Конспект уроку "Знайомство з Василем Симоненком людиною і поетом"

1-й літературознавець:В.Симоненко як співробітник обласної газети "Молодь Черкащини" часто їздив по довколишніх селах, збирав потрібну інформацію, яка невдовзі друкувалася на сторінках цього періодичного видання. Обурений тим, що доля колгоспниці мало чим відрізнялася від долі кріпака, він пише низку гнівних віршів "Злодій", "Некролог кукурудзяному качанові", де розкриває гірку правду. Але ці вірші були заборонені радянською цензурою. Одначе деякі твори все-таки з'являлися друком, але у виправленому вигляді. В 1963 р. видається казка «Цар Плаксій та Лоскотон», друкуються окремі твори поета «Монархи», «Дума про діда», «Вино з троянд», «Кукурікали півні на рушниках», «Чорна підкова», «Мечі», «Головешка» та інші.

2-й літературознавець:

                    8 січня 1963 року в Спілці письменників відбулося обговорення його поезій. Тріумф був повний! Його прийнято до Спілки. Та недовгим було поетичне щастя Симоненка. Влада не пробачила йому палкої любові до України. Не вписувалися його... патріотичні вірші в рамки радянської ідеології. Почалися цькування й переслідування. Преса та радіо почали розправу. Хоч і знайшлися письменники, які ставали на захист - Тичина, Рильський, Малишко - але твори переписувалися тільки від руки і вголос читалися лише в колі однодумців. На офіційних зібраннях називати його ім'я не дозволялося.

Вчитель.    Дійсно, як сказали вже учні, разом зі славою і визнанням почалося цькування поета. Йому погрожували розправою, були навіть напади і побої. Сталося це влітку 1962 р. На залізничному вокзалі в Черкасах зав'язалася суперечка між  буфетницею  ресторану і Симоненком. 3а 15 хвилин до перерви вона відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося 2-є міліціонерів. Зажадали від Василя документи. Не передбачаючи нічого лихого, він показав редакційне посвідчення. Якби на місці Симоненка був хтось інший,  інцидент  був би вичерпаним. Але охоронці порядку побачили відомого поета і ніби показилися. Вони безцеремонно скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до міліції. Тої лиховісної ночі Василь невідомо чому опинився в камері затриманих аж у  містечку Сміла, що за 30 км від обласного центру. На ранок стало відомо в редакції газети, де працював Симоненко, про цю сумну пригоду. Прошу тебе, Петре Жук,  розкажи  про це.

Колега-журналіст Петро Жук:

                   Коли Василь, визволений нами, сів на сидіння поруч із шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки.

- Ось подивіться.. 

                   Ми жахнулися. Всі руки були в синцях. А на тілі – жодних слідів. Хоч били. Чим били, він не знає. Якісь товсті палиці шкіряні з піском. І цілили не по м'якому місці, а по попереку, по спині. І Василь зізнався, що саме тоді у нього обірвалося щось усередині

Вчитель:          Щось обірвалось усередині..

                   Оте Василеве зізнання друзям і є ключем до розуміння його передчасної смерті. Багато колишніх друзів відвернулося від Симоненка, не те, що допомогти й підтримати, а й просто сказати добре слово, подати руку. Не всі, звичайно. Поряд залишилася кохана дружна Людмила - кур'єр обласної друкарні, син Олесь, якого Василь Андрійович дуже любив, та ще мама – Ганна  Федорівна. Так трапилося, що лише сьогодні доповнює творчість Симоненка його щоденник, який нарешті став здобутком усієї нашої позацензурної літератури.  Хто віднайшов ці записи, зачитайте, будь ласка?

                           Запис від 27 липня І962 року

                     "…гніву і ненависті вистачає лише для того, щоб зруйнувати щось. Але ненависть не може будувати. Перетворює, оновлює і заквітчує землю тільки любов-любов до рідної землі, до людей, до праці.. "

Запис від 6 липня 1963 року

                  "Втрата мужності -  це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. А скільки  людей – розумних і талановитих - рятували своє життя, доступаючись гідності і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше...

Запис від З вересня 1963 року

                "Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими і зухвалішими. "Літературна Україна" каструє мою статтю, "Україна" знущається над віршами. Кожен лакей робить що йому заманеться... до цього можна ще додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні»,  зарізані у "Жовтні", потім надійшли гарбузи з "Дніпра", і "Вітчизни".

Запис від 22 липня 1963 року.

                "Мабуть, почалось моє згасання, фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився, думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху. Можливо, тому, що вона ще далеко? Дивна річ, я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років - для мене більше,  ніж  достатньо.

  М. Сом:     Я пам'ятаю, як, ще в 1955 році - у день свого двадцятиліття – він склав ось такого печального вірша:

Вчитель На жаль,  доля відміряла  Василеві мало часу. Пошкодувала       навіть тих 10 літ. І хоч що б там базікали компартійні  адвокати  брежнєвщини, смерть поета Симоненка аж   ніяк не була випадковою. Подібним способом були "знешкоджені"  журналіст Євген Шинкарук і композитор Володимир Івасюк, художниця Алла  Горська. Чому загинули саме ці люди?

Колега-журналіст Петро Жук: Як відомо, напровесні 1960 року в Києві був заснований клуб творчої молоді. На горе партократам з'явилася молода ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською та іншими членами   клубу він був окрасою в ньому. Охоче роз'їжджав по Україні, брав участь у літературних вечорах, виступав перед молоддю, прагнучи пробудити в них, їхніх  душах жагу до національного відродження. Скоро в клубі для Василя знайшлася робота по душі. Він прилучився до комісії, котра перевіряла чутки про масові розстріли, відшукувала місця потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки при київських сіл, опитали сотні жителів, виявили урочища, де за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди мерзенних злочинів. За їх участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали.

Вчитель: Не з службового обов'язку, а за велінням серця Василеві боліли  рани рідного народу, його злиденність безправ'я, загроза національного відродження. Владі не подобалась поетова непідкупність. Передчасна смерть позбавила Василя ганебного походження пройти через голгофу мордовських  тюрем і потаємних психушок. На 29 році близько одинадцятої години вечора з 13 на 14 грудня 1963 р. у лікарняному ліжку в Черкасах  зупинилося серце лицаря української поезії. Згасла Симоненкова зоря, та навіки залишилася з нами його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна поезія і його 5 заповідей.

 Вчитель:   Сьогодні В.Симоненко постає виразником народної совісті правди, надії і віри. Силою свого поетичного таланту він підніс  життя звичайних людей до рівня, загальнолюдських ідеалів і проблем, долучив до духовних здобутків світової культури. За повернення творів поета із забуття боролись визначні майстри слова. Серед них був і
Олесь Гончар. Про що свідчить його стаття «Витязь
молодої української поезії». 

3-й літературознавець: Василь Андрійович Симоненко - тонкий і ніжний лірик. Він любив рідну землю, країну свою безталанну, невмирущу українську пісню, мову народу. Його випоїла совами рідна земля, дала голос сердечний і ніжний, сповнила його серце почуттями патріота і великого поборника рідної культури. Слова "Україна", "Батьківщина" він вимовляв з благоговійною любов'ю. Відкритий, чесний, відвертий діалог В.Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його короткого творчого життя. Про це свідчить його неперевершений твір «Лебеді материнства». Прослухайте цей вірш (звучить грамзапис вірша).

      «Мозковий штурм»

Вчитель:  (бесіда за запитаннями)

                                  1. Які роздуми і враження викликав у вас цей твір?

                                  2.Як ви вважаєте, чому автор назвав свій твір «Лебеді материнства»?

                                  3.Що означають слова: «Можна вибрать друга, можна і дружину, вибрати не можна тільки Батьківщину»

                                  4.Чим наповнені ці слова для самого автора?

                                 ( Орієнтовні відповіді)

1-й любитель художнього слова.У цьому вірші поет виводить ідею синовнього обов'язку перед рідною матір'ю та перед Батьківщиною. Мелодійна основа та мотив материнської любові настільки полонили Композитора А.Пашкевича, що він поклав цей вірш на музику від слів "виростеш ти, сину,..."  Пісня була сприйнята народом як своя.  Твір густо пересипаний фольклорними образами («тихі зорі», «материнська добра ласка»), доповнений епітетами(«білява хата», «зорі сургучеві»)

2-й любитель художнього слова:Це гімн незрадливій материнській любові і синівській  вірності Вітчизні. В народному уявленні мати ототожнювалася з Батьківщиною. Тому зрада її вважалася непростим гріхом, а втрата - катастрофою. Без батьківщини немає людини. Бо 2-х Батьківщин, як і 2-х  рідних  матерів, не буває.

                 Образи лебедів завжди асоціювалися з вірністю, тому не випадково В.Симоненко звертається до них,  пов'язуючи їх із материнством та надаючи їм символічного узагальнення.

Вчитель: Я погоджуюсь з вами, що поет, ідучи від перших  вражень

                            дитинства і пам'яті про материнську любов, виводить ідею
                            синовнього обов'язку перед рідною матір'ю і перед
                            Батьківщиною.

Метод «Літературний ексклюзив»
3-й любитель художнього слова:

  Я хочу прочитати вірш «Земле рідна» Мозок мій світліє» (читання  вірша)

Вчитель:                Дякую.

4-й любитель художнього слова:Мені припала до душі поезія "Задивляюсь у твої зіниці"

(читання вірша).

                В цьому творі поет задушевно розмовляє, зі своєю матір'ю -Україною. Звучить розмова щиро, сердечно. Бо для нього Україна - жива, найдорожча мати і їй адресує поет всю свою любов, стурбованість, відданість і ласку.

5-й любитель художнього слова:

                                   Чиїх струн серця не торкнуться слова     «Ти знаєш, що ти - людина" (читання вірша)

Вчитель:               Вдумайтеся, діти, в суть цього твору . Звірте його думки зі  своїми власними. Прошу творчу групу скласти «Асоціативне ґроно» за цим  віршем.

(Читання уривків віршів)

                 У кожний рядочок вкласти душу - ось творче кредо В.Симоненка. А як ви думаєте, в який період творив всі ці вірші поет?

4-й літературознавець:Поет творив у той час, який в історії називається «відлигою». Та, на мою думку, це початок застою, бо молодим письменникам забороняли друкуватися, виступати перед читачами, намагалися всілякими способами посварити друзів і однодумців, поставити митців на коліна. Симоненко наче у  відповідь пише вірш «Де зараз ви, кати мого народу?»

О. Гончар.           В мене  запитання до Голови Біївської сільської ради.

                 Скажіть, Анатолію, чи пам'ятають В.Симоненко у Біївцях?

Голова Біївської сільської ради Анатолій Черевко.Нашого славетного поета - земляка в період застою намагалися забути, а слово його, болюче й правдиве, намагалися пустити по вітру. Тільки ми не забуваємо поета: бережемо його хату, читаємо його вірші про нашу долю, збудували нову сільську школу і назвали його ім'ям.

М.Сом: Про популярність В.Симоненка нагадують нам сьогодні і масові тиражі його віршів. Такими тиражами видається тільки класика. Дві області - Черкаська і Полтавська - сперечаються, кому із них більше належить В.Симоненко?

Мати: А я так скажу: на Полтавщині він народився та розповився, а на Черкащині знайшов свій вічний притулок. Як був малим, то звався сином тільки своєї матері, а тепер його називають рідним сином усієї України. То й нічого сперечатися.

Вчитель:Любов до матері та до Батьківщини - наскрізна тема всієї творчості і В.Симоненка, в якій  ми вбачаємо витоки безсмертя. Ця священна любов озвучена його довічним заповітом: можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Саме ці слова золотими буквами сяють на тому прекрасному  пам'ятнику , що стоїть на могилі В.Симоненка. Мені приємно, що і для вас, юного покоління, В.Симоненко – символ незнищенності українського духу, символ правди і сумління. Йому присвячують вірші і пісні, перед його пам’яттю схиляються мільйони.

Син мужицький. Золоте коріння,

Одчайдушна блискавка брови.

Спалах – і холуйське павутиння

Запалив пожаром голови.

Пахне сонцем наше грізне небо.

В сонці – твоє полум’я руде.

Всі ми прийдем на той світ до тебе,

Тільки Україна хай не йде!

(звучить пісня «Лелеки»)

Вчитель:      В школі проводився конкурс на кращий твір або вірш за темою «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину». Тож зараз ми надамо слово поетам-початківцям.

«Поетична спроба»

(Читання учнями власних віршів)