Сценарій відкритого виховного заходу на тему: «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона...»

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Житомирської облдержадміністрації

Головинське вище професійне училище нерудних технологій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій відкритого виховного заходу

на тему:
«Хата моя, біла хата, рідна моя сторона...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготували:

викладач  Нестерчук С.В.

керівник гуртка  Гарманчук І.В.

майстер в/н  Мячкова Я.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2019

Мета:

• ознайомити учнів з побутом давньої української хати, особливостями її будівництва, із старовинними назвами деяких предметів вжитку, з народними українськими піснями;
• розвивати пізнавальну активність, творчі здібності, уяву учнів;
• виховувати любов до рідного краю, необхідність знати та продовжувати традиції свого народу

Обладнання: стіл, накритий вишитою скатертиною, ілюстрації картин з інтер'єрами та елементами хати, книжки про народне житло, вислови про хату, записи пісень про хату, мультимедійна презентація, музичні кліпи.

 

ХІД ПРОВЕДЕННЯ

Відео «Хата моя, біла хата»

Ведучий 1:                                           

Щоб у вашім світлім домі квіти розквітали,

Щоби дні ваші прийдешні ще кращими стали!

Ми сердечно вітаємо вас у своїй родині,

У співучій, солов'їній Україні!

 

Ведучий 2:                                           

Для гостей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла,

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі!

 

Ведучий 1:

Рідна хата… Вона випливає із далечі минулих літ і стоїть переді мною білим видивом , немов хмаринка серед буйного цвітіння вишень. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від рідної хати. Перші спогади про хату – немов рожевий досвіток дитинства.

 

Ведучий 2:

Батьківська хата – це родинне вогнище . Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі , клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом, молоком. Сьогодні ми з вами помандруємо у давню українську хату.

 

Читець 1:

Мій отчий дім!Тут рідне все до болю,

Блакитне небо, пісня солов’я.

Волошки в житі, у безкрайнім полі,

І руки мами, повнії тепла.

Мій отчий дім! Ще й досі колискову,

Шепоче листя у моїм саду.

Мій рідний край! Кохана рідна мово!

Тебе, як скарб, я в серці бережу.

Мій отчий дім! Де стоптані стежини!

Де сонце зазирає у вікно.

Тут усміхалась радісно дитина.

Та час минув. І ось, усе пройшло!

Злетіли крила, в марева небесні,

Полинули у вирій журавлі.

Та кожен з нас, тримає в своїм серці,

Отой маршрут, до рідної землі.

Мій отчий дім! Отут все починалось,

Дорога в світ, дорога у життя.

Тут є, й була, і завжди залишалась,

Частинка мого серця і тепла!

 

Ведучий 1:

Хата не тільки житло, а й священе місце. У її інтер'єрі, в організації внутрішнього простору відбивається багатющі українські традиції, символи, життєві правила, звичаї та обряди. Вони відбиваються в прислів'ях та приказках, наприклад,  « Дорога хата, де родила мене мати», « Із хати світу не оглянеш», « Не взявшись за сокиру, хати не зробиш», « Порожньої хати і муха не держиться».

 

Ведучий 2: А ще в народі кажуть: « Де мир, там і лад, там в хаті благодать», «Люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати»,              « Своя хата – своя правда, своя стріха - своя втіха», « Де будь, там будь, а свою хату не забудь».

 

Ведучий 1:

Рідна домівка – виток життя нашого, навчила  змалечку знати і поважати свій рід. І якщо нас завела життєва стежка кудись далеко від рідної домівки, то завжди, коли випадає відвідати рідні місця, варто пройти призабутими стежинами пам'яті, зануритися в спогади, обсипати щедрими словами вдячності тих, із кого починалися ми і наше життя.

 

Ведучий 2:

Давайте ми здійснимо невеличку подорож у давню українську хату і побачимо, як вона будувалась, чим багата, які речі домашнього вжитку вона зберігала, адже вони характеризують побут нашого народу.

 

Ведучий 1:

Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, домівках, але в давнину всі люди будували самі собі хату.

 

 

 

Ведучий 2:

Традиційне народне житло будувалося за певними принципами і законами, згідно з уявленнями наших предків про світобудову, їх віруваннями.

 

Ведучий 1:

Уявляючи світ у трьох вимірах ( небесний світ, земельний і підземний), людина так уявляла і своє житло: дах – небо – земний світ, нижня частина будівлі – підземний світ. Звідси і повір'я про те, що на даху, на горищі жило добре божество – домовик, а внизу – під порогом – потойбічний світ, де живуть померлі.

 

Ведучий 2:

Перш ніж починали будівництво хати, необхідно було вибрати місце. Із цим було пов'язано багато повір'їв і заборон. Не можна було будувати хату, там де були поховання, де часто хворіли або вимирали від пошесті; де когось убили або ще якось осквернили це місце; де були сварки і розлучення; на тому місці де була колись церква.

 

Ведучий 1:

А як же перевіряли місця, де повинні були будувати хату?

 

Ведучий 2:

Давайте про це запитаємо у нашого експерта, який гарно знає всі закони не лише будівництва давньої хати, а й народні звичаї, пов’язані з цим процесом.

 

Експерт-будівельник:

Щоб вибрати місце для будівництва хати, в українців існував давній звичай – треба на майбутнє місце покласти жмуток вовни і накрити якоюсь посудиною. Якщо вранці вовна була сухою – то й житло буде сухим, а якщо ж зволожилася, то й житло будувати тут не можна. Добрим місцем вважалося те, де лягала худоба. Ще сіяли на обраному місці жито: якщо воно добре росло, то місце хороше для будівництва. Після вибору місця починали будувати хату. Щоб житло було захищеним від усякого зла, щоб добре велося в ньому господарство, існували певні обряди, які здійснювалися під час будівництва. Починалося будівництво рано-вранці з обряду закладин. Господарі під усі чотири кутки хати закладали зерно, гроші – щоб водилися в домі, овечу вовну – щоб було тепло, жито – для довголіття, часник, ладан, проскурку, свячену воду. А потім клали перший камінь або вальок. На будівництво йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а деревною чи глиняною. Будуючи опору перекриття хати, вважався надійним захисником від усього злого. Це був символ міцності сім'ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші, цінні папери, пахучі сухі трави. Поріг вважається межею між внутрішнім світом і зовнішнім, тому наші предки вважали, що не можна наступати на поріг або щось давати через поріг. Межею між зовнішнім і внутрішнім світом було й вікно.

По закінченні основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та букет квітів – це була «квітка». Вивершення хати «квіткою» було своєрідним сигналом до того, що господареві слід розрахуватися з майстром, а господині – накривати стіл.

Закінчуючи будівництво, майстри обов'язково залишали непокритою частину даху над сіньми, вважаючи, що через цей отвір мусить вилетіти все зло. Через декілька днів отвір усе ж закривали. Крім того, після спорудження хати протягом року не можна було її всю білити, а потрібно було залишити хоча б невелику «латку» де-небудь, щоб не бачили сторонні люди.

 

Ведучий 1:

Кожен із нас закриває вікно на ніч. А для чого це ми робимо? Наші предки вважали, що вікно – очі хати, і на ніч вони повинні закриватися.

 

Ведучий 1:

Сьогодні в нас присутній експерт-фольклорист, який знає цікаву легенду про появу вікна.

 

Експерт-фольклорист:

Ось яка є цікава легенда про появу вікна. Люди не вміли будувати хат аж до потопу. Після того, як сім'я Ноя почала множитися, він побудував спочатку курінь, а пізніше й хату. Це сподобалося всім людям. І вони почали собі будувати хати, одна тільки біда: не було вікон, і там було дуже темно. Одного разу жінка, вхопивши решето, бігала по подвір'ю й хотіла спіймати промінь сонця для освітлення хати. Раптом з'явився ангел і прорубав сокирою в стіні отвір. Жінка плаче: «Як же я тепер тут зігріюся?». Ангел її втішив і порадив взяти дерев'яну раму. Натягнути на неїсвинячий міхур і з атулити ним отвір взимку. З того часу почали будувати хати з вікнами. І тому в народі кажуть, що у вікно до господи заглядають ангели.

 

Ведучий 1:

Після завершення усіх робіт святкували входини у новий дім. Перед цим впускали кота до хати або півня, який мав вигнати усяке зло з хати. Потім батько молодих господарів заходив до хати з хлібом і сіллю та іконою, благословляв нове житло і залишав ікону на покуті. Далі благословляв молодих хлібом і сіллю і заводив їх до хати.

 

Ведучий 2:

Житло не лише захищало людину від зовнішнього світу. Воно мало і свою естетику. Якщо вхаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом. У кожній хаті були меблі, піч , що і становило інтер'єр хати.

 

Ведучий 1:

Для нас всіх не новина, що гордістю кожної давньої оселі була піч. Тому про інтер’єр української хати нам розповість знавець в цій галузі.

 

Експерт з інтер'єру:

Майстрував піч найкращий пічник на селі. Піч – друга мати: і обігріє, нагодує, й осушить. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вогонь був священний. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній зв'язок з небесним світом. Чорти, відьми влітали і вилітали з хати лише через комин на кочерзі, лопаті. Піч була священна. Її боялись, їй поклонялись, при ній не сварились. Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу. Збоку – діжа для вимішування тіста. Біля печі – лопата для саджання хліба в піч. У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Закривали піч заслінкою. Навпроти печі оздоблювали парадний кут, який називали покуть. Це було місце для образів. Прикрашали його вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. Тут садили найпочесніших гостей, сиділи наречені. Домашній посуд (дерев'яні ложки і миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що містився збоку від дверей і над ними. Тут же була і хлібна полиця. На покуті ставили стіл – символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувалась довга дерев'яна лава, яку на свята прикрашали домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Обід за одним столом об'єднував людей, встановлював добрі стосунки. Зліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила покоління в покоління. Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледачою, і тому матері і бабусі привчали дітей до праці. В неї клали все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі – коралі, брошки. Скриню виробляли з липи, тополі, берези. Дівчина залишаючи батьківський дім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Уздовж тильної стіни хати будували дерев'яний настил у рівень з лежанкою, це був піл. Удень він використовувався для хатних робіт, а вночі на ньому родина спала. На свята піл застеляли килимами. На стіні над спальним помостом часто прилаштовували жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска.

Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.

 

Ведучий 1:

Будиночки колись були хоч і невеликими, але теплими і чепурними, завжди вікнами до сонця. Навколо хати - призьба, в теплі сонячні дні на ній, можна було відпочивати або щось робити, просушувати одяг.

 

Ведучий 2:

Обсаджувати хату мальвами, м'ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хату тримали в чистоті й порядку, а допомагали в цьому діти. На камені малювали півнів, різні квіти, а якщо з дітей хтось умів гарно малювати, то старався сам виконати цю роботу. Всі знали, що хата без малюнків – не хата, а пустка.

 

Ведучий 1:

Також українці дбали, щоб удомі був красивий посуд. Глечики, куманці, миски були дуже яскравими.

 

Ведучий 2:

Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою. Рушники висіли на стінах, вікнах, образах. В багатьох сім'ях рушники стали сімейною реліквією. Це річ, яку особливо шанують і зберігають як пам'ять про минуле, її передають із покоління в покоління.

 

Ведучий 1:

Одним з оберегів у хаті завжди був хліб. Як символ сонця він мав завжди бути на столі. З хлібом обов'язково заходили в нову хату. Найголовнішою богинею була жінка – мати. Її називали богиня-мати. Вона була хранителькою родинного вогнища, домашнього затишку.

Відео-пісня

Ведучий 1:

Рідна батьківська хата ... колиска роду людського...

 

Ведучий 2:

А чому саме колиска?

 

Ведучий 1:

Тому що в хаті твориться доля: в ній народжуються, живуть і вмирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. Рідна домівка для них – незгасна обитель роду людського. Годі знайти поета, якого б не надихала батьківська хата, їй присвятили найпоетичніші рядки Тарас Шевченко, Олександр Довженко, Володимир Вихрущ.

 

Читець 2:

Клубок доріг під крилами зірниці

Цвітінь села в розмаї молодім…

Є сиві замки, в золоті світлиці,

Святинею між ними – отчий дім.

Низенькі стіни синіми очима

В чеканні кличуть нас із далини.

Вони тримають дужими плечима

Дитинства квіти, спокій давнини.

 

 

 

 

Ведучий 2:

Рідна хата! Оспівана вона в піснях, прославлена у віршах,  майстерно описана у творах видатних людей. Німецький географ, мандруючи по Україні, приємно враженийкрасою сіл, помешканнями, де проживають люди. Він писав про українців:

«Живуть у чисто вдержаних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожної неділі миють їх, як це роблять голландці, але ще кожних дві неділі їх білять. Тому їх хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно».

 

Читець 3:

Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужій чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі,

І рідну хатину свою.

Бо дивляться вдалеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне,

Бо святиться вогник темнії ночі,

Мов кличе додому мене!

 

Відео «Смерекова хата»

Ведучий 1:

Хата, як і людина, уміє плакати і сміятись, вона може бути горда й сумна, пихата й доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній живе.

 

Ведучий 2:

Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатина у вишневому садку. А на її зміну приходять гарні сучасні будинки.

 

Відео «Сучасні будинки»

 

Ведучий 1:

Не зважаючи на такий великий прогрес у будівництві, сьогодні ми низько вклоняємося святій нашій берегині – українській хаті. Так, берегині, бо саме хата заклала в нас чесноти правди і гідності, зберегла українську мову, вишиванку, тепло печі, вранішній запах свіжоспеченого хліба і віру в Бога.

 

Ведучий 2:

Хата передала нам утаємничені чари зимових вечорниць і літніх « досвіток», терпкий присмак материнки, деревію і калини. Благословила нас ласкою і мудрістю

маминої пісні.

 

Ведучий 1:

Не забуваймо рідну хату, все те, що нагадує нам про дитинство, та про те, що ми – українці. І сьогодні ми хочемо побажати всім присутнім – майстрам будівничої справи:

Живіть щасливо і багато

Хай радість буде в вашій хаті,

Здоров'я, сила і удача,

І вірні друзі на додачу.

 

Ведучий 2:

Нехай життя Ваше щоденне

В добрі і радості минає,

І труд Ваш буде лиш натхненним,

А в долі щастя не вгасає!

Пісня-відео «Душі криниця»

Ведучий 1:

На цьому наш захід закінчується. Хай біда і горе обходять ваш дім, доброго здоров'я бажаємо всім!

 

Ведучий 2:

Дякуємо за увагу

 

Ведучі разом:

На все добре!