах широкого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно вирішуватиме всі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природ­ними багатствами, матиме власне законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна повинна мати всі атрибути дер­жавності.

        У федерації М. Грушевський вбачав об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До функцій федера­тивної влади відносив: «...справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат  митових, нагляд за коштами, телеграфа­ми, ... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві».

         Таким чином, М. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй на­зустріч. У квітні 1917р. йому здавалося можливим і реальним нала­годити національно-державне життя України.

Робота з схемою

Національно – територіальна автономія за М.Грушевським.

     Територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель, організоване на основах широкого демократичного громадського самоврядування. Об’єднання самостійно вирішуватиме всі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власне законодавство, адміністрацію і суд, тобто автономна Україна повинна мати всі атрибути держави.

     Об’єднання в одну союзну (федеративну) державу кількох національних. До функцій федеративної влади відносив: « … справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами… надавання певної одностайності карному і цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві».

     Таким чином, М. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй на­зустріч. У квітні 1917р. йому здавалося можливим і реальним нала­годити національно-державне життя України.

Ознайомити учнів

Історичний портрет.

Грушевський  Михайло  Сергійович  (1866 – 1934 рр.)

       Видатний діяч націо­нально-визвольного руху, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, автор Універсалів Централь­ної Ради, які стали найвидатнішими конституційними документами в історії української державності. Політичну діяльність М. С. Грушевський поєдну­вав із великою титанічною працею історика (йому належить майже 2 тис. наукових праць).

       Наукова й політична діяльність висунула М. С. Грушевського в лідери українського національного відродження. Завершивши навчання в Київ­ському університеті, М. Грушевський бере активну участь у діяльності Київ­ської громади, до якої входили видатні представники української інтеліген­ції: А. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Чубинський та ін.

        Від 1894 р. починається найплідніший час у творчості молодого вченого. М. Грушевський очолив кафедру історії України (офіційно — всесвітньої історії). Уже на першій вступній лекції виклав свою концепцію Русі - України: усі етапи цієї історії (Київська Русь — Галицько-Волинське князівс­тво — Гетьманщина — до новітнього часу) — історія української держави та українського народу.

         Перебуваючи під впливом свого великого вчителя В. Антоновича, М. Грушевський все наукове життя залишався на народницьких позиціях, підкреслюючи, що народ «єсть єдиний герой історії».

        Львівський період життя Грушевського був насичений не тільки нау­ковими здобутками, а й активною громадсько-політичною роботою. Його обирають головою наукової секції (історико-філософської) Наукового то­вариства ім. Шевченка. Він також підтримує розвиток української освіти в Галичині. Зустріч з І. Франком сприяла активним політичним крокам Грушевського. 1899 р. він став одним із засновників Української національ­но-демократичної партії. У період першої російської революції Грушевський розробив власний конституційний проект, який віддзеркалював традиційні українські погляди щодо національної автономії.

       Лютнева революція в Росії 1917 р. і розвал Російської імперії висунули М. Грушевського в провідники українського національно-визвольного руху. Під його керівництвом розпочала роботу Українська Центральна Рада. «Проект ор­ганізації Центральної Ради був моїм ділом», — зазначав М. Грушевський.

       Під проводом великого вченого та демократа Центральна Рада своїми чо­тирма Універсалами розпочала велику справу будівництва Української де­ржави. Під керівництвом М. Грушевського Центральна Рада пройшла шлях від вимог автономії України до проголошення незалежності.

       Проіснувавши всього чотирнадцять місяців, Центральна Рада, очолювана М. Грушевським, заклала могутні підвалини державного будівництва: була прийнята Конституція України, відновлено символи держави (золотий три­зуб і синьо-жовтий прапор). Було започатковано створення української армії, введена власна грошова одиниця — гривня, прийнята низка законів соціаль­но-політичного характеру в інтересах усіх верств суспільства. Залишаючи «поміщикам» і «багачам» рівні права з усіма іншими верствами населення, М. Грушевський  все ж віддавав перевагу владі «всього трудящого народу». Запропонована ним модель майбутньої Української держави носила соціал-демократичний характер. Він підкреслював: «Щоб трудящий чоловік мав усю користь від своєї праці, а не содержував своїм потом неробів усяких, що живляться з народної праці, самі не даючи ніякої користі народові». Далі лідер Центральної Ради продовжує: «Справедливо було б, щоб фабрики і за­води, так само як і руди (шахти), ліси і води, всі багатства землі належали до самих трудящих...». М. Грушевський намагався вирішити одвічний кон­флікт між поміщиками та селянами на користь останніх: «Земля повинна бути в руках тих, хто на ній працює. Землі казьонні, удільні, монастирські й великі поміщицькі маєтки повинні бути забрані, а від поміщиків по спра­ведливій оцінці їх коштів і прав маєтки треба викупити коштом українського краєвого (казни) і роздавати в користування людям трудящим, які будуть на тій землі працювати».

        Абсолютно однозначно висловився М. Грушевський і щодо національ­ного питання, принципово заперечуючи гасло «Україна для українців». Із цього приводу від писав: «Переглядаючи прізвища українські, побачимо тут і потомків родин великоруських, і польських, і німецьких, і сербських, і єврейських, що пристали до українців в різні часи», — тому і пропонує залучати до української справи всіх тих, «хто щиро йде з українським на­родом», а українці «не відпихнуть їх від себе, а приймуть як у всім рівних товаришів».

        Певний час М. Грушевський залишався на позиціях автономії України, але це для нього не кінцева мета.

        Федерацію Російської Республіки і України М. Грушевський розглядав лише як важливий етап на шляху до політичної перебудови Європи та її пе­ретворення на Європейську федерацію. Із початком наступу Червоної гвардії в Україні М. Грушевський остаточно відкинув ілюзії щодо Петроградського уряду та можливих угод з ним: «...війна більшовиків з Україною рішуче по­ставила хрест над своєю ідеологією».

        29 квітня 1918 р. М. Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки. Після гетьманського перевороту П. Скоропадського (29.04.1918 р.) він відійшов від активної політичної діяльності й емігрував за кордон. 1919 р. заснував Український соціологічний інститут у Відні, у 1920—1922 рр. редагував орган українських есерів  «Борітеся — поборете», часописи «Східна Європа» та «Наш стяг». /Кив також у Женеві, Берліні, Па­рижі. У березні 1924 р. після тривалих переговорів із радянським урядом по­вернувся в Україну.  1924 р.   був  обраний членом Української Академії Наук, 1929 р. — академіком Академії Наук СРСР.

        Але вже на початку березня 1931 р. вченого заарештували, звинувативши в причетності до діяльності антирадянського «Українського національного центру». Невдовзі його звільнили і вислали до Москви.

        25 листопада 1934 р. під час лікування в Кисловодську М. Грушевський помер при загадкових обставинах. На смерть відомого вченого відгукнулась газета «Правда», назвавши його «великим буржуазним істориком України». Академік В. Вернадський писав, що із життя пішов найвидатніший україн­ський історик.

        У пам'яті народу М. Грушевський залишився не тільки як автор дослі­джень про Україну, як її кращий знавець, але і як один з головних творців її історії, засновник незалежності Української держави.

Словникова робота

      УЦР – Українська Центральна Рада – український представницький орган (парламент), утворений 3 березня 1917 р., голова М. Грушевський.

     РОГО  - Ради об’єднаних громадянських організацій .

      Ради   -  революційна форма самоорганізації робітників, солдат і селян в умовах відсутності досвіду демократичної боротьби.

Словникова робота

3. Формування національних та загальнонаціональних партій.

     Політична партія  -  організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

Вступне слово вчителя

      Революція покликала до життя таку форму політичної організації суспільства, як політичні партії. Як і різноманітних організацій, політичних партій виникло багато. Кожна з них відстоювала інтереси певної групи, прошарка суспільства і прагнула до влади. На українських землях, крім загальноросійських, відновлюються і виникають національні партії, зокрема, українські.

Ознайомити учнів

Українські  політичні  партії  в  1917 р.

Загальноросійські політичні партії,

що діяли на українських землях.

Висновок

     Більшість українських партій у своїй  назві  мали «соціалістична», хоча цілі партій та їх діяльність іноді не мали нічого спільного з ідеями соціалізму. Таке захоплення «соціалізмом» було даниною моді і способом залучити до себе якнайбільше прихильників. Ще однією причиною  було те, що промислові кола, великі землевласники України, які складали основу  правового спектру, віддавали перевагу загальноросійським партіям, зокрема, кадетам.

Розповідь вчителя

4. Українізація армії.

Українізація армії – процес створення українських національних збройних формувань з частин російської армії.

     Революційні події, зростання самосвідомості захопили й багато­мільйонну російську армію. Солдати стали вимагати організації час­тин за національною ознакою.

      Процес створення українських національних збройних формувань із частин російської армії отримав назву «українізація армії».

      Провідна роль у цьому процесі належала самостійникам, зокре­ма, М. Міхновському, що згуртувалися навколо військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка. Вони виходили з того, що національна ар­мія має стати важливою складовою держави. Лідери ж УЦР доводили шкідливість «українізації» армії і виступали за заміну регулярної армії народною міліцією, що формується на добровольних засадах. Такі думки лідерів УЦР були зумовлені домінуванням на той час се­ред соціалістичних, соціал-демократичних партій Європи цієї думки, яка була однією з основних соціалістичних доктрин.

       Проте, позиція лідерів УЦР не вплинула на прагнення військових. Рух за «українізацію» ширився. Із весни 1917 р. почалося створення українських військових частин. Початок цьому поклала вимога трьох тисяч солдатів, що перебували на мобілізаційних пунктах Києва, від­правити їх на фронт як окрему українську частину. Вони сформували Перший український полк ім. гетьмана Б. Хмельницького.

       Улітку процес «українізації» продовжував ширитись і розвиватися.

«Українізація» частин російської армії

       «Вільне козацтво»  (березень 1917 р -  квітень 1918 р.) – добровільні військові формування переважно заможних верств селянства. Поширені були на території Київ­ської,Чернігівської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської губерній та Кубанського війська. Загальна кількість «Вільного коза­цтва» складала понад 60 тис. осіб.

      Революція викликала не тільки національне піднесення, а й зростаючу анархію, з якою нова влада не могла ефективно боротися. Для наведення порядку виникла місцева самооборона, яка наслідуючи давні традиції, називала себе Вільне козацтво.

     Як  «українізовані» частини армії, так і Вільне козацтво висловили свою підтримку УЦР. А це була могутня військова сила, спираючись на яку, можна було більш рішуче відстоювати національні права українства.

Бесіда за запитаннями

Завдання

ІІІ.  Закріплення нових знань.

1. Коли відбулася демократична революція в Росії?
2. Яку участь взяли українці в революційних подіях?
3. Коли було утворено Центральну Раду?
4. У чому полягає історичне значення утворення Центральної Ради?
5. Які причини Української революції?
6. Що таке «українізація» армії?

Заключне слово вчителя

ІV.  Підсумки уроку.     

       У лютому 1917 року в Російській імперії  відбулася демократична революція, у результаті якої було повалено царизм. Росія отримала шанс стати на шлях демократичного розвитку , позбутися ганебного тавра «тюрми  народів».  Користуючись ослабленням центральної влади, пригнічені народи колишньої імперії стали брати власну долю у свої руки.

        У березні 1917 року  в Україні розгорнулася національно – демократична революція, відновився державотворчий процес, який очолила Українська Центральна Рада. Ключову роль у виробленні політичного курсу УЦР відіграв М. Грушевський.

V. Домашнє завдання.

1. Опрацювати матеріал конспектів і підручників.

2. Підготуйте   реферати   за  темами: «Створення   УЦР»,

    «Українізація»  армії», «Лідери української революції».