Консультація для педагогів на тему: «Робота з «нестандартною» дитиною»

Консультація для педагогів на тему: «Робота з «нестандартною»

Хід:

Перед тим як розкрити питання, як же працювати з «нестандартною» дитиною, давайте розбиримося - що означає бути «нестандартною» дитиною?

Категорія норми — одна з найважливіших, оскільки саме з нею пов'язана процедура контролю та оцінки результатів розвитку, виховання і навчання дошкільника, ефективність діяльності педагога та закладу в цілому.

Більшість педагогів розглядає норму як характеристику середньостатистичного рівня розвитку в дитини певного віку знань, умінь, навичок, здібностей. Проте такий підхід не зовсім правомірний. Норма є вказівкою на те, що конкретна дитина може досягти вищих за наявні в даний момент часу досягнень. Фахівці вважають, що норма розвитку є культуро та особистісно зумовлене, суб'єктивне за своєю суттю явище. Тобто кожна дитина вирізняється з-поміж інших не лише віком, статтю, здібностями, індивідуальною історією життя, а й особистою нормою розвитку! Отже, нормальність у кожної дитини своя, індивідуально забарвлена. Тож не варто порівнювати дітей ні за досягненнями, ні за здібностями Але є діти які дуже відрізняються своєю поведінкою, своїм відношенням до однолітків, дорослих, всоєю реакцією до всього, що їх оточує, таких дітей називають «нестандартними».

В умовах кризи, трансформації цінностей, зростання інтенсивності життя, підвищення вимог соціуму до освіченості особистості, збільшення кількості стресогенних чинників гуманістична педагогіка покликана посилити увагу до проблеми психологічного комфорту, емоційного благополуччя дошкільника, створення умов для підтримки його психічного здоров'я. Поширення так званих хвороб цивілізації (основні з яких психосоматичні, пов'язані з тривалим емоційним напруженням — страхами, нереалізованістю, боязкістю не відповідати вимогам, тугою, образами, конкурентністю) та збільшення кількості невротичних дітей актуалізує потребу посилити увагу до такого аспекту педагогічної діяльності, як догляд за душевним станом дошкільника.

Педагогам варто знати, що нервовість (надмірна збудливість дитини, її хвороблива дратівливість, підвищена подразливість, висока втомлюваність) зумовлюється дією різних чинників — органічних порушень мозку (врод-жених та набутих внаслідок травм, хвороб) і соціальних впливів. У сучасної дитини почастішали прояви неврозу — хворобливого стану, невротичних реакцій, які не призводять до психічних розладів, мають зворотний характер,

1

проте певним чином ускладнюють буття самого дошкільника та людей навколо нього. Важливо, щоб дорослі усвідомлювали: невроз — це психогенна хвороба особистісного зростання дитини, пов'язана з найбільш значущими для неї аспектами життя. Вона не виникає раптово, розвивається протягом

тривалого часу, дає про себе знати в різних життєвих ситуаціях. Причина неврозів — емоційно загострені, особистісно значущі для дитини переживання, з якими вона не може впоратися. Існу така класифікація засобів виховного впливу на дитину з проявами неврозу:

•   неврастенія (симптоми: підвищена втомлюваність, відволікання, важка концентрація уваги, дратівливість, швидке виснаження, млявість, невитривалість) засвідчує конфлікт самоствердження — незбіг потреб та можливостей;

• невроз страху (симптоми: страхи, висока тривожність, невпевненість у собі, хвилювання) засвідчує конфлікт самовизначення — дитина не здатна зберегти своє "Я", захистити його під час зустрічі із загрозою;

• невроз нав'язливих станів (симптоми: недовірливість, постійні сумніви, коливання у прийнятті рішень) за свідчує моральніш конфлікт - дошкільник відчуває несумісні почуття і бажання: наприклад, прагне бути схожим на батька і водночас усвідомлює, що той ображає матір;

•   істеричний невроз (симптоми: поганий настрій, капризування, прояви егоїзму, привертання уваги до своєї персони, скарги на болі в голові, животі тощо) засвідчує конфлікт визнання — дитина намагається бути центральною фігурою, домінувати в оточенні.

Вихователі мають розуміти, що кожна форма дитячого неврозу має свій внутрішній конфлікт, а разом вони перекривають весь спектр конфліктних відносин дитини. Спільне для всіх видів неврозу — наявність перешкоди (внутрішньої або зовнішньої) на шляху до задоволення своїх бажань та нездатність подолати її власними силами.

Характерологічні особливості дітей з проявами неврозу: підвищена тривожність, відчуття неспокою, поганий настрій, плаксивість, підвищена емоційна чутливість, вразливість, безпосередність реакцій, наївність, безхитрісність, довірливість, розвинене почуття "Я", егоцентричність, супе-речливість натури, нерівномірність розвитку, тривале накопичення негативних вражень, придушення зовнішніх проявів своїх почуттів, невпевненість у своїх можливостях, правдолюбність, вимогливість до себе та інших, висока зацікавленість життєвими подіями тощо.

Виховуючи нервову дитину, слід створювати спокійну та доброзичливу атмосферу спілкування, довіряти, підтримувати прагнення до самоствердження. Організувати психологічну, педагогічну та соціальну допомогу дітям з неврозами, звільнивши їх від надмірних навантажень (фі-зичних, психологічних) та зменшивши кількість стресогенних чинників (випробувань, змагань, порівнянь з іншими тощо), активізувати їхні власні резервні сили.

2

Організовуючи буття дошкільника, педагог має орієнтуватися в тому що:

• становить основу переживань дитини, емоційно (позитивно, негативно) забарвлює її поведінку;

• чого прагне дитина найбільше, а чого уникає і чому саме;

• хто з дорослих та однолітків є для дошкільника референтною групою найавторитетніших осіб;

•    як найчастіше поводиться дитина в стресовій ситуації (адекватно - неадекватно, конструктивно - деструктивно);

•   як реагує дошкільник на успіх - неуспіх, схвалення та незадоволення дорослого (відносно спокійно, помірковано, бурхливо, байдуже);

•    якої частоти та інтенсивності хвилювання притаманні дитині (рідко хвилюється; час від часу відчуває помірне хвилювання; як правило напружена, не може зосередитися; від хвилювання діяльність розладнується, може завершитися емоційним вибухом або пригніченим станом).

Тому основним завдання для педагога є - налагодження взаємин однолітків

• нервовою дитиною; інформує членів родини про прояви неврозу та засоби допомоги дитині; разом з психологом розробляє систему корекційної роботи, яка передбачає: малювання дошкільником своїх страхів, переживань, здійснених та нездійснених бажань; самоспостереження, елементарний са-моаналіз своїх переживань та їхнього впливу на людей; організацію індивідуальних бесід з дитиною, спрямованих на врівноваження емоційного стану, звільнення від страхів, тривог; створення коротких історій про власні переживання та звільнення від них ("Жила-собі...", "Одного разу..."); організацію ігор-драматизацій, в яких здійснюється рольова трансформація поведінки (ігрова корекція) тощо; всіляко сприяє досягненню дитиною успіху у видах діяльності, значущих для неї; схвалюють найменші вольові зусилля, докладених дитиною для звільнення від страху, розповідають до-шкільникові про свої власні страхи, підкреслюючи таким чином природність цього захисного механізму, його притаманність людям, можливість та необхідність регуляції своїх хвилювань, свідомого ставлення до боязкої поведінки; влаштовують свого роду свята "Я довіряю

собі", радіють разом з дитиною її перемозі над страхом перед випробуван-ням, тривогами, фобіями, невпевненістю у собі.

Страх перед випробуванням може спричинятися багатьма чинниками, зокрема складністю ситуації з погляду можливості реалізуватися, звичкою дитини вважати себе невдахою, ймовірністю осоромитися перед іншими, особистими якостями (сором'язливістю, плаксивістю, неврівноваженістю, дратівливістю, невпевненістю у собі), передчуттям ймовірного покарання (фізичного або позбавлення чогось приємного та бажаного), неприхильним ставленням до конкретного дорослого, усвідомленням дитиною важливості ситуації, новим середовищем, надмірною увагою до неї з боку оточення, усвідомленням своїх помилок, невдачею товаришів, утомою, поганим самопочуттям, шумовими подразниками, негативним ставленням до

виконуваної  діяльності,  досвідом неуспішної діяльності та деструктивної

3

поведінки у схожій життєвій ситуації.

До неврозу призводять дисгармонійні взаємини дитини з батьками: сімейні конфлікти, розбіжність позицій членів родини, непослідовність та неадекватність поведінки, надмірна опіка, висока інтелектуалізація життя дитини, надмірні вимоги до показників її навченості, часті погрози та осуд, емоційні стани батьків тощо.

Емоційно дезадаптованій дитині притаманні стійке, тривале, негативно забарвлене емоційне напруження, у неї знижена продуктивність пізнавальних процесів, розгальмована або загальмована поведінка, загострені комунікативні проб-неми; вона не здатна до саморегуляції діяльності. Однолітки не хочуть приймати таку дитину до свого гурту, що болісно переживається нею.

Щоб дитина росла здоровою і щасливою, варто відмовитися від таких типів дисгармонійного виховання як:

•   тенденція відкидати, заперечувати, нехтувати, відхиляти думку самої дитини, її позицію; ставити до неї надмірні вимоги, жорстко регламентувати та контролювати її діяльність;

•       гіперсоціалізуюча орієнтація: надмірна стурбованість проблемами здоров'я, соціального статусу, майбутнім дитини;

• нав 'язування дитині уявлення про неї як особливу, виняткову істоту, що має посідати в групі однолітків центральне місце.

Важливо, щоб педагоги помічали й позитивно впливали на будь-які прояви тривожності дошкільника: знімали емоційне напруження, надавали йому можливість звільнитися від неї, пропонували постукати, порухатися, покидати м'яч, побити шкіряну кулю тощо; зменшували

чутливість до страхів (наприклад, боязні темноти, висоти, води тощо) вве-денням елементів тренінгу: "Я зможу! Я не боюся! Подивіться на мене — я сміливо входжу у темну кімнату, стрибаю вниз, входжу у воду..."; здійснювати емоційну підтримку: підкреслювали сильні сторони та досягнення дитини, підсилювали її впевненість у собі, стабілізували само-оцінку; в різних життєвих ситуаціях позитивно оцінювали намагання дитини впоратися зі страхом, подолати труднощі, покластися на власні сили.

4

Використана література

1. Захаров В.І. «Як попередити відхилення в поведінці дитини» Москва «Просвіта» 1986.

2. Кряжева Н.Л. «Розвиток емоційного світу дитини» Ярославль

«Академія розвитку» 1996.

3. Методичні аспекти реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» Київ «Світич» 2009.

4. ж. «Дошкільне виховання» № 3 2009р.