29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Конспенкт уроку математики

Про матеріал

Різноманітні й цікаві завдання народознавчого характеру допоможуть нашим учням не тільки закріпити обчислювальні навички, а й познайомитися з народними ремеслами, які завжди були представлені чудовими роботами на будь-яких народних ярмарках.

Перегляд файлу

Конспект уроку математики для 2 класу “Математичний ярмарок” з використанням краєзнавчого матеріалу

Підготувала: вчитель початкових класів  Миколаївської ЗОШ IIII ступенів № 56 Гонтарук Н. В.


Різноманітні й цікаві завдання народознавчого характеру допоможуть нашим учням не тільки закріпити обчислювальні навички, а й познайомитися з народними ремеслами, які завжди були представлені чудовими роботами на будь-яких народних ярмарках.

 

Тема:  Вправи на закріплення таблиці множення числа 5.  Розв’язування простих задач на збільшення або зменшення числа в кілька разів.

Мета:  вправляти учнів у застосуванні таблиці множення числа 5, розв’язуванні  задач на збільшення або зменшення числа в кілька разів; повторити порядок виконання дій у виразах; розвивати обчислювальні навички, математичну мову, логічне мислення, уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; виховувати любов до історії та традицій нашого народу, гордості за його культурні надбання. 

 

Хід уроку:

І.  Організація класу до роботи.

    У нас сьогодні день незвичний –

    Веселий він, математичний.

    Тож урок ми починаємо,

    Де про славу нашого народу згадаємо.

    Аби не забути історію роду,

Бути гідним свого народу.

Сідає першою краса (дівчата), а тепер – сила (хлопці).

Психологічна розминка.

- Дорогі діти, перед тим, як розпочати наш урок подивіться один одному в обличчя, відтворіть свій настрій. Я бачу ваш настрій. У когось радість на обличчі, хтось чимось здивований, бачу також спокій та смуток. Для того щоб настрій у всіх дітей став добрим та радісним. Усміхніться всім навколо: небу, сонцю, квітам, людям.  І тоді обов’язково день тобі веселим буде.

 А щоб урок пройшов немарно і змістовно, пропоную взяти на урок з собою 1 кг активності, 1 л доброзичливості, 1 склянку поваги,1 метр бажань.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1.Перевірка домашнього завдання/ робота за картками (див. додаток)

2.Усний рахунок

а)  “Мозковий штурм”

- Я чекаю від вас вирази, відповіддю яких є число 18.

- А чи знаєте ви чому саме число 18 я обрала для нашої розминки? А тому, що саме 18 серпня відкриває свої брами для відвідувачів найбільший ярмарок нашої країни – СОРОЧИНСЬКИЙ. (Перегляд відеофрагмету про Сорочинський ярмарок)

На початку 19 століття (майже 200 років тому) цей ярмарок був великим дійством. До нього тягнулися вози чумаків із сіллю і рибою, вози, на яких «спочивали» гори горщиків, закутаних у сіно.

Пройшли століття… Але й зараз українці, як і раніше, їдуть до Сорочинців, що на Полтавщині, де на них чекають гончарі, ковалі та ткачі.

Звісно, що ми не поїдемо у Сорочинці, але я сьогодні запрошую вас відвідати не менш цікавий – математичний ярмарок. На вас чекають розмаїття математичних завдань, знайомство з предметами побуту та майстрами рідного краю, які їх виготовляють. Отже, до роботи!

Здоров’я вам, діти, спішіть, поспішайте!

Господу ви нашу глядіть – не минайте.

На ярмарок прошу гуртом, поодинці –

Чекають на всіх там чудові гостинці!

 Сьогодні ми поговоримо про деякі види технік декоративної галузі. У козацьких поселеннях Миколаївщини, поряд з хліборобством та скотарством, було розвинуте ремісництво. Кожне поселення повністю обслуговувало себе: ткали полотно, з якого шили одяг, у селі були свої гончар, коваль, чоботар, швець; майстри плели корзини з лози, майже кожен хазяїн займався теслярством (майстри по зведенню дерев‘яних будівель) і міг би бути столяром. Дівчата ткали та вишивали гарні рушники, ткали сукно, виробляли шкіру, з якої самі шили постоли. Шевці шили кожухи, бондарі робили бочки, відра, колеса, чинбарі вичиняли шкіру. Саме тут були розвинуті такі ремесла, як ткацтво, килимарство, гончарство, лозоплетіння, ковальство, чоботарство, столярство і теслярство та ін. 1905 р. на Миколаївщині зафіксовано 14870 ремісників. Треба зазначити, що майже всі ремісники займались хліборобством і тримали худобу. А найкращі свої вироби майстри вивозили на ярмарок. Це змога показати своє вміння і вправність, поспілкуватись, поділитися досвідом, а то й повчитися ремеслу у інших майстрів. Отож на зустріч зі світом народної майстерності — на веселий ярмарок — запрошують вас я та тема нашого сьогоднішнього уроку «Вправи на закріплення таблиці множення числа 5». 

- Діти, знаючи тему, над якою ми будемо працювати, скажіть, будь ласка, що ви очікуєте від уроку? (Вправа «Передбачення»)

б)  «Кругові» приклади

– У вас є можливість «придбати» на згадку якусь річ. Для цього потрібно правильно обчислити вирази.

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps5315.tmp.png

 в)  Збільшити числа 5, 10, 3, 4 у 3 рази.

Зменшити числа 12, 28, 20, 8 у 4 рази.

Довідкове бюро. (Раніше підготовлені учні)

ГОНЧАРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. Покровителями гончарів вважаються апостоли Петро, Павло і Георгій Побєдоносець. На території Миколаївської області було розвинуте гончарство. Люди у побуті використовували багатий асортимент гончарного посуду: кашник, мале горща, одиначка, двійняк (близнюки, братики), полумисок, глечик, тиква, носатка, макітра, кухоль, ставчик, банька, банка (показати цей посуд). Найбільш поширеною вважався простий, глазурований в середині посуд, зустрічається також лощений, рідше - задимлений. Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було і у Новій Одесі, Богоявленську. Розвинуте гончарство було і у Врадівці, Кривому Озері. (Показати на карті). Багато гончарів передавали свої вміння дітям. Біля села Карлівка Миколаївського району за річкою був хутір Гончари, де жили тільки гончарі. Робили посуд цілі гончарні покоління. Славились гончарі і у головній станиці Бузького козацького війська - Вознесенську – Соколи.

3.Хвилинка каліграфії.

То ж почнемо без зупинки

З каліграфічної хвилинки.

1    7    8      9

- Що означають ці цифри? (Дата народження рідного міста Миколаєва, 18 серпня відкривається Сорочинський ярмарок). А ось 22 вересня 1937 року на карті України з’явилася нова адміністративно-територіальна одиниця – Миколаївська область.

- Утворіть та запишіть різноманітні двоцифрові числа, використовуючи ці цифри. Дівчатка запишуть числа у порядку зростання, а хлопчики – у порядку спадання.

4.Математичний диктант  (один учень з іншого боку дошки, всі інші в зошитах)

  • Зменш число 15 у 5 разів.
  • На ярмарку бабуся купила два глеки: один за 30 грн, а інший – за 45 грн. Скільки грошей витратила бабуся на всю покупку?
  • Свою першу дерев’яну скриньку різьбяр вирізав за 18 днів. На наступну він витратив вже у 2 рази менше часу. За скільки днів різьбяр вирізав другу скриньку?
  • Для рушника майстриня взяла чорні та червоні нитки. Чорних – 5 моточків, а червоних – у 4 рази більше. Скільки червоних ниток взяли для рушника?
  • Коваль викував 24 підкови. А його учень – у 3 рази менше. Скільки підковок зробив учень коваля?

Самоперевірка: 3, 75, 9, 20, 8.

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

  • Основною діяльністю на нашому уроці буде закріплення таблиці множення числа 5.

ІV. Робота за темою.

Робота за підручником.

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps5326.tmp.png– На ярмарках  завжди можна купити рибу. Це гарний і корисний продукт харчування. Отже, і наше наступне завдання буде пов‘язано з рибалкою.

Миколаївська область — мальовничий регіон Південної частини України, який має вихід до Чорного моря, велика кількість заповідних зон, і, звичайно, безліч водойм, де можна порибалити з великим задоволенням. В наших водоймах водяться : плотва, бичок, веслоніс, товстолобик, амур, короп, карась, сазан.

а)Розв’язання задачі 669 (диференційовано): колективне складання плану розв’язання задачі, самостійний запис розв’язку у зошит (деякі діти отримають схему-опору для розв’язку задачі). Частина учнів складає і розв’язує задачу про риби за виразом - 3*5+8. (фронтальна перевірка).

б) Самостійне розв’язання, взаємоперевірка

 Курінні кухарі  козацького селища Мигія Первомайського району зварили щербу ( рибну юшку ), використали 18 рибин.

Юшку розлили у 2 казана, розділивши рибини порівну. Скільки рибин у кожному казану? (18:2=9 (риб.)).

-Підводячи підсумок можна сказати, що риболовля в Миколаївській області ідеально підійде для коропового лову, любителів мальовничої природи.

ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА (Музична «Подивись на небо»)

V. Узагальнення і систематизація знань.

1.Вікторина «Назви ремесло»

  • На Україні з давніх давен люди вчилися різним ремеслам. Вміння майстерно володіти певним ремеслом дозволяло людині забезпечити свою родину.
  • Майстер з різьби по дереву- …… (різьбяр).
  • Майстер по обробці металу - …… (коваль)
  • Майстер по виготовленню возів, саней - …… (стельмах).
  • Майстер по зведенню дерев‘яних будівель - ….. (тесляр).
  • Це тільки незначна частина з великої кількості  українських ремісників.

2.Гра «Дешифрувальник»

  • Вам надається можливість поповнити список ремісників. Для цього правильно розв‘яжіть вирази і, скориставшись ключем,  розшифруйте слова.

Р

О

У

Н

Д

Б

Г

Т

А

К

И

8

10

22

25

30

40

41

45

50

58

90

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps5327.tmp.pngІ варіант

5 ∙ 7 + 5 =

 

Б

(10 – 6) ∙ 2 =

 

О

20 : 4 ∙ 5 =

 

Н

5 ∙ 3 + 15 =

 

Д

90 – 5 ∙ 8 =

 

А

(74 – 50) : 3 =

 

Р

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps5338.tmp.pngC:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps5337.tmp.pngІІ варіант

5 ∙ 9 – 4 =

 

Г

5 ∙ 2 + 7 =

 

У

(90 – 85) ∙ 9 =

 

Т

15 : 3 ∙ 5 =

 

Н

80 + 5 ∙ 2 =

 

И

5 ∙ 6 + 28 =

 

К

Бондар – майстер з виготовлення діжок, бочок.

Гутник – ремісник, який виготовляв скло та вироби з нього.

VI. Підсумок уроку.

Сьогодні я дізнався ……

Тепер я навчився ……..

Мене здивувало те, що…….

Знаю…….

Вмію ………

Ціную……….

Учитель вербально оцінює учнів протягом уроку.

Всі ви, діти, молодці!

Справжні козаки й козачки.

Тож, бажаю вам щастя земного,

Неба голубого, хліба запашного.

І щоб козацькому роду

Не було переводу

VII. Домашнє завдання: № 672, 673. Скласти  та розв’язати аналогічну задачу про ремесляні вироби.

 

 

 

ДОДАТОК 1

Похожее изображение

 Картинки по запросу картки з математики 2 клас

 Картинки по запросу картки з математики 2 клас

 Картинки по запросу картки з математики 2 клас за новою програмою

 

 

Додаток 2

Народні ремесла

Хліборобство

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps32EA.tmp.pngНа етнічній території України населення здавна займалося хліборобством. У давні часи трипільської культури , ще чотири тисячі років до н.е., вирощування злаків посідало чільне місце серед інших видів господарських занять — таких, як мисливство, збиральництво, рибальство, до певної міри тваринництво. Сприятливі кліматичні умови, погідний ландшафт, родючі чорноземи спонукали до праці у полі. Минали тисячоліття, відбувалися переміщення давніх хліборобських племен з місця на місце, і все ж хто б не оселявся на тій землі — неодмінно відновлював традиції вирощування хлібних злаків.

Тваринництво

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps32EB.tmp.pngТваринництво належить до важливих господарських  занять,   які   існували в Україні з давніх-давен. Хліборобство   не   могло   успішно  розвиватись, якби не були приручені тварини, що забезпечували   мешканців   нашого краю молочними і м'ясними продуктами, використовувались як тяглова сила.   Добрий  урожай   отримували тоді, коли для посіву був якісно підготовлений  ґрунт.   Без   відповідних упряжних  знарядь  для  ефективного застосування у господарстві тяглової сили цього досягти неможливо. Найпростіше  рало,   знайдене  у  степовому Подніпров'ї (курган «Висока могила»),  археологи датують початком  II тис. до н.є. 

Вівчарство

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps32EC.tmp.pngОкремою галуззю тваринництва в Україні було вівчарство, де протягом тривалого часу формувалися цікаві традиції.  Адже овець розводили з давніх-давен, оскільки вони забезпечували селян найнеобхіднішим: із шкір та вовни виготовляли одяг; м'ясо і молоко були цінними продуктами харчування; літування в кошарах на рільних площах сприяло удобрюванню грунту тощо. Вівчарство в українському селянському господарстві узгоджувалось із усталеним напрямком і основними засадами культури господарювання. Хліборобські засади господарств на більшості території України і значною мірою ландшафт зумовлювали особливості випасання худоби в цілому і овець зокрема. Якщо для великої худоби були характерними вигінний, відгінний, а навіть змішаний типи (коли корів залишали у селі, а воли і коні стаціонарно літувались на відповідних пасовищах), то для овець побутувала відгінна форма випасання і лише у степовій зоні переважала вигінна.

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps32ED.tmp.pngБджільництво

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.

Мисливство

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps32FE.tmp.pngМисливство в Україні мало давні й міцні традиції. Питома вага цього заняття в господарській системі, розміри й способи мисливства склалися історично і залежали від багатьох факторів. Насамперед цьому сприяли природно-кліматичні та географічні умови: у лісах водилось чимало дичини — вовки, ведмеді, вепри, олені, борсуки, лисиці, зайці, куниці тощо, а також нині втрачені тури, дикі коні, зубри, лосі, різноманітне птаство — качки, гуси, куріпки, дрофи, у ріках — видри та бобри. Полювання переслідувало дві мети: вберегти господарство від шкідників, а також поповнити запаси харчування й сировини для домашнього виробництва в умовах натурального господарства.

Рибальство

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps330F.tmp.pngРибальство в Україні було відоме віддавна. Це підтверджують археологічні знахідки — глиняні та кам'яні грузила для риболовних сітей, різноманітні гачки тощо, які належать до черняхівської культури (II—V ст.) та наступних епох (VI—IX ст.). Поширенню рибальства сприяла велика кількість рік та інших водоймищ, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні.

У період феодалізму вилов риби належав до панщизняних повинностей кріпаків. Крім того, у деяких районах України селяни зобов'язані були поставляти своїм поміщикам прядиво для риболовних снастей, підводи для транспортування риби.

Чумацтво

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps3310.tmp.pngОдним з найдавніших і найвагоміших допоміжних занять українців було чумацтво. Початки цього заняття сягають доби Київської Русі. Так, у «Літописі Руському» згадуються прасоли, що займалися транспортуванням солі з Прикарпаття. В XIV—XV ст. чумацтво перетворилося на промисел, тобто стало важливим джерелом заробітку значної частини населення. З того ж часу в письмових пам'ятках фігурує основний засіб транспорту українських чумаків — «мажа».Не менш інтенсивно розвиввся даний промисел у наступних сторіччях, досягши найбільших масштабів   наприкінціXVIII  — у першій половині XIX ст. Тоді чумацтво побутувало майже на всій території сучасної України.

Писанкарство

C:\Users\Nataly\AppData\Local\Temp\ksohtml\wps3311.tmp.pngЧисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Гончарство

Гончарство — обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою озлобленістю. На ручному гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.

Ковальство

Ковальство — обробка металів способом гарячого кування. На території України сформувалося ще у давньоруський період. З розвитком обробки металів у XV—XVI ст. від ковальства відокремилися більш вузькі спеціалізації по виготовленню голок, годинників, ювелірних виробів (золотарство), котрі зосередилися у містах.

Золотарство

Золотарство — обробка благородних металів — золота, срібла та ін. На території України бере свій початок у ремісничому виробництві докиївської доби. У другій половині XVII— XVIII ст. золотарі широко виготовляли сережки, персні, каблучки, оклади для ікон тощо. Осередками золотарства були здебільшого великі міста — Київ, Чернігів, Харків, Львів, Ніжин, хоча траплялися золотарі і по селах, особливо на Гуцульщині.

Обробка шкіри

Вичинка шкіри волів та коней, з якої шили взуття, була відома на Україні під назвою чинбарство (на Західній Україні — гарбарство), вичинка шкіри овець для одержання овчини називалася кушнірством. У чинбарстві розрізнялося ще лимарство — вичинка шкіри-напівфабриката, так званої сириці, яка йшла на виготовлення збруї та інших господарських виробів. Разом із шевським ремеслом — пошиттям взуття, а також кожухарством та шапкарством вони складали групу традиційних шкіряних промислів і ремесел українців.

Ткацтво

На Україні льон, коноплі, а також вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці XIX — на початку XX ст. домашнє ткацтво українців, незважаючи на розвиток фабричної промисловості, являло собою усталений комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть. На початку XX ст. стали застосовувати й нетрадиційні види сировини: бавовняну та паперову пряжу, а в західних регіонах — металеву сріблясту нитку — сухозлітку.

Теслярство

Теслярство — один із найбільш масових деревообробних промислів; зведення житлових та інших споруд, господарських будівель тощо. Зрубані дерева обтесували здебільшого вручну різного виду сокирами й розпилювали на колоди. Уздовж колод знизу долотами видовбували поздовжні пази, а по кінцях — зарубки. За допомогою простого, але ефективного знаряддя — драчки — колоди щільно з'єднували у зруб.

Столярство

Столярство — вид деревообробного промислу; виготовлення хатнього начиння — лав, ослонів, скринь, столів, табуреток та стільців, мисників, ліжок, а також віконних рам та рамок для вуликів, дерев'яних частин борін та плугів тощо.

Плетіння

Плетіння — кустарний промисел по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. На Україні має багаті й давні традиції, особливо на Поліссі. Як сировину для плетіння використовували лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову скіпку, коріння ялини, сосни тощо. Із дранки — тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпарювали у печі, гнули короби для сівби - сіяники. З вужчих і тонших смужок дранки, дуба, лика плели різноманітні кошелі та кошики. Останні часто робили із лози з корою (так зване сіре плетіння). Способом плетіння виконували стіни клунь, хлівів та кошар, живоплоти тощо. З лози та інших матеріалів плели рибальське знаряддя.

Бондарство

Бондарство — вид деревообробного промислу, пов'язаний з виготовленням місткостей — бочок, діжок, барил, цебер тощо. Порівняно з теслярством та іншими деревообробними промислами бондарство на Україні поширилося пізніше, проте швидко набуло значного розвитку, особливо на Поліссі.

Гутництво

Гутництво — виготовлення скла і виробів з нього. Значного розвитку набуло ще за часів Київської Русі. Районами найбільшого поширення гутництва на Україні були Чернігівське, Київське і Волинське Полісся, оскільки для виготовлення скла потрібний поташ, який добували, спалюючи дерево, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали на цій території. Починаючи з XVI ст. на Поліссі, а також Слобожанщині, Поділлі, Буковині, Галичині з'явилася значна кількість невеликих підприємств — гут, на яких виробляли скло. Ремісники-скляри виготовляли різноманітні сорти "простого", зеленого, синього, димчастого скла, а також кришталь, віконне й лампове скло, кухонний, горілчано-винний посуд (пляшки, баклаги, штофи, чарки, стакани), тарілі й тарілки, вази тощо. Виплавляли скло у спеціальних печах, що мали декілька вогнетривких сосудів — донниць. Деякі вироби, особливо фігурний посуд у вигляді ведмедиків, зайців тощо, розписували олійними фарбами.

Стельмаство

Стельмаство — деревообробний промисел, пов'язаний з виготовленням транспортних засобів — возів і саней, а також коліс, полоззя, дуг тощо. Крім традиційного столярного інструмента, стельмахи широко користувалися вже згаданою коловороткою (звичайно при виготовленні округлих ступиць). Специфіка стельмаства полягала й у тому, що матеріал для гнуття ободів, дуг, полоззя заздалегідь розпарювали у спеціальному приміщенні — парні. Воно являло собою невелику зрубну землянку з подвійними засипаними піском стінами, піччю, над якою встановлювався чан з водою, димарем, а також отвором для виходу пари. Відомий був і давніший різновид парні: так звана суха парня — неглибока яма з вогнищем, що курилося, покрита дерном, зверху якого клали підібраний для гнуття матеріал.

ТКАЦТВО ТА КИЛИМАРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. На Миколаївщині майже кожна сім'я мала верстат і займалась ткацтвом. Ткали полотно на одяг, який шився лише з домотканого полотна: конопляного та льняного. Коноплю та льон очищали й пряли веретеном та прядкою нитки, ткали на верстатах. Для зимового одягу використовували вовну, з якої робили суконні нитки. Ткали рушники, якими прикрашали свої оселі, використовували їх в обрядах, ткали рядна. У деяких поселеннях займалися ки- лимарством. Ткалі виробляли скатертини, хустки, сукні, плахти, свитки, кушаки. Особливо розвинуте було ткацтво в Єланці, Костянтинівці, Новій Одесі, Братському, Богоявленську, Ковалівці, Інгульці. Жінки тут займались і килимарством. їх килими возили на виставки. Для ткання використовували примітивний станок, який коштував 3-5 рублів. У с. Возсіятське Єланецького району самі ткали полотно з льону і коноплі, виробляли сукно з овечої вовни. Гарбузинські ткалі виготовляли такі рушники і рядна, які славились далеко за межами Гарбузики. У Кашперо-Миколаївці пряли льон та коноплю, ткали полотно, виробляли сукно. У Новому Бузі виготовляли килими, ткали та вишивали рушники. Гарні ткали рушники у колишньому козацькому зимівнику Лиса Гора. У Братському на поч. XX ст. вже відкрилась ткацька майстерня. На сільськогосподарській виставці 1911 р. в Єлісаветграді продукція відмічена великою срібною медаллю.

ГОНЧАРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. Покровителями гончарів вважаються апостоли Петро, Павло і Георгій Побєдоносець. На території Миколаївської області було розвинуте гончарство. Вже у XIX ст. розроблялись родовища гончарних глин, вони знаходилися у заплавах річок, на схилах балок, поряд з покладами вапняку, граніту. Люди у побуті використовували багатий асортимент гончарного посуду: кашник, мале горща, одиначка, двійняк (близнюки, братики), полумисок, глечик, тиква, носатка, макітра, кухоль, ставчик, банька, банка. На Миколаївщині виготовляли бездекорний, з жовто-червоним черепком посуд. Глазур застосовувалася в основному жовта, зелена, коричнево-червона. Найбільш поширеною вважався простий, глазурований в середині посуд, зустрічається також лощений, рідше - задимлений. Славилися на Миколаївщині гончарі з Курячих Лоз, посуд яких мав великий попит на ярмарках. Розвинуте гончарство було і у Новій Одесі, Богоявленську. На поч.. XX ст.. у Богоявленську була заснована гончарна артіль. Щорічно відбувалося по три ярмарки, де торгували кіньми, хлібом, сіллю та гончарними виробами. Багато гончарів на Миколаївщині для виготовлення посуду використовують глей - зелено-блакитну глину. З такої сировини робив свій посуд гончар Петро Сорока з Мішково-Погоріловки. Його посуд був біло- сірого кольору. На посуді обов'язково ставив клеймо "П.С." Прикрашав посуд знаками води - хвилястий меандр і землі - пряма лінія. Серед його виробів зустрічається як поливний, так і неполивний посуд. Спочатку Петро Сорока сам займався гончарством, а потім заснував артіль. Розвинуте гончарство було і у Врадіївці, Кривому Озері. Багато гончарів передавали свої вміння дітям. Біля села Карлівка Миколаївського району за річкою був хутір Гончари, де жили тільки гончарі. Робили посуд цілі гончарні покоління. Славились гончарі і у головній станиці Бузького козацького війська - Вознесенську – Соколи

МАЛЯРСТВО МИКОЛАЇВЩИНИ. На Миколаївщині місцеві маляри розписували скрині, канапки, писали народні картини на клейонці, дощечках, фанері, ніколи не підписуючись. У народному етнографічному музеї Миколаївського державного вищого училища культури зберігаються народні картини кінця XIX ст. у невідомих авторів: "На ярмарок," "Біля криниці," "Українська хата," "Побачення " та інші. У Натягайлівці у родині Корнилових писали ікони олійними фарбами на папері. Розписували на Миколаївщині і хати. Переказ нам розповідає, що у Богоявленську мешкала родина Мар'янків. Вона славилась тим, що дівчата цієї сім'ї вміли добре розмальовувати хати і їх запрошували до своїх осель багато родин. На честь цієї родини у Богоявленську була названа гора Мар'янки

ВИТИНАНКА. Ажурні візерунки із шкіри, тканини як прикраси одягу побутували в минулому на всій території України. Витинанкою декорували кептарі та кожухи. Українські народні паперові витинанки, як прикраси сільських хат з’являються всередині ХІХ ст. з геометричним, рослинним, зооморфним і антропоморфним орнаментами. Нескладні для опанування прийоми витинанки дали чудові зразки прорізного паперового декору в якому втілені вічні символи природи. Українські народні витинанки - яскравий своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі і багаті традиції. Їм притаманні силуетне зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний руховий режим, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виконання. Витинанка - це орнаментовані фігурні прикраси житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або кольорового паперу. Були по козацьких поселеннях Миколаївщини майстри витинанок, бо майже кожна оселя на свято прикрашалася витинанками та мальовками. На Миколаївщинi було поширене вирізування витинанок, якими прикрашали мисники різноманітні полицi. Кожний предмет народного мистецтва, поряд з практичним призначенням в обряді, відігравав роль знака соціальних відносин, оскільки уособлював у собі єдність символічного і практичного змісту. Саме у традиційному фольклорному середовищі предмети завжди суть знаки, а знаки – суть предмети. Образно-символічний статус зумовлюється їх функціональним призначенням у семіотичній системі свята та обряду. При включенні в цю систему вони 25 функціонують як “знаки”, обрядові символи з певною семантикою, без неї – позбавляться цього символічного змісту, перетворюючись на звичайні ужиткові вироби. В залежності від актуалізації тієї чи іншої властивості, предмети набувають того чи іншого статусу.

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Математика, 2 клас, Розробки уроків
НУШ
Додано
27 червня 2018
Переглядів
193
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку