Консультація для вихователів

Як активізувати творчість?

Творчість — це не сума знань,

а особлива спря­мованість інтелекту,

особливий взаємозв'язок між інтелектуальним життям

 особистості та проявом її сил в активній діяльності.

В.О.Сухомлинський

Що таке творчість?

Творчість, креативність... Ці поняття дуже важко визначити. Але все-таки спробуємо. У різні часи вчені, філософи, психологи, педагоги по-різному визнача­ли ці поняття.

Творчість здебільшого розглядається у двох аспектах: філософському і психологічному. Філо­софія розглядає питання суті творчості, а психо­логія досліджує процес, «механізм» творчої діяль­ності.

Творчість (за словником з філософії) — процес людської діяльності, який створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Діяльність може бути творчою у будь-якій галузі: науковій, виробни­чій, технічній, художній, політичній тощо. Завжди там, де створюється, відкривається, винаходжується щось нове, діяльність обов'язково стає творчою. Непов­торність (за характером здійснення і результатом),) оригінальність, унікальність — основні риси твор­чої діяльності.

Види творчості визначаються характером діяль­ності людини — творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість тощо. У процесі творчості беруть участь духовні сили людини, зокрема уява,

а також майстерність, яка виникла під час навчання і практичної діяльності людини й необхідна для вті­лення творчих задумок.

У психології творчість вивчається переважно у двох аспектах: як психологічний процес створення нового і як сукупність якостей особистості, що забез­печують її включення у цей процес.

Психологи виділили кілька стадій творчого про­цесу — від народження задуму до миті (її неможливо передбачити), коли у свідомості виникає нова ідея. Так англійський учений Г.Уоллес (1924) поділив творчий процес на чотири фази: підготовку, дозрівання ідеї, осявання і перевірку. Експериментальна психологія також показала, що несвідоме і свідоме, інтуїтив­не і розумове в процесі творчості доповнюють одне одного.

Сукупність психічних якостей творчої особистості стала об'єктом вивчення за часів створення тестів і методик, їх обробки та аналізу. Особлива роль тут відводиться уяві, гнучкості та критичності мислення, дивергентному мисленню, а також внутрішній мотива­ції творчості, здатності до наближення понять, ціліс­ності сприйняття тощо.

Але П.Торренс, автор одних з найвідоміших і най­поширеніших тестів творчості, висунув таке принципо­ве положення. Тест, що правильно діагностує кре­ативність, в принципі, неможливий! Причиною є су­перечності між суттю тестів і суттю творчості. Тест — це стандартизована процедура обстеження за за­даним набором параметрів. А суть творчості і поля гає у виході за межі заданого і відомого. Виходить, що тест творчості — це стандарт вимірювання нестан­дартного.

Педагогічний енциклопедичний словник визначає, що стимулом творчої діяльності є проблема, яку неможливо розв'язати традиційними засобами. Оригінальний продукт діяльності виходить в резуль­таті висування нестандартних гіпотез (припущень), знаходження нестандартних зв'язків елементів про­блемної ситуації тощо.

Креативність (від лат. сгеаііо — створення) у більшості джерел стала синонімом творчості. За визначенням П.Торренса, креативна людина чутлива до проблем, до дефіциту знань або суперечностей у них, до об'єднання різноманітної інформації, до дис­гармонії елементів; може визначити пов'язані між со­бою проблеми, шукає їх розв'язання, висуває гіпотези про можливість розв'язання; перевіряє та спростовує ці гіпотези, змінює їх, ще раз перевіряє, а потім ос­таточно обґрунтовує результат.

Прояви творчості. Які вони?

  Задатки творчості є у кожної людини. Необхід­но лише їх розкрити і активізувати. Прояви творчих здібностей можуть бути різними — від яскравого та­ланту до скромних і малопомітних, але суть творчого процесу однакова для всіх. Різниця — в конкретному матеріалі творчості, масштабах досягнень та їх зна­чущості для суспільства.

Відомий психолог Л.Виготський наголошував: ре­зультат творчої діяльності може бути новий щодо системи знань, способів дій, оціночних орієнтацій, стосовно конкретної людини, а не абсолютно новий. Творчість сприяє розвитку особистості, культури. Творчим може бути не лише результат діяльності, а й сам процес пошуку результату. Ми мусимо пам'ятати, що результат розв'язання проблеми може бути однаковим, а от способи його досягнення можуть дуже відрізнятися один від одного. У багатьох випад­ках ця «родзинка» має найбільшу цінність. Адже не­дарма у розвивальному навчанні акцент переноситься із результату на процес його досягнення.

Не згасіть вогнику творчості

Виховати творчу особистість прагне кожен пе­дагог. І починати потрібно вже у дитячому садочку. Не згасити вогнику творчості у дошкільнят, навчити їх поважати будь-які прояви творчості, підтримувати прагнення знайти щось нове і цікаве.

Педагог має обережно підтримувати, іноді навіть фантастичні, ідеї дітей. Адже саме такі ідеї в майбут­ньому можуть стати основою найсучасніших розробок. Пригадаємо цікаві розповіді Жюля Верна про дивні подорожі капітана Немо на підводному човні, до Мі­сяця, до центру Землі тощо. Скільки, на наш погляд, тепер уже звичайних, а раніше дивовижних, новинок уперше придумали письменники-фантасти.

Дуже добре, якщо діти прагнуть міркувати само­стійно, не бояться обстоювати власну думку, напо­легливо шукають кілька варіантів розв'язання, порів­нюють їх і знаходять (якщо це справді можливо) най­кращий.

Але малюки ще мають навчитися все це робити. Зви­чайно, в когось з них творчі прояви видно яскравіше, з кимось необхідно додатково попрацювати і знайти найцікавіші саме для нього види діяльності. Творчість дітей проявляється там, де їм зрозуміло, цікаво,

де є нагода отримати несподіваний, яскравий ре­зультат. Дітям цікаво щось робити власноруч, роз­мірковуючи над тим, як краще, цікавіше і швидше це зробити і в результаті отримати щось «матеріальне» — цікаву аплікацію, малюнок, іграшку, побачити несподі­ване у звичайних речах...

«Складові» творчості

Психологи і педагоги вважають, що творча Людина легко генерує оригінальні та несподівані ідеї, здатна відійти від стереотипів.

• Дж.Гілфорд виділяє такі параметри креативності:
• здатність до знаходження і постановки проблеми;
• здатність до генерації великої кількості ідей;
• здатність до генерації різноманітних ідей (гнуч­кість мислення);
• здатність висувати нестандартні ідеї (оригіналь­ність мислення);
• здатність удосконалювати об'єкт творчості, до­даючи деталі;
• здатність розв'язувати проблеми, тобто до аналзу та синтезу

Творча людина обов'язково має багату уяву. Розрізняють відтворювальну та творчу уяви.

Відтворювальна уява—створення образів об'єктів, що їх раніше людина не сприймала, відповідно до їх опису або умовних зображень (креслень, карти, тексту тощо).

Творча уява — самостійне створення нових об­разів, які можуть втілюватися в оригінальні продукти діяльності у подальшому житті.

Фантазія — уява, яка характеризується особли­вою силою, яскравістю та незвичайністю уявлень та створюваних образів.

Фантазія допомагає знайти новий погляд на відо­мі факти, і саме тому вона має велику науково-пізна­вальну цінність. Важко уявити творчу людину без фан­тазії, але фантазія не повинна втратити зв'язок з ре­альністю (якщо йдеться про винахідництво), хоча цю межу визначити складно. Саме у фантазії міститься початок великих відкриттів, які лише передбачаються та передчуваються.

У багатьох різноманітних виданнях (наприклад, Большая советская знциклопедия) викладена думка про ідентичність понять «уява» та «фантазія». Та це й недивно: слово «фантазія» у перекладі з грецької означає «уява». На мою думку, фантазія — це творча уява.

Уява та фантазія допоможуть дітям навчитися уявити ситуацію, викладену в умові завдання саме так, як вона описана (нічого не додавши від себе і нічого не пропустивши); уявити за описом в умові завдан­ня, якими є діючі особи у будь-якій ситуації, вміти поставити себе на їх місце, прогнозуючи їх вчин­ки; уявити, де знаходитимуть діючі особи завдання, як вони мають діяти.

Уява дає змогу дітям уявити результат розв'язку завдання (принаймні у загальному вигляді) до того, як вони почали розв'язувати (на етапі постановки завдання). Потім відповідно до уявленого результа­ту спланувати свої дії, необхідні для досягнення ре­зультату.

Умови активізації творчості

 Учений П.Сміт вважає, що для розвитку творчих здібностей у дітей потрібно надати їм матеріали для занять і можливість працювати з ними, заохочуючи творчі інтереси дітей; необхідна також наявність внут­рішньої розкутості й свободи.

Дж. Гілфорд виділив такі способи стимуляції творчої активності.

1.     Забезпечення сприятливої атмосфери. Доб­розичливість педагога, відмова від різкої критики дій дитини. Педагог повинен вміти слухати і розуміти дітей, бути їхнім товаришем, вчасно давати поради (саме поради, а не вказівки!!!); щиро радіти навіть наймен­шим досягненням, співчувати, якщо у дітей щось не виходить. Педагог вчасно (не рано, але й не пізно) приходить на допомогу: вчить виправляти помилки, якщо потрібно, підказує шлях до розв'язання пробле­ми (але ніколи не розв'язує її за дітей).
2.     Збагачення навколишнього природного сере­довища різноманітними новими, цікавими і навітьнесподіваними предметами. Педагог вигадує цікаві ситуації для розвитку допитливості дитини. Надає дітям можливості активно ставити запитання і відповідати на них, наскільки можливо — адекватно і творчо.
3.     Заохочення висловлювання оригінальних ідей.
4.     Забезпечення можливостей для вправ і прак­тики. Широке використання запитань, на які можна дати кілька варіантів відповіді. Нагадувати дітям про потре­бу знаходження кількох варіантів розв'язання завдання і, якщо необхідно, виділення кращого з них.

Психолог В.Дружинін вважає, що креативність актуалізується лише тоді, коли це дозволяє навко­лишнє природне середовище. Для формування креативності він додає такі умови:

• відсутність зразка діяльності;
• створення умов для наслідування творчої по­ведінки;
• соціальне підкріплення творчої поведінки.

Творці теорії розвивального навчання виді­ляють такі умови, необхідні для створення на заняттях атмосфери, сприятливої для творчості й розвитку.

1. Педагог має демонструвати дітям «живе» мислення. Він виступає не як носій інформації, а як людина, яка знає, як виникають знання, і може дотепно розповісти про це. Тобто може навчити дітей отримувати нові знання на власному прикладі. Не бійтеся робити помилки у власних розв'язках! Адже помилки іноді можуть навчити більше, ніж бездоган­ні розв'язки. Діти вчаться аналізувати помилки, вра­ховувати їх надалі, вони бачать хід міркувань, на­вчаються міркувати. Поступово діти вчаться уникати вже зроблених, можливо не один раз, помилок, але це не завадить їм робити інші помилки. Отже, мож­на вчитися на власних помилках. Діти розуміють, що помилка — це не страшно. Основне — вчасно її знайти і навчитися виправити.
2. Знання не даються в готовому вигляді: на­скільки це можливо, вони виводяться, формулюють­ся шляхом колективних (або іноді й особистих) міркувань, на основі знань, які діти вже мають, враховуючи досвід дітей, а іноді й їхню винахідливість, інтуїцію, вигадливість.
3. Основна мета заняття — не розв'язування пев­ної кількості завдань, а створення умов, де має від­бутися думка, де постійно працює дитяча здогад­ка, інтуїція, фантазія. Іноді краще розв'язати одне завдання, але знайти різні способи розв'язування, проаналізувати їх. Дуже добре, якщо підчас розв'язку діти знаходять хоча б кілька різних ідей.

Ми маємо також пам'ятати, що навчання — це не змагання. Всі люди різні, діти засвоюють знання кож­ний у своєму темпі. Повільніше розв'язувати завдан­ня не означає гірше. Іноді малюк знаходить розв'язок довго, а потім виявляється — його варіант настільки цікавий, що вартий кількох інших рішень.

Іноді дитина досить швидко знайшла аж 10 відпові­дей, але в їх основу поклала лише одну ідею. А інша дитина розмірковувала довго, знайшла всього-на-всього дві відповіді, але в їх основі поклала аж дві ідеї. То що краще? Мені здається, що краще дві ідеї.

Вчитель має міркувати разом з дітьми, не нав'язувати їм свій розв'язок. Він допомагає знайти власний розв'язок; якщо дітям важко знай­ти правильний шлях розв'язання, вчитель пропонує свій шлях (але не повністю розповідає розв'язок, а тільки вказує на початок шляху або на ідею рішення і, якщо це справді потрібно, «веде» дітей цим шляхом за допомогою запитань).

Розв’язок яких, завдань може стимулювати творчість?

Отже, творчі здібності розвиваються. Особли­во ефективно можна впливати на їх формуван­ня у дошкільнят і молодших школярів (В.Дружинін, Е.Солдатова та ін.). Лише цілеспрямована система занять дає змогу забезпечити високий рівень розвит­ку закладених творчих здібностей. Водночас занят­тя можуть або стимулювати, або пригнічувати твор­чі здібності. Все залежить від того, які типи завдань розв'язують діти.

Щоб діти навчалися творчого пошуку, слід конструювати спеціальні ситуації, які створюють умови для творчого розв'язання проблем. Навчан­ня творчості може відбуватися також на проблемах, вже в тому чи іншому вигляді розв'язаних і способи розв'язання яких вже відомі. Діти намагаються їх від­крити для себе, а можливо, і знаходять несподівані та оригінальні розв'язки вже відомих проблем.

Завдання «закритого» типу з єдиним правиль­ним варіантом відповіді не вчать дітей знаходити власні, оригінальні варіанти відповіді та самостійно міркувати. Тому розв'язуючи ці завдання, творчі здіб­ності мало розвиваються. Їх здебільшого розвиває розв'язування завдань «відкритого» типу. Під час їх розв'язання діти отримують повну самостійність у виборі способу розв'язання і можуть знайти кілька варіантів відповідей.

Звісно, не кожний відважиться запропонувати оригінальний і непередбачений спосіб розв'язку. Першопрохідцям завжди важко. Дуже часто трапляються помилки, їх не розуміють інші, з їх розв'язань можуть поглузувати. І від вас, педагогів, залежить, чи знайде в собі дитина сміливість розповісти про свій розв'язок, чи зможе вона навчитися пояснювати і обстоювати власну думку. Це ви маєте створити сприятливі умови для творчості дітей. Адже часто діти беруть приклад з вас. Будьте уважними і вимогливими до дітей, уваж­но слухайте ос, розмовляйте з ними, терпляче слухайте і намагайтесь зрозуміти їхні варіанти розв'язку. І не забувайте підбадьорювати дітей, помічати і за­охочувати навіть найменші краплинки творчості в їхніх роботах. Допоможіть дітям розкритися, і ви побачите, як у них поступово виростають «крила творчості».

Отже, творчість дітей слід підтримувати та активі­зувати. Як? Що для цього потрібно? Творчість дітей добре активізують творчі види діяльності: наприклад, продовження розповіді або казки, друдли тощо. Такі завдання подоба­ються дітям, їх можна розв'язувати упродовж кількох занять. Основне підтримувати ініціативу дітей, вміло, обережно керувати діями дітей так, щоб завдання не набридало, вчасно помітити, коли дітям стає неці­каво і вирішити: час закінчити твір чи продовжувати його далі, якщо вдалося придумати разом з дітьми цікавий поворот в сюжеті.

Отже, придумуйте, фантазуйте, пробуйте. Голов­ний приз — розвинена уява, активізація творчості... Варто спробувати? Я вважаю — так!

І неодмінно пам'ятайте: щоб активізувати творчість дітей, педагог сам має бути творчою особистістю, намагатися подолати в собі інерцію, шаблон, фор­мальності у викладанні. Творіть, вигадуйте, пробуйте самостійно і разом з дітьми!

Використані джерела:

1 . Большая советская знциклопедия

2. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. — 4-е изд. — М.: Политиздат, 1981. — 445 с.

3. Электронный словарь. Педагогический энциклопедический словарь // Под ред. Б.М.Бим-Бада,

4. Інтернет- версия психологических справочников «Психология — идея, ученые, труды», «Психология,
2000» в серии «Мультимедійная знциклопедия зна­ний» Центрального регионального отделения РАО,

5. Светлана Гин. Условия формирования креативности. — Гомель, 2004

6. Давыдов В.В. Проблеми развивающего обучения. Опыт теоретического и експериментального психологического исследования. — М.: Педагогика, 1986. — 239 с.

Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Упор. Л.Шелестова. — К: Ред. загальнопед. газ., 2003. — 112 с. — (Бібліотека «Шкільного світу»)