Конспект уроку з літератури рідного краю "Шляхами Ольги Яворської"

Про матеріал

Конспект уроку літератури рідного краю " Шляхами Ольги Яворської". Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Ольги Яворської; розвивати пам'ять, образне мислення, навички виразного читання; виховувати шанобливе ставлення до творчості поетеси.

Перегляд файлу

Тема уроку. Література рідного краю. Шляхами Ольги Яворської

Мета уроку: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Ольги Яворської; розвивати пам’ять, образне мислення, навички виразного читання; виховувати шанобливе ставлення  до творчості поетеси.

Обладнання: портрет поетеси, бібліотечка її творів для дітей, карта зупинок.

Тип уроку: урок-подорож

 

Хід уроку

І.  Організаційний момент

1. Комунікативна діяльність «Розминка» - «Спіймай настрій»

        - Усміхніться. «Зніміть» із свого обличчя долонькою усмішку та «киньте» своєму сусідові. «Спіймайте» усмішку, «прикрасіть» нею своє обличчя…

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

         Сьогодні у нас  незвичайний урок – урок- подорож. Я запрошую всіх вас у чудову подорож країною Знань. Але подорожувати зможе тільки той, хто не боїться і хоче здобувати знання. Звичайно, ви вже знаєте, хто така Ольга Яворська. Ось вона дивиться на нас  своїми люблячими очима.  Вона - поетеса, вчителька, матір.

          Вчителювала в Тур'є у загальноосвітній середній школі Старосамбірського району на Львівщині.

          На грані смерті дорогою стає кожна хвилина життя. Хворіла на туберкульоз мозку. Вранці 15 лютого 1978 року пережила клінічну смерть. Реанімували уколом адреналіну в серце. Коли отямилася, лікарі просили не забути те, що бачила по той бік. У кінці тунелю в яскравому світлі виднілася висока брама. За нею - пісок і блакитне море. В ту браму йшли багато людей, склавши руки до молитви. При вході стояла дуже вродлива жінка - смугла, з чорним довгим волоссям. Коли настала черга мені заходити, побачила свою маму. В той час вона лежала непритомна в ізоляторі. Закрили там, бо дуже кричала.

       А зараз ми уявимо собі, що  сідаємо у потяг і вирушаємо у чудову мандрівку.

Тут, де ми живемо,

Наш рідненький край.

                                                Боже! Україні щастя, долю дай!

Розгляд карти подорожі.

Із глибини класу виходить учениця із запаленою свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської .

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

2. Станція «Дитинство» 

      У передгір’ї Карпат розкинулося село Заривинці Бучацького району Тернопільської області. Кидається у вічі чепурна хата. Тут живе Йосип Яворський. В національно свідомій родині день 21 квітня 1954  року був радісним, адже народилася  дівчинка, яку назвали Ольгою.

Ольга росла розумною, талановитою дівчинкою. 

     Почала писати вірші ще у шкільні роки. Неодноразово друкувалася в Бучацькій районній газеті «Перемога» (пізніше в «Новій добі»), обласних та республіканських газетах, альманахах: «Поезія», «Боян», літературно-мистецьких часописах: «Літературний Львів», «Дзвін», «Сова» та інших, в часописах «Життя», «Літературна Україна», «Літературна газета», є співавтором декількох книг, восьми антологій. 

Учні читають поезії Ольги Яворської. 

 МОЄ СЕЛО

У душі, як дивний пломінь роду,

Що долає перепони зла,

Закуток вкраїнського народу,

Писанка коханого села.

Там, в лісах, березовий неспокій

З гомоном діброви — заодно.

Там, в селі, мої дитячі роки

Білять коло Стрипи полотно.

Там, як буйний вітер

 по зарінках, —

Мій щасливий, безтурботний сміх.

А на цвинтарі в нев’янучих

 барвінках —

Сиві мрії прадідів моїх.

Там черемха ніжно зацвітає,

Запахом дурманить цілий світ,

Ще донині в серце залітає

Той солодкий, неповторний цвіт.

Цей святий притулок мого роду,

Цю чарівну пісню і красу, —

Острівець вкраїнського народу

І в могилу в серці понесу.

 

РІДНИЙ КРАЙ

Як я люблю свій край —

 оцю квіточку,

Вільху, калину,

Оцю ружу червону,

 що біля батьківських воріт, —

Найпрекраснішу в світі —

 єдину мою Україну,

Буйний голос у полі

 і вишневий замріяний цвіт!

Як я люблю цю пісню,

 що невмирущо лунає

Із суворих, як вої,

 загартованих в битвах віків —

Про діброву й Дунай,

 до обрію — поле безкрає

І про мужніх, завзятих,

безстрашних в боях козаків!

Як люблю я Дніпро

 і засніжені білі Карпати,

У синьому смутку

 журно схилені коси беріз,

У подільському житі

 синьоокі, грайливі блавати,

Журавлине прощання,

що проймає нам душі до сліз!

3. Станція « Юність».

     Закінчивши середню школу, вступила у 1971 році на математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка, який успішно закінчила у 1975 році.

В юності постійно бродила по кладовищах. Такого дня не було, щоб мене туди не тягнуло. Зупинялася біля кожного хреста, розглядала портрети, читала підписи, намагалася вгадувати характер. Була якась там заспокійлива аура, відчуття безмежності Всесвіту. Мама переймалася, як я без цвинтаря буду, коли кудись поїду.

   Уперше закохалася у восьмому класі у свого учителя фізкультури. Він був молодий і красивий. Прийшов учителювати, бо не зміг вступити до інституту. То було моє швидкоминуче захоплення. Після закінчення школи, коли побачила його, розчарувалася.

       Пристрасть, мов хвиля - збурюється і вщухає, а любов, як музика - владарює над серцем. Такою музикою для мене став чоловік Микола. З ним навчалася в одній групі. Три роки нічим не захоплював мене. А потім поїхали разом у будівельний загін до Сургута. Оля - за романтикою, він - за грішми. Працювала шеф-кухарем. Одного разу відірвалася ручка від каструлі і вона ошпарила собі ногу. Микола був медбратом, наклав їй пов'язки. Поверталися в Україну вже разом. Через два роки побралися. Священик таємно повінчав їх глибокої осінньої ночі.

Учні читають поезії Ольги Яворської.   

 Ще ніби вчора голосні струмки

Будили землю дзвінко, стоголосо,

А нині серпень жито у покоси

Складає вправним помахом руки.

Ще ніби вчора, як раби, німі,

Москві під ноги радісно стелились,

А нині з гострим болем

 пробудились

Під стогін тих, хто впав на Колимі.

Чи не ведуть нас знову до біди?

Чи бути нашій долі, чи не бути?

Буди народ мій, пам’яте, буди,

Не дай йому приречено заснути.

 4. Станція « Спогади».

       Зараз у нас відбудеться уявна зустріч з ученицею-Ольгою Яворською та вчителькою –Ольгою Суховерською.

 Розповідаю, як саме твориться поезія, відкриваю таємницю, чому потрібно багато читати та якомога більше часу приділяти вивченню рідної мови. Адже мова – це найголовніший інструмент, за допомогою якого наша душа висловлює свої переживання та емоції у віршах.

Діти слухають  розповідь про поезію з цікавістю та захопленням, не обминаючи можливості задавати учениці-поетесі запитання.

Ми безмежно вдячні учениці-поетесі за добрі та щирі слова, які пробуджують у нас найкращі якості і роблять справжніми синами та доньками славної України.

   5. Станція «Шкільна».

На шкільній зупинці ми опинимося в поетичному  світі Ольги Яворської. Послухаємо вірші (які ви вивчили)  про школу, школярів. Світло її поезії вчить нас любити свій рідний край,   поважати старших, бути ніжними зі своїми батьками. Голос  Ольги Яворської  впізнаємо у шелесті листу, щебетанні пташок, звуках скрипки і сопілки. Ці вірші  сподобаються вам, бо написані щиро, від душі, з великою любов’ю до вас, дітей. Втім, вона досить успішно працює і для дітей. Її перша збірка «Небесні ключі» (вид-во «Сполом», Львів) була прихильно сприйнята і критикою, і читачами. Та чи не найбільше раділи її появі малі діти та їхні батьки.

Письменниця порадувала усіх своєю другою дитячою книжкою – «Дзень-дзелень» (Сполом, Львів, 2014 р.) яка, як і перша, адресована дошкільнятам та дітям молодшого шкільного віку. Як зазначається в анотації, поезія Ольги Яворської світла і сонячна, переповнена любов’ю до рідного краю, національним колоритом і яскравими барвами навколишнього світу. Письменниця прагне прищепити дітям змалку повагу до рідного слова і традицій нашого народу.

Розглядаючи творчість Ольги Яворської, я, бодай коротко, постараюся проаналізувати обидві книги – книги потрібні, добротні, такі, що на часі.

Збірка «Небесні ключі» має три розділи: «Рости, мила дівчинко, вирос-тай», «Вірші для Настусі»», «Вранішня зоря». Розділи між собою тісно пов’язані ніжністю почуттів, любов’ю до рідної землі, щирою повагою до матінки-природи.

Кожен вірш, наче полотно, стелеться рівно, спокійно, мелодійно. Книга цікава пізнанням природи, пір року, описуванням побутових речей, філософським сприйняттям світу. Ось приклад:

Ніжну і чарівну пісню заспівав,

Бадьорим струмочком дзвінко задзюрчав,

Підсніжником білим серце звеселив,

Травичкою м’яко садочок встелив.

(«Березень»)

У поезії «У Мар’янки вишиванка» поетка виливає свою жіночу любов до маленької дівчинки, котра розпочинає радісне життя:

У Мар’янки – вишиванка,

Сині очка у Мар’янки.

Дві блакитні гарні стрічки

В коси їй вплела сестричка.

І пішла гуляти зранку

Мила дівчинка Мар’янка.

Коли читаєш такі рядки, мимоволі пригадується вірш Павла Тичини «А я у гай ходила» – оту його майстерність і любов до дитини. Такі вірші вчать дітей бути не тільки чемними, гарно вихованими, але й працьовитими:

Настя хату підмітає,

Галя іграшки складає,

А Софійка наша мила

Увесь посуд перемила.

Досить цікавий розділ «Вірші для Настусі» – своєю довершеністю, безпосередністю зображуваного, філософським узагальненням. Тут діти знайомляться із Настусею, Галинкою, Надійкою та з їхніми батьками. Дівчата ці вміють не тільки бавитись, а й допомагати в господарці: «Галинка й Надійка /В садочку гуляли, /Яблучок червоних/ В траві назбирали». Та з-поміж усіх дівчаток найактивнішою є Настуся: «Дай-но руку, ми з тобою (із мамою. – А. Г.) /Назбираєм звіробою/ І волошок серед поля/ Щоб була у мене доля» («Добрий день, моя матусю»).

Настя любить читати казку про песика і ковбаску, а також купатися у річці Стрипі: «Пустунка-водичка/ Аж у вушка ллється/ Пірнає Настуся/ Весело сміється». Така поезія близька дітям, бо вчить бути чесними, бадьорими, працьовитими. Особливо працьовитими, бо вона, праця, – перший щабель драбини, що веде дітей у доросле життя…

На образах дівчат, зокрема Настусі, письменниця намагається розкрити духовне обличчя своїх героїв, показати їхню еволюцію в пізнанні власної суті. Так, намагається, бо, либонь, розуміє, що «нове життя потребує нового слова». І ці слова Ольга Яворська знаходить, бо така нинішня реальність, бо така потреба не тільки загальна, але й індивідуальна.

Вражає й інший розділ збірки – «Вранішня зоря», вірші «Олеся», «Козачата», «Прощання», «Калина», покладені на музику композитором Миколою Ведмедерею. Глянеш на відповідну сторінку – матимеш нотний стан і слова. Читай, співай – що заманеться. Художнє оформлення збірки здійснила поетка і художниця Марія Деленко, малюнки якої – яскраві, колоритні, співвідносні віку тих, кому адресується книжка.

У збірці «Дзень-дзелень» спостерігаємо прагнення авторки до виразності художнього мислення, широких поетичних узагальнень, ощадності письма. Її вірші – «згущена сконцентрована дійсність» /Іван Франко/. У збірці переважають чотирирядкові поезії. Привертають увагу вони, передусім, свіжістю задуму, тематичною розмаїтістю, доступністю викладу. У книзі чимало вдалих порівнянь, цікавих метафор, дзвінких рим, важливих елементів автобіографічності. Наприклад: «вірші складає весна», «в небі сонечко гуляло», «мальви-квіти спалахнули світлом», «чорнобривці всміхаються», «осінь плаче і зітхає», «вітерець пішов навприсядки у танець», «вечір морозом хукає», «сяйвом пишних віт всміхаються ліси» та інші.

Відкривається збірка віршем «Весна»:

Буяння вишневого цвіту,

Натхнення свята таїна,

Із сонячних світлих літер

Вірші складає весна.

Наприкінці збірки – завершальна пора року, осінь:

В  симфонії січневої забави

Шукає вітер ніжної снаги.

Та спить земля, сповита у сніги,

І сняться їй, що пахнуть сонцем трави.

(«Сон землі».

Чимало уваги письменниця приділяє й іншим порам року – зокрема літу, осені, а також окремим місяцям. У творах авторка поселила котика, зайчика, бичка, лисичку, колобка, про яких піклуються Христя, Даринка, Мар’янка, Ксеня, Тарасик, Таня.

Ольга Яворська розробляє й тему нашої духовності. Про це, зокрема, свідчать такі поезії, як «Христос Воскрес», «Чудотворець Миколай», «Святий вечір», «Йордан», «Купальський вінок». Остання нагадує пісенно-обрядові пісні, на які така багата наша давня література. Треба зазначити, що певні фольклорні мотиви звучать і в поезії для дорослих. І це добре, адже поетка розробляє теми не лише сучасні, але й з минулого, створює звичну галерею алегоричних образів, що були прототипами звірів і певних прошарків суспільства.

Не можемо не навести вірша «Купальський вінок»:

Спрагле сонце, пісня в піднебессі,

Світиться дозрілий колосок.

Чудо-квіти чарами сплелися

У купальський золотий вінок.

Боже, лише чотири рядки, а яка гама почуттів!  Сонце спрагле, бо раде, що дає усім і всьому життя. Колос світиться дозрілим колоссям. А от різно-барвні квіти, що є, по суті, чудом, вплелися у золотий вінок нашої радості. Як поетці так вдається? А тому, що вона використовує художньо-словесні можливості народного фольклору, а також вдале зображення реалістичної дійсності.

 ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

      Наша уявна подорож закінчилася. Ми і не встигли оглянутися, як наш потяг зупинився біля нашої рідної 15 школи.

       -  Отож, діти, про кого дізналися ви сьогодні?

    - Що запам’ятали ви про Ольгу Яворську?

    - Чим зацікавила вас  творчість поетеси?

V. Підсумок уроку.

 Ольга Яворська — винятково співчутлива душа, для неї не існує чужого горя і болю, вона завжди з тими, хто страждає, мучиться і не може знайти спокою та затишку в нашому розшарпаному, неприхильному й суворому до людини світі. І все у неї пропущено крізь власний біль, усе тим болем обпечено і перевірено на справжність.

Не говори, що згине Україна, 
Топтати віру праведних не смій, 
Настане час — поставлять на коліна 
Нікчемних вбивць,
 

doc
Додано
22 липня 2018
Переглядів
966
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку