26 травня о 18:00Вебінар: Як вчителю створити та розвивати власний YouTube-канал

Посібник "На допомогу вчителю.Матеріали до уроків української літератури (за новою програмою) 8 клас( І семестр). "

Про матеріал

Посібник "На допомогу вчителю.Матеріали до уроків української літератури (за новою програмою) 8 клас( І семестр). " складено за чинною програмою з української літератури для загальноосвітніх шкіл. Видання містить матеріали до уроків, теорію літератури та календарне планування як методичний супровід до уроків української літератури у 8 класі.

Перегляд файлу

На допомогу вчителю

(матеріали до уроків української літератури)

(за новою програмою)  8 клас(І семестр)

 

 

 

 

 

        

Укладач:  учитель української мови та літератури Бердянської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Гетало С. В., спеціаліст вищої категорії. -  м. Бердянськ –2017 р.- 136 с.

 

 

 

Посібник складено за чинною програмою з української літератури для загальноосвітніх шкіл. Видання містить і матеріал із теорії літератури як методичний супровід до уроків української літератури у 8 класі.

 

 

 

 

С.В.Гетало

На допомогу вчителю.Матеріали до уроків української літератури (за новою програмою) 8 клас( І семестр). – Бердянськ, 2017. – 136 с.


 

ВСТУП

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК ОДНА З ФОРМ ДУХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ЛЮДИНИ. ФУНКЦІЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ. РІЗНОВИДИ ОБРАЗІВ (ОБРАЗ-

ПЕРСОНАЖ, ОБРАЗ-СИМВОЛ, СЛОВЕСНІ, ЗОРОВІ, СЛУХОВІ ТОЩО). АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ.  

 ТЛ: художній образ, художній твір(поглиблено).

Вплив художньої літератури на читача.

Книга — це мудрий, розважливий, найвірніший друг людини,який супроводжує її протягом усього життя. Література вчить людину бути чесною, порядною, відповідальною, шляхетною, працьовитою...Читання розвиває усне мовлення та мислення кожного, збагачує його почуття, формує активне ставлення до навколишнього світу, виступає важливим засобом спілкування та поглибленого вивчення художньої літератури.

Книга відтворює картини людського життя. У центрі кожного художнього твору — люди, їх життя, праця, думки та почуття. У літературних творах змальовуються на прикладі дійової особи вчинки, звичаї, поведінка, настрої та почуття не однієї якоїсь людини, а багатьох. Кожний твір — розповідь про внутрішній світ людей, про їхні взаємовідносини, настрої, прагнення і вчинки, думки і переживання. Книга впливає не тільки на розум, але й на почуття читача.

Функції літератури

Пізнавальна — людина є не тільки предметом зображення літератури, але й її метою. Читаючи художній твір, можна дізнатися про історичне минуле, звичаї, обряди рідного народу, культуру тощо.

Естетична (художня) — літературний твір впливає на почуття і переживання читача, викликає в нього задоволення, насолоду від його читання; у кожної людини є естетичне відчуття, прагнення до прекрасного.

Виховна — художній твір сприяє вихованню в читачів любові до рідного краю, праці, природи; до одних дійових осіб автор намагається викликати в читачів співчуття і любов, до інших — неприязнь, ненависть.

Багатозначність художнього образу, його різновиди

Сучасне життя важко уявити без художніх книжок. З їхніх сторінок на нас дивляться герої минулого й сьогодення, про яких цікаво і захоплююче розповідають автори-письменники, які є особливо обдарованими людьми. Саме вони відтворюють життя через індивідуальні художні образи або картини. Ці талановиті митці розкривають суспільні  відносини, характери і переживання людей на прикладі конкретної особи, яка є і літературним героєм і ніби олюднює все зображуване.

Кожний письменник уважно вивчає навколишню дійсність. Усе побачене і почуте він обдумує і визначає, що добре, корисне, що погане, шкідливе, а також — що важливе, характерне, що другорядне, випадкове. У своїх творах письменник зображує важливі, характерні події, явища, риси вдачі людей, малює словами художні образи.

Художні образи бувають: образ-персонаж, образ-символ, зорові, слухові тощо.

Розглядаються типові явища життя, які знайшли відображення в конкретному образі; індивідуальні риси, притаманні персонажеві. Зовнішній образ:

  Портрет — обличчя, міміка, жести, постать, манера поведінки;

  мова — теми висловлювань, форми мовлення (монологи, репліки в діалогах, «внутрішня» мова, листи);

  костюм. Внутрішній образ:

Характер персонажа (сильний — слабкий, цілісний — суперечливий, вольовий — безвільний; він розкривається у вчинках, у ставленні до інших людей, до навколишнього світу).

Образ-символ — конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ, що має прихований зміст.

 

                                                               Класифікація художніх образів

за способом творення та сприйняття

 

Зза об’єктом змалювання

 

 

слухові;

зорові;

дотикові;

смакові.

 

образ-персонаж;

образ-пейзаж;

образ-річ;

образ-емоція;

образ-поняття;

образ-подія;

образ-інтерєр;

образ-символ;

образ-алегорія.

Аналіз художнього твору (схема)

Приступаючи до аналізу художнього твору, у першу чергу необхідно звернути увагу на історичну обстановку, ситуацію ідейної, естетичної та філософської боротьби в суспільстві в період створення даного художнього твору. Необхідно при цьому розрізняти поняття історичної та істориколітературної обстановки; в останньому випадку маються на увазі:

       боротьба літературних напрямів;

       місце даного твору в низці інших творів автора; місце даного твору серед творів інших авторів, написаних у цей період;

       творча історія твору;

       оцінка твору в критиці;

       особливості сприйняття даного твору сучасниками письменника;

       оцінка твору в контексті сучасного прочитання.

Далі слід звернутися до питання про ідейно-художню єдність твору, його зміст та форму (при цьому розглядається план змісту — що хотів сказати автор, і план вираження — як йому вдалося це зробити). Після чого з’ясовуються тематика, проблематика, ідея і пафос художнього твору, його композиція.

 Схема аналізу поетичного твору:

1.     Автор і назва твору.

2.     Мотив.

3.     Літературний рід.

4.     Основна думка поезії.

5.     Які життєві обставини викликали поезію до життя.

6.     Жанр поезії.

7.     Вид лірики.

8.     Ключові образи твору.

9.     Художні засоби.

10. Віршовий розмір.

11. Ваш почуття й  роздуми, навіяні поезією.

Теорія літератури

Художній образ — специфічна для літератури (і мистецтва взагалі) форма відображення дійсності, у творенні якої основну роль відіграють почуття, мислення й особливості світосприймання автора-митця. Є образиперсонажі (людські постаті), образи-пейзажі (картини природи), образи-речі (описи предметів та обстановки) тощо.

Художній твір — кінцевий результат і продукт творчої праці письменника, написаний за законами красного письма. Художні твори і складають художню літературу.

Художня література (лат. — написане,  — буква) — вид мистецтва, що зображує дійсність, створює художні образи за допомогою слова; сукупність творів цього виду мистецтва(епос, лірика, драма).

 

 

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ.

УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПІСНІ ПРО ЗВИТЯЖНУ БОРОТЬБУ КОЗАКІВ ІЗ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКИМИ НАПАДНИКАМИ

(«ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА», «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко») ТЛ: історичні пісні

 

 

  

 

 

 

 

Історичні пісні - це ліро-епічні фольклорні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, про відомих історичних осіб і безіменних героїв. Жанрово-стильові ознаки:

- історична тематика та зміст, що містять імена історичних осіб; - поетична форма з усіма її структурними компонентами:

1.                 ритмомелодична будова- усі рядки рівноскладові;

2.                 чіткий поділ на строфи(4 рідше 2 рядки);

3.                 епічність(фабульність, наявність сюжету, оповідний характер) Класифікація історичних пісень(хронологічний принцип):

1.     Пісні доби козаччини(ХV-перша половина ХVІІ ст.)

2.     Пісні доби Гайдамаччини( друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.)

3.     Пісні селянських повстань(перша половина ХІХ ст.)

4.     Пісні національно-визвольних рухів(перша половина ХХ ст.) Тематичні групи:

Тематика                      циклу

та його періодизація

Приклади історичних

пісень

Зміст пісень

Історичні пісні про боротьбу з турецько-

татарськими загарбниками

(ХV ст.)

«Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко»

Розповідається про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників, про перебування українців у

жахливих умовах турецького полону

Історичні        пісні    про національно-визвольну боротьбу (ХІІ ст.)

«Ой                    Морозе,

Морозенку, ти славний козаче...», «Чи не той то Хміль»

Розповідають про події визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти, уславляються національні герої

Історичні пісні про боротьбу за соціальне визволення народу (ХІІІ– ХІV ст.)

«Максим                козак

Залізняк», «За Сибіром сонце сходить»

Розповідають про боротьбу за соціальне та національне визволення, оспівуються народні ватажки

 

Історична пісня «Зажурилась Україна»

Зажурилась Україна.  Зажурилась Україна,

Бо нічим прожити,

Витоптала орда кіньми

Маленькії діти,

Котрі молодії — У полон забрано: Як зайняли, то й погнали До пана, до хана.

Годі тобі, пане-брате,

Ґринджоли малювати,  (Ґринджоли  —сани). Бери шаблю гостру, довгу Та йди воювати!

Ой ти станеш на воротях,

А я в закаулку, Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!

Ой ти станеш з шабелькою,

 А я з кулаками,

Ой щоб слава не пропала Поміж козаками. Ой козак до ружини, Бурлака до дрюка: Оце ж тобі, вражий турчин, З душею розлука! Історія створення пісні.

Записано   пісню в       середині     ХІХ   ст.     y        Новомосковському       повіті Катеринославської губернії.

Даний твір — про лихо          татаро-

турецьких нападів. З часом пісня зазнала значних      переробок. Очевидно, заключна частина      її,       яка відрізняється своїм оптимістичним настроєм,       створена пізніше, перед остаточним звільненням чорноморських берегів з-під турецького поневолення в другій половині ХVІІІ ст. Словникова робота:

ґринджоли — сани, санчата; закоулок — провулок; тут: за рогом, у засідці; оружина — зброя.

Тема: показ страждань українського       народу від нападів турецькотатарських орд, спустошення рідного краю чужинцями.

Ідея: заклик до мирного населення єднатися з козацьким військом для захисту рідних земель, до боротьби проти ворога – «вражого турчина»..

Основна думка: лише одностайні дії всього народу можуть врятувати країну від зруйнування.

Жанр: історична пісня.

Опрацювання змісту твору в формі бесіди за питаннями:

— Які часи зображені в пісні? Що про це свідчить?

— Яких страждань зазнала Україна? (Витоптала орда кіньми Маленькії діти, Котрі молодії — У полон забрано; Як зайняли, то й погнали До пана, до хана)

— Ким були оборонці рідного краю? Що вам про них відомо?

— Як козаки збиралися до бою з ворогом? Чи були вони впевнені у своїй перемозі?

— Якою зброєю вирішили скористатися захисники України в боротьбі з ворогом? Чому не всі з них мали якісне озброєння?

— Як розуміти закінчення твору?

— Для чого народ склав цю пісню?

Художні особливості пісні.

Епітет: «вражим турком».

Метафори: «Зажурилась Україна», «слава не пропала».

Риторичні оклики: «Дамо тому стиха лиха Та вражому турку!» «Оце ж тобі, вражий турчин, З душею розлука!».

Градація:

«У полон забрано:

Як зайняли, то й погнали До пана, до хана.» Звертання: «пана-брата».

 

«Та, ой, як крикнув же та козак Сірко» Історична довідка про Івана Сірка, кошового.

Іван Сірко був відважний козак, він усе своє життя воював з турками й татарами, бо їх уважав за найбільших ворогів України. Сірко побив турків і татар у 55 битвах(жодної поразки!) і так ослабив кримських татар, що вони вже потім не мали сили нападати на Україну. Тоді в степах над Чорним морем почали осідати перші поселенці з України, земля стала вкриватися селами, степи стали змінюватися урожайними полями.

Протягом 20 років боровся Іван Сірко проти турецько-татарських завойовників, змушував ворогів тремтіти за морем і за горами, а коли вони насмілювалися йти на Україну по ясир, тобто брати людей у неволю, козацький ватажок гнав їх геть з рідної землі аж у Крим. Рубаючи ворогівнападників у полі й на морі, він наганяв їм такого переполоху, що грабіжники мусили кидати награбоване й мерщій рятувати своє життя.

Сірко — історична особа. Він — син козака з Мерефи Харківської області. Безліч переказів та легенд існує про нього. Ім’я його одна з легенд пояснює так. Іван нібито народився з зубами і, коли його проносили повз стіл, схопив пиріжок і з’їв. У народі прокотилася чутка: такий гризтиме ворогів, як пес Сірко. Прізвисько закріпилося за хлопчиком, потім стало іменем відважного козака.

Інша легенда розповідає, що Сірко перемагав не тільки людей, а й чортів. Річка Чортомлин нібито тому так зветься, що в ній Сірко убив чорта, який хлюпався у воді. Чорт тільки клюкнув ногами, коли кошовий луснув його з пістоля.

Що ж розповідає про нього історія? Уперше на історичну арену Сірко виступив як вінницький полковник. А вже через 3 роки очолив Січ.

Мужній полководець брав якнайактивнішу участь у Визвольній війні українського народу проти польської шляхти 1648–1654 рр.

Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. У цій жорстокій сутичці загинув улюблений його син Петро. Сам же кошовий попав у царську немилість і був засланий за непокору до Сибіру.

Та хоч цар побоювався Сірка й не любив за волелюбство, проте у грізний час згадав про засланця. Коли 300 тисяч турків перейшли Дунай та хмарою посунули на Україну, запорожці зажадали від царського уряду повернення на Січ грози бусурманів Сірка. Цар змушений був поступитися.

Щоправда, перед тим, як звільнити Сірка, цар запросив його до своїх палат і змусив дати присягу на вірність царській величності. Він знав, що лицар Сірко ніколи не порушить свого слова.

Сірко здійснив кілька походів на Кримське ханство й причорно-морські турецькі фортеці. Завдавши ворогам величезних втрат, запорожці визволили з неволі багатьох полонених.

Недарма називали бусурмани Сірка Урус-шайтаном, тобто українським чортом. Для ворогів він справді був страшнішим за нечисту силу. Для рідної ж землі Іван Сірко був вірним оборонцем та захисником.

Іван Сірко помер 1680 року на Чортомлинській Січі. Його могила є там донині в селі Купелівці, а на могилі камінь з написом. Народ говорить, що

там лише одна рука Сіркова, а він сам ходить по світу і допомагає українським військам побивати ворогів.

 

ТА ОЙ ЯК КРИКНУВ ЖЕ ТА КОЗАК СІРКО

Та ой як крикнув же та козак Сірко, Та ой на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!» Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали,

Що то орли та із Січі вилітали,— Аж то військо та славне запорозьке Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой, та ми ж думали, Та що сизий орел по степу літає, — Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє, — Аж то військо та славне запорозьке Та на вороних конях у степу виграває. Та ми думали, ой, та ми ж думали, Що то місяць в степу, ой, зіходжае, — Аж то козак Сірко, та козак же Сірко На битому шляху та татар оступає.

Тема: зображення походу козацького війська під керівництвом Сірка до кримського хана.

Ідея: уславлення мужності, винахідливості, рішучості Сірка та його війська.

Основна думка: народ завжди складає пісні про тих, хто віддав своє життя заради вільної і щасливої України. Жанр: історична пісня.

        

Аналіз змісту твору. Бесіда за питаннями:

— Які часи оспівані у творі?

— Як Сірко поводить себе з військом? (Звертається до них: «Та сід-лайте ж ви коней, хлопці-молодії…»)

— Як у творі описано козацьке військо? (…Орли та із Січі вилітали, Аж то військо та славне Запорозьке)

— До кого «в гості» виїхав Сірко зі своїми козаченьками?

— Чому народ козаків називає орлами?

— Які особливості пісні як жанру притаманні даному твору?

— Що намагався оспівати народ, у цій пісні?

Художні особливості пісні.

Риторичний оклик: «Та збирайтеся до хати у гості!».

Метафори: «туман поле покриває», «військо… виграває», «місяць… зі ходжає».

Повтори: «…та ми ж думали…».

Епітети: «славне військо», «сизий орел», «(на) вороних конях», «на битому шляху».

Звертання: «хлопці-молодці».

Назва 

Тема

Ідея

Худ. засоби

 

«Зажури-

лась Україна»

Показ страж-дань україн-ського народу від нападів турецькотатарської орди

Заклик               до

мирного         насе-

лення єднатися з козацьким

військом для захисту рідних

Метафори, епітети риторичні оклики, вигуки, звертання

 

 

земель

 

 

«Та, ой, як крикнув же           козак

Сірко»

Зображення походу козаць-кого війська до кримського хана під проводом Сірка 

Уславлення мужності, винахідливості, рішучості Сірка

Паралелізм, метафори, епітети, повтори

 

 

УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПІСНІ ПРО БОРОТЬБУ ПРОТИ СОЦІАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ГНІТУ («ОЙ МОРОЗЕ,

МОРОЗЕНКУ», «МАКСИМ КОЗАК ЗАЛІЗНЯК»)

«Ой Морозе, Морозенку» Хто він, Морозенко?

Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького — полковник Станіслав Морозенко або осавул (виборна службова особа, яка відала озброєнням, постачанням та військовою підготовкою козаків) Кропивнянського полку Нестір Морозенко.

 

Ой Морозе, Морозенку

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха,

Та стоячи біля хати. Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає.

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче.

То не хмара світ закрила, — То татар велика сила Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, — Полягло наших чимало, А татар утроє. Не вернувся Морозенко, Голова завзята. Замучили молодого Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали, Тільки з нього, молодого, Живцем серце виривали. Поставили Морозенка На Савур-могилу. “Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну!”

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами.

Та кров’ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, — Твої думи, твої пісні Не забудуть люди. Історичні події, відтворені в пісні (розповідь учителя).

У ХІV ст. литовські князі захопили більшу частину України, а польські феодали загарбали Галичину і Західну Волинь. Між феодалами Литви і Польщі велась уперта і тривала боротьба за українські і білоруські землі, від якої найбільше страждав трудовий народ. Становище трудящих почало різко погіршувалось після того, як у 1569 р. на шляхетському сеймі в Люблині було проголошено політичне об’єднання Литви з Польщею і українські землі, що знаходилися в межах Литовської держави, опинились під владою шляхетської Польщі.

Захоплені пристрастю до наживи, польські магнати і шляхта почали привласнювати величезні земельні масиви, нещадно закріпачувати селян, збільшувати феодальні повинності. Вони господарювали на Україні, як у колонії. Від них не відставало місцеве українське панство.

Загарбавши українські землі, польські феодали (магнати і шляхта) встановили на Україні найтяжчий, нелюдський кріпосний гніт.

Весь тягар кріпосницького і національного гніту ліг на селянство, міську бідноту, козацькі низи. Польська шляхта не вважала українських селян за людей, грубо топтала їх людську гідність. Польські пани за допомогою Ватикану заходами жорстокого примусу насаджувати на Україні католицизм, запроваджували церковну унію, проводили політику насильного ополячування українців, глумилися з української мови і культури, намагаючись духовно поневолити український народ.

Все це викликало ненависть народу до гнобителів, загострювало класові суперечності, спричинялося до масових селянських повстань, які кінець кінцем привели до Народно-визвольної війни 1648–1654 рр.

Протягом шести років Народно-визвольної війни українського народу кримський хан виступав із своїм військом то на боці козаків, то проти них — з пансько-польськими полчищами. Проте в усі часи татари не припиняли грабунку українських земель. Навіть після переможних битв разом з козаками, повертаючись додому в Крим, підступне татарське військо палило й грабувало села та міста, вбивало чи забирало в полон мирних людей. Козаки їм цього не дарували і часто вступали у кровопролитні бої зі своїми вчорашніми союзниками.

Це були страшні часи. Більшість сіл і міст лежало в руїнах, поля не оралися, хліб не сіявся. Змучений люд блукав по країні. Люди гинули не лише в боях і під час татарських нападів, а й від голоду.

Отже, пісня «Ой Морозе, Морозенку» розповідає про один із боїв, під час якого татари розбили козацький загін і полонили, а потім скарали його ватажка.28 Усі уроки української літератури у 8 класі 29 Вступ. Українські історичні пісні. Пісні Марусі Чурай Особливості пісні.

Даний твір у народі користується особливою любов’ю. На західноукраїнських землях її виконують навіть під час поховання видатних людей, віддаючи їм останню шану.

Ця пісня дуже поширена в різних місцевостях України. Записано понад сорок варіантів її, а в народі їх існує, очевидно, ще більше.

Вже сама численність варіантів пісні вказує на незвичайну популярність славного козацького ватажка Морозенка, пам’ять про якого народ зберіг навічно у своїх творах. Образ Морозенка став узагальненим образом захисника вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з «ляхамипанами», в інших — з турками, татарами, з «турком-шведом» чи просто з лихими ворогами.

Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Морозенка з татарами.

Ідея: возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських поневолювачів.

Основна думка: нічого не бояться козаки, заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям; народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.

Жанр: історична пісня.

Композиція.

Твір має свого роду обрамлення — починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка Морозенка.

Експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка.

Зав’язка: бій з ворогом.

Кульмінація: полон та катування героя.

Розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина.

В інших варіантах цієї пісні Морозенко — преславний козак, який «на три милі кругом себе кладе ворожого трупу», у бою за ним «тече кривавая річка. Ні страху, ні втоми не знає молодий воїн, і лише численність ворогів здолала героя. Терплячи страшні муки, Морозенко не кориться, він виявляє незвичайну витривалість, зневажає смерть і з думкою про Україну гине.

Складіть інформаційне ґроно щодо характеристики образу Морозенка, посилаючись на текст пісні.

Основною рисою Морозенка була насамперед любов до Батьківщини, готовність завжди виступити на її захист, виняткова мужність у боях з ворогом. Пісня підкреслює красу і силу улюбленого героя, його хоробрість і молодецтво:

Ой з-за гори та з-за кручі

Буйне військо виступає,

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

Захищаючи рідні землі, Морозенко хоробро б’ється із заклятими ворогами. Під час бою повністю проявився блискучий талант молодого полководця: татари втратили втроє більше, ніж козаки. Потрапивши в полон, Морозенко мужньо переносить катування (з вирваним серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). Цей факт підкреслює незвичайну силу і витривалість героя. В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину.

Словникова робота.

Єси — у значенні «є, будеш».

Савур-могила — тут ідеться про один зі степових курганів на півдні України.

Обоз — укріплений військовий табір.

Опрацювання ідейно-художнього змісту твору. Бесіда за питаннями:

-         Хто такий Морозенко? Як про це зазначено в пісні? (Ой Морозе,

Морозенку, Ти славний козаче...)

-         За що Україна шанує цього козака?

-         Порівняйте опис козацького війська і татарського. Про що він свідчить? (Буйне військо виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває». «То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила, То татар велика сила...) -  Якою була битва козаків з ворогом? (Бились наші козаченьки До ночі глухої,— Полягло наших чимало, А тепер утроє)

-         Що сталося з Морозенком, коли він потрапив у полон? (Вони його не стріляли. І на часті не рубали, Тільки з нього молодого, Живцем серце виривали)

-         У чому виявилася жорстокість татар до Морозенка? З чим це пов’язано?

-         Яких страждань зазнала Україна?

-         Хто ж прославляв наш рідний край у скрутний для нього час?

-         Дослідіть, як у творі оспівано Україну? Чому вона є уособленням українських матерів?

-         З чим асоціюються татари? Як їх названо у творі? (Проклятими)

-         Яким чином дана історична пісня пов’язана з попередньо вивченою?

Художні особливості твору.

Художні засоби твору підпорядковані його ідейному змісту. Витривалість Морозенка пісня передає за допомогою гіперболи (з вирваним серцем герой із Савур-могили споглядає Україну). Епітети «славний, молодий, голова завзята, буйне військо», пестливе слово «козаченьки», присвійний займенник «наші» передають пошану та любов українського народу до своїх оборонців.

Різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка «світ закрила». Постійний епітет «велика сила» вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно кидаються в бій, захищаючи свої землі.

Епітети: «славний козаче», «буйне військо», «голова завзята», «тяжке горе», «білий світ».

Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко… сивим конем виграває», «живцем серце виривали», «Україна славою покрита».

Гіпербола: «татар велика сила».

Риторичні оклики: «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!», «Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!».

Висновок.

У пісні «Ой Морозе, Морозенку» відобразились усвідомлення народом своєї сили, віра в неминучу перемогу над ворогом. Ясність мети робить навіть смерть героя утвердженням справедливості боротьби проти ворога. «Максим козак Залізняк» Історичний матеріал до твору.

Написання.

Записано історичну пісню в квітні 1939 р. від кобзарів Петра Івановича Гузя та Єгора Хомича Мовчана.

Хто ж він, козак М. Залізняк?

Максим Залізняк — син селянина з містечка Медведівки (на Чигиринщині), народний герой Коліївщини. У 1768 р. він зібрав у Холодному Яру, на Чигиринщині, гайдамацький загін у кількасот чоловік (у пісні 40 тисяч — поетичне перебільшення) і захопив Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь,

Богуслав, Канів і разом із загоном Гонти — Умань, одну з найбільших фортець польської шляхти на Правобережжі.

Загін царського полковника Гур’єва підступно роззброїв і ліквідував гайдамацький табір під Уманню. Залізняка катували і заслали на каторгу в Нерчинськ.

Цікаво!

Походження прізвища Залізняк

Виявляється,       у       давнину,       а       подекуди       ще       й       тепер,         в

Україні залізняком називали занадто перепалену, що аж розплавився верхній шар глини, звичайну цеглу темно-жовтого чи темно-червоного відтінку і взагалі всі міцні, потріскані, жорсткі цеглини. Залізняком називається в нас і певний сорт граніту, червонуватого й іскристого, та власне саме слово залізо. Мабуть, міцність, може, колір цих матеріалів і дали поштовх людській фантазії для утворення прізвища Залізняк.

Максим козак Залізняк Максим козак Залізняк, Козак з Запорожжя. Як поїхав на Вкраїну, Як пишная рожа! Зібрав війська сорок тисяч В місті Жаботині. Обступили город Умань В обідній годині.

Обступили город Умань,

Покопали шанці

Та вдарили з семи гармат У середу вранці.

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці…

Отак Максим Залізняк

Із панами бився,

І за те він слави

Гарной залучився. Лине гомін, лине гомін По степу німому. Вертаються козаченьки Із бою додому. Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Максима Залізняка з панами.

Ідея: уславлення героїчної вдачі людей із народу, зокрема козака Максима Залізняка, віра у неминучу перемогу над ворогом.

Основна думка: сила, мужність, рішучість, згуртованість козаків дозволить їм подолати будь-якого ворога. Жанр: історична пісня.

          

Кульмінація.

Експозиція: приїзд М. Залізняка на Вкраїну.

Зав’язка: формування Залізняком багаптотисячного війська; Розвиток дії: підготовка козаків до бою з панами.

Кульмінація: перемога над ворогом, уславлення М. Залізняка.

Розв’язка: повернення козаків додому.

Ідейно-художній аналіз твору. Бесіда за питаннями:

-         Як у пісні зазначено про походження М. Залізняка? (Максим козак

Залізняк, Козак з Запорожжя)

-         Чому Максим мав авторитет серед козаків?

-         Якою була військова підготовка повстанців? (Обступили город

Умань, Покопали шапці Та вдарили з семи гармат У середу вранці) - Що сприяло перемозі козацтва під головуванням Залізняка над панами? -  Що здобув Максим після бою з ворогом? (І за те він слави Гарной залучився)

-         Як зустріли переможців у рідному краї? (Лине гомін, лине гомін по степу німому, Вертаються козаченьки із бою додому)

-         Які міста згадуються у творі? (Запорожжя, Жаботин, Умань) -  Чи існують вони тепер?

-         Охарактеризуйте головного героя пісні.

Художні особливості пісні.

Повтори: «Та вдарили з семи гармат У середу вранці», «Обступили город Умань» «Лине гомін».

Епітети: «пишна рожа», «гарна слава», «по степу німому».

Метафори: «вдарили з гармат», «лине гомін».

Гіпербола: «Накидали за годину Панів повні шапці». Риторичні оклики: «Як поїхав на Вкраїну Як пишная рожа!»

 

 

«Ой Морозе,

Морозенку»

Змалювання боротьби козаків з турками      під проводом Морозенка

Возвеличення мудрості, мужності козацького ватажка; засудження жорстокості поневолювачів

Епітети, метафори, гіпербола, риторичні оклики, заперечне

порівняння

 

«Максим

Оспівування боротьби народу під керівництвом

Уславлення героїчної вдачі козацького

Епітети,        метафори,

гіпербола

Залізняк»

Залізняка

ватажка

 

 

 

УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПІСНІ ПРО БОРОТЬБУ ПРОТИ СОЦІАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ГНІТУ.

«ЧИ НЕ ТОЙ ХМІЛЬ?», «ЗА СИБІРОМ СОНЦЕ СХОДИТЬ». ОБРАЗИ

ІСТОРИЧНИХ ОСІБ, ЛИЦАРІВ-ОБОРОНЦІВ РІДНОЇ ЗЕМЛІ, СТВОРЕНІ НАРОДНОЮ УЯВОЮ

«Чи не той то хміль?» Історична епоха, відтворена в пісні.

У ході Визвольної війни 1648–1654 рр. український народ здобув ряд блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами, які були розгромлені в битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями (тепер с. Пилява Старосинявського району Хмельницької області). У полон було взято командуючого польською армією гетьмана М. Потоцького і його помічника польського гетьмана М. Калиновського. Польські та українські пани в паніці тікали з України. У боротьбі проти гнобителів повстанці виявляли масовий героїзм, відстоюючи незалежність і свободу своєї вітчизни.

У цей час з’являється багато історичних пісень і дум про події 1648–1654 рр. Вони відбивають всенародний рух проти соціального і національного гніту шляхетської Польщі, оспівують народних героїв, походи і бої з ворогами. Головним героєм цих пісень є Богдан Хмельницький, оточений глибокою пошаною і любов’ю козацької маси і всього народу.

 

Історія написання твору.

Записано цю пісню в 50-х рр. ХІХ ст. в Галичині.

У бою під Жовтими Водами в травні 1648 р. українські війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику перемогу у Визвольній війні 1648–1654 рр., яка й оспівується в пісні.

Золотий Брод, Золота Вода — поетичні назви урочища Жовті Води.

Чи не той то хміль Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Чи не той то хміль, Що по пиві грає?.. Ой, той то Хмельницький, Що ляхів рубає. Чи не той то хміль, Що у пиві кисне? Ой, той то Хмельницький, Що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький

К Золотому Броду, — Гей, не один лях лежить Головою в воду.

“Не пий, Хмельницький, дуже

Золотої Води, —

Їде ляхів сорок тисяч Хорошої вроди”.

“А я ляхів не боюся

Г гадки не маю — За собою великую

Потугу я знаю,

Іще й орду татарськую За собой веду, — А все тото, вражі ляхи.

На вашу біду”.

Ой, втікали вражі ляхи —

Погубили шуби…

Гей, не один лях лежить Вищиривши зуби!

Становили собі ляхи

Дубовії хати, —

Ой, прийдеться вже ляшенькам В Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи,

Деякії повки, — Їли ляхів собаки І сірії вовки.

Гей, там поле, А на полі цвіти — Не по однім ляшку Заплакали діти.

Ген, там річка, Через річку глиця — Не по однім ляшку

Зосталась вдовиця…

Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Жанр: історична пісня.

Форма:діалогічна(запитання – відповідь).

Композиція.

Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем. Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.

Кульмінація: перемога над ворогом.

Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

Художні особливості пісні.

Метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати».

Епітети: «Золота Вода», «хороша врода».

Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не один лях лежить Головою у воду».

Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи».

Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».

Анафора(єдинопочаток).

 

«За Сибіром сонце сходить» Історична епоха, відтворена в пісні.

Боротьба народу проти кріпацтва як системи.

На рабське безправ’я, поневолення і визиск «своїми» і «чужими» панами український народ відповідав боротьбою, що нерідко виливалася в грізні антикріпосницькі повстання. Особливо пам’ятними були гайдамацькі повстання на Правобережжі і повстання опришників у Галичині та на

Буковині. Ці події відобразилися в усній народній творчості, зокрема і в історичних піснях. Серед них виділяється пісня про народного месника Олексу Довбуша, який обстоював інтереси селян.

Антикріпосницьке повстання селян у 1768 р. на Правобережній Україні відоме під назвою Коліївщини. Про ці події складено багато пісень, оповідань, легенд, зокрема про ватажків повстання — Максима Залізняка, Івана Гонту, Микиту Швачку, Івана Бондаренка та ін.

У ХІХ ст. виступи селян проти поміщиків дедалі частішали; уже в першій його половині на Україні селянськими заворушеннями була охоплена значна кількість сіл Київської, Полтавської, Харківської та Подільської губерній. Особливо гострих форм селянський рух набув на Поділлі, де понад двадцять років (1812–1835) повстанські загони проти поміщиків очолював уславлений в піснях і переказах народний месник Устим Кармалюк.

 

Відомості про життя і діяльність І. Кармалюка.

Устим Якимович Кармалюк народився в 1787 р. в с. Головчинцях (тепер с. Кармалюкове Жмеринського району Вінницької обл.) в сім’ї селянинакріпака. З дитячих літ зазнав кріпак панського гніту. Коли хлопець підріс, його забрали до панського двору. Молодий Кармалюк був роботящим, але непокірним. За це 1812 р. поміщик Пигловський віддав його в солдати, але в наступному році він утік та разом з іншими солдатами-втікачами організував повстанський загін і розпочав боротьбу проти поміщиків. У 1819 р. Кармалюка спіймали, за вироком військового суду покарали 500 шпіцрутенами й відправили у військову частину в Крим. По дорозі вони зіткнулися з повстанцями, які в 1814–1828 рр. займали значну частину Латинського, Летичівського й Проскурівського повітів Подільської губернії. Повстанські загони Кармалюка нападали на поміщицькі маєтки, захоплене майно і гроші Кармалюк роздавав селянській бідноті. У повстанських загонах Кармалюка налічувалося понад 20 тисяч селян.

Протягом 1817–1835 рр. Кармалюка чотири рази ловили, катували, засилали на каторжні роботи до Сибіру, але він мужньо зносив тортури, тікав з тюрем і заслань (два рази втік аж з Тобольської губернії) і знову продовжував боротьбу.

У 1835р. Кармалюка вбив із засідки шляхтич Рутковський у Шляхових Кориченцях (тепер с. Кориченці Деражнянського району Хмельницької обл.). Ім’я Кармалюка — невтомного, сміливого борця проти гнобителів — стало ще за його життя легендарним.

Про нього складено велику кількість пісень, переказів, легенд, які передавались з уст в уста, з покоління в покоління. Т. Шевченко називав Кармалюка «славним лицарем», а М. Горький сказав, що його ім’я «навіки овіяне славою».

Світлий образ мужнього месника за народні кривди привертав до себе увагу видатних письменників, художників і композиторів. Про життя і боротьбу Кармалюка написали твори Марко Вовчок, М. Старицький, С. Васильченко, В. Кучер. А. Малишко та інші, про нього створено також кінофільм.

У період громадянської війни селяни Головчинців активно боролися проти інтервентів. 1920 р. білополяки спалили значну частину села. Зруйнували і хату месника. Односельці реставрували її. У середній школі створено меморіальний музей Устима Кармалюка. У селі також пам’ятник славному бунтареві.

Отже,         Кармалюк   —      герой,         захисник     поневолених,       вершитель їх справедливого суду над кріпосниками. Всі симпатії народу на боці Кармалюка, який закликає до розправи над панами. За Сибіром сонце сходить За Сибіром сонце сходить.

Хлопці, не зівайте. Ви на мене, Кармалюка, Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах, А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муку — Сам гірко заплачу.

Зібрав собі славних хлопців, Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього.

Чи хто їде, чи хто йде,

Треба їх спитати,

Як не має він грошей — Треба йому дати!

Зовуть мене розбійником.

Кажуть — розбиваю.

Ще ж нікого я не вбив.

Бо й сам душу маю. З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю.

Судять мене вдень і вночі,

Повсяку годину,

Ніде мені подітися, Я од журби гину.

Аж тут їде сам владика: “А здорові, хлопці!” “Ой, довго ми вас чекали.

Благослови, отче!”

Чи хто їде, чи хто йде, Часто дурно ждати. Отак треба в лісі жити, Бо не маю хати. Ой, вилічив сам владика Сорок тисяч грошей. Подивився кругом себе — Все хлопці хороші. Ой, чи їде, чи хто йде, Треба його ждати. Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Пішов би я до дітей — Красу мою знають:

Аби тільки показався. То зараз впіймають. А так треба стерегтися, Треба в лісі жити. Хоч, здається, світ великий, Ніде ся подіти! Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати.

Бо немає пристанища.

Ані свої хати. Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?

Світ великий і розкішний. Та ніде ся діти!

Асесори, ісправники

За мною ганяють,

Більше вони людей б’ють.

Як я гріхів маю.

У неділю дуже рано У всі дзвони дзвонять. А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять.

Нехай гонять, нехай ловлять,

Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!

Тема: розповідь про Устима Кармалюка, який після повернення із Сибіру продовжує захищати інтереси простого люду від «владик»:

Ідея: возвеличення прагнення народного месника боротися за волю, справедливість; надавати допомогу тим, хто її потребує.

Основна думка: «З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю».

Жанр: історична пісня.

Композиція.

У пісні розповідається про історичну особу, а саме Кармалюка, який організував повстанські загони і боровся проти панів на Поділлі у 1813– 1835 рр. Тут відтворені конкретні історичні події першої половини ХІХ ст.

Експозиція: повернення У. Кармалюка із Сибіру.

Зав’язка: продовження         народним   месником    діяльності   на      благо знедолених.

Кульмінація: неможливість Устима жити з родиною.

Розв’язка: переслідування і засудження героя владою.

Даний твір побудований у формі розповіді самого героя, що надає пісні глибокого ліризму, задушевності.

Художні особливості пісні.

Метафори: «сонце сходить», «прийшла туга до серденька».

Епітети: «славні хлопці», «хороші хлопці», «світ великий і розкішний».

Повтори: «дзвони дзвонять», «нехай…», «світ великий», «при дорозі подорожньою».

Риторичні оклики: «Ви на мене Кармалюка, Всю надію майте!», «Як не має він грошей — Треба йому дати!», «А здорові, хлопці!», «Благослови, отче!», «Світ великий і розумний Та ніде ся діти!», «Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!».

Порівняння: «А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!» Риторичні запитання: «Зібрав собі славних хлопців,— Що ж кому до того?», «Прийшла туга до серденька, Як у світі жити?».

Цитатна характеристика героя.

«…Не маю долі»; «…Немає пристанища, Ані своєї хати»; «Зовуть мене розбійником, Кажуть — розбиваю. Ще ж нікого я не вбив, Бо й сам душу маю»; «З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю»; «Я од журби гину»; «…Треба в лісі жити, Бо не маю хати»; «Пішов би я до дітей — Красу мою знають»; «А мене… Як звірюку гонять».

Матеріал для образу головного героя пісні.

У пісні «За Сибіром сонце сходить» розповідається про повернення Кармалюка із Сибіру і його боротьбу проти експлуататорів. З ім’ям свого ватажка трудящі маси того часу зв’язували болі свої і радощі, сподівання і надії («Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте»).

Вони виявляють до Кармалюка як народного месника велику пошану і любов, оспівують і прославляють його у своїх піснях. У народній творчості Кармалюк виступає незвичайним красенем і могутнім богатирем.

Кармалюк не лише мститься панам за кривди, а й прагне соціальної справедливості, він роздає бідним усе те, що забирає у поміщиків та багатіїв. Він ставить громадські, народні справи вище від особистих.

Людське лихо і убозтво та гаряче бажання запобігти йому змусило Кармалюка покинути дружину, дітей і стати борцем проти кріпацтва:

Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу. Як згадаю про їх муку — Сам гірко плачу!

Трудящі маси селянства ненавиділи панщину, тяжкі повинності та непосильні податки і з гнівом протиставляли свою убогість розкошам багатіїв. У пісні підкреслюється, що Кармалюк боровся проти гнобителів не один, а разом з вірними йому людьми, бойовими друзями, яких він називає «славними хлопцями». Боротьбу проти панства, яку самовіддано веде Кармалюк, народ схвалює як справедливу і священну справу.

Звичайно, Устим Кармалюк не був і не міг бути в тодішніх умовах свідомим революціонером, який би піднісся до боротьби проти царизму, до політичних вимог, щодо до зміни державних порядків.

Тому очолений ним рух селянства мав стихійний, неорганізований характер. А робітничий клас тоді ще не був цілком сформований і не міг внести в селянський рух елементи організованості і політичної свідомості.

Не дійшовши до розуміння справжніх шляхів боротьби із соціальним злом, нерівністю, народний месник обмежувався вимогою справедливого розподілу майна і грошей, відібраних у багатіїв, між бідними людьми. Ясна річ, що вибраний Кармалюком шлях боротьби за соціальну нерівність був нереальним, не міг принести перемоги, але в той же час він мав прогресивний характер.

 

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ. «ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ», «ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ», «ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ…»

ЛЕГЕНДАРНА ПОЕТЕСА З ПОЛТАВИ. ТРАГІЧНА ІСТОРІЯ ЇЇ ЖИТТЯ.

Життя і творчість Марусі Чурай

МАРУСЯ ГОРДІЇВНА ЧУРАЙ (1625–1653)

21.07. — день пам’яті Марусі Чурай. Її життя і творчість оповиті «ореолом чарів і загадковості». Та все ж серед сучасних дослідників-фольклористів переважає думка, що така поетеса є реальною історичною постаттю в українській культурі. Народилася вона, ймовірно, у 1625 р. у родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Будинок їхній стояв на мальовничому березі Ворскли нібито недалеко від того місця, де в 1650 р. споруджено Хрестовоздвиженський монастир. Батько Марусі, зарубавши одного шляхтича, подався на Запорізьку Січ і там пристав до гетьмана Павлюка, з ним воював проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений 1638 р. у Варшаві. Після смерті Гордія його дружина Горпина залишилася вдвох з донькою. Народ оточив їх любов’ю і повагою. Цьому значною мірою сприяла і обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Вона мала чудовий голос і майстерно виконувала пісні, які сама складала.  

Портрет Марусі (учням пропонується його оглянути на дошці).

Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій

лампаді, обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос… Ах, що то був за голос! Такого солодкого і дзвінкого співу нечувано навіть від київських бурсаків. Невелика на зріст. Трохи худорлявенька, струнка, засмагле личко, густі чорні брови, довгі вії, коса до колін. За дівкою ходили всі хлопці, але серцю не накажеш — вона кохала Грицька Бобренка, сина хорунжого полтавського полку.

Гриць «високий, з русявими кучерями й карими очима» був під впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про Марусю, а всім серцем прагнула мати за невістку племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка Ганну (Галю).

А без Марусі свого життя не мислив козак Іван (Якович) Іскра (Іскренко). Іван був людиною мовчазною, похмурої вдачі й виняткової правдивості та благородства. Він палко і щиро любив Марусю, але не відкривав своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому.

У 1648 р. Іван Іскра і Гриць Бобренко виступають з полком Богдана Хмельницького, щоб взяти участь у визвольній війні. Маруся складає пісню «Засвіт встали козаченьки». Чураївна пішла до Києва, щоб помолитися за коханого. Там складає пісню «Віють вітри, віють буйні». Маруся звертається до ворожки, не знайшовши спокою в молитвах, за порадою, але та обдурила дівчину. Згодом Маруся зустрічає Івана Іскру, запитує про Гриця, Іван розповів, що Гриць скорився волі матері і одружився з Галею Вишняк.

За переказами, після його зради Маруся дуже сумувала. Душевний стан Марусі після зради коханого дуже важкий, вона навіть вирішила отруїтися. Дівчина докоряє за зраду і водночас робить спробу розжалобити невірного коханого, запевняючи його, що не буде йому щастя з іншою.

Життя без коханого не мало для неї ніякого сенсу. У відчаї вона кинулась із греблі у Ворсклу, щоб покінчити з життям. Випадково Маруся була врятована Іваном Іскрою. Він витяг її з води, приніс додому і доглядав разом із старою Гарпиною Чураїхою.

Якось восени Маруся пішла на вечорниці до Меласі Барабаш, дочки полтавського старшини, щоб побачити Гриця. Вона там дійсно його побачила, але не одного, а з молодою дружиною. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, нещасливе кохання, нездійснення дівочої мрії — все разом завирувало в її душі і породило страшний план помсти.

Маруся була сильною, вольовою натурою. Зовні була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця. Ми не знаємо, чи Маруся запросила Гриця, чи може він сам напросився. Дівчина вважає свої дії справедливими, бо відплачує за зганьблену честь. Через темний ліс вночі йде до ворожки. Вона знову хоче позбавити себе життя, але отруту, яку дівчина приготувала собі, випив Гриць. Коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Маруся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин.

Марусю посадили до острогу. Незабаром відбувся суд, який установив їй вирок — смертну кару. Було це, очевидно, влітку 1652 р. Під час читання наказу Марусю врятував Іван Іскра. Він привіз від Богдана Хмельницького указ, за яким Марусі дарували життя. Іван, дізнавшись про засудження коханої, помчав до гетьмана і привіз від нього рятівний документ. Хто міг її судити за смерть Гриця? Тільки вона сама себе.

Як було насправді, сказати важко, бо жоден з дослідників не може покластися на історичні першоджерела. На цей час відомо 20 пісень, автором яких вважають Марусю Чурай, але цілком важливо, що їх набагато більше.

О. Шаховський говорить про смерть Марусі, зазначаючи, що дівчина після помилування недовго жила на світі і померла в каятті у 1653 р. Це перша версія. Згідно з другою після помилування зачахла, змарніла і помера від сухот (чахотки). За третьою версією було їй тяжко залишатися в Полтаві і вона пішла у світ, померла в якомусь російському монастирі.

Українська культура має досить підстав для того, щоб записати на своїх скрижалях ім’я легендарної дочки нашого народу, видатної поетеси, співачки і творця пісень Марини Гордіївни Чурай. Їй народна пам’ять приписує авторство багатьох пісень, популярних упродовж тривалого часу. («Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Грицю, Грицю, до роботи», «Летить галка через балку», «На городі верба рясна», «Чого ж вода каламутна», «Прилетіла зозуленька» та ін.).

Легендарна         історія        життя          самої поетеси дала поштовх до творення нових літературних творів різних жанрів українськими митцями Г. Квіткою-Основ’яненком, Л. Боровиковським, С. Руданським, О. Кобилянською, В. Cамійленком, Л. Костенко та ін.

М. Стельмах про Марусю Чурай зазначав: «Судячи з пісень, які її приписуються,    ця         дівчина       була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловлюваного в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій…

 

«Засвіт встали козаченьки»

Засвіт встали козаченьки,

В похід з полуночі, Виплакала Марусенька Свої ясні очі. Виплакала Марусенька

Свої ясні очі. 

 

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися, Та за свого миленького Богу помолися!

Та за свого миленького Богу помолися! 

 

Стоїть місяць над горою, А сонця немає. Мати сина в доріженьку Слізно проводжає. Мати сина в доріженьку Слізно проводжає. 

 

Іди, іди, мій синочку, Та не забаряйся,

За чотири неділеньки Додому вертайся! За чотири неділеньки Додому вертайся!

.........................ORIGINAL

 

Засвіт встали козаченьки 

В похід з полуночі,  Заплакала Марусенька 

Свої ясні очі. 

Не плач, не плач, Марусенько, 

Не плач, не журися  Та за свого миленького  Богу помолися. 

Стоїть місяць над горою. 

Та сонця немає,  Мати сина в доріженьку 

Слізно проводжає.

 

— Прощай, милий мій синочку,

 

Та не забувайся,

 

Чрез чотири неділеньки

 

Додому вертайся!

 

— Ой рад би я, матусенько,

 

Скоріше вернуться,

 

Та щось кінь мій вороненький

 

В воротях спіткнувся.

 

Ой Бог знає, коли вернусь,

 

У яку годину.

 

Прийми ж мою Марусеньку

 

Як рідну дитину.

 

Прийми ж її, матусенько,

 

Бо все в Божій волі.

 

Бо хто знає, чи жив вернусь.

 

Чи ляжу у полі!

 

— Яка ж би то, мій синочку,

 

Година настала.

 

Щоб чужая дитиночка

 

За рідную стала?

 

Засвіт встали козаченьки

 

В похід з полуночі,

 

Заплакала Марусенька

 

Свої ясні очі...

 

Мотив: зображення походу козаченьків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.

Ідея: звернення сина до матері, що вона прийняла його кохану як свою дитину.

Основна думка: для кожної родини є хвилюючим моментом, коли її сини, чоловіки вирушають у військовий похід.

Жанр: літературна козацька пісня.

Форма: діалог між матір’ю і сином.

Художні особливості твору.

Епітети: «ясні очі», «мати… слізко проводжає», «кінь вороненький».

Повторення: перший і останній куплети.

Метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала».

Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку».

Риторичні оклики: «Через чотири недільки Додому вертайся!». «Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу в полі!».

Риторичне запитання: «Щоб чужая дитиночка За рідную стала?».

 

«Віють вітри, віють буйні»

(Цю пісню згодом використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка»)

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце, А сльзи не ллються. Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерті не забуде…

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі, Чи щаслива та билинка, Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках, Без роси, на сонці? Тяжко жити без милого І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема, Який мене любить?

 

Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.

Основна думка: «Хто щасливий був часочок, про смерть не забуде».

Художні особливості твору.

Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться».

Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити».

Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?».

Риторичний оклик: «Озовися!».

 

«Ой не ходи, Грицю»

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівкичарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала.

Інша дівчина чорнобровая, Та чарівниченька справедливая.

У неділю рано зілля копала,

В понеділокпереполоскала,

Як прийшов вівторокзілля ізварила, У середу рано Гриця отруїла. Прийшов четверГриць уже помер, Прийла пятницяпоховали Гриця.

А в суботу рано

Мати дочку била:

Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла? — Ой мамо, мамо, жалю в Вас не маєНехай же Грицько нас двох не кохає!

Нехай не буде ні тій, ні мені, Нехай дістанеться та й сирій землі.

Така тобі, Грицю, за теє відплата

З чотирьох дощичок темненька хата

Тема: відтворення трагічної долі Гриця через його нерозділене кохання.

Ідея: возвеличення почуття кохання, які іноді внаслідок ревнощів становить загрозу життю.

Основна думка: «Нехай же Гриць двох не кохає».

Жанр: драматична літературна          пісня,          літературна балада.Має елементи автобіографізму. Наближається до народних голосінь.

Художні особливості твору.

Риторичне запитання: «Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?» Епітети: «дівчина-чарівниченька», «темная хата».

Метафора: «прийшла п’ятниця».

Риторичний оклик: «Що через тебе мене мати била!»

 

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДУМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ. ЖАНРОВА

СВОЄРІДНІСТЬ, ІСТОРИЧНА ОСНОВА, ГЕРОЇЧНИЙ ЗМІСТ ДУМИ

 

Про визначення думи як жанру усної народної творчості (екскурс у минуле)

Ще з ХVІ століття думи почали називатися специфічно «русинськими», далі — «козацькими», «українськими» піснями, що мають тільки їм притаманні ознаки і високий поетичний рівень, а з появою на початку ХІХ століття перших перекладів дум на європейські мови з’явилися статті про них та їх виконавців-кобзарів. Світ схарактеризував думи як щось нове, досі не відоме в творчості інших народів…

У 1845 році французький журнал «Британський огляд» зазначив про думи як «найоригінальніший і найбагатший жанр слов’янської поезії».88 Усі уроки української літератури у 8 класі 89 Українські народні думи. «Слово про похід Ігорів»

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі. За царювання Петра І та Єлизавети Петрівни в Петербурзі великою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співакивиконавці українських пісень. До мелодій українських народних пісень зверталися найвидатніші російські композитори.

Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірниківбандуристів, кобзарів.

Думи — оригінальний і популярний вид усної народної творчості.

Загальна характеристика народних українських дум  

Думи відображали події здебільшого героїчного характеру, підносили ідею патріотизму, оборони рідної землі. У них оспівані різні подвиги, народна визвольна         боротьба     проти чужоземних нападників і «власних» панів, козацької старшини.

У думах возвеличуються герої з народу, що захищають незалежність вітчизни. Це         представники запорізьких козаків, козацької голоти — Самійло Кішка, Іван Богуславець, козак Голота, Ганжа Андибер та інші звитяжці, слава про яких ніколи «не вмре, не поляже». Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили, мудрості.

Герої українських дум виступають самовідданими захисниками рідної землі, борцями за щастя трудового люду. Вони наділені незвичайною фізичною силою, мужністю, великим розумом, кмітливістю.

Любов до Батьківщини — високе і святе почуття для героїв народних дум. Громадському обов’язку вони підпорядковують свої особисті інтереси.

Так складався героїчний епос, що пройшов крізь віки і відіграв виняткову роль у духовному, культурно-мистецькому житті українського народу.

Думи — це дорогоцінна спадщина українського народу. Створені в них художні привабливі образи захисників вітчизни мають велике виховне значення.

Читаючи народні думи та історичні пісні, ми захоплюємося подвигами народних героїв. Саме тому ці твори живуть віками.

 

Теорія літератури

Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури).

Поява дум припадає на ХV–ХVІ століття.

 Особливості народних дум (історичних):

— зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;

— певне дотримання правдивості життєвих фактів;

— докладність поетичної розповіді;

— висока поетичність мови;

— невелика кількість основних дійових осіб (дві-три);

— своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка);

— віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими);

— виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри;

— усне поширення і зберігання;

— варіантність тексту;

— великий обсяг (як для фольклорних творів).

 Тематика українських народних дум

Тематика дум пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали:

— страждання невільників у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької

неволі»);

— оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у ХVІІ ст. («Іван Богун»…);

— відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»);

— розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Нечая Морозенка;

— показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат»…)

 Народна дума та історична пісня

 

Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, зв’язана з героїчною боротьбою народу проти гнобителів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума на відміну від пісні має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування.

Виконують думу у супроводі народного інструмента, який називають кобзою, бандурою або лірою. Тому виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками.

Україна прославилася на весь світ своїми кобзарями (учитель демонструє їх портрети), серед яких можна назвати відомі імена Остапа Вересая, Михайла Кравченка, Івана Крюковського, Андрія Шута, Івана Стрічки та ін. Серед інших кобзарів найвідомішими є Федір Кушнерик, Єгор Мовчан, Павло Носач, Василь Литвин та ін. Сучасними виконавцями українських народних дум вважаються В. та М. Литвини, В. Нечема, Національна капела бандуристів України.

Народні думи

  

Історія українського народу

 

події

 

герої

                        

                                              

                                    Усна народна творчість

 

                                                                                    

 

історичні пісні

 

думи

         

 сучасне покоління

 

«МАРУСЯ БОГУСЛАВКА»

Історична основа твору.

Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна).

Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в

гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

(Українська народна дума)

Що на Чорному морі,

На камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних невольників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-брапка,

Маруся, попівна Богуславка, Приходжає,

Словами промовляє:

«Гей, козаки,

Ви, С'ідпії невольники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?!» Що тоді бідні невольники зачували.

Дівку-браішу,

Марусю, попівну Богуславку, По річах познавали,

Словами промовляли:

«Гей, дівко-брашю,

Марусю, попівно   Богуславко!

Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі пробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм.

То ми не можемо знати,

Що ц нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачуває,

До козаків словами промовляє:                                           

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольникиї

Що сьогодні у .нашій землі християнській великодная субота А завтра святий празник, роковий день вєликден-ь».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої зєіілі припадали,

Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказалаї»

То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богу славка, Теє зачувала.

Словами промовляла: «Ой, козаки,

Ви, біднії невольникиї

Та не лайте мене, не проклинайте.

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,                 .

На руки ключі віддавати; То буду я до темниці приходжати, Темницю відмикати.

Вас всіх, бідних невольників, на болю випускати*. То на святий празник, ройовий день Великдень, Став пан турецький до мечеті від'їжджати.

Став дівці-бранці, Марусі, попівні Богуславці, На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає,—

До темниці приходжає.

Темницю відмикає. Всіх козаків,

Бідних невольників, На волю випускає І словами промовляє:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольникиї

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте.

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте.

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає.

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась Для роскоші турецької.

Для лакомства нещасного!*

О'Л, визволи, боже, нас, всіх бідних невольників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

У край веселий, У мир хрещений!

Вислухай, боже, у просьбах щирих, У нещасних молитвах

Нас, бідних невольників!

Тема: відтворення часів боротьби українського народу з турками та тривалого перебування козаків у ворожому полоні, яким прагне допомогти Маруся Богуславка.

Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Основна думка: скільки горя, поневірянь зазнав народ у боротьбі з загарбниками, тільки мужність, рішучість українців позбавить їх від ворожого гніту, приниження.

Жанр: народна дума невільницького циклу.

Композиція.

Вступ: розповідь про те, як козаки перебували в ув’язненні у пана турецького.

Основна частина: обіцяння Марусі звільнити запорожців з неволі після від’їзду турецького пана до мечеті.

Закінчення: Маруся дотрималася обіцянки — визволила козаків з неволі; відмова героїні тікати на рідну землю.

Художні особливості думи.

Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води».

Метафора: «сльозами проливали».

Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівкабранка, Маруся, попівна Богуславка».

Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».

Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»

Характеристика образу Марусі Богуславки Бесіда за питаннями:

— Яким чином українські дівчата ставали дружинами турецьких багатіїв?

— Хто така Маруся? Як її називали козаки?

— За що ув’язненні українці ображалися на Богуславку?

— Чому героїня, ризикуючи своїм життям, вирішує допомогти ув’язненим козакам?

— Чим пояснити ставлення Марусі до своїх батьків?

— Що свідчить про те, що Богуславка, перебуваючи далеко від рідної землі, не забула своєї вітчизни, народу, батьків?

— Чому народ співчуває героїні?

— Вмотивуйте, чи можна вважати вчинок Марусі Богуславки патріотичним.

— Чому образ героїні думи — це художній вимисел?

 «Вільний мікрофон». Відповіді на запитання: — Як я ставлюсь до героїні думи?

— Маруся Богуславка — патріотка чи зрадниця? Скласти «доміно» до характеристики образу Марусі Богуславки.

(Маруся — добра — відповідальна — турботлива — співчутлива — рішуча — здатна на самопожертву — патріотка — бусурманка…) Цитатна характеристика.

— …Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, А все добре дбає.

— Не майте мене,

Не заклинайте мене! …

Буду до кам’яної темниці

Прибувати, отирати,

Вас, бідних невільників,

А з кам’яної темниці випускати.

— До батька до мого й матері То знать давайте:

Нехай буде батько і мати

Та ще добре дбати,

То статків-маєтків не збувають,

Великих скарбів не збирають,

Моєї голови

А з тяжкої неволі не визволяють,

Бо вже я потурчилась,

Побусурманилась Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного. Додатковий матеріал.

Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка».

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею.

Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаківневільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась».

Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.

Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козакиневольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни.

Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, побусурманилась Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників. Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу.

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.

Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історикопобутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грінченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».

Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Дума «Маруся Богуславка»

Художній аналіз думи

 

Історична основа

Напади турків і татар на Україну у 16 ст., мужня оборона козаками рідної землі, стратегічні походи на Царгород.

 

 

Тема

Відтворення часів боротьби українського народу з турками та тривале перебування у ворожому полоні козаків, яким прагне допомогти Маруся Богуславка.

 

Жанр

Народна дума невільницького циклу

 

Ідея

Засудити поневолення, страждання, яких зазнали козаки; віра в  щасливе вільне життя

 

Композиція

Установіть відповідність між частиною твору та подією:

1. Вступ

А – визволення козаків з неволі

2.           Основна

частина

Б – обіцяння Марусі звільнити запорожців

3. Закінчення

В – відмова Марусі тікати

 

Г – перебування  козаків  в ув’язненні

КЛЮЧ:  1Г   2Б   3А, В

 

ПЧ. 

Народні думи «Самійло Кішка», «Буря на Чорному морі».

«Буря на Чорному морі» Ой на Чорному морі,

На білому камені,

Ой то там сидить ясен сокіл-білозорець:

Низенько голову склонив,

Та жалібно квилить-проквиляє;

Та на святеє небо,

На Чорноє море

Іспильно поглядає,

Що на святому небі,

На Чорнім морі негаразд починає:

На святому небі усі звізди потьмарило, Половина місяця у тьму уступило; На Чорному морі негаразд починає:

Ізо дна моря сильно хвиля вставає,

Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.

Першу часть одбивало — У тихий Дунай заношало; Другую часть одбивало — У землю Грабськую

На каторгу турецьку заношало; Третю часть одбивало — Да на Чорному морі затопляло.

То-то же при тій часті два братики рідненькі,

Як голубоньки сивенькі,

То вони потопали,

Порятунку собі нівідкіля не мали. Да вони один до одного припливали, Словами промовляли.

Гірко ридали — Прощенія домагали,

Перед господом милосердним гріхи свої сповідали.

Ой между ними третій, чужий-чужениця, Бездольний, безродний і безпомощний, потопає, Порятунку собі нівідкіль не має.

То він до їх припливає,

Словами промовляє, Гірко сльозами ридає, —

Прощенія домагає,

Перед господом милосердним Гріхи свої сповідає. То ті брати промовлять словами, Обіллються гірко сльозами:

«Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє; Се то отцева молитва і материна Нас видимо карає:

Що як ми у охотне войсько виряджалися,

То од отця, од матки прощенія не приймали,

Да старую матусю ми од себе а й стременами одпихали; То тоже ми собі превелику гордость мали:

Старшого брата у себе за брата не мали,

Сестру середульшу марно зневажали,

Близькому сусіді хліба і солі ізбавляли; То же ми собі превелику гордость мали:

Проти божих церков їжджали,

Шличків із голов не здіймали,

На своє лице хреста не клали,

Милосердного творця на поміч не призивали,

Да по улицях кіньми вигравали,

Да проти себе нікого не стрічали,

Діток малих кіньми розбивали,

Кров християнську на сиру землю проливали! Ей, коли б то нас, браття, могла отцева і матчина молитва відсіля визволяти,

То нехай же б ми могли вже знати, Як отцеву і матчину молитву штити-поважати,

І старшого брата за рідного батька мати,

Сестру середульшую штити-поважати,

Близького сусіду у себе за рідного брата мати!»

То як стали словами промовляти,

Отцеву і матчину молитву споминати, — Став господь милосердний їм помагати,

Стало Чорне море утихати;

Та так-то утихало,

Ніби не гуляло.

То стали ті два брати к берегу припливати,

Стали за білий камінь рученьками брати

Да на край виходжати, На край веселий,

Между мир хрещений,

У города християнськії,

Та до отця, до матки в гості прибувати. То тоже отець-мати навпроти синів виходжали, Синів питали:

«Ой сини, пани-молодці!

Чи добре вам у дорозі починало?»

«Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти;

Тільки недобре було, отець і мати,

Чужому-чужениці на Чорному морі потопати:

Йому прощенія ні од кого прийняти

І на чужині порятунку дати!»

Да услиши, господи, у просьбах, у молитвах

Люду царському,

Народу християнському

І усім головам слухающим На многая літа, До конця віка!

Тема: зображення бурі на Чорному морі, в результаті якої два рідні брати ледве не загинули, бо звернулися до Господа.

Ідея: засудження          легковажності,     надмірної   гордості,     зневажливого ставлення до батьків, членів родини, людей.

Основна думка: тих, хто не поважає і не шанує батьків, Господь карає.

Жанр: соціально-побутова дума.

Композиція.

Вступ: опис бурі і її насілдків.

Основна частина: осмислення потопаючих братів про те, що їх карає Бог за зневажливе ставлення до своєї родини.

Закінчення: допомога Господа братам, бо вони згадали отцеву і мачину молитву.

Проблематика:

— батьки і діти;

— найважливіші життєві цінності;

— поведінка людини у надзвичайній ситуації.

Словникова робота.

Міні-дискусія на тему: «Чи завжди грішна людина стає на шлях покаяння.

Покаяння

1.  Визнання своєї провини; каяття з якось приводу.

2.  Церк. Називання своїх гріхів священикові; сповідь.

3.  Заст. Церковне покарання віруючих — примусові і підконтрольні молитви.

Гріх

3.  Порушення релігійно-моральних догм, настанов і т. ін.

4.  Поганий, непорядний вчинок; якась хиба, помилка, недогляд.

5.  У значенні слів непорядно, недобре, недозволено; наприклад, гріх тобі таке говорити. Спокутувати гріхи — визнавати свою провину і намагатися виправити становище. Той, хто порушує правила моралі або взагалі прийняті правила співжиття.

За біблійним переказом — порушення завітів, даних їм Богом, були вчинені першими людьми (Адамом і Євою).

Рідна мати високо замахує, а помалу б’є.

Материна молитва із дна моря виймає.

До людей — по розум, до матері — по серце.

Дума «Буря на Чорному морі»

Художній аналіз думи

Тема

Зображення бурі на Чорному морі,  у результаті якої  два  брати ледь не загинули.

Жанр

Соціально-побутова дума.

 

Ідея

Засудити легковажність,  надмірну гордість,  зневаж-ливе ставлення до людей, зокрема до батьків.

 

Композиція

Установіть відповідність між частиною твору та подією:

1. Вступ

А – осмислення братів, що їх карає Бог

2.           Основна

частина

Б – опис бурі та її наслідків

3. Закінчення

В – допомога Господа

 

Г – покаяння братів

КЛЮЧ:  1Б   2А   3Г, В

У думі «Самійло Кішка» народ показує людину сильного характеру, для нього над усе – свобода і честь, він готовий на муки і смерть за віру, тобто за волю свого рідного краю.

Ой із города із Трапезонта виступала галера,

Трьома цвітами процвітана, мальована,

Ой первим цвітом процвітана — Златосиніми киндяками по[о]бивана;

А другим цвітом процвітана —

Гарматами арештована;

Третім цвітом процвітана — Турецькою білою габою покровена.

То в тій галері Алкан-паша.

Трапезонське княжя.

Гуляє,

Собі ізбраного люду має:

Сімсот турків, яничар штириста

Да бідного невольника півчвартаста Без старшини військової.

Первий старший між ними пробуває

Кішка Самійло, гетьман запорозький;

Другий — Марко Рудий,

Суддя військовий; Третій — Мусій Грач,

Військовий трубач; Четвертий — Лях Бутурлак,

Ключник галерський,

Сотник переяславський,

Недовірок християнський,

Що був тридцять літ у неволі,

Двадцять штири як став по волі,

Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного!..

В тій галері од пристані далеко одпускали,

Чорним морем далеко гуляли,

Проти Кефи-города [приставали],

Там собі великий да довгий опочинок мали.

То представиться Алкану-пашаті,

Трапезонському княжаті,

Молодому паняті,

Сон диве», барзо дивен, напрочуд...

То Алкан-паша,

Трапезонськеє княжя,

На турків-яничар, на бідних невольників покликає: «Турки, — каже, — турки-яничари, І ви, біднії невольники!

Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати,

Міг би йому три гради турецькії дарувати;

А которий би міг бідний невольник одгадати,

Міг би йому листи визволенні писати,

Щоб не міг ніхто нігде зачіпати!»

Сеє турки зачували,

Нічого не сказали,

Бідні невольники, хоч добре знали, Собі промовчали.

Тільки обізветься між турків Лях Бутурлак,

Ключник галерський,

Сотник переяславський,

Недовірок християнський:

«Як же, — каже, — Алкане-пашо, твій сон одгадати, Що ти не можеш нам повідати?»

«Такий мені, небожата, сон приснився, Бодай ніколи не явився!

Видиться: моя галера цвіткована, мальована,

Стала вся обідрана, на пожарі спускана;

Видиться: мої турки-яничари

Стали всі впень порубані;

А видиться: мої біднії невольники,

Которії були у неволі,

То всі стали по волі;

Видиться: мене гетьман Кішка

На три часті розтяв,

В Чорнеє море пометав...»

То скоро теє Лях Бутурлак зачував, К йому словами промовляв: «Алкане-пашо, трапезонський княжату, Молодий паняту!

Сей тобі сой не буде ні мало зачіпати,

Скажи мені получче бідного невольника доглядати,

З ряду до ряду сажати,

По два, по три старії кайдани і новії ісправляти, На руки, на ноги надівати, З ряду до ряду сажати.

Червоної таволги по два дубця брати,

По шиях затинати,

Кров християнськую на землю проливати!»

Скоро-то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко одпускали.

Тогді бідних невольників

До опачин руками приймали,

Щироглибокої морської води доставали.

Скоро-то сеє зачували,

Од пристані галеру далеко одпускали,

До города до Козлова,

До дівки Санджаківни на зальоти поспішали. То до города Козлова прибували,

Дівка Санджаківна навстрічу виходжає

Алкана-пашу в город Козлов

Зо всім військом затягала, Алкана-[пашу] за білу руку брала,

У світлиці-кам’яниці зазивала,

За білу скам’ю сажала, Дорогими напитками напувала, А військо серед ринку сажала.

То Алкан-паша,

Трапезонськеє княжя,

Не барзо дорогії напитки уживає,

Як до галери двох турчинів на підслухи посилає,

Щоб не міг Лях Бутурлак Кішку Самійла одмикати, Упоруч себе сажати!

То скоро ся тії два турчини до галери прибували... То Кішка Самійло, гетьман запорозький, Словами промовляє: «Ай, Ляше Бутурлаче, Брате старесенький!

Колись і ти був в такій неволі, як ми тепера,

Добро нам вчини,

Хоч нас, старшину, одімкни — Хай би і ми у городі побували, Панське весілля добре знали».

Каже Лях Бутурлак:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, Батьку козацький!

Добро ти вчини.

Віру християнську під нозі підтопчи.

Хрест на собі поламни!

Аще будеш віру християнську під нозі топтати,

Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати!» То скоро Кішка Самійло [теє] зачував, [Словами промовляв]: «Ой Ляше Бутурлаче, [Сотнику переяславський], Недовірку християнський!

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати!

Ваша віра погана,

Земля проклята!»

Скоро Лях Бутурлак теє зачуває, Кішку Самійла у щоку затинає:

«Ой — каже, — Кішко Самійлу, гетьмане запорозький! Будеш ти мене в вірі християнській укоряти, Буду тебе паче всіх невольників доглядати.

Старії і новії кайдани направляти,

Ланцюгами за поперек втроє буду [тебе] брати!»

То ті два турчини теє зачували, До Алкана-паші прибували, [Словами промовляли]:

«Алкане-пашо,

Трапезонськеє княжя!

Безпечно гуляй!

Доброго і вірного ключника маєш:

Кішку Самійла в щоку затинає,

В турецьку віру ввертає!» То Алкан-паша,

Трапезонськеє княжя,

Великую радість мало,

Пополам дорогії напитки розділяло:

Половину на галеру одсилало,

Половину з дівкою Санджаківною уживало. Став [Лях Бутурлак] дорогії напитки пити-підпивати, Стали умисли козацьку голову ключника розбивати: «Господи, єсть у мене що і спити і ісходити, Тільки ні з ким об вірі християнській розговорити».

До Кішки Самійла прибуває,

Поруч себе сажає,

Дорогого напитка метає,

По два, по три кубки в руки наливає.

То Самійло Кішка по два, по три кубки в руки брав, То у рукав, то в пазуху, крізь хусту третю додолу пускав.

Лях Бутурлак по єдиному випивав, То так напився,

Що з ніг звалився.

То Кішка Самійло да угадав:

Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,

Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав, На п’яти чоловік по ключу давав, [Словами стиха промовляв]:

«Козаки-панове!

Добре майте,

Один другого одмикайте,

Кайдани із ніг, із рук не кидайте,

Полуночної години дожидайте!»

Тогді козаки один другого одмикали, Кайдани із рук, із ніг не кидали, Полуночної години дожидали.

А Кішка Самійло чогось догадав,

За бідного невольника ланцюгами втроє себе приняв, Полуночної години дожидав.

Стала полуночная година наступати.

Став Алкан-паша з військом до галери прибувати, То до галери прибував, Словами промовляв:

«Ви, турки-яничари,

Помаленьку ячіте,

Мойого вірного ключника не збудіте!

Самі же добре поміж рядами прохожайте,

Всякого чоловіка осмотряйте, Бо тепера він підгуляв, Щоби кому пільги не дав».

То турки-яничари свічі у руки брали,

Поміж рядів прохожали,

Всякого чоловіка осмотряли, Бог поміг — за замок руками не приймали!

«Алкане-пашо, безпечно почивай!

Доброго і вірного ключника маєш:

Він бідного невольника з ряду до ряду посажав. По три, по два старії кайдани і новії посправляв, А Кішку Самійла ланцюгами утроє приняв».

Тогді турки-яничари у галеру вхожали,

Безпечно спати полягали;

А котрії хмельні бували,

На сон знемагали,

Коло пристані козловської спати полягали... Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав, Сам між козаків устав.

Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв; У галеру вхожає.

Козаків побужає,

Саблі булатнії на вибір вибирає, До козаків промовляє:

«Ви, панове-молодці,

Кайданами не стучіте,

Ясини не вчиніте,

Нікотрого турчина в галері не збудіте...»

То козаки добре зачували, Самі з себе кайдани скидали, У Чорнеє море кидали,

Ні одного турчина не збудили.

Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:

«Ви, козаки-молодці,

Добре, братіє, майте,

Од города Козлова забігайте,

Турків-яничарів упень рубайте, Которих живцем у Чорнеє море бросайте!»

Тогді козаки од города Козлова забігали, Турків-яничарів упень рубали, Которих живих у Чорнеє море бросали.

А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,

На три часті розтяв,

У Чорнеє море побросав, До козаків промовляв: «Панове-молодці!

Добре дбайте,

Всіх у Чорнеє море бросайте,

Тільки Ляха Бутурлака не рубайте,

Между військом для порядку

За яризу військового зоставляйте!»

Тогді козаки добре мали,

Всіх турків у Чорнеє море пометали,

Тільки Ляха Бутурлака не зрубали, Между військом для порядку За яризу військового зоставляли.

Тогді галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли...

Да ще у неділю барзо рано-пораненьку

Не сива зозуля закувала,

Як дівка Санджаківна коло пристані похожала Да білі руки ламала,

Словами промовляла:

«Алкане-пашо,

Трапезонськеє княжату,

Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш, Що од мене сьогодня барзо рано виїжджаєш?

Когда би була од отця і матусі

Сорома і наруги приняла,

З тобою хоч єдину ніч переночувала!..» Скоро ся теє промовляли.

Галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли. А ще у неділеньку,

У полуденну й годин[оньк]у,

Лях Бутурлак од сна пробуджає,

По галері поглядає,

Що не єдиного турчина у галері немає.

Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,

До Кішки Самійла прибуває, У ноги впадає, [Словами промовляє]:

«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, Батьку козацький!

Не будь же ти на мене,

Як я був на останці віка мойого на тебе!

Бог тобі да поміг неприятеля побідити,

Да не умітимеш у землю християнськую входити!

Добре ти учини:

Половину козаків у окови до опачин посади,

А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди,

Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,

Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,

Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаківною

По зальотах поздравляти,

То як будеш отвіт оддавати?»

Як Лях Бутурлак научив,

Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив: Половину козаків до опачин у окови посадив, А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.

Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти, Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати І галеру із гармати торкати.

Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаківною По зальотах поздравляти.

То Лях Бутурлак чогось догадав,

Сам на чердак виступав,

Турецьким біленьким завивалом махав; Раз то мовить по-грецьки, Удруге по-турєцьки.

Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, братія, ячіте,

Од галери одверніте,

Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,

На похмілля знемагає,

До вас не встане, голови не зведе,

Казав: «Як буду назад гуляти,

То не буду вашої милості і повік забувати!»

Тогді турки-яничари од галери одвертали, До города Цареграда убігали, Із дванадцяти штук гармат гримали, Ясу воздавали.

Тогді козаки собі добре дбали,

Сім штук гармат собі арештували,

Ясу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли: «Хвалим тя, господи, і благодарим!

Були п’ятдесят штири годи у неволі,

А тепер чи не дасть нам бог хоч час по волі!»

А у Тендрові-острові Семен Скалозуб

З військом на заставі стояв

Да на тую галеру поглядав,

До козаків словами промовляв: «Козаки, панове-молодці!

Що сія галера чи блудить,

Чи світом нудить, Чи много люду царського має, Чи за великою добиччю ганяє?

То ви добре майте.

По дві штук[и] гармат набирайте, Тую галеру із грозної гармати привітайте, Гостинця їй дайте!

Єслі турки-яничари, то упень рубайте! Єслі бідні невольники. то помочі дайте!» Тогді козаки промовляли:

«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький, Батьку козацький!

Десь ти сам боїшся І нас, козаків, страшишся, Єсть сія галера не блудить.

Ні світом нудить.

Ні много люду царського має,

Ні за великою добиччю ганяє,

Се, може, є давній бідний невольник із неволі утікає».

«Ви віри не доймайте.

Хоч по дві гармати набирайте, Тую галеру із грозної гармати привітайте, Гостинця їй дайте!

Як турки-яничари, то упень рубайте, Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»

Тогді козаки, як діти, негаразд починали, По дві штуки гармат набирали,

Тую галеру із грозної гармати привітали, Три доски у судні вибивали, Води дніпровської напускали... Тогді Кішка Самійло. гетьман запорозький, Чогось одгадав.

Сам на чердак виступав,

Червонії, хрещатії давнії хорогви із кишені виймав, Розпустив, до води похилив, Сам низенько уклонив:

«Козаки, панове-молодці!

Сія галера не блудить.

Ні світом нудить,

Ні много люду царського має.

Ні за великою добиччю ганяє — Се єсть давній, бідний невольник Кішка Самійло із неволі утікає;

Були п’ятдесят штири годи у неволі, Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі»...

Тогді козаки у каюки скакали. Тую галеру за мальовані облавки брали Да на пристань стягали.

Од дуба до дуба

На Семена Скалозуба паювали.

Тую галеру на пристань стягали.

Тогді: златосинії киндяки — на козаки,

Златоглави — на отамани,

Турецькую білую габу — на козаки, на біляки. А галеру на пожар спускали,

А срібро, злато — на три часті паювали: Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського спаса,

На Трехтемирівський монастир,

На святую Січовую покрову давали,

Которі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,

Милосердного бога благали;

А другую часть поміж собою паювали;

А третюю часть брали,

Очертами сідали,

Пили да гуляли,

Із семип’ядних пищалей гримали, Кішку Самійла по волі поздоровляли: «Здоров, — кажуть, — здоров, Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький!

Не загинув єси у неволі,

Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»

Правда, панове, Полягла Кішки Самійла голова В Києві — Каневі монастирі...

Слава не вмре, не поляже!

Буде слава славна

Поміж козаками,

Поміж друзями,

Поміж рицарями, Поміж добрими молодцями!

Утверди, боже, люду царського,

Народу християнського,

Війська запорозького, *

Донського,

З [у]сією черню дніпровою,

Низовою, На многія літа, До кінця віка!  Ідейно-художній аналіз тексту Історичний матеріал.

Довідка з УРЕС:

«Кішка Самійло (рр. життя і смерті невідомі) — запорізький гетьман поч. XVII ст. У 70-х рр. XVI ст. потрапив у турецький полон. Поблизу Гевлева (нині Євпаторія) у 1599 році очолив повстання українських невільників і повернувся на Україну, де його було обрано запорізьким гетьманом. Запорожці під керівництвом Кішки у складі польського війська брали участь у походах до Молдавії (1600) та Лівонії (1601–1602)».

Дума «Самійло Кішка», вочевидь, створювалася протягом XVI ст., а на початку XVII ст.. вона вже оформилась. Основою для її створення були випадки повстань невільників, які захоплювали турецькі галери і поверталися на них на Батьківщину. Про ці факти свідчать літописи та деякі іноземні джерела, зокрема італійська брошура, видана у Римі в 1643 році.

Тема: зображення перебування Самійла Кішки з козаками у турецькій неволі, їх звитяжна боротьба з ворогом.

Ідея: возвеличення мужності, стійкості, віри у перемогу (Самійло Кішка, козаки); засудження зрадництва, підступності, прагнення до ситого життя (Лях Бутурлак).

Основна думка: віра, християнська любов до рідного народу, наполегливість у досягненні своєї мети – критерій, яким керуються справжні патріоти-українці, зрадництво

– найстрашніший гріх, який карається смертю.

Жанр: історична дума про страждання невільників у турецькій неволі.

Композиція.

Вступ: перебування козаків-невільників на турецькій галері.

Основна частина: визволення козаків із неволі, боротьба з ворогом.

Закінчення: Самійло Кішка і козацтво на рідній землі.

Ідейний зміст думи та реальні історичні факти.

Пливе по Чорному морю турецька галера. На ній – вельможа (Алкан-паша) з охороною та ще військо чимале (700 турків, 400 яничар), бо можуть перестріти її козацькі чайки – і не з медом тоді буде туркам, не врятують ані високі борти, ані гармати, ані вітрила. Тому сидять високо на щоглах кілька яничарів і зусібіч розглядають водний простір. Щастить галері – багато років ніде не натикалися на козаків.

Не щастить невольникам: знемагають унизу на веслах та все молять Бога, щоб послав на судно чайки. Визволили б їх єдинокровні брати і хоч на старість стали б вони вільними. Більшість галерників ще дрібними дітьми потрапили в неволю. Наскочила татарська орда, захопила ясир і погнала його в Кафу на ринок. А там, мов худобу, попродали в рабство. Хто менший був – у яничари взяли, старших веслярами на галери посадили. Так і виросли в неволі, посивіли. І ще є поміж них колишні козаки, що пораненими в полон потрапили. Над такими особливо збиткувалися турки. Спершу ніби по-доброму пропонували віру перемінити, хрести з ший зривали. Хто відступався від християнства, той уже вважався турком і не був рабом. А хто відстоював проти цієї спокуси, той зазнавав і наруги й знущань, і все його існування ставало пеклом. На галері, звичайно ж,— ті, які не зреклися віри своєї.

Сумно похилив голову на груди й гірку думу думає Самійло Кішка. Двадцять п’ять років у неволі, двадцять п’ять літ гребе на галері й частується канчуками наглядачів, які затяглися вибити з нього козацький дух, та ніяк не виб’ють і від того ще більше навісніють, шматують його тіло канчуками. Мабуть, скоро й заб’ють. «Хай так і буде,— думає Кішка,— краще смерть, аніж життя в неволі».

А потім ввижається йому славне товариство запорозьке, чується гомін Січі. Було все це колись у далекій молодості. Ходив з походами, рубався з ворогами, радів перемогам. Те життя йому згадується як пісня, інколи в снах повертається. А прокинеться — не може на світ білий дивитися, тяжка журба душу точить.

Після чорної безнадії інколи приходять хвилини, коли раптом віриться в те, що настануть ще дні волі. І подумав одного разу Самійло Кішка, що якщо ніхто не може допомогти невольникам, то вони самі собі допомогти мусять. Визрів у нього план. Наглядач за веслярами (Лях Бутурлак) — потурчений слов’янин, що дуже любить випити.

Треба підстерегти мить, коли він набамбуриться горілки по самі очі, й украсти у нього ключі, якими їх замкнено на ланцюгах. Поділився своєю думкою з невольничим товариством, і стали вони гуртом чекати слушного моменту.

В одному порту галера довго стояла на якорі. Майже всі турки зійшли на берег. А наглядач пив горілку та до галерників промовляв, аби вони християнства зрікалися, то стануть такими ж вільними, як і він.

Особливо на Кішку налягав, бо дуже йому хотілося козака в турки переманити. Самійло завів з ним розмову, а наглядач став частувати його горілкою. Наглядач п’є, а Кішка в рукав виливає. Кішка тверезий, а наглядач звалився п’яний і захропів. Отоді й забрали в нього ключі і всіх повідомили. А коли повернулися турки на судно, кинулися галерники на них і всіх перебили.

Так оповідає народна дума про невольничі роки й урятування Самійла кішки. Прилетіла по морю галера до українських берегів, і прийшов на Січ Кішка не зламаним у неволі чоловіком, не колишнім рабом, а вільним і гордим козаком. І знову були походи, люті битви з ворогом. І завжди попереду був хоробрий Самійло Кішка, що відразу велику повагу заслужив на Січі. Бо на козацькому колі обрали його за гетьмана: «Будеш нашим батьком!» — гукали всі братчики, що бували з ним у походах і битвах.

І почав Кішка гетьманувати на Січі. Виявилося, що він — не тільки хоробрий воїн, а й гетьман мудрий. Завжди відстоював права козацькі 110 Усі уроки української літератури у 8 класі 111 Українські народні думи. «Слово про похід Ігорів»через перед польським королем, стежив, щоб усе на Січі було по совісті й по честі. Тому охоче слухалися його і старі. Й молоді козаки.

1600 року Польща почала війну зі Швецією. Польський король Жигмонт ІІІ прислав до Самійла кішки послів, які просили козацької допомоги. Довго вмовляли вони гетьмана, навіть погрожували.

Іван виставив певні умови, аби поляки зобов’язалися шанувати козацькі привілеї. У Варшаві для цього довелося навіть сейм збирати, який прийняв відповідні рішення. І тільки тоді Кішка на чолі чотирьох полків вирушив у похід.

Тяжка то була для козаків війна. Не вистачало провіанту, козаки мерли від ран і хвороб. В одному з боїв наклав головою і славний гетьман Самійло Кішка. Загинув далеко від рідної землі, за чужі інтереси.

У відомій народній думі про Самійла Кішку говориться:

Буде слава славна

Помеж козаками,

Помеж друзями,

Помеж рицарями,

Помеж добрими молодцями!

У пам’яті народній він лишився одним із найдоблесніших з-поміж українських гетьманів.

 

Характеристика образів твору.

Самійло Кішка.

Орієнтовний план до характеристики образу.

1.  Самійло Кішка — запорозький гетьман початку XVII ст.

2.  Портрет і зовнішність героя.

3.  Риси характеру:

а) патріотизм і мужність;

б) стійкість і рішучість;

в) волелюбність і вірність своїй Батьківщині, народу;

г) розсудливість і кмітливість.

 Самійло Кішка — узагальнений поетичний образ народного героя Додатковий матеріал.

Самійло Кішка — історична особистість. Він брав участь у походах запорозьких козаків проти Туреччини. У 70-х рр. XVII ст. потрапив у полон до турків, де перебував багато років, але не покорився ворогам. У думі Самійло Кішка — збірний образ, бо сама дума художньо узагальнює численні випадки повстань невільників на турецьких галерах. Із плином часу стиралася документальна основа думи, герой її набував широкого узагальнення. В цьому випадку Самійло Кішка виступає вірним сином волелюбного народу, художнім втіленням його ненависті до іноземних поневолювачів.

Мужність, стійкість, волелюбність, готовність до боротьби, вірність своїй Батьківщині — такі основні риси Самійла Кішки.

Самійло Кішка – людина незламної моральної сили, високого патріотичного обов’язку, йому не властиві вчинки заради особистої вигоди. Це стійкий, розсудливий і кмітливий воїн, якого ніколи не залишає мужність і відвага: ні тоді, коли він здійснює сміливий і ризикований план захоплення галери, ні тоді, коли козацька галера зустрічається в морі з турками-яничарами. Дума гіперболізує силу героя, змальовує його як богатиря, який виходить переможцем у боротьбі з ворогами.

Самійло Кішка категорично відмовляється від принад, що їх обіцяє йому Лях Бутурлак, він навіть не може собі уявити, що стане зрадником, відступником.

Бодай же ти того не діждав,

Щоб я віру християнську під нозі топтав!

Хоч буду до смерті біду і неволю приймати,

А буду в землі козацькій голову християнську покладати! Ваша віра погана, Земля проклята!

У цих словах — відповіді Самійла Кішки Ляхові Бутурлаку — мужність і стійкість, сміливість і патріотична відданість своєму народові, а також і вірність своїм релігійним віруванням (християнській вірі).

Народний герой — носій високих моральних та естетичних принципів.

Отже, Самійло Кішка — гетьман український, історична особистість, яка любила над усе свою землю. Він мріяв тільки про вільне життя, був непримиренним до будь-якого насильства.

Лях Бутурлак.

3.2.1.1. Орієнтовний план до характеристики.

1.  Лях Бутурлак — колишній соратник Переяславський.

2.  Зовнішність і портрет героя.

3.  Риси характеру:

а) егоїзм та користолюбство;

б) підступність та улесливість;

в) хитрість і жадібність;

г) зрадник народу і віри християнської

 Лях Бутурлак — образ, який викликає зневагу і презирство.

Додатковий матеріал

Лях Бутурлак — зрадник, що перейшов на бік ворога, «потурчився, побусурманився для панства великого, для лакомства нещасного».

Це колишній сотник Переяславський. Зрадивши своїх друзів-козаків і свою Батьківщину, він хоче спонукати до цього і Самійла Кішку, а коли це не вдається, то «у щоку затинає сміливого Самійла кішку».

Образ Ляха Бутурлака змальовано у зневажливому дусі, він викликає зневагу.

Словникова робота (пояснення вчителем незрозумілих слів) Киндяк — смугаста тканина і одежа, у цьому випадку — прапор.

Габа — біла вовняна тканина.

Трембач — трубач.

Штири — чотири.

Барзо — дуже.

Таволга — степова рослина, вид червоної лози.

Опачина — велике весло на галері.

Ячати, ячіти — кричати по-лебедину.

Яриза — служник.

Ясса — слава, салют.

Каюк — козацький човен.

Пищаль — давня вогнепальна рушниця з довгим стволом.

Рештована — споряджена.

Застосування специфічної лексики у творі свідчить про його достовірність.

Обговорення змісту думи за питаннями:

— Яка історична подія відтворена в думі? Що про це свідчить?

— Опишіть, застосовуючи текст твору, галеру, на якій перебували ув’язнені козаки. («Трьома цвітами процвітала мальована. Ой, первим цвітом процвітана — Злато — синіми киндяками побивана; А другим цвітом процвітана — Гарматами обриштована; Третім цвітом процвітана — Турецького білого габою покровена».) Що означає цей опис?

— Хто із козаків перебував на турецькій галері? («Кішка Самійло, гетьман запорозький, Другий — Марко Рудий, суддя восковий, Третій — Меїсій Граг, військовий трембач».)

— Як у творі характеризується Лях Бутурлак? («…Лях Бутурлак, ключник, Сотник Переяславський, Недовірок християнський, Що був тридцять літ у неволі, Двадцять штири, як став по волі, Потурчився, побусурменив ся Для панства великого, Для лакомства нещасного!»)

— Про що бачив сон Алкан-паша? Чи був він для нього віщим? («Видиться: моя галера цвіт кована мальована, Стала вся ободрана, на пожару спускана. Видиться: мої турки, яничари Стали всі впень порубані; А видиться: мої бідні невольники, Которії були у неволі, То всі стали по волі; Видиться:

мене гетьман Кішка На три часті розтяв…»)

— Яку винагороду пропонував Алкан-паша тому, хто його сон відгадає? («Мог би йому листи визволенії писати, Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»)

— З якою метою галера пристала до «города Козлова»? («До дівки Санджаковни на зальоти поспішали…»)

— Як приймає дівка Санджаковна турецького пана? («У світлиці — кам’яниці визивала, За білу скам’ю саджала, Дорогими напитками напувала, А військо серед ринку саджала!»)

— Чому Алкан-паша не довіряв Ляху Бутурлаку? Як про це зазначено у творі? («Як до галери двох турчинів на підслухи посилає, Щоб не мог Лях Бутурлак Кішку Самійла одмикати, Упоруч себе саджати!»)

— Про що просив Самійло Кішка ключника галерського? («Добро нам вчини, Хоч нас, старшину одімкни — Хай би і ми у городі побували, Панське весілля добре знали».)

— Чи погодився Лях Бутурлак допомогти ув’язненим козакам? Чим це пояснити?

— Як сприйняв Лях Бутурлак критику до себе з боку Самійла Кішки? («Буду тебе наче всіх невольників доглядати, Старії і новії кайдани направляти, Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»)

— Чому, на ваш погляд, Самійло Кішка не вживав дорогого напитку, а «то у рукава, то у пазуху, сквозь третю хустку додолу пускав»?

— Яким чином герой отримав ключі від кайданів? Чому гетьман запорозький віддавав наказ козацтву не поспішати знімати відразу, а дочекатися до ночі?

— Як сталося, що турки вночі не помітили, що у в’язнів відкриті замки на кайданах? («Бог помог — за замок руками не приймали…»)

— Що сприяло швидкій перемозі козаків під керівництвом Самійла Кішки над ворогом? — Чи можна вважати козаків жорстокими стосовно турків?

— Чому Самійло Кішка наказав не вбивати Ляха Бутурлака? («Всіх у Чорнеє море бросайте, Только Ляха Бутурлака не рубайте: Между військом

для порядку За яризу військового заствляйте!»)

— Як поставився Лях Бутурлак до Самійла Кішки, коли зрадник не побачив поруч себе жодного турка? («Не будь же ти на мене, Як я був на останці віка мойого на тебе! Бог тобі да поміг неприятеля побідити!»)

— Що порадив Лях Бутурлак гетьманові зробити, коли вони підпливали до Царгорода? Чи дослухався Самійло Кішка до слів зрадника? («Добро ти учини: половину козаків у окови до опачин посади, А половину у турецькоє дорогоє плаття наряди, Бо ще будемо од города Козлова До города Царгорода гуляти, Будуть із города Царгорода двадцять галер вибігати, Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаковною По зальотах поздравляти, То як будеш отвіт оддавати?»)

— Яким чином Лях Бутурлак зберіг життя козакам, коли ті пропливали вздовж Царгорода? («Каже: «Ви турки, яничари, помаленьку, братія, ячіте, Од галери одверніте, Бо тепера він подгуляв, на упокої почиває, На похмілля знемагає, До вас не встане, голови не зведе…»)

— За що козакові «Яссу» віддавали, низько уклоняючись Дніпру-Славуті? («Хвалим тя, Господи, і благодарим! Були п’ятдесят штири годи у неволі, А теперя хоч не дасть нам Бог на час по волі!»)

— Як сприйняв Семен Скалозуб ворожу галеру, на якій перебував Самійло Кішка з козаками? («Пслі турки, яничари, то упень рубайте, Пслі біднії невольники, то помочі дайте!»)

— Чому Семен Скалозуб дещо завдав пошкодження галері, на якій перебували козаки? Як на це зреагував Самійло Кішка? («Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозький, Чогось одгадав, сам на чердак виступав, Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені вині мав, Розпустив… До води похилив…»)

— Чим пояснити те, що козаки, прибувши на рідну землю, спалили турецьку галеру?

— Яким чином був розподілений скарб турків? («А сребло-злато — на три часті паювали: Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського спаса, На трахтемировський монастир, На святую Січовую покров давали…» «А другу часть помеж собою паювали; А третю часть брали, Очертали сідали, Пили та гуляли!»)

— Як козаки ставилися до Самійла Кішки? («Гетьман запорозький! Не загинув єси у неволі, Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»)

— Чим закінчується дума? Кому оспівується гімн слави? («Слава не умре, не поляже! Буде слава славна Помеж козаками, Помеж друзями, Помеж рицарями, Помеж добрими молодцями!»)

Релігійні мотиви у творі

Ускладнює розуміння змісту думи наявність релігійної лексики в ній, звернення до Бога, молитвенні вирази тощо. Слід зазначити, що в давнину люди були релігійними, вірили в Бога, зверталися до нього з молитвамипроханнями. Зректися своєї віри, прийняти іншу — означало зрадити свій народ, свою Батьківщину. Отже, коли Лях Бутурлак закликає Самійла Кішку: «Добро ти вчини, віру християнську під нозі підтопчи, хреста на собі поламни!», то останній знає, що це означає стати зрадником, відступником, відректися свого народу (не лише віри), своєї найбільшої святині — рідної землі, Батьківщини. СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ.

                                                                         ТАРАС    ШЕВЧЕНКО.    ВИКУП    ПОЕТА      З

НЕВОЛІ, ПРИЧИНИ ЙОГО ПОКАРАННЯ ЦАРЕМ, АРЕШТ, ПЕРЕБУВАННЯ В КАЗЕМАТІ, ЗАСЛАННЯ. «МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ» (З ЦИКЛУ «В КАЗЕМАТІ»). ПОНЯТТЯ ПРО

                                                                         ФІЛОСОФСЬКУ         ЛІРИКУ,           СИЛАБО-

ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ

Дитинство 

Народження ТарасаШевченка. Життя в Кирилівці. Поневіряння. Жадоба до знань і прагнення волі. Навчання в дяків Павла Рубана й Петра Богорського. Потяг до малювання. (опис батьківської хати, «Садок вишневий коло хати», «Якби ви знали паничі...», «Доля», «Мені тринадцятий минало», «І золотої, й дорогої», «Ми вкупочці колись росли» - учитель у своїй розповіді спирається на подані твори, також використовує цитати із праці О.Кониський).  

Юність  «Козакування» у пана Павла Енгельгардта. Ян Димовський. Переїзд із паном до Вільна. Ядвіга Гусиковська. Петербурзький період у житті Тараса Шевченка. Навчання у Василя Ширяєва. Викуп із кріпацтва (25 квітня 1838 року). Навчання в академії художеств у Петербурзі. Успіхи у малярстві. Історія появи у світ «Кобзаря» (1840). 

Подорожі на Україну

 Перша подорож 1843-1844 р.р. Друга подорож ( квітень 1845-1847 рік) до рідного краю. Створення альбому «Живописна Україна» і малюнків архітектурних та історичних пам’яток. Участь у засіданнях Кирило- Мефодіївськго товариства.

 

Неволя (1847-1857)

 Арешт (5 квітня 1847 року). Перебування в казематі ІІІ відділу. Вирок Миколи І: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».

Десятирічна солдатська каторга (Орська фортеця (1847-1850), Новопетровський форт на півострові Мангишлак (1850-1857). Участь в експедиції О. Бутакова,що досліджувала береги Аральського моря (1848-

1850 р.р.).

Остання роки життя (1857-1861)  Звільнення із заслання. Поїздка в Україну (1859). Повернення до Петербурга.

Присвоєння звання академіка. Смерть Т.Шевченка (10 березня 1861 року).

Похорон на Смолянському кладовищі Петербурга. Перепоховання на Чернечій горі (22 травня 1861 року) над Дніпром біля Києва

Цікаво!

1845 року Т. Шевченко продав свої твори видавцю за 1500 карбованців — фантастична на той час сума (для порівняння — 1843-го він працював в археологічній комісії за 150 крб на рік, а самого Шевченка викупили з кріпацтва за 2500 і такої суми не було ні в кого з друзів, довелося влаштовувати лотерею). А власне творів було не так багато: «Кобзар» (1840) містив 8 віршів, додалися поема «Гайдамаки» та кілька поезій.

Основні віхи творчості Т. Шевченка.

У своїй праці «Тарас Шевченко» Іван Франко подає періодизацію творчості Т. Шевченка:

1.       1837–1843 — ранній період;

2.       1843–1845 — період «трьох літ»;

3.       1847–1857 — «невольнича муза» (період заслання); 4.   1857–1861 — період після заслання.

Рання творчість

Уже в перший період літературної діяльності (1837–1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких проявилося чимало оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша: використання цезури, майстерність алітерацій та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо. Новаторство прикметне й для Шевченкових епітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність.

До ранньої творчості поета належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліроепічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). Історико-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Т. Шевченка. Період «Трьох літ»

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «трьох літ» (1843–1845). Провівши 8 місяців в Україні, поет зрозумів свої історичні завдання й обов’язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля...») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним із найвизначніших взірців світової сатири.

Період заслання

Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув’язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом та високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найтяжчих періодів у житті та творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847–1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З надзвичайною силою виявлена любов до України, зокрема в поезіях «Мені однаково...», «В неволі тяжко...» та «Чи ми ще зійдемося знову...», що завершується словами: Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте, В остатню, тяжкую мінуту За неї Господа моліть!

Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), яка починається тими ж словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність зв’язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. Можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.

Поет і на засланні продовжував таврувати самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів.

Творчість останніх років життя

Десятирічне заслання вимучило Т. Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після повернення поета на волю починається останній етап його творчості (1857–1861) — з поеми «Неофіти», написаної в грудні 1857 у Нижньому Новгороді. За історичним сюжетом поеми (переслідування християн римським імператором Нероном) заховано актуальну тему жорстокої розправи російських царів із борцями за національне та соціальне визволення (аналогію Микола І — Нерон Шевченко використав ще до заслання у вірші «Холодний Яр»). Оглянувши пройдений доти життєвий шлях, Кобзар створив ліричний триптих «Доля», «Муза», «Слава» (1858). Тема циклу — самоусвідомлення поетом своєї творчості.

Т. Шевченко й далі підпорядковував ідейне спрямування своєї політичної й особистої лірики меті пробудження національної та соціальної свідомості народних мас України.

Автобіографічні твори Т. Шевченка.

До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко відтворив свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало...», «І виріс я на чужині...», «І золотої й дорогої...», «Лічу в неволі дні і ночі...» та ін.

Перебуваючи на засланні, Т. Шевченко часто згадує рідний край, родину, ті моменти минулого, які хоча б на короткий час робили поета щасливим чи ті, що запам’яталися на все життя.

Так, спогадами про дитячі роки наповнена поезія «Якби ви знали, паничі...», написана 1850 року. Заперечуючи дворянським письменникам, які описували «райське життя» селян на мальовничій українській землі, поет посилається на своє безрадісне дитинство, наводить факти зі свого життя. Згадуючи батьківську хату, Шевченко пише: Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози; я не знаю, Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

Там від непосильної важкої роботи та постійної бідності пішла із життя ще молодою мати поета, незабаром на панщині помер і батько. Та найбільше душа Кобзаря боліла за долю сестер:

А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодії, Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Про тяжке кріпацьке дитинство йдеться і в поезії «N. N.» («Мені тринадцятий минало...»). Вірш написаний у формі спогадів про дитячі роки. Умовно поезію можна поділити на кілька частин. У першій ідеться про те, що ліричний герой споглядає навколишній світ і його охоплює радісний настрій. Але тривало це недовго. Раптом усе змінюється. Сонце, ласкаве до цього, «запекло, почервоніло І рай запалило». Хлопчик немов прокинувся, і перед ним не тільки з’явилася картина непривітної, чужої природи, а й розкрилось його соціальне становище. У творі передано дитячі спогади, поєднується відтворення щасливих, але дуже коротких переживань дитини та її безрадісного кріпацького життя. Сам поет пережив це становище, коли малим пас чужих ягнят, коли йому доводилося терпіти знущання хазяїв. Тим більшим щастям для нього було ласкаве слово, чуйне ставлення, виявлена ніжність.

Головним персонажем повісті «Художник» є художник-кріпак, якого зусиллями визначних діячів культури було викуплено з кріпацького рабства. Ім’я художника не названо, та в ньому легко пізнається сам Шевченко, його доля. Хоча повість і не автобіографія поета, однак у ній він використав факти власного життя: зустріч із Сошенком, робота в майстра Ширяєва, знайомство з Брюлловим та іншими художниками, навчання в Академії мистецтв.

 

Ідейно-художній аналіз поезії Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду…»

Історія написання поезії.

Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію «Мені однаково, чи буду…», тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинили появу вірша «Мені однаково, чи буду…». Дана поезія написана під час перебування письменника в казематі у 1847 р.

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині —  Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими

І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру. І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: — Молись,

Молися, сину, за Вкраїну

Його замучили колись. —  Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні...

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Тема: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю.

Ідея: віра   письменника        у        неминучість         повалення   царського   гніту, відродження України.

Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу.

Жанр: філософська лірика з патріотичним пафосом.

Композиція.

Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга.

Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та.

Зміст поезій.

Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його.

Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою.

Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет.

У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять.

Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені.

Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні».

Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить.

Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду».

Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені.

У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

Завдання.

Застосовуючи фактичний матеріал поезій, заповніть таблицю:

Т. Шевченку

байдуже

не однаково

Чи буде жити на Україні,

Чи хто згадує про нього, чи забуде,

Чи буде син молитись за Україну,

В неволі, плачучи, умре

Як Україну злії люди присплять,

Лукаві присплять рідній край,

В огні Україну, окрадену, збудять,

Чи буде молитися син за долю

рідного краю

 

Теорія літератури

Види ліричних творів.

Залежно від змісту ліричні твори умовно поділяються на такі види: громадянська, філософська, пейзажна та інтимна лірика: а) громадянська лірика — поезія, в якій виражені думки і почуття, викликані суспільнополітичними        тогочасними         явищами; б) інтимна, або особиста, лірика — твір, де настрої поета викликані його спогадами про рідний край; в) пейзажна лірика — твір, в якому передані настрої ліричного героя, викликані спогляданнями природи; г) філософська лірика — поезія, в якій виражаються думки і почуття, викликані складними роздумами над проблемами буття.

Силабо-томічна система (від гр. sillabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.

Рима (від гр. rhythmos — співмірність) — повтор звуків, які пов’язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо) співзвучність у кінці рядків, композиційнозвуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.

Основною особливістю віршованих творів, що відрізняє їх від прозових, є ритмічність, або віршовий ритм, який досягається правильним чергуванням наголошених і ненаголошених складів, а також співзвучним закінченням рядків (римою) завдяки цьому ритмічно організована мова стає мелодійною, емоційною й виразнішою. Ритмічну будову окремого вірша або віршів того чи іншого поета називають ритмікою, або ритмомелодикою.

Важливу роль у створенні віршового ритму відіграє рима. За місцем наголосів у словах, що римуються, розрізняють рими: — чоловічі (наголос на останньому складі: на чужині — мені);

— жіночі (наголос на передостанньому складі: могилі — милій);

— дактилічні (наголос на третьому складі з кінця ясненький —

тихесенький);

— внутрішнє римування (в середені рядка: поховайте та вставайте).

За характером розташування рим у віршованому творі виділяють:

— суміжні римуються перший і другий рядок та третій з четвертим (аабб);

— перехресне римування, коли перший рядок римується з тертім, а другий — з четвертим (абаб);

— кільцеве римування: римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім (абба).

Наголошені і ненаголошені склади у віршах розподіляються порізному. Наголоси здебільшого падають на один з двох або з трьох складів. Тому кожний рядок вірша можна поділити на стопи.

Стопа — це повторювана у вірші група складів, до якої входять один наголошений склад і один або два ненаголошені. Стопи бувають двоскладові і трискладові.

Двоскладові стопи:

Хорей — з наголосом на першому складі (⊥∪).

Ямб — з наголосом на другому складі ( ).

Трискладові:

Анапест — з наголосом на останньому ( ).

Амфібрахій — з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголошених — у стопі ( ).

Дактиль — з наголосом на першому складі ( ).

Залежно від характеру стоп та їх кількості в рядку визначається віршовий розмір того чи іншого твору.

Т.Шевченко «Ой три шляхи широкії».

Історія написання вірша «Ой три шляхи широкії…»

Скільки хлопців залишили рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, якщо і приходили, то посивілими, згорбленими дідами. 

 Тарас Шевченко сам був солдатом і тому знав усі труднощі цієї служби. Як важко і боляче розставалися молоді хлопці з родинами, не знаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до своїх родин. Цей життєвий факт і покладений в основу цієї поезії.

Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися. На чужину з України Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув, А той сестру. А найменший Молоду дівчину. Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадила Високу тополю.

Три явори посадила

Сестра при долині… А дівчина заручена – Червону калину.

Не прийнялись три ясени,

Тополя всихала,

Повсихали три явори,

Калина зов'яла.

Не вертаються три брати.

Плаче стара мати,

Плаче жінка з діточками В нетопленій хаті.

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину… А дівчину заручену Кладуть в домовину.

Не вертаються три брати,

По світу блукають,

А три шляхи широкії Терном заростають. Рік написання: 1847 

Тема: відтворення трагічного становища на Україні, пов’язаного з тогочасним суспільним ладом (молоді хлопці змушені були йти в солдати або на війну).

Ідея: засудження влади, яка руйнує щастя українців, чинить перешкоди повноцінному їх життю.

Основна думка: немає радості, щастя в українських оселях, бо народ позбавлений волі. 

Жанр: громадянська лірика, зв'язок поезії з усною народною творчістю.

Художні засоби

Метафори: «шляхи      зійшлися», «калина      зов’яла»,     «шляхи       терном заростають».

Епітети: «шлях широкий». 

Композиція «Ой три шляхи широкії».  

Експозиція: брати розійшлися з України на чужину. 

Зав’язка: рідні брати насаджують дерева, кущ калини як обереги на випадок лиха, нещастя. 

Кульмінація: страждання матері, сестри, діточок, коханої, внаслідок цього висихають насаджені ними явори, ясени, тополя, калина. 

Розв’язка: Не вертаються три брати, По світу блукають. А три шляхи широкії Терном заростають. Поезію «Ой три шляхи широкії…» називають перлиною поетичної творчості Т. Шевченка. Побудована вона за фольклорними мотивами, коли козаки поїхали шукати в далекі світи своєї долі (а можливо, їх змусили служити у війську) й не повернулися. Страждає стара мати, жінки з діточками, гине наречена. Вірш написаний під час перебування поети в казематі, де був він у неволі, самотній, страждаючий. Тому в його по етичних рядках і вилилося гаряче співчуття до таких же знедолених.

Здавна в Україні різні дерева сприймаються як символи, вони оспівані у творах усної народної творчості. А в баладах часто використовують метаморфозу — перетворення дівчини чи парубка на тополю, калину, явір чи дуб.

Ясен — символ чоловічої чистоти, скромності й пісенної душі. Перебування під його кроною допомагає позбутися душевного тягаря, що виник через буденні негаразди й життєві прикрощі.

Тополя — символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їхньої самотності. Уважають, що це дерево здатне забирати з людей негативну енергію й очищати повітря від злих духів.

Явір — символ козацької сили, парубоцького здоров'я та вроди, єдності чоловічої краси й сили. Також це дерево символізує пам'ять, смуток і горе. Калина — символ зрілості дівчини, українського роду, духовної нескореності та світлої пам'яті.

Терен — символ важких життєвих доріг, страждань і мук. Уважається, що він має магічну силу: проколотий терновим кілком упир, чи вурдалака, чи якийсь інший представник нечисті втрачає свою здатність чинити зло.

      Символ – умовне позначення якогось предмета, поняття, явища, процесу. Художній образ, який відтворює певну думку, ідею, почуття. 

Образи-символи

Тлумачення образів-символів

Калина 

Символ молодості, шлюбу

Тополя 

Символ жіночої долі

Явір 

Символ родини і родинного добробуту

Ясени 

Символ молодого покоління, безперервного життя

Шляхи          широкії

терном заростають

Дорога життя, безповоротна, часто трагічна

      Не прийнялися три ясени – крах надій матері і її горе;

      Повсихали три явори – горе сестри і руїна родини;

      Тополя всихала – важке життя покинутої жінки з осиротілими дітьми; Калина зов’яла – замість шлюбу дівчину кладуть в домовину.

 

Т.Шевченко «Думи мої, думи мої…».

Історія написання твору.

Вірш «Думи мої, думи мої» був написаний Тарасом Шевченком у 1838 році в Петербурзі. 

У Т.Шевченка є ще один вірш «Думи мої, думи мої» , написаний на засланні в Орській фортеці 1847 року. Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, ув'язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1847 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847-1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, був ненависним сам дух солдафонства, що лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

До теми дум Тарас Григорович звертався не одноразово, а поезія «Думи мої, думи мої...» була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята,

Із-за Дніпра широкого У степ погуляти З киргизами убогими.

Вони вже убогі, Уже голі… Та на волі Ще моляться богу.

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток, І заплачу з вами.

                      Друга половина 1847, Орська кріпость

 

Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.

Жанр: громадянська лірика.

  Художні особливості твору.

 Звертання: «думи мої», «мої голуб'ята», «мої любі».

Епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами».

Порівняння: «привітаю, як діток », «квіти, мої діти»               

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА. РОЗПОВІДЬ ПРО ЖИТТЯ ПОЕТЕСИ, ЇЇ МУЖНІСТЬ І СИЛУ ДУХУ.

Життя і творчість Лесі Українки.

ЛАРИСА ПЕТРІВНА КОСАЧ-КВІТКА (ЛЕСЯ УКРАЇНКА)

(25 лютого 1871 р.— 1 серпня 1913 року) Родина письменниці.

Народилася         майбутня    поетеса       25 лютого 1871 року в місті НовоградіВолинському (колишній Звягель). Її батько Петро Антонович Косач і дві його рідні сестри         —      Одна та Олександра      були причетні     до революційного руху в Росії; мати — українська         письменниця        Олена Пчілка, відомий громадський діяч свого     часу; двоюрідний         дід     по материній         лінії   Яків   Якимовиич Драгоманов був декабристом; рідний материн   брат         Михайло    Петрович Драгоманов — прогресивний діяч у галузі української культури й науки

(публіцист,          історик, літературознавець,    фольклорист); друзі      —      родина         письменника Михайла

Петровича Старицького, композитора

Миколи     Віталійовича        Лисенка,     українського        бібліографа,         критика, фольклориста     Михайла     Федоровича         Комарова.   Отже,          виховувалась майбутня письменниця серед волелюбних революційно настроєних людей — гуманістів, патріотів своєї вітчизни.

Дитинство Лесі.

Серед шістьох дітей у сім’ї Косачів Леся була другою дитиною — на півтора року молодшою від брата Михайла. До тринадцятирічного віку Лесі вони були нерозлучні, за що їх жартома називали спільним ім’ям — Мишолосіє.

Найулюбленішими книжками Михайла та Лесі були «Кобзар» Т. Г. Шевченка, оповідання М. Вовчка, байки Л. Глібова, твори М. Гоголя, семитомник П. Чубинського з казками, легендами та піснями, казки Андерсена, сербохорватські пісні в перекладі М. Старицького та ін. Діти надзвичайно любили, як батько читав уголос твори О. Пушкіна, М. Салтикова-Щедріна.

Малі Косачі дружили з дітьми бідняцькими, бо батьки хотіли, щоб їхні діти зрозуміли, що рідний народ — це трудящий люд, щоб вони передусім навчилися шанувати свій народ, навчилися його звичаїв і мови.

З дитинства Леся цікавилися багатющою творчістю українського народу — піснями, казками, легендами. На все життя запам’яталася їй подорож літом у село Жаборлицю, що поблизу Новограда-Волинського. Там дівчина почула багато казок, повір’їв, пісень. А поетичні купальські та обжинкові обряди, які Леся бачила там, запали їй у душу на все життя.

 Перші поетичні спроби. Літературна діяльність.

У 1878 році батька письменниці перевели на роботу до Луцька, куди в 1879 році переїхала вся родина.

Власне в Луцьку дев’ятирічна Леся написала перший вірш (присвячений засланій у Сибір тітці Олені — батьковій сестрі-революціонерці); тут захворіла на туберкульоз, з яким мужньо вела «тридцятилітню війну»; тут почав формуватися її світогляд поетеси-борця.

Ось подивіться фотографію Лесі тих років (альбом «Леся Українка»). Вдумлива, осяяна добротою, ясне, розумне чоло; на дівчинці народне вбрання.

З тринадцяти років Леся по-справжньому стала до літературної роботи. Її поезії друкувалися в Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії.

За ініціативою передової молоді, М. Старицького та М. Лисенка в Києві був організований літературний гурток «Плеяда». Леся Українка як один з керівників цього гуртка дуже багато зробила в справі організації перекладів творів світової літератури українською мовою. (Показати репродукцію картини художника В. Зарецького «Леся Українка в гуртку «Плеяда”».)

У дев’ятнадцятирічному віці вона для своєї молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів».

Одночасно з віршами Леся Українка писала й оповідання, публіцистичні та літературознавчі праці. Та чи не найвищої вершини її талант сягнув у драматичних творах, яких вона написала чимало.

У 1893 році у Львові за допомогою І. Франка виходить перша збірка віршів письменниці — «На крилах пісень».

З середині 90-х років Леся Українка зближується з членами таємних марксистських гуртків, починає вивчати марксизм, що позначилося на віршах її другої збірки — «Думи і мрії», яка вийшла 1899 року у Львові.

У 1902 році у Чернівцях виходить третя збірка поезій поетеси «Відгуки».

Боротьба Лесі Українки зі своєю хворобою.

У 1883 році Лесі в Києві прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано (дівчина мала неабиякі музикальні здібності). З цього часу назавжди скінчилося Лесине навчання з учителями, вона самотужки здобувала освіту — джерелом знань для неї були книжки і саме життя.

Пізніше в Берліні Лесі прооперували ногу, а туберкульоз прокинувся в легенях, потім у нирках. Але в боротьбі з хворобою Леся настільки загартувалася, що самостійно вивчила мови — французьку, англійську, італійську, німецьку, польську, болгарську, старогрецьку, латину.

Стан здоров’я письменниці погіршився, і вона їздить на лікування в Грузію і Єгипет. Та не зважаючи на важкий фізичний стан, перемагаючи біль силою свого духу, Леся Українка саме в останні 4–5 передсмертних років створила такі геніальні твори, як «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія», «Триптих».

Це була титанічного духу жінка, донька Прометея… (Відкриваємо альбом «Леся Українка» і показуємо учням останнє фото поетеси.) Це фото Лесі Українки, уже смертельно хворої. Але ми бачимо той же мудрий, пророчий, добрий, хоч і засмучений, погляд, чисте, ясне чоло… Вшанування пам’яті поетеси.

1 серпня 1913 року Леся Українка померла в Грузії, у містечку Сурамі, а похована в Києві, на Байковому кладовищі.

Сьогодні все прогресивне людство високо цінує творчість української письменниці, яка все свідоме життя боролася за втілення в життя волелюбних ідей, за щастя і рівноправність усіх народів. Її твори перекладні багатьма мовами народів світу і служать праві захисту миру й прогресу.

Пам’ятники Лесі Українці споруджено в Сурамі, в Батумі, в Ялті, в Луцьку, в Канаді (в Саскатуні), кілька пам’ятників у Києві.

Ім’я Лесі Українки носять вулиці, театри, школи, бібліотеки.

В багатьох містах, де побувала поетеса, відкрито музеї. Центральний музей Лесі Українки — в Києві на вулиці Саксаганського. Але найкраща шана пам’яті доньки українського народу — ростити в серцях людей посіяні нею зерна доброти, краси, мужності, волі, братерства.

 

2. Скласти «Доміно» — «Життєдіяльність Лесі Українки»

(Леся Українка → письменниця → фольклорист → музикант (фортепіано) → мовознавець (вивчила понад десять мов) → здібності у малюванні → авторка навчальної літератури (написала підручник «Стародавня історія східних народів») → перекладач → керівник гуртка «Плеяда» → автор публіцистичних праць → драматург → агітатор за боротьбу проти

капіталізму)

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

 «ВИ ЩАСЛИВІ, ПРЕЧИСТІЇ ЗОРІ»

Історія написання поезії.

1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю… Од тої пори треба датувати початок Лесиній, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), «тридцятилітній війні» з туберкульозом, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову.

І тому, незважаючи ні на що, вона пише, створює шедеври поетичного мистецтва. Один з них — вірш «Ви щасливі, пречистії зорі», який належить до циклу «Ритми» збірки «Відгуки».

Зображуючи картину небесної краси, виділяючи на тлі лагідних палкі, огнисті зорі, авторка передає розгортання особистих почуттів.

Тема: відтворення мрії поетеси — стати зорею, зіркою.

Ідея: возвеличення прагнення Лесі Українки позбутися туги, жалю.

Основна думка: оптимізм, воля, цілеспрямованість допомагають поетесі долати власну хворобу, життєві труднощі.

Жанр: філософська поезія.

Опрацювання змісту твору.

Бесіда за питаннями:

— Як ви розумієте смисл поняття «щастя»? Від чого воно залежить?

— Що необхідно зробити для того, щоб відчувати себе щасливим?

— Чому поетеса вважає, що промені зорі — це її розмова. Для чого вони потрібні героїні твору?

— Як Леся Українка у творі висловлює власне бачення щастя?

— Через що Леся Українка відчувала свою самотність? Чому вона погоджується на те, щоб бути одинокою? (Якби я так високо стояла Хай була б я весь вік одинока)

— З приводу чого лірична героїня поезії заздрить зорям і хоче стати зіркою? — Що намагалася поетеса висловити у своєму творі? Чи це їй вдалося? Відповідь обґрунтуйте.

— Яким чином ця поезія Лесі Українки пов’язана з її життям?

Художні засоби.

Повтори: «Ви щасливі…», «я б…», «…зорі».

Епітети: «Щасливі, пречистії зорі», «високі зорі», «холодні, ясні, тверді зорі».

Порівняння: «зорі, наче з кришталю».

Додатковий матеріал

Дочка Прометея

(До 140-річчя з дня народження Лесі Українки)

Леся Українка в історії національної культури України посідає особливе місце за тими іпостасями, які стали її власними знаками: титульна поетеса європейського спрямування, що вивела тогочасну українську літературу з полону етнографічної описовості; перекладачка, яка прагнула формувати естетичні смаки національного читача на зразках світової літератури; поборниця суспільного й родинного розкріпачення жінки; публіцист, долучений до становлення української журналістики. І за всім цим — тендітна жінка, приречена на страждання через непоборну хворобу, і безгранично мужня людина, стоїк, що вражає й зворушує жадобою повноцінного життя попри всі негаразди долі.

Ми знаємо про Лесю багато: написано сотні книг, тисячі статей про її життєвий шлях, творчість, особисте й громадянське становлення, стосунки з іншими людьми, приватне буття. тексти письменниці ввійшли до шкільної програми, за ними учні пишуть власні твори-роздуми, міркуючи над складними проблемами суспільства й власним осмисленням життя.

Знімаються фільми, здійснюються постановки в театрах за Лесиними літературними шедеврами.

І все ж повністю збагнути й осягти геніальність цієї людини й феномен цієї жінки, мабуть, не є можливим. Та чи й потрібно? Леся Українка вкотре буде відкривати свої таємниці тим, хто вперше доторнеться до її житя й творчості, приголомшувати глибинами свого інтелекту й передбаченням прийдешнього, справжністю й вічністю обраних цінностей.

Сьогодні ми лише нагадаємо про те, що окреслило вимір неповторності долі української дочки Прометея.

Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі:

м. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Усе це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: у дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 р. у Львові в журналі «зоря» було опубліковано два вірші («конвалія» і «сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я — Леся Українка.

Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну та світову літературу, історію, філософію. У 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

1892 р. у Львові виходить «книга пісень» Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. вона перекладає поезію в прозі І. Тургенєва «Німфи», уривок з поеми а. міцкевича «конрад валленрод», поетичні твори В. Гюго «Лагідні поети, співайте» і «Сірома», уривки з «Одіссеї»

Гомера, індійські обрядові гімни зі збірки «ріг-веди», «макбет» Шекспіра,

«Пекло» Данте, «каїн» байрона. вона переклала також драму Г. Гауптмана «ткачі», яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші надсона, конопніцької, ади негрі. як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.

З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми.

Так, у видавництві «Донская речь» у Ростові-на-Дону в 1903–1905 рр.

Вийшли в її перекладах російською мовою оповідання і. Франка «сам собі винен», «Добрий заробок», «На дні», «Ліси і пасовиська», «Історія кожуха», «До світла».

з 1893 р. вона перебуває під таємним наглядом поліції, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні, й багатьма студентами «сумнівної політичної благонадійності».

1898 року в «Літературно-науковому віснику» з’являється стаття і. Франка про творчість Лесі Українки, у якій він ставить поетку в один ряд із Шевченком.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. вона лікувалася в криму й на кавказі, у німеччині та Швейцарії, в італії та єгипті. і хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів. Так, у циклі «весна в єгипті» (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. за порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її «камінний господар». це одна з найцікавіших версій легенди про Дон жуана, до образу якого зверталося багато великих художників.

Звернення до образу Дон жуана мало й конкретні причини. У 1911р. в журналі «русская мысль» П. струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух в Україні, виступив зі статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала «камінного господаря».

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. невблаганно прогресувала хвороба. Дола-ючи страждання, вона знаходила силу працювати. На кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. так виникла «Лісова пісня», яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Феномен таланту Лесі Українки полягав серед іншого в тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах, розширюючи палітру української літератури досконалими зразками інтимної, пейзажної й громадянської лірики, історичної драми, трагедії, драми-феєрії.

Усе, що було написано, видруковано, перекладено, сказано Лесею Українкою, становить золотий фонд української національної культури.

Думки й ідеї письменниці — поза часом, вони є і будуть актуальними для всіх наступників, бо в них — загальнолюдське гуманістичне начало, власне, те, що в серці «не вмирає» — честь, гідність, щирість, любов.

А за цим — жінка з її духовними чеснотами, жагою людського щастя, добротою серця й вогнем почуттів. жінка, яка створена для щедрої любові, материнства, родинності, і при цьому без зазіхань на чужу долю. така, яка створена в поезії «жіночий портрет». відчуйте в цьому образкові Лесину душу.

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА. «ДАВНЯ ВЕСНА». ТЕМА ГАРМОНІЙНОГО

ЄДНАННЯ ЛЮДИНИ З ПРИРОДОЮ

Весна — найжаданіша пора у житті людини, її завжди зустрічали радісно й урочисто.

Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортить поспілкуватися з живою природою — власними очима побачити, як прокльовуються з-під землі ніжні списики зела, як прилітають птахи і лунають їх дружні співи.

Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.

Дана поезія написана під час хвороби поетеси. Як же сприймає прихід весни поетеса? Це ми дізнаємося, ознайомившись із змістом її поезії «Давня весна».

 

Ідейно-художній аналіз поезії Лесі Українки «Давня весна»

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

1894 року.

 

Тема: відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси.

Ідея: возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.

Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала. Жанр: пейзажна лірика.

Композиція.

Експозиція: «була весна…».

Зав’язка: хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.

Розв’язка: вдячність поетеси весні за її дарунок.

Обговорення ідейно-художнього змісту твору. Бесіда за питаннями:

— Як у вашій свідомості асоціюється прихід весни?

— Що відбувається в природі навесні?

— Яким чином лірична героїня твору ставиться до приходу весни?

— Посилаючись на текст твору, опишіть красуню-весну. («Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки») Чи можна зо допомогою цього опису визначення ставлення поетеси до весни?

— Які зміни відбуваються в природі навесні? (Все ожило, усе загомоніло — Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бумніло, А я лежала хвора й самотна)

— Дослідіть, яким чином самотність і хворобливість ліричної героїні поезії контрастує з яскравістю і шумом весняної пори?

— Чому поетеса висловлює обурення весні? (Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна) Чим вони виправдані?

— У зв’язку з чим лірична героїня змінила своє ставлення до красуні-весни?

— За допомогою яких художніх засобів Леся Українка відтворила весну як живу істоту?

— Якими звуками переповнена дана поезія? (Приплинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав А з ним прилинули пісні пташині І любий гай свій відгук з ним прислав)

— Як ця поезія пов’язана з життям її авторки?

— Чи полюбляєте ви подарунки? Які саме? Чим весна обдарувала героїню твору?

— Чому поетеса згадує про давню весну?

— Яким пафосом пройнятий даний твір?

— За що героїня поезії вдячна весні?

Художні засоби у творі.

Метафори: «весна промінням грала, сипала квітки»; «летіла хутко», «весна… дарунки всім несе», «заглянули від яблуні гілки», «зам иготіло листячко зелене», «прилинув вітер, заспівав», «прилинули пісні пташині», «гай свій відгук… прислав», «весна дала», «весна… за вікном цвіла».

Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».

Риторичні оклики: «За нею вслід співучії пташки!», «Зелений шум, веселая луна!», «Ні, не забула!».

ЛЕСЯ УКРАЇНКА. «ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ»

Пісня! Як багато вона важить у житті людини! У ній — минуле, сучасне і майбутнє. В ній найповніше виявилася душа народу.

Українська пісня ніколи не відривалася від життя. Воно завжди було її джерелом і об’єктом відображення. Народна пісенність як дзеркало життя і поглядів трудових мас відзначається винятковою вірністю, бо ж вона вивірена багатим досвідом поколінь, відшліфована впродовж віків найталановитішими         представниками         народу,       облагороджена    чистим народним сумлінням. Саме в цьому — секрет її невмирущої поетичної краси і загальнонародного звучання.

Отже, сьогодні на уроці ми дізнаємося про те, чому лірична героїня поезії Лесі Українки виявила бажання стати піснею.

Опрацьовування ідейно-художнього змісту поезії Лесі Українки

«Хотіла б я піснею стати»

 «Хотіла б я піснею стати…»

Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне.

 

Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.

Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.

Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.

Жанр: лірична сповідь.

Аналіз поезії.

Бесіда за питаннями:

— Чому поетеса, на вашу думку, прагнула стати піснею?

— Про яку ясну хвилину говорить у вірші Леся Українка?

— Яке значення мала пісня в житті письменниці?

— Чим пояснити прагнення Лесі Українки возвеличити волю? Хіба вона була ув’язненою?

— Який епітет повторюється в поезії? Про що він свідчить?

— Як даний твір поетеси пов’язаний з її життям?

— Опишіть море, застосовуючи текст поезії («Хвилі прозорі», «море хибне, гучне»). Про що це свідчить?

— Яким настроєм пройнятий твір Лесі Українки? Чим це пояснити?

— Чи можна, на вашу думку, вважати шум моря його піснею?

Пофантазуйте, про що воно співає?

— Які враження на вас справила ця поезія Лесі Українки?

Художні особливості поезії

Епітети: «ясна хвилина, «ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»;

Метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»;

Повтори: «ясніші… яснії», «гучніше… гучне», «мої…», «моє…»;

Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне».

Складіть «Доміно» прагнень поетеси (стати піснею — «вільно по світі літати» — «поминути співом дзвінким» — «упасти на хвилі» — «буяти над морем»)

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА «ДАВНЯ КАЗКА».

Історія написання твору.

«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших,         революційних      представників      суспільства          —      серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.

Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі

Українки «Думи і мрії». У час творення цієї поеми одні письменники реакційного напряму заявляли, що мистецтво потрібно лише для розваги, інші — що історію вершать царі, королі, володарі трудящих, що гнобительський лад — непорушний, вічний. Поемою «Давня казка» Леся Українка давала гостру відсіч носіям цих теорій.

Тема: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.

Ідея: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).

Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.

Жанр: ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.) Композиція.

Твір складається з чотирьох розділів.

Експозиція: знайомство з поетом.

Зав’язка: зустріч поета з Бертольдом.

Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом.

Розв’язка: довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.

Сюжет твору.

Поема починається коротеньким виступом, у якому Леся Українка, звертаючись до читачів, говорить, що вона розповість давню казку. Насправді ж поема пов’язана з реальним життям того часу, коли жила поетеса.

У якійсь країні жив талановитий поет. Він любив людей, для них складав пісні, які давали народові пораду і розвагу. Трудящі шанували поета, захоплювалися його піснями, до нього Раз у раз ходила молодь Пісні-слова вислухати.

Тільки чванливий нероба лицар Бертольдо глузував з поета, вважав його жебраком і навіть божевільним.

Несподівано настало лихо — почалася війна. На чолі з Бертольдом військо вирушило в чужі землі. Коли в чужих землях у поході лицарям ставало тяжко і туга обгортала їх серця, тоді співці співали ті пісні, які склав поет, і вони, викликаючи у вояків спогад про рідну країну, підбадьорювали їх та додавали одваги.

Зайшовши далеко в чужі землі, опинившись серед чужих людей, втомлене і зголодніле військо почало нарікати на Бертольда, а далі кинулося до зброї, щоб примусити його припинити війну і повернутися назад.

У цю хвилину виступили співці і піснею, якої їх навчив поет, вгамували військо, запаливши в ньому бойовий дух. Лицарі з словами:

Ми готові йти до бою,

Краще смерть, ніж вічний сором!

— кинулися в бій і перемогли ворога.

Так поет своїм словом, своєю піснею допоміг війську здобути перемогу.

Але з перемоги воїнів скористався Бертольдо. Він награбував на війні «всього без ліку», а король нагородив його ще землею і графським титулом. Знову в панському палаці почалися свята і розваги.

Привчившись до грабунків на війнах, Бертольдо діяв так і в своїй країні. Він нещадно експлуатував доведений до відчаю народ, який готувався до повстання. Серед людей шириться пісні про рівність і волю. Разом з народом виступають співці і поет.

Бертольдо знає, яку велику силу мають художнє слово і пісня. Щоб вирвати з рук народу цю грізну зброю, він запропонував поетові стати його придворним співцем, обіцяючи йому за це багатство і славу. Поет з гідністю відмовився від «золотих кайданів» і слави з панських рук, залишився вірним народові. Тоді Бертольдо наказав своїм слугам кинути поета до в’язниці. Поет загинув, але лишилися між людьми його правдиві і запальні слова, залишилися молоді нащадки, які взяли собі у спадок поетові пісні і продовжували боротьбу з гнобителями.

Народ повстав і вбив пана Бертольда. Та залишився по ньому молодий нащадок, який продовжує будувати тюрми і гнобити людей. Між нащадками поета і графа продовжується боротьба. Таким закінченням поеми Леся Українка підкреслює, що боротьба трудящих за своє визволення неминуче триватиме до того часу, поки в ній не переможе народ.

Мовно-виражальні засоби.

а) Поетичний синтаксис: антитеза, інверсія, фразеологізми. («Час летів, немов на крилах», «Кажуть весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився», «Золотих не хочу лаврів», «спіймати вітра в полі»).

б) Тропи (епітети, метафори, порівняння): сумна діброва, римисоколята, думи-чарівниці; «сонечко червоне заховалось за діброву», «час летів», «розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «пісні ідуть по людях» і т. д.

в) Лексика твору: загальновживані слова, архаїзми із західноєвропейської літератури, фольклору (граф, графство, герольди).

г) Особливості вірша: в його строфах заримована лише половина рядків.

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду, Як я ними увінчаюсь

То поетом вже не буду.

Такі вірші називаються напівбілими, або римованими.

Чотиристопний хорей, яким написано «Давню казку», з одного боку, сприяє стрімкому розгортанню сюжету, з другого — наближає вірш до розмовної мови казки, передає ритм часу, протягом якого наростає конфлікт між групами людей.

д) Іронія і сатира в поемі.

В іронічному плані вживаються слова «лицар» і «лицарство» щодо Бертольда та його воїнів. На Україні «лицар» — мужня, саможертовна, благородна людина, захисник волі. Таким лицарем Леся Українка вважала поета:

Нас таки чимале військо,

Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар…

В іронічному плані написані окремі рядки «поетових пісень».

У сатиричному плані показано взаємини між графом Бертольдом і народом. Проблеми і мотиви твору.

— роль митця в суспільстві;

— служіння музі й народові;

— суть людського щастя, вдячності; — воїни заради збагачення.

Обговорення змісту І, ІІ розділів поеми. Бесіда за питаннями.

— Чи полюбляєте ви читати казки. Чому?

— Яке значення має казка для малечі?

— Чому Леся Українка полюбляє додавати до назв своїх творів прикметник «давня»? Наприклад, «Давня весна», «Давня казка».

— Як дорослі ставляться до казок?

І розділ

— Про що застерігає Леся Українка читача у вступі до твору? (Тільки вибачте ласкаво, Що не все в ній буде нове. … Може, часом не завадить І давніше пригадати)

— Чому поетеса вважає, що не варто забувати про старе?

— Яку винагороду прагне отримати авторка за розповідь казки? (А мені, коли не лаврів, То хоч бубликів дай в’язку)

— Чи не нагадує це кінцівку народних казок?

— Чому у творі не зазначається країна, де відбуватимуться події казки? (Бо у казці, та ще в віршах, Все можливо, добрі люди»)

— Як письменниця характеризує поета? (Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний … На обличчі у поета Не цвіла урода гожа, Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа!)


Що мала на увазі Леся Українка, говорячи про героя твору: «От собі — людина божа!»?

— Чому, живучи самотньо, поет не був одиноким? (До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні-слова вислухати)

— Як до героя твору ставилися люди? Про що це свідчить? (Що могли, то те й давали, Він до всього був догодний)

— Чим пояснити любов поета до діброви?

— Яким чином він «оживляв сумну діброву»?

— Що порушило спокій митця під час його перебування насамоті з дібровою? (Тільки чує — гомін, гуки, Десь мисливські сурми грають, Чути разом, як собачі Й людські голоси лунають)

— За яких обставин відбулася зустріч поета з лицарем?

— Як письменниця характеризує лицаря? (Та лихий такий, крий боже!) — У чому виявилася самовпевненість поета під час розмови з лицарем?

— Як на ваш погляд, яким лихом погрожував лицар поетові? (Слухай, ти, втікай лиш краще, Бо пізнаєшся ти з лихом!)

— Чи перелякався через це любимець народу? (Ей, я лиха не боюся, З ним ночую, з ним і днюю… Ти втікай, бо я, мосьпане, Не таких, як ти, полюю!)

— Чим закінчилась перша зустріч героїв? (А ти тут завджи, небоже, Хайно їхатиму з гаю, А ще дам тобі гостинця, А тепер часу не маю)

— Яким був результат полювання мисливців? (Розтеклись ловці по гаю, Полювали цілу днину, Та коли б же вполювали Хоч на сміх яку звірину!) — Якою була друга зустріч лицаря з поетом?

— Чим є воля для поета? (Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі) — Чому він її порівнює з вітром у полі?

— Як поставився лицар до виконання пісні поетом? (Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!)

ІІ розділ

— Про що свідчить вміння поета сприймати музику природи і спів людей?

— Як зустрів поет Бертольда у своїй хаті?

— Що змусило лицаря завітати у вечірню пору до поета?

— Яким чином кохання заполонило душу лицаря? (Закохався я і гину,— Каже лицар,— вдень і вночі Бачу я перед собою Ясні оченьки дівочі) — Від чого страждав Бертольдо?

— Чому поет не відмовився допомогти лицареві?

— Про що співав Бертольдо у серенаді до Ізольди?

— Що схвалював лицар у поета? (Ти своїм віршем чудовим Чарував усю громаду…)

Як Бертольдо охарактеризував Ізідору? (А вродлива!… не сказати!..)

— Що свідчить про примхливий характер коханої лицаря? (Найчастіші діаманти Сяють ясні та прозорі, Та не може дорівнятись Ні один з них Ізідорі! … Дорогих перлин коштовних Є багато в синім морі, Та не може дорівнятись Ні одна з них Ізідорі!)

— Як Ізідора сприйняла спів Бертольдо? Яку він подяку отримав у неї за це?

Леся Українка була поетесою-борцем. Її цікавили люди героїчні. Вона писала про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі.

Героєм її творів став борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі та рідні самій поетесі. Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначило передових людей її часу.

Життя для Лесі Українки та героя її поезій — це безупинне змагання, боротьба, дружба і кохання. Люблячи добро, мусили пристрасно ненавидіти зло, боротися з ним в ім’я добра.

Такими у творі виступають два діаметрально протилежні образи — поет і лицар.

 

Характеристика образів твору Поет.

Бесіда за питаннями:

1.     Коли ви вперше у творі зустрічаєтеся з поетом?

2.     Які враження про нього у вас склалися?

3.     Що є найціннішим для цього героя? Заради чого він живе?

4.     Як до поета ставляться прості люди, Бертольдо?

5.     Чому герой твору на зло відповідає добром?

6.     Яку допомогу надавав митець Бертольду? Чи була вона корисною?

7.     Чому поет помирає? Яку справу він залишив по собі?

8.     Чи можна ототожнити образ митця з Лесею Українкою? Свої міркування доведіть.

Інформаційне ґроно до характеристики образу героя.

Гордий

— гордий, впевнений у своїх діях і вчинках

— стійкий, сміливий, мужній, відданий народові

— нещасний, але талановитий

— «…божа людина»

— «…навесні… оживляв сумну діброву»

— не вмів співати

«лиха не боюся»

— «завжди вільний»

— «Я на крилах думки лину»

— поважне ставлення до простого люду

— на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври Цитатна характеристика.

— Проживав поет нещасний, Тільки мав талант до віршів Не позичений, а власний.

— Хоч не був він теж поганий,— От собі — людина божа!

— Що не був співцем поет наш, Бо зовсім не вмів співати.

— І не був поет самотнім,— До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні — слова вислухати.

— Теє слово всім давало То розвагу, то пораду.

— Він зо всього був догодний Ні голодний, ні холодний.

— Ей, я лиха не боюся З ним ночую, з ним і днюю…

— Не турбуйтесь за мене, папе, Маю я багатства стільки, Що його й на тебе стане!

— Та й сам я Не люблю за панами жарту…

— Бачиш ти — оця діброва, Поле, небо, синє море, То є багатство — панство І розкішне, і просторе При всьому цьому багатстві Я щасливий завжди й вільний.

— Так, я вільний, маю бистрі Вільні думи-чарівниці.

— Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину.

— Скрізь гуляю, скрізь буяю, Мов той вітер дзвінкий в полі; Сам я вільний і ніколи Не зламав чужої волі. Бертольдо про поета:

— Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!

— Ти своїм віршем чудовим Чарував усю громаду.

— Знаю я сього поета І його величну душу, І тепер йому по-царськи Я подякувати мушу.

— Срібла, золота насиплю Я співцеві дорогому!

— Розливався людський стогін Всюди хвилею сумною, І в серденьку у поета Озивався він луною…

— Я його талан співецький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю.

Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю.

— Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати.

— Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду.

— Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

— Та й темниці буду вільний,— Маю думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі.

— І мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця.

— За тюремний спів він мусив Головою наложити.

Додатковий матеріал.

Упродовж всього твору Леся Українка показує поета у тісному зв’язку з життям і боротьбою свого народу. У своїх піснях поет відображує думки і погляди трудящих мас, і тому його пісні «розходяться по світу стоголосою луною».

Поет любить народ і віддає йому свій великий талант. Живучи серед народу, він ніколи не буває самотній. До нього в убогу хату раз у раз приходила молодь слухати пісні. Зв’язок з народом надавав поетові сили і натхнення для творчості. Своєю відданою працею для трудящих він заслужив у них велику повагу і довір’я. Народ уважає його своїм ватажком і під його проводом іде на повстання проти панів:

Нас таки чимале військо, Маєм свого отамана,

Він у нас одважний лицар…

Леся Українка показує поета як людину волелюбну і сміливу. Він гордо і незалежно поводить себе з паном, не схиляється перед його владою і силою, відмовляється від багатства і слави, які пропонує йому Бертольдо:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани!

Він не скоряється й тоді, коли граф загрожує йому в’язницею.

Леся Українка перша в тодішній літературі змалювала образ поетаспівця соціальної війни між класами, а не народами.

В образі народного поета-громадянина Леся Українка висловила думку, що поезія повинна служити трудовому народові, допомагати йому у повсякденному житті в боротьбі проти визискувачів.

 


Лицар Бертольдо.

Бесіда за питаннями:

— Як ви сприйняли лицаря, вперше зустрівшись з ним на сторінках твору? — Чому він так зневажливо поставився до поета під час свого полювання?

— Яким зображений пан, коли він прийшов до митця з проханням скласти пісню для своєї коханої?

— З чим був пов’язаний військовий похід під керівництвом Бертольда? — У чому виявилася жорстокість героя до простого люду після повернення з війни?

— Чим Бертольдові не подобався митець?

— Через що поет став небезпечним пану?

— За що лицар пропонував поетові золото? Як це його характеризує?

— Ув’язнення поета — це помста Бертольда за добрі справи митця? Відповідь обґрунтуйте.

— Що вас вразило у цьому образі?

Інформаційне ґроно до характеристики образу героя

Бертольдо

— «Лихий такий, крий боже»

— гордий, завзятий, упертий

— прагнення до збагачення

— улесливий і підступний

— корисливий

— зневажливе ставлення до простого люду

— «сліпа» любов до Ізідори

— бездушний

— лякливий, не сприймає революційних пісень Цитатна характеристика.

— Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий боже!

— Слухай, ти, втікай лиш краще, Бо пізнаєшся ти з лихом!

— Та який ти з біса мудрий — …— ще ні разу Я таких, як ти, не бачив.

— Спалахнув від гніву лицар, Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий.

— Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний.

— Я б віддав твоє багатство У непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини…

— Прощавай, дружино люба, Всі розкоші, всі вигоди! Все те треба проміняти На далекії походи.

— О, тепер було у нього Срібла, золота багато!

— Окрім того, що набрав він На війні всього без ліку.

— Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф залежний! Він живе в своєму графстві, Наче сам король вельможний. — Люд увесь в тім краю мусив Узнавать його за пана.

— Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабанку, А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку.

— Почалися нескінченні Мита, панщина, податки. Граф поставив на дорогах Скрізь застави та рогатки.

— Люди мучились як в пеклі, Пан втішався як у раю.

— Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди.

— Що се, що? — кричав Бертольдо,— Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його в кайдани! Та скоріш, скоріш біжите!

— Я його (поета) талан співацький Так високо поважаю, Що співцем моїм придворним Я зробить його бажаю.

— Коли він складання віршів Бунтівничих не покине, То в тюрму його закину, Там він, клятий, і загине!

Додатковий матеріал.

В образі графа Бертольдо Леся Українка показала ті ворожі народові сили, проти яких борються трудящі.

Лицар дивується, коли бачить вплив поетового слова на сільську молодь. Практичний в усьому, позбавлений творчої фантазії, лицар вбачає у цьому «диявольське наводження», чаклування. Поет для лицаря — ворожбит, хоч і допоміг палким і чулим словом привернути до нього горде й неприступне серце панни Ізидори.

Бертольдо вирушає воювати чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди у серці незважаючи на розлуку.

Щасливий і сп’янілий від перемого лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося од нього і в війську почалися чвари, а слухняні раніше вояки рвуться повернути зброю проти нього, його рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка. І знову пісня домоглася свого: вона повернула воякам відвагу, а з нею й перемогу в бою. Перемогла не Бертольдова хоробрість, а поетове слово.

Граф Бертольдо зображений жорстоким експлуататором, пихатим і гоноровитим паном, вірним слугою короля і ворогом трудящих. Нікчемний граф все своє життя проводить в бенкетах та розвагах. Він має величезні багатства, придбані тяжкою працею селян, награбовані на війні, але його це не задовольняє. Бертольдо встановлює нові податки, мита на панщину.

Жорстокість, бундючність і грубість пана виявляється у його вчинках і словах. Вперше зустрівши поета в лісі, він грубо наказує йому зійти з дороги:

Бачте,— крикнув,— що за птиця! Чи не встав би ти, небоже?

Коли поет глузливо відмовився від милостині пана, той, знову спалахнувши, «крикнув згорда»: «Годі жартів! Бо задам тобі я гарту!».

Переляканий революційними піснями, в яких поет закликає «пробити пану груди», Бертольдо наказує:

Гей, ловіть співців, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани!

Непокірному поетові Бертольдо загрожує:

…в тюрму його закину,

Там він, клятий, і загине!

Поряд з погрозами, якими пан хоче примусити поета замовкнути, він вдається до підкупу і лицемірства.

Я його талан співацький

Так високо поважаю,

Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю.

Такою мовою Леся Українка характеризує Бертольда як жорстокого деспота й експлуататора.

ІІІ розділ

— Чому Бертольдо не запросив поета до себе на весілля?

— Яке лихо настало для лицаря?

— Що свідчить про жорстокість і жагу до збагачення Ізідори? (Забажалось королеві Звоювать чужеє царство)

— Куди був спрямований військовий похід під керівництвом Бертольда? (Подалося геть за море Все одважнеє лицарство; Там за морем десь лежало Бусурманське господарство)

— Яке значення мала пісня для воїнів? (Та коли вже надто тяжко Туга серце обгортала, То співці співали пісню, Пісня тугу розважала)

— Як воїни сприймали розлуку з рідним краєм? (Рідний край щиріш любити Научає нас розлука)

— Що зазнало військо Бертольда у походах на «бусурманське господарство?» (Край чужій, ворожі люди, Голод, злидні, військо гине…)

— З приводу чого виник бунт серед вояків? (Нащо ти сюди на згубу Підманив нас за собою? Чи ти хочеш, щоб усі ми Наложили головою?)

— У чому було призначення поета? (Він зостався, щоб піснями Звеселять рідну країну, Там він має розважати Не одну сумну родину)

— Яку винагороду пообіцяв дати Бертольдо поету? (Срібла, золота насиплю Я співцеві дорогому!)248 Усі уроки української літератури у 8 класі 249

Світ української поезії (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка)

IV розділ

— Яким чином змінилося життя Бертольда після його повернення з військових походів? (Знов у нього в пишнім замку Почалося вічне свято,— О, тепер було у нього Срібла, золота багато!)

— Чим розважався пан? (Що ж, напитки та наїдки Та убрання прехороші, Та забави, та турніри, А на все ж то треба грошей)

— Як перебування пана на війні вплинуло на його ставлення до народу. (Та й по всіх далеких війнах Граф привчився до грабунку, А тепер в своїй країні Він шукав у тім рятунку. Почалися нескінченні Мита, панщина, податки Граф поставив на дорогах Скрізь застави та рогатки)

— Прокоментуйте, про що свідчать рядки з твору: Люди мучались як в пеклі, Пан втішався як у раю.

— Як сприйняв поет страждання простого люду від гніту Бертольда? (І в серденьку к поета Озивався він луною)

— Про яке лихо повідомила сторожа пана? (Що співці по місті ходять І піснями люд морочать, Все про рівність і про волю У піснях свої торочать)

— Які пісні, що виконувалися простим народом, почув Бертольдо? (В мужика землянка вогка, В пана хата на помості — Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості! У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна!)

— Про що свідчать слова народу, звернені до пана: Вловиш нас сьогодні десять Завтра двадцять знов настане!

— Якої послуги, наданої поетом, не забув Бертольдо? (Що я досі пам’ятаю, Як пісні його втішали Нас колись в чужому краю)

— Що вирішує запропонувати Бертольдо співцю аби той не складав бунтівничих пісень? (…Співцем моїм придворним Я зробить його бажаю. … Ви скажіть, що він у мене Буде жити в шані, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві)

— Як зреагував поет на пропозицію пана? (…Заплати не бажаю, Бо коли я що дарую, То назад не одбираю … Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати)

— У чому вбачає поет своє призначення? (Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі, А заплутались навіки В золотії тонкі сіті. … Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! … е подумаю довіку Зброї чесної зложити) — Чому поет називає свої пісні чесною зброєю?

— Чим погрожує Бертольдо поетові? Чи не є це слабкістю пана? Відповідь обґрунтуйте.

— Чому митець вважає, що навіть перебуваючи у тюрмі, він буде вільним? Як про це зазначено у творі? (Маю думи-чарівниці, Що для них нема на світі Ні застави, ні границі … І мого прудкого слова Не затримає темниця Полетить воно по світі, Наче тая вільна птиця)

— Яким чином було покарано поета за його пісні, вільне слово? (Так довіку у темниці Довелось поету жити За тюремний спів він мусив Головою наложити)

— Через що після вбивства повстанцями Бертольда, панство продовжувало існувати? Чим це зумовлено? (Та зостався по Бертольду Молодий його нащадок, І пиху його й маєтки Він забрав собі у спадок)

— Яка боротьба ведеться між нащадками графа і поета? (І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують)

— Прокоментуйте, про що свідчить останні рядки поезії: То скінчиться давня казка А настане правда нова! Відповідь обґрунтуйте.

 

 З поданих прислів’їв виберіть ті, які стосуються поета, і ті, які — пана:

— За рідний край і життя віддай.

— Ворога напій і нагодуй, а ворог ворогом таки буде.

— Хто людям добра бажає, той і собі має.

— Ласий на гроші, як кіт на сало.

— На язиці медок, а на душі льодок.

— Один гроші складає, а другий мішок шиє.

— Мудра голова не любить лихії слова. — Рідна земля і в жмені мила.

 Леся Українка «Давня казка»

Характеристика образів головних персонажів

(заповнення компаративної таблиці, елементи цитування)

Критерії

Поет

Бертольд

1.      Соціальний

стан

бідний

придворний лицар

 

2.Життєві цінності

воля, рідний край, повага людей, свобода думки й слова, насолода від

мистецтва

 

матеріальне           багатство

(гроші), слава, влада,

3.Ставлення до  людей

повага,             гостинність,

чесність, відкритість

неповага, корисливість, егоїзм, владність, пиха,

 

 

погорда, марнославство

4.Авторська оцінка

возвеличення

засудження

5.Власна оцінка

 

?

?

6.            Прийом

(художній  засіб)

А Н Т И Т Е З А

 

Проблеми:

-                     матеріальне й духовне багатство;

-                     служіння народу, Батьківщині;

-                     вільне й непідкупне мистецтво;

-                     людина і «золота клітка»;

-                     моральні якості: чесність, порядність, людяність, патріотизм. Ідея:

 

 

 

 

В. СОСЮРА. «ВАСИЛЬКИ» — ВЗІРЕЦЬ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ

ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРА (06.01.1898–08.01.1965 р.)

 Дитинство                          Володимира

Миколайовича Сосюри.

Народився          Володимир         Сосюра

06.01.1898 р. на станції Дебальцеве Донецької області. Своє походження родина пов’язує з французькою лінією Соссюрів,         представником    якої   був відомий мовознавець Фердинанд де Соссюр, або з козацьким родом, від кубанських Сосюр.

Сім’я була великою: батько з матір’ю і восьмеро       дітей.          Батько        –         Микола Володимирович: «Цей феномен і жертва свого часу, – як писав про нього поет, – був людиною лагідною і здібною. За фахом кресляр, але на своєму віку змінив багато професій. Вчителював по селах, був сільським адвокатом (за п’ятак писав селянам «прошеніє» до

суду, був землеміром, будівничим, чорноробом, брався за кайло і спускався в шахту. Часто конфліктував з начальством, тому й міняв роботи. А відтак і сім’я змушена була переїжджати з місця на місце.

Батько чудово малював, особливо аквареллю, грав на гітарі й гарно співав. А ще пробував писати вірші російською та українською мовами. Скрута й нестатки гнітили його, він став часто випивати і рано помер».

Мати поета – Марія Данилівна, робітниця з Луганська, займалася домашнім господарством і вихованням дітей. В молодості була дуже красивою, навіть на загальноміським балу в Луганську одержала перший приз за красу.

Після народження Володимира сім’я переїжджає в селище Третя Рота (тепер місто Верхнє), де й минуло його дитинство.

З дитинства запам’ятав Сосюра і білу крейдяну гору, і все в акаціях село, і терпкий смак кислиць. Згадувалась йому й бідна материна кофта, і стоптані батькові чоботи.

Роки навчання. Любов до літератури.

Перші роки навчання пройшли під наглядом батька. Коли хлопчик звертався до нього з проханям розв’язати задачу, тато навмисне відмовлявся допомагати, пояснюючи це тим, що таких задач він ніколи не розв’язував. Володя був «круглим відмінником». А коли він після другого класу за відмінне навчання приніс додому похвальний лист і повне зібрання творів М. Гоголя, батько від радості заплакав.

Після смерті батька доводилось навчання поєднувати із заробітками, щоб самому жити, та й допомагати матері. Працював у бондарному цеху, телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Злидні та скрута не дали змоги здобути середню освіту. Після двокласної сільської школи вчився у ремісничому училищі на слюсаря, а потім – у Кам’янській сільськогосподарській школі, яку змушений був покинути, бо після смерті батька (1919) на нього, старшого в сім’ї, лягли турботи про матір та сімох менших братиків і сестричок.

З ранніх літ хлопчик багато читає. Особливо його захоплює пригодницька література. Позаяк грошей на книжки не було, то він навіть у перехожих запитував, чи немає у них чогось цікавого про нишпорок. Аж поки не «наткнувся» на Сергія Лукича Зубова, завідувача заводської бібліотеки, який став постачати його літературою.

Володимир багато читав. Його серце окрилювали Шевченкові вірші. Захоплювався він і творами Франка, Лесі Українки, Пушкіна, Лермонтова. Сам почав писати з чотирнадцяти років. Взявшись за перо в далекі дні юності, митець не випускав його з рук понад сорок років.

Упродовж 1922–1923 років Сосюра вчиться в Харківському комуністичному університеті імені Артема, а потім два роки – на робітфаці Харківського інституту народної освіти (університету). В.Сосюра у вирі історичних подій.

У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік з її лав і потрапив у полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, й поет вижив. Судив

В.Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

У 1920 р. В.Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920–1921 рр. В Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна.

У 1941 р. поет був евакуйований до Башкирії, 1942 р. працював в Українському радіокомітеті в Москві, 1943 р. входив до редакції фронтової газети «За честь Батьківщини».

Поет помер від гіпертонії 8 січня 1965р.

Літературна діяльність митця.

Перші поетичні спроби були російською мовою, очевидно, під впливом перчитаних російських книжок. Коли писав першого вірша, то, як згадує поет, у нього було таке «ідіотське обличчя», що бабуся, проходячи повз нього, сказала: «Кинь писати, бо з розуму зійдеш».

Та вирішальний вплив на формування майбутнього поета мала російська і українська класика (Пушкін, Лермонтов, Шевченко, Франко), народна пісня.

Славу принесли В. Сосюрі вже перші збірки — «Поезії» (1921) та «Червона зима» (1922). Син шахтарського краю, Сосюра став натхненним співцем рідного краю і людської праці.

Лірику Сосюри років Вітчизняної війни (збірки «В годину гніву», 1942; «Під гук кривавий», 1942; числені публікації в періодиці) проймають два мотиви: віра в перемогу й водночас неретушований показ людської біди.

Повоєнна творчість поета — це повний злет його таланту. За збірку поезій «Щоб сади шуміли» Сосюрі присуджена Державна премія І ступеня (1949), а за книги «Ластівка на сонці» та «Щастя сім’ї трудової» — Державна премія імені Т. Г. Шевченка (1963).

Поет відгукувався на всі актуальні питання сучасності, тонко відчував нове в житті. На його тексти створено багато чудових пісень. Поезія Сосюри сама по собі є чарівною мелодією. Особливості поетичного слова В. Сосюри.

Щирість ліричного голосу письменника, безпечність його почуттів хвилює нас до глибини душі. Усе своє життя він жив і дихав поезією. Вона була часткою його самого.

Його слово має магічну дію, бо зіткане з палкого й ніжного поетового почуття. Найскладніші теми з народного життя поет умів зігріти щирим теплом свого серця. Для стилю Сосюри притаманні схвильованість, емоційність, реалістична образність, уміння задушевно вести розмову з читачем.

Рідна мова стала невичерпною криницею поетичного слова, звідки він черпав скарби, укладаючи їх у віршовані рядки. В. Сосюра завжди дбав про точність і красу слова, афористичність вислову. Він надовго ввійшов до українських сердець, оскільки вся творчість поета — зразок вірного служіння народові.

 ВОЛОДИМИР СОСЮРА. «ВАСИЛЬКИ» ВЗІРЕЦЬ ІНТИМНОЇ ЛІРИКИ.

Інтимна лірика — умовна назва ліричного твору, у якому панівний мотив — любовна пристрасть автора. Інтимна лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця.

Пейзажна лірика — назва ліричних творів, у яких головним мотивом є осягнення краси природи, а через неї — заглиблення у філософські таємниці світобудови.

 

«ВАСИЛЬКИ» (1938) Вступна промова.

Улюблений колір письменника — голубий. Голуба ріка поезії Сосюри напуватиме ще не одне покоління шанувальників його таланту.

Лірична героїня любовної лірики Сосюри при всій її варіантності завше зберігає зовнішню і внутрішню красу. Це неодмінно — красуня з блакитними очима.

Вірш «Васильки» написаний поетом під впливом однойменної народної пісні. Це невеличка поетична мініатюра — роздум про вічну красу життя. Вірш має всього дванадцать рядків, але наповнені вони багатством асоціацій, виразністю образів і глибиною поетичного бачення.

Виразне й осмислене читання поезії.

Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй.

 

Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем — я і ти.

 

Так же буде поле, як тепер, синіти, і хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.

 

                                                                                    1939

Тема. Оспівування щирого почуття, щасливої миті у душі закоханих.

Ідея: возвеличення кохання — смисл життя кожної людини.

Основна думка: «…і синіє щастя у душі моїй».

Жанр: інтимна лірика.

Римування: перехресне.

Віршоний розмір: шестистопний хорей з широким використанням пірихію

(парних ненаголошених складів). Цей розмір відповідає народнопісенному.

Зміст вірша.

Сині васильки автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву художники-живописці вважають холодною. А під пером поета вона наповнюється теплом: «І синіє щастя у душі моїй».

Природа у вірші одухотворена, вона радіє і сумує разом з ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли він усвідомлює конечність людського життя. На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання людини з природою:

Так же буде поле, як тепер, синіти і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.

У вірші немає суму, що таке недовговічне людське буття. Оптимістична і філософська в своїй основі поезія вічно молодого співця допомагає людям жити й любити.

Художні особливості твору.

Повтори: «Васильки у полі»

Метафори: «гаї синіють», «щастя синіє у душі…», «осіяють роки», «синіє поле», «хмарки летять».

Порівняння: «Васильки у полі… — васильки з-під вій», «одсіяють роки, мов хмарки на небі».

Епітет: «рідні очі».

Аналізування поезії.

Бесіда за питаннями:

— Про що свідчить початок вірша?

— Чому поет порівнює очі коханої з васильками?

— Що, на ваш погляд, уособлюють васильки?

— Яким чином краса коханої і природи пов’язані між собою? Для чого В.Сосюра порівнює ці образи?

— У чому поет вбачає щастя? Від чого воно залежить?

— Вмотивуйте, що васильки — символ щастя, кохання, посилаючись на факти з вірша.

— Чому кохані можуть перетворитися на квіти?

— Що відбуватиметься з героями впродовж життя?

— Що символізує плинність часу?

— Яким чином внутрішні почуття героя гармоніюють з красою василькового поля?

— Чи буває кохання перешкодою до щастя? Наведіть переконливі приклади з художніх творів, кінофільмів, власного життя.

— З якою метою написана дана поезія? Над чим вона змушує задуматися читача?

Завдання.

Доберіть до слів «щастя» і «любов» синоніми.

Мікрофон. Від кого (чого) залежить щастя людини?

Робота у малих групах. На кожній пелюстці волошки у стислій письмовій формі висловити думку: «Кохання — це…». Прислів’я про щастя.

— Всякий свого щастя коваль.

— Хто горя не бачив, той і щастя не знає.

— Від щастя не вмирають.

— Не родись у платтячку, а родись у щастячку.

— Не родись красна, а родись щасна.

— Хто доброго чоловіка минає, той щастя не має.

— Тільки нещасливі щастя шукають.

— Щастя скоро покидає, а надія — ніколи.

 

ВОЛОДИМИР СОСЮРА. КОРОТКО ПРО ПОЕТА. ПАТРІОТИЧНІ,

ІНТИМНІ, ПЕЙЗАЖНІ МОТИВИ ЙОГО ТВОРІВ. ПАТРІОТИЧНИЙ ПАФОС ПОЕЗІЇ «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!»

ТЛ: ГРОМАДЯНСЬКА, ІНТИМНА, ПЕЙЗАЖНА 

Безліч творів В. Сосюри присвячено патріотичній темі, протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Причому образ Вітчизни поступово розростається: від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини — до всього українського світу з неодмінними «ясними зорями» й «тихими водами». Саме за незгасну любов до України неповторному Володьці судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його відректися від найдорожчого.

 

«ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ» (ЗІ ЗБІРКИ «ЩОБ САДИ ШУМІЛИ»)

Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… 

В годину щасливу і в радості мить,  любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву,  вишневу свою Україну, 

красу її, вічно живу і нову,  і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,  сіяє вона над віками…  Любіть Україну всім серцем своїм  і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна  в просторів солодкому чарі…  Вона у зірках, і у вербах вона,  і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях,  у пісні у кожній, у думі,  в дитячий усмішці, в дівочих очах  і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора,  живе у стежках, у дібровах,  у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,  і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах,  в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях  до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх,  і сльози, і все до загину…  Не можна любити народів других,  коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе,  люби її кожну хвилину.  Коханий любить не захоче тебе,  коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,  як пісню, що лине зорею…  Всім серцем любіть Україну свою —  і вічні ми будемо з нею!

1944 Історія написання твору.

Поетична спадщина Сосюри багата патріотичними мотивами.

Грізне життя фронту давало Сосюрі все новий матеріал. Біль за понівечений Київ народив прекрасні рядки любові до України у жадані години його визволення.

Поет часто потерпав за свої вірші. Йому навіть закидали, що він недруг українського народу. Командній лізі Сталіна — Берії — Кагановича необхідно було вбити в людях саме дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідної країни.

Патріотичний вірш «Любіть Україну!» у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В.Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 року.

Вірш уперше був опублікований у «Київській правді» та «Літературній газеті».

Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.

Ідея: возвеличення      палкого      кохання      українців    до      рідного       краю, Батьківщини.

Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини Жанр: громадянська лірика.

Римування: перехресне.

Віршований розмір: амфібрахій.

Ідейний зміст твору.

«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце любіть,як вітер, і трави, і води,в годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди.

Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».

Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.

Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.

Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!

Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею. Художні особливості твору.

Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», виражений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору.

Автор не випадково використовує епітет «солов’їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови:

В грому канонад,що розвіяла в прах

Чужинців в зелених мундирах,

В багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях До весен і світлих, і щирих.

Ця строфа цікава ще й тим, що В.Сосюра використовує один із найпоширеніших художніх засобів — метонімію, тобто заміну понять на основі їх зв’язку, перенесення назви одного явища на інше.

Зрозуміло, що багнети і грім канонад уособлюють народ, армію, яка принесла визволення від фашистських окупантів (нагадуємо, що поезія написана в 1944 році).

В. Сосюра обережно використовує зображально-виражальні засоби, ніби побоюється збитися на фальшиву пишномовність, пустопорожній пафос. Поодинокі епітети влучні, точні, викликають цілу симфонію асоціацій: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, весни світлі і щирі (усі епітети, крім першого, інверсовані, що підсилює звучання і зміст означуваного ними слова). Нечисленні порівняння (любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками) доповнюють поетичний образ рідної землі, так само, як і метафора «в просторів солодкому чарі», яка образно і сконденсовано передає красу отчого краю, його природи.

Серед порівнянь особливе смислове навантаження несе вираз «як та купина, що горить — не згора», своєрідний перифраз біблійної неопалимої купини як символу безсмертя народу, Батьківщини, яких не поневолити фашистам.

Такою — живою, реальною, зримою — постає Україна у вірші, що закінчується зверненням до молоді знову у формі заклику (юначе! дівчино!) до серця кожної людини.

Простота художніх засобів і їх довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрий серцем на добро, добрі вчинки — тим ти звеличиш і прославиш своє ім’я, свою Україну у віках.

Обговорення змісту вірша.

Бесіда за питаннями:

— Яке значення має Батьківщина для кожної людини?

— З приводу чого В. Сосюра написав свій поетичний твір?

— Чому письменник уважає, що любити Україну потрібно як у щасливу мить, так і «годину непогоди»?

— Чим зумовлено те, що письменник, характеризуючи Україну, називає її вишневою?

— Що приваблює автора вірша в Батьківщині? (…Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов’їну)

— Чим необхідно довести свою любов до рідного краю? (Любіть Україну всім серцем своїм І всіма своїми ділами)

— Якою В. Сосюра зображує Україну? Чим вона нагадує людину? (Для нас вона в світа єдина, одна, Як очі її ніжно-карі… Вона у зірках, у вербах вона, І в кожному серця ударі)

— З якою метою Україна порівнюється з купиною?

— Як у вірші згадується воєнне лихоліття? (…В огні канонад, що на захід женуть чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь до весен і світлих, і щирих)

— Від чого застерігає автор поезій юнака і дівчину у своєму зверненні до них? (Юначе! Хай буде для неї твій сміх і сльози, і все до загину… Не можна любить народів других, Коли ти не любиш Вкраїну! Дівчино! Як небо її голубе, Люби її кожну хвилину… Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну)

— Чому В. Сосюра акцентує увагу на вічному зв’язку кожної людини з Батьківщиною?

— Чим вразив вас даний вірш?

— Назвіть художні засоби, які використав поет, зображуючи Україну. Наведіть приклади з твору.

— Яким чином ви можете довести свою любов до рідного краю?

— Висловіть своє припущення стосовно майбутнього України.

Образ України.

Мікрофон «Які досягнення України ви бачите на сучасному етапі?» Скласти інформаційне ґроно до образу України.

Вишнева Красива мова солов’їна в світі єдина одна очі її ніжно карі як та купина, що горить — не згора Характеристика образу України.

Поет знаходить прості й водночас піднесені слова, щоб змалювати образ рідної землі, щоб аргументувати свій заклик. І чи не найдоказовіший серед аргументів той, що Батьківщина — світ, який щодня, щохвилини, щомиті оточує людину: це сонце, вітер, трава, води — джерела життя. Людина не може існувати без них, тому її любов до них органічна, як і любов до Вітчизни.

Образ України для поета — це краса її природи і її солов’їна мова, мелодійна, милозвучна,співуча. Це і її духовний потенціал — мова солов’їна, пісня, душа. Це і її люди — працьовиті, невсипущі, бо світяться електровогні, чути зойки гудків. Це і її діти, дівчата-красуні.

Лірика В.Сосюри

 

Назва

«Любіть Україну»

 

«Васильки»

 

Тема

Зображення         поетичного образу України, її краси і величі

Оспівування щирого почуття, щасливої миті в душі

закоханих

 

Жанр

Громадянська лірика

(патріотична)

Інтимна лірика

 

Образи

Ліричний     герой,      Україна,

Юнак, дівчина

Ліричний герой, кохана жінка, васильки (блакитні очі)

 

Ідея

Возвеличити патріотизм

Возвеличити кохання як смисл життя кожної людини

 

Художні засоби

 

Епітети,                 порівняння,

метафори, метонімія, заклики

 

Епітети,                  порівняння,

метафори, повтори, перифраз

 

 

 

Римування

Перехресне

Перехресне

 

Віршовий розмір

 

3-стоп. амфібрахій

 

6-ст. хорей + пірихій

 

 «ОСІНЬ» («ОБЛІТАЮТЬ КВІТИ…»).ЩИРІСТЬ ЛІРИЧНОГО САМОВИРАЖЕННЯ.

  ОСІНЬ

Облітають квіти, обриває вітер  пелюстки печальні в синій тишині.  По садах пустинних їде гордовито  осінь жовтокоса на баскім коні.

 

В далечінь холодну без жалю за літом  синьоока осінь їде навмання. 

В’яне все навколо, де пройдуть копита,  золоті копита чорного коня.

 

Облітають квіти, обриває вітер  пелюстки печальні й розкида кругом.  Скрізь якась покора в тишині розлита,  і берізка біла мерзне під вікном.

 

1938

Тема: зображення приходу осінньої пори.  

Ідея: захоплення красою осені; вираження душевної тривоги ліричного героя через зображення осінньої природи.

Основна думка: любов до природи в рідному краї – вічна.

Рід літератури: лірика.

Жанр: пейзажна  лірика.  Художні засоби:

Епітети: пелюстки печальні, синій тишині, садах пустинних, їде гордовито,   осінь жовтокоса, далечінь холодну,  синьоока осінь, золоті копита,  чорного коня. 

Постійний епітет: баскім коні, берізка біла. 

Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита». Персоніфікація: «обриває вітер пелюстки», «їде осінь», «вітер пелюстки розкида», «берізка мерзне».

Інверсія: обриває вітер, пелюстки печальні, садах пустинних, їде осінь, берізка біла 

Асонанс (повторення голосних звуків): «Золоті копита чорного коня»  Кількість строф – три.

Вид строфи: чотиривірш (катрен).

 Точні рими:  тишині – коні, навмання – коня, кругом – вікном. 

Римування: перехресне (АБАБ) Облітають квіти, обриває вітер  пелюстки печальні й розкида кругом.  Скрізь якась покора в тишині розлита,  і берізка біла мерзне під вікном.

Скласти літературне гроно до слова «осінь»

 

Опрацювання ідейного змісту. Бесіда за питаннями:

-   Про яку пору року йдеться в цьому творі?

-   Які картини викликає у вашій уяві ця поезія?

-   Яким настроєм проникнутий вірш?

-   Що хоче сказати нам автор  своєю поезією?

-   Що спільне і відмінне у поезіях «Любіть Україну!»  і  «Осінь»?

Продовжте «осінній ряд»:

-   тиша: синя, мертва….

-   пелюстки: печальні, сумні…

-   сади: пустинні, зажурені…

-   далечінь: холодна, синя…

-   берізка: гола, тремтлива…

-   осінь: жовтокоса, золота…

ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ. ЩИРІСТЬ ПОЧУТТІВ ПОЕТА.ІДЕЯ

ГУМАНІЗМУ, ЛЮДЯНОСТІ, БЕРЕЖЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ. ПАТРІОТИЧНІ ПОЧУТТЯ , ПЕРЕДАНІ СЛОВОМ. «…БАЧИШ:МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ…», «ЗИМОВИЙ ЕТЮД». ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ (1936–1973)

Поет народився в с. Лазівці на Полтавщині в хліборобській родині. Рано прилучився до важкої праці в колгоспі. Відслужив в армії. Після закінчення Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка працював

 редактором у видавництвах м. Києва. Автор чудових поетичних книжок «Зелена гілка», «Повесіння», «Тридцяте літо», «В дорогу — за ластівками», «Вишневий світ», «Сині троянди», «Поезії», «Береги землі». Вони виходили друком за життя й уже після смерті поета. А між ними — непрості шістдесяті роки становлення і утвердження власного слова, власного поетичного світу, що постав неповторним «метафоричним синонімом життя» (Є. Гуцало). Були й непрості відносини з офіційною критичною і цензурою, що розсипала рукописи, зупиняла на півслові думки. Однак поет не висловлював напівправди, був чесним і безкомпромісним. Його спрагла до краси і гармонії світу душа — в його слові, «тихому, негаласливому, розважливому і мудрому». Вона й сьогодні довірливо й щиро промовляє до нас. «Горя у дитинстві мав досить. Почалося все із смерті, чи самогубства, кота. Він не міг звикнути до нової нашої хати, все бігав на старе дворище, а одного разу, коли ми з мамою пішли забрати його — вскочив у колодязь, що був чогось не зруйнований, і втопився. Два дні я нічого не їв і збирався топитися, але батько пішов на старе повір’я і закидав колодязь, а топитися в калюжі я соромився. А потім була у мене й радість. На четвертому році життя батько дозволив мені посидіти на коні. Вже дорослим я кілька разів убивався з коней до смерті, але в серці поруч зі страхом падіння поселилася любов до гриви і вітру від швидкого галопу. Аби не покривити перед правдою, мушу сказати, що кіньми частенько зловживаю і у віршах. З тварин найбільше жалію собак і волів. Перших,— що все розуміють, а сказати не вміють. Волів,— що терплять, хоч могли б і не терпіти — силу ж яку мають, але чого варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі… Побував у Прибалтиці, Росії, на Кубані… Бачив там волів… Таких, як наших, ніде не бачив…Зате собаки наші зліші…» (З автобіографії В. Підпалого).

«Народився я в селі Лазірках 9 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Степанівна — козачка з хутора Макарівщини, а батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і шукала щастя наймитуванням у Лубнах. Може, тому, ко-ли я підріс і міг вечорами читати їй «Кобзаря», плакала гірко й невтішно, повторюючи завжди одне: «Всі наймити, синочку…» Вона знала тьму казок та приповісток, шанувала загадки і вміла знаходити до них ключ. Але ніколи я не чув, щоб вона співала. Певно, гірке дитинство, як і подальше життя (1943 року вона стала вдовою), наклало свою печатку на її характер. Мати вміла і любила працювати, кохалася у квітах (вся хата була великим квітником…) і чистоті. Померла вона самітньою 21 січня 1957 року, на 53 році свого життя. Я тоді був у армії, а дві доньки повиходили заміж і жили не з нею…

Батько працював на залізниці, любив сади і бджільництво, ненавидів тютюн (син палить за нього і за себе) і горілку. Загинув під Києвом 1943 ро-ку. Пам'ятаю його добре. Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії, і т.д. В селі й до сьогодні розповідають про те, як він співав. А я пам'ятаю дві його пісні — про Байду та «Ой забіліли сніги». Мабуть, тому, що гарне враження про ці пісні залишив мені батько, навіть у виконанні артистів я відчуваю і нині фальш та штучність, які так згубно діють на все сценічне та вокальне мистецтво України.

Учився я у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив (і люблю) історію, літературу; донині не знаю і не розумію точних наук. В школі читав дуже багато, але без ніякісінької системи. 1953 року закінчив 10 класів; працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. Службу служив, але не любив: нудьгував за степом, садами.

1957 року демобілізувався (через хворобу ніг) і поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який і закінчив 1962 року.

Перші вірші видрукував на шпальтах комсомольських «Молоді України» та «Зміни» (1958 р.). У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірочка «Зелена гілка», а роком пізніше — «Повесіння» в «Радянському письменникові». Нині підготував дві книги: «Тридцяте літо» для видавництва «Молодь» та «Книгу лірики». Мрію написати пісню…

Працюю старшим редактором поезії у «Радянському письменникові». Одружений, маю доньку. Позапартійний. Позаспілковий. Київ, 26 вересня 1966 р.».

До Спілки письменників його прийняли 1967 року. Того самого року ви-йшла в світ і згадувана збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В до-рогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), а посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). У багатьох віршах Володимира Підпалого живе дух його рідного краю, почуття любові до Полтавщини. Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.

 

«Бачиш: між трав зелених»

Бачиш: між трав зелених, як грудочки, пташата... Станьмо ось тут навшпиньки спокій їх берегти. Може, не зможу батьком – стану їм старшим братом; будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти…

 

Кажеш, що не зумієш, не маєм любові й хисту… Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?! Яструб-розбійник свисне раптом над беззахисними, ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх…

 

Треба в житті любити гаряче і багато: сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву!

… Бачиш: в гнізді малому, як грудочки, пташенята, немічні ще, невміло ворушаться і живуть!..

1.               Який, на вашу думку, провідний мотив цього вірша?

2.               Яким ви уявляєте ліричного героя? Свої міркування підтвердьте цитатами з тексту.

3.               Знайдіть у вірші порівняння, епітети, риторичні запитання й метафору. Як вони доповнюють мотив твору?

4.               Які рядки розкривають головну думку вірша? Як ви їх розумієте? Як цю думку увиразнює останній рядок твору?

5.               Що таке гуманність? Як вона виявляється у вірші? Наскільки гуманний сучасний світ? Чому?

6.               Зверніть увагу на своєрідну побудову вірша: його рядки поділені на частинки, ніби сходинки. Яку інтонацію створює цей прийом? Які почуття посилює?

Можливо, у вірші йдеться не тільки про природу, а передано тиху бесіду молодих, ще не досвідчених батьків над ліжечком сплячих дітей? Чи згодні ви з таким припущенням? Чому? Відповідь обґрунтуйте.

 Ідейно-художній аналіз твору (самостійно або колективно).

Тема: розповідь автора про маленьких беззахисних пташенят, яких він помітив в траві. Він хоче стати для них батьком, братом або сестрою і захистити. І якщо раптом з`явиться яструб-розбійник і знищить пташенят, то їх смерть «ляже на нашу совість за нашу байдужість гріх».

Ідея: автор щирий у своїх почуттях захистити беззахисних пташок; закликає нас любити «сонце, дощі зернисті, дороги в пилу, траву». Вірш пройнятий гуманізмом, любов`ю і бережливим ставленням до природи. Автор задається риторичним питанням: «А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці «любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?

Жанр ліричного твору: верлібр (вільний вірш). 

Проблемні питання: Чи складно в житті бути уважним до природи? Чи важко любити навколишній світ? Що заважає сучасним людям бережно ставитися до оточуючого середовища?

 

«Зимовий етюд» (25 січня 1968 р.)

Трішки туману і трішки інею, неба льодинку холодну — на шлях…

Вечір, мов казка, над Україною

казка, як вечір, аж синьо в очах… Там, за тополями, за огорожами,

де місто тікає на ніч в степи — все запорошене, все насторожене, вся Україна заслухалась — і не спить…

 

                                                  25 січня 1968 р.

1.                 Якими художніми засобами у вірші показано красу української зими?

2.                 Чому образ «неба льодинку холодну — на шлях» є метафорою?

3.                 Як     ви      розумієте    значення     образууособлення «місто тікає на ніч в степи»? 4.    Який колір переважає в змальованій В.

Підпалим картині? У якому вірші недавно вивченого поета теж акцентовано на цей колір? Що він символізує в тому творі? Чи подібна кольорова символіка обох віршів? Чим саме?

5.    Чим перегукуються вірш «Зимовий етюд» і картина І. Марчука «Яблуко на снігу»? Які

символічні деталі ви помітили в цій картині? Яка її кольорова гама?

 

Пошукова бесіда:

Що таке етюд? (Етюд (фр. etude — вправи, вивчення) — в малярстві, графіці, скульптурі — твір, що має на меті глибше освоєння митцем зображуваної натури. У літературі — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру.

' Етюд — невеликий літературний твір, присвячений якому-небудь окремому питанню.

2 Соната — інструментальний музичний твір, який складається з трьохчотирьох різних щодо характеру та темпу частин, з яких одна має форму алегро. Чому автор вибрав таку назву свого твору?

               Які почуття переповнюють автора? (Захоплення незбагненною красою світу, патріотичні почуття). Зачитайте відповідні рядки.

               Знайдіть метафори і порівняння в тексті.

               Яка кольорова гама переважає в творі? (Біло-синій колір)

               Що має на увазі автор, коли говорить «…все запорошене, все насторожене, вся Україна заслухалась —і не спить…»? ( Вечір і ніч такі казкові і гарні, що не можна заснути, милуючись зимовим пейзажем).

ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО. САМОБУТНЯ ПОСТАТЬ ПОЕТА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ. «З ДИТИНСТВА: ДОЩ» («Я УПЛЕТЕНИЙ…»).

ТЛ: ВІЛЬНИЙ ВІРШ.

 

ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО. «НАША МОВА», «ТЕПЛІ СЛОВА»

НАСКРІЗНИЙ ПАТРІОТИЗМ, ФІЛОСОФІЧНІСТЬ,

ФОЛЬКЛОРНА ОСНОВА ЙОГО ПОЕЗІЙ, НАРОДО ЗНАВЧІ

АСПЕКТИ. ОРИГІНАЛЬНІСТЬ, ПРОСТОТА ВИСЛОВЛЕННЯ ГЛИБОКИХ ПОЧУТТІВ, ВАЖЛИВИХ ДУМОК.

В. Голобородько. Самобутня постать поета в українській літературі. «Наша мова». Роль рідної мови в житті й долі кожної людини  Життя і творчість В. Голобородька. 

 Голобородько Василь Іванович (07.04.1945) Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині у се- лянській родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свій початок дорослого життя поет так розповідав кореспонденту журналу «Україна»: «1964-го я вступив до Київського університету імені Т. Г. Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституті Володимир

Денисенко набрав режисерську групу й у ній не

ви- явилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов і порадив йому запросити навчатися мене. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походив з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що то ремісниче училище, яке готує ремісників. По- верхово і швидко. Університет я покинув, бо не відбував трудової практики в колгоспі, а то було страшніше за академнеуспішність — відраховували одразу ж.

Подав заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 року поновився в Донецькому університеті — на другому курсі... Та не втримався Василь і тут. Бо «надія української літератури», як назвав поета на V з’їзді письменників України Олесь Гончар (1966), став незручним для периферійного університету: Голобородько висловлювався проти русифікації, проти того, що на українському відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. Крім того, Василь активно Ми українці 469 пропагував серед студентства заборонену працю І. Дзюби «Інтернаціо- налізм чи русифікація?»... Та й вірші його були якісь не такі... У цей час не без відома КДБ була «зарізана» і його перша збірка віршів, яку подав В. Голобородько в одне з київських видавництв. Таким чином, за всіма ідеологічними критеріями того часу молодий поет став небезпечним для правовірного керівництва Донецького університету в багатьох від- ношеннях. А дещо пізніше трапилось таке: у 1970 році в Парижі цей самий відкинутий на батьківщині рукопис був виданий книжкою. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значить ворог... З того часу і почалася Василева внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років. Двадцять років за- мовчування й офіційного невизнання. Та ім’я поета випурхнуло за залізні радянські ґрати: у 1983 році в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії ХХ століття — По, Геббелем Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верленом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, а також з творами поетів ХХ століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка по цей бік залізної брами. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безпорадних видавництвах... Важкі це були часи для В. Голобородька. Виключений з Донецького університету, повернувся у рідне село, працював на шахті, потім у рад- госпі. В Україні перша збірка поета «Зелен день» видана у 1988 року тиражем всього тисячу примірників. Але цього було досить, щоб вона стала літературним явищем. Згодом, у 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувало читачам ще одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах». У своїх віршах Василь Голобородько не шукає прямої відповіді на пе- кучі проблеми буття, його поезія — це своєрідний погляд на людину «з середини, в матеріалі національної психіки й чуттєвості, ожилих та оновлених архетипах народної художності» (І. Дзюба). Тож оцінюючи поетичне слово

В. Голобородька, непересічність творчого акту, вслухаємось у високий політ авторової душі. Не будемо поспішати з миттєвими висновками, а перечитаємо написане, поміркуємо над ним. 

Теорія літератури

 Верлібр (фр. verslibre), або вільний вірш,— вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів. Частіше без рими, необов’язковою є однакова кількість наголосів у рядках; відсутні одноманітні повторювані стофи, але вірш має свій власний ритм. Такі риси наближають вірш до прози. 

Аналізування поезії В. Голобородька «Наша мова»  Виразне читання твору.

НАША МОВА

Кожне слово нашої мови

проспіване у Пісні

тож пісенними словами з побратимами

у товаристві розмовляємо кожне слово нашої мови записане у Літописі тож хай знають вороги якими словами на самоті мовчимо

 

 В. Голобородько про мову. «За теорією Уорфа та Сепіра, кожен народ відображає дійсність через свою мову і культуру, тому дійсність у кожній мові різниться між собою, є унікальною в порівнянні з іншими мовами. Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево. Так і якісь комп- лекси уявлено згортаються у зернину і можуть тривалий час у такому вигляді перебувати в мові. Намагаюся у міру своїх сил і спроможностей відшукати таке явище, як от-от поглине смерть, і знову дати тому слову прорости у рясне, квітуче дерево».

Тема: висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка «про- співана у Пісні», «записана у Літописі».

Ідея: уславлення ролі мови, її значимості у житті нашого народу; гор- дості українців за свою мову. 

Основна думка: мова — це існування нації; кожний українець повинен пишатися своєю мовою — милозвучною, пісенною, образною. 

Жанр: патріотичний і філософський вірш. 

Художні особливості поезії. 

Тавтологія: «проспіване у Пісні». Епітет: «пісенні слова».

Повтори: «кожне слово нашої мови», «тож...». 

Бесіда за питаннями. 

1.     Що таке мова? 

2.     У чому полягають функції мови? 

3.     Які види мовлененєвої діяльності вам відомі? 

4.     Що називається піснею? Які ви знаєте види пісень?

5.     Як пов’язана пісня з історичними подіями, життям людей?

6.     Чим пояснити те, що В. Голобородько у творі слово «Пісня» зазначає з великої літери?

7.     Прокоментуйте, що мав на увазі поет, зазначаючи у вірші: «...кожне слово нашої мови проспіване у “Пісні”». 

8.     З якими побратимами розмовляють українці пісенними словами?

9.     Що вам відомо про літопис як жанр давньої літератури? Які літописи ви знаєте?

10. Чим пояснити, що кожне слово нашої мови записане у літописі?

11. Хто були ворогами української мови? Чим зумовлено їх ставлення до нашої мови? 

12. До чого закликає В. Голобородько у своїй поезії? (Оберігати, любити і шанувати рідну мову як коштовність, що залишилась нам у спадщину від наших предків)

13. Як необхідно оберігати нашу мову? 

Творче завдання. 

Складіть ґроно-харктеристику до словосполучення «наша мова». 

Милозвучна                                               Гучна

Чарівна 

Мелодійна 

Наша мова 

Образна 

Лірична 

Красива 

Вільна 

Унікальна 

 

ІДЕЙНО-ХУДОЖНІЙ АНАЛІЗ ПОЕЗІЇ В. ГОЛОБОРОДЬКА

«З ДИТИНСТВА: ДОЩ»

Виразне і усвідомлене читання твору. 

Тема: звернення ліричного героя до дощика, щоб той його не намочив. 

Ідея: возвеличення прагнення хлопчика порозумітися з дощиком. 

Основна думка: з раннього дитинства кожна людина повинна осмис- лено сприймати будь-яке явище природи. 

Жанр: поезія зі спогадів дитинства поета, поезія-замовляння. 

Художні особливості твору. 

Повтори: «дощику, дощику», «щоб ти...», «я тобі...».

Метафори: «дощик ловив.., розкидав.., ходив.., розчісував». 

Бесіда за питаннями. 

1.     Що вам відомо про замовляння? З якою метою їх використовують у народі? Яким буває дощ у природі? Чи завжди він є вчасним?

2.     З яким настроєм звертається герой твору до дощика? Про що це свідчить? 

3.     Доберіть з поезії дієслова, які характеризують   дощик         як      живу істоту. (Ловив, розкидав, стукав, їв,

ходив, розчісував, йшов). 

4.     Як герой твору розуміється з природою? 

5.     Дощик для хлопчика необхідність чи випадковість? Свою думку вмотивуйте. 

6.     Чи боїться герой твору дощика? Чим це пояснити? 

7.     Як, на ваш погляд, поставиться дощик до замовлянь героя? 

8.     Що ви відчували, коли потрапляли під дощ?

9.     Які ви знаєте прикмети, загадки, прислів’я, приказки про дощ? 

Додатковий матеріал про дощ як явище природи

Прислів’я

 Від дощу не у воду, а від вогню не в полум’я. 

 Добре дивитися на дощ, стоячи під дахом.

Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза.

Дощ іде, а гість їде. 

Чоловік — не глина, а дощ — не дубина, не розмочить і не поб’є.  Дощ вимочить, сонечко висушить, буйні вітри голову розчешуть. 

Коробом сонце, а ситом дощ. 

 Люди дякують дощеві, а подорожні лають. 

 На дощі змокнеш і в плащі. 

 Чоловік не з солі, від дощу не розтопиться.

Як нема дощу в час, то нема і хліба в нас.  

 Як сіно косять, то дощів не просять: самі йдуть. 

Загадки. 

Коли нема — чекають Коли прийду — тікають. 

Мене частенько просять, ждуть, А тільки покажусь — Ховатися почнуть. 

 Довго нема мене — усе в’яне, А як пройду — знов оживає. 

Він скрізь: у полі і в саду, А в дім не попаде; І я тоді лиш з дому йду, Коли вже він не йде. 

Сонце вкрилося хмарами, Хтось невидимий в імлі Небо сірими нитками Пришиває до землі. 

РОБОТА НАД ПОЕЗІЄЮ В. ГОЛОБОРОДЬКА «Я ВПЛЕТЕНИЙ ВЕСЬ ДО НИТКИ»

Я вплетений весь до нитки у зелене волосся дощу, вплетена дорога, по якій я іду, вплетена хата моя, що на горб, як птах, вплетені прямокутники дерев, вплетена річка невеличка, як стрічка, вплетене стадо корів рудобоких під дубами.

А небо вплетене і плете Зелене волосся дощу.

Але усім тепло,

Усі знають - дощ перестане. І хто напасеться, хто набігається, хто нахитається, хто насидиться на горбі, хто належиться, а хто прийде додому у хату, яка наповнена теплом, як гніздо.

Тема: відтворення настрою ліричного героя, який разом із оточуючим світом отримує насолоду від теплого дощу. 

Ідея: уславлення дощу, який надає цілющої сили всьому живому. 

Основна думка: нічого немає кращого за домівку, «наповнену теплом, як гніздо». 

Жанр: пейзажна лірика. 

Проблематика вірша:  людина і довкілля;  значення дощу в природі;   рідна хата для кожної людини. 

Художні засоби у творі. 

Епітет: «зелене волосся дощу». 

Метафори: «вплетена дорога... хата... прямокутники дерев... річка... стадо корів... небо», «небо плете». 

Порівняння: «хата, як гніздо». 

Повторення: «вплетений...», «хто...». 

Бесіда за питаннями: 

1.     Що вам відомо про дощ як природне явище? Яка користь або шкода може бути від нього? 

2.     Які твори художньої літератури про дощ вам відомі? 

3.     Через що ліричний герой вплетений у зелене волосся дощу? 

4.     Який колір переважає у творі? Про що це свідчить? 

5.     Що намагався відтворити у вірші В. Голобородько? Як він сам сприймає дощ?

6.     Чому волосся у дощу зелене?

7.     Що можна побачити, відчути під час читання вірша?

8.     Щоб ви порадили тим, хто потрапив під дощ? 

Календарне планування

з української літератури на І семестр  ||  8  клас

І семестр     -   34год.

Контр. роб. - 3(1 твір+ 2 тести)

РМ - 2(у+п)

ПЧ - 2

ЛРК   - 2

Виразне читання -2

 

Дата

Тема уроку

Примітки

1

 

Вступ

Художня література як одна з форм духовної діяльності людини. Функції художньої літератури. Різновиди образів (образ-персонаж, образ-символ, словесні, зорові, слухові тощо). Аналіз художнього твору.   ТЛ: художній образ, художній твір(поглиблено).

 

2

 

Усна народна творчість

Українські історичні пісні про звитяжну боротьбу козаків із турецькотатарськими нападниками. «Зажурилась Україна»,  «Та, ой, як крикнув же козак Сірко». ТЛ: історичні пісні

 

3

 

Українські історичні пісні про боротьбу проти соціального та національного гніту. «Ой Морозе, Морозенку», «Максим козак Залізняк».

 

4

 

Українські історичні пісні про боротьбу проти соціального та національного гніту. «Чи не той то Хміль», «За Сибіром сонце сходить».

 

 

5

 

Образи історичних осіб, лицарів-оборонців рідної землі, створені народною уявою. Пісні Марусі Чурай. «Засвіт встали козаченьки».

Виразне читання напам'ять.

 

Напам'ять  

6

 

Легендарна поетеса з Полтави. Трагічна історія її життя.

 

7

 

Пісні, що стали народними. «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю...

 

8

 

 Популярність, фольклорна основа, народнопоетичні образи.

 

9

 

ЛРК       Народні пісні нашого краю.

 

 

10

 

Українські народні думи. «Маруся Богуславка»

Героїчний епос українського народу. Різновиди дум (історико-героїчні, соціально-побутові). Кобзарі та лірники – виконавці народних дум (О.Вересай, Г.Гончаренко ін.). Сучасні виконавці: Василь та Микола Литвини, В.Нечепа.

 

 

 

 

 

ТЛ: думи.

 

11

 

«Маруся Богуславка» Жанрова своєрідність, історична основа, героїчний зміст дум. Специфічність поетичної форми, ритму. Морально-етична проблематика.

 

 

12

 

ПЧ. Народні думи «Самійло Кішка», «Буря на Чорному морі».

 

 

13

 

Контрольна робота з теми «Усна народна творчість. Історичні пісні.

Народні думи» (твір).

 

 

14

 

Світ української поезії.

Тарас Шевченко. Викуп поета з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі, заслання.

  

15

 

Т.Шевченко «Мені однаково, чи буду…». Роздуми про власну долю, долю України, плинність,скороминущість життя людини на землі, про її долю. 

Виразне читання напам'ять поезії автора.

Напам'ять

16

 

Т.Шевченко «Ой три шляхи широкії». 

ТЛ:філософська лірика

 

17

 

Т.Шевченко «Думи мої, думи мої…». Усвідомлення власної місії поета.

 

 

18

 

Леся Українка. Життя поетеси, її мужність і сила духу. «Хотіла б я піснею стати…». Тема гармонійного єднання людини з природою. 

Напам'ять

 

 

19

 

Леся Українка. Ліро-епічна поема «Давня казка». Потужне ліричне начало, романтичність, волелюбність, оптимізм, мрія і дійсність як провідні мотиви поеми.

 

 

 

 

20

 

Леся Українка. Ліро-епічна поема «Давня казка». Ідея вільної творчості, вільнолюбства людини.

 

21

 

Леся Українка. Ліро-епічна поема «Давня казка».

Проблеми і мотиви: роль митця в суспільстві, служіння музі й народові, суть людського щастя, вдячності.

 

22

 

РМ Письмовий твір-характеристика персонажа ліро-епічної поеми «Давня казка» Лесі Українки.

 

23

 

Контрольна робота з теми «Творчість Т.Шевченка, Л.Українки» (тести). 

 

 

 

24

 

Володимир Сосюра. Коротко про поета. Патріотичні, інтимні, пейзажні мотиви його творів. Патріотичний пафос поезії «Любіть Україну!»

Напам'ять

 

 

 

ТЛ: громадянська, інтимна, пейзажна лірика.

 

25

 

Володимир Сосюра. «Васильки» взірець інтимної лірики.

«Осінь» («Облітають квіти…»).Щирість ліричного самовираження.

 

 

26

 

Володимир Підпалий. Щирість почуттів поета.Ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи. Патріотичні почуття , передані словом.

«…Бачиш:між трав зелених…», «Зимовий етюд».

 

27

 

Василь Голобородько. Самобутня постать поета в українській літературі. «З дитинства: дощ» («Я уплетений…»).  

 ТЛ: вільний вірш.

 

28

 

Василь Голобородько. «Наша мова», «Теплі слова» Наскрізний патріотизм, філософічність, фольклорна основа його поезій, народо знавчі аспекти. Оригінальність, простота висловлення глибоких почуттів, важливих думок.

 

29

 

РМ Усний твір на тему «Україна починається з тебе»!

 

 

30

 

Контрольна робота з теми «Творчість В.Сосюри, В. Підпалого,

В.Голобородька»(тести).

 

 

31

 

ПЧ Сучасна українська поезія.

 

32

 

ЛРК Творчість поетів нашого краю.

 

33

 

Повторення та узагальнення вивченого з теорії літератури.

 

34

 

Повторення та узагальнення вивченого.

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

Джерела:

1.                  Чупринін О. О. Усі уроки української літератури у 8 класі. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 605с.

2.                  Періодичні видання ВГ «Основа» «Вивчаємо українську мову та літературу»

3.                  http://notatka.com.ua/publ/konspekti_urokiv_ukrajinskoji_literaturi_8_klas/40-5

 

4.                  http://uchitelska.at.ua/publ/serednja_shkola/ukrajinska_literatura_9_klas/urok_38_taras_shevch enko_genialnij_poet_mislitel_biografija_ta_osnovni_vikhi_tvorchosti/12-1-0-1209

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 2
Оцінки та відгуки
  1. Кречик Наталія
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Ігнатова Марина Василівна
    Дуже корисний посібник для вчителя. Ви- справжній майстер своєї справи. Ваш посібник - справжня знахідка для вчителя. Дякую за кропітку роботу.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
pdf
Додано
23 липня 2018
Переглядів
8185
Оцінка розробки
5.0 (2 відгука)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку