11 серпня о 18:00Вебінар: Зберегти креативність: корисні вправи для вчителів та учнів

Конспект з предмету: "Культурологія" за темою Уроку: " Культура Київської Русі – видатне явище світової середньовічної культури.

Про матеріал
Розширити знання про культуру часів Київської Русі, збагатити відомостями про виникнення держави, походження її назви, проаналізувати внесок у розбудову держави Київських князів, збагатити уявлення про тогочасну науку, освіту та писемність, мистецтва та ремесла, збагатитись культурологічними термінами, закріпити отримані знання у вигляді вікторини та кросворду; розвивати бажання до передання теоретичного досвіду молодшому поколінню, культурологічне світосприйняття, потяг до освітянської професії шляхом усвідомлення історичних надбань; виховувати інтерес до культури свого народу, мистецтва, почуття духовності, людяності, різносторонні погляди на оточуючий світ, потяг до прекрасного.
Перегляд файлу

Тема: Культура Київської Русі – видатне явище світової

середньовічної культури.

Мета: розширити знання про культуру часів Київської Русі, збагатити відомостями про виникнення держави, походження її назви, проаналізувати внесок у розбудову держави Київських князів, збагатити уявлення про тогочасну науку, освіту та писемність, мистецтва та ремесла, збагатитись культурологічними термінами, закріпити отримані знання у вигляді вікторини та кросворду; розвивати бажання до передання теоретичного досвіду молодшому поколінню, культурологічне світосприйняття, потяг до освітянської професії шляхом усвідомлення історичних надбань; виховувати інтерес до культури свого народу, мистецтва, почуття духовності, людяності, різносторонні погляди на оточуючий світ, потяг до прекрасного.

Вид діяльності: заняття-лекція.

Додатковий матеріал: виставка літератури, кросворд, таблиці для запису лекційного матеріалу, презентація до теми, запис телепередачі.

ТЗН: ноутбук, проектор.

Тезаурус: князівство, літопис, князь, устав, агіографічні твори, береста, Кирилиця, Глаголиця, епос.

Хід заняття

Вступ.

 Культурне надбання Київської Русі – одна з найважливіших складових у змісті всієї української культури. Засвоєння певної системи знань про історичні та мистецькі явища цього періоду, проникнення в їх глибокий світ, розуміння важливості культурного надбання, звершень епохи в подальшому розвитку української культури та світовому культурному просторі набувають принципового значення в естетичному становленні учнівської молоді, вихованні в них високих патріотичних почуттів, усвідомлення власної генетичної причетності до однієї з найбільш досконалих, неповторних, високодуховних художніх культур світу. Тому можна стверджувати про утворення власної самобутності.

Повідомлення теми та мети.

- Сьогодні ми відправимось в Київську Русь часів 10 століття, найбільшу за площею державу Європи, якою вона стала при перших руських князях, які прагнули об'єнати багато чисельні розрізненні слов'янські племена в єдину державу (карта нової  Київської Русі часів розквіту та розбудови зі слов'янським населенням 70 000 000 чоловік).             

План лекції 

1. Виникнення Київської Русі.

2. Правителі (князі) Київської Русі. 

3. Писемність та освіта.

4. Ремесла, архітектура, мистецтва 

 

Основна частина

Київська Русь – це перша держава східних слов’ян, що існувала понад три з половиною століття. Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX–XIII ст, прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян та зробила їх рівноправними учасниками політичного життя Європи та Близького Сходу.

 На думку українського історика М. Грушевського: «Київська Русь є першою формою української державності».

В своєму розвитку пройшла три етапи: формування, розквіту і феодальної роздробленості.

Історики ділять політичну історію руської держави на три періоди.  

І період — швидкого зростання — охоплює майже 100 років — з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег. В цей час були підкорені сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилось величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.

ІІ період охоплює князювання Володимира I Великого (980–1015) та Ярослава I Мудрого (1034–1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне і культурне життя держави, а також вироблений кодекс законів.

ІІІ період характеризують безупинні руйнівні князівські чвари, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Початок цього періоду, за різними оцінками, припадає на час смерті Ярослава I Мудрого у 1054 році або кінець князювання останніх успішних правителів Києва — Володимира II Мономаха (1113–1125) та його сина Мстислава I Великого (1125–1132). Після захоплення та разорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 році, політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь в 1237–1241 рр. і руйнування Києва в 1240 році поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.

Основним джерелом вивчення історії Київської Русі є давньоруські літописи: «Повість минулих літ», Київський та Галицько-Волинський літописи. «Повість минулих літ» – найдавніше письмове першоджерело – почали складати у 30-ті роки ХІ ст. В ньому наведено чимало легенд, неточних дат, недостовірної інформації. Але у поєднанні з археологічними та іноземними джерелами, літописи створюють добрий ґрунт для вивчення давньоруської історії.

Вихід на історичну арену. Виникнення Київської Русі.

На світанку 18 червня 860 року руський флот з 200 лодій раптово вдерся до бухти Константинополя Золотий Ріг. Напад русів виявився настільки несподіваним для візантійців, що берегова сторожа не встигла натягти над поверхнею води велетенський ланцюг, яким звичайно надійно зачиняли кораблям вхід до бухти. Константинопольський патріарх Фотій у своєму «Окружному посланні» відобразив масштаб навали русів і жах, що охопив обложених припояві невідомого доти ворога: «Народ вийшов з країни північної….. й племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис, вони жорстокі й немилосердні; голос їхній шумить, мов море».  Візантійському урядові довелося сплатити контрибуцію ватажкові русичів – київському князеві Аскольду, аби він припинив облогу й повернувся додому. Так уперше Київське князівство середини ІХ ст., попередник Давньоруської держави, сповістило середньовічний світ про своє існування й початок боротьби за першість з Візантією на Чорному морі і, може, в Південно-Східній Європі та Передній Азії.

Понад 11 століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, у зв'язку з тим, що центром східнослов'янської держави впродовж багатьох століть був Київ, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найрозвинутіших економічно й політично держав Середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високо розвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі.

Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:

а) предки українців - древляни, поляни, сіверяни, волиняни (дуліби), тиверці, білі хорвати;

б) предки білорусів - дреговичі, полочани;

в) предки росіян - кривичі, радимичі, словени, в'ятичі.

Основні передумови утворення східнослов'янської державності:

- на початок VIII ст. в цілому завершився процес розселення слов'ян і утворення територіально визначених великих і малих союзів племен;

- наявність у східнослов'янських союзів племен певних локальних відмінностей у культурі й побуті;

- поступове переростання союзів племен у племінні князівства - додержавні об'єднання більш високого рівня, що передували появі східнослов'янської держави;

- формування на зламі VІІІ-ІХ ст. навколо Києва першої східнослов'янської держави, яку фахівці умовно називають Київським князівством Аскольда.

Можно виділити такі головні етапи процесу об'єднання східних слов'ян в одну державу:

а) створення князівства (держави) із столицею в Києві; до складу цієї держави ввійшли поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани;

б) захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом (882 р.), під владою якого до цього перебувала частина слов'янських племен;

в) об'єднання майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь.

Історіографія (історики)

Походження

Існує дві (офіційні) теорії походження Київської Русі: норманська і анти норманська та компромісна.

Сутність норманської теорії полягає в тому, що Давньоруську державу створили варяги, які дали їй норманське ім’я «Русь». Авторами цієї теорії стали німецькі вчені Г.Байєр, Г. Міллер та Шлецер. Спираючись на розповідь «Повісті минулих літ» про запрошення ільменськими слов’янами у 862 році варягів на княжіння у Новгородську землю і прибуття Рюрика з братами та на згадки скандинавських джерел про існування варязького племені русь, вони зробили висновок, що Київську Русь створили варяги.

Основні аргументи норманістів такі:

- Русь отримала назву від фінського «Руотсі». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах із Візантією (911, 944), мають скандинавське походження — Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

- візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв має давньонорманське походження;             

- ісламські географи та мандрівники IXX ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян»;

- усі перші правителі Русі носять скандинавські імена (Рюрик, Олег, Ігор, Ольга);

- найдавніший літопис згадує русів серед інших варязьких народів – шведів, урманів (норвежців), англів, готів.

Серед провідних українських істориків  на позиціях норманізму стояв Д.Дорошенко.

На противагу антинорманісти, в тому числі і українські історики М.Костомаров, В. Антонович, М.Грушевський, дотримувалися слов'янської теорії походження Русі й стояли на позиціях анти норманізму. Родоначальником слов'янської теорії походження Давньоруської держави був російський вчений М.Ломоносов (1711-1762рр.). У варязькій версії він побачив натяк на неповноцінність слов'ян, на їхню нездатність самостійно організовувати на своїх землях державу.

Головні аргументи антинорманістів такі:

- назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

- жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включно з сагами;

- один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;

- археологічні матеріали з міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника», дуже мало речей варязького походження.

Компромісна теорія (словяно-варязька)

Одним із перших спробу пов'язати норманську теорію з уявленнями антинорманістів про місцеві, слов'янські корені Давньоруської держави здійснив відомий російський історик В.Ключевський. «З об'єднання князівств і городових областей, що зберегли самостійність, вийшла третя політична форма – велике князівство Київське, що зробилося «зерном того союзу слов'янських і сусідніх із ними фінських племен, яке можна визнати первісною формою Руської держави».

Суперечка між норманістами й антинорманістами не згасла й сьогодні. Однак, абсолютна більшість українських істориків схиляється до природно-історичного походження Київської Русі.

На її користь свідчить той факт, що у ІХ ст. східні слов’яни створили об’єктивні передумови для формування держави:             

- пройшли тривалий шлях удосконалення знарядь праці й способів господарювання,

- суспільний розподіл праці,

- накопичення коштів у окремих осіб, розвиток торгівлі, поява грошей,

- виникнення міст, як центрів ремесла і торгівлі,

- відбувалися процеси класоутворення,

- формування військово-політичної еліти, яка виконувала функції публічної влади.

Таким чином, з варягами, чи без них, слов’яни створили би свою державу, можливо трохи пізніше і під іншим іменем, бо стояли на переддержавному ступені соціально-економічного та політичного розвитку.

Походження назви «Київська Русь» і «Русь-Україна».

Держава східних слов'ян мала назву «Київська Русь», або «Русь-Україна». Щодо походження та дефініції назви «Русь» дослідники не мають єдиної думки. Існує декілька версій:

- русами називали племена норманів (варягів); вони започаткували державу слов'ян і від них пішла назва «Руська земля»;

- руси - слов'янські племена, які жили в середній течії Дніпра;

- Рус - це давнє слов'янське божество, від якого походить назва держави;

- руса - у праслов'янській мові «річка» (звідси і назва «русло»).

Назва «Україна» (край, земля) означає територію, що була основою Київської Русі у ХІ-ХІІ ст. Уперше цей термін уживається в Київському літописі в 1187 р. стосовно земель Південної Київщини та Переяславщини.

Джерела:

- Перед нами завжди постає питання: на підставі яких джерел вченим відтворюється історія Київської Русі? Цими джерелами є:

-писемні – літопис «Повість временних літ», Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський;

- кодекси; записи норм світського і церковного права «Руська правда»,

- князівські устави,

- агіографічні твори (життя руський святих),

- князівські земельні грамоти,

- речові (археологічні) пам’ятки.

Останніми десятиліттями до науки активно вводяться якісно нові писемні джерела:

-берестяні грамоти,

-графіті на стінах давніх соборів (слайд на екрані  Одним з унікальних джерел інформації є фрески Національного історико-культурного заповідника "Софія Київська" і написи на них. Фахівці їх називають "графіті". Про останні дослідження розповідає провідний співробітник Національного заповідника "Софія Київська", кандидат історичних наук В'ячеслав Корнієнко, який займається вивченням історії собору вже більше п'яти років. "Нещодавно ми виявили цикл графіті, які допомогли по-новому поглянути на вищу церковну ієрархію часів Київської Русі, - каже В'ячеслав Корнієнко. - В одному з графіті йдеться про київського священика Іларіона, якого 12 лютого 1051 року князь Ярослав Мудрий (фото з його підписом) призначив митрополитом російських єпископів, присутніх у "Софії". До сьогодні було відомо тільки рік події, і завдяки уточненій даті ми тепер знаємо, що митрополитів і єпископів призначали навіть під час Великого посту, причому в будь-який день тижня, а не тільки в неділю, як вважалося раніше", - каже він. Графіті допомагають розкрити багато таємниць. Одна із загадок "Софії" - образ невідомої святої. Реставратори XIX-го століття помилково вважали її святою Акиліною. Однак три написи-графіті на фресці свідчать про те, що на образі відображена свята Харалампія. Ким вона була і який її внесок у християнську релігію - не відомо. У святцях така свята не згадується.

Фахівці знаходять у "Софії" не тільки молитви, але і написи світського характеру. Наприклад, на одній зі стін невідомий автор написав повне обурення послання: "Козьма тать (злодій) - вкрав м'ясо. Осику на твою голову. Амінь!". Є графіті із гумором: "Грамоті навчаючись Фома євнух писав те". Запис кілька разів закреслено. Можливо, це зробив і сам Фома, якого несправедливо затаврували, або хтось із церковнослужителів, який вирішив, що таким написам не місце в соборі.

Багато відомих людей залишали на стінах собору свої автографи, в тому числі і донька Ярослава Мудрого Ганна, майбутня королева Франції. Фахівці виявили його на фресці з образом святого Пантелеймона, який був одним з найбільш шанованих у сімействі Ярослава Мудрого.

- археологічні знахідки (монети);

- писемні розповіді іноземних джерел :візантійських історичних творів і хроні (наприклад, Хроніка Геогрія Амартола і його продовжувача широко використовувалася під час написання «Повісті временних літ)»;

- праці арабських географів і мандрівників;

- твори західноєвропейської історії та географії ХІ-ХІІІ ст.;

- речові пам’ятки минувшини.

Правителі Київської русі

«Повість минулих літ» називає дату – 882 р. В цьому році новгородський князь Олег на прізвисько Віщий здійснив похід по Волхову і Дніпру на південь, захопив Київ і об’єднав під своєю владою два найбільших східнослов’янських політичних центри – Новгородську і Київську землі, що мали давні державні традиції. Цим було покладено початок існуванню Київської Русі – могутньої східнослов’янської імперії з центром у Києві. Київ був обраний столицею завдяки своєму вигідному геополітичному становищу, найпівденніше місто на головному комунікаційному шляху Східної Європи – «шляху із варяг у греки».

Засновником великокняжої династії вважається новгородський князь Рюрик, варяг за походженням. Під керівництвом його нащадків формувалася, розквітала і занепадала Давньоруська держава. Першими князями Київської Русі були Олег (882–912), Ігор (912–945), Ольга (945–964), Святослав (964–972). Головними напрямками їхньої діяльності були:

- формування території держави, шляхом захоплення земель сусідніх племен;

- опанування важливого комунікаційного шляху Східної Європи – Дніпрово-волховського шляху;

- накопичення коштів на державне будівництво;

- боротьба за міжнародне визнання Русі.

Далі студентам пропонується таблиця, в якій зазначені імена князів, правителів Київської Русі. Вони повинні оброблену інформацію щодо їх діяльності у державотворчому, культурному житті стисло записати до поданої таблиці.

Писемність та освіта (науковці)

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності, освіти та потяг до літератури на Русі. Освіта — важливий фактор виховання суспільства. Освіта має визначальний вплив на молоде покоління, закладаючи його цінності, пріоритети, смаки та уподобання.

У«Житії»слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі(Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Брати-священики Костянтин (в чернецтві — Кирило) і Мефодій, незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ століття місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

До особливостей писемної культури відносять утворення двох типів літературної мови: церковнослов'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). Обидві вони були близькі і зрозумілі народу, і сам факт введення богослужіння слов'янською мовою гідно був оцінений «Повістю временних літ»: «І раді були слов'яни, слухаючи про велич божу своєю мовою», а «словеньська мова і руська одне є».

Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії.

У творах літераторів того часу широко використовувалися:

- церковно-повчальна (богослужіння),

- ділове листування, юридичні акти («Руська правда»,)

- героїчні пісні або билинний епос (Микита Кожум'яка — безстрашний захисник Батьківщини; істинно народними героями стали пізніше Ілля Муромець похований у печерах Києво-Печерської лаври, завзятий галичанин Дунай, волинець Михайло Казарин, ростовець Альоша, рязанець Добриня, новгородець Садко. Вони збереглися як символи відваги, молодецтва, доблесті і слави древніх русичів, «Слово о полку Ігоревім»);             

- перекладна література (переклад Євангелія, виконаний у Києві дияконом Григорієм)

- літописи («Повість временних літ». До них включалися епічні перекази, родові легенди, уривки перекладних творів, церковні і світські повчання, записи державних договорів, політичні заповіти князів)

- повчання (Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник», присвячений проблемі, «яко подобає людині бути», перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання», адресоване дітям)

- житійна (агіографічна) література (житія святих, біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Особливу популярність отримали патерики — збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений «Києво-Печерський патерик»— збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври)

- короткі зведення життєвих правил («Прологи», щомісячні зведення — «Мінеї», збірники «золотих думок», запозичених з різних джерел— так звані «Бджоли», перекладні повісті «Варлаама і Йосафата», «Александрія», «Індійське царство», «Троянська війна»)

- обрядові пісні,

- загадки,

- прислів'я та приказки ( афористичні вислови Данила Заточника)

- замовляння, заклинання,

- казки (до найстарших відносять казки про тварин, наділених специфічними рисами людської поведінки; окрему групу творять фантастично-пригодницькі та героїчні казки, які відображають звичайно боротьбу людини зі звірями й темними силами природи, «Казка про правду і кривду»)

Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезіїколядки і щедрівки.

Давньоруські книжники закликали любити Батьківщину, виховували патріотизм і прагнення до виправлення недоліків суспільства, продовжується і поглиблюється розвиток традицій і ідей, закладених на етапі єдиної Київської держави.             

Вершиною художньої творчості, стала героїчна поема «Слово о полку Ігоревім». В ній широко представлені народна символіка, міфологія, звичаї, на основі яких формулюються основні моральні вимоги.

(Щодо додаткових відомостей з розвитку освіти пропонується перегляд відеоролика телепередачі «Дорогами Християнства» на тему Освіта в Київській Русі. Ведучий передачі Віталій Кривой, бесіда з магістром релігієзнавства, викладачем українського гуманітарного інституту та філологом ).

Ремесла, архітектура, мистецтва (мистецтвознавці)

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. Сприйнявши багато чого з Візантії та під впливом прийняття християнства слов'янські майсти мали свої стійкі, вікові традиції, виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва. Древні різьб'яри по дереву, каменерізи створювали дерев'яні і кам'яні скульптури богів, духів, живописці розмальовували стіни споруд дерев'яного зодчества, робили ескізи магічних масок, що потім виготовлялися ремісниками; музиканти, граючи на струнних і духових дерев'яних інструментах, звеселяли племінних вождів, розважали простий народ. Християнська церква внесла в ці види мистецтва цілком інший зміст. Церковне мистецтво підпорядковане вищій цілі — оспівати християнського Бога, подвиги апостолів, святих, діячів церкви. У іконописі портрети перетворилися в малюнки, близькі до натури, хоча руські ікони і несли в собі всі риси умовного іконописного образу. У цей час прославився печерський чернець-маляр Алімпій, про якого сучасники говорили, що він «иконі писать хитр бе [був] зело».

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка. Фрески Софійського собору в Києві показують манеру письма тутешніх грецьких і руських майстрів, їхня схильність людському теплу, цілісності і простоті. На стінах собору зображення святих, сім'я Ярослава Мудрого, зображення руських блазнів, і тварин. Чудовий іконописний, фресковий, мозаїчний живопис наповняв і інші храми Києва. Відомі своєю великою художньою силою мозаики Михайловского Златоверхого монастиря з їхнім зображенням апостолів, святих, що загубили свою візантійську суворість: образи їх стали більш м'якими, округлими. Пізніше укладалася новгородська школа живопису. Її характерними рисами стали ясність ідеї, реальність зображення, доступність. Від XII ст. до нас дійшли чудові утвори новгородських живописців: ікона «Ангел Златые власы», де при усій візантійській умовності образ Ангела відчувається трепетна і гарна людська душа. Або ікона «Спас Нерукотворный» (також XII ст.), на якій Христос із своїм виразним зламом брів предстає грізним, усерозуміючим суддею людського роду. На іконі «Успіння Богородиці» в обличчях апостолів відбита уся скорбота втрати. І таких шедеврів Новгородська земля дала чимало. Достатньо пригадати, наприклад, знамениті фрески церкви Спаса на Нередиці біля Новгорода (кінець XII ст.).

На початку XIII ст. прославилася ярославська школа іконопису. Особливо відома серед них так звана «Ярославська Оранта», що зображувала Богородицю. Її прообразом стало мозаїчне зображення Богородиці в Софійському соборі в Києві роботи грецьких майстрів, що зобразили сувору владну жінку, що розводить руки над людством. Ярославські ж умільці зробили образ Богородиці теплішим, людянішим. Це насамперед мати-заступниця, що несе людям допомогу і співчуття, візантійці бачили Богородицю по-своєму, руські живописці — по-своєму.

Протягом довгих сторіч на Русі розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше — по камені. Дерев'яні різьблені прикраси взагалі стали характерною рисою жител городян і селян, дерев'яних храмів. Чудовим різьбленням славився посуд. У мистецтві різьбярів із найбільшою повнотою виявлялися руські народні традиції, уявлення русичів про прекрасне і витончене. Знаменитий художній критик другої половини XIX — початку XXст. Стасов писав: «Є ще багато людей, які думають, що потрібно бути витонченим тільки в музеях, у картинах і статуях, у величезних соборах, нарешті, в усім винятковому, особливому, а що стосується іншого, то можна обійтись чим-небудь — мовляв, пусте і нісенітне… Ні, теперішнє, суцільне, здорове справді мистецтво існує лише там, де потреба у витончених формах, у постійному художньому вигляді поширилась вже на сотні тисяч речей, які щодня оточують наше життя». Древні русичі, прикрашаючи своє життя постійною скромною красою, давно підтвердили справедливість цих слів.

Витончені прикраси, справжні шедеври створювали староруські ювеліри. Вони робили браслети, сережки, підвіски, пряжки, діадеми, медальйони, обробляли золотом, сріблом, емаллю, дорогоцінними каменями посуд, зброю. З особливим старанням і любов'ю майстри-умільці прикрашали оклади ікон, а також книги. Прикладом може служити мистецьки оброблений шкірою, ювелірними прикрасами оклад «Остромирового євангелія», створеного за замовленням київського посадника Остромира в часи Ярослава Мудрого.

Складовою частиною мистецтва Русі було музичне, співоче мистецтво. У «Слові о полку Ігоревім» згадується легендарний сказатель-співак Боян, що «напускав» свої пальці на живі струни і вони «самі князям славу рокотали». На фресках Софійського собору ми бачимо зображення музикантів, що грають на дерев'яних духових і струнних інструментах лютнях і гуслях. З літописних повідомлень відомий талановитий співак Митус із Галичі. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов'янського поганського мистецтва, згадуються вуличні блазні, співаки, танцюристи; існував і народний ляльковий театр. Відомо, що при дворі князя Володимира, при дворах інших відомих руських владарів під час бенкетів присутніх розважали співаки, казкарі, музиканти (на струнних інструментах). І, звичайно, важливим елементом усієї староруської культури був фольклор — пісні, сказання, билини, прислів'я, приказки, афоризми. У весільних, застільних, похоронних піснях відбилося багато рис життя людей того часу.

Цілий світ руського життя відкривається в билинах. Їхній основний герой — це богатир, захисник народу. Богатирі мали величезну фізичну силу. Так, про улюбленого руського богатиря Іллю Муромця говорилося: «Куди не махне, отут і вулиці лежать, куди відверне — із провулками». Одночасно це був дуже миролюбний герой, що брався за зброю лише у випадку крайньої необхідності. Як правило, носієм такої невгамовної сили є виходець із народу, селянський син, мав величезну чарівницьку силу, мудрісь, хитрість. Але народна пам'ять зберегла образ богатирів, що вийшли не тільки із селянського середовища — боярський син Добриня Никитич, представник духівництва хитрий і виверткий Альоша Попович. Кожний із них мав свій характер, свої особливості, але усі вони були як би виразниками народних сподівань, дум, надій про захист від лютих ворогів. У билинних узагальнених образах ворогів вгадуютуться і реальні зовнішньополітичні супротивники Русі, боротьба з якими глибоко ввійшла у свідомість народу. Під ім'ям Тугарина проглядається узагальнений образ половців із їхнім ханом Тугорканом, під ім'ям «Жидовина» виводиться Хазарія, державною релігією якої був юдаїзм. Руські билинні богатирі вірно служили билинному ж князю Володимирові. Його прохання про захист Батьківщини вони виконували, до них він звертався у вирішальні часи. Непростими були відношення богатирів і князя. Були тут і образа, і нерозуміння. Але усі вони — і князь і герої зрештою вирішували одну загальну справу — народну.

Заключна частина.

З метою узагальнення та перевірки здобутих на лекції знань пропонується розгадати кросворд.

Підсумок лекції.

Питання до кросворду

По горизонталі:

3. Перша грошова одиниця Русі.

4. Символічний знак слов'ян.

6. Вона (княгиня) помстилася за смерть свого чоловіка.

7. Як називали князя Володимира Великого.

По вертикалі:

1. Місто, назване на честь полянського князя.

2. Військо князя.

5. Князь, який помер від свого коня.

 

Опорний план-схема конспекту (пропонується для заповнення студентами під час проведення заняття-лекції)

Київська Русь__________________________________________________________________________

На думку українського історика М. Грушевського: «Київська Русь є першою формою української державності».

Перед утворенням держави на території майбутньої Київської Русі проживали:

а) предки українців-

б) предки білорусів

в) предки росіян –

Князі-правителі Київської Русі

Олег Віщий

- заклав необхідний ґрунт для подальшої розбудови державності,

 - об’єднав Новгородську й Київську землі та опанував більшу частину шляху «із варяг у греки»,

- укріплював вже існуючі городи і будував нові,

- здійснив два успішних походи на Константинополь – у 907 та у 711 р.

- підтримував торгівельні зв’язки з Візантією, - вів зовнішню політику з іншими країнами, укладав договори,

- врегулював умови та норми збуту руських товарів, гроші від продаж повертав на Русь і використовував на потреби держави,

- проводив військову політику.

Ігор

 

 

 

 

 

Наступницею Ігоря стала його дружина Ольга – перша і остання жінка-глава Давньоруської держави, перша правителька-християнка, перша правителька-реформатор

 

 

 

 

 

 

 

Святослав

 

 

 

 

 

Володимир Великий (Святий)

 

 

 

 

 

 

 

 

Справу Володимира продовжив його син Ярослав.

Перші 15 років він ділив владу з братом Мстиславом і безпосередньо керував половиною держави, що лежала праворуч від Дніпра. А з 1034 р. став одноосібним володарем Київської Русі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Після смерті Ярослава на київському великокняжому столі майже 40 років по черзі сиділи його сини Ізяслав, Святослав, Всеволод.

Головна проблема, яку мали Ярославичі – це збереження єдності держави.

 

почалася нескінченна боротьба між синами та онуками Ярослава за Київський престол і за право володіти іншими землями.

Святополк Ізяславович був останнім, хто посів на престол згідно цього принципу. Після його смерті кияни запросили на княжіння

 

Володимира Мономаха. Той всупереч закону став великим Київським князем, надовго закріпивши його за своїми нащадками.

 

 

 

 

 

Правління Володимира Мономаха (1113–1125) та його сина Мстислава (1125–1132) завершило період розквіту Київської Русі.

- тримав в купі руські землі,

- зберігав владу над дедалі більшим числом князів. Але він був останнім київським правителем, якому це було під силу.

Його смерть у 1132 році позначила кінець історичної доби, в якій Київ відігравав роль основного центру руських земель, і поклала початок періодові політичної роздробленості. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари на чолі з Чингізханом, який досягнув нечуваного: вдаючися до сили й політичних інтриг, він об'єднав ворогуючі племена монголо-татар, змусивши їх визнати свою абсолютну владу. Але монголи, надто розпорошивши свої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому.

Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Проте у 1237 році на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське військо на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Вогнем і мечем зруйнувало воно міста Рязань, Суздаль і Володимир, а у 1240 році дійшло до Києва.

Хоча місцевий князь Михайло втік, городяни на чолі з воєводою Дмитром та його посланцем Данилом Галицьким, оборонялися від нападників. Нарешті на початку грудня 1240 року Київ упав під ударами монголо-татар. На цьому закінчився Руський період історії України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Писемна література та усна народна творчість

- церковно-повчальна 

 

- ділове листування, юридичні акти

 

 

- героїчні пісні або билинний епос

 

 

- перекладна література

 

 

 - літописи

 

 

- повчання

 

- житійна (агіографічна) література

 

 

- короткі зведення життєвих правил

 

 

- обрядові пісні

 

 

- загадки, 

 

 

- прислів'я та приказки

 

 

- замовляння, заклинання,

 

 

- казки

 

 

Від усної народної творчості у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезіїколядки і щедрівки.

 

 

Ремесла, архітектура, мистецтва

Ремесла

Архітектура

Мистецтва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
4 березня 2019
Переглядів
995
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку