Конституція України та Закони України про призначення Збройних Сил та інших військових формувань України. Структура воєнної організації держави та її керівництво. Воєнна доктрина У

УРОК № ___.

 

ВОЗВ Тема.1. Конституція України та Закони України про призначення Збройних Сил та інших військових формувань України. Структура воєнної організації держави та її керівництво. Воєнна доктрина України.

ДГП. Образи та сприйняття війни.

 

Навчальна група (клас): _____________

 

Дата проведення:__________________________

 

Місце проведення:________________________

 

Мета: Вивчити основні права, свободи та пільги військово­службовців, соціальні гарантії членів сімей військовослужбов­ців, історично-політичні умови формування Збройних Сил України.

 

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

 

План уроку

1. Конституція України та Закони України про призначення Збройних Сил та інших військових формувань України.
2. Структура воєнної організації держави та її керівництво.
3. Воєнна доктрина України.
4. Образи та сприйняття сучасної війни.

 

Хід уроку

 

I. Шикування. Привітання, спів Гімну України, огляд зовнішнього вигляду, виконання стройових вправ, захід у клас, розміщення.

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

 

1. «ЗАХИСТ СУВЕРІНІТЕТУ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛОСТНОСТІ УКРАЇНИ – НАЙВАЖЛИВІША ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВИ, СПРАВА ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ».

 

З цього фундаментального положення розпочинається стаття 17 Конституції України. Є необхідність розкрити повністю зміст цієї статті.

“Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на ЗС України”

Забезпечення державної незалежності і захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом.

ЗС та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав свободи громадян з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України які перебувають на службі у ЗСУ та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

На території України забороняється створення будь-яких збройних формувань непередбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

До речі з приводу військових баз є уточнення в розділі 15 Основного закону України “Передільні положення”:

“Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебазування іноземних формувань можливе на умовах оренди, в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою”.

 

 

 

2. СТРУКТУРА ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ КЕРІВНИЦТВО.

 

Верховним Головнокомандуючим ЗСУ є Президент України, призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших військових формувань, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки і оборони України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

- приймає у разі необхідності рішення про введення в Україну або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Комплексним і на вищому державному рівні вирішенням економічних, фінансових, соціальних та інших проблем, пов’язаних з забезпеченням державної цілісності національної безпеки України, має займатися, Рада національної безпеки і оборони України. Відповідно до статті 107 Конституції нашої держави:

- Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при президенті України;

- Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України;

- персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України;

- до складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять:

а) прем’єр міністр України;

б) міністр Оборони України;

в)голова служби безпеки України;

г) міністр внутрішніх справ України;

д) міністр закордонних справ України

у засіданнях Ради національної безпеки і оборони України  може брати участь Голова Верховної ради України;

- рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України;

- компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Для забезпечення діяльності Президента України, як Верховного Головнокомандуючого ЗС з метою керівництва військовими справами, контролю і впливу на стан військових справ усієї держави при Президенті України створено Генеральну військову інспекцію.

Генеральна військова інспекція покликана не будувати, а поглиблено доповнити діяльність Ради національної безпеки і оборони України у вирішені ЗС і розвитку державної справи в цілому.

Структурно Генеральна військова інспекція складається з п’яти окремих спеціалізованих інспекцій та інформаційно -  аналітичної служби. Усі відділи очолюють досвідчені спеціалісти, причому, як військовослужбовці, так і цивільні особи, які мають належні звання і здібності до творчої роботи, на яких можна покладатися у вирішенні масштабних оборонних проблем державного значення.

Щодо військових відомчих інспекцій, а такі вже є в Міністерстві оборони, Прикордонних військах, то вони мають виконувати внутрішньовідомчі контрольні функції.

Слід наголосити, що створення в Україні органу президентського військового контролю зумовлено не лише причинами внутрішньодержавного характеру, а й потребами міжнародних зобов’язань. Зокрема одним з таких зобов’язань, взятих на себе нашою державою на Будапештській зустрічі у верхах є (грудень 1994 р.) є наступне: “Кожна держава учасниця буде постійно забезпечувати  і підтримувати ефективне керівництво і контроль над своїми військами та воєнізованими силами й силами безпеки з допомогою органів влади, яким властива демократична легітимність. Кожна держава учасниця створюватиме засоби, які зможуть забезпечити виконання такими органами покладених на них конституційних і правових обов’язків. Держави учасниці чітко визначатимуть функції і завдання таких сил, а також їхні обов’язки діяти тільки в конституційних рамках ”.Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканності України. Їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципами будівництва Збройних Сил є:

- проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

- комплектування їх на основі загального військового обов’язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

- військово-патріотичне виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

- вирішення комплексу питань, пов’язаних з соціальним захистом військовослужбовців;

- повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройних Сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об’єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будівництва Збройних Сил України є: бойова здатність , бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового завдання.Бойова готовність, дислокація Збройних Сил на території України визначаються необхідністю організації ефективної оборони сухопутних та морських кордонів на всіх напрямках і забезпечення повітряно-космічної оборони важливих адміністративних центрів, промислових і потенційно небезпечних об’єктів.

У збалансованому будівництві видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ пріоритет у розвитку віддається високоточній зброї підвищеної могутності, силам і засобам розвідки, повітряно-космічної оборони, радіоелектронної боротьби, ракетним військам, авіації та аеромобільними частинам, перспективним типам надводних кораблів і підводних човнів.

ЗСУ у процесі оперативно – тактичної мобілізаційної та бойової підготовки оволодівають оборонними, контр – наступальними та наступальними видами дій. При цьому вони готуються до вибору ефективних форм і способів воєнних дій, які відповідають обстановці, що складається, забезпечують перехоплення ініціативи у противника та її утримання.

Система навчання і виховання кадрів у ЗСУ є складовою частиною загальнодержавної системи освіти і забезпечує підготовку військових фахівців у мирний і воєнний час.

Разом із ЗСУ у воєнний час діють прикордонні війська, Служба безпеки, Війська внутрішньої і конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ та формування цивільної оборони України.

 

3. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

 

Головною метою воєнної політики України є гарантування  національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємодопомоги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи та інших загальних принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих зокрема у Статуті Організації Об’єднаних Націй (ООН), Хельсінкському заключному акті та документах Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Україна:

- не висуває територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

- суворо дотримується принципів недоторканності  існуючих державних кордонів;

- поважає державний суверенітет інших держав і визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї національної безпеки відповідно до своїх інтересів без нанесення шкоди безпеці інших держав;

- сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил  і озброєні у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

- створює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад;

- будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного складу та воєнно-політичної орієнтації на  взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

- забороняє застосовувати власні Збройні Сили для розв’язування політичних завдань на своїй території;

- виступає проти розміщення іноземних військ на території та на територіях інших держав без їх на те згоди;

- виключає своє одностороннє повне роззброєння.

Україна виступає за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Дотримуючись позаблокового Статуту, Україна сприяє створенню надійних міжнародних механізмів та загальноєвропейської структури безпеки на двосторонньому, територіальному і глобальному рівнях з метою зміцнення довір’я і партнерства на основі принципів взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності.

 

4. ОБРАЗИ ТА СПРИЙНЯТТЯ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ.

 

Сучасна війна характеризується активним використанням методів психологічного впливу на противника, зміни думок, переконань, почуттів населення і військ дружніх і нейтральних держав. З цією метою використовуються як  бойова зброя, так і звичайні прийоми впливу на почуття, волю і свідомість людей. Форми та методи цієї боротьби розробляються відповідними державними установами  країн у межах ведення психологічної війни.

Вперше поняття "психологічна війна" використав доктор М.Кампанео у своїй книзі "Досвід військової психології", яка була надрукована в 1904 році у Бухаресті.  Це поняття також вживали майор А.Блау у своїй книзі "Ведення війни духу" (Потсдам, 1937), військовий психолог Симонейт ("Військова психологія. Короткий огляд проблем і практичних висновків", Берлин, 1943), Фараго ("Психологічна війна в Німеччині", Нью-Йорк, 1943).  Найбільш популярною стала  книга Поля Лайнбарджера "Психологічна війна", яка була видана у США на початку 60-х років.

Характерними рисами сучасної психологічної війни є:

-глобальність - вплив на всі сфери життєдіяльності противника, нейтральних держав, союзників, своє населення і збройні сили;

-тотальність - проникання у всі сфери життя: в дипломатію, економіку, культуру, суспільні відносини, соціально-психологічну тощо;

-технізація - широке використання досягнень науки та техніки як для опрацювання змісту, методів і прийомів психологічної війни, так і форм та способів їх реалізації;

-організованість - створення різноманітних органів психологічної війни та чітка координація їх зусиль і напрямків діяльності.

Психологічна війна - це планомірне використання державою в період війни або надзвичайного стану засобів пропаганди з метою впливу на думки, емоції, позиції та поведінку організованих ворожих, нейтральних і дружніх груп таким чином, щоб сприяти досягненню своєї національної політики та визначених цілей.

Об’єктами психологічної війни є:

-дружні, нейтральні та ворожі держави ;

-як армії, так і населення цих держав.

Засоби психологічної війни: пропаганда, дезінформація, дипломатичні маневри, провокації, саботаж, терор, розповсюдження пліток, створення паніки, випуск фальшивих грошей, документів тощо.

Цілі психологічної війни: вплив на почуття, волю, емоції, свідомість з метою деморалізації противника, підриву його власних поглядів і переконань та нав’язування йому своїх ідей.

В основі психологічної війни лежать психологічні операції - планова пропагандистська і психологічна діяльність у мирний і воєнний час, яка розрахована на ворожі, нейтральні та дружні аудиторії з метою впливу на їх сприятливе ставлення для досягнення як політичних, так і воєнних національних цілей держав північноатлантичної співдружності (Польовий статут армії США FM-33-1).

Об‘єктами психологічних операцій є населення, армія, уряди ворожих, дружніх і нейтральних держав.

Основні форми психологічних операцій:

-пропагандистські дії - це систематизоване, цілеспрямоване розповсюдження ідей за допомогою різноманітних засобів зв’язку та інформації з метою впливу на думки, почуття, стани і ставлення або поведінку для досягнення прямої чи опосередненої користі для своєї країни (наприклад, виходячи з об’єктивності інформації, відокремлюють: білу, сіру, брехливу пропаганду);

-психологічні дії - це різні політичні, економічні та інші дії, які спрямовані на підрив позицій протилежної сторони та зміцнення власних позицій.

Задачі психологічних операцій:

1.  Переконання противника у правильності, необхідності військового втручання.

2.  Вплив на військово-політичне керівництво противника і його союзників з метою їх відмови від війни.

3.  Підтримка внутрішньої опозиції противника.

4.  Підтримка та керування дисидентськими силами.

5.  Вплив на населення дружніх країн.

6.  Сприяння розвитку позитивного відношення населення нейтральних держав.

7.  Підрив морального духу противника.

8.  Зниження боєздатності противника.

9.  Аналітична робота щодо виявлення слабких місць противника та доведення цієї інформації до власних командирів.

10.  Протидія інформаційному впливу противника тощо.

Багатий досвід проведення психологічних операцій мають США, Великобританія, Німеччина і Японія. Тільки в останнє десятиріччя - це американський досвід проведення “психологічних операцій” під час звільнення Кувейту, військових гуманітарних акцій “Забезпечення спокою” в Іракському Курдистані (1991), “Відродження надії” в Сомалі (1992-1993), у Боснії та Герцеговині (1993).

 Негативний досвід мають збройні сили Росії у Чечні.  Росія не мала чіткої концепції морально-психологічного забезпечення дій своїх військ у Чечні, не були узгоджені дії різних силових структур, засобів масової інформації, не було оперативності та наступальності пропагандистських заходів. Російські засоби масової інформації не задовольнили інформаційні потреби не тільки населення Росії, але й безпосередньо військових частин і підрозділів, які воювали на території Чечні.

Таким чином, зарубіжний досвід як позитивний, так і негативний має для Збройних сил України велике значення. Він визначає основні орієнтири організації та проведення цієї роботи,  підкреслює необхідність суттєвих змін у практиці будівництва і розвитку Збройних сил України.

 

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1) Що каже Конституція про захист державного суверенітету?

2) Які посадові особи та органи державного управління являються відповідальними за захист нашої держави?

3) Що таке Воєнна доктрина України?

4.Для чого вона потрібна?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

 

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

 

Вчитель предмету «Захист Вітчизни»

 

_____________________________________________________________________ .