Консультація для батьків "Вводимо дитину у світ звуків"

КОНСУЛЬТАЦІЯ:         

             «Вводимо дитину у світ звуків»

При народженні дитина є, можна сказати, великим чутливим органом, а, точніше — перебуває в голографічному (цілісному) стані. Вона здатна цілісно, нерозчленовано, а отже, точно й адекватно сприймати навколишній світ. Її сприйняття голографічне: вона "чує" всім тілом, "бачить" усім організмом. Світ, зовнішні дії проймають її фізичне єство, психіку, мозок і, відповідю, адекватно сприймаються нею. Поступово, з часом, органи чуттів диференціюються.

З-поміж п'яти чуттів, притаманних людині, здат­ність чути прокидається в неї першою. Немовля ще в лоні матері чує биття її серця, дихання й голос, здатне реагувати на музику. Новонароджена дитина, ясна річі не розуміє сенсу слів, але добре сприймає ритм, тембр, тональність людського голосу.Око, вухо — лише органи локалізації. На вібраційно­му рівні тіло дорослої людини сприймає і звукові, й ко­лірні вібрації, хвилі, поля. Водночас дорослий здатний "відбивати" такі подразники. З одного боку, це ніби й збіднює його взаємообмін зі світом, а з другого — захи­щає від несприятливого впливу, чого позбавлений ма­люк. Він відкритий і беззахисний, але наділений могут­німи потенційними здатностями.

Відомо, що малюк у свої перші три-чотири роки отри­мує стільки інформації, скільки потім не може отримати за все подальше життя, тобто за 50-70 років. Саме в цьо­му віці розвивається мова. Малюк уже вільно висловлює свої думки, починає осмислювати, усвідомлювати світ. А що ж у цьому віці втрачається? Передусім голографічне (цілісне) й субсенсорне (надчутливе) сприйняття світу.

Явище субсенсорності, тобто надчутливого сприйняття світу, є реакцією на зовнішні подразники, впливу яких людина не усвідомлює і не розуміє. Це один з проявів несвідомого.

Вочевидь саме голографічність і субсенсорність дають дитині змогу опановувати світ.

На жаль, аудіальна система малюка часто розвиваєть-ся під впливом надмірного потоку шумів, звуків навко­лишнього світу (шум на міських вулицях, гучні звуки те­левізора, радіо тощо). Відтак дитина втрачає натуральну, природну гостроту слуху. Згасання субсенсорності й голографічності помітно гальмує її розвиток. Спричиню­ють це й численні "не можна", "не чіпай", "не роби", "не пустуй", тобто, власне, "не живи, не дій", які вона по­стійно чує від дорослих. І це позбавляє її повноти життя.

Якби перед малим не ставилися бар'єри, а ство­рювалися належні умови для його вільного розвит­ку, це забезпечило б йому автономність, психологічну рівновагу, ментальну мудрість, тобто розвиток голо­графічної свідомості. Досі ж таких умов для нього суспільство ще не здатне створити.

Усе нібито малозначне може набути цінності, якщо подивитися на нього як на величезне художнє полотно. Так, музика, як і все навколо нас, існує в часі й підпо­рядковується його владним законам. Відчути музику — не означає розповісти про неї або пояснити її. Має бути створена особлива ситуація для сприйняття музики ор­ганами чуттів: через тактильні та м'язові відчуття, слух і зір. Тілесні відчуття музики є для людини цілком зрозу­мілою і правильною інформацією про неї. Тобто музика розуміється тілом, його реакціями на звуки, а не розумом.

Сьогодні музичне виховання значною мірою будуєть­ся на музичній "миследіяльності", яка не є природною ані для дошкільників, ані для молодших школярів.

Говорити з дітьми треба самою музикою. Тому заняття з ними слід будувати за принципом "навчання у дії". Адже дія завжди була і є єдино надійною гарантією засвоєння будь-якого знання. Ця одвічна мудрість була знана ще в давньому Китаї, і вона вкрай проста, попри свою глибину: "Я чую і забуваю, я бачу і пам'ятаю дов­го. Я роблю і розумію".

Розвиваємо дії

Аудіальний розвиток дітей можна розпочинати з будь-якого віку. Зокрема з молодшими дошкільнятами

найкраще почати роботу в момент підвищеного шумо-ого тла в ігровій кімнаті: можна запропонувати їм знай-и, куди сховалася тиша. Малих просять прислухати­ся до звуків у різних куточках кімнати, віднайти, де найтихіше, — саме там і сховалася тиша. Педагог із діть­ми ходить по кімнаті, прислухається; якщо ті вказують на якесь місце, педагог видає звук із зазначеного пред­мета й каже, що він звучить, а, отже, тиші тут немає. Потім пропонує всім сісти й зачаїтися: хто найтихіше си­дить? Згодом і "тиша" ховається. Педагог підходить до принишклих малят, зазирає за їхні спини, шукає, де ж та тиша сховалася. Потім розгублено знизує плечима і каже, що, напевно, тиша боїться кожного звука, кожно­го шереху, і коли ми її шукаємо й рухаємося, то створю­ємо звуки, і вона лякається й тікає від нас. Ось зараз, напевно, вже втекла в іншу групу. Пропонує дізнатися, яких звуків боїться тиша, послухати, що як звучить.

Дітям середнього і старшого дошкільного віку для початку можна розповісти, що звуки — це диво, яке на­справді вже давно стало звичним. Звуки не можна взяти в руки, покласти на стіл, розглянути навіть під мікроско­пом. Але вони є скрізь і є завжди: все, що навколо нас, шарудить, шумить, дзвенить, булькає, скрипить, стог­не, а отже, звучить. А чи можна гармонізувати шуми, тобто створити з них музику? Виявляється, можна. Це підтверджує ціла група музичних інструментів в оркест­рі, яка призначена для створення шумів у музиці. Це всі ударні інструменти: трикутник, малий барабан, різнома­нітні види тарілок, великий барабан тощо.

Педагог розповідає дітям, як же людина прийшла до створення музичних інструментів, Спочатку пропонує їм самим пройти цей шлях за допомогою маленьких екс­периментів. Нехай, скажімо, спробують почути, як зву­чать усі предмети, що навколо: у групі — олівці, коли ними малюють; м'ячі, кубики, коли ними граються; мильні бульбашки, коли вони лопаються, і т.д.; на прогулянці хай спробують змусити звучати камінь, дерево тощо, вдаривши по них. Коли вони переконаються, що, влас­не, всі предмети можуть видавати звуки можна розповіс­ти, як виникли перші музичні інструменти.

Народження музичного інструмента

Ударяючи по каменю, дереву, давня людина прислу­халася до видобутого звука. Ритмічні удари по предме­тах, (цо звучать, супроводжували танці. Видаючи різні за характером звуки, люди спілкувалися між собою на від­стані (як зараз ми користуємося телефоном), повідом­ляючи новини, інформуючи про небезпеку. В Африці, наприклад, сигнальний барабан повідомляв у всі кінці про наближення ворогів. Звук розсипався дрібним дро­бом, гучно ухав і замовкав.

Натягнута шкура вбитої тварини видавала яскраві зву­ки, і це спонукало людину створювати різні за звучан­ням барабани. Усі духові інструменти також народилися завдяки при­роді. Порожнинні стебла очерету, слонячі бивні, насін­ня дерев, кора, черепашки можуть зазвучати, якщо по­дути в них в особливий спосіб. Усі вони й були прародичами сучасних духових інструментів, які виготов­ляються з дерева, металу та пластмаси. А натягнута стрі­лою тятива звучала так красиво й ніжно, що прадавня людина створила струнні інструменти.

Після таких бесід педагог пропонує дітям поекспери-ментувати з предметами, що звучать, і створити само­робні ударні, струнні, духові інструменти самостійно або з допомогою батьків. Оркестр із таких інструментів обо­в'язково має зазвучати, а музику нехай діти складуть самі (вільний ритм, мелодії будуються з хаотичних звуків). Засобами виразності "музики" можуть слугувати приско­рення, уповільнення, посилення, затихання, тембри "ін­струментів", способи утворення звуків, дібрані дітьми залежно від образу, який вони відтворюють. Отже, про­цес народження музичного твору має базуватися на прислуховуванні до звучання, на пошуку барв та обра­зу. П'єси можуть називатися: "Народження вітру", "Нічні шерехи", "Жаб'ячий концерт перед дощем", "Чарівний ліс", "Свято на острові Чунга-Чанга" та ін.

Окрім відомих музичних інструментів, педагог про­понує дітям самим придумати якийсь звуковий прилад і дати йому назву. Наприклад, зв'язка ключів може стати інструментом "ключола", дрібні предмети у склянці — "шумофоном", набір дитячих цеглинок і паличок — "рит-міконом". Гарно звучать також назви "віолена" —так мож­на назвати "струнний" інструмент, "гармоніум" — інстру­мент, що звучить музикально.

Здатність осягнути через власний дотик до предме­та, яким може бути звук від удару по ньому, від погладжу­вання, постукування одним пальцем, усіма чи долонею, розрізнення видобутих звуків, милування ними — все це вкрай важливо для розвитку тембрового слуху дитини.

У подальшому діти будь-якого віку дізнаються, що звук може бути гучний і тихий; високий і низький; довгий і короткий; може мати особливий характер або певне заба­рвлення: м'який, різкий, густий, дзвінкий, співучий тощо.

Знайомство зі звуком

Ознайомлювати зі звуком найкраще в іграх. Особли­во в процесі самостійної діяльності дітей. Змістом цих ігор є:

1.          привертати увагу дитини до предмета, який зву­чить, диференціюванням зони аудіального сприй­няття (ближня, середня, дальня);
2.          спонукати визначати напрям звука (орієнтувально-пошукові дії);
3.    розрізняти шумові звуки за гучністю;
4.          виділяти звучання заданого предмета з ряду про­понованих;
5.          розрізняти звучання кількох звукових сигналів (не-музикальних шумів і музичних інструментів), виді­ляти з-поміж них однакові за звучанням;
6.          відтворювати послідовність звукового ряду, співвід-носячи його зором із певними предметами (інстру­ментами) і без цього.

У ході ігор, спрямованих на вивчення властивостей звука, діти мають отримати не лише точне уявлення про звук як такий, але й вивчити можливості свого голосу: звуконаслідування, скандування, глісандо (плавний пе­рехід від одного звука до іншого через усі звуки, що знаходяться між ними у звукоряді) і т.д.

Розвивати чутливість дітей до основних властивостей музичного звука слід по лінії ускладнення:

а) сприйняття висоти звука — від розрізнення вираз­
ного звучання найбільш дальніх звуків, "розташо­
ваних" на інструменті, до ближчих;

б) розрізнення співвіднесень музичних звуків: таких,
що йдуть угору і вниз поступінно; таких, що йдуть
угору і вниз через ступінь; побудованих на одному
звукові; таких, що звучать два-три водночас;

в) розрізнення ритмічного малюнка (певна послідов­
ність поєднання довгих і коротких звуків) — від роз­
різнення меншої кількості малюнків до розрізнен­
ня та ускладнення ритмічних малюнків;

г) сприйняття тембру та гучності звучання — збіль­
шення пропонованих дітям інструментів і градацій
гучності звучання (від трьох до семи) і тонше, ди­
ференційоване розрізнення звуків.

Звуко-дидактичні ігри

Визнач, що чуєш

Мета: вчити прислухатися до видобутих звуків і ви­значати їх джерело.

Обладнання:   ширма, різні предмети.

Хід гри. Педагог пропонує дітям визначити, що вони чують. З-за ширми чути різні звуки, наприклад: звук води, що переливається із склянки у склянку; шарудін­ня паперу — тонкого і цупкого; розрізування паперу ножицями; звук ключа, що впав на стіл; свисток судді; дзвінок будильника; стукіт ложечки об стінки склянки; дзвін келихів; плескання у долоні; стукіт дерев'яними або металевими ложками одна об одну; постукування кісточками пальців по столу; удар м'ячем по підлозі; звуки заводних іграшок, шумових дитячих музичних інстру­ментів тощо.

Варіанти:

♦ дитина відгадує методом спроб — сама виконує дію
з кожним предметом, доки не почує потрібне зву­
чання;

використовується серія предметів, схожих за зву­чанням (скляна пляшка, тарілка, склянка, порце­лянова чашка);

вгадувати звучання не одного предмета, а послі­довності звуків від них;

♦ можливе одночасне звучання двох-трьох різних
звуків (шумів).

                                                    Що чути?

Мета: розвивати вміння прислухатися до видобутих звуків і визначати походження їх, диференціювати зони аудіального сприйняття (ближня, середня, дальня); роз­ширювати уявлення дітей про розмаїття шумів і звуків.

Хід гри. Педагог привертає увагу дітей то до две­рей, то до вікна, пропонує прослухати і запам'ятати, що за ними відбувається. Потім кожна дитина має розповіс­ти, що було чутно за дверима й за вікном (далеко чи близько: кроки людей, рипіння дверей, шум вітру, роз­мови дітей, телефонний дзвінок і т.д.).

Варіанти:

запропонувати послухати в магнітофонному запи­су різні шуми, звуки (наприклад, шум ліфта, що піднімається; рипіння снігу в морозяну погоду під час ходьби, шелест листя тощо); дітям пропонують описати певні звуки, використо­вуючи порівняння: "Рипіння дверей схоже на хрип­кий голос старої людини", "Звук падіння предмета подібний до різкого пострілу з рушниці";

•           розповісти про шуми та звуки, почуті вранці або ввечері: брязкіт, вищання, стогін, рипіння, стукіт, шум дощу, вітру, гудіння мотору машини ("Шуми і звуки нашого будинку: скрип ліжка, човгання кап­ців, дзюрчання води з-під крана, свист чайника, що закипає"; "Жива звучна природа: шелестіння лис­тя, шерех трави, спів птахів, сюрчання коників"; "Голос міста: звуконаслідування — трамвай — дзень-дзень-дзень, машина — р-р-р, гойдалки — жих-жих" і т.д.).
•                                                              Музика дощу

Проводиться у дощову погоду.

Мета: прислухатися до звуків і визначати їхній хара­ктер, знаходити порівняння; розвивати фантазію.

Обладнання: предмети побуту, дитячі музичні ін­струменти.

Хід гри. Педагог пропонує дітям прислухатися до шуму дощу в цілковитій тиші, уявивши себе, наприклад, крапелькою дощу або калюжею: