КОНСУЛЬТАЦІЯ НА ТЕМУ: ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ

 

 

 

 

 

 

 

Консультація на тему:

 

 

Патріотичне виховання дошкільників засобами музичного фольклору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Музичний керівник Здо№5 «Теремок»

Бурлай Оксана Василівна

 

Для українського народу патріотизм був і є найбільшою національною цінністю, тому серед патріотичних завдань, що стоять перед освітянами, є виховання свідомого громадянина – патріота своєї держави. Проблема формування національної свідомості кожної дитячої особистості нині набуває особливої значущості.

Патріотизм – це почуття любові до Батьківщини. Поняття "Батьківщина" включає в себе всі умови життя: територія, клімат, природу, компанію публічного життя, особливості мови і побуту.

Суть патріотичного виховання полягає в тому, щоб посіяти і зростити в дитячій душі насіння любові до рідної природи, до рідного дому і сім'ї, до історії і культури країни, створеної працями рідних і близьких людей, тих, кого звуть співвітчизниками.

Проблема громадянина – патріота давня, як світ. Вона повстала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

- формування любові до рідного краю;

- формування духовно – моральних взаємин;

- формування любові до культурної спадщини свого народу;

- виховання любові та поваги до своїх національних особливостей;

- виховання почуття власної гідності, як представників свого народу;

- толерантне ставлення до представників інших національностей.

Дошкільний вік, як період становлення особистості, має свої потенціальні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Якщо патріотизм – це почуття відданості, відповідальності приязні і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути прив’язною до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках.

Дошкільний період найбільш сприятливий для емоційно – психологічного впливу на дитину, для якого характерні найбільша здатність до навчання, податливість педагогічним впливам, сила і глибина вражень, дитячі образи сприймання дуже яскраві і сильні і тому залишаються в пам’яті надовго, а іноді і на все життя. Тому справжніх патріотів своєї Батьківщини найкраще виховувати з дитинства і цей процес формується з дошкільного віку вихованням любові до своєї Батьківщини.

Для того ,щоб прищепити дітям палку любов до рідної землі, її традиції та звичаї, вихователь, музичний керівник  насамперед самі повинні бути патріотами. Виховання в дошкільнят справжнього патріотизму має відбуватися «від серця до серця». Зокрнма на музичних заняттях його здійснюють через такі форми взаємодії музичного керівника з дітьми,як-от:

* слухання високохудожніх зразкв української класичної музики;

* чуйні й захопливі бесіди про відомих український співаків,композиторів, про найкращі зразки їхньої інструментальної та сценічної музики;

* ознайомлення з історією виникнення та побутування українських народних інструментів, способів гр. на них;

* інсценізація народних звичаїв та обрядів тощо.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує в собі всі сторони розвитку особистості: моральний, трудовий, розумовий, естетичний, фізичний і передбачає вплив на кожну зі сторін для отримання єдиного результату.

Для патріотичного виховання дошкільнят важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціуму, суспільних явищ. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів’я, приказки, ігри ) діти поступово отримують більш – менш цілісні уявлення про своєрідність українського народу. Серед засобів національного виховання у музичній діяльності використовуємо твори українського фольклору (забавлянки, мирилки колискові, колядки, хороводні ігри та таночки).

Музичний фольклор – це народна музично-поетична творчість, частина народної спадщини минулого.

Український дитячий музичний фольклор – це найцікавіший, доступний, багатофункціональний матеріал для виховання дітей дошкільного віку, сутність якого полягає в наданні дитині перших відомостей про оточуюче середовище, передачі суспільних моральних цінностей і культури свого народу через прості форми фольклорного матеріалу.

Велику роль в моральному, патріотичному і культурному вихованні дошкільнят грають заняття в дитячому садочку.

Через музичні заняття, розваги, свята ми виховуємо любов до своєї країни, до рідного дому, до дитячого садка, рідної вулиці, до свого міста, любов і повагу до українського народу.

Великі можливості морально – патріотичного впливу полягають в народній музиці. Тому, залучаючи дітей до музичної спадщини свого народу, ми виховуємо в них почуття патріотизму. Найбільш природним для дошкільнят є музично-естетичне виховання на етнонаціональній основі. Це пов’язано з тим, що особлива мова українського дитячого музичного фольклору, зокрема українських народних музичних казок та казок з музичними вставками, багата на світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини допомагає дітям емоційно проявлятися, вивчити рідну мову, культуру та звичаї свого народу.

Народні казки та казки-пісні – словесно-поетичні або музично-поетичні твори, в яких навколишній світ розкривається за допомогою фантастичних образів і тварин. Твори цього жанру із дорослого фольклорного середовища ввійшли в дитяче світосприймання і стали цілком дитячим фольклором.

Казки є жанром художньої народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-пізнавального, чарівно-фантастичного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.

Українська народна казка – одна з найяскравіших сторінок української народної історії, невичерпний світ фантазії, гумору, народної мудрості. Драматизація казок дає змогу дітям оволодіти соціальними функціями, стосунками та мовою, як головним засобом спілкування. Казка розвиває уяву, формує емоційну, моральну, інтелектуальну сфери дитини, а в драматизація, де діти можуть грати ролі, рухатися, як в рухливих іграх, вдосконалюється дитячий організм, що сприяє фізичному розвитку дошкільнят.

Українські народні казки закликають дітей бути добрими, щирими, лагідними. З раннього дитинства дорослі розповідають дітям, що казки «Коза-дереза», «Козел та Баран», «Гуси-Лебеді», «Як лисиця вчилася літати», «Півник і Курочка», «Теремок», «Рукавичка», «Кіт і лисиця», «Кривенька качечка», «Пан Коцький», «Лисиця й Журавель», «Лисиця і Заєць», «Лисиця і рак», «Ведмідь і Лисиця», «Курочка Ряба», «Колобок» та багато інших, є українським фольклором, українським духовним історичним надбанням давніх українців.

Казки поділяються на такі основні групи:

•      казки про тварин;
•      героїко-фантастичні (чарівні) ;
•      побутові (соціально-побутові).

Казки про тварин – це спостереження людини над життям природи і передача взаємин між тваринами і птахами. В алегоричній формі казки про тварин висвітлюють суспільні явища, побут людей. Це найдавніші казки, в яких помітні сліди різних епох. Найвідомішими українськими народними казками про тварин є: «Курочка Ряба», «Рукавичка», «Колобок», «Коза-дереза», «Півник і двоє мишенят», «Котик і Півник», «Солом’яний бичок”, «Пан Коцький» та інші.

Чарівні казки – також дуже давні, в них герой-богатир перемагає різноманітні сили зла. Відомими українськими народними казками цієї групи є: «Івасик-Телесик», «Кривенька качечка», «Котигорошко», «Дивна сопілка», «Яйце-райце», «Царівна Жаба», «Летючий корабель», «Козак Мамарига» та ін.

Побутові казки мають оптимістичне спрямування, закликають до боротьби за справедливість, утвердження добра.

 Найвідомішими побутовими казками є: «Язиката Хвеська», «Семиліточка», «Дідова дочка й бабина дочка», «Названий батько», «Правда і кривда» та ін.

Найдавнішу фольклорну верству у українській народній творчості представляють казки з пісенними вставками. Усім нам з дитинства відома пісня «Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка», колискова «Люлі-люлі, Телесику» та пісня-примовка «Гуси, гуси, гусенята» з української народної казки «Івасик-Телесик».А ще відомі нам з дитинства пісенька Колобка «Я по засіку метений, я на яйцях печений» з однойменної казки; пісня Котика «Ой у лиски, в лиски новий двір» із казки «Котик і Півник»; пісня Кози «Я Коза-дереза, з-під бока луплена, за три копи куплена» із української народної казки «Коза-дереза» та пісня диких качок «Он де наша діва, он де наша Іва!» із казки «Кривенька качечка».

Пісні-казки – це музично-поетичні твори, в яких навколишній світ розкривається за допомогою фантастичних образів і тварин. Герої цього жанру жнуть, молотять, косять, прядуть, пасуть худобу, тобто працюють, приваблюючи дитячу увагу до основного змісту життя людини – праці.

Як найбільший пласт дитячого фольклору, пісні-казки з часом стають піснями, які діти самі співають для однолітків або дорослих.

Тематика пісень-казок найчастіше жартівлива, а головними її персонажами є тварини, серед яких – півники, курочка з відром, Омелечко, миші, коза, котик, зайчик, гуси, сорока, жабки та ін..

Найвідомішими зразками українських народних дитячих пісень-казок є

«Два півники», «Бім бом, дзелень бом», «Веселі гуси», «Танцювали миші по бабиній хижі», «Ой зібралась звірина з цілої громади», «Козуню-любуню, пристань до мене», «Сімейка» та ін...

Найпоказовішою піснею-казкою, в якій звірі злагоджено й дружно працюють і допомагають собі співами й таночками, є українська народна пісня «Два півники». Всім відому з дитинства забавлянки «Сорока-ворона» можна вважати також піснею-казкою. Її тематика пов’язана з працею і винагородою героїв за результати їхньої роботи.

Спорідненими з музичними казками за музично-стильовими ознаками є небилиці. Вони найменш представлені в українському дитячому музичному фольклорі та є своєрідними музичними іграми, а для дитини гра – це її життя. Ситуації в цих піснях комічні. Зумисне відхилені від норм, а тому викликають у дітей веселий настрій. У грі дитина засвоює правильну модель поведінки, підвищує загальну культуру, ознайомлюється з дитячою літературою, музикою, обрядами та традиціями нашого народу.

Українські народні небилиці є праісторією життя наших предків-прапрадідів, що характеризує далеке минуле, первісну народно-музичну українську культуру. Як стародавня народна творчість і самобутній фольклор, небилиці мають надзвичайну цінність у виховному процесі з дошкільнятами і заслуговують на збереження.

Найпоказовішими є небилиці «Ой, гоп, дини-дини», «Танцювала риба з раком», «Я вам, люди, заспіваю ні сеї, ні тої», «Чи ви чули, Тодосію, про таку чудасію», «Ходить гарбуз по городу», «Ой сороки-білобоки», «Ішла коза по-під ліс».

Чи задумувались ми над тим, чому не вмирають народні пісні. А безсмертні вони тому, що в них живе, не вмирає сам народ, його мудрість, віра і незгасаюче працелюбство. Українські н6ародні пісні впродовж віків були і залишаються чарівними провідниками доброти та милосердя, яких сьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Створені за сивої давнини, пісні передавалися із уст в уста, змальовуючи фольклорний портрет тієї місцевості, де вони співались.

Українська народна пісня – це історія народу-трудівника, народу-воїна, що цілі віки бився за свою свободу, що цілі віки витрачав усю свою силу, свою кров своє життя на виявлення своїх здібностей, на збереження своєї гідності.

Хто не був зачарований українською піснею? Хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжнім, сильним і хоробрим, коханим. Найчастіше використовуємо у своїй роботі такі українські народні пісні як: «Грицю, Грицю до роботи», «Іде, іде дід, дід», «Гоп- гоп чики, чики», «Піду в садочок, нарву квіточок», «Налетіли журавлі», «Добрий вечір зайчику, куди йдеш?», «Женчичок-бренчичок вилітає», «Ой там на горі січ іде», «Козак од’їжджає» та 1н...

Яка мати не співала над колискою дитини. Це перша пісня, яку дитина чує від найближчої і найдорожчої для нього людини – її матері. І функція цього простого співу, що йде від самого серця – далеко не лише просте заколисування. Співаючи колискову, мати висловлює найзаповітнішу мрію, сподівання, бажаючи дитині довгого щасливого життя, передає їй найважливіші культурні коди. Поки діти чують колискову від своїх матерів, народ має надію і надалі зберегти свою ідентичність. «Котику сіренький», «Ой спи дитя, колишу тя», «Ой ходить сон коло вікон» та інші колискові прийшли до нас з давніх давлень і співаються понині.

Для патріотичного виховання корисно використовувати народні ігри зі співом і рухом. Ці ігри розвивають інтерес до співу, пам’ять, почуття ритму і мелодії. В іграх такого плану діти вчаться передавати в русі художній образ, але найголовніше – через гру українська народна пісня входить в побут сім’ї, в якій виховується дошкільник. У народних іграх діти вчаться спілкуватися, долучаються до народних традицій, виявляють взаємовиручку, знайомляться з малими жанрами народної творчості.

Малі фольклорні жанри, я  використовую у сценаріях, -- народні пісні календарно-обрядового змісту, родинно-побутової тематики – завжди мають простий текст, динамічний сюжет, що легко і швидко запам’ятовується дітьми, тому такі пісні варто використовувати без обмеження, тільки з урахуванням тривалості свят або розваг.

В зимовий період, після Новорічних ранків, за народним календарем, починаємо готуватися до свята Різдва Христового. Діти з задоволенням виконують колядки, щедрівки, забавлянки – український музичний фольклор: «Добрий вечір, Тобі, пане господарю, радуйся», «Щедрий вечір, добрий вечір», « В полі, полі плужок ходить», «Де коза ходить», «Біг козелець з нових яселець», «Раз, два, три, чотири, козі дзвоника вчепили».

Навесні діти готуються до іншої розваги – зустрічі Весни. Вони співають українські народні пісні, веснянки, заклики, виконують рухи відповідно до тексту пісень: «Вийди, вийди сонечко», «Розійшлися хмарки, сонце глянуло», «Благослови мати весну закликати», «Ой весно, весно, що ти нам принесла», «Ми кривого танцю йдемо», «Дінь – динь», «Зробимо коло».

Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор, розвиває в дитині найкращі душевні прикмети. Діти з задоволенням виконують пісні-забавлянки: «У нашого Омелечка, невелика сімеєчка», «Іли кашку», «Катерина і Василь», «Ту-ру-ру, ту-ру-ру, варим кашку круту», «Куй куй ковалі, то великі то малі».

Під час проведення музичних занять та розваг мої вихованці дуже полюбляють українські народні пісні-ігри, які виконуються в жанрі хороводу: «Зайчику, зайчику», «Чижику. Чижику пташка маленький», «Мишка та кіт», «Мак», «Ой на горі льон», «Подоляночка», «Котилася торба», «А ми просо сіяли» та інші.

На мій погляд особливу увагу слід приділяти українському народному фольклору за творами Т.Г. Шевченка, І. Франка, В. Верховинця, Л. Українки.

Спадщина В. Верховинця становить глибоко національне за своєю сутністю і виховне за змістом явище, що органічно поєднує педагогічну і мистецьку творчість. «Іди, іди дощику», «Диби – диби», «Труби Грицю», «Ой у полі жито сидить зайчик», «Ой летіла зозуленька», «Яструб і курчата», «Павлику равлику».

Український фольклор пов’язаний із народними традиціями своїм корінням сягає у минуле. Він збагачує знання дитини про минулі часи, збагачує дитяче мовлення образними висловами, епітетами.

Український народ належить до найпісенніших народів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, що відображує визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національного гноблення, розкриває глибину ліричної душі людини, її здоровий гумор, передає впевненість і надію на краще майбутнє.

Пісенна творчість українського народу складалась і збагачувалась протягом століть, тому її розглядають як справжній золотий фонд української музичної культури і неод’ємну частину патріотичного виховання дошкільників.

З власного  досвіду роботи з питання патріотичного виховання на музичних заняттях в закладі дошкільної освіти можу сказати ,що надзвичайно корисним є формування патріотичних цінностей у маленьких дітей. Ось ідеї та підходи які я використовую до роботи з цією темою:

1.                   Навчання національному гімну:

На початку кожного навчального року на кожному музичному занятті вивчаю з дошкільниками старшої групи національний гімн своєї країни. Діти можуть бути зацікавлені в тому, як виглядає прапор, і які символи на ньому зображені.

2.                   Співання пісень про Батьківщину:

Репертуар може включати пісні, присвячені рідній країні, її природним красам та культурним традиціям. Діти можуть вивчати слова та мелодії, а також створювати власні тексти чи пісні. Залюбки використовую сучасних авторів , таких як-от : Інна Панфілова, Тетяна Михайлова, Світлана Дерда, Марія Старчикова, Антоніна Нюкало , Микола Ведмедері та інші….

3.                   Музичні інструменти:

Поступово ввожу дітей до музичних інструментів, які традиційно використовуються в нашій культурі. Наприклад, гармоніка, бандура, баян чи домра. Це допоможе дітям освоїти традиції і патріотичність своєї країни.

4.                   Патріотичні вистави та концерти:

Регулярно організовую вистави та концерти, де діти можуть виступати зі співами, танцями чи ігровими сценками, присвяченими темі патріотизму.

5.                   Робота з інструментальною музикою:

Показую дітям відомі інструментальні композиції, які пов'язані з культурними традиціями вашої країни. Також на музичних заняттях я включаю дітям вокальні та інструментальні твори таких композиторів, як: Микола Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Лентовича, Якова Степового, Василя Барвінського, Мирослава Скорика, Геннадія Саська тощо.Кожен музичний твір поступає своєю органічною складовою світової мистецької спадщини.

Заняття з музикою можуть стати потужним інструментом для патріотичного виховання дітей в дошкільному закладі освіти. Під час роботи з цією темою важливо надаю можливість дітям відкривати та розуміти свою країну, розвивати гордість за неї і формувати відповідальне ставлення до свого майбутнього громадянства.

В своїй роботі з дошкільниками, я також використовую малі фольклорні жанри, що використовуються у сценаріях, — народні пісні календарно-обрядового змісту, родинно-побутової тематики – завжди мають простий текст, динамічний сюжет, що легко і швидко запам'ятовується дітьми, тому такі пісні варто використовувати без обмеження, тільки з урахуванням тривалості свят або розваг.
В зимовий період, готуємось до свята Різдва Христова, зустрічі з Миколаєм, новорічних розваг. Діти з задоволенням виконують колядки, щедрівки, забавлянки – український музичний фольклор: «Добрий вечір, Тобі, пане господарю, радуйся», «Щедрий вечір, добрий вечір», «Коляд,коляд, колядниця», « В полі, полі плужок ходить», «Де коза ходить», «Біг козелець з нових яселець», «Раз, два, три, чотири, козі дзвоника вчепили», «Ой,хто,хто Миколая любить», «Щедрий вечір», «Добрий вечір».
Навесні ми  готуємось  до інших таких розваг,як-от  – зустрічі Весни, свята Великдень. Вихованці співають українські народні пісні, веснянки, заклики, виконують рухи відповідно до тексту пісень: «Вийди, вийди сонечко», «Розійшлися хмарки, сонце глянуло», «Благослови мати весну закликати», «Ой весно, весно, що ти нам принесла», «Ми кривого танцю йдемо», «Дінь – динь», «Зробимо коло».
Пісня, спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор, розвиває в дитині найкращі душевні прикмети.  Діти з задоволенням виконують пісні-забавлянки: «У нашого Омелечка, невелика сімеєчка», «Іли кашку», «Катерина і Василь», «Ту-ру-ру, ту-ру-ру, варим кашку круту», «Куй куй ковалі, то великі то малі».
Я вважаю, що саме спадщина В. Верховинця становить глибоко національне за своєю сутністю і виховне за змістом явище, що органічно поєднує педагогічну і мистецьку творчість. «Іди, іди дощику», «Диби – диби», «Труби Грицю», «Ой у полі жито сидить зайчик», «Ой летіла зозуленька», «Яструб і курчата», «Павлику равлику».

На мою думку , особливе різноманіття фарб творів народної художньої культури, яскраву музичну мову народних наспівів, контрастність у характеристиці казкових героїв, боротьба добра і зла дають підставу припустити доцільність використання фольклорного матеріалу в процесі естетичного виховання дошкільників. Адже очам дошкільника ще тільки належить поступово навчитися сприйняття тонких відтінків кольорів і розрізненню ліній просторових форм, а вухам – перетворитися на "музичне вухо". У початковій же стадії естетичного розвитку його органи почуттів правомірно вимагають більш яскравих, контрастних зображень і звучань, а також предметного сприйняття; формування етичних почуттів вимагає морально здорової їжі для душі.
Український фольклор пов'язаний із народними традиціями своїм корінням сягає у минуле. Він збагачує знання дитини про минулі часи, збагачує дитяче мовлення образними висловами, епітетами.

Народна творчість є винятково цінним дидактичним матеріалом в естетичному вихованні підростаючого покоління. Яскраві образи добра і зла в піснях, казках, приспівках доступні і зрозумілі дітям. Причому казки та пісні діти не просто слухають, вони самі втягуються в казкову гру, вони – учасники та постановники музично-ігрових та вокально-пластичних композицій, казок, лялькових вистав. Гра відповідає природі дошкільника; в процесі гри дитина органічно пізнає нові музичні образи, набуває вміння і навички, розвиває свою фантазію.  Причому розвиток здібностей відбувається сам собою, у цікавій і захоплюючій ігровій формі, що позбавляє виховний процес повчальності.

Народне музичне мистецтво – це творчий організм, система творчого мислення народу, вироблена віковими традиціями. І лише подаючи дітям належний приклад, проявляючи власну зацікавленість українським минулим, теперішнім і роблячи вагомий внесок у майбутнє, кожен педагог зможе дбайливо й по-справжньому зростити в дітях паростки патріотизму,виховати в них гідних громадян своєї могутньої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція). //  – К., 2012
2. В. Верховинець « Весняночка» КИIБ «МУЗИЧНА УКРАУНА» 1979
3. Журнал «Музичний керівник» №3,2015

4. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – Умань, 1993.

5. Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підручник. – К.: Деміур, 2003.

6. Сухомлинський В. Пісня відкриває перед дитиною красу світу. // Вибрані твори: В 5-ти т. Т.3. – К.: Рад. школа, 1977.