Консультації для батьків у ЗДО. « Виховні традиції українського родинного спілкування»

  Консультації для батьків у ЗДО.

« Виховні традиції українського родинного спілкування»

 Виховна роль спілкування батьків з дітьми.

 Від того,як батьки ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде її розвиток та ефективність суспільного виховання.

Про нерозривність зв’язків поколінь у сумейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: « Так батьки жили, так і нам треба», « І мій батько такий був і я в нього вдався», « З матері народивсь», « Які самі, такі й сини», « Яблучко од яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», « Яка неня така й доня», « Яких сотворили, таких і майте», « Ниточка веде до клубочка».

Щодо того, коли починати виховання дитини, в народній педагогіці були свої погляди: « Тоді учи, коли упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, то тоді вже не навчити», « коли дитину не навчили в пелюшках, то не навчите в подушках».

А про гарне виховання дітей кажуть так: « Викохав дитину в добру годину»,

« Любо й неньці, як дитина в честі», « Батьків син», « Як ластівка з ластівятами», «За цю науку цілуйте батька й матір в руку».

Важливою складовою родинного життя є мовленеве спілкування батьків з дітьми та поміж собою; народна мудрість наголошує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах : « Як батько кричить то син гарчить, а як батько лається то син кусається», « Не вчи дитину штурханням, а хорошими слівцями»,

 « Добрі діти доброго слова послухають, а лихі й дрючка не бояться», « Вола в’яжуть мотузком, а людину - словами».

Вправляння і привчання посідають в родинному вихованні значне місце, а серед них, у свою чергу, найчастіше  використовується показ, тренування, нагадування, прохання,  побажання, заохочення, орієнтація на суспільну думку, очікувану радість, настанови, застереження, заборони.

Для заохочення використовується схвалення вчинку, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Особливо наголошується на необхідності вмілого використання мовленевих впливів, адже вихованню шкодять не лише негативні звернення, бо ж

 « Як часто називатимеш людину свинею, то вона й зарохкає», а й недоречне захвалювання « Перехвалене, як пересолене»

Дуже важливо уважно ставитись до дитячих запитань доброзичливо, доступно відповідати на них, спонукати малюка до самостійного пошуку « Дітям не відповідати – розуму не мати», « Хто людей питає, той і розум має».

Мовленевий етикет

Основа українського родинного спілкування – мовленевий етикет. Уміння говорити, розповідати за народними уявленнями починається з уміння слухати:

« Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем», « Умієш говорити, навчись слухати».

    Про те, що українці цінують у спілкуванні ввічливість, привітність,   доброзичливість, свідчать такі прислів’я: « Ввічливих та лагідних скрізь шанують», «Слова щирого вітання дорожчі за частування».

   Слово « ввічливий» в українській мові має давню історію. Щоб під час зустрічей, переговорів, показати гарне ставлення, відсутність ворожості, люди мали дивитись у вічі один одному. Отже первинне значення слова « ввічливий» - той , хто дивиться у вічі.

Згодом слово « ввічливий» стали вживати стосовно людини, яка дотримується певних правил, уважна, привітна.

     Українці вірили в силу добрих і лихих слів і казали про це так: « Вода все сполоще, лише злого слова ніколи», « Рана загоїться, а лихе слово – ні!» Традиційно вживали чимало побажань при вітанні, запрошенні до столу: « Їжте на здоровя», « Смачного», перед виконанням будь – якої роботи : « Щоб легко почалося і вдало скінчилось»

   Гарною традицією українського мовленевого етикету при вітанні є побажання усіляких гараздів, здоровя, добробуту: « Будь здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята»

   Основою до народного етикету є повага до громадської думки: « Не можна»,

« Що люди скажуть», « Не сміши людей» - ось правила, якими керувались в поведінці і спілкуванні.

Українська дитина ще змалечку вміла вітатися та прощатися. За народним звичаєм дитя вже з року починали вчити « давати чолом» вітаючись зі старшими. В українському селі традиційно вітались як із знайомими, так і з незнайомими людьми. Першими мали вітатися молодші зі старшими. Дітей привчали розмовляти спокійно та лагідно, чемно вислуховувати дорослих, ввічливо звертатись із проханням.

   Доброзичливість та ввічливість у спілкуванні передавалися через різноманітні словесні вітання, які є в українському мовленевому етикеті є традиційно побажаннями добра, здоровя, виражають приязнь, лагідне ставлення до співрозмовника: доброго дня, доброго здоров’я, добридень, здорові були, доброго вечора у вашій хаті, здоровенькі були, бувайте здорові, добраніч.

   Якщо й сучасні діти частіше чутимуть від батьків та вихователів привітальні звертання, це сприятиме вихованню в них приязного ставлення до людей, збагаченню їхнього словника.

   Це стосується і слів ввічливості. Практика живого спілкування українців виробила їх чимало: вибачте мені,  пробачте мені, даруйте, дякую, перепрошую, будь ласка, будьте ласкаві, прошу, уклінно прошу.

   Основна вимога мовленевого етикету – ввічливість, уважність , пристойність співрозмовників.