конспект виховна година "Т.Г.Шевченко"

Тема. Чарівне слово поезії. Тарас Шевченко — народний поет.

 « І мене в сім'ї великій,

               В сім'ї вольній, новій,

              Не забудьте пом'янути

              Незлим, тихим словом.»

   Мета: Познайомити з життям і творчістю великого сина українського народу — Т.Г. Шевченка. Виробити вміння осмислити і зрозуміти тяжку долю поета, прищепити повагу і любов до нього, до України, до її чудової природи, до співучої солов'їної мови. Ознайомити з життєописом великого сина українського народу. Розвивати мовлення, мислення, увагу. Виховувати почуття гідності і любові за свій народ, прагнення зберігати в пам’яті історію свого народу, любов до книги, бажання читати твори Т.Г.Шевченка; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет; учити дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.

Обладнання: аудіозаписи; святково прибраний клас (портрет Тараса Шевченка, рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків); біля портрета розміщені слова, що є епіграфом усного журналу:

    ►► І сторінка журналу «Дитячі роки Тараса Шевченка»

Інсценізація ( Я та Сашко У)

Заходить дівчинка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається? .

Мати. Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик — біля неї, кладе голову на коліна матері. Звучить «Колискова».

А-а, а-а, а-а, а!

Рости, сину, не гни спину

Пішла мати жито жати,

Та на чужій ниві,

Та не собі — пану, 

А-а, а-а, а-а, а!

А-а, а-а, а-а, а! 

Добудь життя, моє дитя,

Мале дитя без сповиття 

То будеш щасливий,

Не має талану, 

А-а, а-а, а-а, а!

А-а, а-а, а-а, а!

Хлопчик.А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику! (Гладить його по голові.)

Учитель. 9 березня 1814 р. в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Т. Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь за-мислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім'ї «малим приблудою».

1-й учень Гура А

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п'яного дяка в науку. —

Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, — ти казала.

Учитель. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

2-й учень  Шипуля Кирило

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Учитель. Невдовзі після смерті матері в 1825 р. помер і батько.

3-й учень  Рубанова Мілана

Там батько, плачучи з дітьми                  

 (А ми малі були та голі), 

Не витерпів лихої долі,                          

  Умер на панщині!...                          

А ми розлізлись між людьми,         

МОВ МИШЕНЯТА 

Учитель. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші « Мені тринадцятий минало ».

 

 

4-й учень Сашко У

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

      Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога….

Уже покликали до паю,

А я собі у буряні

Молюся Богу…і не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо ,і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло,не пекло!

►► II сторінка журналу «Т. Г. Шевченко — художник»

Учитель. Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 

5 -й учень   Щегіль

Хоче малювати, 

Прагне він до знань, 

Та за це багато 

Зазнає знущань. 

6-й учень 

Нишком він малює        

 Статуї в саду.

Вночі пише вірші

Про людську біду...

Учитель. Так, замріявшись, зайнятий улюбленими справами, Тарасик не чує інколи свого пана Енгельгарда. Розгніваний пан суворо карав хлопчика. Забирав у нього і папір, і олівець. Проте, коли гнів минав, все повертав, і навіть хвалив... І коли прийшли викупати Тараса, пан довго вагався, не хотів віддавати «козачка»...

Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

Тарас Григорович виправдав їх сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т. Шевченко.

►► III сторінка «Т. Г. Шевченко — борець за волю народу»

7-й учень Арсеній

 Та малює й пише

 Він таємно там. 

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

І тужить він за рідним краєм…

 8-й учень

Зоре моя вечірняя,                                 
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;

Учитель. Незважаючи на  сувору заборону, Тарас Григорович писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер таку книжку називають захалявною. Писав на будь-яких шматочках паперу вуглинкою... Тому ви бачили багато ілюстрацій чорно-білого кольору. Поет писав:

0, думи мої! О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся,... але не каюсь!..

Учитель.Коли Т. Г. Шевченко був на засланні у далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і звучать його пісні.

«Зацвіла калина»

Учитель. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю. Учитель. Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Т. Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

9-й учень

І на оновленій землі   

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

« Не однаково мені»

►► IV сторінка журналу «Ми тебе не забудем, Тарасе!»

 

Учитель. 9 березня 1861 р. Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

    Минуло майже два століття з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-який клас — і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Майже в кожній родині є збірник його творів. Він — як член сім'ї, як найдорожча людина.

10-й  та 11-й  учень

У нашій хаті на стіні                                         Я добре знаю — це       Тарас,

Висить портрет у рамі.                        Що мучився в неволі.

Він дуже рідний і мені,                              Такий ріднесенький, дивись,

І татові, і мамі.                                              Він мов говорить з нами,

Він стереже і хату, й нас,                        Він на портреті, мов живий,

Він знає наші болі.                                   Ось-ось — і вийде з рами.

12-та учениця

Я, маленька українка, 

 

Вісім років маю,

 

Про Тараса Шевченка

 

Вже багато знаю

 

Він дитя з-під стріхи,

 

Він в подертій свиті.

 

Він здобув нам славу,

 

Як ніхто на світі.

 

А та наша слава

 

Не вмре не загине

 

Наш Тарас Шевченко –

 

Сонце України.

 

Пам’ять про поета вічна. Минає вже 200 років з дня народження славетного сина України Т.Г.Шевченка. Народ пам’ятає про свого Кобзаря, вшановує його пам’ять: його ім’ям названо парки, театри, вулиці. У 1939 році його ім’я присвоєно Київському державному університету. На майданах міст і сіл споруджено пам’ятники поету. Не лише в Україні вшановують його пам’ять. В багатьох країнах світу: Канаді, Угорщині, США, Парагваї, Франції, Аргентині стоять пам’ятники Шевченку.

Пісня- караоке « На Тарасовій горі.»

Пам'ятайте його слова:

 

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.