Консультація для педагогів «Фасилітуюча взаємодія» - особливий вид міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі"

Про матеріал
Посилена увага сучасного суспільства до проблеми гуманізації навчання і виховання тісно зумовлена з процесами реформування дошкільної освіти. Заклад освіти стає найважливішим засобом активізації саморозвитку, самовдосконалення кожної дитини. Виникає потреба в переосмисленні педагогами своєї позиції щодо методів, прийомів навчання, ставлення до дітей, взаємодії з ними. Саме така необхідність переходу на нові концептуальні основи освітнього процесу, заміна авторитарної моделі педагогічної взаємодії іншою моделлю, заснованою на гуманістичних принципах, передбачають розкриття методологічних основ явища фасилітації, осмислення теоретичних основ, сутності фасилітуючої взаємодії.
Перегляд файлу

«Фасилітуюча взаємодія» - особливий вид 

міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі

 

Вихователь-методист

Єрохіна Н.В.

Посилена увага сучасного суспільства до проблеми гуманізації навчання і виховання тісно зумовлена з процесами реформування дошкільної освіти. Заклад освіти стає найважливішим засобом активізації саморозвитку, самовдосконалення кожної дитини. Виникає потреба в переосмисленні педагогами своєї позиції щодо методів, прийомів навчання, ставлення до дітей, взаємодії з ними.

У традиційній педагогіці ролі викладача порівняно з роллю тих, хто навчається, надається велике значення. На думку К. Роджерса, основним завданням викладача є полегшення і водночас стимулювання (фасилітація) процесу навчання для того, хто навчається, тобто уміння створювати відповідну атмосферу, інтелектуальну й емоційну обстановку в групі, атмосферу психологічної підтримки.

Необхідність переходу на нові концептуальні основи освітнього процесу, заміна авторитарної моделі педагогічної взаємодії іншою моделлю, заснованою на гуманістичних принципах, передбачають розкриття методологічних основ явища фасилітації, осмислення теоретичних основ, сутності фасилітуючої взаємодії.

Отже, фасилітація навчання – допомагати, полегшувати, сприяти, створювати умови для самостійної роботи. Педагог уже не інформатор, а організатор самостійної роботи дітей, тобто фасилітатор.

Проблема педагогічної діяльності педагогів висвітлена в працях видатних вітчизняних (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, А. Макаренко, А. Маркова, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сластьонін, В. Сухомлинський, К. Ушинський, В. Шаталов) і зарубіжних учених (Б. Блум, Д. Дьюї, А. Комбс, Я. Коменський, К. Роджерс, Л. Шульман та ін.).

Ідея гуманізму педагогіки чітко відображена у працях багатьох вітчизняних учених: Х. Алчевської, М. Драгоманова, О. Духновича, Т. Лубенця, А. Макаренка, М. Максимовича, М. Пирогова, С. Русової, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, К. Ушинського, І. Франка.

Сферу гуманістичної педагогіки досліджували вітчизняні учителі-новатори (Ш. Амонашвілі, В. Волков, Є. Ільїн, С. Лисенкова, В. Шаталов).

Ідея гуманізму висвітлена також у працях таких зарубіжних учених, як О. Декролі, Дж. Дьюї, Р. Кузіне, С. Френе, Р. Штайнер.

Реалізація гуманістичного підходу в зарубіжних країнах пов’язана з іменами А. Маслоу, Дж. Оллпорта, К. Роджерса, Р. Мея, В. Франкла та ін.

Відповідно до гуманістичної концепції формування особистості К. Роджерса, людина є суб’єктом власного життя. Вона вільна у своєму виборі, прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність, саморозвиватися. Людина, яка вільно рухається шляхом свого особистісного зростання, активно функціонує.

Ураховуючи традиційні погляди на освітній процес, що тривалий час домінували в науковій літературі, педагог є активним суб’єктом, основна функція якого зводиться до трансляції певних істин дітям як об’єктам педагогічного впливу. Принципово інші ідеї покладено в основу гуманістичної парадигми освіти, за якою педагогічний процес є співтворчістю педагога та дітей, спільним пошуком, спрямованим на обговорення екзенціальних (загальнолюдських) проблем. У такій ситуації педагог не стільки транслюєвихованцям доробки культури, скільки культивує її подальший розвиток у процесі педагогічної творчості. У свою чергу, це вимагає від педагога сформованих умінь ефективно співпрацювати з кожною дитиною, готовності сприймати її як унікальну особистість, розуміти її думки та прагнення.

В умовах сучасних освітніх трансформацій суть освітнього процесу в педагогічній теорії та практиці розглядають як організацію суб’єкт-суб’єктної взаємодії його учасників, спрямованої на узгодження зовнішніх впливів із внутрішніми властивостями особистості, що забезпечує зміни у її свідомості та поведінці. Така інтерпретація відповідає сучасній освітній парадигмі, новим концептуальним підходам – гуманістичній, конструктивістській, особистісно орієнтованій педагогічній ідеології. За умов організації освітнього процесу як взаємодії рівноправних суб’єктів змінюються функції педагога та дитини.

Таким чином активізація визначених функцій педагогічного процесу потребує переосмислення ролі та функцій педагога. Гуманістичні підходи до навчання передбачають пріоритетність адаптаційної та організаційно-консультативної функцій педагога. Педагог стає насамперед фасилітатором (від анг. – to facilitate – полегшувати) та консультантом, радником дітей.

Праці вищезазначених авторів, які були написані в різні десятиріччя другої половини ХХ ст., стали певною мірою теоретичним підґрунтям для дослідження явища фасилітації в освітньому процесі, належну увагу якому освітяни почали приділяти тільки в останнє десятиріччя. Так, фахівці з питань забезпечення фасилітації в педагогічній діяльності (Є. Врублевська, О. Димова, І. Жижина та ін.) довели, що цей феномен передбачає організацію своєрідного виду міжособистісних взаємовідносин, які забезпечують створення оптимальних умов для саморозвитку й самореалізації молодої людини, спонукають її до особистісно-духовної перебудови, виявлення активних зусиль для розкриття власних внутрішніх потенцій. Основними характеристиками таких педагогічних взаємовідносин є взаємопізнання, взаєморозуміння, узгодженість спільних дій і взаємовплив між всіма учасниками. У такому випадку процес трансляції певних знань і цінностей від педагога вихованцям перетворюється у вільний акт співробітництва, співтворчості, який каталізує саморозвиток кожного суб’єкта, його повноцінну самореалізацію як особистості.

У вітчизняних наукових працях феномен фасилітації розглядається переважно з точки зору психології в аспекті екофасилітативного підходу (П. Лушин) та у зв’язку зі здатністю психолога здійснювати фасилітаційний вплив на людину (Г. Балл, О. Кондрашихіна). У дослідженні О. Кондрашихіної зазначено, що вплив і діяння,спрямовані на актуалізацію життєвих ресурсів особистості, трактуються в сучасній психології за допомогою таких понять, як «ненасильницьке діяння», «розвивальне діяння».

У зв’язку з тим, що в межах гуманістичної психології поняття «вплив» означає насамперед – допомагати, полегшувати, стимулювати, актуалізувати потребу у розвитку, особистісному зростанні, – він може називатися «фасилітаційним». На основі аналізу праць багатьох дослідників доведено, що фасилітаційний вплив – це основний вид впливу в гуманістичній парадигмі, механізм якого ґрунтується на діалогічному діянні та певних особистісних характеристиках фасилітатора.

Отже, фасилітатор організовує роботу дітей, сприяє розвитку їх особистісних якостей, допомагає ідентифікувати проблеми і приймати рішення.

Мета фасилітації – організація ефективної роботи учнів на засадах гуманізму, особистісного саморозвитку, конструктивної взаємодії.

Умови фасилітації:

1) проблемність навчання;

2) глибока довіра педагога до дітей, їх можливостей;

3) повага до вихованців;

4) толерантне ставлення до дітей, розуміння їх реакцій;

5) забезпечення здобувачів освіти інформаційними, дидактичними, матеріально-технічними ресурсами.

Роль фасилітатора потребує від педагога певних умінь:

– уважно слухати, спостерігати і запам’ятовувати як хід подій, так і стиль поведінки дітей;

– налагоджувати просту і плідну комунікацію між членами навчальної групи;

– аналізувати і корегувати дії вихованців;

– діагностувати і заохочувати ефективну (корегувати неефективну) поведінку;

– сприяти створенню моделі ефективної поведінки;

– забезпечувати зворотній зв’язок між учасниками освітнього процесу, не використовуючи при цьому «наступальних» і «оборонних» форм спілкування;

– знаходити та активізувати конструктивні моделі поведінки при внутрішньо груповій взаємодії;

– активізувати подібні моделі у між груповій роботі;

– викликати довіру дітей, бути терплячим;

– бути справедливим, обирати нейтральну позицію при оцінюванні роботи.

Педагогічну фасилітацію трактують як взаємодію між педагогом та дитиною, яка ґрунтується на засадах гуманізму, полісуб’єктності, толерантності, дозволяє встановити зв’язок між загальноціннісними ідеалами української, зарубіжної педагогічної думки і сучасним станом педагогічної науки і практики, передбачає нагальний пошук способів і засобів гуманізації освітнього процесу.

У сучасній педагогіці поняття фасилітації активно використовується в аспекті міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі. У зв’язку з цим досліджується особливий вид педагогічної взаємодії між педагогом та дитиною, що отримав назву «фасилітуюча взаємодія».

У розробках учених виокремлено і особливий вид педагогічного спілкування – фасилітуюче спілкування. На підставі того факту, що феномен фасилітації у спілкуванні (без його термінологічного визначення) представлений у працях багатьох учених (А. Адлер, М. Бердяєв, Е. Берн, Л. Виготський, А. Маслоу, В. Соловйов, В. Франкл, Е. Фромм, К. Ясперс), професор Л. Куликова та представники її наукової школи О. Врублевська, О. Димова обґрунтували сутність фасилітуючого спілкування та його специфіку в професійній діяльності педагога.

На думку О. Врублевської, здатність педагога до фасилітуючого спілкування – це іманентна якість особистості педагога, котра розвивається та дозволяє здійснювати педагогічну взаємодію як таку, що надихає і спонукає вихованця до інтенсивної, свідомої самозміни відповідно до особистісно пріоритетних сенсів життєдіяльності, тим самим актуалізуючи процес його спрямованого і продуктивного саморозвитку.

Досліджуючи новітні педагогічні теорії, системи та технології, С. Котова, С. Смирнов, Є. Шиянов зазначають, що в сучасному педагогічному процесі фасилітація – це зміна ефективності діяльності дитини  у взаємодії з педагогм або іншими однолітками. Навіть пасивна присутність педагога в групі активізує дітей, спрямовує їхню діяльність у необхідне русло, стабілізує її без явних цілеспрямованих дій педагога. Однак феномен фасилітації виникає тільки в тому випадку, коли педагог буде авторитетним, референтним, визнаним.

Вихованець стає активним суб’єктом навчально-пізнавальної діяльності, якщо він усвідомлює її мету та свідомо регулює цей процес. Саме за такої умови діяльність впливає на його особистісне становлення й розвиток. Активна суб’єктна позиція особистості у процесі навчання розвивається залежно від усвідомлення себе як діяльної особи, що творить, змінює реальні умови.

Важливою умовою суб’єктної поведінки є осмислення, аналіз власного процесу пізнання, власних дій, цілеспрямоване й усвідомлене внесення необхідних змін для вдосконалення процесу.

Суб’єктні характеристики дитини виявляються у навчальному процесі внаслідок усвідомлення власного ставлення до інших, а також самого себе у стосунках з іншими, завдяки чому він формує самооцінку. Саме у міжособистісній взаємодії з педагогами, іншими здобувачами освіти особистість має змогу інтеріоризувати наукові ідеї, соціальні норми, а також самовиражатися, самореалізуватися й саморозвиватися. Особливе значення для розвитку дитини має організація різних видів навчально-пізнавальної діяльності, в якій вона обирає активну суб’єктну позицію і вступає у різні форми міжособистісної взаємодії з іншими. У різноманітних діях, актах самодіяльності особистість не лише розкривається та виявляє власне «Я», але й формується, самовизначається.

Як зазначають науковці, сутність особистості виявляється в її вчинках, поведінці, стосунках з іншими у процесі діяльності. На нашу думку, спільним серед усіх цих досліджень є той факт, що здатність педагога забезпечити процес фасилітації дає змогу досягти такої взаємодії з вихованцем, що сприятиме підтримці в дитині прагнення до самовдосконалення, самореалізації, саморозвитку, усвідомленню нею себе як самоцінності, її спрямуванню на особистісне зростання та розвиток здібностей.

Варто звернути увагу на те, що ця взаємодія має виключно гуманістичний, діалогічний, суб’єкт-суб’єктний характер відносин. Здатність педагога забезпечити таку взаємодію з дитиною, позитивно впливати, активізувати, стимулювати процес навчання та виховання виявляється в його професійній діяльності.

 

1

 

docx
Додано
20 жовтня
Переглядів
33
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку