Конспект виховного заходу на тему: "Збережемо красу нашого краю"

 

 

 

 

Конспект виховного заходу

на тему:

«Збережемо красу нашого краю»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведуча: Мати – земле моя! У біло-рожевому вінку з весняних квітів, у смарагдовім вбранні із зелених шат, у золотавому багрянці щедрої осені – ти завжди прекрасна.

  Любов до природи, бережливе ставлення до неї, тісно пов’язане з поняттям «Батьківщина». Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці міста, лелече гніздо та запах лісової конвалії – усе це картини нашого дитинства, наш духовний світ, з яким ми вирушаємо у життя. Напевно, всі ми любимо природу, милуємось нею, але мабуть, не всі задумуємось над тим, що природа – це наша домівка.

Учень: Хоч іноді, хоч раз в житті

            На самоті з природою залишся,

            І подивуйся ніжній чистоті

            Того зеленого затишшя.

Учень:

Прислухайся як трави шелестять, як розмовляють і дерева й квіти… які предивні літні дні стоять! Спробуй  це збагнути й зрозуміти. І ти відчуєш, як очиститься душа, як серце легко стрепенеться та як народяться рядки вірша, спіши… Бо все от- от минеться.

Учень: Нашу планету часто порівнюють з кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство – екіпаж всього корабля.

  Красиве, мудре порівняння. Але ми всі повинні знати, що у нашого майбутнього космічного корабля немає аварійного виходу. І лунає сьогодні… Тривога на космічному кораблі Земля! Майбутнє Землі в небезпеці!

Переорано землю, переорано небо,

Наче нам на цім світі більш нічого не треба –

Ні трави, ні повітря. Ні річок, ані квітів.

Наче прагнемо разом на край світу злетіти.

Загубили ми душі і розвіяли думи.

Зупинись людино, хоч на мить, і подумай –

Роки мчать, скаженіють, ми спішим за прогресом.

Тільки ставлять навіщо нам під ліжко АЕСи.

трощим ліс і дерева, що в гаях причаїлись.

Та невже ми нічому за життя не навчились?!

Усіх. Хто в природі існує,

Ми будем щиро поважать.

Нехай то будуть квіти. Звірі,

Без них ми не зможем існувать.

 

Учень: Це крик! За цими словами гірка істина. Людство стоїть на порозі екологічної катастрофи: парниковий ефект і зменшення озонового шару в стратосфері; проблема чистої води і кислотні дощі є причиною 70% ракових захворювань; у людей і тварин є порушення взаємодії організму і навколишнього середовища; щорічно планета втрачає десятки видів тварин, які занесені до Червоної книги, важко поранена, плаче хвора земля, і чорнобиль – тривожний сполох – закликає до розуму.

  І на пам’ять впливає пророцтво великого Кобзаря: «Схаменіться, добрі люди, бо лихо вам буде!»

Учень:

Земле рідна – природи ім’я.

Як могла в цім світі жити ?

Як могла благоденствувати? Як?

В ніжності прокидатись рано,

Коли ти помираєш в ранах?

Як могла ти плекати квіти,

Коли так благаєш жити?

Як не чула моя душа,

Що здригається від ножа?

Я дивлюся, вам, природа у вічі

Перед вами я винна тричі.

Ведуча:

І справді, в цьому винна людина – у нерозумній змові з технікою.

  Коли б можна було на машині часу перенестися в минуле, то чимало б розповіли про згубний вплив людини на природу: тоді не чекали милості від природи, а намагалися лише якнайбільше взяти. І народжувались лозунги.

Підкоримо природу!

Сказано – зроблено: слово людини.

Бути в усьому неситним повинно.

Будували, трощили, ламали, бульдозером, ескаватором місце розчищали.

Учень:

Я останній кущ ожини, всі пішли під сокири й машини

Того дня наче смерч пронісся: трощив коріння і листя.

Потоптали, переорали. Як просилися ми , як кричали.

Ми за планом під рубку попали, і глушив наші крики трактор

Документ нам якийсь показали –

Боротьба за високу культуру.

Ой, не вимірять в серці зажуру.

Де он клумба – там ожина родила.

Скільки ягід – дивитись мило.

Хтось отримав за клумбу вимпел.

А ожина, було, всім насипле

Дивних ягід пригорщі повні. Ти чуєш Земле,

Як ожина стогне.

 

Пісня: «Подивіться навкруг, що з природою стало.»

Подивіться навкруг, що з природою стало:

Дихать зовсім нічим, люди всі у печалі.

Може, десь у лісах ще щебече пташина,

Але вже у містах сум мелодії лине.

Приспів

Чистеньку воду

Не шукай у джерелах,

Бо Чорнобильський дим

Вже і тут повір,

А колишня врода

Зелененьких листочків

Відійшла в давнину

Ти повір

Так що треба. Повір,

об’єднатись нам дружньо,

щоб собі повернуть

і діброви й стежини.

І ми будем нести

Людям квітку надії,

Бо давно уже це

Увійшло в наші мрії.

 

Приспів

Чистеньку воду

Не шукай у джерелах,

Бо чорнобильський дим

Вже і тут, повір

А колишня врода

Зелененьких листочків

Відійшла в давнину,

Ти повір.

 

Учень:

Щогодини тисяча чоловік помирають від отруєння водою; п’ять-шість видів рослин чи тварин щезають з обличчя Землі.

  Щорічно знищуються 50 тон родючого грунту. Якщо сьогоднішні підходи до експлуатації природнього середовища збережуться протягом наступних 40 років, настане остаточна деградація природи й життя на Землі стане неможливим.!!!

  Екологічна ситуація в Україні є кризовою! Уся країна – зона екологічного лиха. Ця криза не отруєні води, озонові дірки, мертві ліси… Це насамперед – отруєні душі.

  Погіршилось фізичне і моральне здоров’я населення планети. 80% сучасних хвороб людини спричинені екологічними негараздами.

 

Учень:

Щось не те на Україні

Щось не все в порядку:

Сади вишневі похилились,

Хрущі вже давно не гудуть,

Лише дощі кислотні йдуть,

І хімікати розчиняють

Ту рідну землю.

 

Дивлюсь я на небо і думку гадаю,

Що ми після себе на світі лишаєм.

Ліси наші в’януть, нема більше рік,

Пташки покидають край рідний навік.

 

Не чисте повітря, у грунті нітрати.

І слово «Чорнобиль» нам страшно згадати.

І щоби на світі не сталось біди,

Шануймо природу усюди й завжди.

 

Людино, схаменися! Може, досить?

Чи до душі нам річки каламуть?

Адже отруту править хімія завзято.

Чи, може смак у картоплі додасть?

Світе, схаменись! І петлю грізну

Не затягуй, досить.

Відкрито в очі правді подивись!

Останній шанс1 Живе пощади просить!

 

Учень:

Сьогодні ми з вами зібрались, щоб сказати ні таким вчинкам! Щоб зрозуміти, до чого може призвести безгосподарське, жорстоке ставлення до природи.

  У процесі виробництва щороку в ріки, озера, моря в середньому викидається близько 6,5 кмᶾ забрудненої води. А це десятки мільйонів тон шкідливих речовин. Викиди в атмосферу становлять на рік понад 200 млн тон оксидів Карбону. Близько 46 млн тон двооксиду сульфуру. Це дуже небезпечні речовини.

На сьогодні у світі втрачено 1200 видів тварин, щороку зникає по одному виду тварин.

  Протягом останніх столітьв Україні повністю зникли: тарпан (дикий кінь) та тур український.

 На межі зникнення норка.

 

Учень:

Моя земля!

Ти – очі, повні сліз.

Ти трав гірких повільне проростання,

Хто ж знав, що ми поїдемо у ліс

Гриби збирати. Але вже в останнє.

Двадцятий вік створив свою чуму,

біда полів. Озер, і плеса.

Хто скаже нам – куди?

Хто скаже нам – чому?

І скрізь які терни лягли шляхи прогресу.

Ліси мої, хто вас убереже?

Чи є ж тепер у вас хоч синій клапоть

Що людству залишилися?

Невже – обнятися з лелеками і плакать.

 

Учень: Чуєте, хтось плаче? 9на сцені стоїть рибка)

Учень: хто ти ?

Рибка6 я – рибка.

Учень: а чого ти плачеш, рибко?

 

Рибка:

Ой, біда! Люди, що це за вода?

Може, вам і добре пити хімікати і ній усі,

А вода ж була колись!

А мені в ній важко жити

І на дні і у воді.

Люди, звідки, звідки ви взялись?

Люди, трохи совість майте,

Бідну річечку спасайте.

 

Учень:

Є давня приказка мого народу,

Що має мораль, нашій темі близьку:

Той, хто може понівечити природу,

Той здатний понівечити душу людську.

 

Учень:

Кожна річка, велика чи найменша, має своє значення. У кожної є свої права, своє серце, своя неповторна краса. А зараз чому ці річки так обміліли? Чому не приваблюють своєю чарівністю, а викликають лише співчуття?

  Раніше річка дарувала радощі відпочинку і тишу, прохолодну воду та чисте повітря. А зараз результати невтішні – перевищена доза допустимих бактерій кишкової палички. Наша річка забруднена різними відходами. А люди повирізували верби біля річки. Нехай вибачає риба, вибачають живі істоти за каналізаційні стоки, промислові відходи, за сміття, що викидають господарі в річку. Так, на жаль. Ми не завжди шануємо чарівну вроду природи. Ця історія сталась насправді.

У березовий день її зрубали,

Вона немов лебідонька стала,

Стан обвили шовкові коси,

Була нам мила в спеку і морози.

У березневий день її зрубали,

Від болю застогнала, затремтіла.

Мов скошена, упала при дорозі,

Весняним соком проронила сльози.

Той сік цілющий, а вона вже мертва,

Рука не заніміла, не затерпла.

Яке жорстоке серце треба мати,

Щоб ту красу навіки зруйнувати.

Стікали долу ще живі сльозинки,

А небо чисте – жодної хмаринки.

Весна зійшла – життя всім дарувала,

А на землі берізка помирала.

 

Лист до людини від рослинного і тваринного світу:

Людино! Розумна істото!

До тебе звертаємось ми,

Бо гинемо, гинемо, гинем!

Будь ласка, ти нас захисти!

Хай будуть в нас цілі дерева, рослини, тварини, пташки!

Будь ласка ти нас захисти!

 

Ведуча:

  Любі друзі! Спробуємо разом врятувати землю від екологічної катастрофи. Ми ж молоді, сильні і мудрі, було б тільки бажання.

  Давайте усвідомимо. Що ми – частина планети, що її доля в наших руках! Врятуймо землю. Якщо кожен з нас врятує свою маленьку Батьківщину – свій край, то через десятки, сотні років він озветься в серцях вдячним, малиновим дзвоном.

  Земля – не рабиня наша . а мати!